ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Персонал підприємства, його класифікація.

Загрузка...

Трудові ресурси (персонал) підприємства – це сукупність постійних працівників, які одержали необхідну професійну підготовку і (або) практичний досвід і навички в роботі та вкладають їх в проведення господарсько-фінансової діяльності підприємства.

Класифікація персоналу підприємства.

За характером участі в господарській діяльності:

Виробничий персонал – працівники, зайняті у виробництві та його обслуговуванні (зайняті у основних і допоміжних підрозділах, у лаборатораторіях, апараті управління).

Невиробничий персонал –до якого відносяться зайняті в невиробничій сфері підприємства.

Залежно від функцій, що виконуються:

Робітники – особи безпосередньо зайняті створенням матеріальних цінностей або роботпми з наданн виробничих послуг і переміщення вантажів. Залежнл від відношення до процесц створення продукції робітники поділяються на основних (які безпосередньо беруть участь у процесі виробництва продукції) і допоміжних (які виконують функції обслуговування основного виробництва).

Службовці – працівники, які здійснюють підготовку та оформлення документації, госодарське обслуговування, облік та контроль.

Спеціалісти – працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та ін. роботи.

Керівники – працівники, які обіймають керівні посади на підприємстві та його структурних підрозділах.

За професіями, спеціальностями:

Професія – характеризую вид трудової діяльності, що вимагає визначеної підготовки.

Спеціальність – виділяється в границях визначеної професії та характеризує відносно вузький вид робіт.

За рівнем кваліфікації – висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані, некваліфіковані.

За статтю та віком – чоловіки (до 30 років, 30-60 років, більше 60 років)

жінки (до 30 років, 30-55 років, більше 55 років)

За стажем роботи – до 1 року, 1-3 роки, 3-10 років, більш 10 років.

 

21. Продуктивність праці та її планування.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини. Показником ефективності праці є її продуктивність. Продуктивність праці — це показник економічної ефективності трудової діяльності працівників підприємства, який визначається як відношення обсягу виробленої продукції (послуг) до витрат праці. Рівень продуктивності праці характеризується показником “виробіток”, що показує, яка кількість продукції вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник “трудомісткість”.

Продуктивність праці
ВИРОБІТОК
Трудомісткість
Обернений показник
Прямий показник

 

 


Існує три методи визначення виробітку: натуральний, вартісний і трудовий.

Натуральний метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції в натуральних одиницях на кількість витраченого часу (нормо-год).

Вартісний метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції (грн.) на витрати часу, які можуть бути виражені в середньообліковій чисельності працівників або у відпрацьованій ними кількості людино-днів (людино-год).

Трудовий метод передбачає ділення обсягу виробленої продукції у витратах робочого часу (нормо-год) на кількість працівників, які її виробляли.

Планування продуктивності праці здійснюється методами прямого розрахунку та пофакторним.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці діленням запланованого обсягу випуску продукції (у вартісному вираженні) на планову чисельність промислово-виробничого персоналу:

Ппл = Qпл : Чпл.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працюючих або економію робочого часу за всіма факторами приросту продуктивності праці згідно з їх типовою класифікацією.

Для розрахунку підвищення продуктивності праці на підприємстві існує така класифікація чинників її зростання.

22. Нормування праці та планування чисельності на підприємстві.

Нормування праці — найважливіший вид економічної діяльності підприємства, через який встановлюються витрати праці, визначаються її результати, здійснюється розстановка працівників за робочими місцями.Витрати праці є найдинамічнішим ресурсом, який використовує підприємство. Мета нормування праці на підприємстві полягає в забезпеченні ефективного використання його трудових ресурсів.

Нормування праці – виначення максимально припутимого часу для виконання конкретної роботи або операції в умовах даного виробництва або мінімально припустимої кількості продукції, що виготовляється за одиницю часу.

Нормування праці на підприємстві виконує такі функції:

· сприяє визначенню необхідної чисельності працівників;

· є основою поточного і перспективного планування (на основі норм витрат праці планують виробничу програму, чисельність працівників, фонд оплати праці, собівартість тощо);

· є засобом обліку і контролю індивідуальної та колективної праці (на цьому базується така мотивація, як грошове та психологічне заохочення тих, хто добре працює), виховує працівника;

· є основою раціональної організації виробництва і праці.

Облік затрат праці на підприємстві здійснюється через норми часу (Нчас), виробітку (Нвир), чисельності (Нчис), обслуговування (Нобсл).

Норма часу — це обгрунтовано визначена кількість часу, який потрібно витратити на виробництво одиниці продукції. В умовах масового і серійного виробництва вона складається з таких компонентів:

Нчас = Нопер + Нобсл + Нвідп,

де Нопер — оперативна норма часу на виробництво;

Нобсл — норма часу на обслуговування робочого місця;

Нвідп — норма часу навідпочинок і особисті потреби.

Норма виробітку — це обсяг продукції, який повинен бути вироблений за одиницю часу:

Нвир = 1/Нчас

Змінну норму виробітку обчислюють за формулою

Нвир.зм =Н час/ Тзм ,

де Тзм — тривалість зміни, год.

Норма часу і норма виробітку є взаємно оберненими величинами.

Тоді справедливе таке правило:

Якщо норма виробітку збільшується на n %, то норма часу зменшується на (100 n) / (100 + n) %.

Якщо норма виробітку зменшується на n % , то норма часу збільшується на (100 n) / (100 – n) %.

Норма чисельності працюючих — це обгрунтована необхідна чисельність працівників для виконання певного обсягу роботи. Норма обслуговування — це обгрунтована необхідна кількість одиниць устаткування, які обслуговує один працівник або бригада протягом зміни.

 

23. Поняття та види заробітної плати.

Заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Як соціально-економічна категорія заробітна плата є основним засобом задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що має стимулювати розвиток суспільного виробництва, підвищення продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, основним чинником перерозподілу кадрів за галузями народного господарства.

Розрізняють заробітну плату номінальну і реальну.

Номінальна заробітна плата — це нарахована і одержана працівником сума грошей, що відповідає витраченій ним праці за певний період.

Реальна заробітна плата — це кількість товарів і послуг, які працівник зможе придбати за зароблену суму грошей. Індексом реальної заробітної плати (Iр.зп) за певний період називається відношення індексу номінальної заробітної плати (Iн.зп) до індексу цін (Iц), обчислених за той самий період:

Ір.зп = І н.зп /Іц (4.1)

Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової, що перебувають у співвідношенні приблизно 70 : 30.

Основна заробітна плата — це винагорода за виконану роботу згідно із встановленими нормам праці (часу, виробітку, обслуговування) у вигляді тарифних ставок (окладів) та відрядних розцінок для працівників і посадових окладів для службовців у розмірах, що не перевищують встановлені чинним законодавством.

Додаткова заробітна плата — це винагорода за роботу понад встановлені норми, за трудові успіхи, винахідливість, особливі умови праці. До неї входять передбачені чинним законодавством доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

До основних функцій заробітної плати належать такі:

· відтворювальна — встановлює норми оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації;

· стимулююча — спонукає працівників до ефективної роботи на робочих місцях;

· регулююча — реалізує принципи диференціації рівня заробітку за фахом і відповідною кваліфікацією, важливістю та складністю трудових завдань;

· соціальна — забезпечує реалізацію принципу соціальної справедливості щодо одержання власного доходу.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти