ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Контраст і нюанс. Акцент і домінанта.

Одним із основних та найбільш поширених засобів композиції є контраст. У загальному розумінні це різко виражена протилежність, сполучення протилежних характеристик, активно виражена нерівність, різниця у відношеннях елементів. Шляхом з'єднання однієї або декількох протилежних характеристик можна посилити виразність композиційного рішення, а при майстерному використанні контраст може зіграти вирішальну роль у композиції.

Контраст - протиставлення, боротьба різних начал у композиції. Він варіюється залежно від характеру композицій, індивідуальності автора: світло - тінь, горизонталь -вертикаль, низьке - високе, гладеньке - шорсткувате, пластичне складне - просте тощо.

Контрастувати можуть:

- форма елементів композиції;

- розміри елементів;

- їхнє розташування;

- спрямованість;

- ступінь проробленості елементів;

-колір, тон, фактура.

Сутність композиції, побудованої на контрасті, - в активності її візуального впливу. Контрастні відношення розкриваються відразу, протиставлення двох начал уже саме по собі робить форму помітною, виділяючи її серед інших.

Використовувати контраст - значить викликати внутрішню боротьбу в композиції, загострити її та знайти гармонію в цьому протиставленні протилежностей.

Контраст може бути помірним та надмірним, він має сильні та слабкі сторони:

- сила контрасту в тому, що побудована на його основі форма виразна і надовго утримується в пам'яті. Контраст посилює, підкреслює різницю властивостей елементів, робить їх єдність більш напруженою, вражаючою. Підпорядкований інтересам композиції контраст активізує форму. Позбавлена будь-яких контрастів форма стає млявою й нецікавою; повна відсутність контрасту створює монотонність (що притупляє увагу), робить композицію менш виразною і навіть скучною;

- слабкість контрасту - у його силі. Будь-який сильнодіючий засіб вимагає обережності, надлишок буває руйнівним.

Протиставляючи два начала композиції, необхідно подбати про те, щоб контраст не виявився надмірним (сприяючи передчасному стомленню), тобто були дотримані певний ступінь, міра його. При занадто різкому, жорсткому контрасті, відсутності переходу від однієї частини форми до іншої виникає небезпека втрати композиційного зв'язку елементів, а отже, цілісності форми. Така композиція може зорово розпастися на частини. Граничними слід вважати такі контрастні відношення, при яких ще зберігається цілісність композиційного строю.

Однак засобів «виміру» композиційних меж контрасту, крім інтуїції, немає. Ступінь застосованого контрасту обмежується вимогами цілісності враження та визначається на основі художнього смаку і практичного досвіду автора. Використовуючи контраст, краще зупинитися перед межею явно граничних відношень.

Для того, щоб досягти гармонії, треба підпорядкувати контраст інтересам композиції, супроводити його тими необхідними нюансними відношеннями, переходами між елементами, без яких контраст може виявитися різким, огрубити композицію, зробити її примітивно-схематичною і навіть зруйнувати цілісність. Пом'якшення контрасту цілком необхідне, особливо при насичених композиціях, коли площа вільного тла (або простору) зменшується.

Контраст у композиції нерозривно зв'язаний із нюансом, а нюансування не може розвиватися саме по собі, незалежно від контрастуючого начала.

При створенні композицій одночасно з контрастними використовуються нюансні співвідношення. Якщо контраст підкреслює явно виражену протилежність, то нюанс несе у собі ледь помітний перехід, відтінок. Відношення, що наближаються до повторення рівних величин, а також порівнювання близьких станів властивостей елементів називають нюансами. У нюансних відношеннях схожість (повторюваність) виражена сильніше, ніж різниця.

Завдання нюансу полягає в підсиленні загального зв'язку елементів композиції, згладжуванні жорсткості або монотонності у її побудові. Сутність нюансу міститься у плавному переході характеристики композиції у бік підсилення або послаблення контрасту. При незначній різниці у характері форми елементів, що сполучаються, нюанс набуває вигляд у відтінку, являє собою ніби градації відношень однорідних якостей елемента, різноманітну гаму варіантів у найдрібніших відтінках.

Нюансування - завдання більш складне професійно, вимагає розвиненого смаку, майстерності, безпомилкової інтуїції, почуття матеріалу, кольору та ін. Уміння відшліфувати форму, відпрацювати кожну деталь так, щоб вона почала «грати», свідчить про високу майстерність. У процесі роботи над композицією неможливо домагатися тонкощів нюансів одних елементів, залишаючи інші грубими, ніби в «чернетці». З першого погляду в композиції глядачів приваблює задум, ідея, але справжню цінність вона отримує при подальшому розгляді, коли приваблює ще й краса добре виконаного твору, ретельне нюансування до найменших деталей.

Щоб навчитися створювати красиві композиції, потрібно опановувати складні прийоми нюансування форми. Пропорції, масштаб, ритм, контраст - дуже важливі, але саме нюансування, шліфовка форми завершує композицію.

Карл Брюллов сказав: «Искусство начинается там, где начинается чуть-чуть». Нюансування - це те основне, що при всіх інших позитивних якостях робить річ елегантною, а композицію - завершеною, вищого естетичного рівня.

Незважаючи на свою різницю, контраст і нюанс, однак, мають єдине завдання - підкреслити, виділити окремі елементи композиції з метою її індивідуалізації та кращої організації.

Акцент - це предмет або група предметів, які відзначаються своєю виразністю завдяки суттєвим відмінностям від оточення.

Якщо предмет, який суттєво відрізняється від оточення, переважає за розміром або важливістю, він називається домінантою.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ № 6

Контраст, нюанс, акцент.

Матеріали і інструменти:

олівець м'який 3М-4М; акварельні фарби; гуаш; кисті круглі і плоскі, м'які і жорсткі; папір формату А-4 ( або квадрат від формату А-4 ).

На форматі А-4 (або квадраті з меншою стороною формату А-4 ) створити контрастні і нюансні композиції, композицію на поняття акценту:

1. за формою;

2. за розміром;

3. в кольорі; (краще всього для тонового нюансной відмивання використовувати гуаш - непрозорі криючі фарби. Чорні фарби вживають як основу. Цинкові білила застосовують для розбавлення чорної фарби і отримання сірих, сіро-чорних і сіро-білих тонів.)

4. використовуючи всі змінні характеристики;

5. створити композиційний ряд елементів, які через нюансні відмінності утворюють на кінцях цього ряду контрастні елементи;

6. Використовуючи однакові геометричні фігури створити статичну композицію, застосовуючи однаковий розмір і відстані.

7. На основі однакових геометричних фігур, змінюючи поступово відстані і обертаючи фігури , досягти враження зародження руху.

8. Застосовуючи чіткий напрямок руху створити динамічну композицію.

Масштаб і масштабність.

Сприйняття реальної величини предметів виникає тільки в порівнянні їх один з одним.

З давніх часів людина оцінювала розміри предметів щодо розмірів свого тіла. Можна порівнювати також розміри цілого предмету і його частин. Можна уявити собі на хвилинку, що на радіоприймачі регулятор гучності діаметром 15 см. Чи буде це відповідати розмірам самого радіоприймача і кисті руки людини? Ні. Або взяти наприклад житлову квартиру. Середня висота стелі 2,6 м, тому меблі, що випускаються промисловістю, заввишки 2,7м не будуть співрозмірними такій квартирі.

Для характеристики відповідності предметів, цілого і окремих його частин, а також предмету і людини використовують поняття масштабу і масштабності.

* Відчуття масштабності - це реальне сприйняття світу, окремих явищ в їх конкретній величині.

Велику роль в досягненні правильної масштабності промислових виробів виконують деталі, розмір яких обумовлений технічними і ергономічними вимогами. Масштабність - найскладніший засіб композиції.

Всі предмети і вироби, які використовує людина в своїй діяльності, повинні відповідати розмірам людини, відповідні йому.

При проектуванні промислових виробів, будь то машини, верстати, прилади, побутові вироби, необхідно дотримувати масштабність, щоб їх розміри відповідали призначенню і були пов'язані з навколишнім середовищем.

У художньому проектуванні масштабність можна визначити як відповідність споруд або виробів людині, а також речей один одному за їх розмірами, що звичайно уявляються належними. У цьому значенні масштаб - не абсолютна, а відносна величина.

Як засіб композиції масштабність слід використовувати достатньо вільно, керуючись міркуваннями художньої виразності. Так, наприклад, віконний отвір має певний масштаб, пов'язаний з розмірами людини, проте при рішенні вікон в суспільних будівлях звичний масштаб часто порушують, збільшуючи в порівнянні з житловими будинками. Цим як би підкреслюється суспільне значення установи, вокзалу, палацу культури і т.д.

Правильне рішення питань масштабності більшою мірою залежить від розуміння властивості матеріалів, конструкції і способів виготовлення виробів. Уявлення про масштабність поступово міняються у зв'язку з тим, що з'являються нові матеріали, а тим самим і нові конструктивні рішення, міняється вигляд навколишніх предметів.

Художнику-конструктору доводиться проектувати безліч предметів. І не кожен виріб можна проектувати в його натуральному розмірі. У цьому немає ніякої можливості, а часто і потреби. Кулькову ручку, наприклад, потрібно розробляти в масштабі один до одного, а літак, самоскид - тільки в зменшеному розмірі. Як і якими масштабами користуватися, детально вказано в державних стандартах.

Пропорції і пропорційність.

Серед усіх «класичних» засобів композиції неабияке місце займають пропорції - як за ступенем важливості тієї якості, що досягається з їхньою допомогою (пропорційність), так і з погляду їхніх можливостей при організації форми.

Сила пропорцій - у безпосередньому ефекті гармонізації, пов'язаному із умілим, цілеспрямованим пропорцінуванням. Багато майстрів і ремісників минулого знали силу цього засобу й досконало володіли ним. У давні часи в галузі архітектури і прикладного мистецтва пропорціям приділяли велику увагу, домагаючись найкращих художніх якостей.

Відомий єгипетський трикутник із співвідношенням сторін 3:4:5 слугував давнім єгиптянам своєрідним мірилом пропорційності при будівництві.

Піфагор уперше намагався математично пояснити суть гармонійних відношень. Йому приписують знання арифметичної, геометричної і гармонійної пропорції, а також закону золотого перетину.

До основних вимог пропорційності Аристотель відносить порядок, що вимагає не випадкових, а певних співвідношень розмірів окремих частин між собою і з цілим. У книзі «Етика» він писав, що ті результати називають досконалими, від яких не можна нічого ні відняти, ні додати, тому що досконалість знищується надлишком і нестачею.

В епоху Відродження над дослідженням пропорцій працювали такі великі майстри і мислителі в галузі архітектури, живопису і скульптури, як Ф.Брунелескі, Леон-Баттіста Альберті, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, Вінйола, Палладіо. «Красота єсть строгая соразмерная гармония всех частей, объединяемых тем, чему они принадлежат, - такая, что ни прибавить, ни убавить, ни изменить ничего нельзя, не сделав хуже...» - писав учений Леон-Батіста Альберті.

Однак ще вчені та зодчі епохи Відродження застерігали від формального використання пропорцій. Пропорції лише тоді набувають дієвої сили, коли художник або проектувальник підходить до них від самої сутності композиції, а не нав'язує формі довільно обрану пропорційну схему.

Пропорційність - це поняття, що характеризує правильно знайдену домірність всіх елементів і частин, що складають форму, одного з одним і з цілим, гармонійну погодженість їхніх розмірних співвідношень: лінійних, площинних, об'ємних.

У композиції співвідношення розмірних величин - лінійних, площиних, об'ємних - називають пропорціями. Розмірні співвідношення елементів форми - це та основа, на якій будується вся композиція. Якими б не були гарними окремі елементи самі по собі, але якщо усі їх не об'єднує чітка пропорційна система, важко розраховувати на цілісність форми.

Узгодженню по розмірних співвідношеннях підлягають не тільки самі геометричні види загальної форми і форм окремих елементів, але також інтервали між окремими елементами. Для гармонізації об'ємно-просторової форми повинні віднайтися певна погодженість і домірність між масою і простором за площею, за обсягом, за лінійними розмірами.

Вивченню пропорцій у різних видах мистецтва - у рисунку, живопису, скульптурі, в архітектурі - присвячено багато праць і досліджень, створені різні системи пропорцінування та розмірної гармонізації. В основі всіх цих систем лежать певні математичні або геометричні закономірності, відношення простих або ірраціональних чисел.

Проте необхідно пам'ятати, що ці системи - лише інструмент коректування, уточнення знайденого рішення, зв'язаного з загальним задумом, конкретним змістом, розмірними характеристиками та ін. Форма - це вираження в зовнішньому внутрішнього, і тому пошук гармонічних пропорцій, відірваних від внутрішнього змісту, від емоційного і художньо-образного начал, перетворюється на формалізм.

У ряді некрасивих форм також можна побачити певні пропорційні закономірності. Це свідчить про те, що наявність самих по собі тих або інших математичних або геометричних залежностей у побудові форми механічно не роблять її гармонічною. Тільки в тому випадку, коли ці математичні або геометричні відношення знаходяться у відповідності, у гармонії з усією групою чинників, що визначають форму, вони можуть досягти мети - допомогти уточнити розміри, привести їх до закономірної погодженості та порядку.

Візуально інтуїтивно і логічно знайдені бажані пропорції форми і пропорції між елементами форми (наприклад, її членування) при подальшій роботі над композицією перевіряються, коректуються, уточнюються за допомогою знаходження певної графічної або математичної залежності.

Безглуздо виглядають рекомендації щодо того, які пропорційні відношення є найкращими для тих або інших композицій. Та все ж деякі розмірні відношення самі по собі викликають відчуття задоволеності, визначеності, закінченості.

Це можна пояснити, по-перше, мабуть, особливостями і закономірностями зорового сприйняття. З іншого боку, людина черпає свої відчуття, формує свої уявлення і судження під впливом навколишнього нас світу, живої та неживої природи. І ті відношення, ті математичні закономірності, що виявляються в будові зовнішньої форми рослин і тварин, відображуючи внутрішні процеси їхнього росту, розвитку, життєдіяльності, що постійно спостерігаються, стають найбільш знайомими і звичними і тому найбільш часто уживаними і при створенні штучного предметного середовища. Людина дуже часто підсвідоме відображає ці природні закономірності й у своїй творчості.

Розрізняють такі види пропорцій:

Арифметична: НІ - Н2 = Н2 - НЗ. Графічне вираження цієї залежності показане на рисунку в. Арифметична система пропорцій підпорядкована метричному ряду, тому що висота прямокутника збільшується на ту саму величину а.

Звичайна математична пропорція вимагає, щоб у рівність входили чотири члени: а:Ь= с:d.

Геометричну пропорцію знаходять з трьох елементів: а : Ь = Ь : с. Для геометричної пропорції, що її називають «безупинною», характерна наявність загального члена Ь, який називається середньою пропорційною, або середньою геометричною величиною. Графічне вираження цієї величини показане на рис.6, графічне вираження геометричної пропорційної залежності - на рис.г.

Існують також пропорційні залежності, що об'єднані загальною назвою гармонійні пропорції. Ще в III столітті до н.е. грецький математик Евклід розглядав вісім гармонійних пропорцій. У них так само, як і в геометричну, входять три елементи: а, Ь, с.

В архітектурі Стародавньої Греції широко застосовували систему пропорцій, основану на ірраціональних відношеннях. На рисунку показане графічне вираження цієї пропорційної залежності, побудованої на відношеннях сторін прямокутника.

Серед інших особливо виділяється так званий «золотий перетин». На відміну від інших пропорцій він утворюється при сполученні тільки двох величин: а і Ь. Поділ цілого на дві нерівні пропорційні частини в математиці називають золотим перетином. Його формулюють таким чином: поділ цілого на нерівні частини пропорційний, коли менша частина цілого так відноситься до більшої, як більша частина до цілого й обернено - ціле так відноситься до більшої частини, як більша до меншої, тобто: а: Ь = Ь: (а - Ь). Відношення між двома величинами постійне і виражається нескінченним десятковим дробом, де більший відрізок дорівнює 0,618, менший - 0,382.

Золотий перетин виражається також геометричним шляхом відповідних побудов (рис. г). Щоб розділити відрізок АВ у пропорції золотого перетину, необхідно в точці В поставити перпендикуляр ВС, рівний половині АВ. Одержуємо прямокутний трикутник АВС із співвідношенням катетів 1: 2. З вершини С радіусом СВ проводимо дугу на гіпотенузу СА; одержуємо точку 0. Далі з вершини А радіусом АО проводимо дугу на основний відрізок АВ; одержуємо точку Д, яка поділяє даний відрізок у пропорції золотого перетину. Відношення АД:ДВ = АВ: АД=1,62.

Секрет «золотого перетину» був відомий в далекій старовині, але сам термін цей ввів в ужиток Леонардо да Вінчі. Парфенон і статуї Фідія, грецькі вази, стародавні Єгипетські храми, піраміди - все це, як стверджує науковий світ, результат практичного застосування архітекторами і художниками простого відношення - «золотого перетину».

Дана пропорційна залежність використана, наприклад, при побудові п'ятикутної зірки, де в кожній точці перетину сторони зірки поділяються на дві частини у співвідношенні золотого перетину: ВС : СА = ВД : ДС = 1,62 (рис. в).

Ряд золотого перетину виражається такими цифрами: 0,09; 0,146; 0,236; 0,382; 0,618; 1,000; 1,618; 2,618 і т.д.

Німецькому астроному Іоганну Кеплеру (1571-1630) належать наступні слова про «золотий перетин»: «Геометрія володіє двома великими скарбами. Перше - це теорема Піфагора, друге - розподіл відрізка в середньому і крайньому відношенні. Перше можна порівняти з мірою золота, друге можна назвати коштовним каменем».

Дюрер помітив його у відповідності людського тіла. З ним добре був знайомий великий майстер Страдіварі, який успішно використовував це співвідношення п?и виготовленні неперевершених скрипок.

Відомо, що «золотий перетин» викликає враження краси, приємності, узгодженості, гармонійності.

Практично найчастіше застосовується досліджуваний у XII столітті відомим італійським математиком Фібоначі наближений золотий перетин, що виражений у цілих числах. Ця пропорційна залежність названа на честь автора «Ряд Фібоначі»: 1; 2; 3; 5; 8; 13; 21; 34; 55; 89 і т.д. Будь-який член ряду дорівнює сумі двох попередніх, аналогічних ряду золотого перетину, при цьому співвідношення сусідніх членів наближається до золотого перетину - 0,618 (3:5 = 0,6; 5:8 =0,625; 8 : 13 = 0,615; 13 : 21 = 0,619; 21 : 34 = 0,617 і т.д.

Вивченням пропорційних залежностей у XX столітті займалися, наприклад, такі відомі діячі, як американський мистецтвознавець Д.Хембридж, французький архітектор Ле Корбюзье, радянські академік архітектури І.В. Жолтовський і доктор мистецтвознавства професор О.А. Тіц, що зробили істотні внески в теоретичні системи пропорцій.

Однак математична точність сама по собі не визначає гармонії при створенні якогось твору. Математичний метод дає лише кількісне поняття і знання існуючих пропорційних закономірностей, але не дає якісної сторони, тобто краси.

Встановлених абстрактних відношень, що самі по собі мали би якісь естетичні якості, не існує. Краса, цілісність і органічність перебувають за межами сухої схеми і формули.

Контрольні запитання:

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти