ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Господарське значення річкових терас

Річкові тераси мають суттєве промислове і сільськогосподарське значення. Широкі тераси великих рівнинних річок, завдяки рельєфу і складу алювію є цінними сільськогосподарськими землями. Саме тераси річкових долин часто є найоптимальнішими місцями для будівництва доріг, аеродромів, населених пунктів, гідротехнічних об'єктів і промислових підприємств. В геології річкові тераси є об'єктом для пошуків розсипних родовищ корисних копалин (золота, платини).

56) Денудація (лат. denudatio, від лат. denudo - оголюю, розкриваю; рос. денудация, англ. denudation, washout, нім. Denudation f, Abtragen n) – сукупність процесів руйнування гірських порід водою, вітром, льодовиками тощо і перенесення продуктів руйнування до нижчих ділянок (рівнів) земної поверхні.

Основною рушійною силою процесів денудації виступає сила гравітації, дія якої є універсальною і виявляється безпосередньо (гірські обвали, каменепади, снігові й льодовикові лавинитощо) або опосередковано, завдяки дії вітру, текучих вод, льоду.

Денудація розкриває родовища корисних копалин, які формувалися при осадонакопиченні або магматичній діяльності в земній корі на різних глибинах. Денудація призводить до перерозподілу корисних копалин, виникнення розсипів, покладів осадових корисних копалин.

Внаслідок денудації рельєф вирівнюється.

 

57) Запла́ва — частина річкової долини, що лежить вище меженевого рівня води в річці і періодично затоплюється під часповені.

Утворюється майже на всіх рівнинних річках та гірських річках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формування заплави — це етап розвитку річкової долини: завершено вироблення поздовжнього профілю рівноваги, глибинна ерозія змінилась боковою і, внаслідок останньої, розширилась річкова долина. Заплава утворюється внаслідок зміщення меандр униз за течією, а початком її формування є прируслова обмілина при опуклій частині русловоїзвивини. У річковій долині завдяки тривалій еволюції виникає двобічна заплава, що надає долині ящикоподібного вигляду Класифікація заплав за будовою:

· акумулятивні (утворені алювіальними відкладами, з нормальною потужністю алювію);

· цокольні (малопотужний алювій).

58) Заледені́ння — сукупність довгостроково існуючих природних льодів, головним чином льодовиків. Наприклад, гірське заледеніння Кавказу, Паміру, або заледеніння материкового типу — Антарктиди, Гренландії.Заледеніння (гляціал) — процес значного поширення площі льодовиків, пов'язаний зі зміною клімату під час льодовикового періоду. Чергуються з періодами потепління —інтергляціалами.

59) Уще́лина — вузька гірська долина, в поперечному перерізі утворює гострий (рідше прямий) кут, причому, на відміну від каньйонуі тіснини, не все дно ущелини зайнято руслом. Синонім: долина V-подібна.Каньйон або ущелина (ісп. cañón — глибока ущелина) — ерозійна форма рельєфу, глибока долина між кручами, звичайно вимита річкою. Більшість каньйонів утворюються в результаті слабкості бокової довгострокової річкової ерозії від рівня плато, при наявності сильної глибинної ерозії. Причиною слабкості бокової ерозії може бути або сухість клімату, або водопроникність порід (піщаників, вапняків, лесів), що поглинають вологу дощів і зменшують плоскісний стік схилами долин. Кручі формуються, через те, що гірські породи, які залишилися на стінах долини, в меншій міри піддаються річковій ерозії та дії вивітрювання. Часто ці породи стійкіші, ніж ті, що вимиваються. Каньйони — звичайні форми рельєфу в безводих областях, і рідко зустрічаються у гумідному кліматі, тому що нахил має менший ефект в безводних зонах. Стіни каньйонів часто утворюється із стійкіших пісковиків або граніту. Інколи у гирлах річок формуються підводні каньйони.

60) ---------------------------------

62) Льодовикова денудація (рос. ледниковая денудация, англ. glacial erosion, glacial denudation; нім. glaziale Abtragung f, glaziale Denudation f) – сукупність процесів зносу і переносульодовиком продуктів руйнування гірських порід.

Основні напрямки досліджень

· Теорія та методика, методологія загальної геоморфології, системний геоморфологічний аналіз; геоморфологічні закони та геоморфологічні парадигми.

· Теорія та методологія кліматичної геоморфології.

· Теорія та методологія структурної геоморфології.

· Теорія та методологія антропогенної геоморфології.

· Еволюційна геоморфологія: розвиток давнього й експонованого рельєфу; геоморфологічна етапність та хроногеоморфологія; геоморфологічні аспекти еволюції тектоногенезу,седиментогенезу, клімату, гідросфери, біосфери, рельєфоутворюючих процесів.

· Регіональна та планетарна геоморфологія: просторово-часові закономірності. Принципи та підходи до районування. Регіональні геоморфологічні проблеми України.

· Просторова організація сучасного рельєфу й рельєфоутворюючих процесів, їх взаємопов'язане функціонування та прогноз розвитку.

· Просторова організація природно-техногенних геоморфосистем, оцінка стану та прогноз розвитку.

· Методи геоморфологічних досліджень: системний аналіз і математичне моделювання; морфоструктурний та неотектонічний аналіз, морфодинамічний аналіз; геоморфологічне картографування; дистанційні, експериментальні, палеогеоморфологічні, морфометричні методи тощо.

· Прикладні проблеми сучасної геоморфології. Геоморфологічні дослідження при: пошуках корисних копалин, інженерному освоєнні території, сільськогосподарськомуприродокористуванні; геоморфологічні дослідження для розв'язання екологічних проблем; геоморфологічний прогноз; геоморфологічна експертиза; геоморфологічні основираціонального природокористування в Україні.

65) Рі́чище (русло́) — найбільш знижена частина річкової долини, якою відбувається стік води впродовж усього року.

Утворюється внаслідок розмиваючої дії текучої води на підстилаючі породи. На формування річищ впливають кліматичні умови, геологічна будова та рельєф поверхні. Розміри і форма річища змінюється по довжині річки залежно від її водності, будови річкової долини.

Русла великих річок мають ширину від кількох метрів до десятків кілометрів (наприклад, в низинах Дніпра, Амазонки), при цьому глибина русла росте повільніше від його ширини. Уздовж русла глибокі місця (плеса) чергуються з мілкими (перекатами). Русла рівнинних річок здебільшого звивисті, розділені на рукави. Відклади глинисті, піщані, гравелисті. Русла гірських річок часто прямі, повторюють формуущелин, мають багато порогів, інколи — водоспадів.

66) Бе́рег — прикордонна межа суходолу і водного простору чи водостоку. Межа суші з водоймищем (океан, море, озеро, водосховище) або з водотоком (річка, струмок, тимчасовий потік). Звичайно це смуга в зоні водної дії на сушу. Межі морського берега визначаються найбільшим проникненням хвиль при штормах або при припливах і по лінії (ізобати) припинення підводної дії хвиль на береговий схил. Особливо різноманітні океанічні і морські береги. У рівнинних країнах вони прямолінійні, їх називають нейтральними. У гірських і різкопересічних областях виділяють наступні типи берегів:

· Лимановий берег — море вузькими затоками проникає в гирла рівнинних річок і балок, річкові наноси, що поступають, відокремлюють їх від відкритого моря пересипами і косами(Чорне, Азовське море).

· Лагунний берег — піщані коси, береги, що формуються уздовж, відокремлюють довгі, відкриті в обидві сторони мілководі затоки лагуни (південна частина Балтійського моря, східний Сахалін).

· Фіордовий берег — довгі затоки, далеко проникаючі по долинах в глиб гірських хребтів (Норвегія, Гренландія, Нова Земля, Чукотка). Головню причиною фіордових берегів єтектонічні рухи з утворенням тріщин, оброблених гірничо-долинними льодовиками.

· Ріасовий берег — довгі звивисті затоки з численними мисами при затопленні міжгірських западин, хребтів, відповідних до моря перпендикулярно (Іспанія, Китай, Південь Примор'я в Росії).

· Шхерний берег: — скелясті остріви залишки затопленого льодовикового рельєфу (Канада, Скандинавія, Ладозьке й Онежське озера)

· Далматинський берег — широкі повздовжні й вузькі поперечні затоки і протоки з молотоподібним контуром півостровів у ґратчасто-розчленованих горах (схід Адріатичного моря).

· Аральський берег — лабіринт піщаних островів і півостровів, утворених затоками морів в барханнах пустельного узбережжя Каспійського моря, озера Балхаш. Назва втратила свій сенс через обміління моря.

Загалом налічується 80 типів берегів.

50)Лощи́ни (нім. dellen, нім. hangdellen, рос. ложбины, логи, біл. лагчыны) - розлогі лінійно видовжені пониження на поверхнях межирічних рівнин, з пласкими і вузькими днищами та надзвичайно пологими схилами, що без виразних меж (бровок) змінюються сумежними плакорами. Як правило, днища лощин заповнені шлейфами крихких гірських порід, що змиваються до них із сусідніх схилів унаслідок танення снігу чи випадіння дощу (так звані делювіальні відклади). Суцільні потоки води зі схилів плакорів на дні лощин збираються у вузькі струмені і можуть утворювати тимчасові водотоки, то ж лощини є місцями переходу площинного змиву в лінійний розмив (ерозію).

68) Заледеніння (гляціал) — процес значного поширення площі льодовиків, пов'язаний зі зміною клімату під час льодовикового періоду. Чергуються з періодами потепління —інтергляціалами.

Характерний для антропогенного періоду. Заледеніння впливали на пересування тварин, а з ними народів північної частини Світу, що були мисливцями. В археології датування культурного шару визначається належністю до стадії, або міжстадії зледеніння. Під час одного з заледенінь (Рісс, відоме на території колишнього СРСР як Дніпровське зледеніння), південна межа льодовика проходила територією України, а його язик спускався до нижнього Дніпра. Південніше льодовика спостерігався перигляціальний клімат, для якого були характерні різкі перепади температур, сухість та сильні вітри. В цих умовах розвинулись степові біоценози із характерною плейстоценовою мегафауною (мамути, мастодонти, печерні леви тощо.

69) Асиметрі́я схи́лів доли́н — неоднакова крутість і висота схилів річкових долин. Праві схили долин Північної півкулі здебільшого корінні, високі й круті, а ліві — пологі, знижені, нерідкотерасовані і утворені з алювіальних відкладів. Долини з такими схилами наз. асиметричними. Асиметрія схилів долин добре виявлена в ріках Північної і Південної півкуль, особливо тих, які мають меридіональний напрям течії.

Існують такі основні теорії, які пояснюють причини асиметрії:

· 1) Теорія Славцова — Бера — Бабіне пояснює асиметрію схилів долин тим, що всякий річковий потік внаслідок обертання Землі відхиляється від свого напряму праворуч в Північній півкулі і ліворуч — в Південній. Це відхилення спричиняє розмивання відповідного берега, отже, зумовлює його крутість і викликає асиметрію схилів долин. В основі цього явища лежить прискорення Коріоліса (див. Коріоліса закон).

· 2) Кліматичні теорії пояснюють асиметрію схилів долин переважанням пануючих вітрів певного напряму інсоляцією та ін. Одні теорії надають значення при формуванні асиметрії схилів долин лише вітрам, що приносять опади; другі припускають, що в цьому процесі можуть відігравати роль взагалі будь-які вітри, стійкі за напрямом, які, наганяючиводу до навітряного схилу, викликають посилений підмив цього берега і обвалювання його; треті вбачають вплив вітрів у тому, що вони, висушуючи на певному схилі ґрунтовийпокрив, зменшують в'язкість його частинок, полегшують змивання і посилюють крутість схилу. Інсоляція теж відіграє важливу роль у формуванні асиметрії схилів долин річок широтного напряму: пн. схил таких долин завжди крутий, пд. — пологий. Це явище пов'язане з різною енергією розмивання порід в залежності від неоднакових умов нагрівання.

· 3) Теорія О. П. Павлова пояснює асиметрію схилів долин нахилом верств порід, що прорізуються долиною (крутий схил той, в якому верстви похилені до долини і на якому розвинені зсуви, а другий — пологий схил, покритий плащем делювію).

· 4) Теорія О. О. Борзова вбачає причину асиметрію схилів долин деяких рівнинних місцевостей в первісному одноманітному нахилі топографічної поверхні землі (круті береги, що підмиваються рікою, протистоять загальному похилу місцевості).

70) екзогенні, пов'язані із променистою енергією Сонця (текуча вода, льодовики, вітер, прибій хвиль на берегах морів й озер, вибіркове вивітрювання та інше). Під безпосереднім впливом сили тяжіння на поверхні Землі протікають гравітаційні процеси (зсуви, гірські обвали та інше). Чималу роль у формуванні рельєфу грає також діяльність людини — антропогенний рельєф. Комбінація й відносна роль у рельєфотворенні того або іншого екзогенного фактора залежать від клімату. У зв'язку із цим розміщення на Землі форм рельєфу, створених головним чином при участі екзогенних процесів, підкоряється закону географічної зональності. У межах рівнинних країн суші чітко простежуються морфокліматичні зони, що відповідають територіальній диференціації сучасних екзогенних процесів. У гірських країнах у зв'язку з розходженнями клімату, обумовленими висотою над рівнем моря, виражена вертикальна морфологічна зональність, або поясність. Зміни клімату, географічної зональності й вертикальної поясності в геологічному минулому знаходять висвітлення в сучасному рельєфі через здатність рельєфу зберігати якийсь час свої риси при умовах, що змінилися. Тому в сучасному ландшафті місцями спостерігається реліктовий рельєф, не властивий сучасним морфокліматичним умовам (наприклад, льодовикові форми рельєфу на Східно-Європейській рівнині являють собою релікт епохи плейстоценового заледеніння). Виділення реліктових форм дозволяє прогнозувати напрямок подальшого розвитку рельєфу.

71) Еро́зія (від лат. виривати), (рос. эрозия, англ. erosion; нім. Erosion f) —

1. Руйнування ґрунту або гірських порід водним потоком, повітрям (вітром), льодом. Ерозія — один з головних чинників формування рельєфуземної поверхні. Частина процесу денудації. Розрізняють схилову й руслову ерозії. В результаті ерозії утворюються яри, балки, річкові долини тощо. Крім Землі, явища ерозії спостерігаються й на інших планетах Cонячної системи, зокрема на Марсі.

2. Руйнування металу або металевих виробів, зумовлене дією механічних факторів або електричних розрядів.

3. Розмивання, роз'їдання, витравлювання.

73) Ландшафтна екологія — розділ екології, присвячений причинам і наслідкам просторової різнорідності (Форман 1995). Різнорідність — критерій того, як частини ландшафту відрізняються один від одного. Ландшафтна екологія стежить, як просторова структура впливає на достаток організмів ландшафтного рівня, а також за поведінкою і функціонування ландшафту в цілому. Це включає вивчення зразка, або внутрішнього порядку ландшафту, в процесі, або безперервній дії функціонування організмів (Тернер 1989). Ландшафтна екологія також включає геоморфологію, як додаток до моделі і архітектури ландшафтів (Еллабі 1998).

Геоморфологія — вивчає те, як геологічні утворення впливають на структуру ландшафту.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти