ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Аналіз структури капіталу відповідно до стратегії його розвитку і показників, зумовлених нею

Економічна література пропонує різні методичні підходи до вирішення завдання оптимізації структури капіталу. Найпоширенішими з них є методичні підходи, що визначаються на основі:

— управління величиною ефекту фінансового левериджу, який використовується підприємством;

— формування політики фінансування активів з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення капіталу;

— мінімальної вартості залучення капіталу.

Розглянемо суть та можливості використання кожного методичного прийому.

Вплив ефекту фінансового левериджу на кінцеві результати діяльності під­приємства та інтереси його власників проаналізуємо за даними табл. 10.4.

Таблиця 10.4

Вплив структури капіталу на його фінансові результати

(тис. грн.)

№ рядка Показники та алгоритми розрахунків Варіанти структур капіталу
І ІІ ІІІ
Загальна сума капіталу:
у тому числі:      
1.1 власний капітал
1.2 залучений капітал
Чистий дохід (виручка) від реалізації товарів робіт, послуг
Витрати:
у тому числі:      
3.1 операційні та інші витрати
3.2 витрати за відсотками за кредит (20 % річних)
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (р. 2 – р. 3)
Чистий прибуток після оподаткування (податок 30 %) (р. 4 – р. 4 · 0,3)
Дохідність власного капіталу (р. 5 : р. 1.1) 0,23 0,33 0,45
Ефект фінансового левериджу 0,1 0,22

 

Дані табл. 10.4 показують, що величина ефекту фінансового левериджу пов’язана зі структурою капіталу. Так, у другому варіанті, коли структура капіталу становить 50 %, дохідність власного капіталу порівняно з першим варіантом збільшується на 0,1, або на 10 %, а у третьому варіанті — на 0,22, або на 22 %.

Розглянемо вплив на оптимізацію структури капіталу політики фінансування активів підприємства з урахуванням вартості, ризику та термінів залучення окремих джерел капіталу.

Під політикою фінансування активів слід розуміти певну сукупність управлінських рішень та дій щодо вибору джерел коштів, які використовуються для формування активів підприємства та дотримання найоптимальнішого співвідношення між ними.

Обґрунтована політика фінансування активів підприємства має велике значення для його діяльності, оскільки вона забезпечує ефективне використання капіталу, фінансову стійкість та платоспроможність, збалансування зниження ціни формування капіталу та зменшення ризику витрат.

Відповідно до призначення активи підприємства з урахуванням часу класифікують на три групи:

— необоротні;

— постійна частина оборотних активів;

— змінна частина оборотних активів.

Загальна сума активів та їх складові частини наведені на рис. 10.1.

Рис. 10.1. Структура активів підприємства

Розрізняють три основних різновиди політики фінансування активів підприємства, а саме:

— консервативну;

— агресивну;

— компромісну.

Консервативна політика фінансування передбачає використання власного капіталу та довгострокових зобов’язань для формування необоротних активів та половини змінної частини оборотних активів. Перевагою цього підходу є забезпечення міні­мізації ризику, оскільки короткострокові зобов’язання використовуються у незначних обсягах для формування змінної частини оборотних активів. Водночас така політика фінансування дуже обтяжлива для підприємства у зв’язку з високою вартістю капіталу, що використовується. Крім того, вона передбачає витрати, пов’язані з неповним використанням залученого довгострокового капіталу в періоди зменшення змінної частини оборотних активів. Схематично консервативна політика фінансування активів представлена на рис. 10.2.

Рис. 10.2. Консервативна політика фінансування активів

Агресивна політика фінансування активів націлена на використання власного капіталу та довгострокових зобов’язань тільки для формування необоротних активів (рис. 10.3). Оборотні активи у пов­ному обсязі формуються за рахунок короткострокових зобов’я­зань. Ця політика фінансування активів забезпечує найнижчу вартість капіталу підприємства, проте вона обмежена занадто високим ризиком можливості втрат та недостатності капіталу.

Рис. 10.3. Агресивна політика фінансування активів

Компромісна політика фінансування активів (рис. 10.4) має на меті використання власного капіталу та довгострокових зобов’я­зань для формування необоротних активів та постійної частини оборотних активів. При цьому вся змінна частина оборотного капіталу фінансується короткостроковими зобов’язаннями.

 

Рис. 10.4. Компромісна політика фінансування активів

 

Така політика фінансування активів дає змогу досягти компромісу між вартістю капіталу та ризиком його втрати.

В реальній діяльності підприємства, крім розглянутих трьох видів політики фінансування активів, можуть бути ще й інші, які передбачають зміну пропорцій використання окремих джерел капіталу для формування певних категорій активів.

Аналіз чинників формування структури капіталу в поєднанні з використанням теоретичних вимог дає змогу забезпечити формування найоптимальнішої структури фінансування активів підприємства.

У стратегічному аналізі структури капіталу велике значення має оцінка вартості капіталу.

Під вартістю капіталу розуміють суму коштів, яку підприємство, що одержує капітал, сплачує за використання одиниці капіталу його власнику.

Капітал підприємства формується з різноманітних джерел, кож­не з яких має свою вартість залучення капіталу.

Вартість власного капіталу дорівнює сумі отриманих дивідендів (спожитий дохід) та частини прибутку, яка спрямована у резервний капітал та реінвестована в активи (нерозподілений прибуток). Формула розрахунку вартості власного капіталу має такий вигляд:

(10.2)

де ВВК — вартість власного капіталу, %;

ЧП — чистий прибуток;

ВК — середня вартість власного капіталу.

Додаткове залучення власного капіталу за рахунок зовнішніх джерел відбувається шляхом додаткової емісії акцій підприємства або додаткових внесків у його статутний капітал. Для визначення суми чистого прибутку, який належатиме власникам акцій додаткового випуску відповідно до питомої ваги цих акцій у загальному обсязі статутного капіталу, використовують таку формулу:

(10.3)

де ЧПд — чистий прибуток, що залишається у розпорядженні власників від додаткового випуску;

НА — кількість випуску «нових» акцій;

СА — кількість випуску «старих» акцій;

ЧП — чистий прибуток, який залишається у розпорядженні власників підприємства.

Сума залучення капіталу від емісії нових акцій залежить від курсу їх продажу і витрат, пов’язаних з емісією. Його вартість розраховується за формулою:

(10.4)

де СДК — сума залучення додаткового капіталу від емісії нових акцій;

КП — курс продажу «нових» акцій;

ВЕ — витрати, пов’язані з емісією.

Формула розрахунку вартості залучення додаткового власного капіталу (ВДК) має такий вигляд:

(10.4)

Вартість залучення капіталу у формі банківських позик визначається на основі відсоткової ставки за кредит і може бути розрахована за такою формулою:

(10.5)

де ВП — вартість капіталу за рахунок позики, %;

П — відсоткова ставка за кредит банку, %;

РП — рівень податку на прибуток.

У процесі господарської діяльності підприємство іноді може використовувати для розрахунків такий фінансовий інструмент, як товарний кредит у формі короткострокової відстрочки платежу. Для обчислення його вартості використовують формулу:

(10.6)

де ВТК — вартість товарного кредиту, %;

Цз — сума цінових знижок;

Кз — середній розмір кредиторської заборгованості за товарним кредитом.

Таким чином, капітал підприємства може формуватися з кількох джерел, кожне з яких має свою вартість. Прогнозна вартість капіталу, який використовуватиметься підприємством, розраховується як його середньозважена вартість. Аналізуючи різні прогноз­ні варіанти структур капіталу, підприємство може обрати оптимальну за критерієм середньозваженої вартості. Розглянемо це на прикладі, наведеному у табл. 10.5. Акціонерним товариством прогнозується для фінансування господарської діяльності загальна вартість капіталу в сумі 5 млн. грн. Проаналізуємо середньозважену вартість капіталу за різними варіантами його структури.

Таблиця 10.5

Прогнозування оптимальної структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості

(тис. грн.)

№ рядка Джерела капіталу Вартість капіталу, % Варіанти структур капіталу
І ІІ ІІІ
Питома вага, % Сума Питома вага, % Сума Питома вага, % Сума
Звичайні акції 12,0
Привілейовані акції 10,0
Облігації підприємства 9,5
Довгострокові кредити 9,0
Короткострокові кредити 8,0
  Разом

 

За даними таблиці розрахуємо середньозважену вартість капіталу за кожним із можливих варіантів:

Аналіз розглянутих варіантів показує, що найнижча вартість капіталу в першому варіанті за такої структури капіталу: власний — 45 %, залучений — 55 %. У другому і третьому варіантах спостерігається зростання вартості капіталу при збільшенні у структурі частки власного капіталу. У другому варіанті власний капітал становить 56 % (середньозважена вартість капіталу — 10,5 %), у третьому — 67 % (середньозважена вартість капіталу — 10,9 %). Таким чином, можна зробити висновок про те, що структура капіталу впливає на загальну середньозважену його вартість.

Аналіз структури капіталу, його факторів показує, що вона тісно пов’язана із системою прогнозування показників підприємства.

Розробка усіх видів управлінських рішень неможлива без використання системи показників, за допомогою яких можуть бути реалізовані логіка, принципи та методичні підходи стратегічного аналізу і подальшого довгострокового і короткострокового планування.

Під показником у стратегічному аналізі, прогнозному обліку та звітності слід розуміти кількісно-якісні характеристики соціально-економічних явищ, факторів і процесів, які відбуваються у бізнесі. Причому якісна сторона його відображає суть явищ або процесів у конкретних умовах місця і часу, а кількісна — розмір, абсолютну або відносну величину.

Система прогнозних показників повинна відповідати таким основним вимогам:

— єдність і обов’язковість показників для даного рівня прогнозування;

— здатність до агрегатування і дезагрегатування;

— мати одиниці вимірювання;

— забезпечувати комплексну характеристику всіх аспектів функціонування об’єктів прогнозування;

— бути гнучкою, здатною до адаптації та відображення всіх змін стану об’єкта прогнозування.

Кількість показників, які використовуються у прогнозах, повинна бути обмеженою.

У стратегічних оцінках розрізняють такі основні групи показників: кінцеві і проміжні; натуральні та вартісні; абсолютні і відносні; регламентовані, розрахункові та інформаційні.

У сучасному ринковому господарюванні надзвичайно велику роль відіграють вартісні показники. Вони відображають загальні результати діяльності підприємства, дають змогу забезпечувати взаєм­ну узгодженість усіх видів прогнозів, визначити напрямки розвитку підприємства. За допомогою вартісних показників у прогнозній системі обліку і звітності розробляються господарські операції; визначаються обсяги та структура реалізації продукції; прогнозуються доходи, витрати і кінцеві результати діяльності; складаються прог­нозний баланс та звіт про фінансові результати.

 


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти