Образотворча діяльність дозволяє досягти стану психічного комфорту, при цьому художник перетворюється на «глядача». Незалежно від того, малює дитина чи вигадує історії, вона здійснює «переклад» інформації з емоційного на когнітивний рівень. Одночасно з цим змінюється її відношення до минулого, травматичного досвіду і власних психічних недоліків.
Число методів, що полегшують дітям вираження своїх почуттів при використанні малювання нескінченно. Незалежно від того, які саме техніки дитина і арт-терапевт вибирають для своїх занять, основна мета арт-терапевта полягає в тому, щоб допомогти дитині почати усвідомлювати себе й існування у своєму світі. Робота з дитиною - процес, що вимагає обережності і делікатності; процес, при якому те, що відбувається в душі арт-терапевта, взаємодіє з, тим, що відбувається в душі дитини. Малювання, навіть без втручання арт-терапевта, - це могутній засіб самовираження, що допомагає здійснити самоідентифікацію і забезпечує шлях для прояву почуттів дитини. При цьому арт-терапевтичний процес може проходити наступні стадії:
- арт-терапевт намагається, щоб дитина ділилася своїми відчуттями та враженнями, виникаючими при малюванні. В результаті дитина починає краще усвідомлювати себе;
- на більш глибокому рівні самопізнання дитини заглиблюється завдяки обговоренню питань, що відносяться до розробки частин малюнка, їх більш чіткому виділенню, досягненню більшої ясності шляхом опису форми, кольору, образів, предметів, людей;
- арт-терапевт просить дитину описати картинку так, начебто картинкою є вона сама, з використанням слова “Я”;
- вибираються специфічні предмети на картинці, для того щоб дитина їх ідентифікувала з чим-небудь;
- у разі потреби ставлять дитині запитання, щоб полегшити їй виконання завдання: “Що ти робиш?”, “Хто користається тобою?”, “Хто тобі ближче всіх?”. Це допомагає “входити” в малюнок разом з дитиною і відкривати різні шляхи встановлення відносин між дитиною і арт-терапевтом;
- на цьому етапі досягається подальша концентрація уваги дитини, проводиться робота зі специфічними частинами малюнка, особливо якщо в дитини досить енергії чи натхнення;
- дитині пропонується вести діалог між двома частинами її малюнка, двома дотичними або протилежними крапками (такими, як дорога і автомобіль, або лінія навколо квадрата, щаслива і сумна сторона образу);
- арт-терапевт просить дитину звернути увагу на кольори, пропонуючи власний варіант малювання картинки;
- здійснюється спостереження за зовнішніми проявами поведінки дитини: особливостями відтінку голосу, положенням тіла, вираженням обличчя, жестами, подихом, паузами. Мовчання може означати контроль, обмірковування, пригадування, репресію, тривогу, страх чи усвідомлення чого-небудь;
- арт-терапевт працює над ідентифікацією, допомагаючи дитині “віднести до себе” те, що вона говорить, описуючи картинку чи її частини;
- на цьому етапі малюнок відкладається, і “проробляються” реальні життєві ситуації чи розповіді, що “випливають” з малюнка;
- арт-терапевт з’ясовує, чи немає пропусків або порожніх місць на малюнках, і звертає на це увагу;
- арт-терапевт зупиняється на тих речах, що виходять на перший план для дитини, чи загострює увагу на тому, що йому самому здається найбільш важливим.
Складовою частиною робочої моделі Вайолет Оклендер є сприяння нормальному розвитку й особистісному росту дитини. Здоровий безупинний розвиток відчуттів, тіла, інтелекту дитини — це основа її почуття “Я”, яке дозволяє встановлювати контакти з оточенням і людьми в цьому оточенні. При цьому діти вчаться переборювати труднощі і використовувати свої компенсаторні можливості.
С.Валкер перелічує 5 основних форм гри, що справедливі стосовно до арт-терапевтичної роботи і можуть використовуватися з метою:
- психологічної оцінки і постановки діагнозу;
- встановлення відносин з дитиною;
- вербалізації усвідомленого матеріалу і пов’язаних з ним переживань;
- осмислення символічного матеріалу, який сприймається як небезпечний;
- формування в дитини нових інтересів, на які вона зможе спиратися в повсякденному житті і які можуть допомогти їй в подальшому психосоціальному розвитку.

Арт-терапія в роботі з дітьми, які перенесли сексуальне насильство

Поняття сексуального насильства, незалежно від того, чи відбувається воно однократно чи повторюється протягом деякого часу, позначає сукупність злочинів - від демонстрації перед дитиною статевих органів і до здійснення з нею полового акта. У найбільш важких випадках воно може супроводжуватися погрозами чи садистськими діями. Як правило ґвалтівник знайомий дитині і використовує свій авторитет для примуса до статевого контакту. У такий спосіб дитині наноситься фізична і психічна травма, страждає система її соціальних відносин.
Безпосередніми наслідками насильства є переживання дитиною почуття страху, тривоги, депресії, гніву, ворожості, заниженої самооцінки, що нерідко супроводжуються порушеннями сексуального поводження. Довгострокові наслідки насильства можуть виражатися в психічних розладах, сполучених із самодеструктивними тенденціями, токсикоманією, розладами харчування, депресією, тривогою, почуттями соціальної ізоляції, труднощами при встановленні відносин з оточуючими і сексуальними відносинами.
Використання візуального каналу комунікації має низку переваг. Словесний опис по різних причинах часто представляє серйозну проблему: дитина може не мати відповідного запасу слів для вираження того, що відноситься до сфери сексуальних відносин дорослого, ґвалтівник міг налякати дитину розправою за розголошення злочину.
Образотворча діяльність допомагає відновити почуття власної гідності, оживити сферу фізичних відчуттів, заблокованих у результаті травми і сприяти вираженню подавлених почуттів.
Інтенсивний характер відносин при індивідуальній психотерапії створює для клієнта потенційно небезпечну ситуацію, здатну провокувати травматичний досвід. Довіра дитини до арт-терапевта може виникнути при наявності чітких границь і структури психотерапевтичних відносин, а також при безумовному прийнятті дитячих переживань і образотворчої продукції.
Для підлітків індивідуальна арт-терапія може бути неефективною через властиве їм негативне відношення до дорослих і соціальних авторитетів, тому робота в групі з однолітками підходить їм у більшій мірі.
Вільний вибір образотворчих матеріалів підсилює віру дитини у свої сили і контроль над ситуацією. Можливість створювати безладдя, використовуючи образотворчі матеріали, дуже важлива для дітей, які перенесли сексуальне насильство. Часом ця поведінка може виражатися в нападі на арт-терапевта чи в прагненні забруднити кабінет. Можливо змішування фарб, використання води чи іншої рідини, а також додавання до них інших матеріалів. Дитина, як правило, прагне зберегти подібний розчин протягом декількох тижнів, закриваючи таку суміш у якій-небудь ємності. Іноді діти називають такий розчин «отрутою» або «ліками». Вони можуть накладати один шар фарби на іншій, загортати матеріали в папір чи тканину, а потім розвертати їх.
Деякі діти можуть псувати «гарні» чи «чисті» малюнки, зафарбовуючи їх, спалюючи чи протикаючи їх. Ця тенденція певним чином пов’язана з тим, що жертви насильства самі схильні його робити.
Розфарбовування долонь рук, а також обличчя передає пережитий дитиною стан «внутрішнього забруднення» і «хаосу». По цій же причині деякі діти дуже насторожено відносяться до нанесення фарби на свою шкіру, і процедура її змивання представляє для них особливу значимість. Вони нерідко просять арт-терапевта допомогти їм помитися, очевидно для більшої впевненості в тому, що вони «чисті».
Таким чином, робота з матеріалами найчастіше відбиває повторне переживання дитиною нанесеної травми і забезпечує відновлення психічної чутливості.

1 2 345 6