ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Особливості суспільства споживання в умовах кризи

Україна перебуває у стані економічної і соціальної кризи. Але це не означає, що суспільство споживання в Україні не справляє вплив на поведінку та свідомість населення. Змінюється напрям розвитку, форма, здатності, але не головні принципи суспільства цього типу. Існують особливості суспільства споживання в умовах кризи та обмеження матеріальних можливостей.

В умовах кризи значно обмежуються можливості матеріального споживання, але мова йде не про голод, холод, бідність у класичному розумінні. Мається на увазі обмеження споживання звичних матеріальних умов комфорту, виявлення статусу, задоволення, об’єктивно кажучи, надлишкових потреб.

Характеристика суспільства споживання вперше була застосована до заможних західних країн. З приводу існування суспільства споживання висловлюють різні думки. Деякі дослідники стверджують, що в таких бідних странах, як Росія й Україна, про суспільство споживання говорить не можна (наприклад, Е.А. Самарська). Той рівень матеріального комфорту, що в Європі досяжний для багатьох, в Україні доступний лише обмеженому колу людей. Однак і для аналізу соціокультурних процесів в Україні також можливе використання терміна “суспільство споживання”. У проблемі суспільства споживання можна умовно виділити два аспекти. Один стосується реальних практик споживання, а інший поширюється на когнітивну сферу, на бажання, настрої, цінності. Щодо реальних споживчих практик, то суспільство споживання може бути поширене на відносно заможну меншість населення. Інша частина населення залучена до суспільства споживання за допомогою телебачення, реклами, вітрин магазинів, тобто в основному зі сторони, з позиції спостерігача. Але якщо розглядати цінності, бажання, життєві стратегії, то основні риси суспільства споживання вже охоплюють досить велику частину населення, куди входять і представники середнього і навіть нижчого класів. Інакше кажучи, суб’єктивно до суспільства споживання залучено значно більше людей, ніж об’єктивно.

Якщо західне суспільство споживання засноване на достатку, то наше суспільство споживання – на дефіциті. Тому головним лейтмотивом, специфічною рисою є його компенсаторний характер. Необхідно компенсувати відсутність достатку для того, щоб реалізувати нехай у спотвореній формі, але деякі важливі інтенції суспільства споживання.

Звідси перекручений, ірраціональний характер нашого суспільства споживання, що має урізаний, багато в чому віртуальний, підроблений, симулятивний характер.

Існує кілька моделей альтернативи споживацтву:

1. Розумне споживання.

2. Коректування цінностей. Це можливо і при розумному споживанні, але не обов’язково ці два фактори об’єднані.

3. Перехід до опрощення.

Формування культури споживання здійснюється засобами виховання потреб, смаків, бажань людей, регулювання міри споживання, виховання ощадливості. Культура вільного часу теж має до цього стосунок.

Ця модель утопічна, але може розглядатися теоретично, як ідеальна модель, відносно якої можна реалізувати окремі аспекти.

Через споживання людина самореалізується і самостверджується. Якщо немає інших засобів, то споживання – це важливий і ефективний засіб “виробництва людини”, тобто забезпечення її самореалізації. Тому просто відкинути споживацтво неможливо, а відкоригувати або сам процес споживання, або форми самореалізації необхідно.

Споживання – одна з умов формування соціально комфортного існування в аспекті матеріальної забезпеченості й задоволеності, внутрішньої заспокоєності.

З огляду на це надати йому відповідні пропорції, правильну перспективу – актуальне завдання.

Критерій розумного споживання полягає в тому, щоб предмет споживання залишався саме слугою потреби, а не виступав її паном.

Споживацтво є перекрученою абсолютизацією позитивних інтенцій споживання. Останні можуть мати свідомий і несвідомий характер, коли поведінка детермінується несвідомим мотиваційним комплексом, що може бути виражено формулою: “те, що веде мене зсередини туди, куди я хочу”. Несвідомий чи усвідомлений намір, прагнення визначає спрямованість свідомості, мислення на певний предмет споживання. В основі такої спрямованості лежить бажання, задум заповнити який-небудь пробіл у задоволенні своїх потреб.

Не дивлячись на періодичні кризи, Україна також динамічно вступає в суспільство споживання. Активно впроваджуються зразки споживчої, ринкової культури, імпортованої із Заходу. У західних країнах вже давно усвідомили згубні наслідки марнотратного споживання. Суспільні відносини у сфері споживання поступово змінюються у бік жорсткості. Актуальною стає проблема обмеження споживання для збереження природного потенціалу Землі для майбутніх поколінь. Розробляються різні технології формування раціонального споживання. Видаються публіцистичні книги, створюються телевізійні проекти, у яких пропагується модель помірного споживання [1]. Художні фільми і книги в жанрі антиутопії малюють картини майбутнього з жорстко нормованим споживанням.

Для України завдання формування культури споживання також є актуальним. Одним із варіантів розв’язання цієї проблеми є пізнавально-виховні проекти. Наприклад, з нового навчального року в загальноосвітніх школах з’явився предмет “Основи споживчих знань”, що буде вивчатися на вибір. Упроваджувати культуру споживання в Україні Міністерство освіти і науки буде за гроші іноземних донорів у рамках спільного проекту Європейського Союзу і програми розвитку ООН “Співтовариство споживачів і суспільних об’єднань” [2]. Бажано, щоб викладання цього предмета було не добровільним, а обов’язковим, як у більшості країн ЄС. Ці й інші проекти повинні сприяти формуванню моделі помірного споживання в нашій країні.

У період соціалізму в Україні не було сенсу говорити про проблему зайвого споживання, коли для більшості воно обмежувалося задоволенням мінімуму природно-біологічних потреб, а основна передумова сфери споживання – вільний час – у більшості практично була відсутня. Зі зміною способу виробництва населення виявило бажання заробляти більше грошей і “жити тут і зараз”, а не збирати гроші на майбутні покупки. Останніми роками споживча активність різко посилилася у зв’язку з розширенням кредитування. У боротьбі за клієнта банкіри намагалися зробити гроші ще більш доступними для споживачів і не зважали на ризики збільшення проблемної заборгованості в майбутньому. Протягом кількох років обсяг споживчого кредитування зріс більше ніж у 10,5 раза.

Потяг до здійснення покупки формується під впливом культурних, етнічних, мотиваційних факторів. Ж. Бодрійяр вважає, що споживаються знаки. На нашу думку, це занадто радикальна позиція. Споживаються речі, яким надається певна цінність чи значення. А задоволення своєї потреби полягає в отриманні статусу, відновленні свого вигляду, у новизні. Бути, як усі, і відповідати моді.

Особливістю України є те, що далеко не всі можуть задовольнити свою потребу бути соціальним, тобто відповідати своєму уявленню про належний вигляд, про належний асортимент речей відповідної якості і ціни.

Значній частини людей доводиться “маскувати” дешеве під дороге, переконувати себе, що той вигляд, який вони можуть собі дозволити, відповідає прийнятому зразку. Ця потреба не розглядається нами як негативне явище, а розцінюється як форма і прояв соціальності.

Більшість людей сприймають моду як прийнятний у конкретному суспільстві й у конкретному соціальному середовищі образ зовнішнього вигляду і речову оснащеність.

Стандарт речової оснащеності – це не зовсім мода, а усереднений образ, досяжний для середнього споживача. Мода – це святковий варіант. Повсякденний варіант містить лише деякі елементи, компоненти, що більшою чи меншою мірою відповідають святковому варіанту.

Соціологи перебільшили своєрідність сучасного суспільства як споживчого. Стосовно України властивості, риси суспільства споживання виявляються частково, в усіченому вигляді. Ці риси посилюються або зменшуються хвилеподібно: періоди збігаються з економічними періодами спаду і підйому. Коли можливість різко зменшується, потреба у споживанні відсувається на кращі часи.

Споживацтво – не укорінена якість, а властивість, що актуалізується, якщо є економічна можливість.

Важливою властивістю усіченого споживання є феномен блокування потреб. Людина не дозволяє собі хотіти те, що виходить за рамки її матеріальних можливостей. Це підсвідоме блокування, що охороняє людину від неврозу, від страждань через позбавлення того, що хочеться. Якщо в деяких компонентах речової оснащеності немає потреби, виходить, не виникає страждання через відсутність чогось.

Причини блокування бажання:

– зниження значущості цих компонентів речової оснащеності;

– ігнорування цих компонентів;

– несприйняття інформації з приводу цих компонентів;

– уникання середовища, де ці компоненти мають чи значення володіння цими компонентами є прийнятим образом входження в певне коло;

– формування альтернативного асортименту речової оснащеності.

Отже, наявне не пасивне уникання, а активне протиставлення (як попса). Тут мова йде не про дійсно альтернативний асортимент речової оснащеності, що відповідає іншому соціальному чи мікрокультурному середовищу, а висування альтернативного асортименту як аргументу, що дає змогу запобігти бажанню тих компонентів, “які не по кишені”.

Відносно України теорія споживчого суспільства не може бути застосована повністю. Точніше, ця теорія значуща для окремих анклавів західного типу на території України. Ці анклави розташовані в столиці й окремих районах великих міст. Більшість населення живе за іншими стандартами.

Споживацтво може виступати як вираження бажання кращого життя, як надія на краще майбутнє, обіцянки красивого життя.

Одним з аспектів, що характеризує суспільство другого модерну, є становлення нової еліти, так званої нетократії. Це співтовариство людей, які володіють високим рівнем інформаційної культури, повною мірою реалізують можливості інформаційного суспільства, активно користуються мережею Інтернет, сучасною комунікаційною технікою. Це співтовариство поєднується комп’ютерними й інтернетними мережами й створює соціальні мережі, що складаються з людей з новою ментальністю суспільства другого модерну. Термін “нетократія” запропонований шведськими публіцистами в їх відомому бестселері “Нетократія” [5].

Відповідно до уявлень шведських публіцистів, у споживчому суспільстві бажання змушує нас бути рабами споживання. Система підказує бажання за допомогою реклами і засобів масової інформації. А. Бард і Я. Ронквіст пишуть, що пролетаріат в інформаційному суспільстві насамперед призначений для споживання, за їх терміноло­гією, стає конс’юмератом. Проект капіталістичної глобалізації передбачає з’єднання найбільш ефективних, і тому прибутковіших методів виробництва з найблагополучнішим, і тому найбільш платоспроможним класом, що споживає. Цей зв’язок здійснюється за допомогою потоку товарів, послуг і капіталу, не залежить від національних кордонів. Конс’юмерат – це новий нижчий клас, що у першу чергу характеризується моделями споживання, а не відносно високим рівнем життя. Діяльністю, що буде визначати новий нижчий клас, стане скоріше споживання, ніж виробництво. Нетократія управляє нижчим класом, маніпулюючи тим, що можна назвати діяльністю конс’юмерата зі споживання, діяльністю, зумовленою бажаннями. Що вирізняє нетократів, так це споживання: навмисно ексклюзивне, мінімалістське і зовсім вільне від указівок. Нетократи подорожують у місця, не розроблені туристичною індустрією, слухають музику, яку не випускають фірми звукозапису, використовують веб-сайти, що не тільки не містять рекламу, а й не рекламують своє власне існування, і споживають товари і послуги, що не згадуються в медіа і тому не відомі широким масам. Нетократи і конс’юмерат беруть участь у процесі споживання, правила якого, як і колись, диктує еліта. Для нетократів споживання є способом прояву статусу, різновидом мистецтва. Формується своєрідна економіка, спонукувана інтуїцією і прагненням до демонстрації надмірності ресурсів.

Через скорочене символічне споживання об’єктами споживання здебільшого стають не матеріальні речі, а соціокультурні, які певною мірою замінюють, компенсують матеріальне. До таких соціокультурних об’єктів можна зарахувати освіту, релігію, міжособистісні та сімейні стосунки, навіть власне тіло. Так, замість покупки дорогих речей молода людина застосовує для символічного вираження свого статусу пірсинг, тату, зачіску, макіяж та ін., які робляться не для краси або будь-якої користі, а здебільшого для статусного позиціювання себе у певному субкультурному соціумі. Освіта, перш за все вища, є здебільшого засобом здобуття статусу, а не отримання певного знання та професії. Релігія та інші сили містичної сфери все більш застосовуються (фактично споживаються) для утилітарних цілей, тобто для лікування, досягнення успіху, отримання перемоги. Тобто людина не намагається спасти душу, а використовує вищі сили для буденних справ. Таке становище нагадує ситуацію первісного суспільства, але саме це і є особливістю постмодерного суспільства споживання.

Люди часто потрапляють під вплив споживацьких настроїв без урахування своїх матеріальних можливостей. Прикладом цього є кредитна лихоманка, коли людина купує дорогі речі, а потім не здатна оплатити її. Споживацькі настрої виправдовують кризу через неспроможність співвіднести потреби з можливостями. Ірраціональні за походженням споживацькі інтенції раціоналізуються кредитною кризою. Результатом цього процесу є масові соціальні неврози, що призводять до відчуття особистісного краху, власної неспроможності опанувати свою долю, песимістичного ставлення до майбутнього. Коли потреби вже сформувалися, дуже складно обмежити їх. Криза призводить не до обмеження потреб, а до насильницького звуження можливостей їх задоволення.

В умовах кризи формуються нові моделі споживання, які поєднують у собі риси споживання – докризові та кризові.

Під моделями споживання в цьому випадку розуміють певну типову сукупність дій та явищ, які пов’язані зі споживанням, взаємозумовлені та відображають залежність показників споживання від соціально-економічних факторів.

Моделі споживання зумовлюються соцієтальними факторами, зокрема типом суспільства. Сучасне українське суспільство є комбінованим. У ньому сполучаються риси традиційного, модерного та постмодерного суспільства. Через це в сучасній Україні сполучаються три моделі споживання, які відповідають зазначеним типам суспільства. Але криза корегує моделі споживання. Обмеження можливостей зумовлює, точніше, вимагає збільшення частки традиційної моделі, краще сказати неотрадиційної моделі споживання, для якої характерне природне ставлення до речей, що придбаються. Тобто людина покупає тільки те, що вкрай необхідно саме для задоволення безпосередніх потреб. Символічне споживання, яке притаманне суспільству постмодерну, набуває спотвореного характеру. Споживання перестає бути надлишковим. Мотивом придбання речей стає вимушене символічне споживання, яке не є для людини надлишковим, споживанням без необхідної потреби. Символічне споживання стає частиною природного мотиву, який є необхідним для комфортного існування людини. Якщо для традиційного суспільства була притаманна модель споживання на основі розумних потреб, тобто таких, які необхідні для відтворення людини, то для постмодерного суспільства притаманна модель надлишкового споживання для задоволення статусних та інших потреб символічного характеру.

Модель неотрадиційного споживання включає символічні потреби до кола необхідних потреб, що слугують відтворенню людини. Символічне споживання перестає бути надлишковим. Воно, по-перше, обмежене, по-друге, стає саме символічним, тобто лише слугує для задоволення потреби в гідності. В моделі неотрадиційного споживання символічне споживання відбувається частково за рахунок необхідного. Тобто людина обмежує свої необхідні матеріальні потреби в їжі, одязі, здоров’ї заради підтвердження свого соціального статусу, збереження гідності, підтримання внутрішнього комфорту та особистісної ідентичності. Неотрадиційна модель споживання формується з об’єктивних причин. Українська економіка вже не може справлятися з потребами, що постійно зростають. У людей вже немає коштів для задоволення тих потреб, що в них сформувалися.

Динамічні потреби стимулюють покупки, які, у свою чергу, стимулюють виробництво, що пожвавлює ринок. Отже, ринок посилює потяг людей до безмежного споживання чи, точніше, безмірного бажання споживати. Ринок робить цей потяг більш інтенсивним, оскільки виграє від безмежних матеріальних бажань. Бажання споживати – це внутрішня умова розвитку ринку.

Але спостерігаються випадки, коли економіка не може справитися з потребами, що зростають. Українська економіка – саме такий приклад, вона не спроможна задовольняти потреби, які без міри зростають.

Необхідні механізми стримування потреб, щоб не призвести до колапсу й економіки, і навколишнього середовища. І такі механізми є. Зупинимося на деяких з них. Зазначимо, що не всі механізми досить ефективні, іноді потрібні додаткові умови, щоб механізм почав працювати.

1. Отже, перший механізм – моральний. Він пов’язаний з етикою споживання, яка ґрунтується на принципі розумних потреб. Людина повинна розуміти межі своїх матеріальних потреб і свій обов’язок дати можливість наступним поколінням жити в умовах, достатніх для середнього рівня споживання, який існує в наш час. Звісно, годі сподіватися на те, що всі люди будуть намагатися виконати це завдання сумлінно та наполегливо. Але це може бути завданням тим особам, які є моральними авторитетами. Вони можуть висловлювати цю думку як вираження відповідальності за майбутнє і цим спонукати все більше і більше людей діяти згідно з мораллю розумних потреб.

Розумні потреби можуть сформуватися і, так би мовити, насильницьким шляхом. Люди вимушено вибирають модель розумних потреб через нестатки, через неможливість задовольняти потреби більше, ніж це необхідно для виживання. Міра споживання формується не через мораль, а внаслідок кризи. І тут ринковий фактор чи нівелювання частиною людей вимог розумної міри споживання не відіграють вирішальної ролі. Але моральний аспект залишається. І люди повинні зрозуміти свій обов’язок перед майбутнім та намагатися виконати його навіть всупереч зовнішнім обставинам. На цьому тримається етика відповідальності перед наступними поколінням. Поширення її авторитету серед населення є завданням еліти суспільства.

Отже, моральний механізм діє більш ефективне, якщо він опосередкований насильницькими заходами, коли людина вимушена поступати морально. Це певною мірою знецінює моральність мотиву. Але об’єктивно обмеження потреб є сприятливим фактором для моралі та підвищення шансів у майбутньому мати достатньо ресурсів для життєдіяльності людини. Хоча філософія моралі передбачає, що вимушений моральний поступок є вже для самої людини неморальним. Але в історії релігії часто бували випадки, коли людей примушували діяти морально, від цього ці дії не переставали бути об’єктивно моральними.

2. Другий механізм стримування потреб – формування раціонального утилітарного мотиву обмеження споживання. Виробникам іноді вигідно, щоб підприємство мало реноме вимогливого, такого, що виробляє високоякісну продукцію, і не може виробляти дуже багато цієї продукції. Така думка про конкретне підприємство може підвищити його конкурентоспроможність серед інших підприємств та приваблює більш вимогливих покупців. Краще менше, але якіснішої продукції.

Хорошого не може бути дуже багато. Ця обставина була причиною появи рейтингів якості. Раціональний та утилітарний підхід стимулює виробників підтримувати загальний високий рівень вимогливості до якості продукції. Тому ринковий запит отримати більше товару без належної якості не може бути реалізований через побоювання втратити майбутніх споживачів.

Раціональний фактор має значення і для обмеження потреб. Людина може зрозуміти, що надлишкове споживання є шкідливим для суспільства в цілому, для родини, для особистісного вдосконалення. Все більше людей свідомо обмежують своє споживання зі світоглядних причин, що зумовлені усвідомленням принципу, який сформулював Е. Фромм: мати чи бути. Отже, освіченість, культура людини сприяє усвідомленому обмеженню споживання.

3. Ситуація, яка виникає при реалізації продукції, вимагає від виробника вироблення якісної продукції. Роль виробника, що реалізується за допомогою системи дій, вимагає певної поведінки, що включає виробництво якісної продукції всупереч ринковим запитам. Виробники мають певний рівень кваліфікації, яка реально відображає відповідні вміння виробляти якісну продукцію.

Для споживача ситуативний фактор може виступати як реальне обмеження можливості споживання за умов економічної кризи.

Вищеперелічені три фактори: моральний, раціональний та ситуаційний – при сукупній їх дії великою мірою нівелюють негативний вплив ринкового запиту отримати неякісну продукцію. Але в деяких випадках такий запит враховується, і тому реальністю української системи виробництва є наявність певної частки неякісної продукції. В умовах спотвореного розуміння ринкового запиту частка неякісної продукції зростає. Це також спонукає обмежувати споживання.

Для споживача ці фактори зумовлюють різні джерела та причини скорочення споживання.

В умовах обмежених матеріальних можливостей людина скоріше скоротить витрати на фізичне відтворення, ніж витрати статусного характеру.

Формування неотрадиційної моделі характерне не тільки для кризової економіки, а і для країн, де криза не відчувається так сильно. В такому випадку неотрадиційна модель характерна для деяких верств населення, які не відповідають за рівнем матеріального статку своїм уявленням про гідність, але намагаються підтримувати соціальний статус в умовах, коли матеріальних можливостей для цього недостатньо.

У період кризи актуалізується проблема бідності. Криза призвела до появи нових бідних. Для них характерні завищені потреби, сформовані попереднім рівнем статку. Після скорочення доходу чи втрати джерел доходу людина відмовляється (тимчасово) від меншого порівняно з колишнім заробітком, тому що це обмежує задоволення її потреб. Навіть цілком пристойний за середніми мірками заробіток сприймається новим бідним як занадто маленький. Характерні ситуації, коли людина вважає заробітну плату менше ніж 2 тис. дол. США маленькою і не хоче приймати пропозиції про роботу з меншим заробітком. Людина поки не розуміє, що настають нові часи. Але в цей момент вона відчуває, вважає себе бідною. Криза вдарила по конс’юмерату (А. Бард, Я. Зодерквіст). Клас нових бідних і являє собою позбавлений звичних умов конс’юмерат. Люди скаржаться не на голод, а на неможливість виплатити кредит за квартиру, машину і холодильник. Голодний бунт нашого часу – це бунт конс’юмератау, бунт позичальників кредитів і власників депозитів.

Таким чином, новітня економічна криза зумовила виникнення ряду соціальних явищ, серед яких: поява нових бідних, примусове обмеження споживання, переорієнтування символічного споживання на соціокультурну сферу.

Символічне споживання

У сфері споживання в останні десятиріччя відбувалося поширення символічних видів споживання. Самі по собі ці форми не були новими, новим було масове їх поширення і закріплення в суспільний свідомості як звичайного явища. Перш за все мається на увазі демонстративне, символічне споживання, шопінг та ін.

Ж. Бодрійяр у “Системі речей” однозначно затверджує символічний і культурний зміст споживання: “Споживання визначається як систематична тотально ідеалістична практика, що далеко виходить за рамки відносин з речами і міжіндивидуальних відносин, поширюючись на всі регістри історії, комунікації і культури… Предмети споживання утворюють ідеалістичний словник знаків, у яких навіть сам життєвий проект людини визначається з примарною матеріальністю” [3].

На противагу традиційному споживанню символічне споживання набуває рис соціального інституту. Цей вид споживання має більш чітку комунікативну природу та проходить процес соціації (за Г. Зіммелєм). На думку Г. Зіммеля, мода як одна з форм соціації є соціальним процесом. Вона характеризується єдністю протилежних процесів наслідування й індивідуалізації. З одного боку, це – виділення, відмінність від інших, з іншого – належність до групи. Умови наявності моди – закріплення групових норм, ідеалів і стандартів. Механізмом такого закріплення є інституціоналізація [10].

Річ як об’єкт символічного споживання володіє сукупністю знаків. Згідно з теорією символічного інтеракціонізму, знаки набувають значення завдяки соціальним взаємовідносинам, комунікації та мають конвенціональне походження. Річ, що виступає об’єктом демонстративних форм споживання, є символічною репрезентацією соцієтальних конвенцій та є повноправним актором у соціальних мережах. Закріплення та зміна значення знаків відбувається за рахунок інституалізації.

Інституціоналізація символічних видів споживання може відбуватися трьома шляхами. По-перше, за рахунок закріплення цих форм у суспільній свідомості як “нормальних”. По-друге, шляхом сприйняття носіями цих форм споживання як нормальних і поширення кількості таких носіїв та випадків. І по-третє, через затвердження змін у практиках споживання.

Ці шляхи відповідають трьом засобам існування соціальної реальності: суб’єктивній, об’єктивній (сприйняття соціальним середовищем) та діяльній. Символічні споживацькі відносини все більшою мірою проходять етап суб’єктивації, об’єктивації, але щодо реалізації споживацьких практик цей процес відбувається дещо повільно через матеріальні обмеження. Економічні можливості поведінки споживачів недостатні для повноцінної їх реалізації. Тому можна вважати інституціоналізацію символічних форм споживання неповною, незавершеною. Але процес і механізми такої інституціоналізації потребують ретельного вивчення, щоб більш усвідомлено розуміти майбутні форми споживання з метою побудови відповідної державної політики регулювання сфери споживання, соціального проектування тощо.

У суспільній свідомості символічні види споживання сприймаються по-різному: як розумна форма, як реакція на певну ситуацію, як виклик моди тощо. Може також сприйматися без оцінок, як справа, у яку стороннім не потрібно втручатися. Відсутність різких негативних оцінок вже є ознакою певного рівня інституціоналізації символічних видів споживання.

Інституціоналізація є не тільки фактором закріплення символічного споживання як форми соціальних відносин, а й виступає як нова соціальна потреба. Відповідно до цього положення, споживання як соціальний інститут має забезпечити відповідність між сформованими інституціональними компонентами споживання і процесом інституціоналізації символічного споживання як соціальної потреби.

Інституціоналізація має суб’єктивний та об’єктивний аспекти.

Об’єктивний виступає як формування сукупності норм, правил, зразків, що набувають стійкого характеру та загального визнання. Ця сукупність після її створення існує поза суб’єктом, незалежно від нього і є змістом соціалізації.

Суб’єктивний аспект інституціоналізації означає засвоєння норм та зразків конкретними індивідами. Об’єктивний аспект є відносно консервативним та пасивним компонентом. Суб’єктивний компонент повинен кожний раз відтворюватися у кожному суб’єкті. Тому він рухливий, засвоюється частково та з особливостями, що випливають із суб’єктивних рис людини. Суб’єктивний компонент може створювати своєрідні інституціональні мутації, тобто стійкі відхилення від усталених норм. Нові інституціональні мутації спочатку сприймаються як девіації, патології. Але коли вони набувають стійкого та поширеного характеру, розпочинається інституціональна криза, внаслідок якої формуються нові, скореговані варіанти норм і зразків. Саме такий процес притаманний ірраціональним, постмодерним формам споживання.

Криза споживання існує, але це не означає знищення традиційних її форм. Відбувається скоріше процес збільшення варіативності форм споживання, а не знищення традиційної форми. У кожній покупці є частка символічного і частка реального споживання. Ми можемо говорити про споживацтво, коли символічна частка значно перевищує реальну.

Суспільна практика свідчить про закріплення символічного споживання як поширеного та звичного явища. Відбувся один з важливих процесів інституалізації цього типу споживацької девіації на рівні громадської свідомості. Поряд із цим традиційна форма споживання має досить міцні позиції в нормах, звичках, громадській свідомості. Стосовно форм споживання існує подвійна інституціоналізація: традиційне та символічне споживання приблизно однаковою мірою сприймаються як “нормальні”.

Інституціоналізація символічного споживання як соціальна потреба може бути розглянута цілісно і комплексно в контексті основних функцій споживання. Слід ураховувати, що інституціоналізація як соціальна потреба по-різному виступає в різних складових соціального інституту споживання, у різних його типах.

Функції споживання як соціального інституту практично не розглядаються у відповідній літературі. Модифікації цих функцій для символічного споживання ще не знайшли детального висвітлення в науці. Зупинимося докладніше на розгляді соціокультурних аспектів інституціоналізації символічного споживання в контексті функцій споживання. Необхідно з’ясувати, який вплив справляє інституціоналізація символічного споживання на виконання функцій споживання.

Символічне споживання являє собою соціальну підсистему, яка має свою структуру. Серед основних елементів можна виділити партнерів відносин щодо споживання, соціальні спільноти (друзі та родичі), які утворюють середовище, на яке орієнтоване споживання як вид соціокультурної діяльності.

Визначення функцій споживання слугує виробленню параметрів впливу інституціоналізації символічного споживання на інститут споживання і через нього на суспільство. Слід розрізняти об’єктивні та суб’єктивні ознаки споживання. Особливо це важливо для символічного типу споживання. До суб’єктивних належать такі риси: самоідентифікація за допомогою споживання; впевненість у тому, що відносини споживання є реалізацію свого соціального статусу. До об’єктивних рис можна зарахувати реальні споживацькі практики, матеріальне забезпечення родини, спільні покупки.

Функції традиційного споживання: репродуктивна, господарська-економічна, забезпечення, виробнича, функція передачі та наслідування соціального статусу, функція соціального контролю, функція соціалізації та виховання, рекреаційна, сексуальна, психологічна.

Ці функції можна доповнити такими компонентами: функцією соціального відтворення, культурно-репродуктивною, комунікативною, селективною.

Соціальне відтворення передбачає відтворення інституту споживання. Споживацькі практики є частиною соцієтального процесу відтворення людини у більш широкому значенні як суспільного інституту. Без цих індивідуальних дій інститут споживання не зміг би існувати. Саме через масові випадки нетрадиційних форм споживання можна говорити про інституціональну кризу споживання.

Культурна-репродуктивна функція має за мету репродукцію цінностей і норм сімейного життя та споживання. Як відомо, культура може розглядатися як сукупність норм і цінностей (за М. Вебером та Т. Парсонсом), через це культурно-репродуктивні дії споживання кожного покоління забезпечують репродукцію ментальності щодо споживання.

Комунікативна функція передбачає обмін інформацією, забезпечення численних зв’язків між оточуючими. Споживання як комунікація останніми роками досить часто стає предметом дослідження.

Селективна функція спрямована на забезпечення селекції відносин між певним колом людей, які входять до референтної групи. Особливо це стосується символічного споживання. Роль референтної групи у формуванні споживацьких норм розглядається у більшості праць, присвячених розгляду поведінки споживача.

Коло осіб, які входять до референтної групи, визначається об’єктивними соціальними зв’язками. Це може бути родина, друзі, близьке соціальне оточення на роботі, в закладах освіти, в клубі тощо. Але суб’єктивно цей процес залежить від певних обставин: наявність активної комунікації, реальних зв’язків; характер психологічних відносин; міра ідентифікації особи з певним колом референтного соціуму; особистісні риси характеру та рівень соціалізації, засвоєння традиційних уявлень про відносини між людьми тощо. Вивчення цих питань входять до інтересів соціальної та культурної антропології.

Виділяються також власне соціальні функції споживання. Так, споживання включає особистість у певні соціальні відносини, залучає до соціальних цінностей родини, сприяє соціалізації.

Далі слід відзначити функції соціальної інтеграції, соціальних переміщень, гуманістичну, культурно-виховну, спрямовану на розвиток особистості, підвищення її культурного рівня, формування системи якостей культурної людини.

До функцій споживання належить соціалізація у формі підготовки і включення молоді в життя суспільства.

Ми намагаємося врахувати положення, обґрунтовані різними вченими. Вони доповнюють один одного й у цілому досить повно розкривають питання функцій соціального інституту споживання.

Розглянемо модифікацію за рахунок інституціоналізації символічного споживання таких його функцій, як: репродуктивна, підготовча, адаптаційна,ігразаційна, стимулювання етичного саморозвитку, гуманістична, демократична, формування спільнот, соціалізації та виховання, соціальної мобільності, встановлення споживчих стандартів, економічна, латентні та негативні.

Нижче ми докладніше розглянемо місце інституціоналізації символічного споживання в системі функцій споживання як соціального інституту.

Головна функція споживання – відтворення. За рахунок споживання людина відтворює свої культурні й фізичні форми існування. Але стосовно символічного споживання ця функція не може визначатися як головна. Споживання знаків важливе з погляду задоволення потреб людини щодо підтвердження, демонстрації свого соціального статусу. Відтворення не можна розглядати як функцію із задоволення цієї групи потреб.

Інституціоналізація символічного споживання дає змогу визначити достатні матеріальні та психологічні умови для підтвердження та демонстрації свого соціального статусу, такі як: наявність статусного роду занять, стабільного та достатнього заробітку або іншого джерела доходів, усвідомленість потреби в демонструванні статусу та ін.

Наступну функцію інституціоналізації символічного споживання можна назвати адаптаційною. Символічний статус споживання сприяє вирішенню сучасною молодою людиною складних завдань, що вимагають принципово нових життєвих алгоритмів. Нові проблеми сучасності вимагають людей нового типу: енергійних, здатних вільно, широко і нестандартно мислити, наполегливо реалізовувати життєву програму, незважаючи на надмірну складність завдання, бути в постійному творчому пошуку. Таких людей формує сучасне суспільство і їх потребам повинна відповідати сучасна форма споживання. Сучасна енергійна творча та ділова людина не може погодитись з традиційним уявленням про функції споживання і буде почувати себе нереалізованою без певного рівня речового “озброєння”. Тому певна сукупність речей стає часткою її ділової життєвої програми. Цілком імовірним за цих об

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти