ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології.

Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології.

1. Особливість протосоціологічного знання, його основні форми.

2. Платон та Аристотель як попередники соціологічної науки.

3. Розвиток соціології в період середньовіччя.

4. Передумови появи соціології як самостійної науки.

5. Основні етапи становлення і розвитку соціології як науки.

6. О.Конт – засновник соціології. Обґрунтування О.Контом необхідності науки про суспільство.

7. Позитивістська соціологія О. Конта.

8. Зміст “статики” та “динаміки” контівської соціології.

9. Еволюціоністська соціологія Г.Спенсера.

10. Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути.

11. Марксистська соціологія, її особливості.

12. Розвиток соціології Е.Дюркгеймом.

13. Проблема соціальної солідарності за Е.Дюркгеймом.

14. Теорія П.Сорокіна.

15. Порівняльний аналіз концепції “економічної людини” Ф. Тейлора і “соціальної” Мейо.

16. Соціологічна концепція самогубства Е.Дюркгейма.

17. Розуміюча соціологія М.Вебера.

18. Політична теорія М.Вебера.

19. Емпірична соціологія, зміст основних етапів її розвитку.

20. П.Сорокін – видатний соціолог ХХ століття.

21. Структурний функціоналізм Т.Парсонса.

22. Основні напрями сучасної соціології.

23. Витоки української соціології, їх характерні риси.

24. Особливості і зміст основних етапів становлення соціології в Україні.

25. Соціально-філософські ідеї М.Драгоманова.

26. Соціологія радянського періоду та її криза.

27. Роль М.Грушевського у розвитку соціології.

28. Проблеми розвитку сучасної української соціології.

29. Соціологія В. Парето.

30. Соціологія В. Липинського.

Тема 3. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура.

1. Суспільство як соціальна система та соціальне явище.

2. Основні ознаки суспільства і типологія суспільств.

3. Характерні особливості сучасного (постіндустріального) суспільства.

4. Особливості розвитку сучасного українського суспільства.

5. Основні теоретико-методологічні підходи до вивчення суспільства.

6. Соціальна структура суспільства, її складові.

7. Група як складова соціальної структури суспільства. Класифікація груп.

8. Соціальні відносини, їх роль у формуванні соціальної структури.

9. Поняття соціального інституту, його види.

10. Роль та функції соціальних інститутів у життєдіяльності суспільства.

11. Інституціалізація, її ознаки (навести приклади).

12. Найважливіші соціальні інститути сучасного українського суспільства, проблеми їхньої взаємодії.

13. Сутність теорії соціальної стратифікації.

14. Історичні типи стратифікації.

15. Основні чинники та критерії соціальної стратифікації.

16. Соціальна нерівність як основа стратифікації.

17. Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації.

18. Сутність та роль середнього класу у стабілізації суспільства.

19. Соціальна мобільність та її види.

20. Сутність процесу маргіналізації, особливості його в Україні.

21.Трансформація соціальної структури українського суспільства.

Тема 4. Особистість у системі соціальних зв’язків.

1. Сутність, спільність та відмінність понять “людина”, “індивід”, “особистість”.

2. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

3. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві.

4. Соціологічна структура особистості.

5. Соціальний статус та соціальні ролі особистості.

6. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.

7. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.

8. Соціологічний зміст понять “десоціалізація” та “ресоціалізація”.

9. Типологія особистості в соціології.

10. Людина як самоорганізована, самоуправляєма соціальна система.

 

Тема 5. Соціологія культури.

1. Соціальна сутність культури.

2. Об’єкт та предмет соціології культури.

3. Основні функції культури.

4. Структурні елементи та форми вияву культури.

5. Організаційна культура, її елементи.

6. Менталітет як один із впливових елементів культури.

7. Норми та цінності як структурні елементи культури.

8. Система цінностей сучасної молодої людини.

9. Особливості розвитку національної культури на рубежі ХХ-ХХІ ст.

10. Проблеми відродження національної культури в Україні.

Тема 6. Соціологія конфлікту.

1. Конфлікт як соціальне явище.

2. Становлення та розвиток соціології конфлікту.

3. Структура соціального конфлікту.

4. Функції соціального конфлікту, його позитивні і негативні наслідки.

5. Об’єктивні та суб’єктивні причини соціальних конфліктів.

6. Основні стадії розвитку соціального конфлікту і методи його розв’язання.

7. Типологія конфліктів.

8. Основні шляхи та механізми розв’язання конфліктів.

9. Причини підвищеного рівня конфліктності в сучасному українському суспільстві.

 

 

Тема 7. Економічна соціологія.

1. Об’єкт та предмет економічної соціології, її місце у загальній системі соціологічного знання.

2. Взаємозв’язок економічної та соціальної сфер суспільства. Соціальні функції економіки.

3. Соціологічне тлумачення таких категорій як “економічна поведінка”, “економічна культура”, “економічне мислення”, “економічний інтерес”.

4. Економіка як соціальний інститут, його функції.

5. Сутність соціального механізму економічного розвитку.

6. Соціальна структура сучасної постіндустріальної економіки України.

7. Підприємництво в Україні: соціологічний аспект.

8. Соціологічний аспект проблеми зайнятості та безробіття в ринкових умовах.

Тема 8. Соціологія праці та управління.

1. Предмет соціології праці та управління, його складові.

2. Особливості соціально-трудових відносин.

3. Основні види соціальних процесів у трудовій сфері.

4. Праця як соціальний процес.

5. Соціальні функції праці.

6. Цінності праці. Види ціннісної орієнтації у сфері праці.

7. Проблема відчуження праці.

8. Співвідношення понять “управління” та “керівництво”. Методи та стилі керівництва.

9. Сутність соціальних технологій, їх роль в управлінні соціальними процесами.

10. Управління та самоуправління, їх співвідношення.

 

Тема 9. Соціологія політики

1.Предмет та структура соціології політики.

2.Політика - особливий вид регулювання суспільних відносин.

3.Політика як соціальний інститут, його функції.

4.Політичні рухи, їх взаємодія та соціальна сутність.

5.Політична культура, її соціальна сутність і роль у суспільстві.

6.Формування і управління громадською думкою як соціально-політичним феноменом.

7.Методи соціально-політичної поведінки.

Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології.

1. Особливість протосоціологічного знання, його основні форми.

Протосоціологія – зародковий стан соціології, тривалість процесу її становлення та оформлення у самостійну науку про суспільство, відмінної від соц.філософії.

На стадіях раннього класового суспільства міф і епос були осно­вними формами відображення соціальної дійсності. Міф— це най­давніша форма фантастичного пояснення суті природи і людини, в якому явища дійсності виступають у вигляді чуттєво-образних уяв­лень. У ньому переважали фантастичні знання, а людина займала місце статиста.

Епос— це оповідь про минуле, що відтворює картину народного життя, його ідеали, моральні нор­ми, прагнення. На першому плані людина, що не хоче покірно сприймати свою долю, бореться і може принести себе у жертву заради інших. В епосі суспільні відносини описуються такими, якими вони були насправді, а не віддзеркалюються у перевернутому вигляді.

Виникають перші елементи наукового знання. Воно можливе завдяки: *розвитку суспільного поділу праці; *виокремлення розумової праці від фізичної. Способи творення соціологічних теорій належать Демокріту, Аристотелю, Платону. Намагалися пояснити сутність соціальних явищ, процесів і окремих фактів. Методом збору інформації виступало опитування та анкетування.

 

Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути.

Характеризуючи структуру суспільства, Г. Спенсер розрізняв, наприклад, три підсистеми — підтримуючу (економіка), розподіль­чу (розподіл праці) і регулюючу (держава), а також шість типів соці­альних інститутів (родинні, освітні, політичні, церковні, професійні і промислові).

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

Рольова теорія особистості являє собою інтеграцію досягнень соціології і психології у вивчені особистості. Основні положення рольової теорії особи сформовані в соціальній психології Дж. Мідом, в соціології - Р. Лінтоном. Дж. Мід головну увагу приділяє засвоєнню ролей у процесі міжособистої взаємодії (інтеракції), підкреслює стимулюючий вплив "рольових очікувань" з боку "значущих для даного індивіда осіб", з якими він вступає у спілкування. Р. Лінтон виокремлює перш за все соціокультурну природу рольових настанов і їх зв'язок із соціальною позицією особистості, а також підтримку рольових вимог системою суспільних і групових санкцій. В рамках ролевої теорії особистості був виявлений такий феномен як "рольовий конфлікт".

СОЦІОМЕТРИЧНЕ НАПРАВЛЕННЯ

Представляє групу через аналіз внутрішньогрупових відносин.

ПСИХОАНАЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ

Базується на ідеях З.Фрейда, фокусуючи увагу на мотиваційних і захисних механізмах особи.

ЗАГАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Згідно з Р. Кричевським і О. Дубровською, загальнопсихологічний методполягає у припущені, що багато уявлень про людську поведінку, які накопичені у загальній психології можуть бути застосовані в аналізі групової поведінки, передусім як навчання, явища когнітивної сфери, мотивація.

 

 

4. Соціологічна структура особистості.

Під структуроюв соціології розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле. У науковій літературі можна натрапити на різні підходи до трактування структури особистості. Єдиної думки з цього приводу немає. Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості - це єдність чотирьох підструктур:

1) біологічно зумовленої підструктури(темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);

2) психологічної підструктури(індивідуальних психологіч­них особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);

3) підструктури соціального досвіду(набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);

4) підструктури спрямованості особистості(бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).

Найбільш знаною та широко вживаною в соціології є три­членна структура особистості,що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості.

Соціальний статус- це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані влас­ною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в резуль­таті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею людини).

Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом

Спрямованість особице особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.

Цікавим є підхід американського соціолога й економіста А. Маслоу,визнаного теоретика менеджменту. За його мірку­ваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб,які він умовно розташував на шкалі, починаючи від нижчих (при­мітивних) і закінчуючи вищими. Перший рівеньфізіологічні потреби. Другий рівеньекзистенціальні (потреби безпеки власного існування, здоров'я, відсутності насильства, безпеки на вулицях, захист від війн тощо).Третій рівень - потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні. Четвертий рівень - потреби статусу, визнання, престижу, оцінки інших людей, самоповаги. П'ятий рівень - потреби самовираження через творчість, самореалізації, розкриття та реалізації здібностей, досягнення сенсу життя. За А. Маслоу, особистість - це така людина, в якої суб'єктивна й об'єктивна шкали потреб збігаються, крім того вищі потреби на суб'єктивній шкалі роз­ташовані згори, а нижчі - знизу.

Структура особистості за 3. Фрейдом- це єдність трьох елементів: самосвідомої частини психіки людини - "Воно" ("Передсвідоме"), "Я" ("Его", або "Свідоме") та "Над-Я", ("Супер-Его", або "Надсвідоме"), що складається на рівні су­спільства та виконує оцінну й моральну функцію. На думку 3. Фрейда, останній рівень психіки - "ідеалізований батько", котрий диктує та нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим. Структурний елемент особистості, що становить дві третини психіки людини, - це "Воно" ("Id", або "Підсвідоме") - джерело енергії, котре спрямоване на отримання задоволення. 3. Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися пере­водити вимоги підсвідомої частини психіки людини під конт­роль розумного, розсудливого "Я"

 

 

5. Соціальний статус та соціальні ролі особистості.

Соціальний статус— це становище індивіда (або групи лю­дей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюєть­ся її приналежністю до певної соціальної спільноти та визна­чає сукупність її прав та обов'язків.

Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються — стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки влас­ним зусиллям — освіта, професія, доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Приписаний – одержаний незалежно від волі, бажання й зусиль самого індивіда (стать, національність, раса, успадкований титул…). Здобутий – одержаний завдяки волі й зусиллям самого індивіда (освіта, кваліфікація, посада, почесне звання…)

Соціальний статус віддзерка­лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором.Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

Соціальна роль- це модель поведінки, очікувана від того, хто має за­значений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом. Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалі­зації. Рольове навчаннямає дві мети:• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі; • набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда­ють певній ролі. Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності. Рольові конфліктизводять до двох типів:міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчасті­ше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп; • внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли люди­на виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній. Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутрішньої напруги та конфліктів. Якщо конфлікт за­гострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутрішнього стресу. Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи міні­мальне - дистанціонуванням від ролі.У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність ви­могам соціальних норм.

6. Фактори, механізми та агенти соціалізації.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією.

Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку осо­бистості, створює систему сприяння формуванню соціально ба­жаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспіль­ства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Агенти соціалізації— це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

· ВНЗ

· Організації

· Дошкільні установи

· Неформальні об’єднання

· Сім’я

· Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

• дошкільні установи,

• неформальні організації,

• навчальні заклади,

• армія,

• трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

Соціальна адаптація— це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведін­ки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація— процес включення соціальних норм і ціннос­тей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні по­ведінки людини під впливом змін у структурі особистості. РІВНІ

· об 'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої люди­на обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

· функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;

· нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгод­жених з цілями діяльності спільноти;

· міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним

 

7. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією

Соціалізація особи— це загальний багатогранний процес впли­ву соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб'єкта в систему суспільних відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники, основними з яких є такі: сукупність ролей, елементи соціального середовища конкретні по­дії, явища і процеси.

Осн. чинники :

• Сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині

• Сукупність соціальних інститутів, суспільних організацій, соціальних
спільностей, у межах яких індивід виконує свої ролі

• Сукупність соціальних цінностей, норм, знань, звичок, навиків, якостей,
котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі

• Соціальне середовище, яке включає соціальні інститути і технології ви­
робництва, відтворення і передачі культурних зв'язків

• Конкретні події, соціальні явища і процеси, якими зв'язана конкретна
людина

Агенти соціалізації— це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

· ВНЗ

· Організації

· Дошкільні установи

· Неформальні об’єднання

· Сім’я

· Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

• дошкільні установи,

• неформальні організації,

• навчальні заклади,

• армія,

• трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

8. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.

Соціальна спрямованість особистості формується під впливом трьох основних детермінант: діяльності, спілкування та ціннісних орієнтацій особистості. Суспільні закони виражають істотні зв’язки та відносини, які складаються у різних сферах людської діяльності. Діяльність виступає як сила, яка відтворює та змінює систему об’єктивних та суб’єктивних умов: суспільних відносин та соціальних інституцій. Як суб’єкт суспільної діяльності та відносин, людина формується під впливом та за зразком суспільства, у якому вона функціонує. Соціальна діяльність особистості передбачає конкретні дії людини, у яких реалізуються суспільні закони, способи формування суспільних відносин, які й визначають суспільну сутність індивіда – його соціальну спрямованість.

Діяльність, виступаючи способом існування та розвитку людства та особистості, всебічним процесом перетворення людиною навколишньої природної та соціальної реальності відповідно до власних потреб, цілей та задач, не може функціонувати без спілкування – вербального виразника відносин між людьми. Спілкування є процесом встановлення та підтримки цілеспрямованого, прямого чи опосередкованого контакту між індивідами, покликаним змінювати протікання спільної діяльності, впливати на формування окремої особистості у процесі діяльності. Ставлення людини до оточуючого її предметного світу завжди опосередковане її ставленням до людей, до соціальної групи, до суспільства. Перетворення спілкування, ускладнення і збагачення його форм відкривають перед людиною нові можливості для особистісного розвитку. Під час спілкування відбувається передача особистого досвіду, думок, ідей, уявлень та уподобань, які утворюють систему ціннісних орієнтацій особистості – ієрархічне утворення, яке формується накладанням попереднього досвіду на індивідуальний. Ціннісні орієнтації – відносно стійка спрямованість потреби особистості на певну групу особистісних та соціальних цінностей та виступають необхідним компонентом будь-якої діяльності, які задають “тон” та визначають відношення людини до неї. Ціннісні орієнтації нерозривно пов’язані з сукупністю свідомих та несвідомих побажань, інтересів, потреб, мотивів, які детермінують поведінку особистості у суспільстві. Усвідомлені ціннісні орієнтації формують схильність, готовність сприймати те чи інше явище певним чином, орієнтуючи особистість у життєвій ситуації та формуючи її соціальну спрямованість.

Формування спрямованості особистості відбувається через відображення соціального, опосередкованого особистісним, шляхом пізнання інших людей, порівняння себе з ними, вивчення їх потреб, через самовизначення та усвідомлення власного місця, життєвої позиції та стилю діяльності. Залежно від власних установок та ціннісних орієнтацій, особливостей психічної організації людина обирає види діяльності, стиль та форми спілкування; спонукають особистість до самоактуалізації, досягнення певних вершин та життєвих цілей.

 

9. Соціологічний зміст понять “десоціалізація” та “ресоціалізація”.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією.

Починаючи новий життєвий етап, людина змушена пере­вчатися. Це процес, який складається з двох етапів, безпо­середньо пов'язаних між собою, - десоціалізації та ресоціалізації.

Десоціалізація- це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.

Ресоціалізація- процес засвоєння нових цінностей, норм, ролей та правил поведінки замість втрачених

Агенти соціалізації— це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

· ВНЗ

· Організації

· Дошкільні установи

· Неформальні об’єднання

· Сім’я

· Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

• дошкільні установи,

• неформальні організації,

• навчальні заклади,

• армія,

• трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

10. Типологія особистості в соціології.

Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особис­тості.Одна з відомих належить Е. Фромму, який наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:

традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, по­рядку, дисципліни, законослухняності;

ідеалісти - досить критичні до традиційних норм, неза­лежні, зневажають авторитети, мають установку на само­розвиток;

фрустрований тип- орієнтований на низьку самооцінку, при­гнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;

реалістичний тип - поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;

гедоністичні матеріалістиорієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Поряд із типологією особи, Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціаль­но-економічною структурою.

п'ять типів соціального характеру: • рецептивний (сприймальний), характерний для первіс­ного суспільства; • експлуататорський, властивий добуржуазним формаціям; • нагромаджувальний, поширений у добу капіталізму; • ринковий, характерний для більш розвинутої фази капіта­лізму; • продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особис­тості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення.

Іншу типологію подає український учений-соціолог Є. Головаха, що виокремлює три типи особистості:

• особистість, розчинена в масі, суспільстві — соціальні конформісти (пристосуванці);

• особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

• перехідний тип особистості, для якої характерне амбі­валентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на альтер­нативні цінності.

Відомою є також типологія особистості російського соціо­лога В. Ядова, згідно з якою існують три типи особистості:

нормативний тип (базовий) - тип особистості, що най­більш відповідає потребам суспільства та є об'єктивно необ­хідним для розвитку суспільства;

ідеальний тип - тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

модальний (реальний) - переважний тип особистості в суспільстві (під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь-якого знака).

 

10. Людина як самоорганізована, самоуправляєма соціальна система. Кожна людина є об'єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно оволоділа ролями чоловіка або жінки (статеворольова соціалізація), створила міцну сім'ю (родинна соціалізація), могла б і хотіла компетентно брати участь у соціальному і економічному житті (професійна соціалізація), була законослухняним громадянином (політична соціалізація) і т. ін. Треба мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації ставить не лише суспільство в цілому, але й конкретні групи і організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. А зміст вимог залежить від віку і соціального статусу людини, до якої вони ставляться. Суб'єктом соціалізації людина стає об'єктивно, бо протягом усього життя на кожній черговій сходинці перед нею постають завдання, для вирішення яких вона більш або менш усвідомлено, а частіше не усвідомлено, ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє свої суб'єктність і суб'єктивність. Певною мірою умовно можна вирізнити три групи завдань, які вирішує людина на кожному віковому етапі або етапі соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні.

Формы

???Матеріальнакультура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), пред­ставляючи матеріалізацію людських ідей, опредмечення знання. По­в'язана з перетворенням навколишнього Середовища, матеріальна культура включає, по-перше, доцільне формування матеріального Середовища виробництва, по-друге, зміна матеріального Середови­ща побуту, і, по-третє, зміна соціального Середовища фізичного роз­витку людини.

Духовна культура— дуже складна і багатогранна система, що включає усі види та форми і рівні суспільної свідомості, сис­теми освіти і виховання, системи установ культури. Сюди ж відносяться усі види пізнання й просвіти, усі форми і типи літе­ратури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моральності. Соці­ологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається ра­зом з матеріальним, що в антагоністичних суспільствах культур­ний розвиток відбиває боротьбу класів і що в індустріальних, постіндустріальних, соціально-інтегрованих суспільствах форму­ється зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності. Якщо матеріальна культура переважно представляє досягнення в оволодінні силами природи, то духовна культура характеризує рівень і глибину пізнання при­роди і суспільства.????

!!!!!!!!!!!Рівні : Елітарна культура— це передусім так зване високе мистец­тво, класична література. її творцями є талановиті, видатні жи­вописці, музиканти, артисти, письменники, споживачами — ви­сокоосвічена і творча інтелігенція, в основному мистецтвознавці, літератори, композитори, критики, вчені, але в числі споживачів можуть бути особистості з так званих «пересічних» громадян, але тонких знавців і цінителів літератури, мистецтва, музики, театру і т. ін. Народну культурутворить сам народ, тому імена авторів на­родної творчості найчастіше невідомі. Пісня, вірш, легенда, та­нок, казка, твори народних промислів тощо адресуються широ­ким колам суспільства, різним верствам населення. Масова культура— гранично загальнодоступна своїми фор­мами, але зазвичай носіями її є молодіжні прошарки населення. Вона не претендує на вишуканий смак і серйозність духовних потреб, має здебільшого розважальний характер, орієнтована на сучасно-миттєве бажання, дуже піддається штампам та моді і то­му вельми недовговічна, скороминуща.

Різновиди куль­тури: Домінуюча культура— це сукупність культурних універсаліи корінної нації, насамперед її мови, традицій, цінностей, моральних норм, особливостей національної свідомості. Приміром, більшість населення України вільно володіє українською мовою, праце­любні, толерантні, дуже шанують українську пісню, національне вбрання тощо. Отже, в Україні домінуючою є українська культу­ра зі всіма характерними для неї рисами. Субкультура — це своєрідна підкультура, частина загальної культури, що відображає характерні риси, особливі ціннісні орієн­тації і норми поведінки людей тієї або іншої групи людей (тери­торіальної, етнічної, професійної, демографічної і т. п.). В Украї­ні, наприклад, існує багато етнічних субкультур: кримськотатар­ська, єврейська, угорська, німецька, грецька та ін. Існують в Україні й регіональні субкультури, наприклад, субкультура Закар­паття, західних областей, східних областей і т. ін. Будь-яке суспі­льство, яке насправді себе поважає, не може не протистояти будь-якій уніфікації своєї культури, позбавленню її оригінальних рис та багатобарвності. Суспільство, природно, має і такі суб­культури, як молодіжна субкультура, субкультура людей похилого віку, конфесійна та ін. Однак, попри всю різноманітність суб­культур, їхнім підґрунтям залишається домінуюча культ. даного сусп. Особливим різновидом культ. є контркультура, яка не просто відрізняється від домінуючої, а протистоїть їй, відкидає загальновизнані норми і цінності. В реальному житті дуже рідко зустрічаються позитивні приклади контркультури, в осн. Це буває у тоталіт. Сусп, де групи сміливих люд (дисиденти) відстоюють ідеї демократії, прав і свобод люд, справедливості. Здебільшого контркульт проявл. в д-сті злочинних груп – терористів, найманих убивць…..

5. Організаційна культура, її елементи.

Організаційна культура — система норм і цінностей, характерних для цієї організації. Організаційна культура визначається сукупністю властивих тільки їй філософії, цінностей, понять, очікувань, поглядів, норм і включає такі складники: регулятори поведінки (організаційні ритуали, церемонії, мова); панівні внутрішні організаційні цінності (які поділяє більшість членів організації); специфічна філософія, що обумовлює стосунки працівників і клієнтів; неписані правила встановлення взаємин між членами організації; імідж організації, що формується поведінкою працівників у зовнішньому середовищі.

Перший рівень: артефакти. Найбільш наочним рівнем культури є артефакти і предмети діяльності людини – фізичне і соціальне оточення людей. До цього рівня належ

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти