Сучасна медична психологія має у своєму розпорядженні великий арсенал методів дослідження. У здебільшості ці методи запозичені з загальної психології, частина з них створена в клінічній психології як власне клініко-психологічні прийоми. Умовно всі методи психології можуть бути розділені на нестандартизовані і стандартизовані. Нестандартизовані методи, представлені насамперед набором так званих патопсихологічних методик, які відрізняються «прицільністю», спрямованістю на певні види психічної патології, і вибір їх здійснюється індивідуально для конкретного досліджуваного. Створюються ці методики для вивчення конкретних видів порушення психічної діяльності. В умовах психологічного експерименту вони використовуються для виявлення особливостей психічних процесів відповідно до поставленої задачі, зокрема диференціальної діагностики.

Психологічний висновок ґрунтується при цьому не стільки на урахуванні кінцевого результату діяльності хворого, скільки на якісному, змістовному аналізі способів діяльності, характерних рис самого процесу виконання роботи в цілому, а не окремих завдань. Важливим є урахування відношення хворого до дослідження, залежність форми пред’явлення завдання від стану досліджуваного і рівня його розвитку. Лише при такій побудові експерименту може бути повною мірою реалізована вимога до психологічного дослідження - виявлення і зіставлення структури як змінених, так і збережених форм психічної діяльності. Очевидно, що проведення психологічного експерименту, побудованого на відзначених вище принципах, вимагає особливо високої кваліфікації медичного психолога.

У практичній діяльності медичного психолога використовуються також і стандартизовані методики. У цьому випадку групи відповідним чином підібраних і структурованих завдань пред’являються в однаковій формі кожному випробуваному з метою зіставлення способу і рівня виконання їх випробуваним і іншими особами. Стандартизовані методи можна визначити як тести, що широко розуміються, зараховуючи до них тести для дослідження психічних процесів, психічних станів і особистості.

У випадку застосування стандартизованих методів спосіб аналізу результатів кожної окремої методики ґрунтується переважно на кількісній оцінці, що зіставляється з оцінками, отриманими раніше у відповідної вибірки хворих і здорових випробуваних. Стандартизовані методи, крім уніфікації самих завдань, повинні бути нормалізовані, тобто мати шкалу оцінок (норм), створену на основі емпіричного попереднього дослідження; повинні мати обчислений ступінь стійкості результатів (надійності) і досить точно оцінювати стан визначених характеристик психічної діяльності.

Стандартизовані методики уступають по своїй діагностичній цінності нестандартизованим, застосування їх у клініці зазвичай має допоміжне значення, частіше як доповнення до нестандартизованих методів. Адекватним є їх використання при масових обстеженнях, при необхідності групової оцінки досліджуваних, для орієнтованої експрес-діагностики в умовах дефіциту часу. При оцінці результатів досліджень, проведених за допомогою одних лише тестових методів, необхідна певна обережність, бо отримані дані можуть бути використані лише як доповнення до повного клінічного обстеження.

Один з найкрупніших вітчизняних медичних психологів В.Н. Мясищєв відзначав, що в складній задачі психологічного дослідження на сучасному рівні кожний із психологічних методів має переваги і слабкі сторони. Лабораторний метод уступає клінічному в близькості до життя, але може перевершувати його з аналітично-методичної точки зору. Задача психолога-дослідника і психолога-практика - у вмілому комбінуванні цих методів згідно цілям дослідження.

Серед методів, які найчастіше застосовуються в практичній діяльності медичного психолога відносяться спостереження і самоспостереження (обсерваційні методи), психодіагностичні методи (тести - стандартизовані і проективні), інтерв’ю, бесіди; аналіз процесів і продуктів діяльності, біографічні методи (аналіз фактів, дат і подій життєвого шляху, документів, свідчень). Застосування окремих методів або їх сполучення залежить від задач і об’єкта дослідження.

Серед методів, що найчастіше використовуються в медичній психології та дозволяють об’єктивізувати, диференціювати і кваліфікувати різні варіанти норми і патології виділяються спостереження та самоспостереження, психофізіологічні методи (ЕЕГ, РЕГ, ЕКГ та ін.), анамнестичний метод, експериментально-психологічний метод.

Спостереження - описовий психологічний дослідницький метод, що полягає в цілеспрямованому й організованому сприйнятті і реєстрації поведінки досліджуваного об’єкта.

Разом з інтроспекцією спостереження вважається найстаршим психологічним методом. Наукове спостереження стало широко застосовуватися, починаючи з кінця XІX століття, в областях, де особливе значення має фіксація особливостей поведінки людини в різних умовах, - у клінічній, соціальній, педагогічній психології, психології розвитку, а з початку XX століття - у психології праці.

Відповідно до цілей і задач, спостереження може бути суцільним (фіксуються всі прояви психіки) чи вибірковим (фіксуються тільки окремі прояви, наприклад, тільки емоційні). У спостереженні важливе значення має фіксація результатів, вона може здійснюватися за допомогою спеціальних записів - протоколів, стенограм, але в даний час найбільше значення має спеціальна апаратура: телеаудіозапис і т.п. Спостереження вимагає значних витрат часу, дослідник знаходиться в пасивній позиції, він змушений чекати, коли наступить цікавляче його явище. На результати спостереження можуть вплинути установки, інтереси дослідника.

З огляду на ці недоліки, спостереження використовується, у першу чергу, у тих випадках, коли потрібно мінімальне втручання в природну поведінку, коли необхідно одержати цілісну картину. Часто воно використовується на початкових етапах дослідження, а потім доповнюється іншими методами дослідження.

Предметами спостереження виступають різні особливості поводження. Об’єктами дослідження можуть бути:

1. Вербальна поведінка

o Зміст мови

o Тривалість мови

o Інтенсивність мови та ін.

2. Невербальна поведінка

o Експресія обличчя, очей, тіла

o Виразність рухів та ін.

3. Переміщення людей

4. Дистанція між людьми

5. Фізичні впливи

o Торкання

o Поштовхи

o Удари та ін.

Таким чином, дослідник не спостерігає властивості психіки, він реєструє лише ті прояви об’єкта, що доступні для фіксації. І тільки виходячи з припущення про те, що психіка знаходить свій прояв у поведінці, психолог може будувати гіпотези про психічні властивості, ґрунтуючись на даних, отриманих при спостереженні.

Самоспостереження як реальний процес завжди присутній у психологічному дослідженні і може виступати у виді самозвіту досліджуваного про свої думки, хід рішення задачі, переживаннях і т.п. Особливе значення має самоспостереження при вивченні динаміки свідомості, при описі самопочуття в тих чи інших станах діяльності, динаміки представлень і переживань, мотивів поведінки. Велике значення мають прийоми і дані опосередкованого самоспостереження, представлені у виді щоденників, автобіографічних матеріалів, переписування. У медичній практиці завжди використовується матеріал суб’єктивного анамнезу, що зіставляється з даними клінічного і лабораторного дослідження (об’єктивного анамнезу). Необхідно відзначити, що сама можливість самоспостереження і його адекватність залежать від рівня самоаналізу, що є показником психічного розвитку людини.

Клініко-психологічне інтерв’ю (бесіда) - це метод одержання інформації про індивідуально-психологічні особливості особистості і психологічні стани. Від звичайного розпиту інтерв’ю відрізняється тим, що воно має спрямований діалогічний характер і спрямовано не тільки на ідентифікацію явних ознак патології, але і на розпізнавання прихованих ознак, а також на більш точне розуміння сутності проблеми.

Під час проведення клініко-психологічного інтерв’ю необхідно дотримуватись певних принципів.

Принцип однозначності і точності має на увазі однозначне формулювання питань, що не допускає розмаїтності в розумінні того, про що запитує лікар пацієнта (наприклад, питання «Чи Ви пробуєте на собі психічний вплив?» неоднозначний, оскільки під впливом можна розуміти різні речі: інопланетян, інших людей, сильні переживання і т.д. ).

Принцип зрозумілості припускає, що діагност звертається до пацієнта на зрозумілій йому мові, що відповідає його соціальному статусу, рівню знань, словниковому запасу, культурним особливостям.

Принцип адекватності вимагає уточнення змісту однакових слів, якими користаються пацієнт і психолог для виключення невірної інтерпретації відповідей.

Принцип неупередженості припускає контроль діагноста над тим, чи не нав’язує він пацієнту своїх представлень про наявність у пацієнта патології.

Саме інтерв’ю (бесіда) складається з двох частин. Перша частина - установлення психологічного контакту. Це найбільш важливий і складний етап, здатний уплинути на якість отриманих результатів. Як правило, при роботі з дітьми і підлітками медичний психолог зіштовхується з тим, що дітей приводять на прийом дорослі: батьки і педагоги. Причиною звертання до медичного психолога стає проблемна з погляду дорослих поведінка дитини. Тому діти часто не розуміють, чому їм потрібно розмовляти з психологом і брати участь у якихось обстеженнях. Тому первинне клініко-психологічне інтерв’ю ніколи не слід орієнтувати на одержання інформації: його краще починати із ситуативної підтримки, уточнення самопочуття і здатності брати участь у дослідженні, пояснення цілей і задач зустрічі психолога з дитиною, акцентуючи увагу на наявності в нього права відмовитися від діагностичної процедури. Однак подібні ж задачі нерідко вирішуються і медичним психологом, що працює з дорослими людьми (наприклад, з пацієнтами психіатричних клінік).

Друга частина інтерв’ю - бесіда під час експерименту - більше характерна для нозологічної парадигми медичної психології. Зміст цієї бесіди завжди залежить від поставленої задачі.

В описувально-феноменологічній парадигмі клініко-психологічне інтерв’ю є головним методом обстеження особистості, тоді як спостереження і експериментально-психологічне дослідження відіграють допоміжну роль.

Клініко-психологічне інтерв’ю може бути напівструктурованим і вільним.

Напівструктуроване інтерв’ю містить у собі обов’язковий список специфічних питань, що стосується конкретної проблеми. Воно дозволяє психологу за короткий період зібрати повну інформацію, необхідну для постановки психологічного діагнозу, і прояснити всі необхідні аспекти проблеми. Напівструктуровані інтерв’ю складаються на основі таксономічних (синдромальних) ознак психічних чи поведінкових розладів і полегшують класифікацію проблеми в універсальних визначеннях хвороб. Питання в таких інтерв’ю спрямовані на ідентифікацію симптомів розладу, визначення типових ситуацій їхнього прояву, інтенсивність і глибину порушень, сімейний і міжособистісний контекст. Ефективність проведення структурованого інтерв’ю визначається двома факторами: 1) якістю міжособистісного контакту психолога і досліджуваного; 2) гнучкістю проведення інтерв’ю (урахування психологом індивідуального стану досліджуваного, ситуації обстеження й особливостей життя досліджуваного). Перевагою використання напівструктурованого інтерв’ю є те, що нерідко люди не схильні відразу поділятися з психологом важливою діагностичною інформацією. Недоліком є те, що обстежувані цим способом часто не схильні розповідати психологу більш того, про що були задані питання.

Вільні клініко-психологічні інтерв’ю допомагають сформувати найбільш повну інформацію про актуальні проблеми досліджуваного і ситуації, у якій він знаходиться. Вільне інтерв’ю дозволяє досліджуваним спонтанно висловлювати свої найбільш актуальні, не нав’язані психологом думки і почуття, як це і буває з ними в повсякденному спілкуванні. Багато психологів розробляють індивідуальний стиль залучення своїх клієнтів у вільне діагностичне інтерв’ю, використовуючи різні засоби. При роботі з маленькими дітьми доцільно спочатку втягнути в гру чи спільну діяльність одного з близьких дитини, якому він довіряє (наприклад, почати роботу зі спільного розфарбовування чи малювання картинок). У ході вільного інтерв’ю необхідно зібрати інформацію про сприйняття дитиною самого себе й інших людей, довідатися його звичайні поведінкові реакції в різноманітних ситуаціях спілкування і взаємодії. При такому інтерв’ю важливою може виявитися будь-яка інформація, що стосується поглядів дитини на ситуацію звертання до психолога, обстеження, а також його інтерпретації того, що сталося й інших основних життєвих подій.

У первинному клініко-психологічному інтерв’ю, проведеному будь-яким методом, важливо провести обстеження психічного статусу. Інформація про психічний статус являє собою враження психолога від спілкування з клієнтом. Таке обстеження дозволяє виділити ті аспекти поведінки, які необхідно піддати більш ретельному аналізу, зіставити скарги зі сформованим враженням. Психічний статус містить у собі п’ять параметрів:

- зовнішній вигляд обстежуваного;

- комунікабельність і поведінка під час бесіди і тестування;

- настрої й емоції;

- інтелект;

- особливості сприйняття себе, часу і навколишній реальності.

Для оцінки зовнішнього вигляду необхідно звернути увагу на зовнішність, відповідність зовнішнього вигляду віку, ходу, одяг, зовнішній вигляд (охайний, неохайний), використовувані пози і жести, вираження обличчя.

Комунікабельність і поведінка під час бесіди і тестування подає інформацію про сформованість соціальних навичок спілкування і взаємодії, про рівень моторного статусу, відношення до факту бесіди з психологом (роздратування, агресія, прагнення викликати до себе симпатію, оборонна позиція, апатичність, сарказм) і адекватності поведінки у ситуації. Комунікабельність також дозволяє оцінити процес мислення: цілісність чи розірваність, рухливість, доречність, докладність.

Настрій та емоції характеризують психологічний стан обстежуваного (похмурість, напруженість, безвихідність, обурювання, впевненість, сум, ейфорія, страх і т.д. ).

Інтелект характеризується словниковим запасом, рівнем досвідченості, наявним запасом знань, здатністю розуміти зв’язок речей і явищ, робити висновки.

Особливості сприйняття себе, часу і навколишній реальності характеризують здатність людини знати час, місце, хто він і де знаходиться, а також характеризують рівень свідомості (ясне, сплутане, потьмарене), адекватність самооцінки, наявність порушень сприйняття.

Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая