ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Проблема суб’єкта в історичному процесі

Уявлення про суб'єкт історії виявляється тим дзеркалом, у якому індивіди бачать своє ідеальне відображення і оцінюють свою поведінку, свій спосіб життя. Згідно уявлень давніх мислителів історія твориться почуттями та прагненнями видатних державних діячів, які при цьому спираються на знання і науку, є носіями активної розумової діяльності, втілюють наукові знання в практику (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій).Платон вважав, що народ створює державу, яка є "початковою точкою відліку, початком людської історії". Рівновага в суспільстві забезпечується завдяки постійному балансуванню розумного і вольового початків, причому розумний початок завжди стоїть вище вольового, а також на основі взаємної поваги і спільності інтересів трьох станів (філософи, захисники, трудівники), спрямованих на служіння ідеї. Зміни держави він пов'язував з причинами суб'єктивного (ріст чисельності населення і розширення виробництва, нововведення в мистецтві і системі виховання) і об'єктивного (космічного, непідвладного контролю людини) характеру

Зі зростанням впливів християнства історія вже не розглядається як наслідок людської волі, а пояснюється здійсненням Божого промислу, який визначає наперед мету кожного людського життя і сприяє її досягненню через визначення час від часу предметів бажань людей. Ці погляди спричинили великий вплив на всю середньовічну і деякі напрями пізнішої філософії.У поглядах мислителів Відродження суб'єктом виступає особистість, яка творить не тільки себе, своє життя, але і людську історію самостійно, без впливу природи чи Бога. Рухає ж її діяльністю прагнення творити, пізнавати, вдосконалювати, служити людям і суспільству. Головною рушійною силою є інтерес, зокрема майновий, адже, як стверджував Н. Макіавеллі, "людина скоріш забуде смерть батька, ніж вилучення майна".

У філософії Нового часу і Просвітництва суб'єктом історичного процесу виступає людина, розвиток якої пояснювався на об'єктивних засадах. Адже, як зауважив П. Гольбах: "Все, що ми робимо чи думаємо, все, чим ми є і чим будемо, завжди тільки наслідок того, чим нас зробила всеохоплююча природа". Таким чином, хід історії не залежить від волі Бога, а визначається суто природними причинами, насамперед географічними умовами (Ш.Л. Монтеск'є).

Для німецької класичної філософії характерним є уявлення про трансцедентний суб'єкт історії як сублімований вираз морального розуму. І. Кант розвивав ідеї про природній характер історичного процесу. Природа намагається "розвинути всі задатки, закладені нею у людство", використовуючи для цього антагонізм, "невживче спілкування", протиріччя, які постійно виникають між людьми, зіткнення різноманітних, перш за все економічних, інтересів, що в результаті дає новий результат. Вирішальна роль, на його думку, належить автономній, імманентній для людського суспільства властивості, яка відрізняє його від іншої природи - моральності, яка існує на фундаменті свободи. Як фізико-географічні умови, так і біологічна природа людини, визначаючи моральний прогрес людства, впливає на прогрес історичний. Суспільство ж не тільки природний, але і трансцедентний суб'єкт, який живе в особливому світі по законам цього особливого світу.

Найбільш глибоку, логічно послідовну об'єктивно-ідеалістичну теорію історичного розвитку створив Г. Гегель. Для нього суб'єктом історичного процесу є абсолютний дух, єдиною метою якого є "сама в собі свобода", бажання "знайти себе, прийти до себе і споглядати себе як дійсніcть". Знаряддями і засобами світового духа є бажання, інтереси і діяльність "історичних людей", "всесвітньо-історичних особистостей" та народів, які, реалізуючи волю світового духа, стають пануючими для даної епохи. Однак "не всі народи ідуть в рахунок світової історії. Кожен відповідно свому принципу виступає в свій момент. Потім він зникає зі сцени, мабуть, назавжди", - стверджував Гегель.

Своєрідно підходила до питань історичного процесу марксистська філософія. Його вирішальним фактором проголошувалось "матеріально-виробниче життя суспільства", яке і забезпечує існування та розвиток певних суспільних спільнот. Інші спільноти, які не мають в основі матеріально-виробничого базису, не грають такої ролі в суспільстві. Визначальна роль матеріального виробництва в житті суспільства втілюється у вирішальній ролі народних мас (трудових верств) в історії людства, причому ця роль постійно зростає. Важливу роль відіграють і класи, існування яких, за К. Марксом, пов'язане з певними історичними фазами розвитку виробництва і які об'єднуються на основі об'єктивних виробничо-економічних інтересів. Класова ж боротьба, яка в основі своїй має "глибокий, об'єктивний, економічний, соціальний антагонізм" і була тим специфічним мотором, який Ф. Енгельс називав "безпосередньою рушійною силою історії".

В післякласичний період розвитку філософії межі визначення суб'єкту історичного процесу, а тим більше визначення його рушійних сил і факторів, значно розширились. На противагу субстанціальному підходу в класичному раціоналізмі виникає інший підхід до суб'єктивності, яка починає розглядатись через буттєвість. Буття людини, великих мас людей вже є предметом дослідження не у якості засобу реалізації ідей видатних людей, чи елемента безособового розвитку матеріального виробництва, а у їх повсякденності. У XIX столітті було сформовано психологічний напрям філософії, який суб'єктом переважно визначав індивіда, а центр ваги переносив на психологічний фактор. Так, рушійними силами історичного процесу називались бажання, що породжують волю (Л. Уорд), наслідування (Г. Тард), біологічні потреби та інстинкти (Е.Уілсон, З Фрейд, А. Адлер, К.Юнг), емоційність (В. Дільтей). Багато мислителів (В. Парето, П. Лавров, М. Михайловський, Т. Карлейль, А. Бергсон та інші) вважали суб'єктами історичного процесу великих особистостей - еліту, критично мислячих особистостей, які визначають розвиток культури людства і перехід до вищих форм суспільного устрою. Ф. Ніцше визначав суб'єктом історії надлюдину, яка, прагнучи до влади, сама створює норми і правила суспільного співжиття. "Метою, - каже він, - є досягнення незмірної енергії величі, яка може створити людину майбутнього з допомогою дисципліни, а також через знищення мільйонів нездалих і недолугих…" Такого самого суб'єкта і волю до влади як рушійну силу визнавали представники Франкфуртської школи (М. Хоркхаймер, Т. Адорно, Г. Маркузе).

Кризи і потрясіння ХХст. спричинили появу екзистенціальної філософії, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття і зосередилась навколо проблеми людини, яка поринула в потік подій і втратила контроль, наполегливо шукає своє місце в світі. Представники цього напряму наголошують на тому, що людина приречена перебувати в історії і не може прожити поза нею, але може знайти в собі сили сприйняти і витерпіти її. Суб'єкт історії (чи то народ у М. Хайдеггера; чи людина, яка формує історичну культуру у К. Ясперса; чи творча людина, яка ототожнюється зі свідомістю у Ж.П. Сартра) знаходить вихід і джерело сил у духовних факторах (відповідно світі символів та історичній пам'яті народу; духовній єдності людства, яка грунтується на вірі і спрямовує історичний поступ до свободи; творчій свідомості, яка реалізує історичну ситуацію шляхом людського вибору і дій).

Представники теорій локальних цивілізацій (Н. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі, А. Вебер) суб'єктами визнають історичні народи (відповідно "культурні типи", "культурно-історичні типи", "цивілізації", "всесвітньо-історичні культури"), соціальна діяльність яких відповідає історичному часу і які змінюють один одного у відповідності зі зміною цього духу. Вебер розвиток людства пов'язував з результатами взаємодії трьох універсaльних складових факторів: духовного (релігія, філософія, мистецтво), науково-технічного (матеріального, економічного) і соціального (суспільно-політичного) [2, с.40].

Одночасно протягом ХІХ - ХХ століть модернізується і ряд спроб вирішення проблеми суб'єкта історичного процесу, здійснені філософськими напрямами попередніх періодів.

Позитивісти (О. Конт, Г. Спенсер, Е. Дюркгейм) головну роль відводили суспільству чи певному соціально-природному організму, які визначають розвиток і діяльність всіх складаючих його суб'єктів (особи, стану чи класу). Його прогрес визначається взаємодією біологічних, "астрономічних" (космічних) і соціальних законів, хоча основний вплив на розвиток суспільства спричиняє інтелектуальна еволюція людства як еволюція його свідомості (Конт). Важливою умовою є гармонія у суспільстві, яка визначається вмінням узгодити інтереси людей і дії соціальних груп та інститутів шляхом "соціального контролю" держави і церкви (Спенсер) і дотриманням соціальної (політичної, правової, моральної) дисципліни (Дюркгейм).

Неокантіанці і неогегелянці у своїх поглядах опираються в основному на позиції своїх Великих Попередників. Перші (В. Віндельбанд, Г.Ріккерт), проголошуючи ідею "індивідуальної історичної причинності", звертаються до надісторичних цінностей, які у своїй сукупності утворюють ідеальний, незалежний від людей, вічний трансцедентний світ, ідеалами якого і керуються люди. Неогегелянці (Б. Кроче, Р. Коллінгвуд) вважають людей лише символами історичних процесів, які творяться їхніми власними руками "за вказівкою" абсолютного духу.

Представники релігійної філософії (Е. Жильсон, Т. Марітен, Ю. Бохенський, М. Мюллер) головною причиною історичних процесів вважають Бога, який вкладає в історію сенс і обумовлює історичну долю людини.

Подібно до світової традиції, на певних історичних етапах української філософської думки суб'єктом суспільного розвитку визнавались Божественний задум (мислителі Київської Русі), збагачена знаннями і моральністю творча людина (українські гуманісти, діячі Києво-Могилянської Академії, просвітителі). особливе гуманістичне звучання українських мислителів.
Українські романтики (М. Костомаров, П. Куліш) суб'єктом історичного процесу вважають народ, який рухається накресленим Богом шляхом людства до спасіння. Куліш особливу роль відводив селянину, хуторянину, якого вважав справжнім охоронцем українського народного духу. За переконанням романтиків в майбутньому український народ має посісти особливе місце у суспільному розвитку. Продовжуючи розвивати українську національну ідею, започатковану Кирило-Мефодіївським товариством, громадівці здійснюють на рівні філософської рефлексії виокремлення України як суб'єкта історичного процесу і намагаються піднести цю ідею до рівня народного усвідомлення. Грушевський суб'єктом історії визначав народ. Визначальними ж факторами історичного народу у Грушевського визнається вся сукупність політичних, економічних та культурних чинників, які можуть доповнюватись хіба що можливістю "відпорної енергії національної самоохорони перед небезпекою національної смерті"

Отже, мислителі по-різному визначали суб'єкт історії, часто у відповідності з історичою епохою чи завданнями, які стояли перед ними або їх народом, незалежно від того, хто (що) визнавався суб'єктом історичного процесу - особистість, соціальна група чи спільнота, Бог чи абсолютний дух, - він виступає активним, діяльним, цілеспрямованим. Завдання, які суб'єкт перед собою ставить, і діяльність, яку він здійснює, носять прогресивний характер і співзвучні (зумовлені) історичній необхідності чи епосі та незалежно від того, хто здійснював діяльність, в її основі незмінно присутній інтерес чи певні потреби. Часто це був інтерес матеріальний, але тільки ним спонукальні мотиви діяльності, як правило, не обмежуються (згадаймо хоча б "специфічний" інтерес абсолютного духа у Гегеля).

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти