ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Рейдерство як соціальне явище

Останнім часом почастішали випадки рейдерства як відносно підприємців, людей творчої праці, так і стосовно трудових організацій. Незаконне поглинання підприємств відоме ще з ХVІІ ст. – з часу виникнення перших буржуазних суспільств. Сучасне рейдерство класифікується як “біле”, “сіре” і “чорне”. “Біле” означає, що рейдер діє в рамках закону, “сіре” балансує на межі закону, “чорне” йде впритул з бандитизмом.

За даними першої в Україні антирейдерської громадської організації “Антирейдерський союз підприємців України”, за 2005–2006 рр. в Україні сталося більше ніж 2,5 тис. корпоративних конфліктів. Річні обсяги рейдерського перерозподілу власності, за різними експертними даними, становлять у країні від 2 до 3 млрд дол. США, що стає реальною загрозою для національної безпеки України [4, с. 13].

Негативними наслідками рейдерства є такі явища:

– зупинка роботи підприємства або його неефективна виробнича діяльність;

– ліквідація конкуруючих підприємств або їх перепрофілювання;

– невчасна виплата поточної заробітної плати й утворення її заборгованості;

– скорочення кількості робочих місць, втрата роботи як джерела існування працівника і його родини;

– порушення норм генеральної, галузевих угод і колективних договорів у частині надання соціально-економічних пільг і гарантій найманим працівникам, порушення умов охорони праці;

– скорочення відрахувань від обов’язкових платежів до бюджетів усіх рівнів, загальнодержавних і місцевих фондів;

– запустіння міст і населених пунктів, де розташовані підприємства, які мають містобудівне значення.

В Україні в 2007 р. налічувалося близько 100 рейдерських команд. Інколи це робиться під виглядом об’єднання декількох промислових підприємств, а потім вже йде відчуження окремих територій знов створеного колективу [11, с. 2].

Наприклад, трудовий колектив Одеського центру технічного обслуговування металообробного устаткування з програмним управлінням (ОЦТО) обурений рішенням Мінпромполітики про припинення існування держпідприємства ОЦТО і приєднання його до науково-технічного центру “Станкосерт”. Таке об’єднання не є правомочним, оскільки завдання трудових колективів “Станкосерт” і ОЦТО дуже різні. “Станкосерт” займається сертифікацією виробів, починаючи з китайських іграшок і закінчуючи швацькими машинами, а ОЦТО запускає верстати й інше устаткування з числовим програмним управлінням у Сімферополі, Миколаєві, Хмельницькому, Вінниці – усюди, де має свої філії. Відомо, що ОЦТО є прибутковим підприємством, що впевнено нарощує обсяги виробництва: з 2000 до 2006 р. дохід збільшився тут в чотири рази, а заробітна плата – в три рази. Адміністрація ОЦТО вважає, що само по собі об’єднання має за мету – відчуження будівлі, яку займає це промислове підприємством. Декілька представників одеського “бомонду” вже намагалися раніше відібрати в центру його приміщення. Але обласний арбітражний суд встановив, що ОЦТО за рахунок своїх коштів відселив мешканців з колись аварійного будинку по провулку Онілової, будинок 16, капітально відремонтував будівлю, реконструював її і тепер володіє правом власності. Це рішення було підтверджене і Вищим Арбітражним Судом України. Звернення ж керівників ОЦТО до Господарського суду Одеської області закінчилося відмовою суду розглядати заяву про те, що наказ міністра є неспроможним, тому що в ньому не враховані права власності колективу на виробничі приміщення. Мотивуванням відмови було те, що діяльність ОЦТО припинена наказом міністра, тому відстоювати всі спірні питання має право лише керівник ліквідаційної комісії, яку очолює директор “Станкосерта” Віктор Ситніченко. Така відповідь Господарського суду Одеської області “поховала” колектив ОЦТО [1, с. 57].

Практично ситуація нагадує байку І. Крилова, коли скаргу Вівці відправили на розгляд Вовку. Вряд чи можна чекати позитивного рішення для трудового колективу ОЦТО від голови ліквідаційної комісії.

Загроза руйнування нависла і над київським заводом “Більшовик”, який у 2007 р. відзначив свій 125-річний ювілей, у зв’язку з обговоренням питання про перенесення підприємства за межі міста. Завод займає 35 га землі майже в центрі столиці. За ринковими цінами її вартість становить близько 200 млн дол. США. Мабуть, є впливові люди, яких приваблює територія заводу. Але перенесення заводу коштуватиме дуже дорого, тому що будуть втрачені десятки кілометрів підземних комунікацій, частина устаткування при демонтажі, траспортуванні й установці на новому місці. Як оцінюють фахівці, винесення “Більшовика” за межі міста вимагає таких колосальних капіталовкладень, що простіше побудувати два нові заводи. А які будують наслідки тимчасової втрати робочих місць [1, с. 57]?

За роки незалежності в Україні мало уваги приділяють оновленню основних фондів підприємств. Станом на початок 2008 р. потреба в оновленні основних фондів, міра зношеності яких досягає 50%, а в промисловості – 58%, задовольняється менше ніж на 40% [3, с. 2].

Крім того, на розвиток сучасної економічної політики України серйозний вплив справили: 1) розрив економічних зв’язків між колишніми союзними республіками, які входили до складу СРСР; 2) відсутність у країні належної кількості паливо-енергетичних ресурсів; 3) конверсія оборонної промисловості; 4) непідготовленість управлінського апарату до вирішення труднощів, які виникли в період трансформації суспільства.

Перебудова економічних відносин в Україні є найбільш складним елементом суспільних змін. Зараз вже зруйнована система директивного планування економіки, не застосовується дотація збиткових підприємств, обмежена сфера дії держзамовлення і централізованого розподілу ресурсів. Лібералізація цін привела до активізації і насичення ринку. Покінчено із зрівнялівкою в оплаті праці, створені дієві стимул-реакції для розвитку підприємництва. Відбулася соціальна і структурна перебудова ринку праці, системи соціальних гарантій.

Проте для трансформації монополізованої державної економіки в ринкову економіку цих заходів ще недостатньо. Розрив соціальних зв’язків між республіками і регіонами призвів до спаду виробництва, посилилося розкрадання природних ресурсів, погіршала охорона праці й екологія довкілля, збільшилися випадки економічної злочинності і корупції. Все це і спричинює виникнення соціальних і соціально-психологічних конфліктів.

12.7. Шляхи подолання негативного становища
трудових організацій

На жаль, вищеперелічені питання – ще далеко не повний перелік проблем праці і трудових організацій, які знаходяться в центрі уваги як соціологів, так і вчених інших напрямів у науці.

Для того, щоб ліквідувати негативні проблеми праці і трудових колективів необхідно перш за все забезпечити ефективний і прозорий контроль за собівартістю і рентабельністю продукції, що виробляється виробничими трудовими організаціями. Необхідний контроль і за розподілом і реалізацією чистого доходу, що створюється на підприємствах незалежно від форм власності. Не можна погодитися з тим, що в нафтовій, газовій і нафтопереробній галузях рентабельність становить 200% і більше. Потрібно встановити справедливі ціни на нафтоносії. Сума прибутку при 10% рентабельності сповна забезпечує заводу нормальну виробничу діяльність: платежі державі, оплату відсотків банку за кредит, нормативні витрати на збільшення основних фондів і приріст обігових коштів, витрати на соціальні і культурні потреби тих, хто працює.

Друга частина доходу підприємства – рента – є народним надбанням. Кошти, що отримуються за використання землі, природних ресурсів, магістральних трубопроводів, монопольного становища виробників, повинні поступати до державного бюджету, оскільки власником перелічених об’єктів є держава. Ця частина доходу не вимагає підприємницької діяльності і тому не може бути приватизована. Підприємець не повинен мати на ренту права. Проте в Україні рентний дохід у вигляді надприбутків приватизований і потрапляє в кишені власників нафтозаводів і навіть вивозиться за кордон.

Слід згадати метод, який успішно застосовувався в колишньому СРСР. Необхідно ввести податок з обороту реалізації продукції. Так, використання цього податку дасть змогу ефективно регулювати рівень оптових і роздрібних цін на бензин, дизельне паливо, інші нафтопродукти. При збільшенні витрат виробництва, пов’язаних з підвищенням вартості нафти, оптові і роздрібні ціни на бензин і дизпаливо залишаються без змін – за рахунок зменшення податку обороту. Цей захід матиме колосальне значення для розвитку економіки. Адже ціни на багато видів продукції, що виготовляються трудовими організаціями, багато в чому залежать від цін на енергоносії.

Можна ще врахувати, що в колишньому СРСР податок з обороту не входив у ціну продукції таких галузей, як вугільна і хімічна промисловість, кольорова металургія і машинобудування. Не встановлювали його на продовольство, послуги ЖКГ, пошту, відділення зв’язку, медичні установи.

Не можна обійти мовчанням і таке питання, як податок на додану вартість (ПДВ). Свого часу ПДВ був введений за кордоном з метою зупинити надвиробництво. Для розвитку економіки, особливо в кризовий період, ПДВ не потрібний. Сума податку на додану вартість, сплачена на всіх стадіях виробництва товарів і послуг, негативно впливає на кінцеві ціни. Так, ПДВ “вимиває” з виробництва обігові кошти, гальмує розвиток не лише дрібного і середнього бізнесу, а й великих підприємств. Щодо пенсіонерів і малооплачуваних громадян, то в них автоматично забирають 20% пенсії або зарплати [1, с. 59].

Час припинити розбазарювання національного багатства через таке явище в нашій економіці, як трейдерство. У дослівному перекладі з англійської “трейдер” означає “торговець”. Практично трейдер є посередником між виробником і торговельною мережею. Саме трейдери почали виводити прибуток з підприємств і навіть з країни, господарями прибутків стали олігархи і приватні компанії, а інколи і представники держави. Вони розробили механізм вилучення основної частини чистого доходу, що створюється в процесі виробництва, включаючи і ту його частку (ренту), яка їм не належить і створюється для споживачів. Тобто не підприємства, а трейдери-посередники стали отримувати більшу частину прибутку від продажі продукції.

Втрати суспільства від трейдерів величезна. “Країна втратила і продовжує втрачати основну частину своїх накопичень – централізовані фінансові ресурси. По суті, трейдери розвалюють внутрішній ринок і тому становлять велику небезпеку для держави” [1, с. 60].

Саме тому курс уряду України на ліквідацію трейдерів заслуговує на схвалення і підтримується більшістю населення України.

Проблеми праці і трудових організацій повинні привернути увагу юристів, психологів, соціальних психологів, соціологів, економістів. Лише спільними зусиллями вчених, практиків, представників органів самоврядування, законодавчої і виконавчої влади України можна вирішити нагальні проблеми трудових організацій.

Питання для самоконтролю

1. Які зарубіжні вчені займалися вивченням проблем праці і трудових колективів?

2. Що вивчали вчені СРСР щодо питань праці і трудових організацій? Які проблеми в центрі уваги науковців сьогодні?

3. Чи можете Ви порівняти, які були проблеми праці в СРСР і які виникли в сучасній Україні?

4. Як відбувалася приватизація державної власності?

5. Що таке приватизація, деприватизація і реприватизація? У чому їх відмінність?

6. Чому приватизація державної власності спричинила соціальне напруження в Україні?

7. Чим можна пояснити затримки у виплаті заробітної плати?

8. Чому однією з найголовніших проблем праці є безробіття?

9. Які верстви суспільства найбільше страждають від безробіття?

10. Які види безробіття Ви знаєте?

11. Який вплив справляють праця і трудові організації сфери виробництва на екологію?

12. Які наслідки для України має трудова міграція?

13. Як зміна цінностей і ціннісної орієнтації особистості позначилися на праці?

14. Чим для нашого суспільства важлива колективність трудових процесів?

15. Назвіть проблеми охорони праці. Що необхідно змінити для поліпшення охорони праці і безпеки на виробництві?

16. У чому полягає сутність рейдерства, і як це явище виявилося в Україні?

17. Які шляхи вирішення проблем праці в сучасній Україні?

Література

Основна

1. Малахова Ж.Д. Трудовые организации современной Украины: социологический подход : монография / Ж.Д. Малахова. – Запорожье : КПУ, 2009.

2. Огаренко В.М. Соціологія праці : навч. посіб. / В.М. Огаренко, Ж.Д. Малахова. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 304 с.

Додаткова

3. Крючков Г. Чего ожидать стране от новой власти? / Г. Крючков // Рабочая газета. – 2008. – 24 января. – № 14 (141 530).

4. Кузьменко Н. Новий виклик українській нації. Рейдерство як загроза національній безпеці України / Н. Кузьменко // Бюлетень Національної служби посередництва і примірення. – 2008. – № 1–2. – С. 12–18.

5. Лукашевич Н.П. Введение в социологию : учеб.-метод. пособ. / Н.П. Лукашевич, Н.В. Туленков. – К. : МАУП, 1996.

6. Маккоби М. Контуры менеджмента раньше и сегодня / М. Маккоби // Диалог. США. – 1992. – № 50.

7. Орлов П. Угрозы в социальной среде: их диагностики и возможности устранения / П. Орлов // Вопросы экономики. – 1995. – № 1. – С. 107–108.

8. Патрушев В.И. Введение в теорию социальных технологий / В.И. Патрушев. – М. : ИКАР, 2008. – 222 с.

9. Симоненко П. Государственные компании – ударная сила политики индустриального прорыва / П. Симоненко // Коммунист. – 2005. – № 99 (831).

10. Симоненко П. Бедность – угроза национальной безопасности / П. Симоненко // Рабочая газета. – 2007. – 11 мая. – № 67–68 (14 010–14 011).

11. Станиславски В. Анатомия зла / В. Станиславски // Рабочая газета. – 2008. – 8 февраля. – № 25 (14 164).

12. Словарь иностранных слов. – 13-е изд., стереотип. – М. : Рус. яз., 1986. – 608 с.

13. Статистичний щорічник Запорізької області за 2005 р. – Запоріжжя : Державний комітет статистики України, Запорізьке управління статистики, 2006.

14. Українське суспільство: десять років незалежности (Соціологічний моніторінг та коментар науковців) / за ред. д.е.н. В.М. Ворони, д.с.н. М.О. Шульги. – К. : Институт соціології НАН України, 2001. – 662 с.

15. Шкаратан О.И. Профессионалы и менеджеры в сфере занятости – положение и реальное поведение / О.И. Шкаратан, С.А. Инясевский // Социологические исследования. – 2006. – № 12. – С. 41–53.

16. Шабанова М.А. Новое поколение российского бизнес-сообщества: особенности профессионализации и адаптации / М.А. Шабанова // Социологические исследования. – 2007. – № 10.


ВИСНОВКИ

За умов переходу до ринку постає нагальна потреба в застосуванні економічної соціології, яка спирається на вітчизняний і зарубіжний досвід. Ця наука покликана вирішити декілька важливих завдань: по-перше, розширити простір актуальних для соціолога предметних сфер, у тому числі і тих, що раніше були прерогативою тільки економістів; по-друге, більш тісніше інтегрувати ці сфери між собою та частково переоформити їх концептуальний апарат; по-третє, встановити зв’язки з досягненнями класичної та новітньої економічної теорії; по-четверте, адаптувати досвід зарубіжних учених у сфері економічної соціології до умов сучасної України.

У процесі взаємодії людство створює соціально-економічні системи, різні як за масштабами і територіями, так і за основними принципами організації таких систем. Світ господарства – це система, яка утворена взаємодією національних, регіональних, континентальних, трансконтинентальних за масштабами, територіями та устроєм соціально-економічних підсистем і спрямована на забезпечення умов виживання і розвитку світового суспільства.

Зумовлені переходом до ринкової економіки масштаби перетворень у сфері економіки вимагають пильної уваги не тільки до підготовки професійних соціологів, а й до навчання соціологічним методам виміру та аналізу соціальних процесів усіх фахівців, які пов’язані з економікою та управлінською діяльністю.

Структура і специфіка навчального посібника зумовлені вимогами освітніх стандартів з підготовки соціологів, економістів, менеджерів, соціальних працівників, які працюють у соціально-економічній сфері, необхідністю вирішення комплексу навчальних завдань, що постають перед студентами в процесі вивчення економічної соціології.

Поле економічної соціології дуже складне. Основні предметні сфери, які створюють дослідне поле економічної соціології, такі:

– історія виникнення та розвиток економічної соціології;

– економіко-соціологічна методологія;

– соціологія підприємництва;

– соціально-трудові економічні відносини;

– соціологія зайнятості;

– соціологія грошей;

– соціологія споживання;

– соціологія ринку праці;

– соціально-професійна й економічна стратифікація;

– ідеологія господарської діяльності.

Це далеко не повний перелік напрямів, що мають стосунок до економічної соціології. Можна розподілити предметне поле економічної соціології на соціологію виробничої, обмінної та споживчої поведінки. За галузевою ознакою можна виділити індустріальну, аграрну, фінансову соціологію, соціологію домашнього господарства.

У навчальному посібнику здійснена спроба професійного самовизначення робочих методологічних взаємовідносин між економікою та економічною соціологією.

Курс економічної соціології, який розроблений і викладається вже не перший рік у Класичному приватному університеті, викликає інтерес і зацікавленість студентів. Ось чому кафедра соціології та соціальної роботи Класичного приватного університету розробила навчальний посібник з цієї навчальної дисципліни і має надію, що воно буде корисне не тільки соціологам, соціальним робітникам, а й менеджерам, економістам, викладачам, аспірантам, студентам, які навчаються у вищих закладах України, та широкому колу читачів, які працюють у соціально-економічній сфері.

 


Словник термінів

Аномія − кризисний стан суспільства, що характеризується глибокими порушеннями функціонування системи правової і моральної регуляції поведінки індивідів.

Безробітні (відповідно до законодавства України) – громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні розпочати виконання підходящої роботи.

Безробіття − складне, багатоаспектне соціально-економічне явище, яке властиве суспільству з ринковою економікою, коли частина економічно активного населення не зайнята у виробництві товарів і послуг через відсутність підходящої роботи.

Біхевіоризм – напрям у методології соціальних наук першої половини ХХ ст., представники якого вважали, що предметом дослідження повинна виступати поведінка, яка розуміється як сукупність рухових та словесних й емоційних відповідей (реакцій) на вплив (стимули) зовнішнього середовища.

Бюрократизм (від франц. bureaucratism) – 1) система політичного, економічного і соціального управління, що заснована на відриві центрів виконавчої влади від волі членів суспільства; 2) канцелярщина, тяганина, зневага до сутності справи заради дотримання формальностей.

Глобальне благополуччя – узагальнена характеристика суб'єктивного благополуччя людини, визначена як інтегративна характеристика цього ставлення за допомогою інтегрування різних приватних оцінних шкал.

Гнучка зайнятість – це форма зайнятості в умовах ринкових відносин, яку використовують роботодавці, власники фірм у конкурентній боротьбі і роботи в невизначеному полі ризику, котра виражається в чисельній, функціональній і фінансовій формах.

Гроші − це засіб, що має кількісний вимір і застосовується для: а) обміну (купівлі-продажу); б) оплати; в) вимірювання вартості; г) заощадження. Із соціологічного погляду гроші − це здатність суб'єктів, які займаються господарською діяльністю, здобувати економічно цінні ресурси шляхом обміну на основі договірних угод. У процесі здійснення угод однією стороною є товари, що мають корисність, а іншою − грошові знаки певної вартості, що мають обов'язкову чинність.

Групи устремління – це групи, з яким індивід прагне себе асоціювати.

Гуманістична стратегія формування громадської думки – базується на твердженні: функція ЗМІ щодо громадської думки полягає не у звичайній трансляції стимулів, які модифікують свідомість і поведінку аудиторії, а в постачанні їй інформаційного емоційного “будівельного матеріалу”, “сировини” для творення власних уявлень про зміст і сенс соціальних проблем.

Деприватизація – повторна приватизація власності, тобто знову передача власності, але вже від однієї приватної особи іншій, яка також є приватним власником.

Дисидент (лат. dissidens − незгідний, такий, що перечить) – 1) людина, що не дотримується панівного віросповідання; 2) інакомисляча людина, яка не згідна з панівною ідеологією.

Дисоціативні групи – це групи, членство яких індивід мотивовано уникає.

Економічна ідеологія – це певний набір поглядів на ведення господарської діяльності людиною або групою людей на тому чи іншому економічному об’єкті.

Економічний лібералізм – економічна наукова концепція XVIІІ–XIХ ст. у межах класичної школи політекономії. Сутність концепції полягає в тому, що суспільству потрібні свобода підприємництва і вільна конкуренція, а держава не повинна втручатись в економіку.

Еліта (франц. elite) – 1) провідні представники якої-небудь частини суспільства, угрупування тощо; 2) верхній шар панівного класу або окремих його груп.

Ідеологія − 1) це вчення про ідеї, яке досліджує загальні принципи і закони виникнення ідей, дає тим самим змогу встановити чіткі засади для політики, етики, виховання; 2) це сукупність філософських, політичних, правових, моральних, релігійних та мистецьких поглядів, що характеризують те або інше суспільство, клас, політичну партію.

Ідея – це форма осягнення дійсності в думці, яка включає усвідомлення мети і способи подальшого пізнання й перетворення світу.

Ієрархія (грец. hierarchia) – 1) розташування частин або елементів цілого в порядку від вищого до нижчого; 2) розташування службових звань, чинів у порядку їх підпорядкування (ієрархічні сходи).

Ізгой − особа, ізольована від суспільства або соціальної групи.

Індекс споживчих настроїв – інтегральний показник, який дає можливість визначити наміри населення щодо витрат (їх змісту) та заощаджень, рівня соціального оптимізму щодо економічного і соціального розвитку країни в цілому. Індекс ІСН будується на основі систематичних соціологічних опитувань населення.

Інтегральний індекс соціального самопочуття (ІІСС) є узагальненим індикатором реакції населення на соціальні перетворення, допомагає визначити оцінку соціального благополуччя в різних сферах життєдіяльності (розроблений київськими соціологами Є. Головахою та Н. Паніною).

Колективний договір − розглядається двояко: як інститут трудового права й як локальний правовий акт. Як інститут трудового права колективний договір становить сукупність правових норм, що визначають порядок розробки, укладення та виконання трудового договору. Як локальний правовий акт колективний договір являє собою угоду між власником і трудовим колективом про локальне регулювання трудових, виробничих і соціально-економічних відносин на підприємстві. За своєю цільовою спрямованістю він покликаний конкретизувати відносини між власником і трудовим колективом з питань економічного і соціального розвитку з урахуванням специфічних умов підприємств.

Колективні переговори − переговори осіб з приводу трудових відносин, через своїх представників щодо питань підготовки, складання або зміни колективних договорів між працівниками і працедавцем. Ініціатором колективних переговорів має право виступати кожна із сторін трудових відносин.

Комфортність − стан затишку, зручності й задоволення, забезпечений сукупністю позитивних психологічних і фізіологічних відчуттів людини в процесі його трудової діяльності.

Консерватизм (франц. conservatisme, від лат. conservo − охороняю, зберігаю) – об’єднує ідейно-політичні, ідеологічні і культурні течії, що спираються на ідею традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті.

Лібералізм (франц. libéralisme) − філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.

Маніпулятивна стратегія формування громадської думки – ґрунтується на парадигмі ефектів мас-медіа типу “могутні медіа та аудиторія, що є відносно пасивною та легко піддається впливам” й полягає в бомбардуванні реципієнтів цілеспрямованою клішованою інформацією, наданні конкретних аксіологічних настанов, включенні особистостей у діяльність, зміст якої, мета і завдання ними раціонально не усвідомлюються, мобілізації реципієнта на виконання дій, необхідних комунікатору.

Меркантилізм – це економічне вчення і політика, які відображали інтереси торговельної еліти в період, що передував розвитку промислового капіталізму.

Міжнародна організація праці (МОП) − спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, створена у 1919 р. Головною метою МОП є сприяння соціально-економічному прогресу, підвищенню добробуту і поліпшенню умов праці людей, захисту прав людини. Має тристоронню структуру (реалізація принципу трипартизму), в рамках якої здійснюються переговори між урядами, організаціями трудящих і підприємців.

Модель впливу “двокроковий потік” – передбачає, що на першому кроці інформація поступає від джерел (ЗМІ) до впливачів, на другому – отримана інформація передається “з вуст в уста” більш пасивним пошукачам інформації (послідовникам).

Модель впливу “мультистадійна взаємодія” – передбачає, що ті, хто справляє вплив, і пошукачі (послідовники) відчувають на собі вплив ЗМІ і тому ЗМІ можуть спонукати шукачів інформації звернутись до будь-кого (з тих, хто здійснює вплив) за порадою.

Модель впливу “просочування вгору” – представники більш високої верстви населення (послідовники) запозичують зразки поведінки у представників нижчих верств населення (ті, хто здійснює вплив), тобто вплив здійснюється знизу.

Модель впливу “просочування до низу” – представники нижчих верств населення (послідовники) часто прагнуть будувати свою поведінку із запозиченням зразків у співгромадян більш високої верстви населення (ті, хто справляє вплив). Вплив здійснюється вертикально через соціальні класи завдяки створенню зразків “видимого споживання” серед представників більш високої верстви населення, особливо у сфері моди та стилю.

Наймана праця − праця особи, яка працює за договором найму на підприємстві, що належить іншому власникові.

Найманий працівник– фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю, і отримує за свою працю винагороду в грошовій або іншій формі.

Національна рада соціального партнерства − постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Президентові України, який утворюється з представників Кабінету Міністрів України, об'єднань підприємців та професійних спілок для узгодженого вирішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері.

Підприємець (суб'єкт господарювання) – юридична особа незалежно від форм власності, яка займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання та продажу товарів (робіт, послуг); громадянин, який здійснює самостійну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Поведінка споживача – це, переважно, навчена поведінка, оскільки більшість відносин, цінностей, смаків, форм поведінки, переваг, символічних значень і почуттів набувається в процесі соціального пізнання та практики.

Приватизація – це передача (продаж) підприємств, засобів транспорту, житлових споруд, що належать державі, у приватну власність.

Профспілки (професійні спілки) − громадські організації, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами, за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів, всі професійні спілки мають рівні права.

Реприватизація – повернення у власність державі майна (підприємств, банків, земельних ділянок тощо), що раніше належало приватному капіталу.

Референтна група − це група, очікування та цінності якої використовуються індивідуумом як основа для особистої поведінки.

Ринок – 1) фіксоване місце, призначене для офіційно дозволеної в певні дні і години торгівлі; 2) певна територія, на якій відбуваються акти купівлі-продажу; 3) сукупний платоспроможний попит на визначений вид продуктів і послуг; 4) саморегульований механізм балансування попиту і пропозиції за допомогою вільно встановлених цін на продукти і послуги; 5) економічна система, в якій панує конкуренція між незалежними господарськими агентами.

Ринок праці − сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу, через яку здійснюється продаж робочої сили на визначений термін.

Роботодавці – власники підприємств або уповноважені їм особи; фізичні особи, які використовують найману працю.

Робоча сила − сукупність фізичних і розумових здібностей людини, що використовуються у виробництві життєвих благ.

Система соціального партнерства − складне утворення структурно-організаційних елементів: об'єкта, предмета, суб'єктів, механізму, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин. Найважливіший елемент системи соціального партнерства − механізм партнерських відносин, основу якого становлять форми, способи, процедури, методи взаємодії, система контролю за виконанням прийнятих договорів, угод, організаційно-функціональні структури.

Соціалізм − суспільне вчення, ідеалом якого є здійснення принципів соціальної справедливості і рівності. Економічна основа соціалізму − соціально справедливий розподіл продуктів суспільної праці та система соціального захисту.

Соціальна комфортність − створення умов для можливості максимальної реалізації людини в суспільстві.

Соціальна мобільність – це перехід індивіда з класу в клас, з однієї соціальної групи в іншу, що зумовлює перебудову соціальної структури суспільства.

Соціальна політика − складова внутрішньої політики держави; комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення й узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.

Соціальне партнерство − це специфічний тип суспільних відносин, при якому досягається певний баланс реалізації основних інтересів найважливіших соціальних груп суспільства, забезпечується історично зумовлений компроміс у реалізації інтересів головних суб'єктів соціально-економічних процесів ринкового суспільства.

Соціальне самопочуття − це соціальний індикатор, що визначається мірою задоволення її соціальних потреб, які, у свою чергу, є похідними від наявної в суспільстві системи соціальних благ, виробництва й розподілу їх.

Соціальний діалог − процес узгодження між сторонами соціального діалогу напрямів розвитку економічної та соціальної політики держави, галузі, регіону, який включає комплекс їх дій при прийнятті рішень, встановленні стратегічних цілей і розробленні програм розвитку з урахуванням інтересів працівників, роботодавців та держави в цілому.

Соціальний комфорт − суб`єктивна оцінка людини свого соціально-економічного становища в суспільстві, що виражає її потенційні можливості щодо задоволення тією чи іншою мірою своїх нагальних соціальних та економічних потреб, а в широкому розумінні – потенційних умов своєї самореалізації за умов повсякденності в орієнтирах її життєвого світу та соціальних амбіцій.

Соціальний конструктив − це соціальна практика, яка веде до гармонізації соціальних процесів і відносин у рамках соціальної системи.

Соціальні амбіції − це перманентно корелюючі вищі потреби людини.

Соціальні партнери − трудові колективи найманих працівників і їх представники (профспілки й інші представники) та роботодавці й їх представники.

Соціально-трудова сфера − сфера дії, межі існування трудових відносин, які виникають між учасниками спільного трудового (виробничого) процесу, відносин зайнятості та розподілу і споживання виробленого національного продукту.

Соціально-трудові відносини – це комплекс відносин між сторонами – найманими працівниками та роботодавцями, суб’єктами й органами сторін за участю держави (органів законодавчої і виконавчої влади) і місцевого самоврядування, які пов’язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня і якості життя особистості, колективів і суспільства в цілому.

Соціологія грошей − це спеціальна соціологічна теорія і галузева наука, що розглядає гроші як об'єкт пізнання суспільних наук, предметом її вивчення є: соціальні функції грошей; гроші як база монетарного обігу; економічна соціалізація; грошові типи особистості; соціокультурні особливості відносини до грошей; гроші як соціальне явище; форми грошей у сучасному суспільстві.

Спосіб життя – визначається як зразок чи схема, відповідно до якої люди живуть, витрачають свій час і гроші.

Стратифікація (лат. stratum – настил, пласт та facere − робити) – розподіл суспільства на страти, ієрархічні організовані структури соціальної нерівності (ранги, статусні групи тощо), які існують у будь-якому суспільстві.

Суб’єктивне благополуччя – категорія, що може характеризувати самопочуття людини в окремих сферах соціальної життєдіяльності (у сімейному житті, у професійній діяльності тощо).

Трудовий договір − договір між працівником і працедавцем, що встановлює їх взаємні права й обов'язки.

Трудовий конфлікт − конфлікт між працедавцем і працівниками або між працедавцем і профспілкою працівників. Зазвичай трудові конфлікти виникають з приводу заробітної плати або умов праці. Розрізняють індивідуальні або колективні трудові конфлікти.

Трудовий спор − це розбіжність поглядів суб'єктів трудового права щодо питань застосування трудового законодавства або про встановлення між ними нових умов праці у справі, що була подана на вирішення юрисдикційного органу.

Трудові відносини − це відносини, засновані на угоді між працівником і працедавцем про особисте виконання працівником за плату праці (роботи за посадою, професії або спеціальності або конкретного виду роботи, що доручається йому). Працівник, що вступив у трудові відносини, зобов'язаний підпорядковуватися правилам внутрішнього трудового розпорядку, а працедавець зобов'язаний забезпечити йому умови праці відповідно до законодавства, колективного або індивідуального трудового договору.

Фінансова гнучкість – це маніпулювання рівнем оплати зайнятих працівників або перехід до інших способів винагород, наприклад, до зміни відрядних форм оплати праці на погодинні, скасування преміальних систем, зменшення комісійних тощо.

Функціональна гнучкість – передбачає, що контингент працівників не змінюється, а при спаді виробництва або зменшується кількість робочих годин за рахунок тимчасового скорочення робочого дня, надання відпусток, або за кошти фірми працівники перекваліфікуються, опановують суміжні професії, переходять на і<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти