ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 5. Соціологія культури.

1. Соціальна сутність культури.

Культураісторично сформована сукупність соціальних норм і цінностей даної суспільної системи.Норми і цінності куль­тури генетично не успадковуються, тому культура своїм існуванням демонструє соціальну природу, виражаючи в кожен момент спрямо­ваність суспільства на створення, збереження і поширення результа­тів людської діяльності. Культура — не окремі оцінки, норми, не їх­ній набір, сума, а лише ціннісні моменти, узяті як цілісність.

Культуру розрізняють — матеріальнуі духовну.

Матеріальнакультура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), пред­ставляючи матеріалізацію людських ідей, опредмечення знання. По­в'язана з перетворенням навколишнього Середовища, матеріальна культура включає, по-перше, доцільне формування матеріального Середовища виробництва, по-друге, зміна матеріального Середови­ща побуту, і, по-третє, зміна соціального Середовища фізичного роз­витку людини.

Духовна культура— дуже складна і багатогранна система, що включає усі види та форми і рівні суспільної свідомості, сис­теми освіти і виховання, системи установ культури. Сюди ж відносяться усі види пізнання й просвіти, усі форми і типи літе­ратури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моральності. Соці­ологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається ра­зом з матеріальним, що в антагоністичних суспільствах культур­ний розвиток відбиває боротьбу класів і що в індустріальних, постіндустріальних, соціально-інтегрованих суспільствах форму­ється зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності. Якщо матеріальна культура переважно представляє досягнення в оволодінні силами природи, то духовна культура характеризує рівень і глибину пізнання при­роди і суспільства.

Культура— це спосіб засвоєння реальної дійсності на підставі оцінки й виявлення цінностей різних ідей, норм, орієнтацій, засобів, їкі втілені в різних видах дій у різних формах. Вона допомагає людині відрізнити добре від поганого, розумне від дурного, дозволене від не дозволеного, прибуткове від збиткового тощо. У поведінці людей, в їхній діяльності культура втілюється в предметно-речових знаково-символічних формах. Вона здатна розвиватися.

Сприйняття культури відбувається в процесі соціалізації особистості, її виховання й навчання. За допомогою книг, засобів масової нформації, спілкування, спостереження за поведінкою інших та ін.

 

2. Об’єкт та предмет соціології культури.

Соціологія має свій об’єкт та предмет вивчення. Її цікавить культура як система явищ, процесів, відносин, що є результатами соціальної взаємодії і якісно відрізняють людину від іншого живого світу, культура як соціаль­ний механізм взаємодії особистостей, соціальних груп і суспільства з навколишнім середовищем, механізм, що допомагає їм співіснува­ла, зберігати свою цілісність, притаманні їм цінності, переконання, традиції, норми поведінки, спосіб життя.

У вітчизняній соціології склалося кілька підходів до тлумачення соціології культури. Предметом соціологічного дослідження куль­тури може бути:

1) уся система культури як єдине ціле чи будь-який її вид, що
розглядаються у взаємодії з іншими суспільними системами;

2) кожний із елементів соціодинаміки культури, культурної комунікації, що розглядаються у співвідношенні з іншими елементами

культури чи у співвідношенні з іншими суспільними системами.

Соціологічний підхід до вивчення культури має принципові особливості:

1) культура тлумачиться як системна якість моральної сфери суспільства, тобто суспільство і культура співвідносяться не як ціле і
частина, а як ціле і його якість. У цьому контексті культура присут­ня у всіх без винятку сферах суспільного життя;

2) культура завжди зв'язується з творчою діяльністю і в своєму
як матеріальному, так і моральному втіленні є невід'ємною характеристикою розуму людини, яка свідчить про ступінь її перетворю­вальної діяльності у вирішенні нагальних проблем;

3) культура — це сукупність моральних і матеріальних цінностей;

4) естетичний компонент культури розуміється як специфічнийпрояв ціннісного ставлення людини до світу і сфери діяльності людей;

5) культура являє собою сферу самореалізації суспільного індивіда як суб'єкта культурно-історичного процесу.

Оскільки культура є складовою будь-якої суспільної праці, то її можна сприймати як:

1) міру суспільного прогресу;

2) ступінь втілення гуманістичних цілей;

3) особливу форму поєднання моральних багатств, накопичених
минулому і моральних цінностей сьогодення.

Засадна ідея соціологічного вивчення культури полягає у визначенні її місця і функцій у життєдіяльності людини, окремих спільностей, суспільства, у суспільних перетвореннях.

3. Основні функції культури.

Основні функції культури у суспільстві: людино творча, гуманістична, цивілізаційна; пізнавальна (гносеологічна); інтерактивна (комунікативна); регулятивно-нормативна; ціннісно-орієнтаційна; освітньо-виховна.

1.пізнавально-освітня: Засвоєння надбань матеріальної і духов­ної культури, Оволодіння рідною мовою і вивчення іноземних мов, Вивчення літера­тури і мистецтва, їх розуміння, Набугтя досвіду са­мостійної творчості

2.творення і відтво­рення культури, пе­редача соціальної спадковості :Творення і відтво­рення культурних цінностей (матері­альних і духовних), Зберігання і пере­дача соціальної спад­ковості, Соціальна транс­ляція ,Застосування і удо­сконалення людсько­го досвіду

3.регулятивно-аксеологічна:Формування пра­вильного розуміння цінностей і моралі, Забезпечення від­повідності особи со­ціальним нормам та ідеалам, Регулювання пов­сякденної поведінки людини в усіх сферах соціального життя

4.об'еднувальна (соборна):Забезпечення ціліс­ності суспільства, Об'єднання людей на основі усвідомлен­ня приналежності доєдиної нації, народу,деріжави, Забезпечення на­ступності поколіньі культурно-історичної єдності суспільства

Функції культури тісно пов'язані між собою, реалізація тієї або іншої функції можлива тільки у взаємодії з усіма функціями культури як єдиної системи. В реальному житті всі функції куль­тури здійснюються водночас, більшою або меншою мірою допо­внюючи змістовно одна одну.

1. Пізнавально-евристична функція. Знання матеріальної і духо­вної культури тієї чи іншої епохи дає можливість адекватно судити про ступінь пізнання природи і суспільства. Культура дає не тільки цілісну картину пізнання й освоєння світу за допомогою усіх форм суспільної свідомості, але і сприяє здійсненню евристичних цілей людини, її по­шукам найбільш ефективних форм посилення влади людини стосовно навколишнього світу. Будучи реалізацією сутнісних сил людини у всіх сферах її діяльності, культура нерозривно пов'язана з творчістю.

2. Функції передачі соціальної спадщини.Поряд з генетичною програмою, розвиток людини здійснюється шляхом освоєння соці­ального досвіду попередніх поколінь. Це стає можливим переважно завдяки особливій суспільній системі — культурі, яка виступає фор­мою збереження, соціальної трансляції, застосування й удосконалю­вання людського досвіду.

3. Регулятивно-аксіологічна, ціннісна функція. Культура з по­зиціїтакої функції виступає як система суспільних норм і цінностей у сфері міжособистісних відносин. Регулятивна функція культури підтримується суспільною думкою, мораллю, правом.

 

4. Структурні елементи та форми вияву культури.

Елементи:

Мова.Властиві світосприйманню того чи іншого народу поняття, система понять — мова є першооснова будь-якої культури. Усі люди освоюють світ, осмислюють, фіксують його елементи в чомусь по-сво­єму, по особливому. Мова грає і важливу роль ретранслятора культури. Адже куль­тура поширюється і жестом, обрядом, танцем і т. п.

Переконання, знання — основні елементи культури. У переко­наннях міститися те, чому люди в дійсності прихильні, чим керу­ються в повсякденній діяльності, що втілюють в образах, нормах і звичках поведінки і т. д. Переконання - певний духовний стан, властивість, для якого характерна генетична нерозчленованість інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів.

Переконання пов'язані з природними об'єктами і соціальними. Будь-які переконання, чи пов'язані вони з об'єктами природи чи із соціальними об'єктами, у свою структуру включають визначені зве­дення, інформацію (наукову і повсякденну) про явища громадського життя, про суть норм, принципів поведінки, тобто знання.

Поряд зі знаннями найважливішою частиною соціальної куль­тури є соціальні цінності і норми.

Соціальні цінності— продукт соціальної взаємодії людей і їхніх груп, у процесі якого виявляється здатність того чи іншого соціального явища чи процесу задовольняти потреби, інтереси, ба­жання особистості, соціальної групи чи суспільства в цілому і від­бувається їх оцінка. Саме вони дозволяють кожному члену суспіль­ства зрозуміти і засвоїти, що в ньому визнається добром, а що злом; які риси поведінки особистості приймаються, схвалюються і наскільки, а які і наскільки засуджуються; у чому щастя і сенс жит­тя і т. д.

Соціальні норми похідні від соціальних цінностей і ґрунтують­ся на них. Це правила поведінки, очікування і стандарти, що регулюють поведінку людей, громадське життя відповідно до цінностей визначеної культури і зміцнюють стабільність і цілісність суспільства.

Соц. відносини – відносини між окремими індивідами, соц. групами, що займають різне місце у структурі сусп., беруть неоднакову участь у його ек., політ. та держ. житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою осбистого споживання. Соц. відн. як різновид сусп. відн. постійно взаємодіють з ін. відн. Соц. відн. формуються з приводу реалізації соц. взаємодії. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини,державної влади – по­літичні,законів – правові,ідеології, науки, культури, релігії, осві­ти, мистецтва – духовні

Формы

???Матеріальнакультура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), пред­ставляючи матеріалізацію людських ідей, опредмечення знання. По­в'язана з перетворенням навколишнього Середовища, матеріальна культура включає, по-перше, доцільне формування матеріального Середовища виробництва, по-друге, зміна матеріального Середови­ща побуту, і, по-третє, зміна соціального Середовища фізичного роз­витку людини.

Духовна культура— дуже складна і багатогранна система, що включає усі види та форми і рівні суспільної свідомості, сис­теми освіти і виховання, системи установ культури. Сюди ж відносяться усі види пізнання й просвіти, усі форми і типи літе­ратури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моральності. Соці­ологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається ра­зом з матеріальним, що в антагоністичних суспільствах культур­ний розвиток відбиває боротьбу класів і що в індустріальних, постіндустріальних, соціально-інтегрованих суспільствах форму­ється зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності. Якщо матеріальна культура переважно представляє досягнення в оволодінні силами природи, то духовна культура характеризує рівень і глибину пізнання при­роди і суспільства.????

!!!!!!!!!!!Рівні : Елітарна культура— це передусім так зване високе мистец­тво, класична література. її творцями є талановиті, видатні жи­вописці, музиканти, артисти, письменники, споживачами — ви­сокоосвічена і творча інтелігенція, в основному мистецтвознавці, літератори, композитори, критики, вчені, але в числі споживачів можуть бути особистості з так званих «пересічних» громадян, але тонких знавців і цінителів літератури, мистецтва, музики, театру і т. ін. Народну культурутворить сам народ, тому імена авторів на­родної творчості найчастіше невідомі. Пісня, вірш, легенда, та­нок, казка, твори народних промислів тощо адресуються широ­ким колам суспільства, різним верствам населення. Масова культура— гранично загальнодоступна своїми фор­мами, але зазвичай носіями її є молодіжні прошарки населення. Вона не претендує на вишуканий смак і серйозність духовних потреб, має здебільшого розважальний характер, орієнтована на сучасно-миттєве бажання, дуже піддається штампам та моді і то­му вельми недовговічна, скороминуща.

Різновиди куль­тури: Домінуюча культура— це сукупність культурних універсаліи корінної нації, насамперед її мови, традицій, цінностей, моральних норм, особливостей національної свідомості. Приміром, більшість населення України вільно володіє українською мовою, праце­любні, толерантні, дуже шанують українську пісню, національне вбрання тощо. Отже, в Україні домінуючою є українська культу­ра зі всіма характерними для неї рисами. Субкультура — це своєрідна підкультура, частина загальної культури, що відображає характерні риси, особливі ціннісні орієн­тації і норми поведінки людей тієї або іншої групи людей (тери­торіальної, етнічної, професійної, демографічної і т. п.). В Украї­ні, наприклад, існує багато етнічних субкультур: кримськотатар­ська, єврейська, угорська, німецька, грецька та ін. Існують в Україні й регіональні субкультури, наприклад, субкультура Закар­паття, західних областей, східних областей і т. ін. Будь-яке суспі­льство, яке насправді себе поважає, не може не протистояти будь-якій уніфікації своєї культури, позбавленню її оригінальних рис та багатобарвності. Суспільство, природно, має і такі суб­культури, як молодіжна субкультура, субкультура людей похилого віку, конфесійна та ін. Однак, попри всю різноманітність суб­культур, їхнім підґрунтям залишається домінуюча культ. даного сусп. Особливим різновидом культ. є контркультура, яка не просто відрізняється від домінуючої, а протистоїть їй, відкидає загальновизнані норми і цінності. В реальному житті дуже рідко зустрічаються позитивні приклади контркультури, в осн. Це буває у тоталіт. Сусп, де групи сміливих люд (дисиденти) відстоюють ідеї демократії, прав і свобод люд, справедливості. Здебільшого контркульт проявл. в д-сті злочинних груп – терористів, найманих убивць…..

5. Організаційна культура, її елементи.

Організаційна культура — система норм і цінностей, характерних для цієї організації. Організаційна культура визначається сукупністю властивих тільки їй філософії, цінностей, понять, очікувань, поглядів, норм і включає такі складники: регулятори поведінки (організаційні ритуали, церемонії, мова); панівні внутрішні організаційні цінності (які поділяє більшість членів організації); специфічна філософія, що обумовлює стосунки працівників і клієнтів; неписані правила встановлення взаємин між членами організації; імідж організації, що формується поведінкою працівників у зовнішньому середовищі.

Перший рівень: артефакти. Найбільш наочним рівнем культури є артефакти і предмети діяльності людини – фізичне і соціальне оточення людей. До цього рівня належать приміщення, особливості їхнього планування, продукти діяльності, усна та письмова мова, а також зовнішні прояви поведінки учасників організації.

Другий рівень: надбані цінності. Культура відображає внутрішні цінності, вірування та переконання окремих людей, які, за певних умов, може поділяти більшість членів організації.

Третій рівень: основні установки. Несвідомо засвоєні реакції на певні ситуації. Саме ці установки лежать в основі поведінки і визначають спосіб сприйняття, мислення і відчуттів членів організації.

Для формування організаційної культури Е. Шайн пропонує:

Вирішити проблему зовнішньої адаптації (розробка місії та стратегії, цілей, методів їх досягнення, розробка системи контролю діяльності щодо зовнішнього середовища).

Вирішити проблему внутрішньої інтеграції (побудова системи внутрішніх комунікацій, визначення критеріїв розподілу владних повноважень і делегування, втілення системи етичних взаємин, розробка системи внутрішнього контролю і мотивації, спрямованих на підтримку стратегії розвитку організації).

Існує кілька способів класифікації типів організаційної культури. Так, Хенді (C. Handy) вирізняє чотири типи організаційної культури:

Культура влади, що базується на центральному джерелі влади, ключовій постаті, яка безпосередньо впливає на всі процеси в організації.

Рольова культура, що базується на чіткому розподілі повноважень і точному визначенні обов'язків.

Культура завдання, орієнтована на реалізацію конкретних проектів. Головною метою такої культури є об'єднання необхідних ресурсів і людей задля досягнення синергетичного ефекту.

Культура особистості, сконцентрована на окремому працівнику. Такий тип культури характерний для організацій, що складаються з незалежних експертів – фахівців, які займаються самостійною діяльністю, використовуючи спільні виробничі ресурси: приміщення, обладнання. У цьому разі використання управлінської ієрархії і механізмів контролю можливе лише за спільної згоди членів організації.

У кожній організації існує своя особлива організаційна культура, а великі підприємства часто становлять поєднання організаційних культур різних типів, які можуть проявлятися в різних сферах діяльності. Відповідно, різні люди надають перевагу різним типам організаційних культур.

!!!!!!!!!!!!!!!!!На розвиток організаційної культури впливає складний комплекс чинників, ключові з яких:

Історія. Організаційна культура залежить від причини і способу заснування організації; філософії, цінностей її власників і вищого керівництва. Такі важливі події, як злиття, поглинання, суттєва реорганізація, можуть призвести до змін в організаційній культурі.

Основні функції і технології, що використовуються. Специфіка діяльності, асортимент товарів чи послуг, репутація підприємства, тип його клієнтів визначають і основні виробничі функції, і сутність технологічних процесів, що суттєво впливає на особливості відповідної організаційної культури.

Цілі і завдання. Критерії організаційної ефективності полягають не лише в економічній площині, тому реалізація цілей у різних сферах своєї діяльності, вибір відповідних стратегій обумовлюють характерні риси організаційної культури.

Розмір. Зазвичай потужніші організації відрізняються формальнішими ознаками організаційної культури.

Місце розташування. Географічне положення може суттєво впливати на організаційну культуру, визначаючи специфіку клієнтів, обумовлюючи можливості залучення і розвитку фахівців.

Управління і персонал. Вище керівництво відіграє одну з головних ролей у формуванні організаційної культури. Проте культура також визначається тим, наскільки свідомо працівники підтримують філософію і політику керівництва. Не менш важливим чинником є тотожність особливостей організаційної культури з особистим сприйняттям працівниками психологічного контракту.

Зовнішнє середовище. Організаційна культура повинна бути достатньо гнучкою для сприйняття потреб зовнішнього середовища, забезпечуючи ефективне реагування на появу нових можливостей, а також ризиків і загроз.

6. Менталітет як один із впливових елементів культури.

існує чимало визначень менталітету, навіть у сукупності вони поки-що не дають змоги охопити всі головні характеристики цього багатогранного поняття. Етнопсихологи української діаспори вивчали природно-географічні та кліматичні чинники становлення менталітету, описували характерні риси українців, притаманні їм протягом останніх століть. У працях наших сучасників термін "менталітет", "ментальність" вживається переважно як синонім до поняття національного характеру або як перелік окремих феноменологічних проявів, набір особистісних рис чи система основних існуючих в етносі настанов, вірувань, цінностей

в англомовних словниках "mentality" визначається як "якість розуму, що характеризує індивіда чи клас індивідів", "узагальнення всіх характеристик, що відрізняють розум", "здатність, силу розуму", "характер думок, спрямованість чи характер роздумів, і, насамкінець, як сума можливостей чи здатностей мислити, що відрізняються від фізичних"

менталітет відображає найістотніші взаємозв'язки етнопсихіки та психології особистості, які полягають у засвоєнні індивідом домінуючих цінностей і комплексу настанов, опосередкованих системою відносин у суспільстві, а також створенні нових цінностей саме тими особистостями, поведінка яких схвалюється більшістю.

менталітет відображає: 1) етнокультурний досвід якоїсь спільноти; 2) сукупність поглядів та світосприймання її представників; 3) процес інтеріоризації норм, цінностей тощо, які побутують у суспільстві, а також екстеріоризації нових норм, які створюються людьми протягом суспільної еволюції.

7. Норми та цінності як структурні елементи культури.

Соціальні цінності— це більш-менш загальновизнані вагомі стандарти, тобто розділені суспільством чи соціальною гру­пою переконання з приводу цілей, які необхідно досягти, і тих основних шляхів і засобів, що ведуть до цих цілей. Інши­ми словами, соціальні цінності відповідають на запитання, як відноситися до тога, що вже є, і до того, що може бути.

Саме вони дозволяють кожному члену суспіль­ства зрозуміти і засвоїти, що в ньому визнається добром, а що злом; які риси поведінки особистості приймаються, схвалюються і наскільки, а які і наскільки засуджуються; у чому щастя і сенс жит­тя і т. д. Поведінка людей у суспільстві, у соціальній групі чи спільності визначається насамперед їхньою орієнтацією на визна­чені цінності (ціннісною орієнтацією).

Соціальні норми похідні від соціальних цінностей і ґрунтують­ся на них.

Соціальні норми - це правила поведінки, очікування і стандарти, що регулюють поведінку людей, громадського жит­тя відповідно до цінностей визначеної культури і зміцнюють стабільність і цілісність суспільства.

Дотримання певних норм забезпечується в суспільстві звичайно шляхом застосування соціальних заохочень і соціальних покарань, тобто позитивними і негативними санкціями, що виступають як най­більш конкретний, прямий і безпосередній елемент у структурі соці­альної регуляції. Соціальні норми класифікуються за різними під­ставами. Особливо важливий для ціннісно-нормативної регуляції життя суспільства поділ їх на правові і моральні. Перші виявляються у формі закону, іноді державного чи адміністративного нормативно­го акту, містять чіткі диспозиції, що визначають умови застосування даної юридичної норми, і санкції, здійснювані відповідними органа­ми. Дотримання других забезпечується силою суспільної думки, мо­рального боргу особистості.

Цінності виступають фактором, що грає визначену роль у регу­ляції соціальних взаємозв'язків. Цінності — визначальний елемент культури, її ядро.Культура — спосіб, метод іменного, ціннісного освоєння дійсності і явищ природи. Цінності — це своєрідний соці­альниймеханізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, відтво­рює, зберігає, захищає, розвиває і передає все корисне в суспільстві.

Соціологічний підхід до ціннісних явищ складається в розгля­ді саме їх як стандартів, зразків, еталонів соціальної поведінки. Тут цінності виступають не стільки елементами мотивів, скільки в зна­ченні змісту норм, критеріїв спілкування, що мають характер роз­поряджень, обов'язків, вимог. Цінність виражає істотне відно­шення, де визначається значимість об'єкта для цілей суб'єкта в якісних і кількісних показниках. Для того, щоб те чи інше явище дійсності стало цінністю, воно повинне мати визначені властивос­ті, здатні бути корисними для людини. У такому змісті цінність— об'єктивна. Цінність — це значення предмета для людини. По­за відношенням до людини категорія цінності позбавлена змісту. У такому понятті цінність суб'єктивна.

8. Система цінностей сучасної молодої людини.

Соціальні цінності— це більш-менш загальновизнані вагомі стандарти, тобто розділені суспільством чи соціальною гру­пою переконання з приводу цілей, які необхідно досягти, і тих основних шляхів і засобів, що ведуть до цих цілей. Інши­ми словами, соціальні цінності відповідають на запитання, як відноситися до тога, що вже є, і до того, що може бути.

Цінності виступають фактором, що грає визначену роль у регу­ляції соціальних взаємозв'язків. Цінності — визначальний елемент культури, її ядро.Культура — спосіб, метод іменного, ціннісного освоєння дійсності і явищ природи. Цінності — це своєрідний соці­альниймеханізм, що виявляє, систематизує, упорядковує, відтво­рює, зберігає, захищає, розвиває і передає все корисне в суспільстві.

Соціологічний підхід до ціннісних явищ складається в розгля­ді саме їх як стандартів, зразків, еталонів соціальної поведінки. Тут цінності виступають не стільки елементами мотивів, скільки в зна­ченні змісту норм, критеріїв спілкування, що мають характер роз­поряджень, обов'язків, вимог. Цінність виражає істотне відно­шення, де визначається значимість об'єкта для цілей суб'єкта в якісних і кількісних показниках. Для того, щоб те чи інше явище дійсності стало цінністю, воно повинне мати визначені властивос­ті, здатні бути корисними для людини. У такому змісті цінність— об'єктивна. Цінність — це значення предмета для людини. По­за відношенням до людини категорія цінності позбавлена змісту. У такому понятті цінність суб'єктивна.

9. Особливості розвитку національної культури на рубежі ХХ-ХХІ ст.

Національна культура виникає одночасно з іншими націо­нальними культурами як реакція на розширення міжнародної взаємодії зовнішнім асимілюючим фактором.Національне й ін­тернаціональне формуються в діалектичному зв'язку між собою.

Взаємодія національних культур ставить ряд проблем.

1) Проблему перегляду і реставрації вже, здавалося б, вирішених проблем. Сюди відносяться проблеми визначення приналежно­сті шедеврів культури і культурної спадщини.

2) Співвідношення подальшої інтелігенції національних культур і питання збереження і розвитку національної самобутності.

3) Проблема мови в багатонаціональній державі.

4) Проблема форм взаємодії національних культур у державах, що раніше складали єдине ціле (СРСР, ЧРСР, Югославія) і в держа­вах, які об'єдналися в одну державу (ФРН).

5) Проблема обміну духовними цінностями, ідеологізації націо­нальних культур.

10. Проблеми відродження національної культури в Україні.

Після здобуття Укр незал. Для укр.культ.чи не вперше зявилась перспектива вільного розвитку, для російськомовних – сталося певне обмеження можливостей ужитку рос.м. Русиф.стр.чинять запеклий опір такій перспективі, практичній р-ції Закону про мови. Отже, мова є важл. політ. чинником. Проф. культ. тісно звязана зі змістом проф д-сті, роллю, яку вона відіграє в сусп., організацією роб.місця представників даної професії, на неї справляє великий вплив проф.освіта та підготовка.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти