ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Умови метаморфічних перетворень

Метаморфізм — це суттєва зміна текстури, структури і мінерального складу осадових і магматичних г.п. в результаті дії т-ри, тиску, глибинних розчинів чи ін. факторів. Метаморфізм звичайно відбувається при зміні т-ри в діапазоні 1100—300 °С і тискові в діапазоні 1-6000 атм. М. включає перекристалізацію, мінералогічні і хім. перетворення гірських порід, в результаті яких вони перетворюються в метаморфізовані гірські породи.

]Різновиди

За розміром ареалів розповсюдження метаморфічних порід, їх структурному положенню і причинам метаморфізму виділяють:

· Регіональний метаморфізм який залучає значні об'єми земної кори, і поширений на великих площах. У результаті р е г і о н а л ь н о г о М. утворюються метаморфічні сланці (філіти, слюдяні сланці, ґнейси, амфіболіти, піроксен-плагіоклазові сланці, еклогіти), кварцити і мармури. Цього типу М. зазнають геосинклінальні вулканогенні, вулканогенно-осадові і осадові відклади в ході еволюц. розвитку складчастих поясів.

· Контактовий метаморфізм приурочений до магматичних інтрузій, і походить від тепла вистигаючої магми. К о н т а к т н и й М. відбувається в безпосередній близькості від інтрузій або екструзій магм під впливом на вмісні породи флюїдів і тепла. М. в умовах підвищення т-ри супроводжується дегідратацією мінералів і назив. прогресивним (М. зворотного напряму назив. регресивним).

· Динамометаморфізм відбувається в зонах розломів, пов'язаний зі значною деформацією порід.

· Імпактний метаморфізм Відбувається при різкому ударі метеорита об поверхню планети.

· Ендогенний та екзогенний метаморфізм.

М. поділяється на е н д о г е н н и й, що відбувається під впливом на породи тепла, флюїдів, а також тиску шарів Землі, і к о с м о г е н н и й, що має місце в астроблемах (великих метеоритних кратерах) при впливі на породи ударних хвиль, що породжуються падіннями великих метеоритів. Екзогенні процеси вивітрювання порід і літогенез при зануренні осадів на глибину в ході накопичення шаруватих товщ (діагенез, катагенез) в поняття М. не включаються.

Е н д о г е н н и й М. поділяється на р е г і о н а л ь н и й і к о н т а к т н и й

 

· Ізохімічний та алохімічний метаморфізм. Сланцева, ґнейсова, амфіболітова текстури метаморфічних порід зумовлені розвитком М. в умовах стресу (направленого тиску, що викликає складчастість і ін. деформації шаруватих товщ). З контактним М. пов'язане утворення родовищ мармуру, корунду тощо. М. завжди супроводжується істотними змінами хім. складу порід. У тих випадках, коли ці зміни торкаються головним чином летких компонентів, М. умовно називають і з о х і м і ч н и м, при радикальніших змінах складу — а л о х і м і ч н и м. При крайньому вираженні алохімічної природи М. за постійного об'єму використовується термін метасоматизм.

· Космогенний метаморфізм. Пов'язаний з різким короткочасним зростанням т-ри і тиску під впливом на породи ударних хвиль, що породжуються падіннями великих метеоритів. Він призводить до утворення імпактитів, в яких зустрічаються мінерали високого тиску (стишовіт, коесит, дрібні алмази і ін.) спільно з продуктами плавлення, деформації та дроблення мінералів первинних порід.

· Гідрометаморфізм — відбувається за участю води підземних надр.

29)Тектонічні рухи — механічні рухи земної кори, що викликаються силами, які діють в земній корі і головним чином в мантії Землі, що приводять до деформації гірських порід що її складають. Тектонічні рухи пов'язані, як правило, із зміною хімічного складу, фазового стану (мінерального складу) і внутрішньої структури гірських порід, що піддаються деформації.

· Тектонічні рухи відслідковуються засобами повторного нівелювання земної поверхні глобально за допомогою системи супутникового позиціонування GPS та на місцевому рівні

30)Мінералóгія (рос. минералогия, англ. mineralogy, нім. Mineralogie f) – наука про мінерали, що вивчає їх фізичні властивості, хімічний склад, умови утворення і поширення в природі, а також можливість використання у народному господарстві.

· Мінералогія покликана сприяти задоволенню потреб людства у мінеральній сировині та її раціональному використанні.

Фізи́чні власти́вості мінера́лів – найважливіші властивості, характерні кожному мінералу; головні з них: форма кристалів, колір, блиск, колір порошку (риска), злам, твердість, питома вага, магнітність, смак, мінливість (у мінералогії), зональність мінералів тощо

31)Генезис (геологія) — це походження геологічних утворень: мінералів, гірських порід, родовищ корисних копалин і т.і., які виникли за певних умов під дією геологічних процесів.

Встановлення генезису має основне значення для розуміння природи геологічних тіл, встановлення найраціональнішого напрямку пошуків корисних копалин, розробки теорії геологічних процесів, наприклад, процесів вуглеутворення, мінералоутворення, рудоутворення тощо.

· Похо́дження гірськи́х порі́д, генезис гірськи́х— геологічний термін, що визначає процеси виникнення геологічних утворень, порід, родовищ корисних копалин тощо.

· Встановлення генезису має основне значення для розуміння природи геологічних тіл, встановлення найраціональнішого напрямку пошуків корисних копалин, розробки теорії геологічних процесів, напр., процесів вуглеутворення, рудоутворення і т.і.

Окремі види гірських порід за походженням

· Магматичні:

· інтрузивні

· гіпабісальні

· ефузивні

· Пірокласти

· Метаморфічні гірські породи:

· регіонального метаморфізму

· контактового метаморфізму

· Осадові гірські породи:

· теригенні

· алювіальні

· пролювіальні

· делювіальні

· елювіальні

· гляціальні

· органогенні

· рифогенні

· каустобіолітові

· хемогенні

· евапорити

· техногенні

Класифікація

32)Гранулометрична класифікація осадових некарбонатних уламкових порід.
S-дрібний; M-середній; L-великий; XL-крупний; XXL-дуже крупний

Осадові гірські породи класифікують за їх компонентним і/або хімічним складом та походженням. Серед осадових гірських порід переважають глинисті (глини, аргіліти, глинисті сланці – 48% на платформах, 49% в геосинкліналях), піщані (піски і пісковики – 23% на платформах, 23% в геосинкліналях) і карбонатні (вапняки, доломіт та ін.).

Солі становлять 2,8% на платформах і 0,3% в геосинкліналях. У межах материків бл. 20% обсягу всіх осадкових гірських порід залягає на платформах і 48% в геосинкліналях. Понад 75% всіх г.п., що вилучаються з надр Землі (вугілля, нафта, солі, руди заліза, марганцю, алюмінію, розсипи золота і платини, фосфорити, нерудні буд. матеріали тощо), міститься в осадкових гірських породах.

За способом утворення осадові гірські породи поділяють на:

· уламкові (конґломерати, галька, піски, леси тощо),

· глинисті (каолінітові, монтморилонітові глини, вторинні каоліни тощо) й

· хіміко-органогенні (вапняки, солі, трепели, вугілля викопне тощо).

Кременисті осадкові гірські породи – гірські породи, що складаються переважно з аморфного кремнезему, утвореного з органічних залишків (шкаралупок діатомей, спікул кремнієвих губок, черепашок радіолярій) чи дрібних сферичних тілець (ґлобул) опалу або халцедону. Умови нагромадження осадів та подальші їх зміни визначають шаруватість (одна з основних ознак будови), пористість та спосіб цементації осадкових гірських порід. Однорідні за розмірами і густиною осадкові гірські породи називають відсортованими.

· Осадо́ві гірські́ поро́ди, гірські породи – гірські породи, що утворилися на поверхні літосфери внаслідок вивітрювання таперевідкладення давніших порід різного походження, випадіння речовин із розчинів, нагромадження решток рослинних і тваринних організмів та продуктів їх життєдіяльності, вулканічного матеріалу та матеріалу, що надходить з космосу.

· Зокрема, утворюються при нагромадженні і цементуванні відкладів, які приносяться водою, вітром, льодом або силою тяжіння.

Предмет вивчення

Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку.

Засоби вивчення

· Морфоструктурний аналіз рельєфу.

Основні завдання

· аналіз морфології рельєфу

· визначення генезису рельєфу

· визначення віку рельєфу

· відтворення етапів розвитку рельєфу

· встановлення інтенсивності змін під впливом ендо- і екзогенних чинників

· оцінювання придатності різних форм рельєфу для промислово-господарської діяльності

34)Запла́ва — частина річкової долини, що лежить вище меженевого рівня води в річці і періодично затоплюється під часповені.

Утворюється майже на всіх рівнинних річках та гірських річках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формування заплави — це етап розвитку річкової долини: завершено вироблення поздовжнього профілю рівноваги, глибинна ерозія змінилась боковою і, внаслідок останньої, розширилась річкова долина. Заплава утворюється внаслідок зміщення меандр униз за течією, а початком її формування є прируслова обмілина при опуклій частині русловоїзвивини. У річковій долині завдяки тривалій еволюції виникає двобічна заплава, що надає долині ящикоподібного вигляду.

Основна частина заплави — центральна заплава, де під час повені відкладаються дрібні глинисті частинки алювію, дрібнозернисті піски та супіски.

Заплава належить до досить динамічних форм рельєфу. Руслові процеси спричинюють переміщення алювію та утворенню прируслових обмілин і прируслових валів (розмежовують річище і знижену частину заплави). Рельєф заплави ускладнений прирусловими валами, гривами, старицями, дюнами, останцями першої надзаплавної тераси та іншими елементами.

35)За характером рельєфу заплави розрізняють:

· сегментні (характерні для меандруючих, рівнинних річок);

· паралельно-гривисті (переважно однобокі, формуються у великих річках, зокрема у Дніпра, з широкими долинами і зміщені в правий або лівий бік берега, де часто утворюються озера);

· обваловані (характерні переважно для передгірних нахилених рівнин).

Класифікація заплав за будовою:

· акумулятивні (утворені алювіальними відкладами, з нормальною потужністю алювію);

· цокольні (малопотужний алювій).

· Клі́мат, також підсо́ння — багаторічний режим погоди, який базується на багаторічних метеорологічних спостереженнях, 25—50-річні цикли, одна з основних географічних характеристик тої чи іншої місцевості. Основні особливості клімату обумовлюють атмосферний тиск, швидкість і напрямом вітру, температура і вологість повітря, хмарність і атмосферні опади, тривалість сонячної радіації, дальність видимості, температура верхніх шарів ґрунту і водоймищ, випаровування води із земної поверхні в атмосферу, висота і стан сніжного покриву, різні атмосферні явища і наземні гідрометеори (роса, ожеледь, туман, грози, завірюхи тощо). У ХХ ст. у число кліматичних показників увійшли характеристики елементів теплового балансу земної поверхні — сумарна сонячна радіація, радіаційний баланс величини теплообміну між земною поверхнею і атмосферою, витрати тепла на випаровування. З географічних факторів, що впливають на клімат окремого регіону, найістотнішими є широта і висота місцевості, висота над рівнем моря, близькість до морського узбережжя, вплив океанічних течій, особливості рослинного покриву, наявність снігу і льоду, ступінь забруднення атмосфери (парниковий ефект, руйнування озонового шару), що формує місцеві варіанти клімату.

36)Схили — нахилені ділянки земної поверхні, сформовані в результаті ендогенних і екзогенних процесів як на суші (в межах гір, височин,долин річок і інше), так і на дні морів і океанів (схили підводних хребтів і височин, материковий схил).

Характер схилів визначається складом і будовою порід, абсолютними і відносними висотами місцевості, інтенсивністю схилових процесів, особливостями клімату, рослинності та інших компонентів природнього середовища, експозицією схилів. Різні поєднання цих умов сприяють великому різноманіттю схилів.

Схили класифікують за формою профілю, довжиною, походженням, стрімкістю.

За формою розрізняють:

· прямі схили — з рівномірним нахилом на всій поверхні (в тому числі прямовисні — з нахилом понад 55°);

· випуклі — з нахилами, що збільшуються до підніжжя;

· увігнуті — з нахилами, що зменшуються зверху до низу;

· схили складної будови, в тому числі східчасті.

Причинами тієї чи іншої форми схилів часто стають відмінності в стійкості складаючих їх порід. За переважністю гравітаційних рухів того чи іншого виду і характером рельєфостворюючих процесів виділяють схили обвальні, соліфлюкційні, делювіальні, ерозійні та інші. Багато схилів мають складне походження.

Найважливіший показник схилів — їх крутизна, що сильно змінюється від місця до місця. В горах зустрічаються відвісні схили, схили з крутизною близькою до 90°, інколи нависаючі схили з зворотнім нахилом. Середня крутизна гірських схилів як правило більше 20°, білше ніж в передгіррях і на височинах, а на рівнинах нахили невеликі (2—3°). Форма і крутизна схилів змінюються з плином часу. Окремі види схилів називають відкіс, косогір.

37)Льодови́к — багаторічні природні накопичення льоду на земній поверхні. Утворюються з твердих атмосферних опадів в тих районах, де протягом року відкладається більше, ніж відтає та випаровуєтьсяЗагальна характеристика

Льодовик формується на земній поверхні, коли сніговий покрив не встигає повністю розтанути і/або випаруватися. Льодовики поширені у високих широтах північної і південної півкуль Землі, у високих горах всіх широт. Загальна площа сучасних Льодовиків становить близько 16 млн. км² (11 % площі суходолу), об'єм — близько 30 млн. км³, але через глобальне потепління має тенденцію до зменшення. Максимальна потужність криги досягає 3,3 — 3,6 км. Основна маса криги льодовиків зосереджена в Антарктиді і Ґренландії

38)Схили ендогенного походження — утворюються в результаті тектонічних рухів земної кори (вертикальних, горизскладчастих), внаслідок процесів магматизму, внаслідокземлетрусів. Тектонічна природа схилів зумовлена коливальними рухами, складчастими або розривними деформаціями.

· Схили екзогенного походження — утворюються внаслідок дії екзогенних факторів вулканічного і псевдовулканічного походження, діяльності проточних вод, озер, морів, льодовиків, мерзлотних процесів, внаслідок діяльності організмів чи людини.

Схили ендо- та екзогенного походження можуть формуватися у процесі виносу гірських порід, які зазнали руйнування, та їх нагромадження. Такі схили мають денудаційну та акумулятивну природу. Серед денудаційних схилів виділяють структурні і аструктурні.

39)Обвал:1) Стрімке падіння великої маси ґрунту, гірської породи, снігу тощо внаслідок зсуву, руйнування і т.ін. Може супроводжуватися обвальним землетрусом.

· 2) Купа землі, гірська порода, каміння, снігу і т.ін., що звалилися згори.

· 3) Частина земної поверхні з слідами відпадання, відвалювання маси гірських порід, ґрунту.

За складом порід розрізнюють О. скельні, або кам'яні, земляні (ґрунтові) і змішані, а за об'ємом порід обвалення — обвали великі (сотні або тисячі м3), малі (до 200 м3) і каменепади (падіння і скочування окр. каменів).

О́сип (оси́пище),— нагромадження уламків гірських порід біля підніжжя та на схилах гір, урвищ; продукти осипання гірських порід біля підніжжя відкосу.

Похил має кут природного укосу 30—45° (в залежності від розміру уламків). Осипи характерні для всіх видів гірських порід і зачіпають, як правило, приповерхневу частину крутих відкосів, формуються протягом кількох років. Осип сприяє виположенню (зменшенню нахилу) борта кар'єру за рахунок зменшення берм уступів. Іноді осипи є джерелом утворення більших порушень (запливин, зсувів).

40)Хіо́носфера — частина тропосфери, в якій можливий постійний позитивний баланс твердих атмосферних опадів і внаслідок цього на поверхні суші при сприятливих умовах рельєфу можливе зародження та існування сніжників і льодовиків. Хіоносфера, що оточує Землю безперервною оболонкою потужністю до 10 км (найбільша потужність в екваторіальному поясі і в низьких широтах помірних поясів), має таке поєднання тепла і вологи, при якому річна кількість твердих опадів, що випадають на горизонтальну і незатінену поверхню, перевищує їхнє убування.

Верхній кордон зазвичай розташовується вище рівня найвищих гір і відповідає нульовому балансу твердих атмосферних опадів (річна сума яких зазвичай зростає у горах до деякої висоти, а потім знову зменшується). Нижній кордон хіоносфери при змиканні з гірськими хребтами утворює снігову лінію. Вона підвищується в міру віддалення від джерел вологи, а над внутрішніми частинами плоскогір'їв лежить вище, ніж на навітряних схилах гір. У високих широтах Південної півкулі снігова лінія знижується до рівня моря. Кінцівки багатьох гірських льодовиків спускаються за межі хіоносфери, окремі малі льодовики в умовах підвищеної концентрації снігу іноді повністю розташовуються нижче неїЗаледеніння (гляціал) — процес значного поширення площі льодовиків, пов'язаний зі зміною клімату під час льодовикового періоду. Чергуються з періодами потепління —інтергляціалами.

41)Базис ерозії — поверхня поздовжнього профілю водного потоку, на рівні якої потік (ріка, струмок) втрачає своюенергію і нижче якої не може поглибити (еродувати) своє ложе. Загальний (головний) рівень базису ерозії — рівень Світового океану, точніше рівень дна водотоків, які впадають в океан в їх гирлі. Для рік, що сліпо контактують з внутрішньоконтинентальними западинами, ту ж роль відіграє рівень розташованого у западині безстічного озера або дна самої западини, якщо вона суха. Вище за течією водного потоку можуть розташовуватися місцеві базиси ерозії, що лімітують глибину ерозії на окремих ділянках його поздовжнього профілю; ними можуть слугувати рівень проточних озер або вихід на поверхню твердих, важко розмивних гірських порід. Зміни висоти базису ерозії викликають посилення або ослаблення ерозії і є одною з причин зміни фаз врізання рік, поглиблення їх долин і наповнення цих долин річковими відкладами.

Розрізняють головний та місцевий базис ерозії. Головним зветься рівень водного басейну (здебільшого рівень моря, озера), куди впадає потік. Місцевий базис ерозії — рівень річки в місці впадіння в неї притоки. Від різниці висот положення верхів'я річки та її базису ерозії залежить величина живої сили річки. Зі збільшенням цієї різниці річка поглиблює своє русло, зі зменшенням — відкладає в руслі наноси. Періодична зміна положення базису ерозії або верхів'я річки призводить до утворення терас.

42)Виві́трювання — процес механічного руйнування та хімічної зміни гірських порід та мінералів земної поверхні та приповерхневих шарів літосфери під впливом різноманітних атмосферних агентів, ґрунтових та поверхневих вод, життєдіяльності організмів та продуктів їхнього розкладення. Відповідно до вищенаведених факторів розрізняють вивітрювання фізичне, хімічне та біологічне.

Розрізняють також наземне (атмосфера) й підводне (гальміроліз) вивітрювання. Процеси вивітрювання призводять до утворення різних осадових гірських порід та кори вивітрювання.

43)Нa всіх географічних картах межа між Світовим океаном і суходолом зображена у вигляді лінії, яку називають береговою. Берегова лінія переважно визначена як лінія, по якій суша межує з морем, тобто це лінія перетину горизонтальної водної поверхні з поверхнею суші. Однак просторове положення цієї лінії досить непостійне. Берегова лінія мобільна і змінюється залежно від хвилювання водної поверхні, припливно-відпливних і згінно-нагінних явищ, розмиву берега чи акумуляції біля нього відкладів і, зрештою, від евстатичних чи тектонічно зумовлених коливань рівня моря. В гідрології є таке поняття, як «лінія урізу води» (water level), що визначає реальне положення цієї межі в конкретно визначений момент. В іншому випадку лінія урізу води дуже непостійна. Отже, берегова лінія відображає середнє багаторічне положення урізу води.

Уріз води – це лінія перетину берегового підводного схилу з горизонтальною поверхнею спокійного моря без хвилювання. Положення урізу води непостійне, воно залежить від коливань рівня моря, зумовлених припливами, нагонами та іншими причинами.

Для геодезичних і картографічних вимірювальних робіт вводять таке поняття, як рівень моря.Рівень моря (sea level) – висота поверхні спокійного моря, яку вимірюють відносно деякого прийнятого за нуль горизонту. Рівень моря не завжди і не всюди постійний. У припливних морях його вимірюють за фазами припливів, а в неприпливних – залежно від нагонів і згонів води, а також інших причин (атмосферного тиску, річкового стоку тощо). Рівень моря вимірюють відносно деякого умовно прийнятого за нуль горизонту. Фіксація рівня моря є головною умовою виконання усіх вимірювальних робіт. В Україні точкою відліку всіх нівелірних систем (нуль висот) вважають нуль Кронштадського футштока (Балтійське море, Росія).
Мобільність і непостійність берегової лінії та її змінність у часі й просторі утворює деяку зону більшої чи меншої ширини, у межах якої сьогодні відбувається переміщення берегової лінії та взаємодія води з сушею як по горизонталі, так і по вертикалі. Прилеглу до сучасної берегової лінії смугу суші, на якій море утворює форми рельєфу за середнього його рівня, називають берегом(shore; coast). Форми рельєфу, які утворюються на межі суші й моря внаслідок процесів їхньої взаємодії, називають береговими. Унаслідок відносних або абсолютних коливань рівня океану чи моря берегові форми рельєфу можуть бути вище або нижче того рівня, на якому вони формувались. Комплекси таких реліктових берегових форм рельєфу в науковій літературі називають давніми береговими лініями. Смугу поверхні літосфери, у межах якої збереглися давні берегові лінії, разом із сучасними формами рельєфу називають узбережжям (coast; shore). Проте в сучасному рельєфі найчастіше поняття «узбережжя» характеризує лише надводну частину берега, на якій збереглися сліди впливу прибережно-морських процесів, і вздовжберегові низовини з формами рельєфу субаерального походження завширшки 5-10 км. З соціально-економічного погляду узбережжям вважають широку смугу суші, що охоплює населені пункти, транспортні шляхи, а також види господарської діяльності, що безпосередньо пов’язані з морем.

Узбережжя (coast), за Ф.П. Шепардом (1976), – широка зона, яка простежується від берега в бік суші. Ця зона охоплює берегові кліфи і підняті тераси, а також низовини, що прилягають до берега (межують з берегом).
Узбережжя, за В.П. Зенковичем (1962) і Г.О. Саф’яновим (1996), – смуга суші, на якій збереглися берегові форми рельєфу, створені за давніх вищих положень його рівня.
Узбережжя, за О.С. Іоніним та ін. (1964), – зона завширшки 5– 10 км, яка охоплює форми рельєфу, створені не тільки хвилюванням, а й субаеральними процесами.
Узбережжя, за O.K. Леонтьєвим (1961), об’єднує зони занурених терас берегових ліній, сучаснуберегову і підняті берегові лінії.
Шуйський Ю.Д. (2000) узбережжям називає смугу суходолу, що прилягає до берегової лінії, та смугу морського дна, що прилягає до цієї ж берегової лінії моря (океану), в межах якої розташовані сліди давньої діяльності берегової зони впродовж палеогеографічного розвитку саме цього моря (океану), а не його давніх попередників.

44)Карст — процес розчинення чи вилуговування гірських порід поверхневими чи підземними водами і формування специфічного (поверхневого та підземного) рельєфу. Термін походить від назви вапнякового плато Карст, або Крас біля Трієсту у Словенії. Карстуванню легко піддаються такі породи: сіль, гіпс, вапняки, доломіти, крейда, мергель. В результаті карстових процесів утворюються такі форми рельєфу, як карри, лійки, улоговини, понори, шахти, печери, підземні ріки та джерела. У межах материків оголені і поховані карбонатні породи займають до 40 км², гіпс і ангідрити – бл. 7, кам. сіль до 4 млн. км².Карстові прояви

Виділяють поверхневий (голий) та покритий (похований) карст.

45)Денудація – сукупність процесів руйнування гірських порід водою, вітром, льодовиками тощо і перенесення продуктів руйнування до нижчих ділянок (рівнів) земної поверхні.

Основною рушійною силою процесів денудації виступає сила гравітації, дія якої є універсальною і виявляється безпосередньо (гірські обвали, каменепади, снігові й льодовикові лавинитощо) або опосередковано, завдяки дії вітру, текучих вод, льоду.

Денудація розкриває родовища корисних копалин, які формувалися при осадонакопиченні або магматичній діяльності в земній корі на різних глибинах. Денудація призводить до перерозподілу корисних копалин, виникнення розсипів, покладів осадових корисних копалин.

Внаслідок денудації рельєф вирівнюється.

В геології — нагромадження на поверхні суші або на дні водного басейну мінеральних частинок чи органічних залишків в результаті діяльності вітру, текучих вод, льодовиків, вулканів,моря та ін. геол. факторів. Процес, протилежний денудації і залежний від неї. Області А. — це найчастіше тектонічні прогини та западини, а також денудаційні долини й улоговини. Розрізняють А. наземну (гравітаційну, річкову, льодовикову, водно-льодовикову, морську, озерну, еолову, біогенну, вулканогенну) і підводну (підводно-зсувну, прибережно-морську, дельтову, рифоґенну, вулканічну, хемоґенну тощо. З процесами А. пов'язане утворення різних типів екзоґенних родовищ корисних копалин. Внаслідок А. на земній поверхні утворюються такі форми рельєфу, як акумулятивні рівнини різного походження, акумулятивні тераси, дельти, піщані підводні мілини (бари), берегові вали, дюни, бархани, моренні гряди та ін. Рельєф

Формування рельєфу пустель відбувається під впливом вітрової та водної ерозії. Пустелям властивий ряд однотипних природних процесів, які є передумовами їх морфогенезу: ерозія, водна акумуляція, вивітрювання і еолові накопичення піщаних мас. Ерозійний тип рельєфоутворення сильно послаблений, широко поширені еолові форми рельєфу. Переважно територія пустель безстічна, іноді їх перетинають транзитні річки (наприклад, Сирдар'я, Амудар'я, Ніл, Хуанхе та інші); багато пересихаючих озер і таких, що часто змінюють свої береги й розміри (наприклад, Лобнор, Чад, Ейрта інші), характерні періодично пересихаючі водотоки. Ґрунтові води часто мінералізовані. Ґрунти розвинені слабко, характеризуються переважанням в ґрунтовому розчині водорозчинних солей над органічними речовинами, звичайна сольова кора

46)Є в Альпах, Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі та ін. горах. Характерна їх особливість — наявність чітко виражених областей живлення, тобто фірнових басейнів, у межах яких відбувається накопичення снігу та подальше його перетворення в фірн і лід. Розміри, форма і будова гірського Л. визначаються формою його ложа, величинами живлення і абляції та рухом льоду. Виділяють такі основні їх типи:

· Долинні або троги(нім. «трог» — корито)-це найбільші льодовики гірського типу, що формуються у високогірних частинах долин рік.;

· Карові-льодовики кріслоподібних заглиблень, малої потужності без стоку;

· Висячі — це льодовики, що розташовуються в западинах на крутих гірських схилах, звідки витікають у вигляді коротких язиків, що висять над урвищами та періодично відколюються ініціюючи лавини. Середні швидкості льодовиків долинного типу становлять: в Альпах — 0,2 — 0,4; на Тянь-Шані— 0,4 — 0,5; на Памірі— 0,6 — 0,8; в Гімалаях — 2,0 — 3,5 м/добу.

Льодовики проміжного типу — це льодовики плоскогір'їв, які утворюються в горах зі столоподібними або плескато-опуклими вершинами. Такі льодовики поширені на Скандинавському п-ові і називаються льодовиками скандинавського типу.

47)Яри — глибокі, широкі й достатньо протяжні крутосхилі долини V-подібної форми, які виникають внаслідок ерозії пухких гірських порід тимчасовими лінійними водотоками під час потужних опадів, танення снігу, льоду чи льодовиків. Залежно від місць формування, яри бувають донними (вкладеними, вторинними) чи бічними (первинними, вихідними). Утворення ярів пов’язане з руйнуванням пластів пухких осадових порід (лесів, глин, вапняків та ін.) тимчасовими лінійними водотоками, що виникають на схилах крутизною більше 3-5 градусів внаслідок випадіння дощів, танення снігу, льоду чи льодовиків на сумежних теренах. Крім найближчих схилів, каналами надходження стічних вод до ярів є мережі інших ерозійних форм, що сполучаються з їхніми долинами: лощин, ерозійних борозен, ерозійних вимоїн (водориїв) та ін. Крім того, загальною умовою наявності текучих вод на земній поверхні є відповідна структура та рухи корінних кристалічних порід фундаменту території. Часто фундамент є розбитим численними розламами, що породжують появу тектонічних блоків між ними. Відтак, під час вертикальних переміщень цих блоків виникають суттєві перепади висот на поверхні. Рівнини набувають хвилястих обрисів, а по утвореним схилам починається активний стік. Там, де крутизна схилів стає більшою за 3-5 градусів, площинний стік переходить у лінійний. Змив крихких гірських порід перетворюється у розмив. З'являється ерозія, а значить і відповідний генетичний ряд форм рельєфу: лощини - борозни - вимоїни - яри - балки - річкові долини. Яри припиняють свій ріст, а згодом й існування або досягаючи базису ерозій (рівня підземних вод, глибини залягання міцних кристалічних порід фундаменту, тальвегу сусідньої долини тощо), або внаслідок застосування проти них спеціальних технічних засобів (заліснення схилів, загортання ярів гравієм тощо), або внаслідок глобальних змін клімату у бік появи більш посушливих умов. У першому випадку вони перетворюються на річкові долини чи балки, у інших двох - старіють і заростають.

48)За́ндри (імовірно з нім. Sander, від ісл. Sandr, одн., від sand «пісок»; рос. зандры, англ. outwash, outwash plain) — хвилясті рівнини, утворені піщаними відкладами і галькою льодовикового, алювіального і прибережно-морського походження.Ози, ескери (рос. озы, эскеры; англ. eskers; нім. Ose n pl, Esker m pl, Äsar m, Eskerrücken m, Wallberge m pl) – валоподібні звивисті гряди висотою до 20-50 м і більше, шириною від 100-200 м до 1-2 км і довжиною до 30-40 км.Ками (рос. камы, англ. kames, нім. Kämme) — пагорби конічної форми, складені відсортованими шаруватими пісками, галькою і гравієм, іноді перекриті зверху плащем морени. Висота 6-30 м. Виникають біля внутрішнього краю материкових льодовиків при їх таненні.Друмлін (рос. друмлин, англ. drumlin, нім. Drumlin m) – у фізичній географії - невеликий згладжений горб овальної або витягнутої форми складений льодовиковою валунною глиною, вісь якого витягнута в напрямку руху льодовика.

49)Меа́ндр — плавні, колоподібні вигини річища ріки, іноді на 180°.

51) Зсув — сповзання і відрив мас гірських порід вниз схилом під дією сили тяжіння.

Зсуви виникають у результаті порушення природної рівноваги залягання верств гірських порід з розривом їх суцільності і переміщенням у горизонтальному або близькому до нього напрямі. Вони часті на схилах долин або річкових берегів, у горах, на берегах морів. Найчастіше зсуви виникають на схилах, складених водотривкими і водоносними породами, що чергуються. Зсуви можуть виникати під час горотворення, внаслідок зволоження ґрунту, а також діяльності людини (техногенні — при гірничих та будівельних роботах тощо).

Причиною утворення зсувів є порушення рівноваги між силою тяжіння і утримуючими силами, найпоширенішими причинами якого у свою чергу є:

· збільшення крутизни схилу в результаті підмиву водою;

· ослаблення міцності порід при вивітрюванні або перезволоженні опадами і підземними водами;

· дія сейсмічних поштовхів;

· будівельна і господарська діяльність.

· 52) Ерозійні тераси («корінні», «тераси розмиву», «тераси зносу», «скульптурні тераси») — утворюються в молодих річкових долинах в кінці висхідної фази ерозійно-акумулятивного морфоциклу. Термін «корінні» невдалий, позаяк річкова тераса може бути врізана не тільки в корінні породи, але і в давніший алювій цієї ж річкової долини.[5] Поняття «розмив» і «знос» для визначення руйнівної діяльності лінійних водотоків є синонімами терміну «ерозія», а термін «скульптурна» вже застарів і є зайвим.[4] Площадка ерозійної тераси, як правило, представлена виходом на денну поверхню корінних дочетвертинних порід, які іноді можуть бути перекриті тонким прошарком елювію, або подекуди, тонкими лінзами інстративного руслового аллювію.[6]Біля «тилових швів» таких терас площадку можуть перекривати колювіальні осипи порід вищележачих крутих схилів, або незначні за потужністю (2-10 см) призми делювіального плащу (при пологих схилах). Ерозійний вид властивий переважно річковим терасам гірських країн, і як правило, такими терасами є найбільш високі тераси в поперечному розрізі однієї річкової долини.[7]

· Акумулятивні тераси (які іноді називають застарілим терміном «алювіальні») формуються в зрілих річкових долинах у фази «низхідного» розвитку повних морфоциклів, які пережила долина, коли на її дні накопичується перстративний алювій нормальної потужності з чітким поділом алювію за фаціями (руслова, заплавна, старична). Важливо зазначити, що акумулятивна тераса є не просто реліктом давнього дна річкової долини, а реліктом власне її заплави (навіть динамічної гірських річок).

· Цокольні тераси є різновидом акумулятивних і поділяються на 2 підвиди: відкритоцокольні — коли в уступі тераси відслонюються корінні породи і закритоцокольні — коли в уступі тераси корінні породи не відслонюються, проте встановлені в розрізі тіла тераси при розбурюванні.[8]

53)Утворення річкових терас, як правило, відбувається впродовж кількох основних етапів:

· Накопичення на дні річкових долин товщ алювіальних відкладів. Найбільш інтенсивно такі процеси відбуваються у нижніх частинах річкових долин, де руйнівна й транспортувальна сила водотоку слабне, а річки досягають профілю рівноваги. Тут, дрібні частинки гірських порід, утворених внаслідок руйнування дна русла і берегів у верхів'ях та середніх течіях рік осідають на дні і активно накопичуються. Виникають обмілини, острови, прируслові вали (бари), перекати, гриви тощо. Течії стають повільними, а русла річок звивистими (меандруючими). Оминаючи маси намитих порід, водний потік розмиває сусідні береги і ще більше розширює свою долину. Виникають широкі заплави, численні рукави, озера-стариці, останці-обтікання тощо.

· Зміна акумулятивного режиму роботи річки на ерозійний. Від певного моменту, повеневого підйому рівня води в річці стає недостатньо для затоплення обширу долини, і річище починає нове врізання в товщу власного алювію. Від колишньої заплави річище відокремлюється доволі крутими уступами, і продовжує заглиблюватися. Річкова заплава набуває вигляду і режиму тераси.

· Вертикальні (епейрогенічні) рухи земної кори висхідного спрямування спричиняють пониження базису ерозії, річка заглиблюється і колишні заливні частини долини перетворюються на субгоризонтальні східцеподібні майданчики — тераси.

· Зміна кліматичних умов у бік потепління і зневоднення території також призводить до утворення річкових терас. Маса води, що раніше повністю наповнювала річкову долину і відкладала на дні алювій, зі зміною кліматичних умов перетворюється на порівняно вузький потік. Колишнє дно цього потоку та суміжні з ним заплави опиняються поза зоною досяжн

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти