ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розробка теорії цивілізації та культури в некласичній філософії.

Загрузка...

Некласичну філософію історії не можна пов'язати однозначно тільки з цивілізаційним підходом, але останній можна виділити як основний.

На перших стадіях вжитку терміну «цивілізація» під останньою розуміли, як правило, не певний тип історичних цілісностей, або стан суспільства, а процес змін суспільства, передусім європейського, в напрямі піднесення гуманістичних традицій. Та часом нормою стає використання поняття «цивілізація» для характеристики стану суспільства або його стабільних формоутворень. Трактування цивілізації як процесу цивілізування з такою ж поступовістю і водночас неухильністю відходить на задній план. З кінця XVIII ст. проблема цивілізації посідає одне з чільних місць у західноєвропейській філософії й історії.

З переходом від доіндустріального суспільства до індустріального поступ філософсько-історичної думки починає здійснюватися дедалі послідовніше як мультицивілізаційний. На передній план виходять ті концепції, що прагнуть осягнути історію з позицій некласичного мислення. Це передусім філософсько-історичні системи М. Я. Данилевського, О. Шпенглера, Е. Мейєра, А. Дж. Тойнбі, П. Сорокіна, С Хантінгтона тощо. Важливе місце посідають серед них три філософсько-історичні теорії, що відіграли роль основоположних у розробці цивілізаційного підходу як саме некласичного: культурно-історична типологія Данилевського; морфологія історії Шпенглера; історіософія Тойнбі.

1. М. Данилевський. У праці «Росія і Європа: Погляд на культурні та політичні відношення Слов'янського світу до Германо-Романського» (1871). Основною метою своєї філософсько-історичної системи вчений вважав подолання вузького, передусім європоцентристського підходу до вивчення історії та множини історичних культур, які в своїй сукупності її складають. Відповідно до цього він виступив з критикою спроможності моністичного тлумачення історії автентично осмислювати історичну дійсність. Натомість обстоював і розробляв принципово інший, плюралістичний підхід до осмислення історичного процесу, заснований на визнанні не тільки можливості, а й необхідності співіснування як рівноправних багатьох тлумачень історії. Данилевський розглядає всесвітню історію не як єдиний, моністичний, глобальний і лінійний процес неухильно поступального розвитку людства в цілому, а навпаки — як множину органічних автономних соціокультурних утворень, які він називає культурно-історичними типами.

Данилевський доводить цілковиту неспроможність поділу «стародавній час — середньовічний час — новий час» як єдиної схеми періодизації всієї всесвітньої історії. Основна хиба, гадає він, полягає в тому, що за основу взято ступені, а не типи історичного розвитку, тоді як насправді лише після поділу історії людського суспільства на культурно-історичні типи можна правильно розв'язувати й питання про ступені історичного розвитку — з урахуванням своєрідності того чи того культурно-історичного типу. Ці типи (мислитель називає їх ще культурними) тлумачаться ним як своєрідні організми (на зразок біологічних), які зароджуються, народжуються, сягають розквіту, старіють і вмирають.

У контексті власної культурно-історичної типології всесвітньо-історичного процесу Данилевський істотно переосмислює й традиційне розуміння суспільно-історичного прогресу. Не відкидаючи цього поняття взагалі, він, однак, переконаний, що нескінченний прогрес в одному й тому ж напрямку є очевидною неможливістю. Насправді ж прогрес, на його думку, «полягає не в тому, щоб іти все в одному напрямку (в такому разі він швидко б припинився), а в тому, щоб обійти все поле, що становить поприще історичної діяльності людства, в усіх напрямках. Тому жодна цивілізація не може пишатися тим, щоб вона представляла вишу точку розвитку, порівняно з її попередницями чи сучасницями, в усі боки розвитку».

2. Наступним кроком у розвитку некласичної філософії історії стало філософсько-історичне вчення О. Шпенглера, викладене в системній формі у праці «Занепад Європи: Нариси морфології світової історії» (т. 1 — 1918; т. 2 — 1922). «Морфологія» — термін біологічний. Розшифровується він як наука про форми. Отже, вже виходячи з підзаголовка, можна дійти висновку, що Шпенглер розглядав свою систему як учення про форми світової історії, причому форми ці розглядаються з біологічним відтінком, як форми живі. І справді, дихотомія живого й неживого, усталеного й такого, що перебуває в процесі становлення, має для Шпенглера першорядне значення.

Вихідне, ключове поняття філософії історії Шпенглера — це поняття «органічне життя». Органічне життя — це першофеномен, ідея, що розгортає себе зі стану можливості, процес, який містить у собі таємницю. Органічне життя, на відміну від неорганічної природи, розгортається не під впливом зовнішніх чинників, а через свої власні, внутрішні закономірності. Інакше кажучи, воно зумовлене не зовнішньою, а внутрішнюю формою. Основні етапи вияву цієї внутрішньої форми — зачаття, народження, ріст, старіння й загибель — ідентичні, наголошував Шпенглер, від найменшої інфузорії до великої культури. Він принципово розрізняє «світ як природу» і «світ як історію». Світ як природа — це світ сталого, завершеного, світ мертвих форм. Світ як історія — це світ динамічний, світ становлення, світ форм живих.

Такими живими формами, або великими індивідами світової історії Шпенглер вважав, однак, не цивілізації, а культури. На його думку, трактування історії як єдиного, лінеарного, поступального процесу є неспроможним. У «людства», писав він, немає ніякої мети, ніякої ідеї, ніякого плану, як немає мети у біологічного виду метеликів чи орхідей. Людство — це зоологічне поняття, або пусте слово. І лише усунувши цей фантом, ми дістаємо можливість побачити те, що історія — не що інше, як вражаюче розмаїття живих історичних форм, або потужних і цілісних відносно замкнених культур. Ці культури, за Шпенглером, є живими істотами вищого рангу, що існують з піднесеною безцільністю, як квіти в полі. Кожна з таких культур самобутня. Й зумовлена така самобутність певною душею, що складає основу відповідної культури. Скажімо, основу західноєвропейської культури, гадав мислитель, складає «фаустівська душа», основу греко-римської — «аполлонівська» тощо. Спільними для всіх культур є й основні стадії їх існування: зачаття, народження, розвиток, розквіт, занепад, загибель. Адже «культури, — зауважує Шпенглер, — суть організми. Всесвітня історія — їх спільна біографія.»

Цивілізація, за Шпенглером, — це форма чи стадія вмирання культури, період її перетворення зі становлення в стале, її окам'яніння, знерухомлення. А також форма існування культури після смерті. Для культури характерні гуманітарні начала, пріоритетність творчих форм — мистецтва, філософії тощо. Для цивілізації — передусім техніцизм, мілітаризм, бюрократія, урбанізм, просякнутість усіх сфер життя агоністичним, спортивним началом.

3. Вже як власне некласична постає цивілізаційна концепція історії Арнольда Дж. Тойнбі — одного з найвидатніших історичних мислителів XX ст. Грандіозна філософсько-історична система Тойнбі (12-томне «Дослідження історії»). Тойнбі виходить з того, що основною одиницею історичного процесу і, відповідно, умосяжним полем історичного дослідження є не окрема нація, народ чи локальна держава, а суспільство.

При цьому суспільство як умосяжне поле історичного дослідження постає, згідно з Тойнбі, як загальне родове поняття, що включає до свого обсягу два види — примітивні суспільства та ті, що прилучилися до процесу цивілізації. Одна з істотних відмінностей між цивілізаціями та примітивними суспільствами полягає в тому, що число цивілізацій незначне, тоді як число доцивілізаційних суспільств — чимале.

Інша відмітна ознака, яку фіксує Тойнбі у цивілізованих суспільств щодо примітивних, — це велика перевага як кількості людей, так і просторових та часових розмірів.

Погрупування суспільств-цивілізацій англійський історик здійснює залежно від точки відліку чи конкретного пізнавального завдання, яке розв'язується. Скажімо, якщо йдеться про живі суспільства вищого, цивілізованого типу, що існують сьогодні, то в цьому разі Тойнбі виокремлює п'ять цивілізацій:

Здійснюючи порівняльне дослідження цивілізацій, учений виокремлює вже 21 цивілізацію, оскільки тут ідеться вже не тільки про сучасні, а й про минулі суспільства вищого типу.

Хоча Тойнбі пропонує своє власне, оригінальне розуміння цивілізацій, проблему історичного поступу людства як спільноти цивілізацій щодо майбутнього він розглядає загалом у мінорній тональності, солідаризуючись у цьому зі Шпенглером. Між цими мислителями є принаймні ще одна дуже важлива точка дотику — там, де Тойнбі тлумачить цивілізацію не як синонім історичної культури протягом усього її існування, а вже у вужчому значенні — як етап існування певної культури після її надлому, тобто на стадіях деградації та дезінтеграції. Однак те, що у Тойнбі виступає як цивілізація у вузькому сенсі цього слова, у Шпенглера постає як вичерпна, єдино можлива характеристика цивілізації. В оцінці перспектив цивілізацій, розглянутих під таким кутом зору, обоє сходяться в тому, що перспективи ці не дуже радісні. І це цілком природно, оскільки цивілізація в даній площині розглядається як старіюча, стареча й умираюча культура. Щоправда, математичною границею майбутнього розвитку локальних культур він все ж вважав утворення всеєдиної планетарної цивілізації. В цьому аспекті Тойнбі ближчий уже з Данилевським. Але на відміну від останнього, змальовує її далеко більш реалістично.

Монадність цивілізацій і Тойнбі вбачає не в єдності їх відокремленості,самодостатності — з одного; взаємоуособлення

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти