Педагогічна концепція і методична система музичного виховання Д.Б.Кабалевського

Принципово новий напрям у музичній педагогіці XX ст. від­крила музично-освітня концепція видатного композитора і педа­гога Дмитра Борисовича Кабалевського (1904-1987). Вона увібра­ла досягнення вітчизняної й світової педагогіки і спрямована на формування у дітей цілісного естетичного ставлення до явищ му­зичної культури. Музичне мистецтво Д.Кабалевський сприймав як мистецтво говорити, звертаючись до людського серця, тому його концепція виходить з музики, і на музику опирається.

Зупинимося на найістотніших аспектах музично-педагогічної концепції Д.Кабалевського. Як відомо, педагогічна концепція — це система поглядів на певне педагогічне явище, процес, спосіб розу­міння, тлумачення будь-яких педагогічних явищ, подій; провідна ідея педагогічної теорії. Відтак педагогічну концепцію Д.Кабалев­ського складають положення щодо мети музичного виховання, його основи, змісту, завдань, принципів і методів музично-освітньої роботи, які в сукупності утворюють струнку методичну систему музичної освіти школярів. Головний його девіз: «Навчання музики— засіб, ви­ховання музикою — мета».

Система як сукупність елементів, між якими існує закономірний зв'язок і взаємодія, успішно функціонує за умови наявності системотворного елемента, який забезпечує цілісність і внутрішню єдність будь-якої системи.

Системотворним елементом методичної системи Д.Кабалевського постає мета музичного виховання школярів. На його думку, вона полягає у формуванні музичної культури особистості як невід'ємної частини її духовної культури. Але що розуміється під музичною культурою взагалі? Яке місце посідає у ній музична культура особистості? Розглянемо це питання докладніше. У музичній естетиці під музичною культурою суспільства мається на увазі єдність музики та її соціального функціонування. Це складна система, що об'єднує музичні цінності (твори і їх виконавські інтерпретації), усі види діяльності щодо їх створення, збереження, відтворення, поширення, сприймання і використання; суб'єктів такого виду діяльності з їх знаннями, уміннями і навичками; відповідні заклади з їх матеріальною базою, що забезпечують цю діяльність.

Музична культура особистості характеризується тим, якою мірою вона здатна засвоювати музичні цінності. На думку Д.Кабалевського, музичну культуру особистості визначають любов до музики і розуміння її в усьому багатстві форм і жанрів; особливе «відчуття музики», що спонукає сприймати її емоційно, відрізняючи хорошу музику від поганої; уміння чути музику як змістовне мистецтво, що несе в собі почуття і думки людини, життєві образи й асоціації, здатність відчувати внутрішній зв'язок між характером музики і характером виконання тощо. Тобто, під музичною культурою особистості розуміється її індивідуальний соціально-художній досвід у сфері музичного мистецтва, зміст естетичного, ціннісного, особистісного ставлення до музики.

На відміну від Е.Жак-Далькроза, К.Орфа і 3.Кодая, Д.Кабалевський вважав, що в основі музичного виховання лежить актив­не сприймання музики. «Лише тоді музика може виконати свою естетичну, пізнавальну і виховну роль, коли діти навчаться по-справжньому чути її й міркувати про неї, — підкреслював педагог. — Справжнє, відчуте і продумане сприймання музики — основа усіх форм залучення до музики, тому що при цьому активізується внутрішній духовний світ учнів, їхні почуття і думки. Поза сприйман­ням музика як мистецтво взагалі не існує».

На його думку, марно говорити про будь-який вплив музики на духовний світ дітей, якщо вони не навчилися чути музику як змістовне мистецтво, яке несе в собі почуття і думки людини, життєві ідеї та образи. Учні мають учитися сприймати музику в будь-якій формі спілкування з нею, під час співу, гри на музичних інструментах, у процесі власне слухання тощо.

Суть педагогічного керування цим процесом він вбачав у ство­ренні атмосфери творчої активності й емоційної захопленості дітей; заохоченні слухачів до роздумів про музику, виділенні основних ліній засвоєння закономірностей музичного мистецтва; прагненні до цілісності музичних вражень; спрямованості будь-яких форм спілкування з музикою на удосконалення навичок сприймання музики; «зараженні» дітей власною любов'ю до музики; сугестивному впливі вчителя; вихованні слухової уваги; творчій свободі вчителя й чутливості до настрою дітей, ситуацій на уроці тощо.

Д.Кабалевський підкреслював важливість хорового співу для формування музичної культури школярів. Увесь процес навчання співу має сприяти активному, зацікавленому і творчому ставленню учнів до музики. Поступове набуття виконавської майстерності й збагачення загальної музичної культури дітей стають передумовами їх прагнення до досягнення, навіть при масовому музичному ви­хованні, рівня справжнього мистецтва. «Кожен клас — хор! — ось ідеал, до якого має спрямовуватися це прагнення», — писав педагог. При цьому для дітей не повинно існувати жодних правил і вправ, відокремлених від живої музики, що вимагають заучування і багаторазових повторень. Протягом усієї роботи має панувати за­хоплююче мистецтво.

Досягненню мети музичного виховання підпорядковане й ви­вчення музичної грамоти, яку Д.Кабалевський розуміє значно ширше — як музичну грамотність, тобто здатність сприймати музику як живе й образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Він вважав, що включати в шкільні уроки музики елементи теорії музики (особливо в початковій школі) слід вкрай обережно і лише після того, як в учнів з'явився інтерес до музики, зформовані початкові навички слухового сприймання і ви­конання музики, накопичений деякий слуховий досвід. Засвоєння нотної грамоти не є самоціллю і повинне повністю підпорядковуватися виховним завданням.

Важливою складовою педагогічної концепції Д.Кабалевського є принципи музичного навчання і виховання учнів, покладені в основу створеної під його керівництвом шкільної програми з музики.

Поняття принципу як основоположної ідеї, яка пронизує усю систему знання і субординує його, у педагогіці має свою специфіку. Педагогічні принципи — це основні вихідні положення, які визначають загальне спрямування навчально-виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації.

Які саме положення визначають спрямування, зміст і методику музичної освіти учнів за програмою Д.Кабалевського? Це, насамперед, опора на три основні типи музики — пісню, танець, марш; зв'язок музичного навчання з життям; емоційна захопленість музикуванням; активізація музичного мислення. Розглянемо їх детальніше.

Принцип опори на три основні типи музики — пісню, танець, марш. Означені жанри зустрічалися й зустрічаються в усіх програмах з музики, але вони здебільшого розглядаються як зразки найпростіших жанрів, доступних дитячому сприйняттю на початковій стадії музичного навчання. Надалі, виконавши свою дидактичну функцію, вони поступалися місцем більш складним формам і жанрам музики.

Д.Кабалевський розглядає пісню, танець і марш як найбільш поширені, найбільш масові, найбільш демократичні сфери музики, які пов'язують між собою здобутки музичного мистецтва, пронизують усю класичну і сучасну музику — симфонічну і камерну, вокальну й інструментальну. Будучи основою всієї музики, пісня, танець і марш дозволяють об'єднати велике музичне мистецтво з музичними заняттями в школі, забезпечуючи найтісніший зв'язок цих занять з життєвим досвідом учнів. Адже всі діти багато разів чули і самі співали пісень; бачили, як танцюють люди і самі танцювали; як люди крокують під музику і самі крокували.

«Три кити» музичного мистецтва сприяють природному засвоєн­ню учнями всіх тем шкільної програми, які розширюють і збагачують музичну культуру учнів: музична мова, інтонація в музиці, розвиток і форми музики, музичний образ, музична драматургія тощо. Вони стають надійними містками, якими учні не споглядально і теоретично, а безпосередньо, через власне сприймання і виконання, можуть «війти до будь-якої царини музичного мистецтва. Це робить процес навчання емоційно привабливим і захоплюючим.

З принципом опори на три типи музики тісно пов'язані всі інші принципи музичного навчання і виховання.

Принцип активізації музичного мислення.Опора на життєвий і художній досвід дітей, який дозволяє їм самостійно розпізнавати пісню, танець і марш, а далі — пісенність, танцювальність і маршовість у різних поєднаннях у конкретних музичних творах, активізують музичне сприймання учнів, роблять його аналітичним. Відтак учні вчаться не тільки спостерігати й емоційно сприймати музику, але й роздумувати про неї. З перших занять вони розпізнають пісню, танець, марш за їх відмінністю, а поєднують різновиди одного й того ж типу за подібністю. Так з самого початку реалізується принцип «подібності й відмінності»,який відіграє вирішальну роль в активізації музичного мислення, у пізнанні особливостей музичного мистецтва, починаючи від усвідомлення специфіки музичної мови — до розріз­нення творчих стилів різних композиторів.

Принцип зв'язку музики з життям.Опора на три типи музики забезпечує природний зв'язок уроків музики з повсякденним жит­тям учнів. Д.Кабалевський підкреслював: «Музика і життя — це генеральна тема, свого роду «надзавдання» шкільних занять музикою, яку в жодному разі не можна виділяти в самостійний, більш або менш ізольований розділ. Вона повинна пронизувати всі заняття в усіх ланках від першого до останнього класу...». Музичні твори, коментарі вчителя, спостереження і роздуми самих учнів — усе повинне допомагати поступовому вирішенню цього «надзавдання». Відтак учні вже з першого класу відчують і зрозуміють, що вони вивчають життя, що музика — це саме життя. Орієнтація на попередній життєвий і музичний досвід учнів дає змогу накопичувати, розвивати і закріплювати набуті музичні враження.

Важливою особливістю означеної програми є її тематична побудова, що дало змогу об'єднати всі види музичної діяльності дітей (спів, вивчення музичної грамоти, гра на музичних інструментах, імпровізація, ритмічні рухи під музику, власне слухання тощо) на одному уроці.

Цілісність уроку досягається за рахунок єдності усіх складових елементів, оскільки в основу його побудови покладені не різні види Діяльності, а різні грані музики як єдиного цілого. Це дає змогу вно­сити в урок будь-які контрасти, необхідні для підтримування уваги учнів, створення творчої атмосфери. Формування музичної культури — основа уроку, його зміст, який може мати різне художньо-педагогічне втілення, адже нескінченно різноманітним є музичне мистецтво і життя, яке воно відображає.

Запропонований принцип тематизму, як і вся музично-педагогічна концепція, проростає з музики і на музику опирається, природно пов'язує музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом. Теми програми мають музично-естетичний, а не тільки навчально-музичний характер і відкривають реальну можливість досягнення цілісності та єдності навчального процесу не лише в межах одного уроку, а й протягом півріччя, навчального року і всього навчального курсу. Ці теми — своєрідні етапи розвитку музичного сприймання школярів. Зміст і логіка тематизму визначаються особливостями розвитку художнього мислення дітей, накопиченням практичного досвіду, можливостями усвідомлення зв'язків музики з життям. Вокально-хоровими, музично-ритмічними та іншими прак­тичними навичками учні оволодівають у тісному зв'язку із засвоєн­ням конкретної теми. Таким чином, принцип тематизму виступає важливим вихідним положенням, на якому вибудовується шкільна програма (див. таблицю І).

Розглянуті концептуальні підходи до музичного виховання ви­значили методичну новизну створеної під керівництвом Д.Кабалевського шкільної програми, яка пов'язала музику як мистецтво з музикою як шкільним предметом, а шкільні уроки музики — з реальним життям. Головне, до чого прагнув педагог — це викликати в учнів ясне розуміння і відчуття того, що музика, як і всі інші мистецтва, не проста розвага і не додаток до життя, а важлива частина життя кожної людини.

Таблиця 1