ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Композиція, її основні види і категорії

Композиція, її основні види і категорії

Загальні відомості

Сучасні знання і наука надзвичайно розширили нашу уяву про цінність мистецтва і затвердили нас в переконанні, що форми предметів, які створює людина, також підкоряються закономірностям, характерним для пластичних мистецтв і складають частину людської культури, її зримий вигляд.

Творча діяльність людини розвивається в двох різних напрямах, виражаючи, з одного боку, прагнення відобразити в малюнку, скульптурі або в кольорі деякі об'єкти і явища навколишнього світу: людей, тварин, предмети, події; з іншого - прагнення до створення форм, не існуючих в природі, створених уявою і фантазією людей.

Первісний мисливець, малюючи на кістці або стіні печери мамонтів, лосів або інших тварин, прагнув якомога точніше відтворити їх форми. І та ж первісна людина, що створює у допомогу собі перші предмети домашнього ужитку і знаряддя праці, творила і компонувала нові форми на підставі свого досвіду, що взяв із спостережень над навколишнім світом. На становлення цих форм значний вплив мав матеріал і інструменти, які людина використовувала в процесі роботи.

Ці два напрямки, у яких розвивалася художня творчість людини, проходять крізь усі ступені розвитку культури. Різні народи віддавали перевагу то одному виду творчості, то іншому під впливом потреб життя, звичаїв, релігійних вірувань. Можна безконечно наводити приклади, починаючи від далекого минулого до останнього часу, і знаходити різноманітні причини та мотиви, які надавали мистецтву леї чи іншої форми. Мистецтво розквітало всюди, де селилася людина. Де б ми не знаходили зараз залишки давніх культур, скрізь є твори мистецтва або їх уламки, створені людиною для людини.

Археологічні розкопки є доказом того, що для кожного етапу розвитку людського суспільства характерні певні форми знарядь виробництва і предметів побуту. В процесі суспільної праці, оволодіння природою і вдосконалення виробництва знарядь праці, змінювалася і удосконалювалася сама людина, розвивалася наука і техніка, з'являлися все нові і нові вироби. І кожен виріб - це не тільки продукт технічної думки. Він повинен бути виражений в конкретній формі, зримій і відчутній, реалізовуючи якнайповніше думку винахідника. Це розповсюджується на будівельні об'єкти, машини, засоби транспорту, інструменти, домашнє начиння - на все, народжене думкою і рукою людини.

Круг, квадрат, трикутник, куля, циліндр, конус і інші прості форми людина повсякденно спостерігала в природі: круглий місяць, кулясте яблуко, конусоподібні польові квіти і т.п. Всі ці форми використовуються при виготовленні різних предметів домашнього ужитку. Так виникає проблема поєднання простих форм - проблема композиції.

• Слово «композиція» в перекладі з латинського означає твір, складання, з'єднання, зв'язок, побудова, структура. Розрізняють три основні види композиції: фронтальну, об'ємну і глибинно-просторову. Таке розділення в якійсь мірі умовне, оскільки на практиці ми маємо справу з поєднанням різних видів композиції. Наприклад, фронтальна і об'ємна композиції входять до складу просторової; об'ємна композиція часто складається із замкнутих фронтальних поверхонь і в той же час є невід'ємною частиною просторового середовища

Характерною ознакою фронтальної композиції є розподіл в одній площині елементів форми в двох напрямах по відношенню до глядача: вертикальному і горизонтальному, наприклад, фасади будівель, стенди наочної агітації, тканини, килими і т.д.

Об'ємна композиція є формою, що має відносно замкнуту поверхню і сприйману з усіх боків. Виразність і ясність сприйняття об'ємних композицій залежать від взаємозв'язку і розташування їх елементів, виду створеної форми поверхні, від точки спостереження. Виразність об'ємної форми залежить також від висоти горизонту. В процесі сприйняття об'ємної форми при низькому горизонті виникає враження її монументальності. З наближенням глядача до предмету збільшується перспективне скорочення його граней. Прикладом можуть служити верстати, машини, побутові прилади і т.п. Об'ємна композиція завжди взаємодіє з навколишнім середовищем. Середовище може збільшувати або зменшувати виразність однієї і тієї ж композиції.

Глибинно-просторова композиція складається з матеріальних елементів, об'ємів, поверхонь і простору, а також інтервалів між ними. Відчуття глибинності посилюється, коли в композицію включаються елементи, що розчленовують простір на ряд послідовних планів. Глибинно-просторова композиція використовується, наприклад, в рішенні вулиць, площ, мікрорайонів і т.п.

Не існує готових рецептів і обов'язкових правил у використанні закономірностей і засобів композиції. Проте пізнання різних прикладів, що лежать в основі загальноприйнятих понять, дозволяє у кожному конкретному випадку досягти художньої виразності запроектованого виробу.

Вивчення законів композиції само по собі, безперечно, не може замінити живої творчості, творчої інтуїції. Разом з тим знання цих законів дає ту професійну підготовку, без якої неможлива плідна робота.

Уміння малювати навіть найскладніші промислові вироби жодною мірою не рівнозначно знанню художньо-конструкторської грамоти. Потрібно знати закономірності, згідно яким будується композиція.

Для визначення різних видів композиційного ладу і різних залежностей користуються такими категоріями, знайомими по спостереженню за явищами природи, як ритм, рівновага, симетрія, асиметрія, динаміка, статика, масштаб і масштабність, пропорція, контраст, нюанс і ін.

Оглядаючи хід розвитку творчої діяльності людини, ми бачимо ніби два різних напрямки мистецтва. Один - прагнення відобразити деякі явища навколишнього світу: тварин, людей, речей, подій, - бажання зафіксувати та увічнити їх у малюнку, скульптурі, фотографії або за допомогою фарб. Джерелом другого напрямку, певно, є прагнення до створення форм, не існуючих у природі, утворюваних уявою та фантазією людини для якої-небудь певної мети.

Весь світ форм та предметів, втілений у образотворчій та пластичній творчості, зв'язаний або з любов'ю людини до спостерігання природи, або з бажанням надати навколишньому цілеспрямований, безперервно змінюваний та виразний вигляд з пошуком шляхів здійснення цього.

Очевидно, важко знайти приклад повністю однорядної за своєю природою творчості, позбавленої цілком елементів іншого виду. Проте, для полегшення задачі розгляду та розуміння художньої творчості доцільно уявити собі ці дві початкові тенденції окремо.

Хоча форму утилітарних речей не можна віднести до безпосередньо запозичених у природи, все ж у них можна знайти відповідність до усіх основних форм, які спостерігає людина. Так, коло ми бачимо і на поверхні спокійної води, у яку кинули камінь, і у контурах сонця та повного місяця, і у зрізі поваленого дерева. Щоденно спостерігаємо в природі кулеподібне яблуко, конусоподібні польові квіти. Найрізноманітніші геометричні фігури знаходимо ми у кристалах. Усі, навіть найфантастичніші контури, лінії та елементи можна спостерігати у природі. Це стосується не тільки форми, а й інших якостей - кольору, фактури. Людина, яка сама є частиною цього світу, не здатна вийти за межі пластичних форм природного оточення, її уявлення спирається ніби на їх каталог, створений природою.

Придумати однорідну форму, наприклад, пряму лінію, коло, квадрат, трикутник, шестикутник, кулю, циліндр, конус та багато інших простих форм досить легко. Правильні геометричні форми завжди привертали увагу художників, які розглядали їх з естетичної точки зору, бо навіть найпростіші з них при повторенні та всіляких сполученнях дають художній ефект.

Самі по собі прості геометричні фігури мають завершену форму, і робота з однією з них не є особливо складною. Труднощі починаються тоді, коли виникає потреба комбінування декількох різних або однакових форм таким чином, щоб отримати монолітне і гармонійне ціле. Тут і виникає проблема композиції.

У перекладі з латинської «композиція» -твір, складання, з'єднання, зв'язок, побудова, структура. Композиція обов'язкова для будь-яких творів мистецтва: музика, живопис, хореографія, література тощо. Під цим терміном розуміють розташування основних частин (елементів) твору у певній послідовності та системі, а також засоби поєднання образів (частин, елементів) та сукупність усіх засобів їх розкриття. У нашому розумінні «композиція» - це мистецтво групувати елементи з метою досягнення цілісної, виразної форми. Майстерність побудови композиції полягає в умінні організувати роздроблені, розрізнені елементи у єдине ціле.

Створена композиція може мати недоліки або в принципі бути неправильною, але форма якимось чином матеріалізувалась. Тому д повному значенні композиція (площинна, об'ємна, просторова) є організованість елементів форми з урахуванням усіляких чинників та ряду закономірностей, які диктуватимуться вимогами гармонізації форми, логічною завершеністю та художньою цілісністю Форма - поняття більш широке, ніж композиція. Камінь, піднятий на березі моря, має часом заворожливу гарну форму, але безглуздо говорити про його композицію; тільки в образному смислі - це композиція, створена природою. Форму має будь-який предмет. Але тільки якщо форма створювалась цілеспрямовано, можна говорити про композицію. Таким чином, композиція є організована форма.

ГРАФІЧНЕ ЗАВДАННЯ № 1

Виконання композицій різними графічними засобами

На форматі А-4 ( або квадраті з меншою стороною А-4 формату ) створити образне композиційне рішення ( зображення одного і того ж образу ) за допомогою крапки, лінії і плями.

• Матеріали і інструменти:

олівці твердістю «Т» і «М» вітчизняного виробництва («Н» і «В» імпортні); туш чорна; лінійка; трикутник; лекало; циркуль; папір формату 12; може бути застосований рапідограф.

ГРАФІЧНЕ ЗАВДАННЯ № 2

Виконання ритмічних композицій

На форматі А-4 ( або квадраті з меншою стороною А-4 формату ) створити безколірну ритмічну композицію за допомогою:

- лінійну

- крапки

- крапки і лінії одночасно.

• Матеріали і інструменти:

олівці твердістю «Т» і «М» вітчизняного виробництва («Н» і «В» імпортні); туш чорна; лінійка; трикутник; лекало; циркуль; папір формату 12; може бути застосований рапідКолесников Степан Федоровичограф.

Ритм можна будувати не тільки на прямих, але і ламаних, хвилястих лініях, на найскладніших перетинах.

Слід за лінією назвемо крапку, яка мало що значить сама по собі, але при повторенні дає декоративний ефект.

Ознайомившись з лінійною і точковою побудовою ритму, можна перейти до складніших його видів, поєднуючи лінію з крапкою.

За основу можна узяти природний аналог - яку-небудь нескладну рослину, наприклад, квітку, плід, листок або комаху. Їх потрібно замалювати з натури зі всіма подробицями, а потім спростити малюнок, так, щоб залишилася контурна схема зарисовки, тобто трансформувати природну форму до технічної, зберігши її природний ритм. Потім з цих елементів скласти ритмічний ряд, ритмічну сітку.

Працюючи над цим завданням, потрібно прагнути до закінченої ритмічної композиції, щоб не виникло враження випадкового обриву. Допустимо, що за основу орнаментального ритму ви узяли природний аналог - метелика. Половина метелика потрапляє в рамку вашого зображення, а друга не поміщається. Щоб цього не трапилося, потрібно перш за все перевірити все в чернетці на малому розмірі, а чистовик бажано розмітити по горизонталі і вертикалі. Інакше композиція ритму виглядатиме випадковим фрагментом цілого.

Рівновага

Ми не можемо зорово сприймати виріб закінченим, якщо його маси конструктивно не урівноважені. Він повинен бути не тільки фізично, але і зорово стійким. Візьмемо для прикладу пральну машину. Уявіть собі, що місткість, куди ми заливаємо воду для прання, зсунута убік щодо двигуна. У нас неминуче створиться враження, що варто нам включити машину, як вона перекинеться, хоча насправді через правильний розподіл маси машина може бути стійкою.

• Рівновага - це такий стан форми, при якому всі елементи збалансовані між собою. Він залежить від розподілу мас композиції щодо її центру. Розподіл навантажень, точок опори щодо центру тяжіння повинен давати ясну зорову інформацію про стійкість. Композиційна рівновага досягається перш за все формою деталей, кольором, тоном і пластикою.

Рівновага так само, як і ритм, властива і рослинному, і тваринному світу. Погляньте на пірамідальну тополю, на лист каштана, на стеблинку білої акації, на будь-яку тварину - у вас створиться враження цілісності, завершеності, врівноваженості.

Рівновага об'ємів або частин будь-якої споруди, будь-якого предмету зорово викликає відчуття спокою, упевненості і стійкості. Людське око відпочиває при сприйнятті такого предмету. Абсолютно зворотне відчуття викликає предмет або споруда, що характеризується неврівноваженістю об'ємів або окремих частин.

ГРАФІЧНЕ ЗАВДАННЯ № 3

Пошук рівноваги

На форматі А-4 (або квадраті з меншою стороною формату А-4 ) створити композиційній уклад елементів ( 5, 7, безліч ) геометричної і довільної форми, кольоровий і безколірний варіанти.

1. Елементи однакової , або відмінної форми.

2. Елементи дотикаються, перетинаються.

• Матеріали і інструменти:

олівець м'який 3М-4М; акварельні фарби; гуаш; кисті круглі і плоскі, м'які і жорсткі; папір формату А-4( або квадрат від формату А-4 ).

Пошук рівноваги можна вести двома способами: 1) графічним - олівцем, фарбами акварельними, гуашшю; 2) аплікативним - за допомогою фігур, вирізаних з паперу або картону.

При виборі матеріалів і інструментів для виконання роботи необхідно враховувати деякі їх особливості. Так, гуаш на відміну від акварельних фарб, лягає на папір густішим і щільнішим шаром. Гуашшю можна працювати на папері, картоні, дереві, склі, тканинах. Це один з основних матеріалів в роботі художника-конструктора. Потрібна кількість фарби береться лопаткою, переноситься в спеціальний посуд, де розчиняється до певної консистенції.

Кисті потрібно мати круглі і плоскі за формою і м'які або жорсткі за якістю. У хорошого м'якого пензля закінчення волоса повинні бути природними, а не підрізаними. Кисть з підрізаним волосом для роботи не придатна. При виборі м'якої круглої кисті треба звернути увагу на те, щоб кінець її не роздвоювався і волос був зібраний компактно. Якість кисті визначається так: треба стиснути двома пальцями її волосяну частину - якщо вона прийме віялоподібну форму, то кисть годиться для роботи. Якість кисті можна також перевірити, змочивши її водою і потім струсивши. У хорошої кисті після легкого струшування утворюється гострий кінець.

Плоскі кисті мають форму лопатки. Вони бувають жорсткі (з свинячої або кінської щетини) і м'які(білячі і колонкові). Залежно від характеру роботи, виду фарб вибирається та або інша кисть. Аквареллю працюють тільки м'якою кистю.

Щоб осмислити і пережити, що таке рівновага, бажано виконати декілька варіантів умовних і конкретних композицій з геометричних фігур. Візьмемо геометричні фігури довільних розмірів, наприклад два прямокутники, круг, трикутник (можна і інші фігури) і спробуємо розмістити їх на листі паперу так, щоб зорово сприймалася композиційна рівновага. Розміщувати фігури бажано компактно.

У пошуках рішення цього завдання можна йти графічним або аплікативним шляхами. При графічному композиційному пошуку на папері м'яким олівцем ми весь час порівнюємо, відбираємо і удосконалюємо композицію.

Аплікатівний спосіб полягає в наступному: встановивши на свій розсуд розміри кожної геометричної фігури окремо, викреслюємо їх на картоні або на щільному папері, вирізуємо ножицями або скальпелем, а потім на білому листі паперу, пересуваючи фігури з місця на місце, компонуючи їх, шукаємо варіанти композиційної рівноваги (фігури можна накладати одну на одну). Ті знахідки при пошуку, які покажуться вдалими, що добре сприймаються зорово, обводимо олівцем, щоб можна було потім порівняти і відібрати кращий.

Виконуючи це завдання в тоні або кольорі, слід порівняти, наскільки тон і колір міняють зорове сприйняття форми. Лінійне зображення дає уявлення про основні розміри, контурну схему, характер. По тоновому або колірному рішенню ми можемо судити про об'єм, пластику, а головне - визначити естетичну якість композиції.

1. Назвіть рослини і промислові вироби, які зорово виражають рівновагу форми.

2. Чи вс?ому тваринному і рослинному світу властива рівновага?

3. Які категорії більш близькі до рівноваги: симетрія або асиметрія?

4. Чи є різниця між фізичною і зоровою рівновагою?

5.Якими засобами і прийомами можна вивчити поняття рівноваги ?

§ 5. Симетрія і асиметрія

Симетрія є одним з важливих засобів досягнення єдності і художньої виразності композиції в художньому проектуванні. З симетрією людина зустрічається повсякденно в природі і техніці, вона проходить через всю багатовікову історію людської творчості, її широко використовують архітектори, живописці, скульптори, художники-конструктори, інженери і навіть техніки, біологи, хіміки і т.д.

Симетрія із стародавніх часів вважалася однією з умов краси, оскільки вона забезпечує рівновагу композиції. Людина вже на зорі цивілізації мала уявлення про симетрію, за її законами будувала свої споруди, виготовляла предмети побуту і все це визначалося не тільки практичними вимогами, але в якійсь мірі і естетичними.

У своїх роздумах над картиною всесвіту людина з давніх часів активно використовувала ідею симетрії. Стародавні греки вважали, що Всесвіт симетричний просто тому, що симетрія прекрасна. Виходячи з міркувань симетрії, вони виказали ряд припущень. Так, Піфагор (V ст. до н. э.), вважаючи сферу найбільш симетричною і досконалою формою, робив висновок про сферичність Землі і про її рух по сфері. Ідея симетрії часто була відправним пунктом в гіпотезах і теоріях вчених минулих століть, що вірили в математичну гармонію всесвіту і бачили в цій гармонії прояв божественного початку.

Поняття симетрія не обмежується симетрією об'єктів. Воно розповсюджується також на фізичні явища і правлячі ними фізичні закони. Саме симетрія дозволяє нам охопити найрізноманітніші тіла з єдиних позицій.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ № 5

Аналіз динамічності і статичності форми

На форматі А-4 (або квадраті з меншою стороною формату А-4 ) створити статичні і динамічні композиції, кольоровий і безколірний варіанти.

1. Використовуючи однакові геометричні фігури створити статичну композицію, застосовуючи однаковий розмір і відстані.

2. На основі однакових геометричних фігур, змінюючи поступово відстані і обертаючи фігури , досягти враження зародження руху.

3. Застосовуючи чіткий напрямок руху створити динамічну композицію.

• Матеріали і інструменти:

олівець м'який 3М-4М; акварельні фарби; гуаш; кисті круглі і плоскі, м'які і жорсткі; папір формату А-4( або квадрат від формату А-4 ).

Щоб в загальному вигляді уявити собі прояв важливих закономірностей розвитку динамічної і статичної форми, слід звернутися спочатку до умовних геометричних моделей. Динаміка або статика форми може бути задана за допомогою різноманітних прийомів як в горизонтальному, так і у вертикальному напрямах. Динамічність вимагає різкої зміни у напрямі руху мас.

Для виразу статичної форми на площині краще всього брати такі геометричні фігури: квадрат, круг, прямокутник, а в просторі - куля, циліндр, куб і т.п. Багато фігур брати не потрібно. Бажана кількість фігур - не більш 6-7. Використовувати можна як однотипні, так і різні фігури у різноманітних сполученнях. Крім чорного забарвлення, можливе застосування у фігурах контуру різної товщини, растрового фарбування. Геометричні фігури у накладках і перехрещеннях повинні чітко проглядатися, у місцях їх перехрещень забарвлення змінюється на протилежне. У композиціях можливе використання додаткових елементів (прямі та криві лінії, метричні або ритмічні ряди різноманітних крапок), які сприятимуть виявленню образу та більш підкреслюють необхідне враження.

Робота над завданнями починається з ескізування: пошук образу, вибір оптимального варіанта, його проробка у пропорційному устрої та фарбуванні елементів. Коли будуть відпрацьовані остаточні варіанти зображень у потрібному масштабі, їх слід перенести на основний аркуш паперу і виконати в матеріалі, використовуючи при цьому необхідні інструменти.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ № 6

Контраст, нюанс, акцент.

Матеріали і інструменти:

олівець м'який 3М-4М; акварельні фарби; гуаш; кисті круглі і плоскі, м'які і жорсткі; папір формату А-4 ( або квадрат від формату А-4 ).

На форматі А-4 (або квадраті з меншою стороною формату А-4 ) створити контрастні і нюансні композиції, композицію на поняття акценту:

1. за формою;

2. за розміром;

3. в кольорі; (краще всього для тонового нюансной відмивання використовувати гуаш - непрозорі криючі фарби. Чорні фарби вживають як основу. Цинкові білила застосовують для розбавлення чорної фарби і отримання сірих, сіро-чорних і сіро-білих тонів.)

4. використовуючи всі змінні характеристики;

5. створити композиційний ряд елементів, які через нюансні відмінності утворюють на кінцях цього ряду контрастні елементи;

6. Використовуючи однакові геометричні фігури створити статичну композицію, застосовуючи однаковий розмір і відстані.

7. На основі однакових геометричних фігур, змінюючи поступово відстані і обертаючи фігури , досягти враження зародження руху.

8. Застосовуючи чіткий напрямок руху створити динамічну композицію.

Масштаб і масштабність.

Сприйняття реальної величини предметів виникає тільки в порівнянні їх один з одним.

З давніх часів людина оцінювала розміри предметів щодо розмірів свого тіла. Можна порівнювати також розміри цілого предмету і його частин. Можна уявити собі на хвилинку, що на радіоприймачі регулятор гучності діаметром 15 см. Чи буде це відповідати розмірам самого радіоприймача і кисті руки людини? Ні. Або взяти наприклад житлову квартиру. Середня висота стелі 2,6 м, тому меблі, що випускаються промисловістю, заввишки 2,7м не будуть співрозмірними такій квартирі.

Для характеристики відповідності предметів, цілого і окремих його частин, а також предмету і людини використовують поняття масштабу і масштабності.

* Відчуття масштабності - це реальне сприйняття світу, окремих явищ в їх конкретній величині.

Велику роль в досягненні правильної масштабності промислових виробів виконують деталі, розмір яких обумовлений технічними і ергономічними вимогами. Масштабність - найскладніший засіб композиції.

Всі предмети і вироби, які використовує людина в своїй діяльності, повинні відповідати розмірам людини, відповідні йому.

При проектуванні промислових виробів, будь то машини, верстати, прилади, побутові вироби, необхідно дотримувати масштабність, щоб їх розміри відповідали призначенню і були пов'язані з навколишнім середовищем.

У художньому проектуванні масштабність можна визначити як відповідність споруд або виробів людині, а також речей один одному за їх розмірами, що звичайно уявляються належними. У цьому значенні масштаб - не абсолютна, а відносна величина.

Як засіб композиції масштабність слід використовувати достатньо вільно, керуючись міркуваннями художньої виразності. Так, наприклад, віконний отвір має певний масштаб, пов'язаний з розмірами людини, проте при рішенні вікон в суспільних будівлях звичний масштаб часто порушують, збільшуючи в порівнянні з житловими будинками. Цим як би підкреслюється суспільне значення установи, вокзалу, палацу культури і т.д.

Правильне рішення питань масштабності більшою мірою залежить від розуміння властивості матеріалів, конструкції і способів виготовлення виробів. Уявлення про масштабність поступово міняються у зв'язку з тим, що з'являються нові матеріали, а тим самим і нові конструктивні рішення, міняється вигляд навколишніх предметів.

Художнику-конструктору доводиться проектувати безліч предметів. І не кожен виріб можна проектувати в його натуральному розмірі. У цьому немає ніякої можливості, а часто і потреби. Кулькову ручку, наприклад, потрібно розробляти в масштабі один до одного, а літак, самоскид - тільки в зменшеному розмірі. Як і якими масштабами користуватися, детально вказано в державних стандартах.

Пропорції і пропорційність.

Серед усіх «класичних» засобів композиції неабияке місце займають пропорції - як за ступенем важливості тієї якості, що досягається з їхньою допомогою (пропорційність), так і з погляду їхніх можливостей при організації форми.

Сила пропорцій - у безпосередньому ефекті гармонізації, пов'язаному із умілим, цілеспрямованим пропорцінуванням. Багато майстрів і ремісників минулого знали силу цього засобу й досконало володіли ним. У давні часи в галузі архітектури і прикладного мистецтва пропорціям приділяли велику увагу, домагаючись найкращих художніх якостей.

Відомий єгипетський трикутник із співвідношенням сторін 3:4:5 слугував давнім єгиптянам своєрідним мірилом пропорційності при будівництві.

Піфагор уперше намагався математично пояснити суть гармонійних відношень. Йому приписують знання арифметичної, геометричної і гармонійної пропорції, а також закону золотого перетину.

До основних вимог пропорційності Аристотель відносить порядок, що вимагає не випадкових, а певних співвідношень розмірів окремих частин між собою і з цілим. У книзі «Етика» він писав, що ті результати називають досконалими, від яких не можна нічого ні відняти, ні додати, тому що досконалість знищується надлишком і нестачею.

В епоху Відродження над дослідженням пропорцій працювали такі великі майстри і мислителі в галузі архітектури, живопису і скульптури, як Ф.Брунелескі, Леон-Баттіста Альберті, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, Вінйола, Палладіо. «Красота єсть строгая соразмерная гармония всех частей, объединяемых тем, чему они принадлежат, - такая, что ни прибавить, ни убавить, ни изменить ничего нельзя, не сделав хуже...» - писав учений Леон-Батіста Альберті.

Однак ще вчені та зодчі епохи Відродження застерігали від формального використання пропорцій. Пропорції лише тоді набувають дієвої сили, коли художник або проектувальник підходить до них від самої сутності композиції, а не нав'язує формі довільно обрану пропорційну схему.

Пропорційність - це поняття, що характеризує правильно знайдену домірність всіх елементів і частин, що складають форму, одного з одним і з цілим, гармонійну погодженість їхніх розмірних співвідношень: лінійних, площинних, об'ємних.

У композиції співвідношення розмірних величин - лінійних, площиних, об'ємних - називають пропорціями. Розмірні співвідношення елементів форми - це та основа, на якій будується вся композиція. Якими б не були гарними окремі елементи самі по собі, але якщо усі їх не об'єднує чітка пропорційна система, важко розраховувати на цілісність форми.

Узгодженню по розмірних співвідношеннях підлягають не тільки самі геометричні види загальної форми і форм окремих елементів, але також інтервали між окремими елементами. Для гармонізації об'ємно-просторової форми повинні віднайтися певна погодженість і домірність між масою і простором за площею, за обсягом, за лінійними розмірами.

Вивченню пропорцій у різних видах мистецтва - у рисунку, живопису, скульптурі, в архітектурі - присвячено багато праць і досліджень, створені різні системи пропорцінування та розмірної гармонізації. В основі всіх цих систем лежать певні математичні або геометричні закономірності, відношення простих або ірраціональних чисел.

Проте необхідно пам'ятати, що ці системи - лише інструмент коректування, уточнення знайденого рішення, зв'язаного з загальним задумом, конкретним змістом, розмірними характеристиками та ін. Форма - це вираження в зовнішньому внутрішнього, і тому пошук гармонічних пропорцій, відірваних від внутрішнього змісту, від емоційного і художньо-образного начал, перетворюється на формалізм.

У ряді некрасивих форм також можна побачити певні пропорційні закономірності. Це свідчить про те, що наявність самих по собі тих або інших математичних або геометричних залежностей у побудові форми механічно не роблять її гармонічною. Тільки в тому випадку, коли ці математичні або геометричні відношення знаходяться у відповідності, у гармонії з усією групою чинників, що визначають форму, вони можуть досягти мети - допомогти уточнити розміри, привести їх до закономірної погодженості та порядку.

Візуально інтуїтивно і логічно знайдені бажані пропорції форми і пропорції між елементами форми (наприклад, її членування) при подальшій роботі над композицією перевіряються, коректуються, уточнюються за допомогою знаходження певної графічної або математичної залежності.

Безглуздо виглядають рекомендації щодо того, які пропорційні відношення є найкращими для тих або інших композицій. Та все ж деякі розмірні відношення самі по собі викликають відчуття задоволеності, визначеності, закінченості.

Це можна пояснити, по-перше, мабуть, особливостями і закономірностями зорового сприйняття. З іншого боку, людина черпає свої відчуття, формує свої уявлення і судження під впливом навколишнього нас світу, живої та неживої природи. І ті відношення, ті математичні закономірності, що виявляються в будові зовнішньої форми рослин і тварин, відображуючи внутрішні процеси їхнього росту, розвитку, життєдіяльності, що постійно спостерігаються, стають найбільш знайомими і звичними і тому найбільш часто уживаними і при створенні штучного предметного середовища. Людина дуже часто підсвідоме відображає ці природні закономірності й у своїй творчості.

Розрізняють такі види пропорцій:

Арифметична: НІ - Н2 = Н2 - НЗ. Графічне вираження цієї залежності показане на рисунку в. Арифметична система пропорцій підпорядкована метричному ряду, тому що висота прямокутника збільшується на ту саму величину а.

Звичайна математична пропорція вимагає, щоб у рівність входили чотири члени: а:Ь= с:d.

Геометричну пропорцію знаходять з трьох елементів: а : Ь = Ь : с. Для геометричної пропорції, що її називають «безупинною», характерна наявність загального члена Ь, який називається середньою пропорційною, або середньою геометричною величиною. Графічне вираження цієї величини показане на рис.6, графічне вираження геометричної пропорційної залежності - на рис.г.

Існують також пропорційні залежності, що об'єднані загальною назвою гармонійні пропорції. Ще в III столітті до н.е. грецький математик Евклід розглядав вісім гармонійних пропорцій. У них так само, як і в геометричну, входять три елементи: а, Ь, с.

В архітектурі Стародавньої Греції широко застосовували систему пропорцій, основану на ірраціональних відношеннях. На рисунку показане графічне вираження цієї пропорційної залежності, побудованої на відношеннях сторін прямокутника.

Серед інших особливо виділяється так званий «золотий перетин». На відміну від інших пропорцій він утворюється при сполученні тільки двох величин: а і Ь. Поділ цілого на дві нерівні пропорційні частини в математиці називають золотим перетином. Його формулюють таким чином: поділ цілого на нерівні частини пропорційний, коли менша частина цілого так відноситься до більшої, як більша частина до цілого й обернено - ціле так відноситься до більшої частини, як більша до меншої, тобто: а: Ь = Ь: (а - Ь). Відношення між двома величинами постійне і виражається нескінченним десятковим дробом, де більший відрізок дорівнює 0,618, менший - 0,382.

Золотий перетин виражається також геометричним шляхом відповідних побудов (рис. г). Щоб розділити відрізок АВ у пропорції золотого перетину, необхідно в точці В поставити перпендикуляр ВС, рівний половині АВ. Одержуємо прямокутний трикутник АВС із співвідношенням катетів 1: 2. З вершини С радіусом СВ проводимо дугу на гіпотенузу СА; одержуємо точку 0. Далі з вершини А радіусом АО проводимо дугу на основний відрізок АВ; одержуємо точку Д, яка поділяє даний відрізок у пропорції золотого перетину. Відношення АД:ДВ = АВ: АД=1,62.

Секрет «золотого перетину» був відомий в далекій старовині, але сам термін цей ввів в ужиток Леонардо да Вінчі. Парфенон і статуї Фідія, грецькі вази, стародавні Єгипетські храми, піраміди - все це, як стверджує науковий світ, результат практичного застосування архітекторами і художниками простого відношення - «золотого перетину».

Дана пропорційна залежність використана, наприклад, при побудові п'ятикутної зірки, де в кожній точці перетину сторони зірки поділяються на дві частини у співвідношенні золотого перетину: ВС : СА = ВД : ДС = 1,62 (рис. в).

Ряд золотого перетину виражається такими цифрами: 0,09; 0,146; 0,236; 0,382; 0,618; 1,000; 1,618; 2,618 і т.д.

Німецькому астроному Іоганну Кеплеру (1571-1630) належать наступні слова про «золотий перетин»: «Геометрія володіє двома великими скарбами. Перше - це теорема Піфагора, друге - розподіл відрізка в середньому і крайньому відношенні. Перше можна порівняти з мірою золота, друге можна назвати коштовним каменем».

Дюрер помітив його у відповідності людського тіла. З ним добре був знайомий великий майстер Страдіварі, який успішно використовував це співвідношення п?и виготовленні неперевершених скрипок.

Відомо, що «золотий перетин» викликає враження краси, приємності, узгодженості, гармонійності.

Практично найчастіше застосовується досліджуваний у XII столітті відомим італійським математиком Фібоначі наближений золотий перетин, що виражений у цілих числах. Ця пропорційна залежність названа на честь автора «Ряд Фібоначі»: 1; 2; 3; 5; 8; 13; 21; 34; 55; 89 і т.д. Будь-який член ряду дорівнює сумі двох попередніх, аналогічних ряду золотого перетину, при цьому співвідношення сусідніх членів наближається до золотого перетину - 0,618 (3:5 = 0,6; 5:8 =0,625; 8 : 13 = 0,615; 13 : 21 = 0,619; 21 : 34 = 0,617 і т.д.

Вивченням пропорційних залежностей у XX столітті займалися, наприклад, такі відомі діячі, як американський мистецтвознавець Д.Хембридж, французький архітектор Ле Корбюзье, радянські академік архітектури І.В. Жолтовський і доктор мистецтвознавства професор О.А. Тіц, що зробили істотні внески в теоретичні системи пропорцій.

Однак математична точність сама по собі не визначає гармонії при створенні якогось твору. Математичний метод дає лише кількісне поняття і знання існуючих пропорційних закономірностей, але не дає якісної сторони, тобто краси.

Встановлених абстрактних відношень, що самі по собі мали би якісь естетичні якості, не існує. Краса, цілісність і органічність перебувають за межами сухої схеми і формули.

Контрольні запитання:

Архітектурної споруди?

Список літератури.

1. И.Т.Волкотруб. Основы художественного конструирования. "Вища школа", Киев, 1982

2. Т.В Костенко. Основи композиції та тримірного формоутворення. Харків, 2003р.

3. О.В Фольта, Р.І.Смолинський. Основи художнього конструювання. Видавництво "Вища школа", 1973р.

4. Сомов Г.А. Гармонизация формообразующих линий. Техническая эстетика 1972г.

Зміст

Передмова3Розділ І. Композиція, її основні види і категорії7§ 1. Загальні відомості7§ 2. Крапка, лінія і пляма як засоби відображення композиційного рішення15§ 3. Ритм - основа композиційних побудов17§ 4. Рівновага27§ 5. Симетрія і асиметрія33§ 6. Динамічність і статичність форми38§ 7. Контраст і нюанс. Акцент і домінанта41§ 8. Масштаб і масштабність.51§ 9. Пропорції і пропорційність.53Список літератури61

 

Композиція, її основні види і категорії

Загальні відомості

Сучасні знання і наука надзвичайно розширили нашу уяву про цінність мистецтва і затвердили нас в переконанні, що форми предметів, які створює людина, також підкоряються закономірностям, характерним <

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти