ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСНОВНІ НАПРЯМКИ, ТЕЧІЇ І ШКОЛИ В СУЧАСНІЙ ПОСТКЛАСИЧНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Загрузка...

Посткласична (або некласична) філософія– абсолютний та безкомпромісний протест проти класичної філософії. Особливості:

§ якщо у Гегеля «все розумне є дійсним, а все дійсне є розумним», то у Шоенгауера «все нерозумне є дійсним, а все дійсне є нерозумним».

§ жоден з представників пост класичної філософії не був філософом.

Основні напрямки:

1. «філософія життя» (Шопенгауер, Ніцше)

2. позитивізм (О. Конт, К. Поппер)

3. екзистенціалізм (С. Кьєркегор, А. Камю, Сартр, К. Ясперс, М. Хайдегер, Л. Стефаніїні, П. Грегоретті)

4. фрейдизм або філософія несвідомого (З. Фрейд)

5. ірманевтика або філософія інтерпретації

6. лінгвістична філософія

è«Філософія життя» - песимістична філософія /родоначальник Шопенгауер/

§ Шопенгауер «Світ як воля та уявлення» (1819-1844 рр.): світ є породженням людини, її уявлень.

§ Ніцше «Зратаустра»: сутність людини = іншим людям: (1) 1Я>інші Я è маніакальний синдром; (2) 1Я<інші Я è комплекс неповноцінності; (3) 1Я<своє Я è людина хоче від себе більше ніж може.

èПозитивізм:

§ Закладений природознавцями;

§ Заперечує існування особливих законів розвитку;

§ Стверджує, що суспільство рухається за законами природи, а методика наук природознавства повинна використовуватись у розумінні і пізнанні суспільства тому, що окремої методики суспільства бути не може (за О .Контом).

1-а течія: отримав продовження в 57-60 рр. з Дарвіном: (1) закони боротьби суспільства = законам боротьби природи; (2) людина як тварина, але людина не тварина – вона має інтелект.

2-а течія: «соціологія самовбивства» за Дюркгеймом: (1) пов’язана не з соціальними умовами, а з особливостями статі; (2) аспекти генетичного походження, тобто спадковість.

èНеопозитивізм /Л. Віденштейн (1920-1930 рр)/

§ Залишився лише текст без матерії;

§ Значення має не зміст тексту, а його лексична правильність => лінгвістичний неопозитивізм (сучасний представник О. Босенко);

§ Філософія тексту

§ Кожен придумує свою реальність (сучасний представник О.Забужко)

èПостпозитивізм /К. Поппер/

§ Постановка питання про істинність мови науки

§ Принцип верифікації даних

§ Головне питання: як перевірити істинність наукового тексту? – за допомогою тексту! Його потрібно викривити, потім усунути викривлення, потім отримати результат => той самий текст => тавтологія (неможливо перевірити текст за допомогою тексту!).

§ Цей напрямок зайшов в глухий кут в кінцевому результаті;

§ Постпозитивізм заперечив усе те, з чого починається сам позитивізм.

èФрейдизм /З. Фрейд/

§ течія позитивізму

§ За Фрейдом чуттєвість без: а) розуму; б) відношення до інших людей.

§ Я ç Культура - «суспільство» - не Я è Воно

§ Філософія несвідомого – перехідний стан від вищої нервової діяльності до психіки. Несвідоме притаманне тваринам. Це безумовний рефлекторний комплекс.

§ Філософія підсвідомого – буває лише у людей. Безкультурне – форма культури (постійний умовний рефлекс), це людська безпосередність.

§ Деградація людської чуттєвості в тваринний простір;

§ За допомогою гіпнозу Фрейд витягує з людини підсвідоме.

èНеофрейдизм та неомарксизм

1. Концепція К. Юнга «Про психологічні архетипи»:

§ Юнг переводить концепцію Фрейда в простір історичного архетипу різних народів та націй;

§ Чи є у народностей своя психіка і психологія?

§ Пошук характеру народу як відмова від соціального статусу (напр., СРСР è Україна);

2. Г. Маркузе та Е. Фром представники неофрейдизму та неомарксизму і належать до Магбурзької школи:

§ Неофрейдизм: я і Воно, я та інше;

§ Неомарксизм: критика капіталізму

§ Г. Маркузе «Одномірна людина», «Ерос і цивілізація» (60-і рр.)

§ Е. Фром «Мати чи бути», «Бігство від свободи», «Здорове суспільство» (про те, що 90% суспільства хворі), «Анатомія людської деструктивності».

§ Фром пише, що людина живе в суспільстві, яке розрушує її психіку, але неврози – це єрунда.

§ Розповсюджується сфера «співвідносин» (в т.ч. і статевих) – неофрейдизм – хіпі як діти кохання (сексуальна революція, революція – це любов до свободи).

èЕкзистенціоналізм

1-течія: французький екзистенціалізм

А) С. Кьєркегор – засновник напрямку

§ Екзистенціоналізм (з фр. - існувати) – філософія існування, прагнення до свободи, а свобода розуміється як така, що звільнена від сутності; існування поза сутністю.

§ З т.з. екзистенціалістів, будь-які думки про сутність речей переводять людину у простір належного è виникає почуття обов’язку è це вже несвобода.

§ Свобода несумісна з якимось принципом, бо сутність речей спирається на закони і принципи, а людина не хоче, щоб її ця сутність пригнічувала.

§ Принцип заперечення будь-яких принципів (Сократ і його трилогія).

Б) Ж.П. Сарт – повертає до життя екзистенціалізм після Кьєркегора (20 рр.)

§ Екзистенціальний гуманізм

§ Жовтнева революція на думку Сартра антигуманна – відмова від філософської сутності речей

В) А. Камю

§ «Міф про Сізіфа»: праця постає без смисловою;

§ Страх людини перед часом; час проходить в пусту è основний принцип французького екзистенціалізму!

2-а течія: німецький екзистенціалізм

А) Хайдегер

§ Переносить філософію екзистенціалізму у простір історії

§ Ідея вісьового часу історії – час, коли в існуванні того чи іншого типу культури розкривається сутність розвитку культури.

§ «Сродна праця» Сковороди – вістовий час в українській історії.

Б) Ясперс (учень Хайдегера)

§ Людина зосереджена бути любою ціною

§ З т.з. Ясперса, фашист для Німеччини – не тип культури, який може бути значущий як для нім. так і для інших;

§ З т.з. Хайдегера: чому б і ні?.

 

Екзистенціальна філософія та її різновиди.

Екзистенциалізм (фр. Existentialism eвід лат. exsistentia — існування), філософія існування — напрямок у философии XX століття, що акцентує свою увагу, на унікальності ірраціонального буття людини. Екзистенціалізм розвивався паралельно напрямам персонализма і философской антропології, від яких він відрізняється насамперед ідеєю подолання (а не розкриття) людиною власної сутності й більшим акцентом на глибині емоційної природи.

Історія терміна

Одним з перших термін «екзистенціальна філософія» увів Карл Ясперс в 1931 у роботі «Духовна ситуація часу», а в 1938 році він виніс його в назву окремої роботи. Основоположником екзистенціальної філософії Ясперс називає Кьеркегора. В 1939 году після смерті російського філософа-емігранта Лева Шестова виходить його книга «Кьеркегора й екзистенціальна філософія», однак знайомство Шестова із творчістю Кьеркегора відбулося лише в 1928, коли російський мислитель написав всі свої основні роботи. В 1943 году книгу з подібною назвою випускає Отто Больнов. Термін екзистенціалізм використає в назві своєї роботи Жан-Поль Сартр (фр. L'existentialisme est un humanisme, 1946), де екзистенціалізм розділений на релігійний (Карл Ясперс, Габриэль Марсель) і атеїстичний (Мартин Хайдеггер).

Зміст вчення

Екзистенціалізм (згідно Ясперсу) возводить свої джерела до Кьеркегору, Шеллингу і Ницше. А також, через Хайдеггера й Сартра генетично сходить до феноменологии Гуссерля (Камю вважав навіть Гуссерля екзистенціалістом).

Екзистенціальна філософія - це філософія буття людини.

Основна категорія філософії екзистенціалізму це экзистенция.

У філософії існування знайшов відбиття кризис оптимістичного лібералізму, що опирається на технічний прогрес, але неспроможний пояснити нестійкість, невпорядкованість людського життя, властивій людині почуття страха, розпачу, безвихідності.

Філософія екзистенціалізму — ірраціональна реакція на раціоналізм просвітництва і німецької класичної философии. По твердженнях філософів-екзистенціалістів, основний порок раціонального мислення полягає в тому, що воно виходить із принципу протилежності суб’єкта і об’єкта, тобто розділяє мир на дві сфери — об'єктивну й суб'єктивну. Всю дійсність, у тому числі й людину, раціональне мислення розглядає тільки як предмет, «сутність», пізнанням якої можна маніпулювати в термінах суб'єкта-об'єкта. Справжня філософія, з погляду екзистенціалізму, повинна виходити з єдності об'єкта й суб'єкта. Ця єдність втілена в «экзистенции», тобто якоїсь ірраціональної реальності.

Згідно філософії екзистенціалізму, щоб усвідомити себе як «экзистенцию», людина повинна виявитися в «прикордонній ситуації» — наприклад, перед смертю. У результаті мир стає для людини «інтимно близьким». Дійсним способом пізнання, способом проникнення в мир «экзистенции» оголошується интуиция («екзистенціальний досвід» у Марселя, «розуміння» у Хайдеггера, «екзистенціальне осяяння» у Ясперса), що виявляє собою ірраціонально витлумачений феноменологічний метод Гуссерля.

Значне місце у філософії екзистенціалізму займає постановка й рішення проблеми волі, що визначається як «выбор» особистістю однієї з незліченних можливостей. Предмети й тварини не мають волю, оскільки відразу володіють «сущим», эссенцией. Людина ж котра осягає своє суще протягом всього й з відповідає за кожну зроблену їм дію, не може пояснювати свої помилки «обставинами». Таким чином, людина мислиться екзистенціалістами як «проект», що будує себе. В остаточному підсумку, ідеальна воля людини — це свобода особи від суспільства.

Екзистенціальна філософія для кожного своя, у кожної людини індивідуальна екзистенція.

 

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти