ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Принципи та категорії діалектики

Поняття «принцип» у філософському розумінні – фундаментальне положення, найсуттєвіше начало певної концепції, теорії. Для діалектики такими началами є: всезагальний зв'язок, розвиток, суперечність, стрибкоподібність, заперечення.

Принципи діалектики — це її вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Відображають підвалини буття й пізнання, виражають їхні найфундаментальніші особливості й відносини; виконують нормативну і регулюючу функції, орієнтуючи й спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

Пр. всезагального зв’язку – закономірна форма поєднання всіх одиничних речей, явищ, процесів в єдине ціле. Вказує на те, що все у світі перебуває в постійному взаємозв'язку. Із виявлення стійких зв’язків починається людське пізнання.

Пр. єдності історичного і логічного – основа осягнення сутності та закономірностей складних об’єктів, що розвиваються. Історичне – процес становлення і розвитку об’єкта; логічне – теоретичне відтворення об’єкта, що розвивається, в усіх його закономірних зв’язках. Звернення до історичного методу – передумова логічного методу. Разом із тим для дослідження ґенези об’єкта необхідно мати певне уявлення про його сутність.

Лекція Кулагіна:

1) принцип єдності взаємозв’язку та розвитку.

Зміст пр. взаємозв’язку виражається категоріями відношення, зв'язку, відокремлення, взаємодії, співіснування.

Будучи всезагальними, зв'язки виражають як єдність, так і різноманітність світу. У них знаходить своє вираження матеріальна єдність світу. Завдяки зв'язкам можливе безмежне пізнання світу. Вирваний зі зв'язків предмет перестає бути собою. Зв'язки завжди перебувають в єдності з рухом, взаємодією, розвитком. Самі зв'язки теж необхідно розглядати в розвитку, які проявляються і між речами, і між стадіями самої речі, мають нескінченну якісну різноманітність, специфіку.

Пр. розвитку вказує на те, що матерія не просто існує і рухається в просторі й часі, але при цьому змінюється в певному напрямку. Пр. розвитку перебуває в тісному зв'язку з пр. взаємозв'язку, адже зв'язки існують завдяки руху (перенесенню матерії, енергії, інформації), а рух, в свою чергу, реалізується у взаємозв'язках. У поняттях зв'язку виразнішим є статичний момент, а у взаємодії — динамічний. Взаємодія веде до зруйнування, а в остаточному підсумку — до перетворення чогось у щось.

Нове завжди зберігає зв'язок зі старим. Без цього зв'язку немає розвитку.

Отже, категорії розвитку і зв'язку (єдності) нерозривні за своєю суттю. Розвиток, "знімаючи" початкову, нерозчленовану єдність, відновлює її на все вищих рівнях, де виражається не лише в збереженні нової "клітини", а й у зв'язках, що створюють систему, й відрізняються і внутрішньою диференційованістю, і цілісністю..

У цілому можна сказати, що зміст цього принципу є наслідком визнання розвитку, тобто змін особливого типу, що мають визначену спрямованість, незворотний характер, тенденцію до сходження від простого до складного, від нижчого до вищого. Це не прості зміни, а внутрішньо суперечливий процес, який не виключає й руху назад, супроводжується тимчасовими відхиленнями в той чи інший бік.

2). Принцип єдності якості та кількості. Якість та кількість – ступені пізнання предметів та явищ. Важливою складовою є міра – співвідношення якості та к-ті в одному предметі.

3). Принцип діалектичного заперечення. В процесі розвитку кожен предмет (явище) завжди знаходиться в перехідному стані. Завжди в суспільстві є речі, які вже відмирають і не дають розвиватися (консервативне), та те, що народжується, нове. Це означає, що в будь-якому процесі завжди існує принцип спадковості, протиріччя між тим, що вмирає, і тим, що народжується. Зміст заперечення: те, що народжується, знаходиться в стані заперечення того, що відмирає. Вбирає в себе кращі ознаки того, що було.

4). Принцип діалектичної логіки.

 

Категорії – філософські поняття, що відображають найбільш істотні, закономірні зв’язки і відношення реальності. Кожна з категорій відображає який-небудь загальний процес, принцип буття сущого, а разом вони охоплюють світ як ціле, відношення людини до світу.

1.Буття – вихідна категорія ф. Всі інші категорії з різних сторін характеризують буття. . зміст, можливі вияви властивостей, відношень, розвитку сущого: рух – спосіб існування сущого, простір i час – форми його існування. Кількість, якість, причина, наслідок та інші категорії – все це також характеристики буття.

2.Сутність і явище. Розвиток пізнання є постійним рухом думки від поверхового, очевидного, до все більш глибокого, прихованого - до сутності. Внаслідок певних форм свого ви­явлення володіє дійсністю тільки сутність. Явище виражає лише деяку грань сутності, один з її аспектів.

Сутність - це внутрішній зміст предмета, що виражається в єдності всіх різноманітних і суперечливих форм його буття; явище - те або інше виявлення (вираження) предмета, зовнішні форми його існування.

Сутність і явище у процесі пізнання виступають як щаблі збагнення об'єкта. Категорії сутності і явища завжди нерозривно зв'язані: явище являє собою форму прояв сутності, остання розкривається в явищі. Якщо сутність е внутрішнім, глибинним, то явище - зовнішнім, більш багатим i різноманітним. Сутність є чимось стійким i необхідним, а явище - плинним, мінливим, випадковим. Але будучи стійкою стосовно явища, сутність також змінюється.

3.Одиничне, особливе, загальне. Одиничне - категорія, яка виражає відносну відокремленість, відмежованість об’єктів один від одного у просторі й часі, з властивими для них специфічними особливостями, що складає їх неповторну якісну i кількісну визначеність.

Але нескінченна багатоманітність - лише одна сторона буття. Хоча кожна людина індивідуальна, але для всіх людей притаманна родова сутність, що дозволяє побачити за унікальністю, неповторністю i щось спільне для всіх, вираже­не у загальному понятті людина».

3агальне - єдність багатоманітності. Людська діяльність i наукове пізнання можливі лише при умові виділення з речей загального.

Діалектика їх взаємозв’язку полягає у тому, що загальне не існує окремо, а є законом виникнення i буття одиничного. Як одиничне неможливе без за­гальнorо, так i загальне неможливе без одиничного, яке є умовою i субстратом загального. В кожному одиничному міститься за­гальне як його сутність, його душа», закон його життя i роз­витку. Наприклад, твердження, що даний вчинок є подвиг – це визнання за цією одиничною дією певної загальної якості

Конкретна єдність одиничного і загального в даному явищі фіксується категорією особливого. Вона розуміється як специ­фічне у реалізації загального, характерного для даного об’єкта.

3агальне розкривається через відображення одиничного i особливого, завдяки чому наукове поняття втілює в собі ба­гатство особливого та індивідуального. Якщо ігнорується оди­ничне, то тим самим збіднюється знання загального й особли­вого.

4.Необхідність і випадковість.

Випадковість - такий тип зав'язку, який обумовлений неістотними, зовнішніми для даного явища причинами, має нестійкий характер. Випадковість – це як суб’єктивно, так i об’єктивно несподівані явища, кожне з яких може бути, а може i не бути, або бути інакше.

Необхідність - це закономірний тип зв'язку явищ, який визначається внутрішньою основою i сукупністю існуючих умов їх виникнення, існування i розвитку. Н. - синонім закономірності, має причину в самій собі i відбудеться обов'язково; вона прокладає собі шлях крізь випадкове. У закономірні процеси випадковість вносить момент невизначеності, що виражається в категорії імовірності. Але головний напрямок розвитку визначає саме необхідність.

5.Причина і наслідок. Взаємо­зв'язок речей приводить до виник­нення нових речей (властивостей, подій, процесів). Вихідне явище, яке безпосередньо обумовлює i в цьому смислі породжує інші вища, є причиною, а те явище, що виникло, є наслідком. Породжений певною причиною наслідок сам стає причиною інших явищ, це утворює причинно-наслідкові зв’язки. Недостатньо знати, як відбуваються явища, потрібно знати, чому вони відбуваються i яким саме чином. Для того, щоб причина викликала наслідок, потрібні певні умови для того, щоб відбулася подія, але самі собою вони її не викликають. Від характеру умов залежить спосіб дії да­ної причини i природа наслідку. Змінюючи умови, можна змінити i спосіб дії причини i характер наслідку.

Англійський філософ Юм взяв під сумнів можливість виявлення причин. За Юмом те, що вважають наслідком, не міститься в тому, що вважається причиною. Вводячи поняття причини i наслідку, люди роблять логічну помилку типу: після цього - отже, через це. Але якщо після А настало Б, то зовсім не обов'язково, що після А завжди бу­де Б.

6.Можливість і дійсність. Як знак, символ наслідку причина є можливість; наслідок же як реалізація причини, можливості, є дійсність.

Можливість - це майбутнє в сьогоднішньому, те, чого не існує у даній якісній визначеності, але те, що може виникнути i стати дійсністю за певних умов. Категорія можливості виражає той факт, що існування явища уже почалось, але ще не набуло завершеної форми, не набуло дійсного втілення. М. поділяються на реальні - перспективні, пов’язані з об’єктивною закономірністю, i формальні - малоперспективні, які лише внаслідок випадкового збігу обставин можуть перетворитися у Д.

Дійсність у широкому розумінні - це i можливе, i процес творення нового, i його буття, тобто результат дії всіх реаль­них сил світу. У вузькокатегоріальному значенні Д. – реалізована можливість - те, що безпосередньо виникло. Д. - це здійснена можливість і основа форм буття нових можливостей.

Якщо Д. – це минуле в сьогоднішньому, то М. – це майбутнє в сьогоднішньому. Розвиток є процес як здійснення, так i зародження можливо­стей i перетворення однієї 3 них у дійсність.

7.Зміст і форма. Є природним протиставленням внутрішніх i зовнішніх характеристик об'єкта.

Зміст - це тотожність усіх елементів i моментів цілого із самим цілим; це - склад усіх елементів об’єкта в їхній якісній визначеності, взаємодії, функціонуванні, єдності його властивостей, процесів, зв’язків, суперечностей i тенденцій розвитку.

Форма - це зовнішній вигляд, вияв об’єкта. Зовнішня форма виражає зв'язок даного об’єкта, речі, явища з іншими. Внутрішня форма пов'язана з якісною визначеністю об’єкта.

Форма i зміст - різні аспекти одного й того ж, а не його складові частини. Їх єдність проявляється в тому, що зміст оформлений, а форма змістовна. Форму визначає сам зміст, i кожна форма зникає разом зі своїм змістом, якому вона відповідає i з якого виходить

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти