ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


О.М. Горленко., д.м.н., професор кафедри дитячих хвороб

О.М. Горленко., д.м.н., професор кафедри дитячих хвороб

О.В. Русановська., асистент кафедри дитячих хвороб

 

КУРАЦІЯ ХВОРОЇ ДИТИНИ ТА НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ ХВОРОБИ

Методичні розробки для студентів II-III курсів медичного факультету з пропедевтики дитячих хвороб.

 

 

Курація хворих та написання історії складені згідно вимог Освітньо-професійної програми Вищої школи України за професійним спрямуванням 6.11.01.

 

Рецензенти:

Бора В.М. – зав. кафедри педіатрії, к.м.н., доцент

Кучерук В.В. – к.м.н., доцент

 

Затверджено на засіданні Вченої Ради медичного факультету Ужгородського Національного Університету

 

“15” березня 2001 року. Протокол №6

 

 


Практичне заняття №1

Тема: Курація хворого

Мета: Навчитися самостійно обстежити хворого за допомогою клінічних методів, самостійно розпізнавати і оцінювати основні симптоми і синдроми в діагностиці дитячих хвороб.

 

Студент повинен знати:

1.Анамнез захворювання хворої дитини, яку він курує.

2.Початок і перебіг захворювання, враховуючи анатомо-фізіологічні особливості дитини.

3.Інструментальні й лабораторні методи діагностики уражень систем і органів.

4.Методологію встановлення діагнозу.

5.Основні принципи раціонального харчування з урахуванням віку.

6.Догляд за хворими дітьми.

 

Студент повинен вміти:

1. Оцінювати отримані дані анамнезу, які підтверджують наявність захворювання.

2. Оцінювати отримані дані об‘єктивного обстеження хворої дитини.

3. Виділити виявлені синдроми.

4. Скласти план лабораторно-інструментального обстеження хворої дитини та оцінити результати його обстеження.

5. Виділити провідні синдроми ураження систем і органів дитини.

6. Сформулювати попередній діагноз.

7. Призначити збалансоване (лікувальне) харчування дітей різних вікових періодів.

8. Використовувати деонтологічні навички в спілкуванні з пацієнтами та їхніми батьками.

 

Програма підготовки студента.

1. Вивчити скарги хворої дитини та її батьків.

2. Знати анамнез захворювання.

3. Знати анатомо-фізіологічні особливості систем і органів дітей в різні вікові періоди.

4. Методи клінічного обстеження дітей.

5. Вивчити діагностичне значення лабораторно-інструментальних методів обстеження.

6. Семіотика захворювань та основних синдромів уражень органів і систем у дитини.

 

План проведення заняття.

Кожен студент отримує хворого для курації. Опитує його за схемою історії хвороби. Проаналізувавши виявлені при обстеженні ознаки, студент повинен згрупувати їх у синдроми і зробити попередній висновок про характер патології у хворого. У подальшому він намічає план лабораторно-інструментальних методів обстеження, які проводяться для підтвердження діагнозу. Студент складає меню для харчування дитини грудного віку або вказує, яке дієтичне харчування повинна отримати дитина.

 

Література.

а) Основні: 1. Мазурин А.В., Воронцов И.М. Пропедевтика детских болезней.-М.: Медицина, 1985 г.- 432 с.

2. Чеботарьова В.Д., Майданник В.Г. Пропедевтична педіатрія. - К., 1999. – 578 с.

б) Додаткові: 1.Особливості і семіотика захворювань дитячого віку/ За ред. І.С.Сміяна, В.Г.Майданика.- Тернопіль – Київ, 1999.-146 с.

2. Л. С. Калиновська і співавт. Загальний догляд за дітьми. Вища школа, 1993.

3. Медицина дитинства /Акопян Г.Р., Антипкін Ю.Г., Берзінь В.І. та інш.; За ред. П.С. Мощича. Навч. посібник у 4т.-К.:Здоров'я, 1994.-Т.1.-С.44-81, 129- 136.

4. Еренков В.А. Клиническое исследование ребёнка. К.: “Здоровье”, 1984.-336 с.


Практичне заняття №2 (самостійна робота)

Тема: Написання історії хвороби.

Мета: Вміти оформити навчальну історію хвороби.

 

Студент повинен знати:

1. Отримані результати опитування хворої дитини або її батьків.

2. Результати фізикальних методів обстеження дитини.

3. Результати інструментальних та лабораторних методів діагностики.

4. Виділити основні синдроми ураження у дитини.

5. Принципи збалансованого (лікувального) харчування дітей різного віку.

 

Студент повинен вміти:

1. Оцінити отримані дані анамнезу, які підтверджують наявність захворювання.

2. Оцінити отримані дані об‘єктивного обстеження хворої дитини.

3. Виділити виявлені синдроми.

4. Оформити отримані при обстеженні дані у вигляді навчальної історії хвороби.. Скласти план лабораторно-інструментального обстеження хворої дитини та оцінити результати його обстеження.

5. Виділити провідні синдроми ураження систем і органів дитини.

6. Вписати результати інструментальних, лабораторних та інших методів дослідження в історію.

7. Обгрунтувати остаточний діагноз.

8. Призначити збалансоване (лікувальне) харчування дітей різних вікових періодів.

9. Намітити план міроприємств по догляду за хворою дитиною.

Програма підготовки студента.

1. Вивчити скарги хворої дитини та її батьків.

2. Знати анамнез захворювання.

3. Знати анатомо-фізіологічні особливості систем і органів дітей в різні вікові періоди.

4. Методи клінічного обстеження дітей.

5. Вивчити діагностичне значення лабораторно-інструментальних методів обстеження.

6. Семіотика захворювань та основних синдромів уражень органів і систем у дитини.

 

План проведення заняття.

Студент проводить повторний огляд свого хворого, під час якого необхідно виявити ознаки, що свідчать про зміни в перебігу хвороби (це треба записати в щоденник), аналізує фізикальні, лабораторні і спеціальні методи обстеження, формулює клінічний діагноз основного захворювання, вказує ускладнення і супутню патологію. Студент складає меню для харчування дитини грудного віку або вказує, яке дієтичне харчування повинна отримати дитина та намічає план міропрриємств по догляду за дитиною.

Література.

а) Основні: 1. Мазурин А.В., Воронцов И.М. Пропедевтика детских болезней.-М.: Медицина, 1985 г.- 432 с.

2. Чеботарьова В.Д., Майданник В.Г. Пропедевтична педіатрія. - К., 1999. – 578с.

б) Додаткові: 1. Особливості і семіотика захворювань дитячого віку/ За ред. І.С.Сміяна, В.Г.Майданика.- Тернопіль – Київ, 1999.-146 с.

2. Л. С. Калиновська і співавт. Загальний догляд за дітьми. Вища школа, 1993.

3. Медицина дитинства /Акопян Г.Р., Антипкін Ю.Г., Берзінь В.І. та ін.; За ред. П.С. Мощича. Навч. посібник у 4т.-К.:Здоров'я, 1994.-Т.1.-С.44-81,129- 136. ;

4. Еренков В.А. Клиническое исследование ребёнка. К.: “Здоровье”, 1984.-336 с.


Додаток I

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський Національний університет

Медичний факультет

Кафедра дитячих хвороб

 

 

ІСТОРІЯ ХВОРОБИ

П. І. Б. дитини

Куратор – П.І.Б.

Співкуратор П.І.Б.

 

студенти групи ІІІ курсу –

Викладач:

 

 

Заключний діагноз – основний:

ускладнення:

супутній:

(латинською мовою) -

 

Ужгород – 2001 р.

 


I. ПАСПОРТНА ЧАСТИНА

(Praefacio)

П.І.Б.

Стать

Дата народження, вік.

Адреса батьків, телефон

Місце роботи батьків

Відвідування дитячого закладу

Ким скерована і з яким діагнозом.

Дата госпіталізації

 

II. Скарги :

(Milestia aegroti)

- основні скарги;

- конкретизація скарг: локалізація, час появи, причина, від чого наступає полегшення, кількість, якість, супутні явища;

- загальні скарги(настрій, сон, апетит, температура, головний біль);

- вияснення скарг по системам;

 

III. АНАМНЕЗ ЗАХВОРЮВАННЯ

(Anamnesis morbi)

- Коли захворіла дитина? Початок хвороби : гострий, підгострий чи поступовий; дата і час;

- перші і наступні симптоми;

- особливості розвитку і перебігу хвороби;

- час і послідовність появи окремих симптомів, ускладнень, наявність загострень, рецидивів, ремісій;

- дата звернення до лікаря;

- яке лікування проводилось, які із застосовуваних ліків виявились ефективними, які не впливали на перебіг хвороби або мали небажану дію;

IV. АНАМНЕЗ ЖИТТЯ ДИТИНИ

(Anamnesis vitae)

- Акушерський анамнез: кількість вагітностей у матері, їх перебіг, стан здоров‘я інших дітей в сім'ї, здоров'я матері;

- особливості перебігу даної вагітності : ранні та пізні гестози, анемії вагітних; загроза переривання, хвороби матері під час вагітності; терміни взяття вагітної на облік у жіночій консультації;

- перебіг пологів: в термін чи передчасні, тривалість, час відходження навколоплідних вод, пологові травми, оцінка за шкалою Апгар;

- стан дитини після народження: маса при народженні, час прикладання до грудей, проведення БЦЖ, відпадання пуповинного залишку, протікання періоду новонародженості (набирання ваги, фізіологічна жовтяниця, тощо), виписки з пологового будинку;

- подальший розвиток дитини у всі вікові періоди, перенесені захворювання, в тому числі дитячі інфекційні;

- основні етапи фізичного і психомоторного розвитку (маса, ріст, коли почав тримати голову, коли почав повертатись на бік, сидіти, стояти, коли почав ходити, коли прорізались перші зуби, коли почав говорити?). Психомоторний і фізичний розвиток дитини в наступних роках. Перенесені захворювання.

Матеріально – побутові умови проживання дитини в сім‘ї:

- дитина має окреме ліжко?

- забезпеченість дитини білизною, іграшками, одягом.

- хто доглядає за дитиною?

- гігієнічний стан дитини?

- режим життя дитини (тривалість сну, прогулянок, режим харчування).

- житлово-побутові умови;

Харчовий анамнез.

Алергологічний анамнез:

- наявність алергічних захворювань у дитини, її батьків, близьких родичів.

- як вони проявляються;

- як дитина переносить окреміхарчові продукти, хімічні речовини, лікарські препарати;

- наявність незвичайних реакцій на рослини, запахи, укуси комах, тощо.

Епідеміологічний анамнез:

- щеплення (БЦЖ, АКДП, поліоміеліт), дата проведення. Показник туберкулінової проби, дата проведення, результат.

- наявність контакту з інфекційними хворими за останні 3 тижні, епідеміологічне оточення в дитячому закладі, який відвідує дитина.

Генетичний анамнез:

- вивчення родоводу щонайменше до третього покоління;

- випадки смерті та її причини у близьких родичів;

- захворювання в сім‘ї,

- ймовірність кровної спорідненості батьків;

- випадки захворювань, які можна пов'язати з захворюваннями пробанда;

-зображення генеалогічного дерева.

 

V. ОБ‘ЄКТИВНЕ ОБСТЕЖЕННЯ ДИТИНИ

1. Загальний стан дитини :

Задовільний, середньої важкості, важкий, вкрай важкий:

А) свідомість (повна, неясна, сплутана, ясна).

Б) поведінка дитини при обстеженні, активність, положення хворого (активне, пасивне, вимушене), поза.

В)вираз обличчя (спокійний, живий, не спокійний, сумний тощо.

Г) помітні зміни з боку зовнішніх покривів (блідий, землистий, червоний, синюшний, жовтуватий) і частин тіла.

Фізичний розвиток (маса тіла, зріст, окружності голови, грудної клітки, антропометричні індекси). Дані оформляються у вигляді таблиці (див. методику обстеження). Висновки.

Психомоторний розвиток.

2.Шкіра та придатки:

Колір, наявність висипки, її характеристика.

Вологість, еластичність шкіри.

Придатки шкіри: оволосіння, стан нігтів.

Симптом джгута, щипка.

Дермографізм (білий, червоний, преривистий)

Слизові оболонки: губ, рота, кон‘юнктиви. Забарвлення, висипка.

3.Підшкірна жирова клітковина:

Ступінь розвитку, розподіл, набряки, тургор тканин, наявність підшкірної крепітації.

Лімфатичні вузли: локалізація, кількість, величина (в см), форма (овальна, кругла, веретеноподібна), консистенція (м‘яка, еластична, щільна), рухомість, спаяність між собою, з підшкірною клітковиною, болісність, гіперемія шкіри над лімфовузлами.

Кістково-м’язева система.

Пропорції тіла. Голова, її форма, лобні і потиличні бугри, сплощення потилиці, стан великого тім‘ячка (розмір, краї – еластичні, тверді, м’які, врівень, пульсація), мозковий і лицьовий відділи черепа.

Грудна клітка, надчеревний кут, форма грудної клітки, розташування ребер.

Хребет: фізіологічні вигини, патологічні вигини, постава.

Кінцівки: форма, окружність плеча, окружність гомілки, співвідношення між собою, “браслети”, “нитки перл”, “барабанні пальці”, болісність кісток при перкусії, плоскоступість.

Суглоби: рухливість активна, пасивна, об‘єм рухів, контури, форма і величина суглобів, болісність суглобів при рухах, колір шкіри над суглобами, розведеність стегон.

М‘язовий тонус, сила м‘язів, атрофії.

Органи дихання

Огляд

Характер голосу, крику. Кашель, його характер (сухий, вологий), денний, нічний, постійний. Дихання носом (вільне, утруднене), характер виділень з носа. Частота дихання, співвідношення частот дихання і пульсу.

Тип дихання. Глибина і ритм дихання – глибоке і ритмічне.

Задишка наявна чи відсутня. Тип задишки. Симетричність рухів грудної клітки. Участь додаткової мускулатури в акті дихання, западання чи вибухання міжреберних проміжків, епігастрію, яремної ямки, тощо.

Пальпація

Резистентність грудної клітки – резистентна, еластична. Болісність грудної клітки. Голосове тремтіння. Товщина шкірної складки під кутами лопаток, симетричність.

Перкусія: порівняльна перкусія: характер перкуторного звуку, симетричність. Топографічна перкусія: границі нижніх країв легень. Рухомість нижніх країв легень Дані заносяться в таблицю.

Границі нижніх країв легень

Топографічні лінії справа зліва Рухомість
Пригрудинна      
середньо-ключична   *
передньо-аксілярна      
середньо-аксілярна     *
задньо-аксліярна      
Лопаткова     *
При хребцева      

Ширина полів Креніга, висота стояння верхівок легень. Симптом чаші Філософова, симптоми Аркавіна, Кораньї.

Аускультація: характер дихання, симетричність, додаткові дихальні шуми. Бронхофонія. Симптом Д‘Еспіна. Функціональна проба Штанге-Генча.

6. Серцево-судинна система:

Огляд і пальпація серцевої ділянки:

Ціаноз в спокої і при навантаженні. Грудна клітка в ділянці серця. Огляд судин шиї. Серцевий горб. Верхівковий поштовх (у якому міжребер‘ї) на скільки см назовні (досередини) від середньо-ключичної лінії, посилений, локалізований, розлитий, візуалізований. Систолічне (діастолічне) тремтіння. Пульс за одну хвилину, ритмічний (так чи ні), наповнення, напруження, синхронний, симетричний.

Перкусія

Границі відносної серцевої тупості:

верхня,ліва,права,

Границі абсолютної серцевої тупості:

верхня,ліва,права,

Поперечник серця.

Аускультація

Тони серця по точкам найкращого вислуховування клапанів (характеристики тонів - ясні, приглушені, послаблені, ”хлопаючі”, переважання якого тону в якій точці, акцент другого тону (на аорті, легеневі атрерії), нечистий, розщеплений). Шуми: систолічний, діастолічний (пресистолічний), мезо-протодіастолічний, тривалість (короткий, займає половину, 2\3 систоли), локалізація, максимум локалізації, лежачи чи стоячи, іррадіація шуму, чи міняється після навантаження. Шум тертя перикарду, хордальний писк. Ембріокардія, екстрасистоли, дихальна аритмія. Вимірювання артеріального тиску.

7. Органи травного тракту

Огляд: Ротова порожнина: язик, ясна, слизова оболонка, зуби, запах з рота, гіркота в роті, ковтання, мигдалики, зів, дужки.

Живіт, величина, форма, участь в акті дихання, симетричність, шкіра на животі, венозна сітка, пупок, розходження прямих м‘язів живота.

Огляд анусу: наявність попрілостей, зіяння, тріщини, випадіння прямої кишки.

Пальпація живота. Поверхнева пальпація живота: м‘язи черевного пресу, гіперестезія і болісність, симетричність відчуттів.

Глибока пальпація: сигмовидна, сліпа кишка, висхідний поперечний, нисхідний відділи ободової кишки, шлунок, печінка – чи виступає з-під реберної дуги, край печінки при пальпації, жовчний міхур, селезінка, підшлункова залоза. Симптом Кера, симптом Георгієвського-Мюссі, симптом Мерфі, симптом Ортнера, симптом Мак-Бурнея, Менделя, болючисть в зоні Шоффара. Больові точки Боаса, Опенховського.

Загальний стан дитини

Другим етапом діагностичного процесу є фізикальні методи обстеження.

Зовнішній огляд повинен починатися з моменту зустрічі лікаря з хворим. Послідовність обстеження визначається віком дитини. Дітей молодшого віку оглядають повністю роздягненими за стандартною схемою і в залежності від обставин і настрою дитини. Всі неприємні методи обстеження (огляд ротової порожнини, зіву) проводять в останню чергу. Дітей старшого віку оглядають, поступово роздягаючи зверху донизу.

Оцінивши дані клінічного обстеження, самопочуття, свідомість і положення дитини можна визначити загальний стан хворого. Самопочуття може бути добрим, задовільним і незадовільним, свідомість — ясна або порушена. Самопочуття і важкість стану дитини не завжди співпадають.

Прийнято розрізняти кілька ступенів порушення свідомості:

1. Збудження хворого, маячення, галюцинації.

2. Ступорозний стан — дитина млява, сонлива і поволі реагує на зовнішні подразники.

3. Коматозний стан — втрата свідомості.

Діагностичне значення може мати положення дитини: активне, пасивне, вимушене. Активне положення у дітей старшого віку — дитина ходить, грається. У новонароджених дітей — це положення із зігненими в ліктьових суглобах руками і, в колінних і кульшових суглобах, ногами. Пізніше діти в спокої займають невимушену позу.

Пасивне положення — дитина в'яла, лежить, але поза невимушена. Вимушене положення — дитина приймає положення, що полегшує її стан.

Важкість стану оцінюється за такими ознаками: локалізація і розмір ураження, характер реакції організму, ступінь порушення функції життєво важливих органів, зворотність функціональних і морфологічних змін, прогноз захворювання. Розрізняють такі ступені важкості стану: добрий — здорова дитина, задовільний — в наявності незначні функціональні і морфологічні зміни, незадовільний — значні порушення життєво важливих, органів. В свою чергу незадовільний стан розподіляють на стан середньої важкості, важкий і дуже важкий, або загрозливий за летальним закінченням.

Фізичний розвиток дітей оцінюють на основі вимірювання основних параметрів тіла: маси, зросту, окружності голови, грудної клітки, живота. Всі антропометричні вимірювання дітей проводять у першій половині дня, бажано натще.

Довжину тіла дітей першого року життя вимірюють за допомогою спеціального ростоміру завдовжки 80 см і завширшки 40 см. З одного боку його є сантиметрова шкала, обмежена нерухомою та рухомою планками.

Порядок вимірювання. Дитину кладуть на спину так, щоб голова прилягала маківкою до нерухомої планки ростоміру. Помічник фіксує голову дитини. Медична сестра злегка натискує на коліна дитини, щоб випростати ноги, правою рукою підводить рухому планку до п'ят, згинаючи стопи під прямим кутом. Відстань між планками і становить зріст дитини.

Для вимірювання довжини тіла дітей, які старше року, користуються ростоміром, що має довжину 2 м, ширину - 8—10 см, товщину— 5—7 см, встановленим вертикально на дерев'яній площадці 75х50 см. На дошці нанесено дві шкали поділок у сантиметрах: одна (праворуч) —для вимірювання зросту стоячи, друга (ліворуч) — сидячи. По ній переміщується планка завдовжки 20 см. На рівні 40 см від підлоги до вертикальної дошки прикріплено відкидне сидіння для вимірювання зросту у положенні сидячи.

Порядок вимірювання: дитина стає на площадку ростоміру (або на відкидне сидіння) спиною до вертикальної дошки, торкаючись п'ятами, сідницями, лопатками та потилицею, руки опущені вздовж тіла, п'ятки разом, носки нарізно. Голова знаходиться у такій позиції, щоб кут ока та верхній край козелка вуха були в одній горизонтальній площині. Рухому планку прикладають до голови без натискування.

Крім дерев'яного ростоміру можна використовувати металевий складний антропометр.

Зважують дітей перших двох-трьох років життя на спеціальних чашкових терезах. Вони складаються з лотка, коромисла, що має дві шкали поділок (нижня — в кілограмах, верхня — в грамах). Точність вимірювання— 10 г. З правого боку коромисло має противагу. Перед зважуванням дитини терези слід відрегулювати, повертаючи обережно шайбу противаги від себе, орієнтуючись на показник рівноваги.

Техніка зважування: спочатку зважують пелюшку, після чого дитину вкладають головою та плечима на широку частину лотка, ногами — на вузьку при зафіксованому коромислі. Нижню, а потім верхню гирю пересувають справа наліво так, щоб коромисло врівноважилося. Показник знімають з того боку гирі, де є насічка. Знову фіксують коромисло, дитину знімають з ваги. Гирі повертають на нульові поділки. Від одержаних показників віднімають масу пелюшки.

Зважувати дітей треба завжди в один і той же час доби, краще вранці, перед їдою.

Для зважування дітей віком понад три роки користуються терезами типу Фербенкса. Роздягнена дитина має нерухомо стояти посередині площадки терезів. Ставати та сходити з терезів можна тільки при фіксованому коромислі. Точність зважування — 50 г. Методика зважування така ж сама, як і для дітей раннього віку.

Дітей перших трьох місяців життя зважують кожні десять днів, у ранньому віці — щомісяця, від трьох до семи років — раз на квартал.

При вимірюванні окружності голови сантиметрову стрічку проводять ззаду через потиличний горб, спереду — через надбрівні дуги. Напрям стрічки — ззаду наперед. Окружність грудної клітки визначають при максимальному вдиху і видиху, а також у стані спокою (у немовлят—тільки в стані спокою). Сантиметрову стрічку накладають ззаду під кутом лопаток спереду — на рівні сосків. Руки дитини вільно опущені вздовж тіла.

Фізичний розвиток дитини оцінюють також за тонусом м'язів, тургором тканин, товщиною підшкірної основи. Тонус м'язів визначають при пасивному згинанні та розгинанні верхніх і нижніх кінцівок, а також за консистенцією м'язової тканини. У здорових дітей м'язовий тонус на симетричних ділянках повинен бути однаковим. Товщину підшкірної основи вимірюють на грудях (між соском та грудиною з обох боків), животі (на рівні пупка, створюючи вертикальну складку), спині (під лопатками), щоках, кінцівках (на передній і задній поверхні плеча і стегна). Залежно від товщини підшкірної основи можна судити про нормальний, підвищений чи недостатній розвиток жирової тканини. Слід звертати увагу на рівномірне чи нерівномірне відкладення жиру.

Тургор м'яких тканин визначають здавлюванням усієї маси (шкіри, підшкірної основи, м'язів) двома пальцями правої руки на задній поверхні плеча та стегна. Тургор оцінюють за ступенем як малий, середній та великий.

Орієнтовні розрахунки ґрунтуються на використанні емпіричних формул. Середня маса тіла при народженні складає у хлопчиків 3200— 3600 г. у дівчаток дещо менше — 3100—3400 г. На протязі перших З—4 днів життя спостерігається «фізіологічна» втрата маси тіла, в середньому 6—8% від маси при народженні. Зменшення маси тіла понад 10% є патологічною. Наступне відновлення маси тіла протікає неоднаково: а) ідеальний тип (або тип Бюдена)—відновлення маси до 7—8 дня (20—25% новонароджених дітей) б) сповільнений тип (або тип Писса) —відновлення маси на протязі 11—15 днів (75—80%).

У недоношених дітей і дітей з масою тіла більше 4000 г при народженні відновлення маси проходить значно повільніше. Подальше набирання в масі підраховується різними способами. За таблицею Г.Н. Сперанського набирання маси на першому році життя складає:

за перший місяць — 600 г.

за другий місяць — 800 г., тобто за два місяці – 1400 г

за третій місяць — 800 г., тобто за три місяці – 2200 г

за четвертий місяць — 750 г., тобто за чотири місяці – 2950 г

за п‘ятий місяць — 700 г., тобто за п‘ять місяців – 3650 г

за шостий місяць — 650 г., тобто за шість місяців – 4300 г

за сьомий місяць — 600 г., тобто за сім місяців – 4900 г

за восьмий місяць — 550 г., тобто за вісім місяців – 5450 г

за дев‘ятий місяць — 500 г., тобто за дев‘ять місяців – 5950 г

за десятий місяць — 450 г., тобто за десять місяців – 6400 г

за одинадцятий місяць — 400 г., тобто за весь перший рік – 6800 г

за дванадцятий місяць — 350 г., тобто за три місяців – 7150 г

Можна використати наступні формули:

а) маса тіла дитини (М) в першому півріччі життя становить М=Мо+800хn, де Мо — маса тіла при народженні, n — вік дитини (в міс.).

б) маса тіла дитини у другому півріччі життя: М= Мо + 8006 +400 (n-6), де Мо — маса тіла при народженні, n—вік дитини (в міс.). До І-го року маса тіла здебільшого досягає 10 кг, тобто потроюється. На другому році життя дитина набирає в середньому 3-3,5 кг, а з третього року щорічне набирання в масі складає в середньому 2 кг. орієнтовний розрахунок маси тіла в віці від 1 до І0 років: М=10+2n де n — вік дитини в роках, а 10—маса тіла річної дитини, 2—щорічне набирання в масі. Таким чином середня маса тіла дитини 10 років становить 30 кг. В подальшому щорічне набирання в масі складає 4 кг, тому формула приймає вигляд: М=30+4(n—10), де n — вік дитини в роках.

Довжина тіла у доношеної дитини при народженні в середньому дорівнює 50—62 см (у хлопчиків на 2 см більше, як у дівчаток). За формулою Г.Н.Сперанського в перші 2 міс. життя дитини її зріст збільшується на 3 см щомісячно, у 2 кварталі — по 2,5 см на місяць, в 3-му — по 2см, в 4-му —на 1-1,5 см щомісяця. Таким чином, за перший рік життя дитини її зріст збільшується в середньому на 25—27 см. Подвоєння початкового зросту дитини настає в чотири, потроєння — в 11—14 років. Зріст дитини в 4 роки є основою для орієнтовних розрахунків. Він складає 100 см. До 4 років в середньому зріст щорічно збільшується на 8 см, після 4 років — на 6 см Належний зріст можна вирахувати за формулами:

а) у дітей до 4 років а=100—8х(4-n), де n — вік в роках,

б) у дітей старших від 4 років а = 100+6х(n-4), де n вік дитини в роках.

Важливим показником фізичного розвитку дитини є пропорційність розмірів тіла. При народженні дитина відрізняється від дорослої людини відносно короткими ногами, довгим тулубом і великою головою. По мірі зростання і розвитку дитини пропорції тіла змінюються: розміри голови відносно довжини тулуба зменшуються, а довжина рук і ніг збільшується.

Поперечні розміри дитини (окружність голови, грудної клітки та ін.) також збільшуються нерівномірно. У новонародженої дитини окружність голови в середньому становить 34—36 см. Для визначення належної окружності голови у дітей грудного віку використовують її величину в 6 міс. — 43 см. На кожен недостатній місяць від 43 см віднімають 1,5 см, на кожний наступний місяць додають 0,5 см. В рік окружність голови становить 46—47 см, в 5 років 50—51 см У дітей від 1 до 5 років окружність голови розраховують за формулою 50—1х(5-n), а після 5 років — 50+0,6х(n-5), де n—число років.

Окружність грудної клітки тісно корелює з функціональними показниками дихальної і серцево-судинної систем. Окружність грудної клітки при народженні на 2 см менша, ніж окружність голови і становить в середньому 32—34 см Надалі вона збільшується інтенсивніше за окружність голови, і в 4 місячному віці проходить «перехрест», тобто окружності голови і грудної клітки вирівнюються. Орієнтовно розрахунок окружності грудної клітки проводиться за формулами:

а) окружність грудної клітки в 6 міс. дорівнює 45 см. На кожний попередній місяць віднімається 2 см, а на кожний наступний місяць додають 0,5 см;

б) для дітей від 1 до 10 років: 63-1,5х(10-n), а для дітей понад 10 років: 63+3х(n-10), де n — число років дитини, 1,5 або 3 см — середнє збільшення окружності грудної клітки за рік, а 63 см —середня окружність грудної клітки в 10 років.

Для характеристики пропорційності вираховують також антропометричні індекси, які відображають взаємовідносини між лінійними розмірами окремих частин тіла, вказують на особливості форми тіла та фізичного розвитку дитини. Антропометричні індекси іноді називають “індексами зрілості форми”, дають інформацію про темпи біологічного дозрівання дітей, але вони, в певній мірі, умовні. Тому слід враховувати весь комплекс антропометричних показників і індексів. Серед індексів найчастіше використовують такі:

а) індекс вгодованості Л.І.Чулицької: 3 окружності плеча + окружність стегна + окружність гомілки (см) = довжина тіла (см). Індекс характеризує ступінь вгодованості дитини і дорівнює: до 1 року 20-25 см, в 2-3 роки - 20 см, в 6-7 років – 15-10 см, 7-8 років - поступово знижується до 6 см. Менші величини свідчать про недостатність вгодованості.

б) індекс Ф.Ф.Ерісмана характеризує розвиток грудної клітки і, частково, вгодованість дитини,

Е=окружність грудної клітки (см)— половина зросту (см.).

Величина Е повинна бути позитивною до 6-8 років і чим краще фізично розвинена дитина, тим пізніше в нього окружність грудної клітки зрівняється з половиною зросту: до 1 року— 13,5—10 см, в 2-а роки—9-6 см, 6—7 років—4—2 см, 7—8 років — 0, але краще, коли до 15 років + 1 см.

в) індекс А.Ф.Тура - характеризує співвідношення окружності голови і грудної клітки В 1—7 років окружність грудної клітки перевищує окружність голови на стільки см, скільки років дитини.

г) Індекс пропорційності Л.І.Чулицької: 3 окружності плеча повинен дорівнювати окружності стегна + окружність гомілки (см) дорівнює окружності грудної клітки.

Оцінюючи масу тіла у дітей вираховують коефіцієнт маси за формулою К=М1x100/М, де К — коефіцієнт маси в %, М1—маса дитини, М—належна маса. При значенні К=100% ±10% говоримо про нормотрофію чи ейтрофію. Порушення трофіки організму (дистрофія) може бути із знаком (—) чи (+). Дистрофія із знаком (—) поділяється на гіпотрофію І, II, III ступінь (атрофію), дистрофія із знаком (+) — на ожиріння І, II, та III ст. При гіпотрофії І ст. втрата ваги становить 10—19%, II ст. —20—30%, при III ст. зниження маси перевищує 30%. Аналогічно оцінюється дистрофія із знаком (+). При гіпотрофії І ст. індекс Чулицької зменшується до 10, II ст.— він різко знижений (0-10), при III ст. він від'ємний. Якщо маса тіла відстає від нормальних показників, а індекс Чулицької в межах норми, слід говорити про гіпостатуру, тобто рівномірне відставання, як маси тіла, так і зросту.

 
 

Для характеристики фізичного розвитку дітей використовують також співвідношення маси тіла та площі поверхні тіла дитини:

Вважають, що організм дитини тим міцніший, чим більша маса тіла приходиться на одиницю його поверхні. З віком і у хлопчиків і у дівчаток маса тіла на одиницю площі його поверхні збільшується.

В дитячому віці швидкість зросту поступово зменшується Але у дітей відбуваються «зростові стрибки» або періоди «витягнення». Перший «стрибок», припадає на вік 5—8 років, другий — 11—15 років. При цьому у дівчаток він відбувається у 10—12, у хлопчиків—ІЗ—15 років. У віці 1—4 та 8—10 років спостерігається більш інтенсивне збільшення маси, так звані періоди «заокруглення».

Про повне завершення першого «стрибка» можна судити по «філіпінському тесту»: праву руку дитини при суто вертикальній позиції голови кладуть так, щоб основа кисті лежала на середині тімені, пальці витягають у напрямі лівого вуха. Тест вважається позитивним, якщо кінчики пальців досягають вуха, інакше тест вважається від'ємним. Найраніше тест стає позитивним у 5 років, найпізніше—у 8 років.

Не дивлячись на те, що пропорції тіла у дітей з віком міняються, в них зберігається постійне співвідношення величини розмаху рук та довжини тіла. Це співвідношення незалежно від статі дорівнює 1 і практично не міняється з віком («квадрат стародавніх»).

Метод орієнтовних розрахунків дає лише приблизні відомості про фізичний розвиток дитини. Якщо показники фізичного розвитку знаходяться в межах ± 7% від відповідного вікового показника, що вираховується за емпіричними формулами, то інші методи оцінки фізичного розвитку можна не використовувати.

Метод антропометричних стандартів є більш точним. Стандарти отримують при обстеженні великого контингенту дітей. В клінічній педіатрії використовують таблиці стандартів двох типів: параметричного (сигмального) і непараметричного (центильного). Сигмальні таблиці представлені середньою арифметичною (М) показника фізичного розвитку (маси, зросту та ін.) та середнім квадратичним відхиленням (σ). Середню арифметичну отримують шляхом ділення суми значень величини (X) на кількість спостережень (n). М=Х/n. Для характеристики різноманіття варіаційного ряду і ступеня відхилень варіант від їх середньої величини вираховують середнє квадратичне відхилення. Величина його вказує на те, що при нормальному розподілі показників фізичного розвитку у 68,3% дітей значення цих параметрів знаходяться в межах одного середнього квадратичного відхилення (М± 1 σ), тобто однієї сигми у 95,5% дітей — в межах двох сигм (М±2 σ), у 99,7%—в межах трьох сигм (М±3 σ).

Різниця отриманих фактичних даних вимірювань дитини і середніх стандартів, наведених в таблицях сигмального типу свідчить про значимість відставання чи випередження показників фізичного розвитку.

Сигмальні розрахунки мають ряд недоліків, не дають уявлення про взаємозв'язок різних показників не дають уяву про гармонійність розвитку дитини.

Центильні таблиці показників фізичного розвитку ділять значення показників на 100 рівнозначних інтервалів. Звичайно використовують 3-й, 10-й, 25-й, 50-й, 75-й, 90-й, і 97-й центилі. Наприклад, 3-й центиль—це така величина, менше, якої зустрічаються у 3% дітей, величина менша від 10-го центилю зустрічається у 10% дітей та ін. Перевага центильного методу — це можливість комплексної оцінки рівня фізичного розвитку, оскільки його показники (зріст, маса, окружності) представлені у взаємозв'язку із зростом. Якщо маса тіла попадає в центильну зону між, 25 і 76 центилями; то маса дитини відповідає середнім характеристикам зросту. Зони від 25 до 10 центилю і від 75 до 90 дозволяють говорити про тенденцію зниження чи зростання маси тіла, зони від 10 до 3 центиля і від 90 до 97 свідчать про явне зниження чи зростання маси по відношенню до зросту.

В результаті оцінки фізичного розвитку виділяють 5 його градацій

—середній - якщо відхилення показників знаходиться в межах:

а) М±7% за емпіричними формулами;

б) М±І σ — стандартне відхилення за сігмальними таблицями;

в) зросто-маcові показники знаходяться в межах від 25 до 75 цантиля;

—вище або нижче середнього, якщо показники знаходяться у межах:

а) М±8—20% за емпіричними формулами;

б) від одного до 2 стандартних відхилень;

в) займають зони центилів відповідно від 75 до 90 і від 25 до 10 центиля;

—низькі або високі, якщо показники знаходяться в межах:

а) М±більше 20% від емпіричних формул;

б) М±2 σ

в) займають зони від 10 до 3 або від 96 до 97 центиля.

Отримані дані заносяться в таблицю:

  Фак-тичні дані Належні дані   Зміни в%
Показники за емпі-ричними формулами за цен-тильними таблицями
Маса тіла, кг        
Зріст, см        
Окружність голови, см        
Окружність грудної клітки, см        
Окружність плеча, см        
Окружність стегна, см        
Окру

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти