ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Зображення на технічних кресленнях.

Зображення на технічних кресленнях.

ПРАВИЛА ЗОБРАЖЕННЯ ПРЕДМЕТІВ НА КРЕСЛЕННЯХ

Креслення деталі – це документ, який містить її зображення та інші дані, потрібні для її виготовлення, контролю, експлуатації та ремонту. Зображення є графічним рисунком предмета, як правило, в певному масштабі, виконане певним способом проектування.

Правила зображення предметів на кресленнях встановлює ГОСТ2.305-68 “Зображення – вигляди, розрізи, перерізи”. Згідно з ГОСТом 2.305-68 зображення предметів слід виконувати за методом прямокутного проектування. Предмет розміщується між проектантом і відповідною площиною проекцій. Основними площини проекцій є шість граней куба, які суміщають із площиною (рис. 1а). Зображення на фронтальній площині проекцій беруть в якості головного. Предмет розміщують відносно фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній найповніше відображало форму й розміри предмета. ГОСТ2.305-68 дає класифікацію зображень і правила їх виконання на кресленнях. Залежно від змісту зображення поділяють на вигляди, розрізи, перерізи. Їх кількість має бути мінімальною, але достатньою, щоб форма предмета була повністю зрозумілою.

Правила оформлення виглядів на кресленнях.

Вигляд – це зображення зверненої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. ГОСТ2.305-68 встановлює назви виглядів, що утворюються в основних площинах проекцій: вигляд спереду (головний вигляд), зверху, зліва, справа, знизу та ззаду. Назва вигляду залежить від того, з якого боку дивитися на предмет (рис. 1б). Кожен вигляд має чітко визначене місце на полі креслення тоді, коли він знаходиться в проекційному зв’язку з головним виглядом. У цьому випадку ніякі пояснюючі написи над ним не потрібні. Якщо ж вигляд зверху, зліва, справа, знизу, ззаду не знаходяться в безпосередньому проекційному зв’язку з головним виглядом, то обов’язково потрібно робити напис за типом “А”, а на пов’язаному з ним зображенні ставити стрілку з відповідною буквою (рис. 2). Розмір стрілки для позначення вигляду зображено на рис. 3. Якщо будь-яка частина предмета не може бути показана на жодному з вище названих виглядів без спотворення її форми і розмірів, слід застосовувати додаткові вигляди, що отримують на площинах, не паралельних до основних площин проекцій. Додаткова площина повинна бути проектуючою, тобто перпендикулярною до однієї площини проекцій.

Додаткові вигляди не надписують, якщо їх виконано в проекційному зв’язку і не розділено іншими проекціями (рис. 4а). В іншому випадку додатковий вигляд супроводжується написом за типом “А”, а біля пов’язаного з ним зображенням предмета проставляють стрілку, що вказує напрям погляду з відповідним позначенням буквою (рис. 4б). Додатковий вигляд можна повертати на деякий кут. При цьому до напису додають позначення, що є колом діаметром 5…7мм зі стрілкою по контуру (див. рис. 4б). Основні та додаткові вигляди можна зображати не повністю, обмежуючи їх тонкою хвилястою лінією.

Зображення окремого обмеженого місця на поверхні зображуваного предмета називається місцевим виглядом. Він може бути обмежений суцільною хвилястою лінією (рис.5, вигляд А) або не обмежений (рис.5, вигляд Б). Позначають місцеві вигляди та як і додаткові.

ПОБУДОВА ПОХИЛИХ ПЕРЕРІЗІВ

При проектуванні різних технічних форм часто необхідно будувати різні види розрізів, перерізів, зрізів, вирізів і т.д. Усі побудови лінії перетину та зрізу зводяться до знаходження характерних проміжних точок. До характерних точок відносять найвищі та найнищі точки кривої перерізу, крайні точки зліва, справа, зверху, знизу, точки, що розмежовують видимі та невидимі частини ліній тощо. До проміжних відносять точки, що належать лінії і знаходяться між характерними.Залежно від виду поверхонь, які перетинаються площинами, утворюються різні види ліній перерізу. Пропонуємо розглянути побудову перетинів деяких простих геометричних форм площинами.

Перетин циліндра площинами

При перетині прямого кругового циліндра площиною, яка паралельна його осі (переріз А-А), бокова поверхня перетинається по твірних прямим лініям (рис. 25). При перетині утворюється прямокутник, в якому дві сторони дорівнюють висоті циліндра, а дві інші – відстані М1N1. Якщо січна площина розміщена перпердикулярно до осі циліндра (переріз Б-Б), то його бічна поверхня перетинається по колу. При перетині циліндра площиною, яка похила до осі циліндра (переріз В-В), бічна поверхня буде перетинатися по еліпсу. Перетин площини перерізу з віссю циліндра визначить центр еліпса – точка О. Відстань між точками 12 та 22 на лінії площини перерізу визначить велику вісь еліпса. Мала вісь еліпса (відстань між точками 31 та 41) буде перпендикулярна до великої і дорівнюватиме діаметру кола основи циліндра. Натуральну величину перерізу циліндра похилою площиною будуємо так.

На вільному місці поля креслення паралельно лінії перерізу В-В проводимо вісь перетину. На ній позначаємо центр еліпса – т.О. Від точки О уздовж осі відкладаємо великі півосі О1=О212 та О2=О222. Мала вісь буде на прямій, перпендикулярній до великої. Від т.О відкладаємо величини малих півосей О3=О131 та О4=О141. За великою 1-2 і малою 3-4 осями будуємо еліпс.

Перетин конуса площинами

Залежно від розміщення січної площини конічна поверхня може перетинатися: а) по колу, коли площина перпендикулярна осі конуса; б) по прямим твірним, якщо площина проходить через вершину конуса; в) по еліпсу, якщо площина перетинає всі твірні конуса; г) по параболі, якщо площина паралельна одній твірній конуса; д) по гіперболі, якщо площина паралельна до твірної конуса.Центр кола при перетині площиною, перпендикулярною осі конуса (переріз А–А, рис. 26а), знаходиться на перетині осі конуса й січної площини, а радіус дорівнює відстані від осі конуса до його крайньої твірної (рис. 26а).При перетині площиною, яка проходить через вершину й перетинає конус по прямим твірним (переріз Б–Б) утворюється рівнобедренний трикутник, дві сторони якого співпадають із крайніми твірними конуса, а третя 1–1/ дорівнює відстані між точками 11 та 1/1, взятими з горизонтальної проекції (рис. 26а).У випадку перетину січною площиною, яка перетинає всі твірні конуса (переріз А–А) утворюється еліпс (рис. 26б). Відстань 12–22 між крайніми твірними вздовж січної площини на фронтальній проекції визначить велику вісь еліпса 1–2. Центр еліпса – точку О визначають поділом великої осі навпіл. Мала вісь 3–4 перпендикулярна до великої. На фронтальній проекції вона проектується в точку 32=42, а її натуральна величина дорівнює відрізку 31–41. Точки 31 та 41 на горизонтальній проекції знайдені за допомогою кола, як точки, що належать конусу. Побудова натуральної величини косого перерізу виконуються аналогічно як при перетині циліндра похилою площиною.У випадку перетину конуса по параболі січна площина паралельна одній твірній конуса (рис. 26в). Характерними точками буде точка 1 – вершина параболи та точки 2–2/ - перетин основи конуса. Для побудови проекцій проміжних точок 3–3/ та 4–4/ проводять горизонтальні січні площини, які перетинають конус по колах радіусами R та R/. Побудувавши на горизонтальній проекції ці кола, на перетині з вертикальними лініями зв’язку отримаємо точки 31–3/1 та 41–4/1. Натуральну величину похилого перерізу будуємо так. На вільному місці поля креслення паралельно до площини перерізу проводимо вісь перерізу. На ній позначаємо точку 1 – вершину параболи. Перпендикулярно до неї з точок 22, 32, 42 проводимо лінії. На цих лініях від осі відкладаємо точки 2–2/, 3–3/, 4–4/ віддаль між якими відповідно дорівнює віддалі між точками 21-2/1, 31-3/1, 41 -4/1. Знайдені точки з’єднуємо лекальною кривою. У випадку перетину конуса по гіперболі січна площина паралельна до осі конуса (рис. 26г). Характерними точками будуть точка 1 – вершина гіперболи та точки 2–2/ - перетин основи конуса. Для побудови проекцій проміжних точок 3–3/, 4–4/ проводимо горизонтальні січні площини, які перетинають конус по колах радіусами R та R/. Побудову натуральної величини похилого перерізу здійснюємо аналогічно як і в попередньому випадку.

Перетин сфери

Сферична поверхня з будь-якою площиною перетинається по колу (рис. 27). Побудова натуральної величини похилого перерізу сфери зводиться до побудови кола певного діаметра. Центр кола –точка О2, знаходиться на перетині січної площини та перпендикуляра, проведеного з центра сфери до січної площини. Діаметр кола дорівнює відстані 12 –22 по січній площині. Для побудови похилого перерізу на вільмому місці поля креслення проводимо осі. В точці перетину осей, як із ценра проводять коло радіусом R.

Перетин призми площиною

Залежно від положення січної площини утворюються різні фігури перерізу (рис. 28). Якщо січна площина перпендикулярна до основи прямої призми (переріз А–А), то її поверхня перетинається по прямокутнику, ширина якого дорівнює відрізку MN=M1N1, а висота – висоті прямої призми. Якщо площину розміщено паралельно до основи (переріз Б–Б), то її поверхня перетинається по багатокутнику, що співпадає з основою. Поверхня призми перетинається похилою січною площиною по ламаній замкненій лінії. Число зламів відповідає кількості бокових граней призми, якщо площина перетинає всі грані призми і не перетинає основу. У випадку перетину бічних граней і основи утворюється багатокутник (переріз В–В). Характерними точками перерізу будуть точки перетину січної площини з ребрами 1, 3, 4 та точки перетину з основою – 2 та 2/. Натуральну величину похилого перерізу будуємо так. На вільному місці поля креслення паралельно до лінії перерізу В–В проводимо вісь перетину. Відстань між ребрами та основою вздовж осі дорівнює відстані вздовж січної площини між точками 12, 32=42 та 22=2/2 взятій з фронтальної проекції. Відстань перпендикулярно до осі перерізу між ребрами 3–4 – та точками основи 2=2/ дорівнюють відстані від горизонтальної осі на горизонтальній проекції. Отримані точки з’єднуємо у багатокутник.

 

Перетин піраміди площиною

При перетині піраміди площинами її поверхня перетинається по ламаній замкненій лінії. На рис. 29 задано перерізи А-А, Б-Б, В-В та побудовані фігури перерізу піраміди. Переріз А-А паралельний до основи піраміди й утворює фігуру, подібну до її основи. Переріз Б-Б проходить через вершину піраміди й утворює трикутник. Переріз В-В перетинає піраміду по багатокутнику, причому число вершин багатокутника дорівнює числу ребер піраміди. Кількість вершин багатокутника збільшиться, якщо переріз перетинатиме основу піраміди. Побудова натуральних величин перерізів піраміди аналогічна побудовам натуральних величин перерізів призми і зрозуміла з рисунка.

Побудова ліній перетину

При перетині гранних поверхонь утворюється ламана просторова лінія. Характер лінії (її злами) визначають точки перетину ребер однієї гранної поверхні з іншою. Отже, щоб визначити лінію перетину двох багатогранних поверхонь треба побудувати точки перетину ребер одного багатогранника з гранями другого і ребер другого з гранями першого.

Розглянемо взаємний перетин призм (рис. 30). Спочатку тонкими лініями будуємо три проекціїї обох призм, а потім визначимо проекції точок перетину, ребер чотиригранної призми з гранями шестигранної.

Горизонтальні проекції точок, розміщені на бічних ребрах шестигранної призми, збігаються з горизонтальними проекціями цих ребер, тобто з вершинами правильного шестикутника. Профільні проекції А3, В3, С3, D3 точок А, В, С, D визначаємо перетином профільних проекцій відповідних бічних ребер обох призм. Профільні проекції точок Е, F, M, K точки Е3, F3, M3, K3 визначаємо перетином профільних проекцій бічних ребер шестигранної призми і бічних граней чотиригранної. Фронтальні проекції А2, С2, E2, M2, F2 визначені перетином горизонтальних ліній зв’язку, які проведені з профільних проекцій цих точок, із фронтальними проекціями ребер, на яких вони розміщені. Отримані точки з’єднуємо прямими лініями (рис. 30).

У випадку, коли безпосередньо за проекціями не можна побудувати точки перетину ребер одного багатогранника з гранями другого і навпаки, користуються січними площинами-посередниками (детально це розглянуто в курсі “Нарисна геометрія”).

Розглянемо це на прикладі перетину тригранної піраміди з пронизуючим отвором, що має форму тригранної призми (рис. 31). Так як призматичний отвір є фронтально-проектуючим, то лінія перетину фігур на фронтальній проекції співпадає з контурами тригранної призми. Позначаємо на фронтальній проекції опорні (характерні) проекції точок А2, А/2, В2, В/2, С2, D2, D/2.

Для одержання горизонтальних прокцій цих точок використовуємо горизонтальні площини посередники a (¦a), та b (¦a). Вони перетнуть піраміду по трикутниках, перетин яких на горизонтальній проекції з лініями зв’язку від проекцій точок А2, А/2, В2, В/2, С2, D2, D/2 дасть горизонтальні проекції точок А1, А/1, В1, В/1, С1, D1, D/1. З’єднавши знайдені точки з урахуванням їх належності граням, отримаємо горизонтальну проекцію лінії перетину фігур. Профільні проекції фігур та лінії перетину будуємо за двома відомими.При перетині тіл обертання з гранними поверхнями також є доцільним використання площин-посередників. Розглянемо це на прикладі перетину конуса з тригранним призматичним отвором (рис. 32). Так як і в попередньому випадку призматичний отвір є фронтально–проектуючим. Тому фронтальна проекція лінії перетину співпадає з контурами тригранної призми. Проводячи аналіз граней призми бачимо, що грань при ребрі ВD паралельна основі конуса, а тому перетне конус по дузі кола. Бічна грань при ребрі АВ паралельна до твірної і тому перетне конус по гілках параболи. Бічна грань при ребрі АD перетне конус по гілках еліпса.

Позначаємо на фронтальній проекції опорні проекції точок А2, В2, С2, D2 та проміжні – N2, M2. Для одержання горизонтальних проекцій цих точок використаємо горизонтальні площини-посередники, які перерізатимуть конічну поверхню по колах, а призматичну – по твірних. Через вершину А (А2,) проводимо площину a(¦a), яка в перерізі з конусом дасть коло. Перетин цього кола на горизонтальній проекції з вертикальною лінією зв’язку, проведеною з А2, визначить горизонтальну проекцію А1. Площини b(¦b), g(¦g), j(¦j) також перетинатимуть конус по колах і визначать проекції В1, С1, D1, N1, M1. Отримані горизонтальні проекції точок В1 та D1 з’єднуємо дугами кола. Крива А1 , M1, В1 є частиною параболи, а крива А1, С1, N1, D1 – частиною еліпса, а тому для їх з’єднання використовуємо лекало. Профільні проекції фігур та лінії перетину будуємо за двома відомими.

При перетині тіл обертання можна використовувати метод січних площин або метод сфер (детально розглянуто в курсі “Нарисна геометрія”) залежносто від взаємного розміщення фігур.

Розглянемо перетин конуса з циліндром, де доцільне використання методу площин-посередників (рис. 33).

На фронтальну площину проекцій лінія перетину спроектується в коло, так як циліндр фронтально-проектуючий. Позначаємо на фронтальній проекції опорні точки А2, С2, С/2, N2, та проміжні В2, В/2, D2, D/2 . Горизонтальні проекції цих точок отримуємо, використавши горизонтальні площини–посередники a(¦a), b(¦b), g(¦g), j(¦j), t(¦t). Вони перетинатимуть конус по колах певних радіусів, а циліндр-по твірних. Перетин цих кіл із відповідними твірними на горизонтальній проекції дасть горизонтальні проекції точок А1, С1, С/1, N1, В1, В/1, D1, D/1. З’єднавши отримані точки на передній і задній частинах конуса з урахуванням видимості лекальною кривою, отримаємо горизонтальні проекції ліній перетину. Профільні проекції фігур і ліній перетину будуємо за двома відомими.

При перетині сфери з гранними поверхнями утворююються кола, дуги, які на площини проекцій залежно від їх розміщення проектуються в лінії, кола, еліпси. Для побудови ліній перетину використовуємо площини-посередники. Розглянемо це на прикладі перетину сфери з тригранним призматичним отвором (рис 34). Грань при стороні АВ перетинає сферу по дугах, які на горизонтальну площину проектуються в дійсну величину, а на профільну – в лінію. Фронтально- проектуючі грані при сторонах АК і ВК також перетинають сферу по дугах, які на фронтальну та профільну площини проекцій проектуються в гілки еліпсів.

Для побудови цих ліній використовуємо площини-посередники a(¦a), b(¦b), g(¦g), j(¦j). Так як призма фронтально-проектуюча, то лінія перетину на фронтальній площині проекцій співпадає з контурами призми. Сфера перетинається січними площинами по колах певних радіусів, а призма – по прямих, що проходять через проекції точок А2, В2, С2, D2, N2, М2, К2 і є фронтально-проектуючими. Перетин відповідних кіл і прямих на горизонтальній проекції визначить горизонтальні проекції А1, В1, С1, D1, N1, М1, К1 – точок ліній перетину. З’єднуємо знайдені проекції з урахуванням належносі певній грані. Точки А1, В1 з’єднуємо дугою кола, точки А1, С1, N1, , К1 та В1, D1, М1, К1 – лекальною кривою, як гілки еліпса і з урахуванням видимості відносно горизонтальної площини проекцій. Профільну проекцію сфери з вирізаним призматичним отвором будуємо за двома відомими.

Побудова ліній зрізу

В машинобудуванні деталі, що являють собою тіла обертання, бувають зрізані площинами різного положення. При цьому лінії перерізу називають лініями зрізу. Для побудови ліній зрізу необхідно, насамперед, знати закони утворення поверхонь обертання, що значно полегшить визначення границь дотику чи переходу суміжних поверхонь, характерні й допоміжні точки ліній зрізу.

Лінії зрізу, як правило, будуємо по точках, які отримуємо за допомогою площин рівня: горизонтальних, фронтальних або профільних.

На рис. 35 зображено тіло обертання обмежене, на розглядуваній його частині, що розглядаємо, циліндричною, конічною, торовою, сферичною поверхнями, а також двома фронтальними площинами (рt ,рs).

Перш за все встановлені “зони” або ділянки поверхонь обертання, що обмежують фігуру, яку розглядають. Це зроблено за допомогою точок спряження (А, В, С, Д), знайдених на перетині ліній, що з’єднують центр сфери з центром спряження, та перпендикулярів до твірних конуса, проведених із центра спряження з контурними лініями фігури.

Для побудови точок ліній зрізу доцільно скористатися допоміжними профільними площинами-посередниками. Кожна профільна площина перетинає деталь по колу, яке на профільну площину проекцій відобразиться в натуральну величину. В перетині кожного з цих кіл з профільними слідами площин зрізу рt і рs визначаємо профільні проекції точок, що належать лінії зрізу. Фронтальні фроекції точок визначаємо за проекційною відповідністю (на фронтальних слідах площин-посередників). Лінія зрізу на конусі є гіперболою . Її вершину шукаємо на профільній проекції деталі за допомогою кола радіуса R1, що дотичне до площин зрізу. За допомогою горизонтальних ліній зв’язку знаходимо на фронтальній проекції положення площини-посередника a(¦a), в якій і визначаємо точка 1(12). Проміжні точки 2 і 3 визначено за допомогою профільної площини b(¦b). Ця площина перетинає деталь по колу радіуса R2. В перетині цього кола з площиною зрізу на профільній проекції отримуємо проекціїї 23 і 33. Фронтальні проекції 22 і 32 визначаємо за горизонтальною відповідністю на сліду профільної площини ¦b. Проекції точок 4 і 5, 6 і 7 визначено тим же способом за допомогою площин g(¦g) та j(¦j), проведених через точки спряження, та кіл радіусів R3 і R4. На ділянці сфери проміжні точки не слід знаходити, так як сфера зрізається по колу, радіусу Rс. Знайдені точки, що належать лінії зрізу на фронтальній проекції, з’єднуємо лекальною кривою, яка плавно переходть в коло.

 

Зображення ліній переходу

Під час виготовлення деталі чи при її роботі в механізмі всередині матеріалу деталі виникають напруження, які можуть концентруватися в певних місцях. Щоб зменшити концентрацію таких напружень і відповідно збільшити ресурс роботи деталі, виконують різні конструктивні елементи (наприклад, скруглення кутів-галтель). Більшість деталей у машинобудуванні виготовляють із відливок, гострі або прямі кути яких заокруглюють. Такі округлені лінії перетину називають лініями переходу. На відміну від ліній перетину їх показують умовно, як правило, не доводять до контуру суцільною тонкою лінією. Лінію, що позначає перетин чи перехід поверхонь, проводять в місці їх теоретичного перетину (рис. 36а, б). Проте ГОСТ 2.305-68 плавний перехід від однієї поверхні до іншої дозволяє не показувати (рис. 36 в, г).


ЛЕКЦІЯ 3

Аксонометричні проекції

Зображення об’єктів, виконані в системі ортогональних проекцій, часто не мають достатньої наочності. Треба мати розвинену просторову уяву і досвід роботи із зображеннями на комплексному рисунку. В зв’язку з цим такі зображення доповнюють їхніми аксонометричними проекціями, які дають можливість повніше уявити зображені об’єкти.

Зображення на технічних кресленнях.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти