ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Економіка з погляду ідеологій

В історичному контексті можна розглядати багато різних філософських вчень, що суттєво вплинули на розвиток сучасної світової економіки, але на сьогодні можна виокремити декілька основних економічних доктрин, які відіграли особливу роль у розвитку економік різних країн і є актуальними і нині. Серед таких ми виділяємо:

– лібералізм;

– консерватизм;

– соціалізм;

– соціал-демократизм;

– меркантилізм.

Відомо, що й історично, і логічно спочатку капітал виступає у формі торговельного й грошового капіталу. Відкриття нових територій і захоплення колоній прискорили процес формування національних торговельно-грошових капіталів, що, у свою чергу, привернуло увагу до дослідження закономірностей у сфері торговельно-грошового обігу. Виникає перша в історії економічної думки школа, що згодом одержала назву “меркантилізм”.

У рамках цієї епохи розрізняють ранній і пізній меркантилізм. Представники раннього меркантилізму роблять ставку на адміністративні заходи щодо втримання благородних металів у країні. Зокрема, іноземним купцям під загрозою суворих покарань забороняється вивозити золото й срібло із країни, а виручені від продажу товарів гроші пропонується витрачати на території даної країни. Такі суворі заходи не могли не перешкоджати розвитку зовнішньоторговельних відносин, що зумовило перехід до політики так званого пізнього меркантилізму.

Загальна оцінка значущості меркантилістів в історії економічних поглядів досить суперечлива. З метою об’єктивного їх оцінювання сформулюємо в загальному вигляді основні принципи меркантилізму як напряму економічної думки:

1) багатство – це золото, срібло й інші цінності;

2) метою зовнішньої торгівлі є забезпечення припливу в країну золота й срібла, для чого треба купувати дешевше й продавати дорожче;

3) національну промисловість необхідно підтримувати шляхом імпорту дешевої сировини й установлення протекціоністських тарифів на інший імпорт;

4) заробітна плата повинна підтримуватися на відносно низькому рівні (наприклад, завдяки збільшенню кількості населення), тоді прибутки будуть високими.

Власне кажучи, меркантилісти сформулювали доктрину активного торговельного балансу. Як й окремий індивід, держава повинна витрачати менше, ніж одержує. Тоді в країні буде накопичуватися багатство (золото й срібло).

Зрозуміло, що немає нічого поганого в турботі про торговельний баланс, меркантилісти помилялися лише в припущенні, що можна довгий час підтримувати активне сальдо торговельного балансу без згублених наслідків для національної економіки в цілому. Проте вже в середині ХVII ст. окремі економісти усвідомили, що приплив у країну дорогоцінних металів збільшує внутрішні ціни й призводить до відпливу капіталу із країни, що поступово зводить нанівець вигоди позитивного балансу зовнішньої торгівлі.

Крім того, більшість меркантилістів дотримувалися погляду, відповідно до якого економічні інтереси націй антагоністичні, оскільки у світі є суворо обмежена кількість ресурсів, які одна країна може придбати тільки за рахунок іншої. Сучасною мовою: вони уявляли економічну діяльність як гру з нульовою сумою, у якій виграш одного завжди означає програш іншого. Тому вони не соромилися відкрито захищати політику “розорення сусіда” і виступати за скорочення внутрішнього споживання.

Однак стосовно коротких періодів часу позиція меркантилістів не настільки помилкова. Увагу меркантилістів до припливу золота в країну можна зрозуміти як не дуже виразне визначення зв’язку між зростанням пропозиції грошей і зменшенням відсоткових ставок. Коли економіка страждає від браку попиту й від падіння цін, то активний торговельний баланс (перевищення експорту над імпортом) підтримує ціни, а приплив золота сприяє зниженню відсоткових ставок і тим самим стимулює інвестиції й зайнятість.

Характеризуючи систему меркантилістів як систему практичної політики, М. Кондратьєв й інші сучасні економісти насамперед мають на увазі ту обставину, що промислове виробництво в той період контролювалося головним чином торговельним капіталом, тобто купцями. Завдяки останнім ця сфера стала розвиватися на комерційній основі, і її масштаби вийшли далеко за межі міст. Пояснювалося це тим, що аж до кінця XVIII ст. виробництво не використовувало дорогого встаткування й тому, підключаючись до сфери промислової діяльності, купці, які добре знали кон’юнктуру ринку мало чим ризикували, перетворювали її в остаточному підсумку на придаток торгівлі [2, с. 137].

Таким чином, у ситуації доіндустріальної економіки меркантилістам не доводилося вирішувати проблеми регулярної зайнятості робочої сили, організації невідомого тоді ще фабрично-заводського виробництва. Основними їх вимогами незмінно залишалися перевищення експорту над імпортом, стимулювання вивозу із країни капіталу й ввезення в неї золота й предметів розкоші з-за кордону, запобігання вкладенню в національну економіку іноземних інвестицій.

Однак подібі теоретичні установки, засновані на протекціоністських настроях щодо державного регулювання зовнішньої торгівлі, наївне ототожнення грошей і багатства, схвалення суспільних робіт й інші постулати меркантилістів з позицій сучасної економічної науки являють собою безглузді висновки про “обов’язок” держави забезпечувати населення робочими місцями, дотримуватися політики “розорення сусіда” заради збагачення власного народу тощо.

Сутність цієї політики полягає в такому: забезпечення збільшення благородних металів у країні не адміністративними, а економічними заходами. До них зараховують усі заходи, які сприяють досягненню активного торговельного балансу, тобто перевищенню експорту над імпортом товарів, тому що позитивна різниця у формі благородних металів буде залишатися в країні. Докладно ці заходи були описані Т. Манном (1571–1641 рр.), впливовим англійським купцем і найбільш відомим представником пізнього меркантилізму. Він писав, що немає інших способів одержати гроші, крім торгівлі, і коли вартість експортних товарів буде перевищувати вартість щорічного ввозу товарів, грошовий фонд країни буде збільшуватися. Для збільшення цього фонду Т. Манн пропонував, крім іншого, обробляти землі під такі культури, які допомогли б позбутися ввезення деяких товарів (зокрема, коноплі й тютюну), а також рекомендував відмовитися від надмірного споживання іноземних харчових товарів і купівлі імпортного одягу шляхом ухвалення законів про споживання товарів власного виробництва.

Якщо підсумувати відмінні риси меркантилізму як економічної школи, то до них слід зарахувати:

– виняткова увага до сфери обігу;

– розгляд грошей як абсолютної форми багатства;

– визначення як продуктивної тільки праці з видобутку золота й срібла;

– обґрунтування економічної ролі держави;

– переконання, що перевищення експорту над імпортом є показником економічного добробуту країни.

Французький економіст Р. Кантільйон й англійський філософ Д. Юм описали так званий “механізм золотих потоків”, що автоматично приводить до природного розподілу дорогоцінних металів між країнами й установленню таких рівнів внутрішніх цін, при яких експорт кожної країни стає рівним її імпорту. Суть дії цього механізму зводиться до такого: додаткова кількість золота в окремій країні підвищить рівень внутрішніх цін щодо інших країн, це, у свою чергу, послабить конкурентоспроможність товарів на зовнішніх ринках, зменшить обсяг експорту й збільшить обсяг імпорту, а різниця перевищення імпорту над експортом буде оплачуватися відпливом золота [4, с. 34].

Лібералізм виник на історичній арені з критики меркантилізму. Функція держави ставиться на друге місце. Лібералізм проголошує свободу індивіда. Порівняно з меркантилізмом вплив держави на суспільство суттєво обмежується. Індивіду надається найширша свобода від державного контролю.

У ХІХ ст. лібералізм і демократія зливаються. Настає доба формування ліберально-демократичного різновиду громадянської правової держави. Державне життя регулюється тільки формальними нормами.

Головними мислителями лібералізму були: Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, І. Кант, Елінек та Келзен.

Дж. Локк гостро виступав проти абсолютистської державної науки Т. Гоббса. Він вважав, що соціальний контракт спрямований на забезпечення життя і свободи індивіда, охорону його власності. І. Кант вважав, що держава має створити передумови коекзистенції, але не займатися їх опікою [2, с. 56].

Та все ж лібералізм є дуже небезпечним, тому що він сприяє надприбуткам бізнесменів, котрі з метою зменшення податкового навантаження можуть ліквідувати робочі місця, а це негативно позначиться на житті людей, які особливо потребують соціальних послуг.

Ліберальна теорія знайшла широке відображення в економічній царині. Головними теоретиками економічної думки лібералізму є шотландець Адам Сміт і англієць Давид Рікардо. А. Сміт розробив систему політичної економії: Д. Рікардо, будуючи свою теорію на вченні А. Сміта, був першим економічним мислителем, який упорядкував економіку як систематичну науку. Класична ліберальна економіка базувалася на ідеї саморегульованого ринкового механізму, вільного від будь-якого впливу ззовні та від будь-якого цілеспрямування. З вищепереліченого можна зробити висновок, що економічний лібералізм базується на егоїстичній людській натурі. Він передбачає, що кожна людина діє розумно і так, щоб було їй на користь. Ліберальний устрій дає кожному члену суспільства великі можливості, але водночас наражає на неприємності, пов’язані з великою ймовірністю миттєво втратити своє багатство, опинившись у лещатах великих монополій. Зазначимо, що ХХ ст. суттєво відкоригувало основні ліберальні принципи. Тому вже неолібералізм має багато соціальних обмежень, які були прийняті на вимогу робітничих і профспілкових рухів. Лібералізм був байдужий до людського горя і не дуже хотів розбудовувати систему з надання соціальних послуг, це і спричинило світову економічну депресію в роки його розквіту. Ліберальна сутність відкидала соціальну сферу через її надто низький рівень капіталізації та рентабельності. І лише з плином часу в добу неолібералізму стали більше коштів вкладати у розбудову соціальної сфери, розробивши технології її комодифікації. Водночас для консерватизму – це один з шляхів, який дає змогу стримувати вторгнення в культурне поле країни інших за суттю соціальних ідей. Соціальні ідеї іншого спрямування реалізуються в результаті надання конкретних соціальних послуг. Соціальні послуги в такому суспільстві мають консервативне спрямування, що знаходить своє відображення в тому, що їх форма чітко регламентована, а в процесі реалізації послуги не допускається або зводиться до мінімуму застосування модифікованих технологій надання соціальних послуг. Для консервативного суспільства створення системи з надання соціальних послуг вмотивовується майбутньою підтримкою існуючої системи соціальних ритуалів, які, у свою чергу, відображають сутність соціальних відносин, закріплених у суспільстві за посередництвом часу та простору [2, с. 59].

Анархізм – це доктрина, яка спирається на положення, що державний уряд є шкідливим і непотрібним. Вона розглядає інституцію власності як засіб тиранії. Ця теорія виходить з того, що справедливість можна забезпечити тільки через вільний розвиток природного нахилу людини до співжиття в суспільстві, і якщо б вона не була обтяжена правовими нормами, тоді вона жила б згідно з принципом і практикою взаємної допомоги.

Першим теоретиком анархізму був француз П’єр Джозеф Прудон, який створив теорію про евентуальне зникнення державного авторитету і поставив на його місце природний соціальний порядок. Ідеї анархізму і сьогодні мають своїх прихильників, але водночас слід відзначити їх низьку спроможність до реалізації в реальній дійсності. Критики анархізму заперечують у ньому будь-яку раціональність і накладають тавро диструктизму. Серед видатних теоретиків анархізму слід назвати М. Бакуніна, П. Кропоткіна та Н. Махна. Теорія анархізму обґрунтовувала необхідність створення системи соціального обслуговування. Навіть її можна вважати чи не єдиною, яка концептуально була готовою до переходу суспільства від лінійної до нелінійної системи з надання соціальних послуг. Проте суспільства різних країн не сприйняли чи не змогли сприйняти у зв’язку з особливостями свого історичного розвитку цю теорію, оскільки її противники розпочали проти неї цілу кампанію з її дискредитації. Не менше для цього зробив і Н. Махно зі своїм поплічником Тертилом, які своєю корупційністю та схильністю до розбоїв витравили анархізм із суспільних та політичних процесів на довгі десятиліття. Хоча в анархізмі є багато раціональних думок щодо організації сфер соціального обслуговування населення. Сьогодні прихильниками цієї теорії здебільшого є маргінали, до яких майже ніхто не прислуховується. Водночас у світі стає популярним антиглобалістичний рух, де під гаслами звільнення від економічної неволі пропагуються анархічні цінності, що часто призводить до безладу [2, с. 75].

Соціалізм – це система, яка виводиться з матеріалізму і проголошує тезу про те, що постійні економічні відносини визначають духовну конституцію людини і суспільства. Соціалізм постав як реакція на капіталізм XVIII ст., а саме: як протест проти утисків робітника в капіталістичному суспільстві.

Отже, соціалізм – це такий напрям, прихильники якого виступають за скасування приватної власності на засоби праці й обстоюють думку, що громадськість перебуває в перманентному розвитку до такого суспільного ладу.

Комунізм просувається ще далі і заперечує право розпоряджатися засобами праці, а також і на середні консуліції.

Середні консуліції – усе, що потрібно людині для задовільного функціонування. Інакше кажучи, соціалізм намагається скасувати приватну власність тільки на засоби праці, водночас комунізм прагне ліквідувати приватну власність також і на результати праці. Соціалізм і комунізм створили досить чітку систему соціальних послуг, яка повернула суспільство до ідей патерналізму. Соціальні послуги стали повністю безоплатними. Проте безоплатність і доступність спричинили дефіцит і хвилю корупції. Система соціальних послуг тримається на плановій економіці і державних надприбутках, що підтверджує її штучність і нестабільність.

Демократичний соціалізм – це принцип державного та суспільного ладу, для якого характерною є рівність свободи для всіх людей у всіх сферах суспільного життя і реалізується за допомогою солідарності як особливої форми суспільної організації. На сьогодні демократичний соціалізм є дуже вдалою формулою зближення полярних ідеологій і силою, спроможною вийти на формування міжідеологічного поля надання соціальних послуг, увібравши в себе найпоширеніші форми економічних відносин різного ідеологічного кшталту.

Європейський соціал-демократичний рух на рубежі XX та XXI ст. максимально ефективно використовує досвід своїх попередників. У різних формах продовжуються традиції Л. Блана, Ф. Ласса­ля, Е. Бернштейна, К. Каутського та інших ідеологів соціал-демократії. Концепція еволюційного розвитку суспільних відносин залишається провідною, незважаючи на її певне трансформування в програмах, а головне – у практичній роботі багатьох національних соціал-демократичних партій.

Займаючи міцні позиції у політичному житті багатьох країн Заходу, соціал-демократія протягом багатьох десятиліть справляє значний вплив на капіталізм, змушуючи його модернізуватися, пристосовуватися, враховувати нові соціальні вимоги, зважати на нову структуру суспільства, зміни у світовому співвідношенні політичних та економічних сил.

Зауважимо, що європейська соціал-демократія має величезний досвід політичної та організаційної роботи, в тому числі в міжнародному масштабі (діяльність Інтернаціоналів – І, ІІ і ІІ “з половиною”, Соцінтерну). Особливо важливим є досвід і практика парламентської діяльності, державного управління, формування соціальної політики тощо.

У широкому значенні свобода сприймається як реалізація вільного життя. У соціальному розумінні свобода пов’язана з добробутом людини, її можливостями і бажаннями. Якщо згадати минуле, то свобода завжди розглядається в кількох її проявах, кожен з яких є складовою розуміння феномену свободи. На біологічному рівні свобода може розумітися як здоров’я людини: здоровому доступно набагато більше, ніж хворому. Людина вільна, якщо може реалізувати свої бажання, за умови, що вони не суперечать глузду. Тобто свобода ніяк не означає можливість людини жити на всю повноту бажань і пристрастей. Природно, що на рівні свідомості свобода визначається можливістю вибору. Однак слід враховувати, що вибір може виявитися “неможливим, якщо всі мотиви рівноцінні” [10, с. 395].

Справедливість, яка є ідеалом соціал-демократії, – категорія не тільки морально-правова, а й соціальна та політична. Справедливість означає рівність, зокрема й щодо засобів виробництва, у реальних політичних і юридичних правах. Справедливість – це рівність можливостей, чого в реальному суспільному житті досягти складно. Соціал-демократія розуміє справедливість як гармонійні відносини між суб’єктами й об’єктами політики, інститутами і громадянами, і, що дуже важливо, між державою та особистістю.

Тривалий час найважливішою причиною розшарування в соціал-демократії було питання про визнання чи невизнання марксизму як основної ідеї руху. Для соціал-демократів лівої орієнтації визнання марксизму – догма; для правих – заперечення (спочатку – часткове, а потім – повне). Разом з тим інтерес до марксизму не зникає, а періодично навіть праві намагаються до нього звертатися хоча б для того, щоб критикувати владу, відповідно звіряючи політичний курс [6, с. 60–61].

Соціал-демократична теорія заснована на реалізації теорій трьох класів, головний конструктив вони надають середньому класу, який є головною людською силою впровадження в суспільстві принципів модернізації та постмодернізації. На думку прихильників цієї теорії, їм вдалося довести хибність ідеї Маркса про припинення соціальної диференціації в умовах приватної власності. Середній клас лише посилив соціальну диференціацію.

В цій системі ринкові відносини та інститут економічного планування доповнюють один одного, що не дає вийти приватній власності з-під соціального контролю. Тобто це підтримує конструктивізм приватної власності в суспільних відносинах і запобігає її диструктивності. Система соціальних послуг – це механізм реалізації середнім класом своїх філантропічних потреб і технологія нейтралізації й профілактики класових суперечностей.

Отже, ми розглядали теорії, які сформувалися ще кілька сотень років тому, але існують і зовсім нові ідеології, що досить суттєво впливають на розвиток світової економіки. Серед таких теорій слід виділити фемінізм. Фемінізм як окрема ідеологічна теорія сформувався всередині ХХ ст. Головною ідеєю та метою руху була боротьба за виборче право жінок. Потім фемінізм переріс у масштабний рух за подолання дискримінації жінок у різних сферах суспільного життя. Найвидатніший ідеолог цього руху К. Мак-Кіннон сформулювала тезу про те, що держава є “ґвалтівником” жінок, вона відкидає теорію про біологічну сутність жінки. На її думку, всі жіночі якості мають соціальну зумовленість. Вищезгадана соціальна зумовленість є джерелом жіночого альтруїзму. Її теорія бере початок із соціалістичної та замість класових суперечностей з’являється базисна конструкція у вигляді феномену чоловічої сексуальності. Належність до влади має чіткі статеві контури, тому влада має сексуальний підтекст. Виходячи з цього, головна мета фемінізму – усунення цих ганебних фактів. Було організовано ряд політичних партій жіночого спрямування. Феміністичний рух є досить неоднорідним. Феміністки поділяються за кольором шкіри (білий, жовтий, чорний), за віком, політичними поглядами та іншими диференційними факторами. Це свідчить про слабкість і розрізненість руху, відсутність чітких технологій щодо усунення гендерної нерівності. Водночас фемінізм подарував низку нових видів економічних послуг, що допомагають жінкам у боротьбі за подолання гендерної нерівності. Фемінізм зробив гендер одним з важливих чинників економічних відносин. Крім того, фемінізм дав поштовх для того, щоб економічні відносини згуртовували певні соціальні страти й кластери.

1. Ліберальний (поміркований) фемінізм, що має найтривалішу історичну традицію. Вперше принципи ліберального фемінізму були викладені в праці М. Вулстонкрафт “Обґрунтування прав жінок” (1789 р.). Головна ідея книги – забезпечення жінкам однакових з чоловіками умов і можливостей особистого зростання у сфері освіти й громадянських прав. Течія має реформаторський характер і спрямована на пошук шляхів покращення становища жінок у межах існуючих суспільно-економічних структур. Сферу приватного (інтимного) життя послідовники / послідовниці поміркованого фемінізму вважають такою, що не підлягає регулюванню ззовні (через це зазнають жорсткої критики з боку представниць радикального фемінізму).

2. Соціалістичний (і частково марксистський) фемінізм ґрунтується на суспільно усталених відмінностях між чоловіками та жінками як відмінностях класових, ієрархічно закріплених і вбачає головну причину дискримінації жінок у поділі праці за статевою належністю (зокрема, закріплення за жінками непрестижних, низькооплачуваних або й зовсім неоплачуваних – як-то домашня праця – сфер самореалізації). Натомість пропонується концепція культурного поділу праці. Відтак, головна мета – зміна соціально-економічної площини суспільного буття. Яскравими представницями цього напряму є Джулієт Мітчелл та Енн Оуклі.

3. Радикальний фемінізм. Його головна теза – дискримінація жінки за ознакою статі (сексизм) є наслідком універсальної дії патріархату як системи домінування чоловіків над жінками. Тому будь-яке особисте приниження жінки є справою політичною настільки, наскільки є наслідком дії всієї патріархальної системи влади. Головним завданн ям жіночого руху радикальні феміністи / феміністки вважають докорінну зміну системи суспільних відносин на користь жінок. Збереження існуючої системи є винятковим інтересом чоловіків, тому в крайніх своїх проявах представниці радикального фемінізму проголошують своєю метою побудову феміноцентричного суспільства і ліквідацію чоловіків як класу. Головними теоретиками цього напряму вважають Емму Ґолдман та Шуламіт Файрстоун. Суттєва зміна у жіночих студіях відбулася всередині 1980-х рр. унаслідок їх поєднання з новітніми формами наукового та суспільного дискурсу (постмодернізму) й теоретико-концептуальних вчень (насамперед соціального конструювання, постконстуктивізму, деконструктивізму та ін.). Результатом такої інтеграції стала поява нового терміна, а незабаром і нової теорії, принципово нового методологічного підходу до вивчення культури та суспільства. Йдеться про категорію ґендера [7, с. 65].

Економічна система для фемінізму – це можливість технологічного обґрунтування та реалізації боротьби за подолання гендерної нерівності в суспільстві та в державному апараті. Економічні відносини для феміністок – це насамперед шлях до гендерної боротьби, коли за допомогою соціальної послуги жінка має можливість отримати додатковий “козир” у боротьбі за свої права зі світом, у якому панують маскулінні та патріархальні стереотипи. Дуже близьким до фемінізму є екологізм.

На відміну від екології, екологізм вже не задовольняється суто науковим дослідженням стану довкілля та його окремих компонентів, а стрімко входить в усі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики. Ми вже звикли до таких висловів, як “ера екології”, “екологія – маркер нашого часу”, а також до того, що до ряду усталених понять і термінів почали додавати частку “еко” – екополітика, екоосвіта, екокомунікація, екокриза, екокультура, екомораль та багато інших.

Ця обставина зумовлює розмаїття течій сучасного екологізму, його філософських і теоретичних засад, світоглядних орієнтирів, а також широкий спектр практичних проявів і форм взаємозв’язків з іншими ідеологіями та суспільно-політичною практикою.

Сьогодні ми є свідками стрімкого зростання екологістських концепцій і їх внутрішньої диференціації. Усі вони різною мірою спираються на наукові екологічні знання, позанауковий досвід, культурні традиції та вірування, претендуючи на пояснення зв’язків людини та природи, зміну людських цінностей, ставлення до світу, поведінки, а також суспільного порядку загалом, і можуть бути спрямовані на свідомість, розум чи почуття окремих індивідів, людських спільнот, усього людства, а також на тих, хто несе відповідальність за прийняття й реалізацію політичних рішень.

Це вчення заперечує централізовану бюрократичну владу, класове суспільство, де панують технократичні принципи, виступає за простоту “природного життя” на чолі з духовними менторами. Проте навіть ідеологи глибинної екології визнають, що не мають чіткої політичної й економічної програми для здійснення необхідних перетворень, але виступають за тип спілкування з природою, який ґрунтується не стільки на людській раціональності, скільки на інтуїції та духовності [9].

Екологізм – це ідеологічний рух, спрямований на подолання руйнівної техногенної діяльності людини. Крім того, діяльність руху поширюється на профілактику вищезгаданих явищ. Екологісти ввели в науковий обіг поняття ойкуменної соціалізації суспільства, сутність якої зводиться до виховання людей на основі педагогічних технологій, які заперечують руйнівну діяльність людини, що завдає шкоди природі. Цей рух можна назвати народним, оскільки у світі багато простих людей, які розуміють негативну складову діяльності людини у відносинах з природою. Держава в цих відносинах виступає в ролі неоколоніста. Крім того, слід зазначити, що екологізм допомагає майбутнім поколінням людства побачити світ таким, як бачимо ми та бачили наші предки. Ця ідеологія має політичне вираження через політичні партії, які мають назву “зелені” й обстоюють екологічні програми. Екологізм перевів соціальні послуги на якісно новий рівень. Економіка стала орієнтуватись на економію ресурсів, що знайшло своє відображення в енергоощадних технологіях і переробці сміття. Екологізм забезпечив високий рівень розвитку системи з надання соціальних послуг у найрозвиненіших країнах світу. Водночас у країнах, які розвиваються, екологічний рух реалізується у формі псевдопартій. Ці партії приходять до влади з екологічними лозунгами, а потім не виконують свої передвиборчі обіцянки. Рівень демократії в цих країнах не дає виборцям змоги відкликати ці політичні партії з парламенту, що зводить нанівець всі заходи екологічних рухів у цих країнах. Але значення екологічної ідеології в сучасному світі все одно є дуже важливим.

Значного поширення в сучасній економічній ідеології набув патерналізм. Патерналізм в економіці пов’язаний з тоталітарними режимами. Саме забезпечення добробуту людей за рахунок економічних репресій є метою економічного патерналізму. Патерналістична ідеологія часто є прикриття авторитарних і тоталітарних режимів.

Серед основних принципів патерналізму виділяють:

1. Заступництво старшого відносно молодшого, підопічного.

2. У трудових відносинах у ряді країн – система додаткових пільг, субсидій і виплат на підприємствах за рахунок підприємців з метою закріплення кадрів, підвищення продуктивності, пом’якшення соціального напруження.

3. У міжнародних відносинах – опіка великих держав над більш слабкими країнами, колоніями, “підопічними” територіями.

4. У внутрішньодержавних відносинах – політика держави відносно своїх громадян, що спрямована на всебічний розвиток і благополуччя всіх громадян. Характеризується проголошенням гасла “Держава для народу”, а також надкласовою політикою. Це можливо тільки за наявності сильної вертикальної влади.

Образно кажучи, патерналізм можна охарактеризувати як опіку батька (державної влади) над дітьми (громадянами), задоволення потреб громадян на основі політики невтручання у сфери бізнесу (особливо дрібного й середнього). На відміну від соціалізму, головна цінність патерналізму – кожна особистість, а не суспільство в цілому, але за умови “батьківських” відносин у відносинах між державою й громадянином.

Положення “старого” патерналізму: “Так, ми знаємо, що для вас добре, і ми змусимо вас робити це”. На відміну від цього, “м’який” патерналізм постулює: “Ви знаєте, що для вас добре, і ми допоможемо вам робити це” [14].

Зовні суворий патерналізм за умов економічної нестабільності стає привабливим для людей. Оскільки незважаючи на втрату більшості економічних свобод, вони отримують чіткі правила ведення господарської діяльності і систему централізованих соціальних благ, що є дуже актуальним за умов економічної невизначеності. Тим більше патерналістична ідеологія, як ми бачимо, почала видозмінюватись за вимогами часу. Це призвело до нівелювання жорстких та репресивних заходів, спрямованих на безпосередніх учасників економічних відносин.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність економічної ідеології?

2. Чим економічна ідеологія відрізняється від ідеології взагалі?

3. Які основні принципи меркантилізму?

4. Основні відмінності лібералізму та меркантилізму?

5. Чи має шанс на існування в сучасній економіці такий ідеологічний напрям, як анархізм?

6. Чим відрізняються ліберальний, соціалістичний та радикальний фемінізм?

7. Що таке справедливість суспільства та як Ви оцінюєте справедливість у сучасній Україні?

8. Які основні принципи екологістики?

9. У чому полягає поняття ойкуменної соціалізації суспільства?

10. Що таке патерналізм?

11. Як Ви можете охарактеризувати роль ідеології патерналізму в сучасних економічних реаліях?

Література

Основна

1. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку : учебник для высших учебных заведений / К.С. Гаджиев. – 2-е изд., перераб. и дополн. – М. : Логос, 1999. – 544 с.

2. Данилів В. Солідарність і солідаризм / В. Данилів. – К. : Academia, 2000. – 145 с.

3. Кісь О. Дефініції фемінізму / О. Кісь // Ї. – 2000. – № 17. – C. 65.

4. Пронин Э.А. Политология : конспект лекций / Э.А. Пронин. – М. : МИЭМП, 2005. – 70 с.

5. Радаев В.В. Экономическая социология. Курс лекций : учеб. пособ. / В.В. Радаев. – М. : Аспект Пресс, 1998. – 368 с.

6. Рябіка В. Сучасна європейська соціал-демократія: досвід і проблеми/В. Рябіка // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6 (15). – С. 58–65.

Додаткова

7. Айхлер В. Етичний реалізм: Вибрані праці з питань соціал-демократичної теорії / В. Айхлер. – К. : Основні цінності, 2001. – 188 с.

8. Українська радянська енциклопедія / М.П. Бажан, О.І. Білецький, І.К. Білодід та ін. – К. : Головна редакція української радянської енциклопедії, 1961. – Т. 5. – С. 365–366.

9. Гардашук Т. Сучасний екологізм: теоретичні засади та практичні імплікації [Електронний ресурс] / Т. Гардашук // Практична філософія. – 2001. – № 1. – С. 146–157. – Режим доступу : http:garda.com.ua.

10. Жюлиа Д. Философский словарь : пер. с франц. / Д. Жюлиа. – М. : Международные отношения, 2000. – 544 с.

11. Майер Б. Демократический социализм социальная демократия. Введение / Б. Майер. – К. : Основні цінності, 2000. – 188 с.

12. Макаренко В. Главные идеологии современности / В. Макаренко. – Ростов н/Д. : Феникс, 2003.

13. Большая советская энциклопедия / А.М. Прохоров, Н.К. Бабайков, А.А. Благонравов та ін. – М. : Советская энциклопедия, 1972. – Т. 10. – С. 39–41.

14. Холт Д. Новый, мягкий патернализм [Електронний ресурс] / Д. Холт. – Режим доступу : tp://www.nytimes.Com/2006/12/03/ magazine/03wwln_lede.Html.

15. Яременко В. Новий тлумачний словник української мови / В. Яременко, О. Сліпушко. – К. : Аконіт, 1998. – Т. 2. – С. 180.

 


Розділ 12
Проблеми праці в сучасній Україні

У цьому розділі розглянуто такі питання:

Основні ідеї та концепції зарубіжних соціологів, які розглядали проблеми праці і трудових колективів.

Концепції російських і вітчизняних соціологів, які вивчають проблеми праці і трудових колективів.

Характеристика економіки України радянського періоду.

Зміни в економіці України після здобуття незалежності.

Приватизація, деприватизація та реприватизація сучасної економіки України і ставлення до них населення.

Проблемі зайнятості, безробіття, бідності населення України.

Ставлення до принципу колективістських начал у праці.

Поляризація сучасного суспільства Україні.

Розвиток соціальної сфери трудових колективів.

Міграційні процеси сучасної Україні та їх вплив на трудові організації.

Охорона праці в сучасній Україні.

Екологічні проблеми трудових організацій.

Рейдерство та його наслідки.

Шляхи подолання негативних проблем праці і трудових організацій в сучасній Україні.

12.1. Концепції зарубіжних і вітчизняних учених
щодо проблем праці

Економічні реформи сучасної України не могли не торкнутися проблем праці і трудових організацій. Праця – основна умова життя кожної людини і суспільства в цілому. Без виробництва матеріальних благ і задоволення духовних потреб особистості неможливе існування суспільства будь-якої формації. Праця – основа самого життя. Вивченням праці і трудових організацій займаються учені різних наук. Це перш за все філософи, психологи, соціальні психологи, економісти, історики і, звичайно, соціологи. Кожна наука вивчає працю і трудові організації зі свого погляду. Зокрема, економічна соціологія вивчає соціокультурні явища в трудових організаціях, розподіл і виконання соціальних ролей, формальні і неформальні структури, види лідерства і влади, особливості соціально-психологічного клімату, соціальних і соціально-психологічних конфліктів й ін.

Відомо багато зарубіжних соціологів, які займаються вивченням проблем праці і соціальних процесів, що виникають у трудових організаціях. Зокрема, бюрократизм трудових організацій розглядали такі зарубіжні соціологи, як М. Вебер, П.М. Блау, Р.М. Рейнал, Дж. Уолк­нер, К. Ясперс та ін. [2, с. 69]. Мотивацією праці займалися А. Маслоу, Ф. Герцберг, Д.Ж. Маркович, Мак-Клелланд та ін. [2, с. 32], соціально-психологічний клімат вивчали К. Левін, В. Діксон, Е. Мейо, Ф. Ротлісберг, Е. Штейн й ін. [2, с. 32]. Стиль керівництва аналізували такі зарубіжні соціологи, як Р. Лайкерт, С. Оучі, Д. Макгрегор, Б. Блейк, Дж. Моутон, П. Херси, К. Бландет і ін. [2, c. 191–198].

Проблемами лідерства займалися такі зарубіжні соціологи, як Ч. Хенді, А. Філлей, Р. Хаус, Р. Уайт, Р. Таненнбаум, С. Шмідт, Д. Пітерс і ін. [2, с. 97–98].

Трудові організації часто були в центрі уваги і російських учених. Серед них відомі психологи, соціальні психологи, соціологи: Р. Струмілін, А.А. Русалінова, В.Н. Іванов, В.І. Патрушев, А.І. Приго­жин, Н.І. Лапін, А.Г. Ковальов, А.А. Зимін й ін.

Так, у 1961–1965 рр. ленінградські соціологи А.Г. Здравомислов, В.О. Ядов досліджували мотивацію і ставлення до праці молодих працівників. Плинність кадрів вивчали в Новосибірську і м. Уфі І.Н. Антонов і Н.С. Антосенков. Соціальні резерви підвищення продуктивності праці розглядали В.Г. Васильєв і Ж.Т. Тощенко. Професійний вибір всебічно вивчав В.М. Шубкін, мотивацію праці – Н.Ф.Наумова і В.О. Ядов. Теоретичні питання соціальної організації розробляли в колишньому СРСР Д.М. Гвішиані, Н.І. Лапін і А.І. Пригожин, використання неробочого часу – Л.А. Гордон і Е.В. Клопов, розвиток трудового колективу – Є.С. Кузьмін, В.М. Ше­пель, В.Г. Подмарков, соціальної структури промислових робітників – О.І. Шкаратан, М.М. Руткевич, В.Є. Семенов й ін. [2, с. 15].

Досліджують працю як соціальне явище, а також трудові організації й українські соціологи. Особливі багато праць, присвячених проблемам трудо<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти