ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Показники та оцінка розвитку економіки України

(1997–2009 рр.)

Показник Роки
2002–2005 2006–2009
Темпи зростання
ВВП –3,0 –1,7 –1,0 1,0 2,0 3,9 4,5
Експорт товарів і нефакторних послуг 0,0 –13,4 –10,5 4,8 3,1 4,3 5,5
Імпорт товарів та нефакторних послуг 2,0 –14,0 –14,5 3,1 3,4 5,3 5,7
Ціни 17,3 13,2 27,0 20,0 17,0 10,5 10,0
Частка від ВВП, %
Експорт товарів та нефакторних послуг 40,6 41,6 49,5 52,2 54,2 51,7 48,2
Імпорт товарів та нефакторних послуг 43,7 44,4 50,5 52,4 54,5 53,3 50,7
Сальдо рахунку поточних операцій –2,7 –3,1 –1,5 –0,9 –1,1 –2,0 –2,9
Валове нагромадження капіталу 21,4 20,7 20,1 20,3 20,8 22,1 24,3
Видатки консолідованого бюджету 43,6 38,9 37,6 36,6 35,4 34,8 34,8
Дефіцит консолідованого бюджету –5,6 –2,6 –1,9 –1,6 –1,3 –1,0 –1,1

 

 

Таблиця 2

Державний зовнішній борг України [12; 113]

Показник Роки
2002–2005 2006–2009
Показники зовнішнього боргу
Обслуговування боргу/Експорт товарів та нефакторних послуг, % 6,6 14,2 15,9 20,6 18,9 14,5 13,5
Борг/ВВП, % 21,7 30,1 41,4 40,6 40,4 37,4 31,4
Відсотки/Експорт товарів та нефакторних послуг, % 3,3 5,2 5,3 5,3 5,0 4,3 3,8
Чистий приплив прямих іноземних інвестицій, млн дол. США
Частка від ВВП, % 1,2 1,8 1,6 2,4 2,9 2,8 3,0

 

Отже, проблема виплат за зовнішньою заборгованістю є помітним навантаженням на фінансову систему країни. Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів. Особливу увагу слід звернути при цьому на обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг позик може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати й повертати.

Подібна оцінка ефективності використання кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку країни, на який впливають залучені гроші. Складність боргової проблеми для України пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарстві країн СНД може бути досягнута не раніше другої половини наступного десятиріччя (і це за умов стабільного соціального розвитку та за відсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів) характеру.

Із проблемою зовнішньої заборгованості пов’язані труднощі суб’єктивно-об’єктивного характеру, які виникли через “хронічне не проведення” ефективного макроекономічного регулювання.

Регулювання відкритої економічної системи не може бути ефективним без програмно-цільової промислово-технологічної політики, виважених інвестиційних програм і створення передумов для ефективного залучення фінансових результатів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

У сучасних умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку. Воно має стати функціональною основою реформування структур відкритого економічного регулювання, перерозподілу регламентаційно-організаційних повноважень.

Зважаючи на сьогоднішні українські умови, відповідна політика має бути спрямована на досягнення загальних цілей і відповідати таким принципам:

– свобода підприємництва в зовнішньоекономічній сфері за умов активної регулятивної ролі держави;

– безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також запобігання дискримінації;

– захист інтересів національного товаровиробника як на території України, так і за її межами;

– еквівалентність міжнародного товарообміну, запобігання недобросовісній конкуренції й демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів і послуг;

– підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

У Стратегії економічної та соціальної політики на 2000–2004 рр. “Україна: поступ у ХХI ст.” було офіційно сформульовано концептуальні підходи української держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

– нову стратегію промислово-інноваційної політики;

– запровадження надійної системи енергозабезпечення й енергозбереження;

– перетворення АПК у лідируючий сектор економіки;

– утвердження України як транзитної держави.

Поетапний вихід України на умови низькотарифного регулювання експортно-імпортних зв’язків має бути узгодженим з програмами державної політики реконструкції тих галузей промисловості, які на сьогодні особливо гостро потребують цілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту. Значний резерв становить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшення каналів збуту експортованої продукції, так і нарощування маси продукції, що підлягає вивезенню за кордон.

Важливим для успішного проведення реформи засобом поєднання цілей міжнародної економічної сфери та промислово-виробничих механізмів в Україні є зонально-регіональна політика щодо створення спеціальних організаційно-інституційних, податкових та митних режимів технологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.

Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, слід визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалу за валовими показниками, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявності великого наукового потенціалу майже відсутній високотехнологічний експорт продукції наукоємного виробництва. Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти продажу за кордон за тими науково-технічними напрямами і за тими економічними галузями, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України.

Необхідно стимулювати експорт з високим рівнем переробки. Ця вимога відповідає і загальносвітовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною готовою продукцією. Згідно з експертними оцінками, на світовому ринку 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20%, тоді як частка готових виробів – 80% загального обсягу ринку [3].

Отже, як ми бачимо з наведених цифр, українська економіка має суттєві вади та вимагає реформування. За роки української незалежності було багато реформаторів, експерименти яких призвели лише до погіршення економічної ситуації в країні, до зниження рівня соціального комфорту більшості українців. Крім того, в українському суспільстві немає політичної стабільності, що також ускладнює економічний розвиток країни.

9.3. Соціально-економічні умови життя українців
порівняно з жителями інших країн світу

У більшості міжнародних порівняльних досліджень показників, які свідчать про рівень чи комфорт життя, Україна знаходиться в середині рейтингів поряд з розвиненими африканськими країнами та країнами Центральної Америки. Наприклад, за тривалістю життя, доступністю освіти, а також рівнем доходів Україна все ще відстає від Албанії, Білорусі і Колумбії, проте впевнено перегнала Туреччину й Китай. Так, ООН у щорічній доповіді про людський розвиток поставила Україну на 76-те місце з 177 країн за підсумками 2007 р. Україну зарахували до держав “середнього ешелону”: країна за рік піднялася всього на один рядок.

Згідно із статистичними даними, середня тривалість життя українців становить трохи менше ніж 68 років, хоча в більшості посткомуністичних країн вона перевищує цю цифру.

Рівень освіти в Україні, що відображає кількість учнів у школах і вузах, досить високий для країн СНД – більше ніж 86%. Сильно відстаємо ми за показником ВВП на душу населення (паритет купівельної спроможності) – менше ніж 7 дол. США на кожного українця. У СНД і Східній Європі в середньому припадає по 9,5 дол. США на людину [6].

На думку вітчизняних учених, рівнем свого життя не задоволено 53% українців, а повністю задоволені – 22,6%. Рівень задоволеності життям постійно підвищувався попередні вісім років. Сьогодні він зрівнявся з показниками початку 2004 р. Усе це свідчить про початок глибокої соціально-економічної кризи, принаймні, на рівні масової свідомості.

Крім того, згідно з даними досліджень, у жовтні 2008 р. ситуацію в країні як критичну і кризову оцінили 57% опитаних, тоді як у серпні 2009 р. з таким твердженням погоджувалося лише 28,6% [4].

Дослідний Legatum Institute опублікував “Рейтинг глобального добробуту 2008”. За даними цього дослідження, найкраще жити в Австралії; США зайняли 6-те місце фінальної таблиці, Росія – 57-ме, Україна – 68-ме.

Укладачі рейтингу виходили з того, що для добробуту жителі тієї або іншої країни повинні мати можливість вільного вибору; уряд має бути ефективним, невеликим і чесним; для бідних країн головною метою повинне бути підвищення добробуту, а для багатих – покращення якості життя населення; клімат і стан навколишнього середовища впливають на рівень задоволеності життям; основа зростання економіки – вільне підприємництво й ін.

У цілому, більше ніж 100 держав світу оцінювалися за критеріями, розподіленими на дві групи: “економічна конкурентоспроможність” (наприклад, оцінювалася якість освіти, рівень залежності від експорту, рівень інвестицій тощо) і “порівняльна зручність для життя” (релігійна свобода, існування інфраструктури для відпочинку, рівень безробіття тощо) [4].

Зниження загального рівня довіри до основних політичних інститутів супроводжується зростанням негативних оцінок правильності напряму розвитку України, зокрема порівняно з оцінками громадян напередодні парламентських виборів 2006 р. За результатами, отриманими фірмою “Юкрейніан соціолоджі сервіс” та фондом “Демократичні ініціативи” у червні 2007 р., лише 18,4% населення вважали, що Україна розвивається у “правильному” напрямі, а більшість респондентів (57,9%) визначила цей напрям як “неправильний” або вагалися з відповіддю (23,7%).

Щодо оцінювання соціально-економічної ситуації. За даними опитувань, третина населення зазначила, що після парламентських виборів 2006 р. відбулося погіршення їх економічного становища. Для близько половини населення (55%) воно не змінилося і лише 12% відповіли, що за останні півтора роки їх економічне становище покращилося. Не змінюються і пріоритети населення щодо соціально-економічних та суспільно-політичних проблем. Найбільше людей турбує загальне зниження рівня життя, відсутність державного захисту громадян, проблеми працевлаштування, хабарництво та корупція у структурах державної влади й управління. Через це більшість населення України скоріше готова голосувати за політичні сили, які виступають за підвищення рівня заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат (77%), посилення боротьби з корупцією (64%), відмову від депутатської недоторканності (64%), боротьбу з некомпетентністю виконавчої влади (58%), запобігання розколу України і збереження єдності країни (57%) [1].

У своєму опитуванні фонд “Демократичні ініціативи” та центр “Юкрейніан соціолоджі сервіс” також приділили серйозну увагу дослідженню пріоритетних завдань, які, на думку населення, мають міститися у виборчих програмах партій. Було визначено десять позицій, що на сьогодні є найактуальнішими для українського суспільства:

1) забезпечення економічного зростання – 55%;

2) підвищення загального рівня зарплат, пенсій, стипендій – 53%;

3) подолання безробіття – 48%;

4) поліпшення медичного обслуговування – 42%;

5) боротьба зі злочинністю – 41%;

6) соціальний захист незаможних – 40%;

7) зниження цін на продукти і товари першої необхідності – 36%;

8) пенсійна реформа – 36%;

9) боротьба з корупцією – 31%;

10) реформування житлово-комунального господарства – 28% [1].

Очевидно, що для правильної постановки мети та завдань національного розвитку України сьогодні вже замало визнати те, що наша держава є агропромисловою країною. Як мінімум потрібно реабілітувати роль сільськогосподарського сектора в умовах глобальної економіки.

Для порівняння: сьогодні навіть Бразилія за рівнем урбанізації випереджає Україну. В Бразилії співвідношення між міським та сільським населенням становить 78% : 22%. Стереотипні уявлення про те, що Україна є квазіурбанізованою країною суттєво змінюються, якщо ми розглянемо якісні оцінки міської інфраструктури та міського населення. Виявляється, що у великих містах проживає лише 38,3% всього населення України, тобто 56,9% міського населення.

В епоху промислової революції та індустріалізації спеціалізація країни на видобутку сировинних ресурсів та виробництві сільськогосподарської продукції сприймалась як синонім відсталості та вторинності. В постіндустріальну епоху визначальними є не сфера та галузь національної економіки, а технологічний устрій, на якому вони побудовані. Інакше кажучи, в епоху глобального постіндустріалізму будь-яка галузь може набувати ознак високотехнологічного устрою та претендувати на роль економічного локомотиву. Поточна “криза перспективи” заважає нам усвідомити той факт, що сьогодні, попри збереження високого індустріального потенціалу, Україна належить до групи агропромислових країн. Це не добре і не погано, але фактом є те, що в Україні частка міського населення (за переписом 2001 р.) не перевищує 2/3 населення України (частка міського населення – 67,2%, сільського – 32,8%) [2].

Отже, як ми бачимо з наведених цифр, українська економіка має суттєві вади та вимагає реформування. В українському суспільстві наявні такі негативні фактори, як посередній рівень економіки та високі соціальні амбіції. З одного боку, у людей старшого віку був сформований високий рівень соціальних амбіцій за часів СРСР, коли була одна з найрозвиненіших економік світу і соціальні стандарти 20 найзаможніших країн світу. Водночас погляди і соціальні амбіції сучасної молоді сформовані європейською економічною культурою, що відображується в їх свідомості через масову культуру та спілкування зі своїми однолітками з країн Європейського Союзу та США. Ця тенденція змушує більшість населення України відчувати соціальний дискомфорт, що часто виражається в зневазі до рідної країни, її історії, культури та інших артефактів української дійсності.

Питання для самоконтролю

1. Як ви розумієте сутність поняття “соціальний комфорт”?

2. Що таке “соціальний конструктив”?

3. Яка залежність існує між поняттями “соціальний комфорт” та “соціальні амбіції”?

4. Як можна оцінити особливості соціального комфорту українців, спираючись на наведені статистичні цифри та дані соціологічних досліджень, які наведені в тексті?

5. Оцініть рівень життя пересічного українця, користуючись наведеними у розділі даними.

6. З якими основними економічними проблемами стикається українець у своєму повсякденному житті?

7. Які особливості економічного розвитку регіонів України?

8. Що, на Ваш погляд, є причиною виникнення економічного дисбалансу між різними регіонами України?

9. Як з економічного погляду можна охарактеризувати економіку України порівняно з різними країнами світу?

10. Які причини призвели до занепаду економіки сучасної України?

Література

Основна

1. Архів досліджень [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dif.org.ua/.

2. Возняк Ю. Органічна революція: від ідеології “відродження” до стратегії освоєння життєвого простору України.

3. Життєвий рівень населення України та шляхи його підвищення. Регіональний аспект [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/21_NIEK_2007/Economics/24177.doc.

4. За рівнем життя Україна вже обігнала Венесуелу, Узбекистан та Гондурас [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://rpl.net.ua/ 2009/02/19/za_rvnem_zhittja_ukrana_vzhe_obgnala_venesuelu_uzbekistan__goduras.html

5. Лише 22% українців задоволені своїм рівнем життя [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.gazeta.ua/ index.php? &id=269048

6. ООН: за рівнем життя Україна перебуває на 76-му місці в світі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.greenpa rty.ua/news/ecological-problems-ukraine/ecological-problems-ukraine-news_18147.htm

7. Маклаков А.Г. Общая психология / А.Г. Маклаков. – СПб. : Питер, 2002. – 592 с.

8. Піддубний І. Соціальний комфорт та поселенський статус: життєвий вибір [Електронний ресурс] / І. Піддубний. – Режим доступу: http://www.i-soc.com.ua/institute/8-Piddubniy.pdf. с.74–78

9. Садова У. Факторний аналіз рівня життя в регіоні з пониженою місткістю ринку праці / У. Садова, Л. Семів // Регіональна економіка. – 2005. – № 2. – С. 92–102.

10. Скворцова М. Статистическое исследование социальной комфорт ности проживания в республике Мордовия [Електронний ресурс] / М. Скворцова, Т. Юрченко. – Режим доступу : http://sisupr.mrsu.ru/2008-2/pdf/6-Skvorcova.pdf.

11. Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://buklib.net/ component/option,com_jbook/task,view/Itemid,36/catid,152/id,5521/.

12. Україна. Відновлення зростання на засадах справедливості: Меморандум про економічний розвиток України. – Вашингтон : Світовий банк, 1999. – С. 113.

Додаткова

13. Перехідна економіка / В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Ліба­нова та ін.; за ред. В.М. Гейця. – К. : Вища школа, 2003. – 591 с.

14. Єщенко П.С. Сучасна економіка / П.С. Єщенко, Ю.I. Палкін. – К. : Вища школа, 2005. – 327 с.

15. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України / Є.П. Качан. – К. : Юридична книга, 2001. – 552 с.

16. Пономаренко В.С. Рівень і якість життя населення України : монографія / В.С. Пономаренко, М.О. Кизим, Ф.В. Узунов. – Х. : ІНЖЕК, 2003. – 226 с.


Розділ 10
Громадська думка та поведінка споживачів

У цьому розділі розглянуто такі питання:

Громадська думка як основний інструмент формування поведінки споживачів.

Референтні групи й основні типи впливу на споживачів.

Аналіз методик дослідження поведінки споживачів.

Механізми впливу на поведінку певних груп споживачів.

Поняття суб’єктивного благополуччя людини.

Аналіз можливостей використання індексу споживчих настроїв (ІСН).

Обґрунтування необхідності оцінювання загальнонаціонального і регіонального ІСН.

Оцінювання змін матеріального становища населення країни як споживачів: індекс поточного стану (ІПС) та індекс споживчих очікувань (ІСО).

Методики дослідження споживачів у вітчизняній і світовій практиці.

Три групи методик вимірювання рівня життя споживачів.

Узагальнена характеристика суб’єктивних методик оціню­вання потенціалу споживачів на основі вивчення громадської думки населення країни.

10.1. Громадська думка
як інструмент формування поведінки споживачів

Формування і вибір моделі поведінкиспоживачів багато в чому залежить від впливу громадської думки. Оскільки громадська думка має величезний потенціал соціального контролю, справляє вплив на формування і вибір моделі поведінки, багато владних структур, політичних партій, лідерів намагаються сформувати її саме так, як це буде відповідати їх власним інтересам.

Формуванню громадської думки сприяє безпосередній особистий досвід людей, вплив референтних груп і засобів масової інформації. Як зазначають науковці, існує декілька моделей формування: “просочування до низу”, “просочування вгору”, “двокроковий потік”, “мультистадійна взаємодія” [1, с. 120; 4].

У зв’язку з тим, що особистий досвід обмежений соціальним статусом, змістом соціальної ролі, життєвими обставинами, у формуванні громадської думки ЗМІ мають визначені переваги. При цьому ЗМІ можуть як формувати громадську думку, так і артикулювати її. Рівень впливу ЗМІ на формування громадської думки з кожним днем стає все більш значущим, коли на загальному фоні недовіри до владних структур кожен четвертий тією чи іншою мірою довіряє ЗМІ та у вільний час найчастіше читає газети (70% населення), переглядає телепередачі (87% респондентів), прослуховує радіопередачі (55% мешканців країни) [20].

Ефективність процесу формування громадської думки залежить від загальної спрямованості стратегії, обраної комунікатором: маніпулятивної або гуманістичної [14, с. 91–93].

Маніпулятивна концепція полягає в: бомбардуванні реципієнтів цілеспрямованою інформацією, наданні конкретних аксіологічних установок щодо включення особистостей у діяльність (зміст, мету і завдання якої вони раціонально не усвідомлюють), мобілізації реципієнтів на виконання дій, що необхідні комунікатору. Теоретичним підґрунтям упровадження цієї стратегії є концепція біхевіоризму. Засобами її впровадження можна вважати такі: навіювання, наслідування, зараження, переконання, стереотипи, імідж, “ореол”, ідентифікація, 25-й кадр, рекламні шоу, соціально-психологічні установки [11, с. 103–138].

Гуманістична стратегія заснована на тому, що функція ЗМІ полягає не у звичайній трансляції стимулів, що модифікують свідомість і поведінку аудиторії, а в наданні інформаційного й емоційного “будівельного матеріалу”, “сировини” для створення власних уявлень про зміст соціальних проблем. Основна її відмінність полягає у тому, що ЗМІ надають інформацію соціальному суб’єкту, який активно та вибірково сприймає, інтерпретує її зміст, розглядає крізь призму своїх потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, життєвий досвід.

Дієвість ЗМІ залежить від того, хто є комунікатором, як він сприймає свою соціальну функцію в суспільстві. І саме це визначає гаму ефектів комунікативного процесу.

У ході аналізу формування громадської думки обов’язково необхідно розглядати і враховувати вплив референтних груп, оскільки групові комунікації є важливим чинником формування громадської думки. Референтна група – це група, передбачувана позиція, цінності якої використовуються індивідуумом як основа для повсякденної поведінки [1, с. 108].

Референтні групи поділяються на кілька видів: інформаційні, самоідентифікації, групи устремління, дисоціативні, ціннісні й утилітарні [4].

Вплив перелічених вище груп на поведінку споживачів різний і насамперед залежить від мотивації індивідуума прийняти групові стандарти і відповідати їм. Вплив на споживача може бути сильним, якщо індивіди мотивовані соціальним прийняттям. Основними типами впливу референтних груп на споживачів є: інформаційний; нормативний; ідентифікаційний; ціннісно-експресивний. Розглянемо докладніше механізм їх впливу на споживачів.

Інформаційний тип впливу полягає у використанні споживачем тієї інформації, що надається референтною групою. Сила інформаційного впливу пропорційна значущості інформації, що надається референтною групою. Поширеним і доречним є інформаційний вплив у тих випадках, коли складно дати оцінку характеристикам товару (послуги) шляхом безпосереднього спостереження, тому досвід використання чи коментарі експертів будуть сприйняті як доречні і цінні.

Нормативний тип впливу референтної групи полягає в спонуканні споживача відповідати груповим нормам з наступною винагородою або в запобіганні через визначені санкції. Дієвість нормативного впливу пропорційні значущості для споживача нагороди (покарання) групи. Звернення до відповідності груповим нормам є найбільш ефективним за таких умов: існують сильні нормативні важелі; соціальне прийняття групи є важливою мотивацією для споживача; продукт (послугу) можна побачити й оцінити у процесі покупки або використання. Якщо пов’язати сприйнятливість споживача до нормативного впливу і наочність продукту (послуги), можна буде впливати на поведінку споживача. В українському суспільстві нормативний тиск знижується, підвищується пріоритет персональних потреб перед лояльністю групи, посилюються тенденції до індивідуалізму споживачів, тому можливості нормативного впливу групи на поведінку споживачів знижені. Проте мас-медіа частково виконують функцію нормативного впливу – у сучасних умовах актуальною є реклама, що мотивує людину “бути самою собою”.

Ідентифікаційний вплив виникає, якщо індивідуум використовує норми і цінності, що сприймаються групою як керівництво для своїх власних суджень і цінностей.

Знання механізмів впливу кожного з визначених типів дає можливість моделювати і прогнозувати поведінку визначених груп споживачів. Найпотужніший вплив зовнішнього середовища на споживачів здійснюється за схемою мультистадійної взаємодії. Приклад такої моделі впливу на споживачів освітніх послуг у спрощеному вигляді подано на рис. 1.

 

Рис. 1. Схема впливу з використанням мультистадійної взаємодії

Останніми роками все більше уваги в оцінюванні стану громадської думки споживачів приділяють аналізу індексу споживчих настроїв (ІСН) [3; 9; 10; 12].

Аналіз поведінки споживачів за допомогою спеціально розробленого ІСН дає можливість визначити наміри населення щодо витрат (їх змісту) та заощаджень, рівень соціального оптимізму стосовно економічного і соціального розвитку країни в цілому. Відповіді сукупного споживача виявляються часто більш точними і правильними, ніж відповіді фахівців-експертів.

Систематичні оцінювання ІСН у США проводять з 1946 р., у країнах Східної Європи – майже 20 років, у Росії – більше ніж 10 років [12].

Визначення ІСН здійснюється на основі систематичних соціологічних опитувань населення. Для його побудови використовують відповіді на п’ять основних запитань [3, с. 31]: Як змінилося матеріальне становище Вашої родини за останні 6 місяців? Як, по-вашому, зміниться матеріальне становище родини протягом наступних 6 місяців? Як Ви вважаєте, наступні 12 місяців для економіки країни будуть гарним чи поганим періодом? Наступні 5 років будуть гарним чи поганим періодом? Зараз у цілому гарний чи поганий час для того, щоб робити великі покупки для будинку?

У розвинутих країнах визначають загальнонаціональні та регіональні індекси, що є дуже важливим для місцевих бізнесменів і виробників товарів. Значення ІСН важливе для соціального прогнозування й оцінювання споживчої поведінки. Навіть у складних економічних умовах сучасного українського суспільства оцінка загальнонаціонального і регіонального ІСН могла б бути барометром економічного становища, споживчої поведінки (купувати / не купувати) населення. Чим швидше український істеблішмент і бізнесмени зрозуміють важливість оцінки ІСН, тим більше їх дії будуть ґрунтуватися на наукових дослідженнях і меншою мірою – на інтуїції, тим краще буде для всього соціуму. Разом з тим затребуваність цих показників у сучасного українського істеблішменту практично відсутня, що може пояснюватись слов’янським менталітетом, певною зневагою до раціонального і до науки, традиціями прийняття рішень на основі інтуїції і почуттів. Але сучасні ділові відносини показують, що така практика є помилковою.

Запорізький центр соціологічних досліджень практично у всіх дослідженнях (вибірки від 450 до 1500 респондентів репрезентативні за статтю, віком й освітою для м. Запоріжжя й Запорізької області), починаючи з 1990 р., включав питання для оцінювання регіонального ІСН і його складових. Дані засвідчили, що більше ніж половина опитаних у березні 1998 р. за рівнем життя знаходились за межею бідності, у 1990 р. таких було – 15% населення. Інформація щодо зміни матеріального становища порівняно з попередніми роками наведена в табл. 3.

Таблиця 3

Зміна матеріального становища
за суб’єктивними оцінками населення міста, %

Відповіді на запитання Роки проведення та обсяг вибіркової сукупності
N = 425 осіб N = 400 осіб N = 600 осіб N = 600 осіб N = 600 осіб N = 800 осіб N = 1200 осіб N = 1500 осіб
Значно покращилося 4,8
Дещо покращилося 11,4 27,4 16,2 22,4
Не змінилося 49,9 27,1 48,4
Дещо погіршилося 10,6 20,9 13,5
Значно погіршилося 5,2 14,7 11,8

 

Як відомо, 1993–1994 рр. були періодом різкого зубожіння населення, а в 1998 р. спостерігалося певне поліпшення показників щодо оцінювання населенням свого матеріального становища: тих, у кого матеріальне становище значно погіршилося, стало приблизно в 2 рази менше (порівняно з 1993 р.); майже в 3 рази збільшилася кількість респондентів, у яких матеріальне становище покращилося. Також кращими виявилися показники 1998 р. порівняно з 1995 р.

Разом з тим знижувався рівень соціального оптимізму: якщо в 1990 р. 30% респондентів були упевнені в собі і відчували надію, то у 1995 р. – їх кількість знизилась до 26%, а в 1998 р. – до 15% опитаних. Менш оптимістичними стали й оцінки матеріального становища родини в прогнозі на наступні 12 місяців. Науковці звертали увагу на тенденцію до зростання розпачу населення: у 1998 р. відчували безвихідність свого становища близько 30% респондентів, в 1995 р. – 20%, у 1993 р. таких було 11%, а в 1990 р. – тільки 5% населення.

Значно змінився і рейтинг соціальних проблем, які викликали найбільше занепокоєння в населення. Так, у 1998 р. як п’ять найбільш значущих проблем були виділені такі:

1. Відсутня впевненість у завтрашньому дні – 48%.

2. Здоров’я, відсутність коштів на лікування – 39%.

3. Безробіття – 33%

4. Відсутність матеріальних засобів – 33%.

5. Злочинність – 32%.

Наприкінці ХХ ст. (у 1990 р.) ієрархія найбільш важливих проблем запоріжців була зовсім іншою, ніж на початку ХХІ ст.:

1. Екологічний стан району – 60%.

2. Нестача промислових товарів – 48%.

3. Погане забезпечення продуктами – 46%.

4. Житлові умови – 45%.

5. Соціальна несправедливість у суспільстві – 45%.

У разі значного зниження рівня життя населення країни у 1998 р. близько 13% опитаних (серед вікової категорії до 25 років – 20%) були готові взяти участь у силових акціях протесту проти зниження свого рівня матеріальної забезпеченості та у захисті своїх прав, а у 1995 р. значно менша частка населення – 5% (серед молоді – 10%), в 1990 р. – 2% населення (серед молоді – 8%). Отже, суспільство наближалося до небезпечної грані соціальних потрясінь і катаклізмів.

Говорячи про складну ситуацію і соціальні проблеми в нашому суспільстві – суспільстві з економікою, що трансформується, не можна не відзначити той факт, що сьогодні у центрі уваги багатьох учених-соціологів проблеми соціального розвитку суспільства, ті зміни, що відбуваються в усіх соціальних інститутах. Також важливо відзначити той факт, що науковці усе більше звертаються до точних наук з метою запозичити ті методи й засоби, за допомогою яких можна пояснити, встановити взаємозв’язки, взаємозалежності змін, що відбуваються.

Розглядаючи суспільство як цілісну систему, науковці всього світу останнім часом віддають перевагу методам системного аналізу, принципам системного підходу, використовуючи переваги цієї методології, що полягають у можливості використання засобів моделювання, проектування і прогнозування ситуацій при вирішенні будь-якого класу проблем, включаючи методи математичної статистики, теорії прийняття оптимальних рішень, дослідження операцій, чисельні методи, оптимізаційні підходи. Саме системний аналіз, його методологія дають змогу знайти найбільш обґрунтовані підходи до розв’язання суспільних проблем. Індекс споживчих настроїв є певним прикладом використання методології системного підходу до дослідження й емпіричного виміру розвитку суспільства, що базується на моніторингу громадської думки споживачів.Але соціологи, крім загального індексу, розглядають ще його два вихідних індекси-складники: перший, що включає відповіді на 1-ше і 5-те питання, й визначає індекс поточного стану (ІПС); другий – визначає оцінку майбутнього за відповідями на 2-ге, 3-тє і 4-те питання – індекс споживчих очікувань (ІСО). Що менше розбіжність між значеннями показників ІСО і ІПС, то переконливим є свідчення того, що підвищилася точність оцінок, зменшився розрив між очікуваннями та дійсністю.

Досвід показує, що через певний час (2–3 місяці) після різких стрибків (змін) ІПС можна чекати важливих подій у житті країни. Цей показник має прогнозний потенціал і його доцільно вивчати як на загальнонаціональному, так і на регіональному рівнях.

Оцінка загальнонаціонального і регіонального ІПС могла б бути показником поточного стану економічного, соціального, політичного стану суспільства і його майбутніх станів на основі індексу споживчих очікувань, адже споживчі настрої – оцінки, очікування, мотиви, діяльнісні позиції – відображають не тільки масовий рівень економічної культури населення, його платоспроможність, а й потенціал товаровиробників. Крім цього, аналіз споживчих настроїв розширює уявлення про високу наукову абстракцію – ринкову свідомість, про яку в останні роки написано багато, але, на жаль, найчастіше без особливого прагнення його предметно “уловити”, так би мовити, емпірично “прощупати”.

Отже, вивчення еволюції споживчих настроїв у період становлення ринкового господарства дає унікальну можливість для багатоаспектної перевірки (соціологічними засобами) розроблених в економічній теорії концепцій про темпи й характер взаємовпливу кінцевих споживачів і фінансово-господарських структур. Незважаючи на всю суперечливість нинішньої економіки, ІПС як макросоціальний показник прогнозує найближчу ситуацію на внутрішньому ринку. Зміни, коливання в платоспроможному попиті зумовлюють необхідність перегляду пропозиції постачальників щодо товарів і послуг. І згідно з цим “поведінка” ІПС не може не передбачати необхідність політико-правових змін (коректування) умов господарської життєдіяльності.

Усе це свідчить про важливість ІПС як для соціального прогнозування, так і для оцінювання споживчої поведінки. Природно, що соціальне самопочуття мешканців накладає відбиток на їх громадську, трудову діяльність і споживчу поведінку. У зв’язку з цим можна відзначити важливість проведення соціологічних досліджень і включення в них питань щодо ІПС, тому що це дасть змогу скорегувати дії зі стабілізації у всіх напрямах розвитку суспільства.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти