ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Роль та функції соціальних інститутів у життєдіяльності суспільства. Поняття аномії.

Інститути Функції Структурні елементи
        ролі
Політичні Розподіл політичної влади; підтримка за­конів, правил та стандартів Законодавець, суб'єкт права
Економічні Виробнича, обмін­на, адаптації, стиму­лююча, інтегратив­на та інноваційна Роботодавець, підприємець, на­йманий робітник, менеджер, поку­пець, продавець
Освітні Професійно-економіч­на, трансляції та по­ширення цінностей, забезпечення історич­ної спадкоємності, со­ціалізації, інтегруюча, інноваційна, виховна, соціальної селекції Учитель, викла­дач, учень, студент
Релігійні Поглиблення віри, комунікативна, ін­тегративна, психо­терапевтична Священнослу­житель, миря­нин
Сімейні Репродуктивна, виховна, соціаліза­ції, комунікативна Батько, мати, дитина, сестра, брат

Розрізняють явніфункції соціальних інститутів, що розкриваю­ться як визнана частина їхніх цілей і латентніфункції, котрі здійс­нюються несвідомо і можуть офіційно не визнаватись.

· Задоволення соціальних потреб;

· Закріплення та відновлення соц відносин

Інституціональний аналіз дає змогу з'ясувати причини негатив­них явищ, що зумовлюють соціальну дезорганізацію та кризові явища в суспільстві. Ключовим моментом у розвитку процесів де­зорганізації є руйнування соціальних інститутів, що створює ситуа­цію, яку Е. Дюркгейм назвав аномією,тобто таку ситуацію, коли індивіди не можуть інтегруватися з основними інститутами суспіль­ства і не визнають найбільш значущі соціальні норми.

11. Інституціалізація, її ознаки (навести приклади).

Процес утворення соціального інституту - інституціоналізація- передбачає такі етапи:1) виникнення потреби, задоволення котрої вимагає спільних організованих дій; 2) формування спільних цілей; 3) поява соціальних правил і норм у процесі стихійної соціальної взаємодії; 4) поява процедур, пов'язаних із нормами та правилами; 5) інституціоналізація правил, норм, процедур, тобто їхнє прийняття та практичне застосування; 6) визначення системи санкцій і ролей, що охоплюють усіх членів соціального інституту.

Інституціалізація— це процес визначення та закріплення соці­альних норм, статусів і ролей, приведення їх у систему, яка здатна діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби. Інакше кажучи, інституціалізація — це заміна спонтанної поведінки на пе­редбачену, яка очікується і регулюється.

Соц інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства.

Ознаками інституціалізації є:

• оформлення соціальної групи, для якої певна діяльність стає професійною;

• зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямова­ною, ієрархічною;

• поява спеціальних закладів, у яких відбувається ця діяльність;

• виникнення регулюючих її норм, що в міру розвитку професій­ної діяльності розділяються на моральні та правові.

Інституціалізація проявляється у формуванні певної ідеології, яка є підґрунтям для створення зразків поведінки, ритуалів, симво­лів і надає організації та її цілям характеру суспільної місії.

В. Оссовськийзводить тлумачення змісту соціальної інституції до такої структуризації:

1)група осіб, покликана виконувати організаційно-ділові фун­кції, важливі для певної спільноти;

2)форма організації комплексу соціальних дій, які виконуються певними членами групи від імені всієї спільноти;

3)комплекс установ і знарядь діяльності, які дають змогу певним членам групи виконувати публічні функції, що мають на меті задово­лення потреб групи і регулювання поведінки її членів. Специфічними ознаками інституції є сталість її форми, орієнтація на розв'язання осно­вних соціальних проблем, культурний статус і культурна легітимність.

 

 

12. Найважливіші соціальні інститути сучасного українського суспільства, проблеми їхньої взаємодії.

Найважливішими соц. інститами сучасного укр. сусп. можна назвати: 1) Економічні, що регулюють соц. зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес вир-ва, виконують нормативно-розподільчу функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага та їх еквіваленти. Вони формують ек. потенціал сусп., підтримують стійкість його соц. стр-ри, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якостями споживання, за типамии способу життя. 2) Політичні, що регулююьть соц. зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політ. інст-ти встановлюють і підтримують пол. владу соц. групи, що домінує в сусп., забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей. 3) Культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розв. і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соц. цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соц. цінності, що накопичуються в процесі соц. діяльності, залучають індивидів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм. 4) Сім’я, діяльність якої, відносини між батьками і дітьми, методи виховання визначаються сист. правових та інших соц. норм. Усі соц. інст-ти у своїй діяльності взаємопов’язані. Так, організація вир-ва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, держ. політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність держ. установ. Ураховуючи важливість деяких ін-тів у сусп. житті, ін. намагаються контролювати їх діяльність. Так, відн. між окремими ін-тами промисловості і торгівлі регулюються держ. за допомогою податків. На інст-т освіти намагаються впливати пол. установи, виробничі організації, церква. Зміни в одному інст-ті призводять до зміни в ін. Соц. порядок може бути забезпечений лише вдалим поєднанням взаємодії інст-тів і збереженням незалежності кожного.

 

13. Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації.

Згідно з теорією соц. статусу, соц. нерівність – нерівність статусів, що випливає із здатності чи нездатності індивидів виконувати ту чи ін. соц. роль. Статус(від лат status – стан) – соц. позиція людини в сусп., яку вона посідає відповідно до свого фаху, ек. забезпечення, демографічних особл., політ. можливостей. Уся сукупність статусів однієї людини – статусний набір. Ролевий набір – сукупність ролей одного статусу. Кожну роль у ньому репрезентовано сукупністю несхожих на ін. відн. У результаті ролевий набір формує набір соц. відносин. Роль – певна модель поведінки, що відповідає даному статусу й характеризує його динаміку. Вона визначається сусп. нормами та очікуваннями. Немає ролі без статусу і статусу без ролі. Кожна роль має низку прав і обов’язків, які розкривають зміст статусів і забезпечують їх функціональний зв’язок.

Найбільш характерний для конкретного індивіда статус, з яким його ототожнює оточення, назив. головним статусом. Він визначає манеру поведінки, коло знайомих, стиль життя. Особистий статус визначається тим місцем, яке посідає індвід у малій групі залежно від своїх індив якостей. Особистий статус має значення для знайомих. Водночас незнайомі насамперед цікавляться офіційним статусом, який визначається об’єктивними х-ми індивіда. Розрізняють також природний – людина отримує з народження (національність, стать, фізичні та психологічні дані) і набутий статус – людина набуває з часом, у процесі соціалізації. Види соціальних статусів: економічні, професійні, політичні, релігійні, демографічні, сімейно-родинні.

14. Сутність та роль середнього класу у стабілізації суспільства.

Зміст соціальних взаємодій індивідів може бути відображе­ний певною системою категорій (основних понять) соціології. Одним з них і є поняття "середній клас",яке увійшло в науко­вий обіг у 50-60-ті pp. XX ст. У США та країнах Західної Європи до середнього класу відносять понад 60 % населення, у скандинавських країнах, країнах яскравої соціал-демократичної спрямованості - до 75 % населення. Концепція середнього класу і є суттєвим елементом теорії постіндустріального суспільства (Дж. Гелбрейт, Р. Арон, 3. Бжезинський).

Функції середнього класу: • вихователь і постачальник висококваліфікованої робочої сили; • основний платник податків; • внутрішній інвестор економіки, економічний донор; • носій демократизації суспільства; • стабілізатор суспільства, гарант його політичної міц­ності, "буфер" між крайнощами в соціальній піраміді - вищими та нижчими верствами. Деякі "праобрази" цього поняття можна відшукати ще у вченні Аристотеля про середній елемент, який, на думку класика, складають не зовсім бідні, але й не надмірно багаті люди, котрі мають становити фундамент поліса - міста-держави, його міцну основу і слугувати запорукою справедли­вої та стабільної держави. Саме за ці міркування Аристотеля інколи називають "ідеологом здорового глузду середнього класу" .І все ж таки середній клас як частина суспільства, котра займає проміжні статусні позиції між багатими та бідними, верхами й низами, - це унікальне явище саме XX ст. Середній клас сформувався на Заході під впливом соціально-економічних зрушень і, зокрема, унаслідок науково-технічної революції. Основні критерії (показники) середнього класу, усталені у світовій соціології: • рівень економічного прибутку, що дає змогу використо­вувати високотехнологічні предмети побуту та послуги й за­безпечити певний достатній рівень життя; • характерні складові соціального капіталу: наявність освіти та кваліфікації, що підвищують вартість робочої сили їх носія, загальний рівень культури, що надає можливість виконувати висококваліфіковану працю та мати відповідний соціально-професійний статус; • економічна поведінка з орієнтацією на ринкову форму господарювання, економічну свободу, самостійність і неза­лежність; • соціально-психологічна спрямованість на сімейний добробут, індивідуальний усебічний розвиток особи; • престиж трудової діяльності, кола спілкування, способу життя, наявність широких соціальних зв'язків, контактів, соціальних взаємодій.

 

15. Соціальна мобільність та її види.

Розглядаючи соціальну стратифікацію, слід аналізувати не тільки групи та місця, які вони посідають у системі суспіль­ної ієрархії, а й конкретного індивіда, котрий також змінює свої позиції. Під соціальною мобільністюрозуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, тобто перехід від однієї групи до іншої. Класиком теорії соціальної мобільності вважають російсько-американського вченого П. Сорокіна, котрий запровадив відповідний термін у науковий обіг. Найвідоміші дослідники цієї проблеми - американці Б. Барбер, Л. Уорнер, а також авто­ритетний соціолог сучасності - англієць Д. Голдторп. Остан­ній створив методики дослідження мобільності, вивчаючи англійське суспільство.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобіль­ності:горизонтальна- передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи до іншої без зміни соціального статусу; • вертикальнапередбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу. У свою чергу, вертикальна мобільність може бути висхід­ною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж, статус, отже, здійснює соціальний підйом і є мобільним угору, та спадною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, статусі, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації та є мобільним донизу. Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, що стосується окремого індивіда, так і колективною, що ха­рактерна для цілої групи. Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність (інтрагенераційну) та міжгенераційну (інтергенераційну). Внутрішньогенераційна мобільність (інтрагенераційна) - це висхідна чи спадна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи цей вид соціальної мобільності ще називають кар'єрою, котру визначають як зміну соціального статусу індивіда протягом власного життя. Міжгенераціша мобільність (інтергенераційна) - це рух індивіда соціальною драбиною між різними поколіннями. Вивчаючи цей тип мобільності, можна з'ясувати, як змінилися соціальні позиції поколінь дітей порівняно з поколін­нями батьків. Досліджуючи мобільність, соціологи оперують ще низкою понять. Швидкість мобільності- це рух індивіда соціоекономічною шкалою за певний проміжок часу. Нормальною швид­кістю вважають пересування індивіда на одну-дві сходинки - "страти". Раптовий злет або раптове падіння на декілька по­зицій за короткий проміжок часу - ознака кризових чи пере­хідних суспільств (характерна для сучасної України). Інтенсивність мобільності- це кількість індивідів, які змінюють соціальні позиції у вертикальному та горизонталь­ному напрямах за певний час. Сукупний індекс мобільності- це показник, який врахо­вує швидкість та інтенсивність мобільності.

 

16. Сутність процесу маргіналізації, особливості його в Україні.

Маргіналізація– втрата особистістю належності до певної соц групи, втрата норм та цінностей в-ної субкульт без входження до ін. Маргінал – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соц.-культурного середовища. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (наприклад, мігрант із села у пошуках роботи в місті чи імігрант, що шукає в іншій країні кращої долі). Такі пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соц. спільнот прошарки називають маргінальними. В Укр. поширюється маргіналізація сусп., багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі, в село. Процеси маргиналізації відбиваються в тенденціях утворення середнього класу. Одна із 7 страт.

Маргінальний тип особ-сті - Людина (особа), яка залишила своє соціальне середовище (соціальну групу, націю, країну, державу) і адаптується в інше соціальне середовище.

Процеси маргіналізації відбиваються в тому, багато селян залишають землю, однак чимало й тих, хто залишає місто та повертається до землі. Ще однією тенденцією маргіналізації є формування середнього класу. Середній клас— це насамперед високопродуктивні й широкоінформовані, ініціативні та заповзятливі працівники. Саме інформаційно-інноваційний тип особи стає суб'єктом технічної модернізації та політичної демокра­тизації.

17. Трансформація соціальної структури українського суспільства.

Трансформація укр. сусп. розпочалася з 90-х років, характеризується формуванням різних форм власності: приватної, акціонерної, кооперативної, концесійної, змішаної. У зв’язку з цим сучасна структура укр. сусп. є дуже складною, її формування триває, але і сьогодні можна виокремити осн. її елементи: вищий клас професіоналів, адміністратори; технічні спеціалісти середнього рівня; комерційний клас, дрібна буржуазія; кваліфіковані робітники; робітники, що не мають кваліфікації; інженерно-технічні працівники та рядові службовці; науково-технічна та гуманітарна інтелігенція, студенти; особи, що займаются індивідуальною трудовою діяльністю; землероби (фермери, колгоспники).

Тенденції: 1) значно сокорочується частка робітників промислових підприємств у соц. структурі. Прогноз на початок ХХІ ст показує, що 50% робітників залишать сферу матеріального вир-ва та поповнять ряди працівників сфери послуг, науки та освіти.

2) посилюється диференціація роб. класу, значною стає частка представників нових соціальних спеціальностей, зростає роль їх у сусп. виробництві, поглиблюється розшарування робітників за ознаками професійності;

3) зростає чисельність роб. класу, що за змістом праці, за рівнем загальної професійності не поступається інженерно-технічній інтелігенції;

4) має місце подальше підвищення рівня освіти та підвищення рівня кваліфікації працівників;

5) формуються нові класи;

6) помітні зміни відбуваються в соц. структурі селянства.

В Укр. виділяють 7 страт: загальноукраїнська еліта, регіональні та корпоративні еліти, український верхній середній клас, динамічний середній клас (соціально активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), аутсайдери (з низьким рівнем адапт і соц акт), маргінали (антисоціальні установки), криміналітет.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти