ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Педагогічна концепція і методична система музичного виховання Карла Орфа

Ідеї Е. Жак-Далькроза щодо творчого розвитку особистості своєрідно розвинув видатний німецький композитор і педагог Карл Орф (1895-1982). Його педагогічна концепція і методична система складалися емпірично і стали наслідком тривалої практичної роботи з дітьми.

Інтерес Орфа до музичного виховання пов'язаний із «рухом нового танцю», який у перші десятиліття ХХ ст. поширився в Німеччині й був пов'язаний з іменами А. Дункан і М. Вігман. Так звані «нові танці» - це великі групові танцювальні композиції з суто ритмічним супроводом. Для Орфа, який шукав елементарну музику, «танці без музики» стали вихідним елементом його педагогічного задуму.

У ті роки в Німеччині відкрилось багато гімнастичних шкіл. На численних курсах демонструвалися методи Е. Жак-Далькроза, які привертали увагу вчителів. У «гімнастичних колах» Орф знайшов собі незмінну співробітницю і співучасницю усіх його починань тих років – молоду художницю і гімнастку-танцівницю Доротею Гюнтер.

Підтримуючи більшість ідей Жак-Далькроза, особливо щодо поєднання в музичному вихованні слова, звука і жесту, Орф не визнавав рутинного фортепіанного супроводу, який використовувався у школах Далькроза, вважаючи, що «музика минулого стилістичного періоду» не є надто корисною для дітей.

У 1924 році в Мюнхені відкрилася школа гімнастики і танцю, заснована Доротеєю Гюнтер і Карлом Орфом (Гюнтершуле). Д.Гюнтер керував школою і викладала теорію гімнастики та танцю, Орф займався музичною освітою вихованців. Весь колектив своїх учнів Д.Гюнтер і К.Орф уявляли в ідеалі як танцюючий і співаючий хор і оркестр. Навчання здійснювалось успішно, школа розширювалась, що створювало сприятливі умови для педагогічних пошуків.

У Гюнтершуле займалися вільною ритмічною імпровізацією. Брязкальця, прив'язані до ніг, створювали постійний ритмічний фон. Учасники вступали зі своїми ритмами один за одним і, ви­тримуючи індивідуальні ритми до кінця, будували ритмічні імпровізації. Моделями ритмічних фігур слугували слова і фрази, на основі яких складалися цілі ритмічні монологи і діалоги на основі обраних текстів.

Навчання гри на фортепіано теж проводилось методом імпрові­зації на двох інструментах, коли на одному з них виконувалися зву­ки тонічної квінти (ритмізовані, здвоєні, тихі, голосні, уривчасті), на іншому — імпровізувалась мелодія. Особливо ефективним було використання безпівтонових звукорядів, які не утворювали дисонансні звучання.

Крім танців з маленькими ручними ударними і чотирьох руч­них імпровізацій на двох роялях використовувалися імпровізації під керівництвом «диригента», який жестами, пропонованими ритма­ми і тембрами організовував розгортання композиції. Керовані ко­лективні імпровізації могли створюватись як вступи до танців, на вільну тему («Хвилювання», «Ярмарок» «Морський прибій» тощо). При цьому музика завжди виникала з руху. Партитури складалися поступово й записувалися не одразу.

Відновлення педагогічних пошуків К.Орфа пов'язане з проведеними у 1948 році радіопередач для шкіл, в яких школярам ставилось завдання до заданих віршів створити і записати мелодію і супровід. Зразками слугували найпростіші п'єси «Шульверка» на тексти відомих дражнилок і лічилок. Орф звертався до всіх дітей, це був музичний світ, досяжний для всіх.

Розвиток цього експерименту привів педагога до Зальцбурга, де в 1963 році при місцевій Академії музики й образотворчого мистецтва (Моцартеумі) був відкритий музично-педагогічний Інститут Орфа. Глибоко символічно, що думки Орфа про дітей і музику, наповнені високим гуманізмом, розвивались у закладі, який носить ім'я Моцарта.

Інститут готує вчителів для початкового загального музично-танцювального виховання в дитячих садках і школах, дитячих оздо­ровчих закладах. Програма включає практику викладання і практи­ку гри в ансамблі на блокфлейті, ксилофоні, металофоні, ударних інструментах; «постановку руху» (ритмопластичні вправи і танець) і диригування; режисуру й організацію колективної імпровізації за обраною моделлю (від чисто музичної імпровізації до танцювально-музичної й театрально-музичної); сольфеджіо і постановку голосу; мовне виховання (володіння усним словом, декламацією); основи інструментальної та танцювальної імпровізації тощо.

Досвідчені педагоги Інституту Орфа пропагандують також свою систему музичного виховання у різних країнах світу. Можна сказа­ти, що орфівський «педагогічний рух» поширився на весь світ.

У працях К.Орфа відчутний, передусім, вплив ідей Е.Жак-Далькроза, про що свідчить сам Орф: «Мій «Шульверк» і моя компо­зиторська творчість — і те й інше виходять з одного спільного коре­ня, з ідеї поєднання слова, звука і жесту»; Й.Песталоцці з його прагненням розвинути творче начало і самостійність мислення дітей; Й. Гердера, що вбачав у взаємозв'язку музики, слова і жесту новий шлях до художньої творчості; Б. Бартока, що підкреслював значення фольклору, народних ладів і ритмів у дитячому музичному вихованні.

Намагаючись проникнути у таємниці природної музикальності людини, К.Орф виходив з того, що кожен крок в осягненні духовно­го у мистецтві є водночас утвердженням його елементарної першо­основи. Першоджерелом музики він вважав ритм, якому не можна навчити, але який можна вивільнити у людині як живу силу організ­му і всього біологічного життя. «Вивільнення ритму» починалось із плескання, притупів, використання брязкалець, тріскачок, паличок, бубонців тощо. Використання цих прийомів і ударних інструментів для музикування в школі Гюнтер стало пристрастю Орфа.

На думку Орфа, музичне виховання не повинно обмежувати­ся розвитком слуху, ритму, слуханням музики, навчанням співу і гри на інструментах. Завдання музичного виховання — стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, уміння імпровізувати, творити у процесі індивідуального і колективного музикування. У цій роботі слід опиратися на зв'язок музики з жестом, словом, танцем, панто­мімою. Результатом півстолітніх зусиль К.Орфа і його соратниці Г.Кеетман стала струнка концепція відродження і виховання природної музикальності людини, раціональні організаційні форми її реаліза­ції знайдені й удосконалені засоби втілення педагогічного задуму.

Методичними компонентами музично-педагогічної системи «..Орфа стали синтетичний підхід (єдність слова, музики, руху; театр), творчість як метод навчання, елементарне музикування на простих музичних інструментах, опора на пентатонічні лади.

Педагогічні принципи К.Орфа втілені у методичному посібнику під назвою «Schulwerk». (Назва походить від двох німецьких дієслів «wirken» і «schulen» — «діяти» і «навчати», тобто «навчати в дії»). Це п'ятитомне зібрання найпростіших партитур для дитячих інструмен­тів, пісень для хорового виконання в інструментальному супроводі, вправ у вимові та декламації, ритмічних вправ, театралізованих сце­нок. Збірки побудовані на народних піснях, фольклорних текстах (приказках, загадках, лічилках, дражнилках тощо).

Партитури написані зовсім не для того, щоб діти їх розучували і демонстрували своє вміння. Це моделі, створені професійним ком­позитором і призначені для стимулювання музичної творчості ді­тей. Це споріднює «Шульверк» з народним музикуванням, учасники якого також нерідко продовжують творити на основі вже складених у народних традиціях зразків. У посібнику даються також рекомен­дації щодо залучення дітей до музики, активної творчої діяльності, яка б приносила радість і задоволення.

Власна дитяча творчість, навіть найпростіша, власні дитячі знахідки, навіть найскромніші, власні дитячі думки, навіть найнаївніші, ось що створює атмосферу радості, формує особистість, ви­ховує людяність, стимулює розвиток творчих здібностей, — така одна з головних ідей музично-педагогічної концепції К.Орфа. З нею нерозривно пов'язана й інша ідея — закласти міцний фундамент музикальності, під яким розуміється музично-ритмічне відчуття і му­зичний слух, що дають змогу переживати і розуміти музику та вільно в ній орієнтуватися і творити.

Кінцевою метою музичного виховання К.Орф вважав вихованні особистості в дусі гуманізму, вивільнення пригнічених цивілізацією її природних сил, розвитку творчих здібностей. «Ким би не стала надалі дитина — музикантом чи лікарем, учнем чи робітником, — писав К.Орф у «Шульверку», — завдання педагога — виховати у них творче начало, творче мислення. В індустріальному світі людина інстинктивно хоче творити і цьому слід допомогти. Проте прищеплені бажання і вміння творити виявлятимуться у будь-якій сфері майбут­ньої діяльності дитини».

Новаторство педагога особливо виявилось у продуманому ви­користанні «елементарної музики». Який зміст вкладався ним у це поняття? Насамперед, слово «елементарний» означає: первісний, початковий, найпростіший, головний. Елементарна музика — це зовсім не примітивна музика, вона опирається на ті народні музичні й мовні джерела, які дали їй початок. «Елементарна музика — це не музика сама по собі: вона пов'язана з рухом, танцем і словом; її потрібно самому створювати, в неї слід самому включатися не як слухачу, а як її учаснику», — писав К.Орф. Елементарна музика у найпростішій формі може передавати значущий зміст і ні в якому разі не є примітивним, другорядним мистецтвом.

Справді, хіба можна назвати примітивними такі, скажімо, українські народні пісні, як «Щедрик» або «Дударик» з їхніми еле­ментарними мелодіями?

Елементарна музика, елементарний інструментарій, елементарні словесні тексти стали для К.Орфа головними засобами виховання дітей. Він писав: «Елементарна музика, слово і рух, ігри і все, що пробуджує і розвиває духовні сили, створюють основу для розвитку особистості, основу, без якої ми прийдемо до душевного спусто­шення... Слід підкреслити, що елементарна музика у школі має бути не чимось додатковим, а основоположним. Йдеться не лише про власне музичне виховання, а й формування людської особистості: у навчальній роботі це виходить далеко за межі так званих уроків му­зики і співу. Фантазію і здатність до переживання слід розвивати у ранньому віці. Усе, що дитина переживає, усе, що у ній пробуджене і виховане, виявиться протягом усього її життя».

Ці ідеї К.Орфа підтверджуються тим, що найважливішими пе­дагогічними відкриттями людства були і залишаються до сьогодні колискова пісня, рух у танці, спів і ритмізована мова.

Педагог вважав, що для дійового музичного виховання надзви­чайно важливо, щоб дитина з ранніх років могла припасти до живих джерел мистецтва, навчалася зі слова, ритму, руху творити музику. Тому він відмовився від використання на першому етапі компо­зиторської музики і обрав шлях активізації музичної діяльності ді­тей через їх власне музикування, спонукаючи цим до імпровізації й створення власної музики.

К.Орф дійшов висновку, що якщо музикування проводити на класичних музичних інструментах, то оволодіння складною техніко гри на них вимагатиме значних зусиль, тривалих вправлянь, неодмінно відволікатиме увагу дітей від музики, імпровізації. Він віддав перевагу елементарним інструментам, якими діти могли порівняно легко оволодіти. До складу орфівського дитячого оркестру входять мелодичні ударні інструменти (металофони, ксилофони, глокеншпілі), немелодичні ударні інструменти (дитячі литаври, барабани, тарілочки тощо), прості духові інструменти, близькі до народної сопілки (блокфлейти різного діапазону), смичкові інструменти для гри на «пустих» струнах. Відзначимо м'якість, чистоту і приємність звучання орфівських інструментів, розроблених ним спільно з музикознавцем К.Заксом.

Вільна імпровізація стала відправним пунктом орфівської «уроку». Хоча найпростіші ритми й мелодії були доступним елементарним матеріалом, імпровізація вимагала виявлення фантазії, які слід було пробудити. З огляду на це К.Орф слушно підкреслював, що ніщо не вимагає такої ретельної підготовки, як проведення творчих й імпровізаційних вправ.

Творчим імпровізаціям дітей мала сприяти опора на рух і гру на елементарних музичних інструментах, мову, музичну декламацію спів. Особливу увагу композитор приділяв слову — елементу мови й поезії, його метричній структурі, мелодико-інтонаційній вимов його звучанню (світлому або тьмяному, прозорому або насиченому тощо). У єдності слова, жесту і мелодії він вбачав першооснову музики.

К.Орф вважав, що особистість не можна виховати на довільному матеріалі. На його думку, найкращим матеріалом для виховання дітей є дитячі лічилки, дражнилки, приказки, скоромовки, заклички, колискові пісні, колядки, веснянки тощо. Народна словесна творчість завжди діє на дітей безпосередньо і безвідмовно, тому педагог був переконаний, що стародавній обряд, поезія і казка не можуть бути виключені зі світу дитинства. Важливо те, що світ простих форм поезії не потребує «композитора», щоб класти його на музику. Він сам насичений внутрішнім звучання. Діти мимоволі стають творцями такої найпростішої музики. Обрядові тексти викликають посилену роботу уяви, активізують музичне мислення учнів.

Народне мистецтво, пісню і танець К.Орф розглядав не лише як найкращі зразки для виконання і слухання, а й як музику для дитячого виконання й інсценізації. Тому він добирав для роботи такі твори, які б давали дітям змогу брати участь у їх відтворенні. У цьому контексті «Шульверк» є ніби маленькою антологією світового фольклору з переважанням вітчизняних зразків.

Вважаючи, що дитина у своєму розвитку сконцентровано проходить усі стадії, які раніше пережило людство, К.Орф дійшов думки, що музичне виховання слід здійснювати на початковому етапі на давній пентатонічній основі. Він розмістив пісенні зразки так, щоб вони вели від двозвучного наспіву до пентатоніки: «У мелодії вихідним пунктом стала для нас інтонація зозулі – низхідна терція, поспівка на двох ступенях, що поступово розширювалась і перетворювалась на звукоряд без півтонів, на мажорну пентатоніку. Мовною основою стали імена, лічилочки і найпростіші дитячі пісні. Це був світ, доступний усім дітям. Я не думав про виховання особливо обдарованих дітей, а мав на увазі виховання на ширшій основі, яка б дала змогу охопити й малообдарованих дітей».

Навчання нотній грамоті К.Орфа не пов’язував з певним методом. Використовувалася водночас релятивна й абсолютна системи сольмізації й нотації. Наприклад, діти, наслідуючи спів зозулі, співали малу терцію ЗО-ВІ, допомагаючи собі рухами руки. Потім вони знаходили цю інтонацію на музичних інструментах, бачили її запис на нотному стані. Так поступово накопичувалися слухо-зорові враження. Що стосується виховання почуття ритму, то жива ритмізована мова допомагала без будь-якого відліку засвоювати метроритмічність музики і музичного запису. Ця робота починалась із проплескування ритму дитячих вправ, імен і засвоєння у такий спосіб певних ритмічних блоків, що використовувались потім у різних остинатних супроводах до декламації, співу самих дітей. Їм пропонувалося продовжити ритмічну побудову, виконану вчителем, «підхопити» перші або заключні такти почутої ритмічної побудови і придумати свою. Таким способом у дітей пробуджується відчуття форми, урівноваженості ритмічних структур, що утворюються.

Елементарне музикування, як правило, пов’язувалось зі сценічною грою. Тому курс початкового музичного навчання завершувався постановкою своєрідного спектаклю. Ритмізована мова, діалоги-речитативи, музично-сценічна гра, сцени з казок – усе це ставало засобом активного виховання, протилежного пасивному сприйманню музики. З розвитком дітей музичні композиції дедалі більше відходять від елементарного музикування і приводять до цінностей великого мистецтва.

Отже, музично-виховна система К.Орфа закладає хороші передумови для участі дітей у різноманітній музичній діяльності, оскільки грунтується не лише на інструментальному, а й ритмопластичному, танцювальному, співацькому музикуванні. Вона акумулює передові гуманістичні ідеї гармонійного розвитку особистості, пробудження її творчого потенціалу. Орієнтація на природні сили особистості, елементарне музикування, фольклор як першооснову музичної культури визначають прогресивність і плодотворність педагогічних пошуків К.Орфа.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти