Становлення і розвиток економічної соціології в Україні

Економічна соціологія України, як і вся українська соціологія, сформувалася під впливом і в єдиному процесі зі світовою, західною соціологією разом із російською соціологічною наукою.

Головною особливістю становлення й розвитку економічної соціології, як і всієї соціології в Україні, є її висока політизація, пов’я­зана з ідеями державної, національної і культурної незалежності. Зазначимо, що зародившись і розвиваючись разом із виникненням соціологічної думки в Україні, економічна соціологія проходить основні періоди її розвитку. В історії української соціологічної думки виокремлюють два основні періоди її розвитку:

– протосоціологія (V – середина ХІХ ст.);

– академічна соціологія (сер. ХІХ ст. – до сьогодні).

Протосоціологія охоплює період від виникнення перших примітивних уявлень про світ людини до моменту появи соціології як самостійної науки (О. Конт).

Академічна соціологія охоплює період із моменту появи системи О. Конта до наших днів.

Протосоціологічний період включає такі етапи:

– становлення, розвиток і розпад Київської Русі (кінець V – кін. ХV ст.);

– виникнення, розвиток і скасування козацтва (кін. ХV – сер. ХVІІІ ст.);

– відродження України (кін. ХVІІІ ст. – сер. ХІХ ст.) [2, с. 57].

На першому етапі (V – кін. ХV ст.) соціально-економічні проблеми ще не вирізняються із загального контексту теологічних знань. І тільки на другому етапі, із виділенням соціальних проблем людини з теологічних знань, виникають передумови для виокремлення цієї проблематики.

Серед мислителів того часу ці проблеми досліджував Ф. Проко­пович (1681–1736 рр.). У його працях уперше згадується про взаємозв’язок економічних і соціальних мотивів трудової поведінки. Кожна людина діє тому, що “вона бажає чогось, заради чого це робить”. Заслуговує на увагу думка про необхідність визначення сутності добра й блаженства, до яких потрібно прагнути і які найбільшою мірою відповідають людині.

Продовження і розвиток ці ідеї знайшли у працях мислителів козацького часу, зокрема, Г. Кониського (1717–1795 рр.). У його концепції людської активності людина спирається на власні рушійні сили й мотиви, а не тільки на божественне провидіння. Людська діяльність розглядається ним як усвідомлена, що містить мету, засоби її досягнення і “добро” як потребу, виражену у вигляді первісної мети.

Подальшого розвитку ідеї про людську діяльність як шлях досягнення щастя набули у працях Г.С. Сковороди (1722–1794 рр.). У праці “Алфавіт, або Буквар світу” він розкриває ідею про необхідність самопізнання як умову успішної діяльності людини, викладає вчення про “споріднену працю”. Суть цього вчення полягає у визнанні природних нахилів людини до праці й необхідності розпізнати та усвідомити, для чого ти народжений, – лише тоді ти “будеш для себе і для братія твоєї корисним” [19, с. 348]. Роби те, для чого народжений, і тоді будеш щасливий не тільки результатами праці, а й самою працею. Досить чітко простежується орієнтація на суспільну користь, соціальний характер праці та її результатів.

На етапі відродження України помітною була постать видатного українського соціолога М.М. Ковалевського (1851–1916 рр.), який народився в Україні, навчався в Харківському університеті, Берліні, Парижі й Лондоні і відомий як послідовник позитивізму в його контівському варіанті, працював у різних країнах. Одним із центральних понять його концепції була “соціальна солідарність”, у якій він убачав основу соціального прогресу, в тому числі у виробничо-економічній, трудових сферах. Економічна дія досліджувалася як соціальне явище, яке зумовлено взаємодією сукупності факторів і явищ.

Гуманістичні традиції української суспільної думки притаманні світогляду І.Я. Франка (1856–1916 рр.). Заслугою великого мислителя було виділення в окрему галузь суспільних знань науки, що здобула в нього назву “суспільна економіка”. В дослідженні “Про працю” він наголошує, що праця не вичерпує всієї різноманітності людського життя. Плідною є думка про вплив поділу праці на життя людського суспільства. Поширюючи цей вплив на всі сфери життєдіяльності, автор вважає, що поділ праці разом із станом освіти та економічним господарюванням становлять основу політичної влади в державі [4, с. 277–286 ].

Й. Ланг, Т. Степанов, А. Билимович, М. Вольський, І. Янжуль, К. Воблий, Г. Цехановецький та інші вчені – викладачі економіки та соціології вузів України в ХІХ – на початку ХХ ст. у своїх працях дуже часто зверталися до проблем взаємозв’язку економіки й суспільства. Особливу увагу привертає творчість К. Воблого. У дожовтневий період він різко критикував соціалізм, стверджуючи, що мета соціалізму полягає у повній регламентації суспільного життя, а це, у свою чергу, знищить приватну ініціативу та особисту діяльність. Якщо ж і буде матеріальний добробут при соціалізмі, зауважує К. Воблий, то нічого позитивного не відбудеться з людською духовністю.

К. Маркса він вважав не творцем соціалістичного світогляду, а лише одним із соціалістичних авторів, ставлячи його в один ряд з Р. Оуеном, К.А. Сен-Симоном, Ф.М. Фур’є. Загалом він дає дуже низьку оцінку вченню К. Маркса про суспільство, наголошуючи на тому, що ідею класової боротьби К. Маркс взяв у К.А. Сен-Симона, теорію трудової власності – у П.Ж. Прудона, теорію додаткової вартості – у В. Томпсона, схему соціального розвитку – у Ф.М. Фур’є. К. Маркс лише поєднав ці елементи і часто не завжди вдало (маються на увазі суперечності між І та ІІІ томами “Капіталу”). Твори К. Воблого пронизані сентиментальною любов’ю до свого народу. Він оптимістично описував соціально-економічне майбутнє самостійної України.

Вагомий внесок у розуміння необхідності соціального консенсусу для забезпечення економічного і соціального прогресу зробили видатні вчені та політичні діячі М. Грушевський, В. Винниченко, В. Садовський, які аргументовано довели відсутність економічних та соціальних передумов для соціалістичної революції в Україні, визначили як першочергові завдання щодо її відродження, розвиваючи ідеї еволюційного соціалізму та поступового накопичення елементів майбутньої соціальної будови в межах буржуазного ладу шляхом його демократизації.

З критичних позицій сприймав марксистські погляди і видатний український економіст і соціолог М. Туган-Барановський (1865–1919 рр.). Поділяючи погляди неокантіанства, він вказував на однобічність визначення життя суспільства тільки характером способу виробництва. Господарська діяльність виступає основою людської діяльності, оскільки цього вимагає задоволення всіх потреб людини. Господарювання є основою будь-якої діяльності і посідає в ній центральне місце. Проте, на думку вченого, соціальне життя не збігається з господарюванням. Зі зростанням потреб у процесі
історичного розвитку суспільства роль господарювання поступово зменшуватиметься при одночасному зростанні значення інших форм діяльності. При цьому інші види діяльності – духовна, інтелектуальна тощо – не є жорстко залежними від господарської діяльності, а мають своє самостійне значення в суспільстві.

За свідченням західних вчених, вплив теорії циклів М. Туган-Барановського відчувається в працях А. Шпитгофа, І. Шумпетера (Німечина), Ж. Люскера, А. Афталіона (Франція), Г. Касселя, К. Вікселя (Швеція), а через них і в доробку теоретиків різних країн. Учнем М. Туган-Барановського був відомий російський економіст М. Кондратьєв.

У 1918 р. після створення Української академії наук М. Туган-Барановський у своїй програмі “Записки про відділ соціальних наук” зауважив, що предметом досліджень “має стати суспільне життя з боку його матеріального змісту”. Головне місце в діяльності відділу М. Туган-Барановський відводив теоретичній кафедрі соціології. Без неї, наголошував він, “неможливо уявити собі сучасної науки про суспільство та економіку”. За ініціативою М. Туган-Барановського у грудні 1918 р. було створено спеціальний інститут економічної кон’юнктури, а в 1919 р. – Демографічний інститут, соціологічні розробки яких здобули всесвітнє визнання.

У 1920-х – на початку 1930-х рр. спочатку скорочували штати, а потім закрили вищезгадані інститути. Деяким українським вченим, які займалися соціально-економічною проблематикою, довелося зректися своїх поглядів (Р. Оржецький, К. Воблий, В. Левітський), деяким вдалося емігрувати (В. Коваль, К. Мацеєвич, О. Мицюк), більшість була репресована.

Український соціолог, філософ і суспільний діяч Б. Кістяків­ський (1868–1920 рр.) також виступав проти монополізації ролі виробничо-економічної діяльності в соціальному житті суспільства. На його думку, не можна всі соціальні зміни вивести з однієї причини – класової боротьби. Завдання соціально-наукового пізнання соціального життя, у тому числі й у соціально-економічній сфері, полягають в обробці соціальних явищ з погляду спільності, необхідності та обов’язковості.

Своєрідність поглядів на поняття класу, соціальної групи притаманна і В. Липинському (1882–1931 рр.) – видатному українському мислителю, соціологу, політичному діячеві. Він по-своєму розумів промисловий клас, до якого зараховував і робітників, і промисловців-капіталістів, не надаючи їм важливого місця в соціальній структурі. У розробленій ним політичній антропології характеристики політичних типів людей зумовлені наявністю в суспільстві основних форм поділу праці. Ідея про відповідність типу особистості (поєднання задатків, здібностей і якостей) певному роду діяльності актуальна й сьогодні в соціоніці, соціології кар’єри й менеджменті персоналу.

Особливе місце в розвитку української соціології посідає видатний український учений, політичний і державний діяч, соціолог М. Шаповал (1882–1932 рр.). Ним був заснований у Празі (1924 р.) перший український соціологічний інститут під назвою “Український інститут громадознавства”.

М. Шаповал пропонував соціологічні ідеї: про суспільство як динамічну життєдіяльну систему, що утворює сукупність соціальних процесів; про соціальне життя, поведінку й діяльність соціальних груп та індивідів, зумовлених обставинами й факторами, що являють собою рушійні сили суспільства; про діяльність людини як реалізацію потреб через свідомо поставлену мету; про людину як сукупність біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних механізмів діяльності [25, с. 253–263].

В Україні радянський період розвитку економічної соціології пов’язаний зі створенням у Харкові Всеукраїнського інституту праці, який очолив Ф. Дунаєвський. Серед проблем, досліджуваних інститутом, – питання управлінського контролю, колегіальності та єдиноначальності, вдосконалення організаційної структури й стилю управління. Уже в той час тут застосувалися методи соціальної інженерії і прикладної соціології. За допомогою професіограм визначалися індивідуальні якості працівників і придатність їх до конкретних професій.

У працях С. Дністрянського (1870–1934 рр.) була розроблена теорія соціального зв’язку, що ґрунтується на таких ідеях: соціальні зв’язки виникають із необхідності задоволення людьми своїх потреб; на ранніх етапах суспільного розвитку потреби є переважно економічними; історично соціальні зв’язки розвиваються від простих (родини) до найбільш складних (народу, держави); умовою успішного функціонування соціальних зв’язків є наявність норм; вирізняються органічні соціальні зв’язки, що виникли самі по собі, і соціальні, що створилися на основі добровільної угоди [2, с. 62].

До початку 1960-х рр. у розвитку економічної соціології була перерва, пов’язана з пануванням центрально-адміністра­тивних методів управління економікою. В 60-ті рр. ХХ ст. відбулося певне відновлення перерваної наукової традиції, проводилися соціологічні дослідження. Але коріння негативних тенденцій, які розкривалися в цих дослідженнях, слід було шукати у соціальних механізмах влади, власності, відносинах, які склалися у сфері управління та розподілу. Однак цих проблем не вивчали. На них було накладено заборону, оскільки вони не вписувалися в комуністичні догмати.

Розквіт прикладної соціології припадає на кінець 1970-х і початок 1980-х рр. На цей час сформувалася розгалужена система заводських соціологічних служб.

Одна із перших праць зазначеного періоду належала українському соціологу Є. Суїменку, який у співавторстві з Д. Кайдоловим, зробив аналіз ролі праці в суспільстві, розглянув проблеми зміни праці в нерозривному зв’язку з усебічним розвитком особистості, формуванням культури трудової поведінки й культури відносин у трудовому колективі [10].

У 70-ті рр. ХХ ст. розпочалися дослідження проблем діалектики праці в соціалістичному суспільстві (В. Буслинський, В. Коцюбин­ський, А. Сохань, В. Оссовський, В. Піддубний, М. Рибачук, І. Стогній, Є. Суїменко та ін.), а також вивчення змін характеру й форм праці під впливом науково-технічного прогресу (Є. Герасимов), формування потреби в праці (О. Нельга). Соціально-економічні проблеми розглядалися в рамках соціології праці [2, с. 63].

У 1976 р. вийшла книга одеського соціолога І. Попової “Стимулювання трудової діяльності як спосіб управління”, де вона показує обмеженість розподільчого трактування соціального [16].

У цьому же році вийшла друком праця іншого одеського соціолога В.С. Панюкова “Стійкість кадрів у промисловості (теорія й методи соціального управління)”. Він одним із перших запропонував авторську модель і теоретичну концепцію соціології ринку, поставив під сумнів доцільність використання як такої характеристики поняття “стабільність кадрів”, обґрунтовуючи його невідповідність динамічності соціально-економічної системи суспільства другої половини ХХ ст. [14].

У 1980-ті рр. значною подією в економічній соціології стала праця А. Ручки та М. Сакади “Стимулювання й мотивація праці на промисловому підприємстві” (1988 р.) та монографія Е. Гансової “Соціально-економічне управління (інтегративний аспект соціального пізнання)” (1988 р.).

З 1992 р. Інститутом соціології НАН України за участю центру “Соціус” та фонду “Демократичні ініціативи” здійснюється загальнонаціональний соціологічний моніторинг. За його результатами з’явився ряд статей з аналізу динаміки економічних процесів в Україні [22; 23].

У 1993 р. в Інституті соціології НАН України був створений відділ економічної соціології, до навчальних планів багатьох вищих навчальних закладів країни були введені курси з економічної соціології, у ряді наукових центрів було відкрито аспірантуру за спеціальністю “економічна соціологія”.

Помітним явищем в українській соціології став навчальний посібник “Економічна соціологія” за редакцією В.М. Ворони і В.Є. Пилипенка. У навчальному посібнику викладено підходи до оцінювання соціально-історичних типів економіки, розглянуто існуючі теорії управління, проаналізовано розвиток вітчизняного підприємництва тощо [6, с. 196].

Чи не головним об’єктом дослідження стає працівник у ринкових відносинах – підприємець, бізнесмен, менеджер [29–31]. У 1995 р. вийшла книга, яка аналізувала соціальну регуляцію поведінки персоналу організацій за кордоном [32]. У 2001 р. вийшла друком книга, що досліджувала соціальну регуляцію економічної поведінки за ринкових умов України [17].

Набувають поширення соціологічні дослідження соціальної політики в соціально-економічній галузі [33; 34].

Проблеми підприємницької діяльності, типологізації і характеристики суб’єктів ринкових відносин, аналіз стану виробничо-економічної сфери в Україні, проблеми трудової кар’єри розкриваються на сторінках навчальних посібників [35–39].

Таким чином, українська економічна соціологія виникла й розвивалася в руслі світової й російської соціологічної думки. Як окрема наука українська економічна соціологія інституціалізувалася із проголошенням України суверенною незалежною демократичною державою.

Питання для самоконтролю

1. Коли виникла економічна соціологія як наука?

2. Які етапи розвитку економічної соціології Ви знаєте?

3. Які погляди вчених на економічну соціологію були на донауковому етапі?

4. Що було внесено в розвиток економічної соціології протягом початкового періоду наукового етапу?

5. Які погляди на економічну соціологію мали соціалісти-утопісти?

6. Що внесено в розвиток економічної соціології класичним періодом наукового етапу?

7. Які погляди на розвиток економічної соціології мали О. Конт, Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер, Т. Веблен?

8. Які етапи розвитку протосоціології в Україні?

9. Які погляди були у Ф. Прокоповича, Г. Кониського, Г. Сковороди?

10. Що нового внесли в розвиток економічної соціології М. Ковалевський та І. Франко?

11. Який внесок у розвиток економічної соціології зробив М. Туган-Барановський?

12. Які погляди були у Б. Кістяківського, В. Липинського, М. Шаповалова?

13. Здобутки українських соціологів радянського періоду розвитку економічній соціології.

14. Які українські вчені зробили внесок у розробку сучасної економічної соціології?

Література

Основна

1. Заславская Т.И. Социология економической жизни: очерки теории / И.Т. Заславская, Р.В. Рывкина. – Новосибирск, 1991.

2. Лукашевич М.П. Соціологія економіки: підручник / М.П. Лукашевич. – К. : Каравела, 2005. – 288 с.

3. Радаев В.В. Экономическая социология. Курс лекций: учебное пособие / В.В. Радаев. – М., 1998. – 368 с.

4. Соціологічна думка України / М.В. Захарченко, В.Ф. Бур­лачук, М.О. Молчанов та ін. – К., 1996.

Додаткова

5. Гильдебранд Б. Политическая экономия настоящего и будущего / Б. Гильдебранд. – СПб., 1860.

6. Городяненко В.Г. Теорії середнього рівня: місце в структурі соціологічного знання тенденцій розвитку / В.Г. Городяненко // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – К., 2001. – № 4. – С. 196–199.

7. Веблен Т. Теория праздного класса / Т. Веблен. – М. : Прогресс, 1984.

8. Дорин А.В. Экономическая социология: учебное пособие / А.В. Дорин. – Минск, 1997.

9. Зомбард В. Современный капитализм : в 3-х т. / В. Зомбард. – М., 1931.

10. Кайдалов Д.П. Актуальные проблемы социологии труда / Д.П. Кайдалов, Е.И. Суименко. – М., 1974.

11. Кампанелла Т. Город солнца / Т. Кампанелла. – М., 1954.

12. Лукреций К.Т. О природе вещей / К.Т. Лукреций. – М., 1958.

13. Мор Т. Утопія / Т. Мор. – К., 1988.

14. Панюков В.С. Устойчивость кадров в промышленности (теория и методы социального управления) / В.С. Панюков. – К., 1976.

15. Поланьи К. Саморегулирующийся рынок и фиктивные товары: труд, земля и деньги / К. Поланьи // Thesis. – 1993. – T. 1. – Вып. 2. – С. 14–15.

16. Попова И.М. Стимулирование трудовой деятельности как способ управления / И.М. Попова. – К., 1976.

17. Промышленное предприятие и его люди: проблемы социально-экономического поведения / под общ. ред. В.М. Вороны, Е.И. Суи­менко. – К., 2001.

18. Рошер В. Начала народного хозяйства: Руководство для учащихся и деловых людей / В. Рошер. – М. : Грачёв, 1860. – Т. 1.

19. Сковорода Г. Алфавіт, або Буквар світу / Г. Сковорода // Твори: у 2-х т. – К., 1961. – Т. 1. – 348 с.

20. Скотт Дж. Моральная экономика крестьянства как этика выживания / Дж. Скотт // Великий незнакомец: Крестьяне и фермеры в современном мире / под ред. Т. Шанина. – М., 1992. – С. 202–210.

21. Соколова Г.Н. Экономическая социология : учебник / Г.Н. Соколова. – Минск : ИИД Филинъ : Беларуская наука, 2000. – 376 с.

22. Социология труда / под ред. Н.И. Дряхлова, А.И. Кравченко, В.В. Щербины. – М. : МГУ, 1993.

23. Українське суспільство: десять років незалежності (соціологічний моніторінг та коментар науковців) / за ред. В.М. Ворони, М.Д. Шульги. – К. : Інститут соціології НАН України, 2001. – 662 с.

24. Українське суспільство – 2003. Соціологічний моніторинг / за ред. В.М. Ворони, М.Д. Шульги. – К. : Інститут соціології НАН України, 2003.

25. Черниш Н. Соціологія: курс лекцій / Н. Черниш. – Л., 1998. – 288 с.

26. Шаповал М.Ю. Загальна соціологія / М.Ю. Шаповал. – К., 1996.

27. Шмоллер Г. Народное хозяйство, наука о народном хозяйстве и её методы / Г. Шмоллер. – М., 1902.

28. Шумпетер Й. История экономического анализа Й. Шумпетер // Истоки: Вопросы истории народного хозяйства и экономической мысли. – М., 1989. – Вып. 1.

29. Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / отв. ред. В.М. Ворона, Е.И. Суименко. – К., 1995.

30. Наш деловой человек / Е.И. Донченко, Е.Г. Злобина, В.А. Тихонович. – К., 1995.

31. Пилипенко В.Є. Реформи. Підприємництво. Культура / В.Є. Пилипенко. – К., 2001.

32. Арсеенко А.Г. Социально-экономический механизм регулирования трудовых отношений (на примере США, Канады, Великобритании) / А.Г. Арсеенко. – К., 1995.

33. Балабанова Н.В. Соціальний діалог. Соціальне партнерство. Соціальна держава / Н.В. Балабанов, В.І. Жуков, В.Є. Пилипенко. – К., 2002.

34. Сучасний стан, проблеми та тенденції соціально-трудових відносин в Україні: спроба соціального конструювання / відп. ред. Ю.І. Саєнко, Ю.О. Привалов. – К., 2003.

35. Якуба О.О. Економіка як соціальний інститут / О.О. Якуба // Соціологія : навч. посібник для студентів. – Х., 1996.

36. Пилипенко В.Є.Соціологія підприємництва / В.Є. Пилипен­ко, І.П. Шевель. – К., 1997.

37. Лукашевич М.П. Соціологія кар’єри / М.П. Лукашевич. – Х., 1999.

38. Пачковський Ю.Ф. Соціопсихологія підприємницької діяльності й поведінки / Ю.Ф. Пачковський. – Л., 2000.

39. Смерчевська С.В. Соціологія ринку : навч. посібник / С.В. Смер­чевська. – Донецьк, 2001.

Розділ 2
Економічна сфера
та соціальна структура суспільства

У цьому розділі розглянуто такі питання:

▪ Поняття економічної сфери суспільства.

▪ Поняття стратифікації суспільства.

▪ Статус і статусні позиції індивіда.

▪ Три способи стратифікаційного аналізу.

▪ Стратифікаційні підходи до розгляду господарчої еліти.

▪ Стратифікаційні підходи щодо середнього класу.

▪ Дев’ять найбільш характерних суспільств світу.

▪ Погляди різних вчених на соціальну структуру суспільства.

▪ Соціальні структури колишнього СРСР та сучасної України.

▪ Соціальна ідентифікація респондентів України відповідно до методики Дж. Голдторпа.