ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 4. Особистість у системі соціальних зв’язків.

1. Сутність, спільність та відмінність понять “людина”, “індивід”, “особистість”.

Стосовно проблеми людини в соціології використовується значний поняттєвий апарат. Це зумовлено, передусім, склад­ністю феномена людини. Найбільш узагальненим родовим є поняття "людина". Зазвичай, людину визначають як біосоціальну істоту, що є вищою ланкою розвитку живих організмів шляхом їх еволюції, а також передумовою й активним суб'єктом культурної еволюції. Зважа­ючи на багатоаспектність вияву сутності людини, науковці ви­значають її через найбільш властиві їй характеристики, зокрема: людина як природна, діяльна, предметна, свідома та суспільна істота. Соціологічний аналіз потребує розгляду людини з позицій її взаємодії з іншими людьми, соціальними інститута­ми, соціальною системою загалом тощо.

Поняття "індивід"характеризує людину як відособ­леного, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Поняття "індивідуальність"є похідним від поняття "індивід" і відтворює те неповторне, специфічне, унікальне, своєрідне, чим один індивід відрізняється від іншого. Ці від­мінності можуть бути абсолютно різними, починаючи від при­родних рис, особливостей поведінки та закінчуючи манерою ходи чи специфікою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психології, у соціології ж його застосування обмежене. Дещо ширше застосування в соціології має поняття"інди­відуалізм", яке також є похідним від поняття "індивід". Індивідуалізм- це тип світогляду, за яким індивідуальні інтереси протиставляються суспільним і переважають їх.

Поняття "особистість"входить у науковий обіг для ви­значення в людині не даних від природи, а в набутих у спів­житті з іншими людьми характеристик, які називаються соціальними. Отже, особистість - це соціальна характеристи­ка людини через комплекс ознак, яких вона набуває в су­спільстві внаслідок залучення її до системи суспільних відносин. Саме тому особистістю не можна народитися, нею можна лише стати в суспільстві. Формування особистості відбувається з часом, коли індивід із пасивного об'єкта пере­творюється на активного суб'єкта суспільних відносин, здійснюючи власну діяльність, набуваючи знань, досвіду, культури, досягаючи певних статусів тощо. До соціальних рис індивіда належать:- соціальні статуси, соціальні ролі, що їх відіграє індивід у суспільстві; - соціальні риси, зумовлені взаємодією з іншими; - почуття, думки, переконання, сформовані під впливом середовища; - соціально визначена мета діяльності; - загальний рівень освіти та культури індивіда; - професійні здатності й уміння; - ідентифікація себе з групою. При аналізі цього поняттєвого ряду у пригоді може стати відома філософська тріада:

Загальне-одиничне-особливе, де під загальним можна розуміти людину, під одиничним -індивіда, під особливим - особистість.

2. Особистість як об’єкт і суб’єкт соціальних відносин.

Особистість— інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється про­тягом усього життя у результаті складної взаємодії внутрі­шніх та зовнішніх чинників її розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

Формування особистості є результатом включеності людини до іс­нуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціаль­них функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.

Кожна особистістьє унікальною, неповторною і саме у цьому виявляється її самоцінність, її право на суспільне визнан­ня, шанування гідності.

Поняття "особистість" дуже багатогранне, воно відтворює зв'язок з життєдіяльністю та соціальною сутністю людини, а також індивідуальне відображення соціально значущих рис, сукупності соціальних відносин.

Особистість як об'єкт соціальних відносинхарактери­зується через:

соціалізацію- процес входження в суспільство, включен­ня особистості в соціальні зв'язки, в різні типи соціальних спільностей, засвоєння нею соціальних норм і культурних цінностей. Вона охоплює як соціально контрольовані процеси цілеспрямованого впливу на людину, так і стихійні, спонтанні процеси, що впливають на її формування;

соціальну ідентифікацію— усвідомлення особистістю своєї приналежності до певної спільноти, її поведінки відпо­відно до усталених у групі норм. Рівень вимог з приводу ідентич­ності залежить від широти та значущості набору ролей, що їх реалізує людина в межах певної спільності, від ступеня згуртованості й форм регламентації поведінки в суспільстві.

Особистість як суб'єкт соціальних відносин характери­зується:

самоусвідомленням особистостіяк соціально-психо­логічної характеристики людини. Джерелом усвідомлення власної самобутності є довколишні значущі для особистості люди;

системою ціннісних орієнтацій, через яку вона сприй­має та оцінює соціальну реальність. Вони набувають функцій найважливіших регуляторів соціальної поведінки;

потребами, мотиваціями,соціальними настановамий потреби відображають залежність людини від зовнішнього та соціального середовища. Природні потреби визначаються біологічною сутністю людини (житло, їжа, продовження роду, одяг). Соціальні потреби є продуктами суспільного життя, рівня розвитку людини.

· соціальною поведінкою.

3. Соціологічні підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві.

ДИСПОЗИЦІЙНА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ (Т. Знанецький, В. Томас)

Теорія саморегулювання суспільної поведінки особистості. Диспозиція - це схильність особливості до повного сприйняття умов діяльності і певної поведінки в цих умовах. Диспозиційна теорія дозволяє встановити зв`язки між соціологічною і соціально-психологічною поведінкою особи.

Диспозиції включають:

а) концепцію життя і ціннісні орієнтації;

б) узагальнені соціальні настанови на типові соціальні об'єкти та ситуації.

МАРКСИСТСЬКА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

Акцент зміщений на класове усвідомлення своєї ролі в суспільстві. Особистості як така, що ігнорується суспільством.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

Рольова теорія особистості являє собою інтеграцію досягнень соціології і психології у вивчені особистості. Основні положення рольової теорії особи сформовані в соціальній психології Дж. Мідом, в соціології - Р. Лінтоном. Дж. Мід головну увагу приділяє засвоєнню ролей у процесі міжособистої взаємодії (інтеракції), підкреслює стимулюючий вплив "рольових очікувань" з боку "значущих для даного індивіда осіб", з якими він вступає у спілкування. Р. Лінтон виокремлює перш за все соціокультурну природу рольових настанов і їх зв'язок із соціальною позицією особистості, а також підтримку рольових вимог системою суспільних і групових санкцій. В рамках ролевої теорії особистості був виявлений такий феномен як "рольовий конфлікт".

СОЦІОМЕТРИЧНЕ НАПРАВЛЕННЯ

Представляє групу через аналіз внутрішньогрупових відносин.

ПСИХОАНАЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ

Базується на ідеях З.Фрейда, фокусуючи увагу на мотиваційних і захисних механізмах особи.

ЗАГАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Згідно з Р. Кричевським і О. Дубровською, загальнопсихологічний методполягає у припущені, що багато уявлень про людську поведінку, які накопичені у загальній психології можуть бути застосовані в аналізі групової поведінки, передусім як навчання, явища когнітивної сфери, мотивація.

 

 

4. Соціологічна структура особистості.

Під структуроюв соціології розуміють побудову чогось, окремі елементи якого складають єдине ціле. У науковій літературі можна натрапити на різні підходи до трактування структури особистості. Єдиної думки з цього приводу немає. Поширеною є думка, згідно з якою структура особистості - це єдність чотирьох підструктур:

1) біологічно зумовленої підструктури(темпераменту, статевих, вікових властивостей психіки тощо);

2) психологічної підструктури(індивідуальних психологіч­них особливостей - пам'яті, емоцій, відчуттів, уявлень, почуттів, волі, інтелекту та ін.);

3) підструктури соціального досвіду(набутих емпіричних і теоретичних знань, навичок, умінь, звичок, традицій, норм тощо);

4) підструктури спрямованості особистості(бажань, цілей, ідеалів, мотивів, потреб, прагнень, ціннісних орієнтацій та ін.).

Найбільш знаною та широко вживаною в соціології є три­членна структура особистості,що виділяє такі складники: соціальний статус, соціальну роль і спрямованість особистості.

Соціальний статус- це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані влас­ною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в резуль­таті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею людини).

Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом

Спрямованість особице особливе ставлення людини до дійсності й до самої себе, котра проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Вона виявляється в соціальній поведінці особистості.

Цікавим є підхід американського соціолога й економіста А. Маслоу,визнаного теоретика менеджменту. За його мірку­ваннями, у суспільстві існує п'ять рівнів потреб,які він умовно розташував на шкалі, починаючи від нижчих (при­мітивних) і закінчуючи вищими. Перший рівеньфізіологічні потреби. Другий рівеньекзистенціальні (потреби безпеки власного існування, здоров'я, відсутності насильства, безпеки на вулицях, захист від війн тощо).Третій рівень - потреби в комунікації, дружбі, спілкуванні. Четвертий рівень - потреби статусу, визнання, престижу, оцінки інших людей, самоповаги. П'ятий рівень - потреби самовираження через творчість, самореалізації, розкриття та реалізації здібностей, досягнення сенсу життя. За А. Маслоу, особистість - це така людина, в якої суб'єктивна й об'єктивна шкали потреб збігаються, крім того вищі потреби на суб'єктивній шкалі роз­ташовані згори, а нижчі - знизу.

Структура особистості за 3. Фрейдом- це єдність трьох елементів: самосвідомої частини психіки людини - "Воно" ("Передсвідоме"), "Я" ("Его", або "Свідоме") та "Над-Я", ("Супер-Его", або "Надсвідоме"), що складається на рівні су­спільства та виконує оцінну й моральну функцію. На думку 3. Фрейда, останній рівень психіки - "ідеалізований батько", котрий диктує та нав'язує людині норми, правила поведінки, заборони, стереотипи, пояснює, що є добрим, а що поганим. Структурний елемент особистості, що становить дві третини психіки людини, - це "Воно" ("Id", або "Підсвідоме") - джерело енергії, котре спрямоване на отримання задоволення. 3. Фрейд наголошував, що розвинута особистість має навчитися пере­водити вимоги підсвідомої частини психіки людини під конт­роль розумного, розсудливого "Я"

 

 

5. Соціальний статус та соціальні ролі особистості.

Соціальний статус— це становище індивіда (або групи лю­дей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюєть­ся її приналежністю до певної соціальної спільноти та визна­чає сукупність її прав та обов'язків.

Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються — стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки влас­ним зусиллям — освіта, професія, доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Приписаний – одержаний незалежно від волі, бажання й зусиль самого індивіда (стать, національність, раса, успадкований титул…). Здобутий – одержаний завдяки волі й зусиллям самого індивіда (освіта, кваліфікація, посада, почесне звання…)

Соціальний статус віддзерка­лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором.Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

Соціальна роль- це модель поведінки, очікувана від того, хто має за­значений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом. Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалі­зації. Рольове навчаннямає дві мети:• навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі; • набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда­ють певній ролі. Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності. Рольові конфліктизводять до двох типів:міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчасті­ше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп; • внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли люди­на виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній. Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутрішньої напруги та конфліктів. Якщо конфлікт за­гострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутрішнього стресу. Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи міні­мальне - дистанціонуванням від ролі.У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність ви­могам соціальних норм.

6. Фактори, механізми та агенти соціалізації.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією.

Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку осо­бистості, створює систему сприяння формуванню соціально ба­жаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспіль­ства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Агенти соціалізації— це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

· ВНЗ

· Організації

· Дошкільні установи

· Неформальні об’єднання

· Сім’я

· Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

• дошкільні установи,

• неформальні організації,

• навчальні заклади,

• армія,

• трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

Соціальна адаптація— це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведін­ки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

Інтеріоризація— процес включення соціальних норм і ціннос­тей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні по­ведінки людини під впливом змін у структурі особистості. РІВНІ

· об 'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої люди­на обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти;

· функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей;

· нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгод­жених з цілями діяльності спільноти;

· міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним

 

7. Проблеми соціалізації особистості в умовах ринкових відносин.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією

Соціалізація особи— це загальний багатогранний процес впли­ву соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб'єкта в систему суспільних відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники, основними з яких є такі: сукупність ролей, елементи соціального середовища конкретні по­дії, явища і процеси.

Осн. чинники :

• Сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині

• Сукупність соціальних інститутів, суспільних організацій, соціальних
спільностей, у межах яких індивід виконує свої ролі

• Сукупність соціальних цінностей, норм, знань, звичок, навиків, якостей,
котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі

• Соціальне середовище, яке включає соціальні інститути і технології ви­
робництва, відтворення і передачі культурних зв'язків

• Конкретні події, соціальні явища і процеси, якими зв'язана конкретна
людина

Агенти соціалізації— це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

· ВНЗ

· Організації

· Дошкільні установи

· Неформальні об’єднання

· Сім’я

· Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

• дошкільні установи,

• неформальні організації,

• навчальні заклади,

• армія,

• трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

8. Соціальна спрямованість особистості у сучасному суспільстві.

Соціальна спрямованість особистості формується під впливом трьох основних детермінант: діяльності, спілкування та ціннісних орієнтацій особистості. Суспільні закони виражають істотні зв’язки та відносини, які складаються у різних сферах людської діяльності. Діяльність виступає як сила, яка відтворює та змінює систему об’єктивних та суб’єктивних умов: суспільних відносин та соціальних інституцій. Як суб’єкт суспільної діяльності та відносин, людина формується під впливом та за зразком суспільства, у якому вона функціонує. Соціальна діяльність особистості передбачає конкретні дії людини, у яких реалізуються суспільні закони, способи формування суспільних відносин, які й визначають суспільну сутність індивіда – його соціальну спрямованість.

Діяльність, виступаючи способом існування та розвитку людства та особистості, всебічним процесом перетворення людиною навколишньої природної та соціальної реальності відповідно до власних потреб, цілей та задач, не може функціонувати без спілкування – вербального виразника відносин між людьми. Спілкування є процесом встановлення та підтримки цілеспрямованого, прямого чи опосередкованого контакту між індивідами, покликаним змінювати протікання спільної діяльності, впливати на формування окремої особистості у процесі діяльності. Ставлення людини до оточуючого її предметного світу завжди опосередковане її ставленням до людей, до соціальної групи, до суспільства. Перетворення спілкування, ускладнення і збагачення його форм відкривають перед людиною нові можливості для особистісного розвитку. Під час спілкування відбувається передача особистого досвіду, думок, ідей, уявлень та уподобань, які утворюють систему ціннісних орієнтацій особистості – ієрархічне утворення, яке формується накладанням попереднього досвіду на індивідуальний. Ціннісні орієнтації – відносно стійка спрямованість потреби особистості на певну групу особистісних та соціальних цінностей та виступають необхідним компонентом будь-якої діяльності, які задають “тон” та визначають відношення людини до неї. Ціннісні орієнтації нерозривно пов’язані з сукупністю свідомих та несвідомих побажань, інтересів, потреб, мотивів, які детермінують поведінку особистості у суспільстві. Усвідомлені ціннісні орієнтації формують схильність, готовність сприймати те чи інше явище певним чином, орієнтуючи особистість у життєвій ситуації та формуючи її соціальну спрямованість.

Формування спрямованості особистості відбувається через відображення соціального, опосередкованого особистісним, шляхом пізнання інших людей, порівняння себе з ними, вивчення їх потреб, через самовизначення та усвідомлення власного місця, життєвої позиції та стилю діяльності. Залежно від власних установок та ціннісних орієнтацій, особливостей психічної організації людина обирає види діяльності, стиль та форми спілкування; спонукають особистість до самоактуалізації, досягнення певних вершин та життєвих цілей.

 

9. Соціологічний зміст понять “десоціалізація” та “ресоціалізація”.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи со­ціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з ото­ченням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціаль­ні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльно­сті у даному суспільстві, називається соціалізацією.

Починаючи новий життєвий етап, людина змушена пере­вчатися. Це процес, який складається з двох етапів, безпо­середньо пов'язаних між собою, - десоціалізації та ресоціалізації.

Десоціалізація- це процес відмови від старих цінностей, норм, ролей і правил поведінки.

Ресоціалізація- процес засвоєння нових цінностей, норм, ролей та правил поведінки замість втрачених

Агенти соціалізації— це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

· ВНЗ

· Організації

· Дошкільні установи

· Неформальні об’єднання

· Сім’я

· Школа

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації ви­конують:

• дошкільні установи,

• неформальні організації,

• навчальні заклади,

• армія,

• трудовий колектив.

Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформа­ції, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необ­хідне людині для успішної соціалізації.

10. Типологія особистості в соціології.

Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особис­тості.Одна з відомих належить Е. Фромму, який наводить чотири типи особистості залежно від цінностей, що їй притаманні:

традиціоналісти - орієнтовані на цінності обов'язку, по­рядку, дисципліни, законослухняності;

ідеалісти - досить критичні до традиційних норм, неза­лежні, зневажають авторитети, мають установку на само­розвиток;

фрустрований тип- орієнтований на низьку самооцінку, при­гнічення; для нього характерне відчуття відчуженості від життя;

реалістичний тип - поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здорового скептицизму із самодисципліною та самоконтролем;

гедоністичні матеріалістиорієнтовані на отримання задоволення, гонитву за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Поряд із типологією особи, Е. Фромм виводить типи соціального характеру. Під соціальним характером автор розуміє взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери із соціаль­но-економічною структурою.

п'ять типів соціального характеру: • рецептивний (сприймальний), характерний для первіс­ного суспільства; • експлуататорський, властивий добуржуазним формаціям; • нагромаджувальний, поширений у добу капіталізму; • ринковий, характерний для більш розвинутої фази капіта­лізму; • продуктивний - прогнозований у майбутньому тип особис­тості, що повинен спрямовувати енергію не на те, щоб мати та споживати, а щоб повною мірою бути, а отже створити себе як людину, здатну до самореалізації, самоутвердження, самовдосконалення.

Іншу типологію подає український учений-соціолог Є. Головаха, що виокремлює три типи особистості:

• особистість, розчинена в масі, суспільстві — соціальні конформісти (пристосуванці);

• особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

• перехідний тип особистості, для якої характерне амбі­валентне (подвійне) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на альтер­нативні цінності.

Відомою є також типологія особистості російського соціо­лога В. Ядова, згідно з якою існують три типи особистості:

нормативний тип (базовий) - тип особистості, що най­більш відповідає потребам суспільства та є об'єктивно необ­хідним для розвитку суспільства;

ідеальний тип - тип особистості, що сприймається як бажаний ідеал, до якого слід прагнути;

модальний (реальний) - переважний тип особистості в суспільстві (під модою у статистиці розуміють найбільш часто повторювану величину будь-якого знака).

 

10. Людина як самоорганізована, самоуправляєма соціальна система. Кожна людина є об'єктом соціалізації. Про це свідчить те, що зміст процесу соціалізації визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб людина успішно оволоділа ролями чоловіка або жінки (статеворольова соціалізація), створила міцну сім'ю (родинна соціалізація), могла б і хотіла компетентно брати участь у соціальному і економічному житті (професійна соціалізація), була законослухняним громадянином (політична соціалізація) і т. ін. Треба мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації ставить не лише суспільство в цілому, але й конкретні групи і організації. Особливості і функції тих чи інших груп і організацій зумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. А зміст вимог залежить від віку і соціального статусу людини, до якої вони ставляться. Суб'єктом соціалізації людина стає об'єктивно, бо протягом усього життя на кожній черговій сходинці перед нею постають завдання, для вирішення яких вона більш або менш усвідомлено, а частіше не усвідомлено, ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє свої суб'єктність і суб'єктивність. Певною мірою умовно можна вирізнити три групи завдань, які вирішує людина на кожному віковому етапі або етапі соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти