ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Диференціація сучасного суспільства Україні і мобільність населення

Викликає тривогу і величезна диференціація українського суспільства. За словами заступника генерального директора міжнародних програм центру ім. А. Разумкова В. Чалого, “в нашій країні 5% найбагатших і 5% найбідніших людей – розрив між ними, за різними даними, становить від 38 до 70 разів. Це найбільш критичний показник у Європі. На фоні збільшення соціальних проблем, безробіття, падіння доходів населення, падіння купівельної спроможності, взагалі соціального рівня це може призвести якщо не до зіткнень, то до соціальної напруженості” [14, с. 4].

Причиною поглиблення розшарування суспільства є недостатня діяльність держави у сфері зменшення соціальної нерівності. Респонденти в Україні, які брали участь у дослідженні “Соціальна нерівність та її вплив на економічний і демократичний розвиток Європи та її громадян: посткомуністична Центральна та Східна Європа у порівнянній перспективі” оцінюють державу як таку, що сприяє соціальній нерівності. Так, 82% респондентів вважають, що відмінності в матеріальному становищі громадян є дуже суттєвими. Соціальна нерівність дуже велика – на це вказують 86% опитаних, 96% стверджують, що прожити на пенсію в нашій країні неможливо, а 60% респондентів вважають, що уряд зобов’язаний, наскільки це можливо, зрівняти прибутки людей. І тільки 18% тих, хто брав участь в опитуванні, згодні з твердженням, що уряд працює на благо населення [7, с. 60].

З огляду на значні розбіжності в розмірах заробітної плати доцільно переглянути єдиний соціальний податок, який в Україні було запроваджено у 2004 р. за єдиною ставкою – 15%. Наприклад, у Німеччині неоподаткований щомісячний дохід дорівнює 638 євро (близько 7400 грн), а максимальний податок (42%) береться з доходу, що перевищує 4346 євро (близько 50413 грн) [7, с. 61].

У полі зору вітчизняної економічної соціології соціальна мобільність як предмет аналізу й інтерпретації з’явилася порівняно недавно – в кінці 70-х рр. ХХ ст. Але до 1990-х рр. соціальна мобільність розглядалася лише в контексті сукупності професійно-квалі­фікаційних груп, видів зайнятості і галузей, а також соціальних типів сімей. І лише після здобуття Україною незалежності, переходу до побудови демократії і правової держави став можливим розгляд соціальної мобільності з погляду класової структури суспільства.

В основу аналізу міжпоколінної соціальної мобільності в Україні були покладені результати дослідного проекту “Ставлення до перетворень”, здійсненого співробітниками фірми “Социс” у 1993–1995 рр. Проводилися опитування репрезентативної для України моделі вибірки. Вік респондентів – від 18 до 75 років, були залучені вихідці з різних соціальних верств суспільства. Загальна кількість респондентів становила 5037 осіб.

В основу соціальної ідентифікації респондентів покладена схема класової диференціації сучасного суспільства, розроблена англійським соціологом Дж. Голдторпом. Ураховуючи ряд чинників, що визначають сучасну ситуацію на ринку праці, Дж. Голдторп виділяє сім основних класів індустріально розвиненого суспільства:

І – професіонали найвищого рівня влади, управління, кваліфікації (як самозайняті, так і наймані); керівники, адміністратори і менеджери великих промислових підприємств, великі власники. До найманих професіоналів належать представники висококваліфікованої розумової праці (військові, лікарі, учені, інженери, юристи, економісти й ін.);

ІІ – професіонали нижчого рівня кваліфікації, влади й управління; адміністратори і менеджери невеликих промислових підприємств; керівники середнього рівня серед зайнятих нефізичною працею найманих працівників;

ІІІ – працівники нефізичної праці, рядові представники адміністративних органів, сфери торгівлі, обслуговування, комерції (технічний персонал державних установ і місцевих органів влади, секретарі, касири, контролери, оператори ЕОМ і ін.);

ІV – дрібні приватні власники, а також зайняті індивідуальною трудовою діяльністю; фермери;

V – технічний персонал без вищої або середньої спеціальної освіти, а також переважно керівники нижньої ланки серед зайнятих фізичною працею найманих робітників (бригадири, виконроби, майстри, завідувачі секторів тощо);

VІ – кваліфіковані працівники фізичної праці в таких галузях, як промисловість, будівництво і транспорті;

VІІ – напів- і некваліфіковані працівники фізичної праці в промисловості і сільському господарстві [3, с. 80–81].

Щодо українського суспільства, де порівняно велика частина населення продовжує займатися сільськогосподарською працею, а міські жителі переважно є такими в першому або другому поколінні, то доцільно VІІ клас поділити на два окремих, тобто виділити ще VІІІ клас, до якого зарахувати найманих робітників, зайнятих виключно сільськогосподарською працею.

У цілому соціальна ідентифікація респондентів, опитаних за репрезентативною для України вибіркою і розподілених за класами відповідно до схеми Дж. Голдторпа, виявилася такою: І клас – 12% респондентів; ІІ – 15,0%; ІІІ – 12,9%; ІV – 2,2%; V – 7,1%; VІ – 16,7%; VІІ – 22,6%; VІІІ – 11,5% [3, с. 82].

Як видно з результатів цих досліджень, найчисленнішими в сучасній Україні є VІ–VІІІ класи, тобто класи, куди входять кваліфіковані і некваліфіковані робітники фізичної праці і працівники сільського господарства.

В українському суспільстві відбувався досить інтенсивний процес міжпоколінної класової мобільності. Третина тих, чиї батьки представляли І і ІІ класи, за своїм статусом зайнятості належали до цих класів. Кожен четвертий – п’ятий респондент, що виріс у родині батька-робітника, зайнятого кваліфікованою або некваліфікованою фізичною працею, залишився в цьому ж класовому середовищі. Ще меншими були межі спадкоємства респондентами зайняття сільськогосподарською працею (VІІІ клас їх батьків). “Короткодистанційна” мобільність, тобто переміщення респондентів у класи, суміжні з класами їх батьків, суттєво перевищила мобільність на “довгі дистанції”. Рух вгору в соціальній ієрархії в українському суспільстві дуже малий, а рух вниз досить інтенсивний. В українському суспільстві діти – вихідці з VІІ і VІІІ класів частіше відтворюють класову позицію батьків. Якщо об’єднати їх в один клас, дотримуючись оригінальної концепції Дж. Голдторпа, то кількість дітей, які не вийшли за межі нижнього класу, до якого належали їх батьки, становитиме 45, 2% [3, с. 85–87].

Є відмінності в соціальній мобільності людей різного віку. У віковій групі до 30 років, половина її залишається в межах класу батьків. Спостерігається особливість: що молодше респонденти, то більше можливостей для соціального сходження. Серед представників старшої вікової групи низхідна соціальна мобільність перевершує висхідну, майже кожен п’ятий з них виявився серед зайнятих сільськогосподарською працею. Не дивлячись на структурні перетворення в економіці, масова міграція з VІІІ класу поповнювала лише VІІ і VІ класи незалежно від віку, а високостатусні позиції “білих комірців” для вихідців із сільської місцевості не стали доступнішими. Лише ті, хто продовжує освіту, мають можливість переміщення вгору за ієрархією [3, с. 88–90].

Таким чином, проведене фірмою “Социс” дослідження підтверджує, що соціальна структура сучасного суспільства України схильна до динамічних змін. Але ці зміни відбуваються дуже повільно.

Питання для самоконтролю

1. Як Ви розумієте соціальну стратифікацію суспільства?

2. Що таке соціальний статус особистості?

3. Які різновиди приватних соціальних статусів?

4. Якими критеріями характеризується економічна стратифікація?

5. Які параметри включає стратифікаційний аналіз суспільства?

6. Які учені розробили стратифікаційні інструменти для вивчення еліти суспільства?

7. Які параметри стратифікації середнього класу?

8. Як Ви можете охарактеризувати стратифікаційні підходи до проблем бідності?

9. Які основні типи стратифікаційні систем?

10. Які існують три класичних напрями стратифікаційних теорій?

11. Що таке соціальна структура суспільства, і які соціальні верстви становлять суспільство сучасної України?

12. Чи є соціальна структура суспільства стабільною?

13. Які зарубіжні і вітчизняні вчені займалися соціальною структурою суспільства?

14. Опишіть соціальну структуру колишнього СРСР.

15. Які соціальні шари радянського суспільства виділяли соціологи Т.І Заславська і Р.В. Ривкіна?

16. Як виглядає соціальна структура сучасної України?

17. Які рівні соціальної структури виділив соціолог П. Штом­пка?

18. Які уявлення про соціальну структуру суспільства існують на сучасному етапі розвитку соціологічної думки?

19. Як змінився рейтинг професій у зв’язку з переходом України до ринкової економіки ?

20. Яке становище займає інтелігенція в сучасній Україні?

21. На які професії є попит у сучасному суспільстві України?

22. Як Ви розумієте пірамідальну і ромбоподібну соціальну структуру суспільства?

23. Хто із соціологів запропонував розглядати разом з пірамідальною структурою суспільства ромбоподібну?

24. Коли структура суспільства України може бути виражена ромбоподібною формою?

Література

Основна

1. Заславская Т.И. Социология экономической жизни: очерки теории / Т.И. Заславская, Р.В. Рывкина. – Новосибирск : Наука : Сибирское отделение, 1991. – 448 с.

2. Огаренко В.М. Соціологія праці : навчальний посібник / В.М. Огаренко, Ж.Д. Малахова. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 304 с.

3. Подвижность структуры. Современные процессы социальной мобильности / С.А. Макеев, И.М. Прибыткова, Е.В. Симончук и др. – К. : Ин-т социологии НАН Украины, 1999. – 204 с.

4. Радаев В.В. Экономическая социология : курс лекций / В.В. Радаев. – М. : Аспект Пресс, 1998. – 363 с.

Додаткова

5. Аитов Н.А. Понятие “социальная структура” в современной социологии / Н.А. Аитов // Социологические исследования. – 1996. – № 7. – С. 36–38.

6. Балакірева О.М. Нерівномірність доходів населення України як соціально-економічна проблема / О.М. Балакірева, С.М. Чернен­ко // Український соціум. – 2009. – № 3 (30). – С. 49–64.

7. Барбер Б. Структура социальной стратификации и тенденции социальной мобильности / Б. Барбер // Американская социология. – М. : Наука, 1972.

8. Большой толковый социологический словарь : в 2 т. / сост. Д. Джери, Д. Джери. – М., 1999.

9. Заславская Т.И. Социальная структура современного российского общества / Т.И. Заславская // Общественные науки и современность. – 1997. – № 2. – С. 5–23.

10. Информационный бюллетень международного центра перспективных исследований “Вестник центра”. – 2002. – № 166.

11. Керимова Л.М. Теория структурации Э. Гиденса: методологические аспекты / Л.М. Керимова, Т.Х. Керимов // Социологические исследования. – 1997. – № 3. – С. 37–47.

12. Макеев С.А. Социальные идентификации и идентичности / С.А. Макеев, С.Н. Оксамитная, Е.В. Швачко. – К. : Ин-т социологии НАН Украины, 1996. – С. 41–55.

13. Малахова Ж.Д. Анализ и тенденции развития социальной структуры транзитивного общества современной Украины / Ж.Д. Ма­лахова // Нова парадигма: альманах наукових праць. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 28. – С. 180–190.

14. Нестеров В. Всё хорошо, прекрасная маркиза / В. Нестеров // Коммунист. – 2009. – № 1 (1145).

15. Рущенко І.П. Соціологія : курс лекцій / І.П. Рущенко. – Харків, 1996.

16. Стариков Е.Н. Новые элементы социальной структуры / Е.Н. Стариков // Коммунист. – 1990. – № 5. – С. 35–40.

17. Економічна соціологія : навчальний посібник / В.М. Ворона, В.Є. Пилипенко, В.І. Тарасенко та ін.; за ред. В.М. Ворони, В.Є. Пи-липенка. – К. : Інститут соціології НАН України, 1997. – 273 с.

 


Розділ 3
Соціально-трудові відносини

У цьому розділі розглянуто такі питання:

Поняття трудових, соціально-трудових і соціально-еконо­мічних відносин.

Сторони та суб’єкти соціально-трудових відносин.

Види, типи та рівні соціально-трудових відносин.

Мотивація, стимулювання праці та її види.

Принцип справедливості.

Якість трудового життя.

Регулювання трудових доходів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти