ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Охарактеризувати оборонні стратегії

Оборонні стратегії орієнтовані на збереження стабільної позиції компанії на ринку. Оборонна стратегія — орієнтована на збереження стабільних позицій організації на ринку. До оборонних належать такі стратегії: імітації, захисту, оперативного реагування, очікування.

До них належать:

1. імітації – базується на використанні вже відомих технологій і їх розвитку згідно з вимогами специфіки ринку. Фірма не несе витрат на дослідження том досягає значного зниження витрат і високої рентабельності продажу. Головна увага – швидке освоєння технології випуску товару у виробництво.

2. Захисна – використовується у формі короткострокових тактичних дій, зі створення конкуруючих фірмам умов на ринку шляхом перебудови виробництва на випуск модернізованої продукції.

3. Очікування здійснюється в умовах новизни ситуації і попиту споживачів

4. Оперативного реагування – вона притаманна спеціалізованим фірмам як працюють за індивідуальними замовленнями і володіють здатністю швидко перебудовуватися на створення нового продукту.

Стратегія імітації базується на використанні вже відомих технологій і їх розвитку згідно з вимогами специфічного ринку. Наприклад, фармацевтична промисловість, що виготовляє ліцензовані ліки або популярні ліки на закінчених патентах. Фірма, що проводить стратегію імітації, не несе витрат на дослідження (за винятком витрат на придбання ліцензій) і тому може досягати значного зниження витрат і високої рентабельності продажу. Головна увага при використанні стратегії імітації приділяється швидкому освоєнню технології і запуску товару у виробництво.

Творчий імітатор не робить винаходів продукту чи послуг, він удосконалює і розміщує їх на ринку. Наприклад, персональний комп’ютер «ІБМ» практично нічим не відрізняється від комп’ю­тера «Еппл», проте компанія «ІБМ» із самого початку разом зі своїм комп’ютером пропонує споживачу програмне забезпечення. Компанія «Еппл» дотримується традиційної системи розподілу комп’ютерів через спеціалізовані магазини. «ІБМ» — створила розгалужену мережу розподільчих каналів, при цьому вона не відмовилась і від спеціалізованих магазинів, великих підприємств роздрібної торгівлі типу «Сuрс», «Робак» і т. ін. Такий підхід до збуту продукції полегшує придбання комп’ютерів і користування ними. Ось такі скоріше організаційні, ніж технічні заходи є тими нововведеннями, які дають змогу компанії «ІБМ» бути лідером на ринку персональних комп’ютерів. Тому, на думку П. Друкера, стратегія імітації саме починається з ринку, а не з виробників. Творча імітаційна стратегія орієнтується на ринок і керується ринковими законами. Стратегія імітації потребує швидкозростаючого ринку. Імітатори досягають успіху тим, що забирають споживачів у авторів нового продукту чи послуги своїм обслуговуванням; творча імітація задовольняє вже існуючий попит, а не створює новий. Проте стратегія імітації також не вільна від ризику, причому значного. Загрозою може бути неправильна оцінка ситуації та імітація того, що не має перспектив з точки зору ринкових відносин.

Захисна стратегія використовується у формі короткострокових тактичних дій зі створення конкуруючим фірмам несприйнят­ливих умов на ринку шляхом перебудови виробництва на випуск модернізованої продукції.

Стратегія очікування здійснюється в умовах невизначеності ситуації і попиту споживачів. У цьому разі фірма займає очікуваль­ну позицію до прояснення ситуації на ринку, а потім нарощує виробництво і збут нового продукту.

На ранній стадії розвитку будь-якої галузі фірма ставить собі за мету уважно спостерігати за цим процесом. Спостереження дає змогу фірмі одержати інформацію про вимоги до технології та персоналу, визначити перспективи галузі з погляду прибутковості й потенціалу зростання, оцінити власні можливості. Коли галузь «дозріє», проясняться її перспективи і чинники успіху для очікуваної фірми, тоді фірма вдається до тактичних дій: розгортає власні НДДКР, купує ліцензії, створює спільне підприємство з фірмою-новатором або купує його. «Дженерал-електрик» тільки за 1981—1982 рр. скупила 118 малих новаторських фірм, витративши на це 1 млрд дол. За допомогою цих фірм вона започаткувала виробництво ЕОМ, електроніки, медичної апаратури, засобів комунікації [23].

Стратегія оперативного реагування притаманна спеціалізованим малим фірмам, які працюють за індивідуальними замовленнями і володіють здатністю швидко перебудовуватись на створення нового продукту.

Великі підприємства використовують спільні інноваційні стра­тегії (наступально-захисні), що забезпечує гнучкість їх поведінки серед конкурентів на ринку.

Білет №3

Охарактеризувати загальну схему інноваційної діяльності на підприємстві.

 

 

Що передбачає розроблення інноваційної стратегії

Поняття «стратегія» (грец. strategos — мистецтво перемагати) у сучасному розумінні — це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації1.

Стратегія — це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Інноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому.

Сутність підходу до процесу формування інноваційних стратегій полягає в тому щоб забезпечити постійне впровадження у виробництво нових сучасних виробів, постійно скорочувати всі види витрат , підвищувати якісні характеристики ІД і забезпечувати конкурентні переваги на ринку.

Розроблення інноваційної стратегії передбачає прийняття стра­тегічних завдань (цілей), оцінку можливостей та ресурсів для їх використання; аналіз альтернатив; підготовку конкретних програм, проектів, бюджетів; оцінку сильних та слабких сторін діяль­ності суб’єктів з урахуванням обраних цілей.

Послідовність етапів розроблення стратегій:

1 етап стратегічний діагноз (вивчення ситуацій на ранній стадії формування стратегій)

2 етап – стратегічний аналіз (визначення стратегічних зон, аналіз оточення і виявлення зовнішніх загроз і можливостей)

3 етап – формування стратегій (вибір стратегічного напрямку розроблення програми, проектів і бюджетів)

4 етап – оцінка програм,проектів ( здійснюється оцінка програми її відповідність інноваційному потенціалу)

5 етап реалізація стратегії( вироблення стратегічного пан, організація структури)

6 етап стратегічний контроль (здійснюється контроль результатів виконання стратегій)

Успішна стратегія має бути націлена:

1. На використання інноваційного потенціал підприємства які відповідають його можливостям

2. На забезпечення захисту організації від зовнішніх зігроз

3. На створення конкурентних переваг

Критерії які дотримується організація при визначенні інноваційної стратегії:

1. Відповідність можливостям і загрозам зовнішнього середовища

2. Відповідність цілям організаціям і сумісність з її місіями

3. Досягнення конкурентних переваг за рахунок використання сильних сторін фірми і слабкості конкурентів і нейтралізації або компенсації слабких сторін підприємства і сильних сторін конкурента

4. Наявність необхідних ресурсів

5. Досягнення між всіма підрозділами фірми

6. Використання ефекту ІД як єдиної системи

Білет №4

1.класифікація інновацій та їх особливості:

Методологічну основу для виділення класифікаційних ознак інновацій вперше було запропоновано в роботах Й.А. Шумпетера, який систематизував інновації за типами:

v Продуктові

v Процесні

v Сировинні

v Організаційні

v Збутові інновації

Й.А.Шумпетер виділяв також базові та вторинні інновації.

Г.Менш виділяв базові, поліпшуючі, псевдо інновації.

Найпоширенішим підходом до класифікації інновацій є розподіл їх за змістом та сферою застосування:

v Технологічні

v Продуктові

v Економічні

v Соціальні

v Юридичні

Однією з найважливіших класифікаційних ознак для інновацій є їх новизна та вплив на економічні та соціальні процеси.

Інновації поділяються за новизною на Інновації у світі це інновації абсолютної новизни, які у разі інтенсивного поширення стають радикальними (базовими) нововведеннями.

Такі класифікаційні ознаки присутні в більшості класифікаторів інновацій.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти