ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вступ до макроекономіки: головна суперечність суспільства та головне завдання макроекономіки

Вступ до макроекономіки: головна суперечність суспільства та головне завдання макроекономіки

В основі макроекономіки лежить головна суперечність суспільства: суперечність між безмежними матерілаьними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Не будучи в змозі повною мірою задовольняти свої потреби, суспільство, проте, може впливати на рівень їх задоволення з метою зростання. Вирішення цієї проблеми можливе за умво підпвищення ефективності використання наявних ресусів, тобто на основі підвищення ефективності національної економіки.

Є кілька шляхів підвищення ефективності національної економіки. До основних можна віднести такі: забезпечення повної зайнятості ресурсів, досягнення найбільш раціонального роозподілу ресурсів між окремими видами виробництва, а також поточними та перспективними потребами, зростання продуктивності ресурсів ата мінімізація витрат на виробництво рдиниці продукції.

Отже, головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а джерелом її досягення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція, або головне завдання макроекономіки: воно поялгає в необхідності забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна знаходити рішення щодо підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому збільшувати рівень задоволення маетріальних потреб.

Об'єкт та предмет макроекономіки

Об’єктом макроекономіки є економіка як цілісна система, яка функціонує на основі певних історисно визначених виробничих відносин. У такому розуміння об’єктом макроекономіки є економічна система. Є 2 типи економічних систем: ринкова економіка. Планова економіка, змішана економіка. Вони відрізняються одна від одної формою власності на матеріальні ресурси та механізмами впливу на регулювання економіки.

Предметом макроекономіки є механізм функціонування економіки.

Функції макроекономіки позитивна- спрямована на обгрунтування висновків, які пояснюють сучасний стан економічного розвитку країни; нормативна – обгрунтування рекомендацій щодо шляхів подальшого розвитку національної економіки.

Методологія макроекономіки

Методи макроекономіки дають їй можливість узагальнювати ффакти та відображати певні закономірності у функціонуванні економіки. Головним методом такого узагальнення та відображення є моделювання макроекономічних процесів.

Модель – спрощена картина реальності. Абсрактне узагальнення фактичної поведінки досліджуваних явищ. Застосовуються різні типи моделей: графічні, табличні, схематичні, математичні. В моделях використовують 2 типи змінних: ендогенні та екзогенні. Ендогенні – внутрішні чинники, які визначаються в процесі побудови моделі. Екзогенні – зовнішні для моделі чинники, які визначаються до початку її побудови. Модель показує як екзогенні змінні впливають на ендогенні.

Система національних рахунків: методологічні принципи, інституційна одиниця, сектори, економічні операції, рахунки

Система національних рахунків (СНР) ― це система взаємопов’язаних статистичних показників, які відображають загальні та найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов’язані з виробництвом і споживанням продуктів і послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

СНР базується на відповідних методологічних принципах, серед яких основними є:

Продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить доход її суб’єктам.

Видатки на виробництво національного продукту дорівнюють доходу, одержаному від його реалізації.

Економіка знаходиться у постійному кругообороті, а кругооборот ― це безперервний потік “доходи-витрати”. Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових витрат, нові витрати створюють нові доходи і т.д.

Інституціна одиниця СНР – економічна одиниця, що може володіти активами, брати на себе зобов’язання та самостійно здійснювати всю сукупність операцій у сфері своєї основної діяльності. Усі інституційні одиниці об’єднуються у сектори: підприємства, що виготовляють товари та послуги, крім фінансових послуг, фінансові устьанови, державні установи, громадські та приватні організації, які обслуговують домашні господарства, домашні господарства, зовнішньоекономічні зв’язки.

Інст. одиниці перебувають між собою у певних економічних відносинах. В СНР ці відносини називають економічними операціями (групування елементарних потоків за їхнім змістом). 3 групи: операції з товарами та послугами, розподільчі операції, фінансові операції. Для характеристики діяльності кожнї групи одиниць та сукупної економіки загальом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Кожна економічна операція фіксується в рахунках двічі: як ресурси (зміни в зобов’язаннях) та як їх використання (зміни в активах).

Валовий внутрішній продукт та методи його обчислення.

ВВП ― це сукупна ринкова вартість кінцевої продукції та послуг, що вироблені резидентами країни за рік.

ВВП можна обчислити 3-ма методами:

1. За виробничим методом ВВП обчислюється як сума валової доданої вартості всіх галузей економіки плюс продуктові податки за мінусом субсидії.

ВВП = (ВВ - МВ) + (ПП - С),

де ВВ ― валовий випуск окремих галузей, МВ ― матеріальні витрати окремих галузей, ПП ― продуктові податки, С ― субсидії;

2. Метод доходів (розподільчий метод)

ВВП= ЗНП + ВКП + ЗД + П – С

ЗНП – зарплата найманих праціників; ВКП – валовий корпораиний прибуток, ЗД – змішаний дохід; П – податки на виробницво та імпорт, С – субсидії.

3. Метод видатків (метод кінцевого використання)

Y=C+I+G+NX

С – споживання, G – державні закупки, I – інвестиції, NX – чистий експорт.

Валовий національний дохід та валовий національний наявний дохід

ВВПне повністю відбиває доходи. Що їх отримує крахїна у своє розпорядження. 1. ВВП не враховує первинних доходів, зароблених резидентами в інших країнах та нерезидентів в даній країні. Тому застосовуєтьс більш широкий показник – валовий національний дохід, що вібиває доходи, що їх отримує країна у своє розпорядження. ВВП не враховує первинних доходів, зароблених резидентами в інших країнах та нерезидентів в даній країні. Тому застосовуєтьс більш широкий показник – валовий національний дохід (GNI), який, крім ВВП враховує також чисті доходи. Отримані резидентами за кордоном (NI): GNI = Y+NІ. Отже. GNI - це сума як внутрішніх, так і звонішніх первинних доходів.

Інший аспект, що не враховується ВВП це те, що за рахунок первинних доходівв резидентів мжуть надаватися трансферти нерезидентам і навпаки – за рахунок первинних доходів нерезидентів можуть надаватися трансферти резидентам. Цю обставину враховує валовий національний наявний дохід (GNDI), який крім ВВП та чистих доходів, враховує також чисті поточні трансферти, отримані від зовнішнього світу (NTR): GNDI = Y + NI + NTR. ВННД відображає весь дохід країни ( як заробений. Так і отриманий від зовнішньог світу), яким може розпоряжатися економіка вцілому.

Економічний кругообіг в умовах чистого ринку: взаємодія між домогосподарствами і підприємствами, роль фінансових посередників

Чистий ринок – ринок, без участі держави. В цих умовах взаємодіють лише домогосподарства і підприємства. На ринку ресурсів домогосподарства є продавцями, а підприємства - покупцяим. На ринку продуктів все навпаки: підприємства є продавцями споживчих товарів та послуг, а домогосподарства – їх покупцями. Під час продажу своїх товарів суб’єкти ринкових відносин отримують доходи, при купівлі їх – несуть відповідні видатки. Але слід брати до уваги, що товарний ринок не охоплює всіх ринкових відносин між домогосподарствами та підприємтсвами. Їхні відносини опосередековуються фінансовим ринком, за допомогою якого підприємства позичають у домогосподарств фінансові ресурси, необхідні для інвестування.

Видатки і ВВП в умовах приватної економіки закритого типу: сукупні, автономні та індуційовані видатки; модель простого мультиплікатора видатків; визначеність впливу автономних видатків на ВВП в різних цінових умовах

В умовах приватної економіки споживання та інвестиції ви­значають сукупні видатки, від яких залежить обсяг ВВП:

Оскільки економіка постійно тяжіє до рівноваги між попитом і пропозицією (АD = AS), то в наведеній формулі сукупні видатки еквівалентні сукупному попиту (С + I = АD), а ВВП — сукупній пропозиції (Y=АS) Але між ВВП і окремими компонентами су­купних видатків існує різний зв'язок.

Споживання змінюється залежно від зміни наявного доходe, який у спрощеній економіці дорівнює сукупному доходу, тобтo ВВП: . Інвестиції у формулі ВВП за методом видатків не залежать від доходу. Видатки, які не залежать від доходу, на­зиваються автономними (АЕ). У приватній економіці закритої типу, крім інвестицій, до них ще входить автономне споживання ( ).

До автономних видатків відносять також державні закупівлі та чистий експорт:

Зміна ВВП звідси визначається:

Отже,

Множинник 1/1-с називається мультиплікатором видатків. Він показує, на яку величину змінюється ВВП (наслідок) при збільшенні автономних видатків на одиницію (причина).

Мультиплікатор більший за одиницію (с<1). Тому приріст автономних видатків на 1 грн. спричиняє збільшення доходу більше ніж на 1 грн. Приріст автономних видатків лише започатковує зміни в сукупних видатках. Але завдяки цьому у подальшому виникає ланцюг вторинних змін. Так, на початковому етапі збільшення автономних видатків на величину створює дохід лише в об­сязі . Надалі ті економічні агенти, які збільшили свій дохід, витратять його на споживання згідно з граничною схильністю до споживання, тобто приріст їх споживчих видатків становитиме с* . Виробники споживчих товарів та послуг, які збільшили свій дохід на величину с • , у свою чергу, збільшать своє спо­живання на величину с2 і т. д.

Наведений ланцюг перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії, в якій на кожному наступному етапі економічного кру­гообігу приріст видатків і доходу зменшується відносно поперед­нього етапу, оскільки с>с23 і т. д.

Отже, приріст доходу спричиняється збільшенням автономних видатків: .

Мультиплікатор видатків простий:

Мультиплікатор видатків перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання. Оскільки 1-с=s, то це дає підстави стверджувати, що гранична схильність до споживання і мультиплікатор видатків залежить від рівня залучень у формі заощаджень. Чим більша частка приросту доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки і приріст доходу. Мультиплікатор видатків перебуває в оберненій залежності від граничної схильності до заощадження:

Це простий мультиплікатор. При визначенні впливу автономних видатків на ВВП слід враховувати інфляцію. Якщо ціни стабільні, то зміна реального ВВП в періоді t визначається за формулою: .

Інфляція не впливає на мультиплікатор, оскільки він залежить лише від рівня вилучень із доходу. В умовах інфляції його ефект реалізується в режимі номінальних величин. Останнє стосується автономних видатків. Автономні видатки змінюються номінально, що з урахуванням мультиплікатора визначає зміну номінального ВВП в періоді t:

Вплив на ВВП може сприяти зміна одного компонента автономних видатків чи кількох, але за умови, що решта не змінюються.

19. Рівноважний ВВП за методом "видатки - випуск" в умовах приватної закритої економіки: фактичні і заплановані видатки, графічна інтерпретація

В умовах закритої приватної економіки ВВП цим методом можна обчислити ВВП за формулою Y=E+C+I. У процесі економічного кругообігу сукупні видатки зазвичай не збігаються з ВВП. Якщо E<Y, то це означає, що економіка виробляє продукції більше, наж цього вимагає сукупний попит. Така ситуація свідчить про виникнення перевиробництва, яке супроводжується збільшенням товарних запасів і незаплановим приростом інвестицій у товарні запаси (+І’). За цих умов у підприємтсв з’являється мотиваія зменшувати виробництво до рівня попиту, що породжує тенденцію до відновлення рівноваги між ВВП та сукупними видатками.

Якщо, навпаки, E>Y, то це є ознакою недовиробництва, яке супроводжується незапланованим зменшенням інвестицій у товарні запаси (-І’) і слугує для підприємств підставою збільшувати виробництво до рівня попиту, завдяки чому виникає тенденція до відновлення рівноваги.

Незаплановані інвестиції виконують балансуючу рольв економіці. Завдяки цим інвестицім фактичні сукупні видатки (E+I’) завжди дорівнюють ВВП: Y=E+I’. Це означає. що в умовах рівноваги I’=0.

Умови досягнення рівноваги між сукупними видатками та ВВП можна продемонструвати набазі графічної моделі „видатки-випуск”, яка досить частоо іменується „кейнсіанський хрест”.

На мал. економічна рівновага забезпечується в т. Т1, коли І’=0, а Y1=E1. Нерівновага в т. Т2 означає, що E2<Y2 і тому І’>0. Нерівновага в т. Т3 означає, що E3>Y3 і тому I’<0.

 

20. Рівноважний ВВП за методом "вилучення - ін'єкції" в умовах приватної закритої економіки: фактичні, заплановані і незаплановані інвестиції, графічна інтерпретація, механізм досягнення рівноваги між заощадженнями та інвестиціями

В основі цього методу лежить та обставина, що в економічному кругообігу постійно мають місце вилучення (зменшення видатків) та ін’єкції (збільшення видаків). Вилучення відбуваються в формі заощджень, податків. імпорту. Ін’єкції здійснюються у формі інвестицій, державних закупок, експорту. Економічна рівновага існує лише за умов, коли вилучення дорівнюють ін’єкціям.

У спрощеному варіанті, яким є приватна економіка закритого типу. вилучення відбуваються лише у формі приватних заощаджень, а ін’єкції – лише у формі приватних інвестицій. За цихх умов модель економічнї рівноваги матиме акий вигляд: S=I, де І – заплановані інвестиції.

Фактичні інвестиції, як правило, відхиляються від запланованих на величину незапланованих інвестицій і дорівнюють І ± І’. Завдяки незапланованим інвестицім фактичні інвестиції завжди дорівнюють заощадженням: S = І ± І’. Це положення кореспондується з методом „видатки-випуск”, за яким фактичні сукупні видатки завжди дорівнюють ВВП за рахунок незапланваних інвестицій.

Згідно з мал. лише Y1 є рівноважним, оскільки виробляється в умовах, коли заощадження дорівнюють запланованим інвестиціям: S1=I, а I’=0. Y2 більше рівноважного. оскільки вилучення в формі заощаджень більше запланованих інвестицій: S2>I, а I’>0. Y3 менше рівноважного, оскільки вилучення у формі заощаджень менше запланованих інвестицій: S3<I, а I’<0.

Банківські резерви та депозитний мультиплікатор: загальні, обов'язкові та надлишкові резерви; схематична інтерпретація примноження депозитів, модель депозитного мультиплікатора, приріст депозитів і спрощена модель грошової пропозиції

Національний банк регулює грошову пропозицію через комерційні банки.

Кошти, залучені на депозит, формують загальні резерви банківскьої системи (TR), які розподіляються на 2 частини за формулою:

LR – обов’язкові резерви. Їх величина визначається згідно з нормою обов’язкового резервування (lr), рівень якої регламентується Національним банкомвідносно депозитів (D). Звідси обов’язкові резерви визначаються за формулою: .

ER – надлишкові резеерви, які обчислюються як різниця між загалними резервами (залученими депозитами) та обов’язковимирезервами: . Надлишкові резерви використовуються для проведення комерційними банками активних оперцій: надання позик та здійснення інвестицій.

Головна особливість комерційних банків полягає у тому. що залучаючи початково на депозит кошти, вони завдяки кредитуванню та інвестуванню набувають здатності створювати нові депозити. Це означає. що між початковим приростом депозитів та новоствореними депозитами існує не проста, а помножена, тобто мультиплікативна залежність.

Приклад. Припустимо, що банк №1 залучив на депозит 100 грн. нових грошей за рахунок дисконтної позики Нацбанку. Із цієї суми він 20 грн. відраховує в обов’язкові резерви. (норма обов’язкового резервування 20%). Решта – 80 грн – надлишкові резерви. Оскільки вони не приносять доходу (відсотків), то банк використовує їх для надання позик і в такий спосіб він втрачає свої надлишкові резерви. Позичальник кладе отримані гроші (80 грн) на свій рахунок в банку №2. внаслідок чого на цю суму збільшуються його депозити. Це означає, зо до початкової суми депозитів 100 грн. банк №1 додав 80 грн банку №2. Тому сукупна сума грошей становить тепер 180 грн. з яких 80 грн – новостворені гроші. Банк №2, у свою чергу. розподіляє приріст депозитів за аналогічною схемою унаслідок чого він створює 64 грн. нових депозитів на рахунку банку №3. Оскільки у кожного наступного банку приріст депозитів зменшується порівняно з попереднім, то процес багаторазового розширення банківських депозитів має межу. Для банківської системи у цілому створення депозитів припиняється тільки тоді. коли надлишкові резерви будуть вичерпані.

Здатність банківської системи примножувати початковий приріст депозитів визначається депозитним мультиплікатором. Він перебуває в оберненій залежності від резервної норми ат визначається за формулою: , де rr – резервна норма, яка визначається за формулою .

Приріст депозитів буде: .

Приріст депозитів збільшує грошову пропозицію. Проте зв’язок між ними може бути різним. Якщо приріст депозитів банківської системи започатковується за рахунок грошової емісії, то грошова пропозиція збільшується адекватно збільшенню депозитів. . Але приріст депозитів банківської системи може забезпечуватися і приватним сектором. Найбільш типове джерело початкового приросту депозитів – вклади населення. У цьому разі депозити збільшуються за звичайною формулою. Проте приріст грошової пропозиції (новостворені гроші) буде меншим на величину прросту депозитів, оскілки його було забезпечено за рахунок перетворення наявної в обігу готівки в безготівкові гроші: або

Стр.91-95

 

37. Платіжний баланс: сутність, зміст його розділів, модель платіжного балансу, регулююча роль статті "резервні активи"

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни відображаються в спеціальному статистичному документі – платіжному балансію Він складається з двох розділів. Основним розділом є рахунок поточних операцій (СА), який поділяється на 3 підрозділи: 1) баланс товарів та послуг, що відображає співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг;

2) доходи, що показують співвідношення між отриманими та сплаченим доходами у формі зарплати, дивідендів та відсотків;

3) поточні трансферти, що відображають співвідношення між отриманими та сплаченими пенчіями, грошовими переказами, дарунками та іншими трансфертами.

Другий розділ – рахунок операцій з капіталом та фінансовий рахунок або скорочено – рахунок капітальних операцій (КА). Він відображає співвідношення сіж припливом та відпливом капіталу у формі капітальних трансфертів, нематеріальних активів, інвестицій та кредитів.

Крім цих дво розділів, платіжний баланс включає також автономну статтю під назвою „Помилки та припущення” (ЕО). Вона відображає сальдо статистичних неточностей, які виникають під час іеднтифікації зовнішньоекономічних операцій, викликаних часовими та вартісними розбіжностями між митною та банківською статистикою. Сальдо цієї статі дорівнює різниці між сальдо СА та КА. Рівновага платіжного балансу забезпечується на умовах, коли сальдо СА дорівнює сальдо КА з протидежним знаком з одночасним урахуванням сальдо статті „Помилки та припущення”. Це можна виразити формулою ВР= СА+ КА + ЕО.

Платіжний баланс завжди є рівноважним. Якщо створюється умови для порушення його рівноваги. то вона відновлюється через статтю „Резервні активи”, яка входить до складу КА. Так, в умовах виникнення дефіциту платіжного балансу може мати місце таке співвідношення: -CA>КА+ЕО. Тоді з метою усунення дефіциту платіжного балансу сальдо КА додатно збільшується за рахунок використання іноземних активів, що за статтею „Резервні активи” відображається зі знаком „+”. Це означає. що зміни в статті „Резервні активи” прирівнюються до операцій імпортного типу. Іншими словами, використання іноземних активів країни на покриття дефіциту платіжного балансу розцінюється як іспорт (приплив) капіталу.

Вступ до макроекономіки: головна суперечність суспільства та головне завдання макроекономіки

В основі макроекономіки лежить головна суперечність суспільства: суперечність між безмежними матерілаьними потребами людей та обмеженими економічними ресурсами. Не будучи в змозі повною мірою задовольняти свої потреби, суспільство, проте, може впливати на рівень їх задоволення з метою зростання. Вирішення цієї проблеми можливе за умво підпвищення ефективності використання наявних ресусів, тобто на основі підвищення ефективності національної економіки.

Є кілька шляхів підвищення ефективності національної економіки. До основних можна віднести такі: забезпечення повної зайнятості ресурсів, досягнення найбільш раціонального роозподілу ресурсів між окремими видами виробництва, а також поточними та перспективними потребами, зростання продуктивності ресурсів ата мінімізація витрат на виробництво рдиниці продукції.

Отже, головною метою суспільства є максимізація рівня задоволення своїх потреб, а джерелом її досягення є зростання ефективності національної економіки. З цього випливає практична функція, або головне завдання макроекономіки: воно поялгає в необхідності забезпечення суспільства знаннями, спираючись на які можна знаходити рішення щодо підвищення ефективності національної економіки і завдяки цьому збільшувати рівень задоволення маетріальних потреб.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти