ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Педагогічні ідеї та методика музичної освіти дітей

В. Верховинця

Особливе місце у плеяді найталановитіших діячів вітчизняної національної культури належить Василеві Миколайовичу Верховинцю (Косіву)(1880—1938) — українському педагогові, музикознавцеві, вченому, етнографу, хореографу, диригенту і композитору.

Педагогічна праця була невід'ємною частиною багатогранної діяльності В.Верховинця. Його педагогічні ідеї ви­кристалізовувалися паралельно з пошу­ками в галузі фольклористики, хорео­графії, хорового виконавства, акторської майстерності та композиції. Розуміючи велику виховну силу і незбагненну красу фольклору, він неуклінно шукав засоби виховання в учнів любові до народних скарбів.

Педагогічна спадщина В.Верховин­ця — значне явище в історії музичної педагогіки. Її складають навчально-методичні посібники — «Весняночка» і «Теорія українського народного танцю», «Хрестоматія українських народних танців», в яких відбиті знання і досвід Верховинця-музиканта, актора, хорового диригента, етнографа і, нарешті, досвід багаторічної роботи з дітьми та студентами вищих навчальних закладів. У цих посібниках — багатий дидактичний ма­теріал, дібраний для навчання дітей співу і танцю, цінні методичні вказівки.

Особливу цінність для музичного виховання дітей має посібник «Весняночка», який склали пісні-ігри, зібрані в народі або сіворені М.Лисенком, М.Леонтовичем, К.Стеценком, П.Козицьким, П.Демуцьким; фольклорні записи К.Квітки, С.Титаренка, А.Конощенка, С.Дрімцова та пісенні авторські зразки. Педагогічна та естетична значущість «Весняночки» полягає у тому, що вміщені в ній твори дають дітям змогу відчути на собі благотворну дію музики й слова, танцю і ритмічних рухів.

У «Весняночці» дібрані пісні та ігри на різні теми, серед них чи­мало знайомлять дітей з трудовою діяльністю дорослих: випіканням хліба («Печу, печу хлібчик»), косінням трави («Вийшли в поле коса­рі», «Косарі молоді»), посівом «моркви, маку й пастернаку» («Плету лісочку»), з роботою бондаря («Бондар»), шевця («Шевчик»), коваля («Коваль») тощо.

Включені до «Весняночки» пісні-ігри можна умовно поділити на три групи. До першої з них належать пісні-ігри, що відображають життєві явища ніби у зафіксованому певному стані, відтворюють розвиток образів у них в одному плані, без істотних змін, що дозво­ляє дітям втілити їх у такій же характерній однотипній манері.

Другу групу складають твори, в яких хоча й відтворено один об­раз, але з яскраво вираженою динамікою розвитку. Твори цього типу підказують конкретну програму дій, що спонукає до можливих варі­антів інсценування пісень. Можлива варіативність рухів при єдиній музичній основі надає дітям великі можливості для творчості.

До третьої групи належать твори з музично-ігровими образами, які контрастують між собою і спонукають дітей до встановлення стосунків між персонажами, тобто до сюжетного розвитку гри. Ці твори характе­ризуються динамічним розвитком музично-поетичного змісту.

З цією ж метою рухи поділяються на:

а) підготовчі до танцювальних (хитання головою, пристук ногою, плескання в долоні тощо); танцювальні — елементи народного танцю;

б) гімнастичні — рухи з предметами та без предметів, колективні вправи;

в) пантомімні (сюжетно-образні рухи) — рухи імітаційного характеру, за допомогою яких зображаються рухи тварин, птахів, дії людей тощо.

Незважаючи на жанрово-тематичне розмаїття, В.Верховинець підходив до пісенного матеріалу диференційовано: з урахуванням вокальних завдань, поступовим ускладненням музично-ігрових образів відповідно до сюжетної лінії пісні, особливостей музично-ігрових образів та різновидів руху, спрямованих на художньо-творчу діяльність дітей. Усім творам властива зручна теситура, ясна ладова основа, чітка ритмічна організація. Ці якості пісень він розглядав як необхідну умову формування якісного звуку, співацької культури. Про увагу В.Верховинця до вокального виховання свідчить і те, що він надавав перевагу пісням з нисхідним рухом, що є кращим при­йомом збереження високої позиції звучання.

На становлення педагогічних поглядів В.Верховинця значний вплив мали педагогічні ідеї М.Леонтовича. Водночас В.Верховинець дещо переосмислив роль пісні у вихованні підростаючого покоління. Цьому сприяли різнобічність художнього обдарування митця, різно­манітність його захоплень, багата художньо-творча діяльність.

Розуміючи моторну природу музично-ритмічного чуття, він переосмислив роль руху зі співом стосовно всебічного (фізіологічного, психічного та музичного) розвитку дитини. На основі педагогічних спостережень він приходить до висновку, що «...найсильніше ба­жання у дитини — це бажання руху».

Розуміння провідної ролі руху в житті дитини дало можливість розширити межі використання руху внавчально-виховному процесі. Педагог упевнився, що рухові та ігрові елементи, які застосовують­ся ним на заняттях, допомагають дітям краще і швидше засвоїти необхідний навчальний матеріал. До того ж гармонія музики і руху приносила вихованцям особливу радість, яка, за словами педагога, є «неперевершеним засобом пробудження дитячого мозку до активної діяльності...».

Переконання в тому, що дітям потрібні такі рухи, які б об'єднали у собі виховання тіла й розуму», визначило педагогічне кредо В.Верховинця, яке полягало у прагненні до єдності слова, співу і руху як джерела виховного впливу на всебічний розвиток дитини. Відтак спів на його заняттях супроводжувався рухами в ігровій формі, що підсилювало інтерес до художньо-творчої діяльності та дисципліну­вало слухову увагу, а виразна міміка активізувала артикуляційний апарат.

Враховуючи схильність дітей до вільного фантазування, В.Верховинець вводить на заняттях елементи імпровізації. У мето­дичних вказівках до «Весняночки» педагог спочатку пропонує по­вторювати вже вивчені пісні з іграми і танцями з тими змінами, які внесуть в ігри самі діти. Тобто їм належало знайти такі рухи, які в їхній уяві є найхарактернішими для музичного образу. Пе­дагог вважав головним те, щоб дитина могла проникнутися почут­тями, вираженими в пісні, і прагнула виразити їх. Це він розглядав як підготовчий етап до імпровізації.

У низці творів педагог спонукає дітей до рухової імпровізації, пропонуючи їм самостійно скласти танцювальну комбінацію або не­великий таночок на основі вже вивчених танцювальних рухів. Зна­чення рухової імпровізації полягало в тому, що вона спиралася на захоплюючу для дітей ігрову діяльність.

Привертає увагу те, що педагог націлював дітей на свідоме й цілеспрямоване сприймання музики, відповідно до якої їм потрібно було знайти виразні рухи. Це одне із завдань, яке ставив В. Верхо­винець перед дітьми в їхній музично-ігровій та танцювальній твор­чості. Для цього добиралася музика, доступна дітям для імпровізації, яка мала яскраво виражені жанрові ознаки пісні, танцю або маршу.

Окремо наголосимо на такому важливому виді музичної діяль­ності, як спів без супроводу, що є традиційним для народного вико­навства в Україні. В.Верховинець впроваджував такий спів саме на початковому етапі, який є найвідповідальнішим у системі музичного виховання підростаючого покоління. Він розглядав вокально-хорове виховання на основі взаємодії всіх його елементів, спрямованих, з одного боку, на розвиток музичних здібностей дітей, з іншого — на збагачення виконавських можливостей вихованців з раннього ди­тинства, забезпечуючи на майбутнє піднесення хорової культури.

Щоб оволодіння співацькими вміннями, яке вимагає значного напруження духовних та фізичних сил юних співаків, не було ви­снажливим, а навпаки, приносило їм задоволення і радість, педагог проводив заняття у творчій атмосфері, яку створював за допомогою гри та рухової діяльності дітей.

Особливу увагу В.Верховинець звертав на запобігання «пригніченню» розуму і психіки дитини. З цього приводу у першому розділі «Весняночки» він писав, що молодші діти ще не вміють володіти собою: «У них радість вводить у дію все тіло: вони підскакують, плещуть у долоні, кричать, голосно співають тощо. Забороняючи їм так себе поводити, ми робимо дві серйозні помилки:

1) з великою шкодою для вихованців вбиваємо дитячу веселість у самому її початку;

2) бажанням стримати в забаві почуття дітей ми накладаємо на їхній мозок таке колосальне напруження, що малюкам надзвичайно важко зосередити на грі свою увагу».

В.Верховинець наголошував на «цінній властивості гри: вона веселить, радує, а здорова радість конче необхідна для здорово­го розвитку душі й тіла», гра є «найвідповіднішою формою руху». Кожна гра у «Весняночці» озброює дітей певними знання­ми, уміннями і навичками, а також носить виховний характер.

Вміщені у «Весняночці» музичні ігри з цікавими сюжетами та образами, близькими дітям, задовольняють їх потребу у вільному, ігровому вираженні думок та почуттів, дають можливість самостій­но знайти рух, необхідний для характеристики музичного образу. У грі, збагаченій емоційним началом, найкраще виявляється дитяча фантазія. Казкові персонажі, явища природи, образи тварин, птахів, знайомі й зрозумілі дітям, легко стають дійовими особами гри й не­помітно перетворюються в музично-танцювальний образ.

Характерна особливість музично-ігрового образу — його синтетичність. Діти застосовують комплекс художніх засобів з царини музики, драматургії, хореографії, їхню увагу привертає словесний текст, характерні риси персонажів. Злагодженість музики та руху приносить дітям радість, і навпаки, порушення взаємозв'язку музи­ки і руху викликає у них невдоволення. В.Верховинець вважав, що музика є організуючим началом музично-ритмічного руху. Її харак­теру, образному змісту педагог підпорядковував рухи, застосовані у грі. Він вносив танцювальні рухи до ігор тільки тоді, коли цього вимагав їх зміст або дозволяв характер пісні.

У рухливих музичних іграх втілене концептуальне положення методики В.Верховинця щодо комплексного використання еле­ментів музичного, хореографічного та драматичного мистецтв у навчально-виховному процесі, спрямованому на розвиток творчих здібностей дитини.

Виконуючи танці, діти реалізують свою життєрадісність та рух­ливість. Хорошою формою народного танцю для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку є інсценування народних пісень з ці­кавим і близьким для них змістом. При роботі над інсценізацією пісні В.Верховинець пропонував такий шлях, від проникнення в образну сутність і засвоєння учнями мелодії та словесного тексту пісні — до пластичного її відтворення, без чого не могла народитися єдність співу та руху, з'явитися цілісний образ пісні і танцю.

У його методиці роботи з дітьми над художнім образом відбиті традиції живої народної практики, про які Верховинець писав: «... Без пісні чи без музики танцю нема. Від них залежить темп, ритміка і характер танцю. Танцювальна пісня і танець, танцювальна мелодія на інструменті і танець — це одне нероздільне гармонійне ціле... та все ж таки головними провідниками танцю є музиканти і співаки».

Отже, музичне навчання дітей на початковому етапі В.Верхо­винець будує як комплексний процес розвитку всього організму, особливо слухового, рухового і зорового аналізаторів у їх нерозрив­ному зв'язку з голосовим апаратом. Таке комплексне поєднання всіх аспектів музичної освіти сприяє кращому розвитку мислення уявлень, спостережливості, пам'яті, а також волі та уваги.

Аналіз педагогічних ідей і методики В.Верховинця дає змогу зробити такі висновки:

1. Багатогранна творча діяльність В. Верховинця як педагога, митця розвивалась під впливом демократичних ідей українського національного відродження та підпорядковувалась завданням формування національної художньо-естетичної культури молоді. Багатство цієї діяльності і підпорядкованість єдиній меті дозволяє роз­глядати його педагогічну спадщину як систему, що є органічним поєднанням педагогічної, музичної, етнографічної, хореографічної, композиторської творчості.

2. Педагогічна спадщина і діяльність В.Верховинця — глибоко національне за своїм духом і змістом явище, сутність якого полягає у передачі молоді духовних цінностей, соціально-історичного досві­ду українського народу засобами високого національного мистецтва. Його педагогічну результативність він вбачав у вихованні здатності й потреби молоді сприймати, розуміти і примножувати надбання свого народу, в розвитку у неї національної самосвідомості, патріо­тичних почуттів, рис національного характеру.

3. Як педагог-етнограф, В.Верховинець вважав фольклор од­ним із найважливіших засобів художньо-естетичного виховання, оскільки виховний зміст художнього відображення дійсності в національних словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості найбільш повно відбиває світогляд народу і нерозривно пов'язаний з його життям і побутом.

У своїй діяльності педагог спирався на інтонаційно-пісенну природу української музики, домінуючий вокально-хоровий спосіб вираження її духовного змісту. Демократичність і доступність пі­сенного жанру допомагала йому залучати до музичної діяльності як окремих дітей, так і великі молодіжні колективи.

4. Розроблені В.Верховинцем театралізована пісня і вокально- хореографічна композиція є жанровими формами, які зумовлюють інноваційний напрямок виховання підростаючого покоління, що синтезує музичне, хореографічне і драматичне мистецтво. Вони сприяють формуванню інтересу до української народної творчості, опануван­ню етнопедагогічним фольклором, розвитку художньо-творчих здібностей молоді.

5. Рухлива музична гра є інноваційним способом виховання ді­тей. Вона є символічним відтворенням уявної дії, передбачає перевтілення учасників у певний позитивний чи негативний образ. Ґрунтуючись на етнографічному матеріалі, гра є зразком норм пове­дінки, мовної, музичної, хореографічної культури українського на­роду. Ігри, поміщені у репертуарно-методичному посібнику «Весняночка», несуть у собі різноманітну художньо-пізнавальну інформацію, мають глибоке смислове навантаження, потребують виконання зумовлених ентопедагогічним змістом завдань, сприяючи художньо-естетичному та інтелектуальному розвитку дитини.

6. Педагогічні погляди В.М.Верховинця утворюють цілісну кон­цепцію музичної освіти, основою якої стало: ставлення до народної пісні і танцю як до витвору народного генія, де правдиво відбита бага­тогранна історія і його духовна краса; як до високохудожнього і зручно­го в технічному відношенні дидактичного матеріалу, зрозумілого й до­ступного дитячому сприйманню; розвиток художньо-творчих здібнос­тей і художньо-образного мислення; опора на національну інтонаційно-ладову і метроритмічну основу.

Концептуальні положення В.Верховинця щодо поєднання у мистецькій освіті дітей музичного, хореографічного та драматично­го мистецтв закладають хороші передумови для виховного впливу на дітей та їх участі у різноманітній художньо-творчій діяльності, оскільки грунтуються на співацькому і ритмо-пластичному музику­ванні та елементах акторської гри.

Проведений аналіз свідчить про високий рівень методичної думки В.Верховинця, її відповідність не тільки тогочасній музично-педагогічній теорії, а й сучасній шкільній музичній педагогіці. Вона увібрала в себе досягнення європейської та вітчизняної педагогіки, української національної культури, досвід народного музикування. Наголосимо на глибоко гуманістичній спрямованості ідей В.М.Вер­ховинця, який прагнув до виховання особистості музикою і хорео­графією, звеличення її духовного життя.

Розгляд концепції музичного виховання В.Верховинця у контек­сті європейської музичної педагогіки дає підставу для висновку, що його педагогічні ідеї співзвучні з передовими ідеями європейсьої та вітчизняної музичної педагогіки. Це виявилось, наприклад, в одна­ковій з К.Офром меті музичного виховання — пробудженні творчо­го потенціалу дітей; у провідній педагогічній ідеї — зв'язок музики зрухом (Е.Жак-Далькроз), опорі на традиції української співацької культури (М.Леонтович); у змісті музичної освіти — використанні руху та імпровізації (у Жак-Далькроза — імпровізація на фортепіа­но, у Верховинця — імпровізація рухова); у деяких засобах вихован­ня: прагнення до триєдності слова, музики і руху (Жак-Далькроз), використання співу без супроводу, національна інтонаційно-ладова і метро-ритмічна основа (М.Леонтович).

Відмінність підходів у музичному вихованні полягає у провідних видах музичної діяльності, на вибір яких вплинули професійні переконання митців, особливості функціонування музичного мистецтва у суспільстві, практика музично-виховної роботи та народні тради­ції. Так, Е.Жак-Далькроз, будучи професором по класу теоретичних дисциплін та фортепіано, провідним видом музичної діяльності у своїй системі обрав ритмічний рух у супроводі фортепіано, імпрові­зацію як метод музичного навчання і виховання, яка здійснювалась теж на фортепіано.

М.Леонтович як композитор піднявся до вершин світового мистецтва. Він корінним чином змінив поняття праці композитора над фольклором, об'єднавши народну практику з професійною тех­нікою поліфонії. Форма і метод його композиторського мислення — хорова творчість а сареllа, що повною мірою позначилась на його педагогічній концепції, де провідним видом музичної діяльності є хоровий спів без супроводу.

В.Верховинець — всесвітньо визнаний інтерпретатор україн­ського танцю, засновник нового жанру в хоровому мистецтві — теа­тралізованої народної пісні, застосував нові прийоми в інтерпретації пісенного матеріалу за допомогою різновидів руху, жесту і міміки, зумовлених образним змістом, надав пісні нового життя, посилив її емоційний вплив. Ці ж принципи були покладені в основу його пе­дагогічної концепції, де провідним видом музичної діяльності стали різновиди пластично-танцювальних рухів під власний спів без су­проводу.

Спираючись на фольклорні традиції, виконавську практику та досягнення музичної педагогіки, В.М.Верховинець втілив ідею вихо­вання дітей методом гри, основою якої стало слово, спів та образно-рухова імпровізація. Це створило новий напрям в історії вітчизняної музичної педагогіки і підняло українську педагогічну думку до рівня, що носив випереджуючий стосовно західно-європейської музично-педагогічної думки характер.

Педагогічні ідеї В.М.Верховинця зберегли свою актуальність і науково-практичне значення до наших днів. По-перше, дидактич­ний матеріал, переважну більшість якого складає вічно жива народ­на пісня, кращі зразки заново переосмисленої музично-ігрової літе­ратури своїх сучасників (М.Лисенка, М.Леонтовича, К.Стеценка) та твори автора, що увібрали найхарактерніші риси, властиві україн­ському мелосу — це багатий за інтонаційним складом матеріал, що є дійовим чинником музичного навчання і виховання дітей.

По-друге, В.М.Верховинець зібрав і упорядкував музичні зразки з урахуванням вікових особливостей дітей, тому вони є не тільки високохудожнім, а й зручним матеріалом для формування і розвитку вокально-хорових навичок, оскільки виняткова мелодійність, чітка ритмічна основа, обмежений діапазон та теситура, наближена до примарної зони, створюють сприятливі умови для виконання, досягнення інтонаційної виразності, для розвитку слуху у всіх його виявах; для озброєння вихованців знаннями та навичками з музичної грамоти у вузькому та широкому розумінні.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти