ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 3. Суспільство як соціальна система, його соціальна структура.

1. Суспільство як соціальна система та соціальне явище

cуспільство— це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об'єднання, у рамках якого відбувається більш-менш по­стійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття «суспільство» використовуєть­ся досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всьо­го людства, проте в соціології під суспільством розуміється об'єд­нання людей, що характеризується:

• спільністю території їхнього проживання, що звичайно збіга­ється з державними кордонами і служить тим простором, у рам­ках якого складаються і розвиваються взаємозв'язки і взаємодії членів даного суспільства;

• цілісністю і стійкістю;

• самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютно­му, а відносному змісті;

• таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі со­ціальних зв'язків.

Соціальна система — це цілісне утворення, основним елемен­том якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, вза­ємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в іс­торичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв'язок— це набір фактів, що обумовлюють спіль­ну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досяг­нення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються не з примусу людей, а об'єктивно. Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випро­бують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільно­сті чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини— це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.

Соціальне явище — це будь-який вияв відносин чи взаємодії людей або навіть окрема подія чи випадок.

 

2. Основні ознаки суспільства і типологія суспільств.

Cуспільство— це не будь-яка механічна сукупність людей, а таке їхнє об'єднання, у рамках якого відбувається більш-менш по­стійний, стійкий і досить тісний взаємовплив і взаємодія цих людей. Хоча в повсякденному житті поняття «суспільство» використовуєть­ся досить широко і різнобічно — від невеликої групи людей до всьо­го людства, проте в соціології під суспільством розуміється об'єд­нання людей, що характеризується:

• спільністю території їхнього проживання, що звичайно збіга­ється з державними кордонами і служить тим простором, у рам­ках якого складаються і розвиваються взаємозв'язки і взаємодії членів даного суспільства;

• цілісністю і стійкістю;

• самовідтворенням, самозабезпеченістю (самодостатністю), саморегульованістю, що розуміються, звичайно, не в абсолютно­му, а відносному змісті;

• таким рівнем розвитку культури, що знаходить своє вираження у виробленні системи норм і цінностей, які лежать в основі со­ціальних зв'язків.

Удаючись до типологічного опису суспільств, дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.

Марксистська типологія суспільстввідома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п'ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабо­власницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні.

Технократична типологія суспільствнабула особливої популярності в другій половині XX ст. Згідно з нею виділяють три типи суспільств: 1) до індустріальні, що ґрунтуються на сіль­ськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа - ручна праця; 2) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілі­зації, а технологічна їх основа - машинна праця; 3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп'ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація.

Історична типологія суспільств. Згідно з нею, ви­окремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мис­ливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи: • суспільства першого світу (від XVIII ст. дотепер) - США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія; • суспільства другого світу (від початку XX ст. до початку 90-х pp. XX ст.) - СРСР, держави Східної Європи, що згодом, унаслідок політичних і економічних реформ, переходять до су­спільств першого світу; • суспільства третього світу (від XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) - Індія, африканські та південноамерикан­ські країни; • "нові" індустріальні країни - Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань.

Типологія суспільствсвіту за політич­ними режимами,згідно з якою виділяються демократичні, авто­ритарні й тоталітарні суспільства. Близькою до цієї є типологія, запропонована К. Поппером у книзі "Відкрите суспільство та його вороги". Він розподіляє всі суспільства на відкриті (демократич­ного типу з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного й авторитарного типів з утиском прав і свобод людини).

Наприкінці XX ст. набула популярності макросоціологічна концепція "золотого мільярду",згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального ви­робництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, та решта суспільств, які становлять джерело дешевої сировини та деше­вої робочої сили для високорозвинутих суспільств. Кожна з наведених типологій суспільств має право на існу­вання, базується на власних теоретико-методологічних за­садах, має відповідний поняттєвий апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті сутнісні характеристики суспільств.

3. Характерні особливості сучасного (постіндустріального) суспільства.

Для визначення сучасного сусп. Белл ввів термін постіндустріальне – стадія сусп. розвитку, що приходить на зміну індустріальному сусп. У ньому у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення, вир-во товарів набагато перевищує власні потреби. Для такого сус х-ний глиб поділ праці, виділення багатьох соц інститутів, соц моб. Ринок є мех., що орг і рег поведінку в усіх сферах. У такому сус домінує раціоналізм, критиц та індивідуалізм. Велику роль відіграють наукові дослідження та освіта. Соціальні зв’язки ускладнюються, максимально ускладнюється маркетинг, а міжособистісні комунікації дуже динамічні. Відбувається рольовий характер взаємодії. Відносини між людьми регулюються на основі контрактів, договорів, з-нів. Гол. фактором виробництва є інф. Власність перестає бути головною ознакою соціальної диференціації, а стає – знання та контроль над інф. В пол. сфері відбувається децентралізація пол. влади, яка все частіше делегується згори до низу. Пол. боротьба ведеться не за контроль над власністю, а за вплив над держ. Постріундустріальне сусп. хар-ться виникненням нових сист.: телекомунікацій та освіти. Сучасне сусп. ще називається інформаційним.

4. Особливості розвитку сучасного українського суспільства.

Сучасна соціальна структура українського сус­пільства є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні мо­жна виокремити та визначити основні її елементи:1.значно скорочується частка робітників промислових підприємств у соціальній структурі. Прогноз на початок XXI ст. по­казує, що 50 % робітників залишать сферу матеріального виробницт­ва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти. 2.посилюється диференціація робітничого класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у суспільному виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності. 3. зростає чисельність робітничого класу, що за змістом праці, за рівнем загальної профе­сійності не поступається інженєрно-технічній інтелігенції. 4. має місце подальше підвищення освітнього рівня та профе­сійної кваліфікації робітників. 5. формуються нові класи — велика, середня та дрібна буржуазія, але ця тенденція ще не виявля­ється у повному обсязі. Соціальні групи, що вже, в основному, сформувалися, але поглиблення диференціації українського суспіль­ства виявляється дедалі більше, можна простежити й певні тенден­ції: Вищий клас професіоналів, адміжсірашри, Технічні спеціалісти середнього рівня, Комерційний клас, дрібна буржуазія, Кваліфіковані робітники, Робітники, що не мають кваліфікації, Інженерно-технічні працівники та рядові службовці, Науково-технічната гуманітарна інтелігенція, студенти, Особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, Землероби (фермери, колгоспники). Зміни в соціальній структурі селянст­ва : 1. значно зменшується чисельність зайнятих без посередньо продуктивною працею в полі й на фермах. 2. зростає чисельність зайнятих переробкою сільськогосподарської продукції та сировини. 3. збільшується чисельність зайнятих у сфері обслуговування на селі та на сезонних роботах. 4. спостерігається поступове зростання авторитету й ролі кваліфікованої землеробської праці. 5. поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргіналізації відбиваються ще в одній тенденції-формуванні середнього класу. Середній клас— це насамперед високопродуктивні й широкоінформовані, ініціативні та заповзятливі працівники.

5. Основні теоретико-методологічні підходи трактування сутності суспільства.

Є різні теоретико-методологічні підходи, методологічні стратегії трактування сутності суспільства та визначення складових соціаль­ної системи як головного системоутворюючого елемента. Так, соціолог І.М. Поповавиокремлює три пари методологіч­них опозиційних стратегій, тобто стратегій, які в кожній парі побу­довано на протилежних засадах:

1) поведінкова та інституаційна(залежно від того, який рівень аналізу постає як засадний – рівень поведінки людей чи суспільст­ва в цілому); 2) об'єктивно предметна та суб'єктивно ціннісна(залежно від уявлення про значущість об'єктивного та суб'єктивного у суспіль­ному житті), 3) функціоналістська та конфліктна(залежно від того, чому надано визначального значення – урівноваженому стану суспільст­ва чи його мінливості й розвитку).

Дещо осторонь перебуває теорія Маркса,котра має переважно екополітичний характер. У Маркса суспільство - це сукупність не індивідів, а тих відносин, що складаються у процесі їхньої соці­альної діяльності. Характер цих відносин визначає специфіку само­го суспільства.

За інших підходів як складові суспільства розглядаються соці­альні процеси та явища, а також дії та взаємодії, зв'язки та соціальні відносини, соціальні цінності та норми тощо. Так, Е. Дюркгеймза головний системоутворюючий елемент бере «соціальний факт», тобто будь-який спосіб дій, що здатний справляти на індивіда зов­нішній тиск

У суб'ективно-ціннісній стратегіїпріоритет віддається моти­вам дії, суспільним цінностям. Такий підхід наприкінці XIX переважав у західній соціології. Особлива роль надавалася люд­ській свідомості. Суб'єктивно-ціннісний підхід, протиставлений натуралізму й позитивізму, утворив окремий напрямок у соціології, який отримав назву «соціології, що здатна зрозуміти»,через свою «інтерпретуючу» методологію. Такий підхід позначився на погля­дах Сорокіна, Вебера, Зіммеля.

Функціоналістський та конфліктологічний підходихаракте­ризують суспільство за такими критеріями: чи переважають у суспі­льстві сили, які сприяють підтримуванню рівноваги, усталеного порядку, чи воно постійно змінюється, а суспільні системи руйную­ться під впливом суперечностей і конфліктів. Суть функціоналістської теорії зводиться до того, що суспільні явища розглядаються з погляду тієї ролі, яку вони (функції) відіграють у підтримуванні ці­лісності суспільства як соціальної системи. Дюркгейм досліджував роль поділу праці у житті суспі­льства, у збереженні його єдності.багатьма різновидами. На зміну функціоналізму Дюркгейма, Конта, Спенсера прийшов структурно-функціональний аналіз Парсонса, функціональний структуралізм Мертона. Спільним для них є те, що головна увага приділялась чинникам, які підтримують наявний стан суспільства. Парсонс,аналізуючи соц систему, виокремлював, насамперед, не елементи, а функції, точні­ше функціональні вимоги, що без них суспільство як система функ­ціонувати не може. Визначивши ці функції, Т. Парсонс виділив підсистеми — еконо­міку, політику, культуру і сім'ю як реальних виконавців, відповідаль­них за здійснення кожної з названих функцій.

Мікросоціологія –вивчає спілкування та поведінку людей, їхні вчинки, мотиви, значення, якого надають вони своїм взаємодіям, вплив, котрий все це справляє на стабільність або на зміни, що в ньому відбуваються. (Хоманс, Гаффман).

Етнометодологія – вивчає людей у процесі спілкування, визначається історично детермінованими правилами й поняттями.

Символічний інтеракціоналізм – взаємодія людей, їхнє спілкування зумовлюється тим значенням, якого вони надають матеріальним речам і різним зовн виявленням поведінки (різні предмети, вчинки, жести)

Макросоціологія – значущість людської взаємодії для розуміння суспільства, але цю взаємодію зумовлено загальною природою суспільства як цілісну соц систему як соціальний організм. (Конт, Спенсер, Дюркгейм, Вебер, Маркс)

Функціоналістський та конфліктологічний підходихаракте­ризують суспільство за такими критеріями: чи переважають у суспі­льстві сили, які сприяють підтримуванню рівноваги, усталеного порядку, чи воно постійно змінюється.

У суб'ективно-ціннісній стратегіїпріоритет віддається моти­вам дії, суспільним цінностям.

Натуралістичні теорії,які суспільні явища уподібнюють природничим, а все, що відбувається у суспільстві, пояснюють з погляду біологічних законів.

У Марксасуспільство - це сукупність не індивідів, а тих відносин, що складаються у процесі їхньої соці­альної діяльності. Характер цих відносин визначає специфіку само­го суспільства.

діалектичної теорії конфлікту Маркса та Дарендорфа,яка вивчає протиборчі сили, наголошує на їх не­примиренності та руйнівній дії на соціальні системи.

конфлік­тологічного функціоналізму Зіммеля і Козера,де конфлікт­ні сили розглядаються як цілком здатні подолати суперечності й відновити суспільну рівновагу.

 

6. Соціальна структура суспільства, її складові.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними. Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які займають різні місця у системі соціальної нерівності.

Соціальні спільноти - це такіоб'єднання людей, які виникають та формуються на основі:

1. культурно-історичної самобутності (народи, нації);

2. родинних зв’язків та схожості стадії життя (сімейні, статево-вікові та ін.).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками.

Основні види соціальних спільностей:

За ступенем стійкості:

1. тимчасові, нестійкі(туристична група, пасажири вагона, мі­тингова група);

2. середньостійкі(тру­довий колектив за­воду, шкільний клас, бригада будівель­ників);

3. стійкі(клас, нація)

За розмірами:

1. великі(класи, соціальні прошарки, верстви населення, нації);

2. середні(мешканці міста, робітники підприємства-гіганта);

3. малі(сім'я, екіпаж космічного корабля, колектив малого підприємства)

За змістом:

1. соціально-класові(класи, соціальні групи);

2. соціально-етнічні (нації, народності та ін.);

3. соціально-демогра­фічні(жінки, чоло­віки, діти, молодь, пенсіонери);

4. соціально-професійні(лікарі, викладачі, шахтарі та ін.);

5. соціально-територі­альні(мешканці міс­та, села, району, об­ласті, країни)

Соціальні інститути - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Види (економічні (власність, ринок, гроші, з\п), політичні (держава, суд, армія, пп), духовно-культурні (наука, освіта, виховання), інститути у сфері сім’ї(сім’я, материнство, шлюб, батьківство))

Поняття "індивід"характеризує людину як відособ­леного, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності.

Під соціальною структурою суспільстварозуміють сукупність його складових і зв'язків між ними. Існують різні підходи до визна­чення цих складових. Відомий російський соціолог А. І. Кравченкотрактує структуру суспільства, як сукупність статусів і ролей, функ­ціонально зв'язаних між собою. Провідні українські політологи В. П. Андрущенко, Н. І. Горлачвизначають сутність соціальної структури суспільства як сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільнот, прошар­ків, груп, а також відносин між ними.

 

 

7. Група як складова соціальної структури суспільства. Класифікація груп.

Суспільство - складна структура, елементами якої є різні соціальні спільноти. Основу суспільства становлять соціальні групи - спільноти людей зі стійкими взаємодіями, очікуван­нями та солідарністю щодо спільних цілей і культурних зразків. Соціальна групарозглядається як сукупність людей, що визначається за соціально значущими ознаками. Ці реальні ознаки не лише існують об'єктивно, але й усвідомлюються суб'єктивно. Наприклад, свою групову при­належність і солідарність молодь відчуває подібно до того, як і пенсіонери відчувають свою. У представників однієї групи схожі ціннісні орієнтації, моделі поведінки та стиль життя. Такими ознаками можуть бути: вік, національність, стать, місце проживання, професія, прибуток, релігія та ін. Необхідні ознаки групи:• стійкі, постійно відтворювані зв'язки; • наявність єдиної загальногрупової мети; • прийняття членами групи єдиної системи норм і цінностей. Найважливішими характеристиками груп є взаємовід­носини та взаємодія між їхніми членами. Групи поділяються на первинні та вторинні .Для первинних групхарактерна постійна взаємодія й особистісні контакти. Вони можуть виникати для досягнення спільної мети, але їм притаманні партнерські стосунки з емоцій­ним забарвленням. Для вторинних групхарактерні лише функціональні, обо­в'язкові контакти, пов'язані з досягненням конкретної мети. Вторинні групи можуть складатися з декількох первинних груп. Елементарною складовою суспільства, що зосереджує в собі всі види соціальних зв'язків, є мала група. Мала група - кількісно невелика сукупність людей, об'єднаних загальни­ми цілями, потребами, цінностями, нормами, правилами по­ведінки та постійною взаємодією. Зазвичай, ці правила приховані від стороннього спостерігача та ви­конують функцію соціального контролю..До вторинних належать великі групи. Великі групи від­різняються від малих не лише розміром, але і якісно іншими соціально-психологічними ознаками, а саме: • вони зорієнтовані на чітко визначені раціональні дії; • у них немає групових норм, неписаних правил; • соціальний контроль здійснюється згори донизу за формаль­ними нормами.

 

8. Соціальні відносини, їх роль у формуванні соціальної структури.

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини,державної влади – по­літичні,законів – правові,ідеології, науки, культури, релігії, осві­ти, мистецтва – духовні

Соціальні відносини у вузькому значенні (у широкому вони іден­тичні суспільним) формуються з приводу реалізації соціальної взає­модії, що виникає між різними суб'єктами (соціальними спільнота­ми, прошарками, групами, індивідами). Вони відбивають становище окремих суб'єктів у суспільстві. Це відносини рівності – нерівності, справедливості – несправедливості, панування – підлеглості.

Основою формування і розв. соц. ст-ри, її складових є виробничі відносини. Сталі форми людських об’днань та відносин між ними утворюються на основі об’єктивних процесів суспільного поділу праці (СПП) – розмежування в сусп. різних соц. функцій, що виконуються певними індивідами, групами людей, спільнотами з різних сфер сусп., які поділяються на дрібніші складові. Перший великий СПП – виокремлення пастуших племен, що створило матеріальну базу для появи приватної властності, поділу сусп. на класи. Другий - відокремлення ремесла, яке до цього було підсобним промислом землероба. За третього поділу стався поділ праці на фізичну та розумову, населення – на сільське та міське.

 

 

9. Поняття соціального інституту, його види.

Соціальний досвід свідчить, що для людського суспіль­ства необхідно закріпити деякі типи соціальних відносин, зробити їх обов'язковими для всіх членів суспільства чи для його групи, забезпечити цілісність системи. З метою збереження цілісності, в якій зацікавлена спільнота, люди утворюють си­стему установ, які закріплюють нормативне регулювання відносин і контролюють поведінку своїх членів. Соціальний інститут- це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей. Інтеграція індивідів у соціальне об'єднання (групу, спільноту чи суспільство) передбачає не лише зацікавленість людей у створенні таких зв'язків, але й наявність можливостей ко­мунікацій - спільної цілісно-нормативної системи, мови тощо. Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства.

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація- передбачає такі етапи:1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій; 2) формування спільних цілей; 3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії; 4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами; 5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування; 6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Соціальні інститути можуть бути формальними та неформальними. У межах формальних інститутіввзаємодія суб'єктів від­бувається на основі законів і правових актів, формальних ре­гламентів, правил та постанов. Неформальні інститути, незважаючи на досить чітку ре­гламентацію, не мають формально закріплених законів, правил, норм (наприклад, дружба, сусідство та ін.).У соціальних інститутів є не лише функції (позитивна роль у суспільстві), але й дисфункції (шкода, яку вони чинять су­спільству).Функції сприяють зміцненню, виживанню, саморегуляції соціальної системи. Дисфункції ведуть до дезорганізації, зміни та руйнування структури.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти