ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Рентгенографія органів грудної клітки

Рентгенограма дає можливість оцінити легеневий судинний рисунок, розміри серця та його контури, а також супутні легеневі чи м’язово-кісткові аномалії.

Ехокардіографія

Ехокардіографія забезпечує детальною інформацією про анатомію серця та гемодинаміку дитини та плода починаючи з 16 – 25 тижнів вагітності. М-спосіб використовують для вимірювання камер та судин, а також для кількісної оцінки систолічної та діастолічної функцій. Двовимірна ехокардіографія в реальному часі дає можливість оцінити анатомічну будову, рух серця і точно встановити тип аномалії. Допплерівська методика забезпечує інформацією про серцеву гемодинаміку як у нормі, так і при патології, включно з кількісними і якісними показниками скидів, серцевого викиду, клапанних ґрадієнтів і реґурґітації.

Холтер-моніторинґ

Ця методика дає можливість з’ясувати, чи власне розлади ритму або ішемія зумовлюють такі симптоми, як біль у грудях, запаморочення, непритомність і диспное.

Тест з фізичним навантаженням

Тест з фізичним навантаженням виявляє приховані розлади ритму, ішемію, суттєву серцеву декомпенсацію, неадекватний серцевий викид чи резерв, виставляючи додаткові вимоги до серцево-судинної системи хворого шляхом дозованого навантаженя. При цьому реєструються частота серцевих скорочень, ритм, артеріальний тиск, відхилення сеґмента ST-T, тривалість толерантності до фізичного навантаження і симптоми, які з’являються при досягненні пацієнтом 80% від максимального рівня його/її частоти серцевих скорочень, виникненні скарг або змінах на ЕКГ.

Серцева недостатність у дітей

СН — це клінічний синдром, що розвинувся при порушенні систолічної та/або діастолічної функції серця, внаслідок пошкодження міокарду. Маємо розрізняти терміни «серцева недостатність» та «недостатність кровообігу». В останній вкладається більш широкий сенс. Недостатність кровообігу (НК) — сукупність гемодинамічних розладів, що ведуть до порушення кровопостачання всіх або окремих органів та тканин, а також до патологічного перерозподілу об’єму крові в різних ділянках судинного русла.

НК об’єднує: порушення скоротливої здатності міокарду, функціональну або органічну недостатність судин, неспроможність нейрогуморальних регулюючих механізмів. У кожному випадку розвиток НК може бути обумовлений як поєднанням усіх цих чинників, так і переважним впливом одного з них. Визначити терміни розвитку СН у дітей буває складно, тому в поняття «гостра» і «хронічна» СН слід вкладати чисто клінічний сенс. У 1997 році була розроблена і в 2000 році на VI національному конгресі кардіологів України затверджена класифікація СН. Ця класифікація достатньо відображає клінічні, ехокардіографічні критерії ступеня тяжкості СН з урахуванням дисфункції систоли або змішаної дисфункції міокарду. Класифікація хронічної серцевої недостатності Українського наукового товариства кардіологів (1997)

Стадії IА (доклінічна) — задишка і серцебиття при фізичному навантаженні відсутні, проте при інструментальному дослідженні у хворого виявляється хоч би одна з наступних ознак дисфункції серцевого м'яза:

• фракція викиду ЛШ менше 50%;

• збільшення розміру (індекс об'єму)

— задишка поєднується з наявністю інструментальних ознак дисфункції серця.

IIА — задишка, при фізичному навантаженні, епізоди ортопное поєднуються з клінічними і рентгенологічними ознаками застійних явищ в малому колі кровообігу (при ізольованій патології правих відділів серця — застійні явища у великому колі).

IIБ — задишка виникає при мінімальному фізичному навантаженні, ортопное поєднується з вираженими застійними явищами в малому і великому колах кровообігу.

III — різко виражені порушення гемодинаміки поєднуються із стійкими незворотними структурно-функціональними змінами внутрішніх органів (кардіальный цироз печінки, асцит, порушення азотовидільної функції нирок) та загальним виснаженням.

Варіанти хронічної серцевої недостатності

Систолічний варіант — порушення гемодинаміки обумовлене головним чином недостатністю функції систоли шлуночку(ів), характерний для запальних уражень міокарду, дилятаційної кардіоміопатії, інфарктного посткардіосклерозу з дилятацією ЛШ, декомпенсованих клапаних регургітацій. Основним критерієм є величина викиду ЛШ менше 50%.

Додаткові критерії

• нормалізований показник Vcf менше 0,9 с-1;

• зниження максимальної швидкості вигнання (СІ макс.) систоли менше 4 с-1.

Діастолічний варіант — порушення гемодинаміки обумовлене головним чином порушенням наповнення діастоли шлуночку(ів), характерний для гіпертрофічної кардіоміопатії, рестриктивних уражень серця, констриктивного перикардиту, клінічно компенсованого аортального стенозу.

Основні критерії:

• набряк легень, серцева астма або наявність рентгенологічних ознак застою в малому колі кровообігу із фракцією викиду ЛШ більше 50%;

• зменшення розміру (індексу об'єму) порожнини шлуночку(ів).

Змішаний варіант — характеризується поєднанням критеріїв, властивих варіантам систоли і діастоли серцевої недостатності.

Етіологія

У новонароджених і дітей раннього віку основними причинами СН є вроджені вади серця. У неонатальному періоді причини СН — порушення перебудови внутрішньоутробного кровообігу на зовнішній, гіпоксія. У більш старшому віці, крім вроджених вад серця, причинами СН є дилятаційна і гіпертрофічна кардіоміопатії, міокардит, інфекційний ендокардит, перикардити, легенева гіпертензія. Останнім часом зростає частота уражень міокарду при системних захворюваннях сполучної тканини, васкулітах, спадкових генетичних синдромах, нервово-м'язових захворюваннях, при мітохондріальній патології. У всіх вікових періодах СН може виникати при порушеннях ритму серця.

Таким чином, СН може розвиватися унаслідок пошкодження міокарду на клітинному рівні (кардіоміопатія, міокардит, інфаркт міокарду), унаслідок гемодінамічного перевантаження тиском (аортальний стеноз, стеноз легеневого клапана, артеріальна гіпертензія) або об'ємом (недостатність мітрального клапану, аортального, трікуспідального клапанів, вроджені вади серця з скиданням крові зліва направо; а також при порушенні наповнення серця: захворювання перикарду, гіпертрофія міокарду, рестриктивна кардіоміопатія, мітральний і трікуспідальний стеноз, пароксизмальна тахікардія).

Патогенез

Незалежно від етіологічних чинників розвиток СН реалізується за спільними патофізіологічними механізмами. На початковому етапі дисфункції міокарду включаються компенсаторні механізми (дилятація порожнини лівого шлуночку, підвищення частоти серцевих скорочень, підвищення загального периферичного опору, гіпертрофія міокарду). Адаптаційні механізми охоплюють всі функціональні системи — від клітинного рівня до організму в цілому. Проте у дітей, особливо раннього віку, адаптаційні механізми швидко виснажуються, перетворюючись на патогенетичні чинники розвитку і наростання СН. В основі патогенезу СН лежить порушення функції основного скоротливого елементу міокарду — міофібрілли. Дилятація порожнин серця викликає збільшення внутріміокардіального напруження як в систолу, так і в діастолу, що є пусковим механізмом активації ренін-ангиотензін-альдостеронової системи, стимулює виділення норадреналіна симпатичними терміналіями, секрецію передсердного натрійуретичного пептиду і інших вазоактивних речовин. Розвивається синдром недостатності кровообігу. НК супроводжується порушенням центральної (підвищення тиску наповнення лівого шлуночку, зниження фракції викиду) і периферичної гемодинаміки (вазоконстрикція, підвищення загального периферичного опору; збільшення об'єму циркулюючої крові), перебудовою нейроендокринной і імунної систем (посилений синтез інтерлейкінів, фактору некротичного пухлин, здатного прискорити апоптоз).

Таким чином, поява і наростання клінічної симптоматики (задишка, тахікардія, набряки, гепатомегалія, кардіомегалія) неминуча.

Клініко-інструментальна діагностика і клінічна оцінка вираженості СН. У діагностиці стадій і форм СН грають роль, перш за все, ретельно зібраний анамнез, об'єктивне і інструментальне дослідження. Так, діти рідко скаржаться на задишку, але при детальному розпитуванні батьків з'ясовується, що дітям важко брати участь в рухових іграх, підніматися по сходах, нерідко зміни зі сторони легень і кашель неправильно трактують як «часті простуди». У дітей раннього віку проявом СН можуть бути анорексія, блювота, біль в животі. До характерних симптомів СН відносяться задишка, кардіомегалія (іноді випадково виявляється при рентгенологічному дослідженні), збільшення печінки, набряки, ціаноз, порушення периферичного кровообігу (комірчастий судинний малюнок, похолодання кінцівок, зниження перфузії нігтьових лож). У остаточній діагностиці стадій і форм серцевої недостатності, необхідних для подальшої тактики ведення хворого і вибору лікування, надзвичайно важливу роль відіграють дані інструментальних і лабораторних досліджень. Обстеження дітей з мінімальними ознаками НК повинно проводитися тільки в умовах спеціалізованого кардіологічного відділення. Важливими методами діагностики є: рентгенографія (виявлення венозної гіпертензії, набряку легенів, кардіомегалії), ЕКГ (гіпертрофія і перевантаження відділів серця, порушення ритму і провідності), ехо- і доплерехокардіографія (уточнення характеру природженої вади серця, варіанту кардіоміопатії, оцінка насосної і контрактильної функцій серця, клапанної регургітації, градієнта тиску при стенозах, аналіз трансмітрального і транстрікуспідального кровотоку для оцінки функції діастоли серця, проведення гемодінамічеського контролю за лікуванням СН); дослідження кислотно-лужного стану, ангіографія, радіоізотопна сцинтиграфія, комп'ютерна і магнітно-резонансна томографія (особливо важлива в діагностиці аритмогенной дисплазії правого шлуночку).

Широке використання в світі здобула класифікація недостатності кровообігу, запропонована Нью-Йоркською кардіологічною асоціацією (NYНА) 1964 року В основу її створення покладено функціональний стан серцево-судинної системи та толерантність хворого до фізичного навантаження.

Функціональний клас змін

І Хворі з серцевою патологією, яка не обмежує їхню фізичну активність. Звичайне фізичне навантаження не викликає надмірної втоми, серцебиття, задишки або приступу стенокардії

ІІ Хворі з серцевою патологією, яка призводить до певного обмеження фізичної активності. У стані спокою самопочуття їх добре. Звичайне фізичне навантаження викликає надмірну втому, серцебиття, задишку або приступ стенокардії

ІІІ Хворі з серцевою патологією, яка суттєво обмежує їхню фізичну активність. У стані спокою самопочуття їх добре. Невелике фізичне навантаження викликає надмірну втому, серцебиття, задишку або приступ стенокардії

IV Хворі з серцевою патологією, які не в змозі витримати ніяке фізичне навантаження без погіршення самопочуття. Суб'єктивні прояви серцевої недостатності або стенокардія можуть виникати навіть у стані спокою. Будь-яке фізичне навантаження викликає погіршення самопочуття.

Лікування

Перед початком терапії дітей з СН необхідне перш за все: уточнити діагноз і з'ясувати причину СН; оцінити варіант і ступінь тяжкості СН по клінічних і ЕхоКГ критеріях; виявити супутні захворювання; обмежити використання потенційно небезпечних в прогресі СН засобів (антагоністи кальцію, нестероїдні протизапальні засоби, кортикостероїди, антигістамінні, антиаритмічні препарати IА, IС класів, деякі антибіотики).

Тактика медикаментозного лікування СН передбачає:

• підвищення скоротливої здатності міокарду (серцеві глікозиди, неглікозидні кардіотонічні засоби);

• об'ємну (діуретики), нейрогуморальную (інгібітори АПФ), міокардіальную (β-блокаторы) розвантаження серця;

• запобігання або уповільнення ремоделювання серця (інгібітори АПФ).

При систолічній СН використовують:

• серцеві глікозиди (строфантин, дігоксин в дозі насичення з переходом на підтримуючу дозу);

• неглікозидні кардіотоніки при брадикардії,

• діуретики ;

• інгібітори АПФ. Застосовують інгібітори АПФ β-адреноблокатори. При всіх варіантах, ступенях тяжкості СН призначається кардіометаболічна терапія.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти