ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 1. Економічна освіта в системі економічної культури суспільства. Проблеми організації економічної освіти в Україні.

ЗМІСТ

Тема 1. Економічна освіта в системі економічної культури суспільства. Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.1 Економічна освіта в системі економічної культури суспільства.

1.2 Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.3 Ступеневий принцип неперервної економічної освіти

 

Тема 2. Методика підготовки лекційних, практичних та семінарських занять з економіки. Етапи підготовки та умови ефективності

2.1 Лекція як організаційно-методична форма навчання

2.2 Конспект як форма активізації методики викладання економічних дисциплін

2.3 Особливості методики проведення практичних і семінарських занять

 

Тема 3. Економічні ігри та методика їх використання в навчальному процесі

3.1Навчальні економічні ігри та їх класифікація.

3.2Розробка ЕГ та аналіз негативного досвіду і можливих помилок

3.3Етапи розробки економічної гри

3.4 Основні фактори ефективності економічних ігор

 

Тема 4. Організація самостійної роботи при вивченні економічних дисциплін

4.1 Самостійна робота як методична проблема

4.2. Форми активізації самостійної роботи

4.3. Технічні засоби та комп’ютеризація навчання

 

Тема 5. Контроль і оцінювання результатів навчання

5.1 Поняття та методи контролю

5.2 Методика оцінювання й оцінки

5.3 Тест – форма навчання, контролю та оцінювання знань

5.4 Модульно-рейтингова система оцінювання

 

Тема 6. Особливості викладання основ економіки для різних вікових груп

6.1 Методика викладання економіки для школярів

6.2 Методика викладання економічних дисциплін у вузі

6.3 Особливості викладання економічних дисциплін для дорослих

 

Тема 7. Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.1 Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.2 Аналіз причин несприймання більш ефективних прийомів викладання

7.3 Психолого-педагогічна неповторність викладача

Навички «творчого слухання»

1. Коли слухаєте, зосереджуйтесь на головній думці того, хто говорить.

2. Запам’ятовуйте основні моменти сказаного.

3. Спробуйте зрозуміти план промови, складений виступаючим.

4. Намагайтеся знайти у сказаному елементи нового, яке раніше не було Вам відоме.

5. Ведіть записи.

6. Ніколи не поспішайте заперечувати, поки виступаючий не закінчить говорити.

7. Умійте оцінити не тільки явний, а й прихований емоційний стан того, хто говорить, бо тільки це дасть Вам змогу правильно оцінити ступінь його зацікавленості проблемою.

8. Не давайте порад, поки Вас не попросять.

Спеціалісти вважають, що найважливішими умовами проведення дискусії як тематично спрямованої суперечки можуть бути такі:

– усі учасники дискусії мають бути готовими до неї;

– кожен учасник дискусії повинен мати чіткі стислі тези свого виступу;

– можна практикувати «розминку» для активізації дискусії;

– дискусія мусить бути спрямована на з’ясування істини, а не на словесне змагання її учасників.

Чи завжди потрібна дискусія? Як правило, її проводять, коли наявні полярні погляди на якийсь предмет і лише грунтовне обговорення цих поглядів може привести до оптимального рішення. В інших випадках можна обмежитись простим обговоренням проблеми.

Ситуація як поєднання умов і обставин, які створюють певну обстановку чи проблему, може служити ілюстрацією, вправою, засобом передачі досвіду вирішення проблем.

Розвиток в учнів уміння аналізувати ситуацію, працювати з інформацією, викладати й відстоювати свої погляди допоможе їм орієнтуватися в конкретних економічних умовах.

Під виробничою ситуацією в найбільш загальному вигляді мається на увазі поєднання організаційних, технічних, економічних та соціальних умов і обставин, які створюють певну обстановку, стан, проблему.

Робота економіста — це практичне вирішення виробничих ситуацій, що постійно виникають. Тому впровадження в навчання економістів розбору виробничих ситуацій — необхідне і невідкладне завдання, спрямоване на активізацію і зближення навчання з виробництвом.

У методичній літературі досить грунтовно описані різні види виробничих ситуацій та організація відповідних навчальних завдань (вправ): аналіз конкретних соціально-економічних ситуацій, рольові ігри, розгляд інцидентів, аналіз кореспонденції тощо. У процесі аналізу і вирішення виробничих ситуацій закладаються основи економічного стилю мислення нового типу.

Аналіз будь-якої економічної ситуації починається з формулювання проблеми. Проблема — це різниця між існуючим та ідеальним станом системи. Її вирішення — це наближення наявного стану до ідеального.

Успішне формулювання проблеми — запорука її вирішення, оскільки для першого потрібна творча уява, а для другого — лише професійне вміння. Все починається з «плутанини», під якою розуміють невизначеність. Коли керована система починає помилятися, дуже важливо спочатку зібрати факти, відокремити їх від емоцій та глибоко проаналізувати стан системи. При цьому потрібно відповісти на запитання: «Чому сталася помилка?» «якими способами розвинути позитивні явища?»

Роль лідера в процесі аналізу проблемної ситуації має виконувати керівник-викладач. Він мусить запобігти анархії у навчальній аудиторії, знати мотиви пізнавальної діяльності учнів, стимулювати їхню активність, створюючи не напружену, але ділову обстановку.

Проведення занять із застосуванням методу аналізу конкретних ситуацій відрізняється від звичайних навчальних занять тим, що в основі такої ситуації лежить реальна проблема, яка може не мати однозначного вирішення. У традиційному навчальному завданні навпаки — чітко визначено, що дано, що треба відшукати.

Рекомендується така послідовність аналізу ситуації: формулювання ситуації, її вивчення, дискусія щодо вирішення, висновок. Викладач повинен знати, яка його мета, спонукати та надихати на пошук нових оригінальних ідей; уміти переводити критику, що спадає на думку, в форму запитань «ЯК».

Викладач уточнює проблему, вибирає момент, коли потрібно дати студентам додаткову інформацію, перешкоджає передчасній відмові від дальших пошуків, тобто непомітно спрямовує студентів до правильного вирішення. До заняття корисно скласти список навідних запитань, коротке резюме, продумати варіанти розв’язань, мотивації ідей тощо.

Аналізуючи виробничі ситуації та проблеми, учні формують економічне мислення і моделюють основні етапи своєї майбутньої професійної діяльності. при колективному аналізі виробничих ситуацій часто виникає дискусія — дуже складна форма активізації мислення учнів. Тому доручати проведення аналізу ситуацій (не кажучи вже про ігри) випадковим людям не можна. Це тільки дискредитує важливий метод навчання.

Викладач має використовувати у навчанні проблемні ситуації з максимально високим очікуваним рівнем творчого результату для учнів. Необхідно надати тому, хто навчається, можливість самостійного пошуку або вибору цікавих для нього проблем. Ця вимога найповніше реалізується в навчальній грі.

Аналіз виробничих ситуацій є характерним прикладом проблемного навчання, що в ньому якнайповніше реалізуються вимоги єдності практичної та теоретичної діяльності, зв’язок вузівської підготовки із господарською практикою, економічними експериментами, досвідом передових підприємств.

Ступінь участі учнів у вирішенні проблемних ситуацій залежить від типу ситуації. Найбільший ефект дають такі ситуації, вихід з яких не відомий ні учням, ні викладачеві. Тоді вони стають рівноправними партнерами.

Участь у розборі виробничих ситуацій дозволяє розвивати певний рівень економічного мислення в учнів. Таке мислення вимагає від них уміння аналізувати явища і процеси, бачити в них економічний бік діяльності, вміння переводити мову статистичних даних у площину ділових пропозицій. Крім того, потрібно на основі спільної ідеї вирі­шення виробничої ситуації розробити комплекс заходів стосовно кон­кретних умов виробництва та домогтися впровадження пропозиції (вс сказане повністю відноситься до навчальних ігор).

Проведення практичних занять з використанням різних методик «мозкового штурму». Відомі у практиці навчання та прийняття управлінських рішень методики проведення «мозкового штурму» (МШ) або «мозкової атаки» (МА) засновані на відомому психологічному ефекті колективної активації розумової діяльності.

Коли взяти групу з 5–8 людей та поставити перед нею завдання вирішити якусь проблемну ситуацію за 15–30 хвилин, то за індивідуальної роботи буде «видано» 10–15 ідей, а за колективного обговорення за правилами МШ — 50–150 ідей. В одному з американських посібників з МА сказано: «99 % ваших конструктивних ідей виникає подібно до електричної іскри при «контакті» з думкою інших». Фоном мозкового штурму є такі методи групової роботи, як «мозковий обмолот» і синектика. «Мозковий обмолот» з різними варіаціями — це типова техніка висування ідей. Синектика — це один із методів ор­ганізації творчого мислення, який дає позитивні результати в умовах підготовленого колективу. «Мозкова атака», розроблена О. Осборном, є своєрідним поєднанням «евристичного діалогу» Сократа і механізму вільних асоціацій творчого колективу.

Вивчення методів МА не вимагає спеціальної підготовки. Вони засвоюються легко й швидко як учнями середніх шкіл і молодими робітниками, так і конструкторами, раціоналізаторами, управлінцями тощо. Викладачу економіки дуже важливо володіти методикою проведення практичних занять методом «мозкового штурму», оскільки він дуже поширений в реальній підприємницькій діяльності.

Існує багато способів (методик) проведення мозкового штурму. Їх вибір залежить від характеру проблеми, творчої групи та інших обставин.

ЗМІСТ

Тема 1. Економічна освіта в системі економічної культури суспільства. Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.1 Економічна освіта в системі економічної культури суспільства.

1.2 Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.3 Ступеневий принцип неперервної економічної освіти

 

Тема 2. Методика підготовки лекційних, практичних та семінарських занять з економіки. Етапи підготовки та умови ефективності

2.1 Лекція як організаційно-методична форма навчання

2.2 Конспект як форма активізації методики викладання економічних дисциплін

2.3 Особливості методики проведення практичних і семінарських занять

 

Тема 3. Економічні ігри та методика їх використання в навчальному процесі

3.1Навчальні економічні ігри та їх класифікація.

3.2Розробка ЕГ та аналіз негативного досвіду і можливих помилок

3.3Етапи розробки економічної гри

3.4 Основні фактори ефективності економічних ігор

 

Тема 4. Організація самостійної роботи при вивченні економічних дисциплін

4.1 Самостійна робота як методична проблема

4.2. Форми активізації самостійної роботи

4.3. Технічні засоби та комп’ютеризація навчання

 

Тема 5. Контроль і оцінювання результатів навчання

5.1 Поняття та методи контролю

5.2 Методика оцінювання й оцінки

5.3 Тест – форма навчання, контролю та оцінювання знань

5.4 Модульно-рейтингова система оцінювання

 

Тема 6. Особливості викладання основ економіки для різних вікових груп

6.1 Методика викладання економіки для школярів

6.2 Методика викладання економічних дисциплін у вузі

6.3 Особливості викладання економічних дисциплін для дорослих

 

Тема 7. Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.1 Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.2 Аналіз причин несприймання більш ефективних прийомів викладання

7.3 Психолого-педагогічна неповторність викладача

Тема 1. Економічна освіта в системі економічної культури суспільства. Проблеми організації економічної освіти в Україні.

 

1. 1 Економічна освіта в системі економічної культури суспільства.

1.2 Проблеми організації економічної освіти в Україні

1.3 Ступеневий принцип неперервної економічної освіти

 

1.1 Необхідність визначення в Україні національного шляху до економічно організованого суспільства потребує розуміння як українського менталітету, так і специфіки нашої економічної культури, хоч створити більш-менш рунтовний її образ нині досить важко. У цих питаннях, проте, вельми важливим є розумне співвід­ношення патріотизму та запозичення зарубіжного досвіду.

За умов адміністративно-командної системи люди вступили лише у виробничі відносини, що зовсім не рівнозначно економічним. Економічна поведінка (мотивації, мислення, вчинки) існувала тільки в домашньому господарстві, де більш-менш вдало будувалися ринкові відносини.

Витратне господарювання виховувало майже в усіх соціаль­них групах утриманство, недбалість, марнотратство та ін. Часто-густо такі настанови маскувалися традиційними національними цінностями: гостинністю, безкорисливістю тощо. Поряд з цим часто відкидалися такі цінності, як ощадливість, намагання заробити, які безпідставно ототожнювалися зі скупістю, жадібністю. Тяжіння до добробуту, заробленого чесною працею, часто називалося куркульською, приватновласницькою психологією, підприємництво й діловитість — наживою та орієнтацією на буржуазні стандарти життя.

Усе це створювало такий тип господарського життя, який краще назвати антиекономічним або абсурдно економічним. Виникає запитання: чи здатна наша надто деформована структурно економіка ефективно функціонувати згідно з правилами ринкових відносин?

За період так званої перебудови в сфері соціальної психології сталися певні зміни, але вони ще недостатні.

Поступово руйнується менталітет «радянської людини», що рунтувався на ідеї патронату держави. Більшість населення починає усвідомлювати, що кожна людина має сама домагатися успіхів, а держава та уряд лише гарантують і захищають права і свободи своїх громадян. Особливо помітні зміни відбуваються в мисленні та поведінці молоді, що дає надію на підвищення рівня економічної культури суспільства в майбутньому.

Людина, що є носієм економічної культури, виявляє цю куль­туру через вчинки. А здобуває культуру значною мірою через освіту й виховання.

Кожна нація бажає щастя своїм дітям. Кожне економічне піднесення супроводжувалося змінами в освіті. У цьому плані цікаво звернути увагу на особливості підготовки економічної еліти в розвинених країнах. Актуальним є не тільки усвідомлення культурних особливостей, а й розробка методології добору позитивного іноземного досвіду в галузі освіти і виховання. У розробці концепції економічної освіти в Україні слід вивчати відповідний досвід інших країн. Але в кожній справі треба виходити зі своїх національних можливостей, бути патріотами своєї Батьківщини.

Від того, наскільки ефективною буде допомога дітям та підліткам щодо поглиблення їхніх економічних знань, багато в чому залежить майбутнє України.

Поєднання етики й економіки може здаватися неможливим поєднанням протилежностей. Але в українській, російській, англій­ській, німецькій (може й в інших мовах) слово «добро» може бути як матеріальним (майно), так і моральним терміном*. Аналіз походження інших моральних категорій засвідчує їхній зв’язок з економічними категоріями.

У всіх економічних формаціях економічна поведінка людини дуже жорстко регулювалася її матеріальними потребами, але нині на перший план виходить і дещо інше, наприклад, питання взаємозв’язку економіки та екології. Ми вже зрозуміли, що природу не можна нескінченно використовувати. В цьому теж виявляється економічний закон межі. Отже, суспільство, тобто наші діти і ми, має обмежити деякі свої апетити: перейти до платного природокористування, відмовитись від деяких продуктів і товарів (наприклад, виробів з хутра і шкіри диких звірів, слонової кістки та ін.), пропагувати здоровий спосіб життя тощо.

Дуже важливо виходити з національного менталітету та моральних цінностей. Уже минув етап орієнтації суто на Захід. У нашій країні формується новий тип економічної культури, і економічна освіта відіграватиме в цьому провідну роль.

Для створення в Україні економічно організованого сус­пільства необхідно, щоб система економічної освіти як складова культури була адекватна вимогам управління за умов ринкових відносин. Всі ці елементи мають бути між собою в певній гармонії.

При цьому треба підкреслити, що культура і мораль створюються в суспільстві дуже довго, але, на жаль, надто швидко руйнуються. Завдання економічної освіти полягає в перетворенні потрібних економічних знань в економічне мислення, а далі в економічну поведінку та економічну дисципліну як окремої людини, так і суспільства в цілому.

Необхідно розглянути економічні функції, соціально-політичну відповідальність і роль підприємництва. Світовий досвід свідчить, що в тих країнах, де держава створює добрі умови для формування підприємницького прошарку, швидше досягаються успіхи в економічному розвитку країни.

То що ж таке підприємництво? Підприємництво як вид економічної діяльності в тому чи іншому вигляді існувало майже завжди. Інше питання, що то було за підприємництво, де і як воно розвивалось, як до нього ставилася офіційна влада.

Як відомо, підприємницька діяльність була в Україні дуже розвиненою. У ХVIII ст. тільки на Лівобережжі щороку відбувалося майже 400 ярмарків. Дрібна торгівля провадилася на 700 місцевих ринках. Великі ярмарки в Ніжині, Ромнах, Києві, Полтаві тривали по кілька тижнів і, безумовно, впливали на ціни європейського ринку.

У командно-адміністративній системі існувала атрофія ринкового мислення, синдром «боязні власного підприємництва». Для їх подолання потрібні роки — для молодих людей віком 18–30 років на це стане 2–3 роки, для одержання власного досвіду підприєм­ницької діяльності ще 1–2 роки. Для становлення підприємництва на бажаному рівні за розрахунками спеціалістів потрібно 8–10 років.

Отже:

1. Підприємництво — це особливий вид господарської діяль­ності, для якої обов’язковими умовами є: свобода вибору напрямків і методів діяльності; самостійність у прийнятті рішень; відпо­відальність за прийняті рішення та їхні наслідки й пов’язаний з ними ризик; орієнтація на одержання комерційного успіху, прибутку.

2. Підприємництво — це визначений стиль і тип поведінки, що складаються з таких рис, як ініціатива; пошук нетрадиційних рішень; масштабність та ризик; ділова хватка та ін.

3. Підприємництво — це особлива функція в економіці, що забезпечує: розвиток і вдосконалення господарського механізму; постійне оновлення економіки; створення інноваційного середовища; загальне збагачення населення.

Підприємець — це людина, яка спроможна несподівано для інших зробити блискучий комерційний хід на законних підставах.

Отже, підприємець — це неординарна, творча людина. Але ця неординарність випливає з великої кількості конкретних знань у фаховій галузі. Тому підприємницький ризик грунтується значною мірою на свідомому та підсвідомому розумінні конкретної ситуації, на знаннях, економічному мисленні.

Головним для підприємця є не те, що він має свій або чужий капітал, а те, як він цей капітал використовує. А це визначатиметься морально-етичними критеріями, нормами поведінки того культурного прошарку, до якого належить підприємець.

За умов раціональної економічної діяльності прибуткові підпри­ємства стають передумовою загального блага.

Необхідно добре уявляти співвідношення моральності з економічним мисленням.

Закони ринку видаються дуже «простими»: ціну визначає попит, чим більше буде товарів, тим швидше знижуватимуться ціни і почнеться конкуренція виробників, а не споживачів.

Але неодмінною умовою дотримання цих законів є свобода підприємницької діяльності, що грунтується на певних законодавчих підвалинах і підприємницькій культурі. Рівень підприємницької культури сприяє діловим стосункам з іноземними партнерами, а відтак — розвитку економіки України. На жаль, рівень економічної культури й етики національного бізнесу нині не відповідає потребам розвитку ринкових відносин.

Підприємницька культура — це етична й поведінкова основа діяльності підприємця. Характерною рисою культури підпри­ємництва вважається те, як вона долає суспільні конфлікти.

Аналізуючи відповідальність підприємців перед суспільством, вважають за необхідне «добровільне самообмеження в прагненні до егоїстичних ідеалів заради загального блага» (швейцарець Ганс Ульрих). Успішна діяльність великих підприємств залежить від взаємодії принаймні семи змінних величин, що схематично відображені в книзі Петерса і Уотермана «В пошуках досконалості» (рис. 1.1) лежить поняття підприємницької культури.

 

 

Рис.1.1 - Взаємозв’язок елементів підприємницької культури

 

Одним із секретів підприємницького успіху, як це не парадоксально, дуже часто є зневага до грошей. Гроші — це не мета, а тільки засіб підприємницької діяльності. Як відомо, легше знайти гроші, ніж правильно їх використати. Підприємництво завжди передбачає велику частку ризику, велику частку непевності.

За умов конкурентної боротьби для того, щоб застрахуватися від банкрутства, можна розробити стратегію виробництва, рекламу, асортимент продукції тощо, але можна також змовитися щодо монопольної ціни. Можна вкладати гроші у благодійні справи, а можна приховувати доходи, щоб не сплачувати податки. Ось чому такою важливою є законодавча основа — ризик схибити з правильного шляху у діяльності підприємця завжди досить значний.

 

 

1.2Система освіти, що діяла раніше, була достатньо продуманою й охоплювала ланки дошкільного виховання, загальної середньої освіти (початкова, неповна та старша школа), професійної освіти, вищої освіти, системи підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, позашкільної освіти і виховання, аспі­рантури, докторантури й забезпечення можливостей для самоосвіти. Слід визнати, що в умовах планового господарства ця система була ефективною.

Зрозуміло, що існує певний взаємозв’язок між рівнем організації освіти та соціально-економічним розвитком країни. Як відомо, освіта має випереджати розвиток економіки, з одного боку, а з іншого — саме розвиток економіки вимагає розвитку системи освіти. Так, наприклад, в процесі розвитку ринкових відносин у Польщі подвоїлась кількість студентів.

Економічна освіта (особливо для школярів) — це досить нова царина освіти, тому в процесі її формування і розвитку важливо не наробити помилок.

Зараз в Україні існують різні форми здобування економічної освіти: економічні класи в гімназіях та ліцеях; бізнес-ліцеї для учнів 8–11 класів; суботньо-недільні та вечірні заклади, створені на комерційних засадах, академія дитячого підприємництва «Ділові діти України». Діє система державних и недержавних економічних університетів і вузів, різні курси та семінари-тренінги і т.п.

Вже діють у Києві та в Україні школи, де за спеціально розробленими програмами проводяться уроки з економіки для 1, 2, 3, 4, 5 класів. Є цікаві економічні ліцеї та бізнес-школи. Можлива також організація (на базі університету) на комерційно-спонсорських засадах груп з поглибленим вивченням основ економіки та обов’язковими практичними заняттями. Велику освітню роботу здійснює академія дитячого підприємництва «Ділові діти України», яка проводить українські бізнес-турніри для школярів.

В Україні діє кілька зарубіжних благодійних програм. Так, фонд «Відродження» сприяв впровадженню методики викладання економіки «Junior Achivement Inc», яка дуже поширена в американських школах. Цей курс є прекрасним зразком методичного забезпечення викладання: дуже цікавий і змістовний підручник, задачник, ділові ігри, набір контрольних тестів. Відомі також школи ЮНЕСКО, програми «Новий день» та інші.

Центр економічної освіти (ЦЕО, м. Харків) як незалежна некомерційна організація в галузі економічної освіти, що підтримується міжрегіональними фондами «Відродження» та «Євразія», почав досить плідну роботу з проведення стартових семінарів для вчителів економіки середніх шкіл України, розробки нових комп’ютерних програм типу економічної гри «Меком» (Моделювання економіки та менеджменту), розробки навчальних посібників, бізнес-тренінгів для працівників фірм та банків.

В Україні вже досить добре відомий зарубіжний досвід викладання економічних дисциплін. Потрібно з почуттям глибокої вдячності визнати, що діючі в нашій країні фонди «Відродження», «Тасис», «Євразія» та інші здійснюють велику організаційно-методичну та фінансову підтримку розвитку економічної освіти. Семінари, конференції, навчальні посібники, безумовно, допомагають викладачам.

Але існують певні межі використання зарубіжного досвіду в вітчизняній педагогічній практиці. Аналізуючи чудові закордонні підручники та методичні розробки, викладач натрапляє в практиці на багато протиріч та розбіжностей як при вирішенні економічних ситуацій, так і при відповідях на іноземні економічні тести, іншу мотивацію поведінки в економічних іграх тощо.

Наприклад, якщо іноземним вчителям немає потреби пояснювати, що таке «приватизація», «роздержавлення» і таке інше, то для наших вчителів та школярів — це поки що проблема. Ми в захваті від американських комп’ютерних ігор, але повинні пам’ятати про тисячі українських сільських шкіл, де тих комп’ютерів і не бачили.

Головне, що іноземні методики викладання не враховують особливості національної психології та культури України, не кажучи вже про те, що німці навчають нас «по-німецькому», американці — «по-американському», шведи — «по-шведському» і т.д.

Культура як етнопсихологічний феномен дуже неоднозначно реагує на вторгнення іншої національної психології та соці­ально-етнічних норм поведінки. В нашому суспільстві поняття «власність», «конкуренція», «бізнес» і т.п. ще формуються, але розвиватись вони можуть тільки на ґрунті національної культури та релігії. Інтервенція іноземних знань та психології поведінки в культуру може її тільки викривити або навіть зруйнувати, якщо не виявити в цьому питанні поміркованості, обережності та методичної майстерності. Зрозуміло, що розробка національної концепції економічної освіти, стратегії і тактики її реалізації можлива тільки силами національної викладацької еліти.

Зміна соціально-економічних умов (економічна криза та перехід до нової економічної системи) призвела до кризи у сфері вищої і середньої освіти в Україні. Ця криза спричинена багатьма факторами: застарілою системою освіти; «відпливом умів» з науки та освіти; соціальною незахищеністю викладачів та учнів; недостатнім фінансу­ванням; падінням престижності освіти та професії викладача; зміною попиту на робочу силу та ін.

На жаль, найбільшим гальмом у справах економічної освіти є відсутність необхідного фінансування, професійно підготовлених викладачів економіки та стандартів економічної освіти. зрозуміло, що це тимчасове явище. Але на певний час доведеться вдаватися до послуг комерційних освітніх закладів.

Для розробки методики викладання економіки дуже важливо визначитися в тому, що таке економіка, що становить її зміст і суть.

Економіка як складова соціального середовища. Економіка — одна з найважливіших і найцікавіших складових усього суспільного механізму. І хоч економіка, як то кажуть, не має ні кольору, ні запаху, ні смаку, вона справляє колосальний вплив на розвиток людської цивілізації.

У літературі економіка розглядається як філософська категорія, як виробничо-матеріальний базис суспільства, як народне господарство країни та його складові. «Лице» економіки визначається суспільним ладом. В економіці є «дійові особи» (підприємства, організації, театри і т.ін.). економіка — це жива система, в неї свої закони, принципи і обмеження.

Економіка як наука. Лауреат Нобелівської премії з економіки Мілтон Фрідман дав таке визначення: «Економіка — наука, що чарує. І найбільш привабливою її робить те, що її фундаментальні принципи такі прості, що можуть бути записані лише на одному аркуші паперу і так, що кожен зможе зрозуміти їх. А проте мало хто їх розуміє».

Є різні визначення економіки як науки.

1. Економіка — це наука, що вивчає об’єктивні закони і категорії суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання; методи і форми організації та управління виробництвом.

2. Економіка — система знань про методи ефективного господарювання.

3. Економіка — суспільна наука, яка описує і аналізує вибір суспільства за обмежених ресурсів для задоволення потреб.

Предметом економіки є економічні зв’язки і відносини у сфері суспільної діяльності.

Об’єктом дослідження економіки як науки є суспільне виробництво в усіх його проявах.

Головним завданнямекономічної науки, завданням економістів-професіоналів є вивчення й оцінка ефективності господарювання на різних рівнях, у різноманітних конкретних умовах, цілеспрямоване економічне регулювання виробничих, розподільчих та обмінних процесів у суспільстві, створення передумов для подальшого зростання ефективності праці.

Методологія економічної науки передбачає дослідження і пізнання фактів, принципів і теоретичних закономірностей, що визначають економічну політику держави та економічну поведінку людей. Вона сприяє вирішенню таких питань, як економічне підне­сення, економічна свобода, зайнятість, розподіл прибутків, рівень цін та ін.

Зрозуміло, що економічне мислення та економічна поведінка існують об’єктивно, але питання їх формування та розвитку є дуже складними. Якщо теоретичне формулювання цих цілей майже не викликає спротиву, то практична реалізація цих положень — дійсно проблема.

Економіка, на відміну від техніки, медицини, біології, географії, математики, фізики тощо, має невидимий механізм дії. Проте життя видає на поверхню наслідки дії економічних механізмів: гроші, товари, ціни, безробіття, інфляцію та ін.

Ринкова економіка в розвинених країнах сформувалася в цілісну систему тільки внаслідок створення в її надрах суспільних регуляторів конкурентної поведінки економічних суб’єктів.

Ці регулятори гарантують свободу економічної діяльності кожному суб’єкту, але зумовлюють практичну неможливість монополізації економіки окремими суб’єктами або їх угруповуваннями. Ефективні системи господарського механізму балансують як власні інтереси особистості, так і інтереси суспільства, спираючись на правову систему (право власності); культуру підприємництва; систему обліку.

Дуже важливо зрозуміти, що економічна освіта здобувається не для престижу, а для практичної економічної діяльності. Викладач економіки повинен усвідомлювати, що економіка як система існує не у вакуумі, а в культурній сфері нації. За словами А. Ейншейна, «економіка змінюється зі змінами нашого мислення». Ось чому у викладанні економіки дуже важливо користуватися елементами економічної психології.

Перехід до нових економічних відносин потребує не тільки розуміння, а й прискореного розвитку економічного мислення людей. У процесі викладання економіки в школі важливою проблемою є зміна економічної поведінки дитини в напрямку розвитку в неї підприємливості, діловитості, ощадливості, працьовитості та інших ціннісних орієнтацій, які грунтуються на економічному способі мислення. Слід повернутися до думки Адама Сміта: той, хто заробляє більше грошей для себе і своєї сім’ї, одночасно створює умови для збагачення всього суспільства. Національний дохід і національне майно не є романтичними та загадковими явищами. Одержав більший прибуток — збільшив прибуток нації. Накопичив 1000 доларів — збільшив валютний запас нації і т.д. Діти мають розуміти, що власність — це і багатство, і великий клопіт, а заздрість та жадібність — і пороки, і фактори, згубні для економіки.

Тривалий час потреба в формуванні економічного мислення була відсутня, тому що за умов адміністративно-командної економіки нічого не треба було вирішувати самому, а людина не почувала себе безпосереднім учасником економічних відносин. Їй не треба було впливати на хід економічних подій, не треба було виявляти творчу активність, здійснювати вибір свого місця в економічній системі.

За ринкових відносин людина починає усвідомлювати не тільки цінність свободи вибору, а й відповідальність, що з вибором зв’яза­на. Приймаючи рішення зайнятися бізнесом чи працювати за наймом, людина вибирає свою долю і долю своїх дітей.

Тому економічне мислення — не просто багаж економічних знань, а здатність їх засвоїти, використати в практичному житті, іншими словами, це формування моделі економічної поведінки.

Серйозною помилкою нашої економічної освіти була і є орієнтація на освіту та навчання знанням, а не мисленню та поведінці в реальному житті. Вивчення економіки вже в школі повинно формувати ядро мотиваційного механізму економічно розумної поведінки молодої людини за умов ринку. Ось чому ми вважаємо дуже важливим і принциповим обговорення проблем економічної освіти у взаємозв’язку з проблемами економічної культури, мислення та поведінки. У процесі вивчення курсу МВОЕ майбутній викладач повинен мати власну думку і форму її вираження в методиці викладання.

Україна, яка робить перші кроки в реформуванні економіки, стикається з безліччю проблем, що треба вирішувати вперше. Нам необхідно засвоювати уроки ринку, не повторюючи чужих помилок, не роблячи власних. Відомо, що японці, які вважають себе учнями американців, дуже уважно вивчали всі відомі концепції менеджменту і ... створили свою. Так треба зробити і нам. Майбутньому вчителю необхідно продумати крок за кроком, як логічно, простою, зрозумілою мовою розповісти про найбільш важливі та складні економічні категорії, розкрити дивовижний світ економіки.

Таким чином, метою економічної освіти як складової економічної культури суспільства можна вважати створення бази для достатнього рівня економічного мислення та економічної поведінки на різних стадіях підприємництва.

Завданням курсу «Методика викладання основ економіки» є філо­софське осмислення економіки майбутнім викладачем (еконо­містом) з метою формування в учнів економічного способу мислення через відбір матеріалу та форм його подання, розробку методики контролю навчання тощо.

Отже, аналізуючи вимоги до економічної культури, до основних характеристик підприємця (власника) і менеджера (найманого службовця), а також власника і менеджера в одній особі, можна дійти справедливого висновку, що їхня економічна освіта потребує різного рівня економічного мислення та поведінки. Але підготовка нижчого рівня завжди є підґрунтям економічної освіти вищого ґатунку.

У педагогічній літературі триває полеміка про співвідношення освіти, навчання та виховання. Навчання завжди зв’язано з вихованням: чим ефективнішою є освіта, тим надійнішим є виховний ефект навчання. Зараз на перший план виходить завдання саморозвитку, самоосвіти, саморегулювання, мобільності особистості, її здатності до швидкої перебудови у відповідь на зміну соціально-суспільних обставин.

Звичайно, жодна освіта не здатна передбачити всі ситуації, які людині судилося пережити. Але в процесі навчання необхідно забезпечити потенційні ресурси особистості для самоорієнтац

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти