ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Літосфера Гідросфера Атмосфера

Внутрішня структура

Внутрішнє ядро, за припущенням, має діаметр 2600 км і складається з чистого заліза чи нікелю, зовнішнє ядро товщиною 2250 км із розплавленого заліза або нікелю, мантія близько 2900 км завтовшки складається переважно з твердих гірських порід, відділена від земної кори поверхнею Мохоровича. Кора і верхній шар мантії утворюють 12 основних рухомих блоки, деякі з них несуть континенти. Плато постійно повільно рухаються, цей рух називається тектонічним дрейфом.

3емля складається з трьох основних геосфер: земної кори, мантії і ядра, яке, в свою чергу, поділяється на ряд шарів. Речовина цих геосфер різна за фізичними властивостями, станом і мінералогічним складом. У залежності від величини швидкостей сейсмічних хвиль і характеру їх зміни з глибиною «тверду» Землю ділять на вісім сейсмічних шарів: А, В, С, D', D", Е, F і G. Крім того, в Землі виділяють особливо міцний шар літосферу і наступний, розм'якшений шар — астеносферу.

Шар А, або земна кора, має змінну товщину (в континентальній області — 33 км, в океанічній — 6 км, в середньому — 18 км).

Під горами кора потовщується, в рифтових долинах серединно-океанічних хребтів майже зникає. На нижній межі земної кори, — поверхні Мохоровичича, — швидкості сейсмічних хвиль зростають стрибкоподібно, що пов'язано переважно зі зміною речовинного складу з глибиною, переходом від гранітів і базальтів до ультраосновних гірських порід верхньої мантії.

Шари В, С, D', D" входять у мантію.

Шари Е, F і G утворюють ядро Землі радіусом 3486 км. На межі з ядром (поверхні Гутенберґа) швидкість подовжніх хвиль різко зменшується на 30 %, а поперечні хвилі зникають, що вказує на те, що зовнішнє ядро (шар Е, що тягнеться до глибини 4980 км) рідке. Нижче перехідного шару F (4980-5120 км) знаходиться тверде внутрішнє ядро (шар G), в якому знову розповсюджуються поперечні хвилі.

У твердій земній корі переважають такі хімічні елементи: кисень (47,0 %), кремній (29,0 %), алюміній (8,05 %), залізо (4,65 %), кальцій (2,96 %),натрій (2,5 %), магній (1,87 %), калій (2,5 %), титан (0,45 %), які в сумі становлять 98,98 %. Найрідкісніші елементи: Ро (приблизно 2·10−14 %), Ra(2·10−10 %), Re (7·10−8 %), Au (4,3·10−7 %), Bi (9·10−7 %) тощо.

У результаті магматичних, метаморфічних, тектонічних процесів і процесів осадоутворення земна кора різко диференційована, в ній протікають складні процеси концентрації і розсіяння хімічних елементів, що приводять до утворення різних типів порід.

Вважають, що верхня мантія за складом близька до ультраосновних порід, в яких переважає О (42,5 %), Mg (25,9 %), Si (19,0 %) і Fe (9,85 %). У мінеральному відношенні тут панує олівін, менше піроксенів. Нижню мантію вважають аналогом кам'яних метеоритів (хондритів). Ядро 3емлі за складом аналогічне залізним метеоритам і містить приблизно 80 % Fe, 9 % Ni, 0,6 % Co. На основі метеоритної моделі розрахований середній склад Землі, в якому переважає Fe (35 %), О (30 %), Si (15 %) і Mg (13 %).

Температура є однією з найважливіших характеристик земних надр, що дозволяють пояснити стан речовини в різних шарах і побудувати загальну картину глобальних процесів. За вимірюваннями в свердловинах температура на перших кілометрах наростає з глибиною з градієнтом 20 °C/км. На глибині 100 км, де знаходяться первинні вогнища вулканів, середня температура трохи нижча за температуру плавлення гірських порід і дорівнює 1100 °C. При цьому під океанами на глибині 100–200 км температура вища, ніж під континентами, на 100–200 °C. Стрибок густиниречовини в шарі С на глибинв 420 км відповідає тиску 1,4·1010 Па і ототожнюється з фазовим переходом в олівіні, який відбувається при температурі приблизно 1600 °C. На межі з ядром при тискові 1,4·1011 Па і температурі порядку 4000 °C силікати знаходяться в твердому стані, а залізо в рідкому. У перехідному шарі F, де залізо затвердіває, температура може бути 5000 °C, в центрі 3емлі — 5000-6000 °C, тобто, адекватна температурі поверхні Сонця.

 

Літосфера Гідросфера Атмосфера

Атмосфера Землі, загальна маса якої 5,15·1015 т, складається з повітря — суміші в основному азоту (78,08 %) і кисню (20,95 %), 0,93 % аргону, 0,03 % вуглекислого газу, інше — цеводяна пара, а також інертні та інші гази. Максимальна температура поверхні суходолу 57-58 °C (у тропічних пустелях Африки і Північної Америки), мінімальна — близько −90 °C (у центральних районах Антарктиди).

Атмосфера Землі захищає все живе від згубного впливу космічного випромінювання.

Хімічний склад атмосфери Землі: 78,1 % — азот, 20 — кисень, 0,9 — аргон, решта — вуглекислий газ, водяна пара, водень, гелій, неон.

Атмосфера Землі включає:

· тропосферу (до 15 км)

· стратосферу (15—100 км)

· іоносферу (100 — 500 км).

Між тропосферою і стратосферою розміщується перехідний шар — тропопауза. У глибинах стратосфери під впливом сонячного світла створюється озоновий екран, який захищає живі організми від космічного випромінювання. Вище — мезо-, термо- й екзосфери.

Типи земної кори

Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари:«базальтовий», «гранітний» та осадовий.

Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов'язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об'єднують в поняття консолідованої кори.

Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).

Вік

Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бутиметаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наукагеохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд. років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.

Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн. років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.

7)Діагенез (рос.диагенез, анг. diagenesis, нім. Diagenese, пол. Diageneza ) – сукупність процесів перетворення пухких осадів на осадові гірські породи. Відбувається у верхніх шарах земної кори і полягає в перекристалізації осадів, утворенні мінералів, конкрецій, гідратації або дегідратації (зневодненні), цементації осадів тощо.

Розрізняють два етапи діагенетичного мінералоутворення: окиснювальний і відновний.

Загальний опис

Геологічна платформа має двоярусну будову:

· Чохол — представлений товщею горизонтально- і пологозалягаючих шарів осадових порід;

· Фундамент — складається з інтенсивно деформованих кристалічних і метаморфічних гірських порід.

Класифікація

Ділянки платформи, де на денну поверхню виходять породи кристалічного фундаменту, називають щитами, а ділянки з глибоко зануреним фундаментом — плитами.

Вік платформи визначають за часом консолідації кристалічного фундаменту. Наприклад:

· докембрійська

· герцинська

· епібайкальська.

За віком усі платформи поділяють на:

· Древні — з докембрійським кристалічним фундаментом

· Західно-Європейська, Східноєвропейська, Північно-Африканська

· Молоді — з фанерозойським метаморфо-кристалічним фундаментом

· Західно-Сибірська, Північно-Казахська

Різновиди

· АКТИВІЗОВАНА ПЛАТФОРМА, (рос. активизированная платформа, англ. activated platform, нім. aktivierte Tafel f) — платформа або її частина, яка після тривалого часу стабільного платформного розвитку набула високої рухливості, як правило з утворенням гірського рельєфу (напр., Тянь-Шань, Джунгарський Алатау, Алтай, Саяни, Забайкалля і т. д.).

· МОЛОДА ПЛАТФОРМА, (рос. молодая платформа, англ. young platform; нім. Jungtafel f, Quasikraton m) — платформа, вік складчастого фундаменту якої пізньокембрійський,палеозойський або мезозойський. Наприклад, рівнинні території Західного Сибіру, Північного Казахстану, Передкавказзя та ін.

12)Землетру́с ( англ. earthquake, earth shock, нім. Erdbeben n, unterirdische Stöß m) — короткотривалі, раптові струси земної кори, викликані перемінним переміщенням мас гірських поріду надрах Землі, чому сприяє порушення розтяжності осередка гірських порід і виникнення сейсмічних хвиль; під час сильних землетрусів, на поверхні Землі часто виникають щілини, скиди, зсуви, цунамі; часом землетруси спричинюють великі руйнування (наприклад, 1988 року у Вірменії).

·

Залежно від причин і місця виникнення, землетруси поділяються на:

· Тектонічні

· Вулканічні

· Обвальні

· Моретруси

· Техногенні або Антропогенні

· Серед усіх стихійних лих, за даними ЮНЕСКО, землетруси займають перше місце у світі за заподіяною

13)Нова глобальна тектоніка (Тектоніка літосферних плит) (рос. новая глобальная тектоника,англ. new global tectonics, нім. neue globale Tektonik f (Tektonik f der Lithosphärenplatten) – робоча тектонічна гіпотеза, згідно з якою літосфера розбита на великі плити, які рухаються по астеносфері в горизонтальному напрямку. Біля серединно-океанічних хребтівлітосферні плити нарощуються за рахунок речовини, яка піднімається з надр, і розходяться в сторони (спрединг). У глибоководних жолобах одна плита находить на іншу і поглинаєтьсямантією (субдукція). Там, де плити зіштовхуються між собою, виникає складчаста споруда (колізія). Н.г.т. – сучасний варіант гіпотези мобілізму. Те ж, що й тектоніка плит.

14)Пласт (рос. пласт, англ. seam, bed, stratum, layer; нім. Flöz, Schicht) — геологічне тіло, що має плоску форму, при якій його товщина в багато разів менша за розмір площі його поширення, характеризується однорідними ознаками і обмежене паралельними поверхнями: верхньою — покрівлею та нижньою — підошвою.

· Товщина пласта визначається за найкоротшою відстанню між покрівлею та підошвою. Пласт може складатися з деяких будь-чим пов'язаних прошарків різних порід (наприклад, пласт вугілля з прошарками аргілітів).

· Елементи залягання пласта: АБ — лінія простягання; ДЕ — лінія падіння; СЮ — напрямок меридіану; a — кут падіння; у — кут простягання; Q — горизонтальна площина; Р — площина пласта

· Основні параметри пласта та його розташування у просторі характеризується елементами залягання: товщиною (потужністю), кутом падіння,азимутом простягання.

15)Магмати́зм (рос. магматизм, англ. magmatism, нім. Magmatismus m) — сукупність процесів виплавлення магми, її еволюції, переміщення, взаємодії з твердими породами і застигання.

· — один з найважливіших виявів глибинної активності Землі та планет земної групи. Зі зміною геодинаміки змінюється тип М., який, в залежності від геол. історії і приналежності до тієї або іншої структури земної кори, поділяється на геосинклінальний, орогенний, платформний і областей тектоно-магматичної активізації.

· За глибиною виявлення (застигання магми) розрізнюють Магматизм абісальний, гіпабісальний, субвулканічний, поверхневий (вулканізм), а за складом — ультраосновний, основний, середній, кислий і лужний.

· За речовинним складом виділяють також океанічний і континентальний Магматизм. Згідно з концепціями «нової глобальної тектоніки» (тектоніки плит) Магматизм виявляється в осн. в зонах взаємодії літосферних плит, в зонах їх розсування (рифтах) і в зонах висхідних теплових потоків (гарячих точках). Найбільшою інтенсивністю вияву Магматизму і його речовинною різноманітністю характеризуються активні континентальні околиці (зони переходу континент-океан) і острівні дуги, де океанічна кора шляхом магматичних процесів перетворюється на континентальну. У сучасну геол. епохуМагматизм. розвинений в межах Тихоокеанського вулканічного кільця, серединно-океанічних хребтів, рифтових зон Африки і Середземномор'я та ін. З Магматизмом пов'язане утворення різноманітних родов. корисних копалин

Рельєф — сукупність нерівностей поверхні суходолу, дна океанів і морів, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку. Сукупність форм земної поверхні, які знаходяться на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

Форми і різновиди

Рельєф складається з форм, що сполучаються між собою, — тривимірних тіл, що займають певні обсяги земної кори. Вони обмежені двомірними (поверхневими) елементами, або гранями (схилами, горизонтальними й субгоризонтальними поверхнями). Форми можуть бути позитивними, або опуклими (височини, гори та ін.), і негативними, або ввігнутими (улоговини, річкові долини та ін.), простими й складними — ускладненими другорядними нерівностями. В залежності від величини форм розрізняють рельєф декількох порядків:

· планетарні форми рельєфу (материкові виступи і ложа океанів),

· мегарельєф (гірські системи, рівнинні країни),

· макрорельєф (гірські хребти, міжгірські западини),

· +мезорельєф (горби, яри, підводні каньйони),

· мікрорельєф (карстові воронки, лунковий або барханний рельєф),

· нанорельєф (термітники, кротові купки).

Цей розподіл рельєфу є умовним, оскільки точні кількісні границі між наведеними категоріями не встановлені.

Антропогенні форми рельєфу — насипи, виїмки, канали, греблі, кар'єри, відвали, терикони тощо.

Рельєф — результат постійної взаємодії внутрішніх (вулканічних, тектонічних) і зовнішніх (денудація, акумуляція) геологічних процесів. Наслідком перших є вертикальні зміщення земної кори, наслідком других — вивітрювання, руйнування гірських порід, перенесення, відкладення та перевідкладення продуктів вивітрювання. Рельєф суші включає різновікові елементи зі слідами як висхідного, так і низхідного розвитку. Вивченням генезису рельєфу займається геоморфологія. І Дутчак)

Різновиди

· АКТИВІЗОВАНА ПЛАТФОРМА — платформа або її частина, яка після тривалого часу стабільного платформного розвитку набула високої рухливості, як правило з утворенням гірського рельєфу (напр., Тянь-Шань, Джунгарський Алатау, Алтай, Саяни, Забайкалля і т. д.).

· МОЛОДА ПЛАТФОРМА— платформа, вік складчастого фундаменту якої пізньокембрійський,палеозойський або мезозойський. Наприклад, рівнинні території Західного Сибіру, Північного Казахстану, Передкавказзя та ін.

18)Ефузивні тіла Серед тих ефузивних порід, які виливаються на земну поверхню, різко переважають базальти, у той час як у глибинному заляганні переважають граніти. Магми можуть виникати двома шляхами: при повному або майже повному плавленні гірських порід, що існували раніше; при парціальному (частковому) плавленні, при якому низькоплавкі рідкі фракції відокремлюються від нерозплавленого твердого залишку (рестити). Передбачається, що за рахунок парціального плавлення з істотно залізисто-магнезійної мантії можуть виплавлятися пікритові або базальтові М. Такий же процес парціального плавлення базальтових (габроїдних) порід може приводити до виникнення андезитових або ріолітових магм. Більшість дослідників вважають, що гол. типами М. є ультраосновна (< 40 % SiO2;), основна (40-55 % SiO2), середня (55-65 % SiO2) і кисла (> 65 % SiO2). Лужні М. (з високим вмістом К2О і Na2О), очевидно, є похідними головної М. і утворюються в процесі диференціації магми або асиміляції бокових порід. Крім гол. типів існують інші, рідкісніші місцеві магми.

Інтрузивні гірські породи

Інтрузивні гірські породи –магматичні гірські породи, що утворилися внаслідоккристалізації магми в глибинах земної кори.

Формуються в умовах повільного охолодження магми під високим тиском і за активної участі легких компонентів. Мають повнокристалічну структуру, текстура порід звичайно масивна.

За глибинами утворення розрізняють І.г.п.:

· абісальні, які утворилися на великих глибинах (понад 5 км),

· мезоабісальні — на середніх,

· гіпабісальні — на невеликих глибинах.

І.г.п. поділяють за вмістом кремнезему (у%) на

· кислі — 64-78,

· середні — 53-64, основні — 44-53 та

· ультраосновні — 30-44.

21)Складки — хвилеподібні вигини пластів в шаруватих товщах осадових, вулканогенних, чи метаморфічних порід, які виникли при пластичних деформаціях в результаті тектогенезу. Сукупність складок називають складчастістю. Вигини пластів, які мають форму складок, можуть виникати і в процесі формування пластів порід — структури облягання нерівних поверхонь незгідностей, або при рухах застигаючої лави.

Зім'яті у складки породи мають різний вік, від докембрійських до четвертинних, і розповсюджені дуже широко. Фундамент древніх платформ повсюдно представлений докембрійськими товщами, які сильно зім'яті у складки.

Складчастість є результатом пластичних деформацій гірських порід і спостерігається тільки в шаруватих товщах, позаяк в масивних (інтрузивних) товщах складки не утворюються, і пластичні деформації там реалізуються в інших формах.

Класифікація складок

Серед складок виділяють два основних різновиди:

· Антиклінальні складки

· Синклінальні складки

В сильно деформованих товщах (переважно метаморфічних) стратиграфічний критерій визначення антиклінальних і синклінальних складок може бути не прийнятним. В таких випадках складки, опуклі догори називають антиморфні, а опуклі донизу — синморфні.

Елементи складок

· Замок, або склепіння складки — частина складки в місці перегину шарів.

· Крила складки — частини складки, які примикають до її замка. У суміжних антикліналі і синкліналі одне з крил спільне.

· Кут складки — кут, утворений площинами, які є продовженням крил складки.

Екзогенні процеси

22)Екзогенні процеси – геологічні процеси, що відбуваються на поверхні Землі та в її приповерхневих шарах (вивітрювання, денудація, абразія, ерозія, діяльність льодовиків, підземних вод); зумовлені, головним чином, енергією со1нячної радіації, силою тяжіння і життєдіяльністю організмів; тісно пов'язані з ендогенними процесами. Протилежне – ендогенні процеси.

ЕКЗОГЕННИЙ – зумовлений зовнішніми причинами; який утворився на земній поверхні й у верхній частині земної кори під впливом процесів вивітрювання, діяльності води й організмів (про мінерал і мінеральний комплекс).

Морські відклади

Морські2 відклади — донні осади сучасних і древніх морів і океанів Землі. Переважають над континентальними відкладами, складаючи більше 75% загального об'єму осадової оболонки континентів і практично весь осадовий чохол сучасного Світового ок.

До М.в. належать більшість вапняків, доломіту, мергелей, кременистих і глинистих порід, значна частина алевролітів, пісковиків, конґломератів. Багато метаморфічних гірських порід (ґнейси, сланці, мармури) спочатку нагромаджувалися як М.в.

Класифікація

За походженням діляться на теригенні, біогенні, вулканогенні і хемогенні.

За речовинним складом на алюмосилікатні (уламкові і глинисті), карбонатні (вапнякові і доломітові), кременисті, залізисті, сапропелеві, фосфатні і ін.; нагромаджуються в широкому діапазоні фаціальних умов.

За глибиною басейну розрізнюють мілководні (до 200 м) і глибоководні (200 — 11000 м).

24)Морфоструктури – великі нерівності рельєфу континентів або дна океанів, у виникненні яких головна роль належить ендогенним процесам. До морфоструктур відносять низовини, рівнини, плато тощо. Найбільші М. – виступи материків, серединно-океанічні хребти і т.д. Іноді одні й ті ж елементи рельєфу різні автори відносять до морфоструктур або морфотектур (геотектур).

25)Геохі́мія — наука про хімічний склад Землі і закони поширення, поєднання і руху атомів хімічних елементів та їх стабільних ізотопів у різних оболонках земної кулі.

За визначенням В. І. Вернадського, геохімія — наука, що вивчає «історію хімічних елементів планети», досліджує хімічний склад Землі, окремо геосфер, порід і мінералів, на хімічній основі пояснює походження та історію Землі.

Геохімія як наука виникла на початку XX століття. Розвиток і становлення геохімії пов’язані з іменами В. І. Вернадського, О. Є. Ферсмана, О. П. Виноградова та інших.

Складається з регіональної геохімії, геохімії елементів і процесів, геохімії ізотопів, гідрогеохімії, біогеохімії, радіогеохімії та ін. Методологія геохімії: метод глобальних і локальних геохімічних констант — кларків елементів; геохімічний цикл; геохімічного картування і районування, датування — абсолютна геохронологія; методи фізико-хімічного аналізу парагенезисів мінералів.

26)Розрив – загальна назва багатьох видів тектонічних порушень суцільності верств земної кори, які супроводжуються переміщенням розірваних частин геологічних тіл один відносно одного, серед яких у залежності від переміщення крил і положення зміщувача розрізняють (морфологічна класифікація): підкид, скид, зсув і їх різновиди (насув, підсув, шар'яж, розсув) або поєднання (зсуво-скид, скидо-зсув). З позицій нафтогазовидобування важливим є співвідношення амплітуди розриву і товщини продуктивних пластів, що зумовлює наявність чи відсутність контактів однойменних і різнойменних пластів по площині розриву, гідрогазодинамічного зв’язку. В Україні поширені в Карпатах, Кримських горах, на Донецькій височині. Син. – розрив тектонічний, розривне порушення.

РОЗРИВНІ ЗМІЩЕННЯ

РОЗРИВНІ ЗМІЩЕННЯ – тектонічні розриви, які супроводжуються зміщенням. Син. – параклази.

РОЗРИВНІ РУХИ

РОЗРИВНІ РУХИ– тектонічні рухи, які викликають порушення суцільності геологічних тіл і утворення розривів та тріщин, по яких відбуваються зміщення гірських порід.

27)Геодина́міка — розділ геотектоніки, що вивчає динаміку геосфер і Землі в цілому, досліджує фізичні умови тектонічних рухів, деформацій мас гірських порід і земної поверхні, а також зовнішні сили, що діють на динаміку планети.

Г. тісно пов'язана з науками про Землю: геофізикою, геохімією, петрологією. При вивченні природи глибинних процесів вельми важливими є вихідні теоретичні концепції про утворення та еволюцію планет Сонячної системи.

Г. виокремилася в 50-х роках ХХ ст.

За об'єктами досліджень виділяють такі види Г.:

· загальну — про глибинні процеси у внутрішніх оболонках; часткову — про процеси у зовнішніх оболонках, тобто рухи літосферних плит, геодинамічної обстановки;

· регіональну — вивчає взаємодію літосферних плит і результати їх проявів у рамках конкретних територій земної поверхні;

· історичну (палеогеодинаміка) — відновлює геодинамічну обстановку геологічного минулого Землі, в першу чергу реконструкцією розташування і взаємодії літосферних плит.


Геодина́міка вивчає рухи та силову взаємодію структурних елементів земної кори як природної системи та взаємодію елементів, явищ і процесів при господарській діяльності як геотехнічної системи. Основні етапи геодинамічного районування:

1. Визначення блокової структури території.

2. Оцінка динамічної взаємодії блоків та виділення тектонічно напружених зон.

3. Оцінка напруженого стану.

4. Обґрунтування заходів щодо екологічної безпеки та ефективного природокористування.

Блокова структура визначається шляхом виділення розломів. На космічних знімках останні підкреслюються відповідними геоіндикаторами

28)Метаморфізм -- процес твердофазної мінеральної і структурної зміни гірських порід під впливом температури, тиску, підземних розсолів, часто в присутності флюїду. Виділяють ізохімічний метаморфізм — при якому хімічний склад породи змінюється неістотно, і неізохімічний метаморфізм (метасоматоз) для якого характерна помітна зміна хімічного складу породи, в результаті перенесення компонентів флюїдом.

Класифікація

32)Гранулометрична класифікація осадових некарбонатних уламкових порід.
S-дрібний; M-середній; L-великий; XL-крупний; XXL-дуже крупний

Осадові гірські породи класифікують за їх компонентним і/або хімічним складом та походженням. Серед осадових гірських порід переважають глинисті (глини, аргіліти, глинисті сланці – 48% на платформах, 49% в геосинкліналях), піщані (піски і пісковики – 23% на платформах, 23% в геосинкліналях) і карбонатні (вапняки, доломіт та ін.).

Солі становлять 2,8% на платформах і 0,3% в геосинкліналях. У межах материків бл. 20% обсягу всіх осадкових гірських порід залягає на платформах і 48% в геосинкліналях. Понад 75% всіх г.п., що вилучаються з надр Землі (вугілля, нафта, солі, руди заліза, марганцю, алюмінію, розсипи золота і платини, фосфорити, нерудні буд. матеріали тощо), міститься в осадкових гірських породах.

За способом утворення осадові гірські породи поділяють на:

· уламкові (конґломерати, галька, піски, леси тощо),

· глинисті (каолінітові, монтморилонітові глини, вторинні каоліни тощо) й

· хіміко-органогенні (вапняки, солі, трепели, вугілля викопне тощо).

Кременисті осадкові гірські породи – гірські породи, що складаються переважно з аморфного кремнезему, утвореного з органічних залишків (шкаралупок діатомей, спікул кремнієвих губок, черепашок радіолярій) чи дрібних сферичних тілець (ґлобул) опалу або халцедону. Умови нагромадження осадів та подальші їх зміни визначають шаруватість (одна з основних ознак будови), пористість та спосіб цементації осадкових гірських порід. Однорідні за розмірами і густиною осадкові гірські породи називають відсортованими.

· Осадо́ві гірські́ поро́ди, гірські породи – гірські породи, що утворилися на поверхні літосфери внаслідок вивітрювання таперевідкладення давніших порід різного походження, випадіння речовин із розчинів, нагромадження решток рослинних і тваринних організмів та продуктів їх життєдіяльності, вулканічного матеріалу та матеріалу, що надходить з космосу.

· Зокрема, утворюються при нагромадженні і цементуванні відкладів, які приносяться водою, вітром, льодом або силою тяжіння.

Предмет вивчення

Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку.

Засоби вивчення

· Морфоструктурний аналіз рельєфу.

Основні завдання

· аналіз морфології рельєфу

· визначення генезису рельєфу

· визначення віку рельєфу

· відтворення етапів розвитку рельєфу

· встановлення інтенсивності змін під впливом ендо- і екзогенних чинників

· оцінювання придатності різних форм рельєфу для промислово-господарської діяльності

34)Запла́ва — частина річкової долини, що лежить вище меженевого рівня води в річці і періодично затоплюється під часповені.

Утворюється майже на всіх рівнинних річках та гірських річках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формування заплави — це етап розвитку річкової долини: завершено вироблення поздовжнього профілю рівноваги, глибинна ерозія змінилась боковою і, внаслідок останньої, розширилась річкова долина. Заплава утворюється внаслідок зміщення меандр униз за течією, а початком її формування є прируслова обмілина при опуклій частині русловоїзвивини. У річковій долині завдяки тривалій еволюції виникає двобічна заплава, що надає долині ящикоподібного вигляду.

Основна частина заплави — центральна заплава, де під час повені відкладаються дрібні глинисті частинки алювію, дрібнозернисті піски та супіски.

Заплава належить до досить динамічних форм рельєфу. Руслові процеси спричинюють переміщення алювію та утворенню прируслових обмілин і прируслових валів (розмежовують річище і знижену частину заплави). Рельєф заплави ускладнений прирусловими валами, гривами, старицями, дюнами, останцями першої надзаплавної тераси та іншими елементами.

35)За характером рельєфу заплави розрізняють:

· сегментні (характерні для меандруючих, рівнинних річок);

· паралельно-гривисті (переважно однобокі, формуються у великих річках, зокрема у Дніпра, з широкими долинами і зміщені в правий або лівий бік берега, де часто утворюються озера);

· обваловані (характерні переважно для передгірних нахилених рівнин).

Класифікація заплав за будовою:

· акумулятивні (утворені алювіальними відкладами, з нормальною потужністю алювію);

· цокольні (малопотужний алювій).

· Клі́мат, також підсо́ння — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температура і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У ХХ ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні — сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найістотнішими є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери (парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

36)Схили — нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин,долин річок і інше), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил).

Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природнього середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів.

Схили класифікують за формою профілю, довжиною, походженням, стрімкістю.

За формою розрізняють:

· прямі схили — з рівномірним нахилом на всій поверхні (в тому числі прямовисні — з нахилом понад 55°);

· випуклі — з нахилами, що збільшуються до підніжжя;

· увігнуті — з нахилами, що зменшуються зверху до низу;

· схили складної будови, в тому числі східчасті.

Причинами тієї чи іншої форми схилів часто стають відмінності в стійкості складаючих їх порід. За переважністю гравітаційних рухів того чи іншого виду і характером рельєфостворюючих процесів виділяють схили обвальні, соліфлюкційні, делювіальні, ерозійні та інші. Багато схилів мають складне походження.

Найважливіший показник схилів — їх крутизна, що сильно змінюється від місця до місця. В горах зустрічаються відвісні схили, схили з крутизною близькою до 90°, інколи нависаючі схили з зворотнім нахилом. Середня крутизна гірських схилів як правило більше 20°, білше ніж в передгіррях і на височинах, а на рівнинах нахили невеликі (2—3°). Форма і крутизна схилів змінюються з плином часу. Окремі види схилів називають відкіс, косогір.

37)Льодови́к — багаторічні природні накопичення льоду на земній поверхні. Утворюються з твердих атмосферних опадів в тих районах, де протягом року відкладається більше, ніж відтає та випаровуєтьсяЗагальна характеристика

Льодовик формується на земній поверхні, коли сніговий покрив не встигає повністю розтанути і/або випаруватися. Льодовики поширені у високих широтах північної і південної півкуль Землі, у високих горах всіх широт. Загальна площа сучасних Льодовиків становить близько 16 млн. км² (11 % площі суходолу), об'єм — близько 30 млн. км³, але через глобальне потепління має тенденцію до зменшення. Максимальна потужність криги досягає 3,3 — 3,6 км. Основна маса криги льодовиків зосереджена в Антарктиді і Ґренландії

38)Схили ендогенного походження — утворюються в результаті тектонічних рухів земної кори (вертикальних, горизскладчастих), внаслідок процесів магматизму, внаслідокземлетрусів. Тектонічна природа схилів зумовлена коливальними рухами, складчастими або розривними деформаціями.

· Схили екзогенного походження — утворюються внаслідок дії екзогенних факторів вулканічного і псевдовулканічного походження, діяльності проточних вод, озер, морів, льодовиків, мерзлотних процесів, внаслідок діяльності організмів чи людини.

Схили ендо- та екзогенного походження можуть формуватися у процесі виносу гірських порід, які зазнали руйнування, та їх нагромадження. Такі схили мають денудаційну та акумулятивну природу. Серед денудаційних схилів виділяють структурні і аструктурні.

39)Обвал:1) Стрімке падіння великої маси ґрунту, гірської породи, снігу тощо внаслідок зсуву, руйнування і т.ін. Може супроводжуватися обвальним землетрусом.

· 2) Купа землі, гірська порода, каміння, снігу і т.ін., що звалилися згори.

· 3) Частина земної поверхні з слідами відпадання, відвалювання маси гірських порід, ґрунту.

За складом порід розрізнюють О. скельні, або кам'яні, земляні (ґрунтові) і змішані, а за об'ємом порід обвалення — обвали великі (сотні або тисячі м3), малі (до 200 м3) і каменепади (падіння і скочування окр. каменів).

О́сип (оси́пище),— нагромадження уламків гірських порід біля підніжжя та на схилах гір, урвищ; продукти осипання гірських порід біля підніжжя відкосу.

Похил має кут природного укосу 30—45° (в залежності від розміру уламків). Осипи характерні для всіх видів гірських порід і зачіпають, як правило, приповерхневу частину крутих відкосів, формуються протягом кількох років. Осип сприяє виположенню (зменшенню нахилу) борта кар'єру за рахунок зменшення берм уступів. Іноді осипи є джерелом утворення більших порушень (запливин, зсувів).

40)Хіо́носфера — частина тропосфери, в якій можливий постійний п

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти