ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 7. Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.1 Особливості поширення прогресивних методик викладання

7.2 Аналіз причин несприймання більш ефективних прийомів викладання

7.3 Психолого-педагогічна неповторність викладача

7.1 Питання про співвідношення ролі особистості викладача і методики викладання, якою він користується, завжди було предметом дискусій.

Практики і дослідники дотримуються двох ніби полярних поглядів.

1. Успіх залежить лише від особистих якостей учителя, а педагогічна методика, якою він користується, не має особливого значення.

2. Особистість викладача не дуже впливає на успіх його роботи. Вирішальне значення має «правильна» методика і ретельне її виконання.

Обидва погляди не дуже суперечать один одному, адже кожний викладач реально користується тим набором методичних прийомів, що найбільш близькі йому. Тому повне сприйняття будь-якої методики викладання або повне її відторгнення — явище дуже рідкісне. Саме особисті якості викладача значною мірою є передумовою вибору методики й успіху її використання, крім того, в процесі оволодіння методикою особисті й професійні особливості викладача теж не залишаються незмінними.

Розрізняють різні рівні (етапи) засвоєння методики викладання.

І. Низький рівень. Педагоги, які просто не розуміють суті методики, особливо нової. У таких випадках маємо справу з цікавим явищем — так званим когнитивним резонансом, коли протиріччя між звичним і новим, що виникає в свідомості педагогів, вони намагаються збороти, пристосовуючи нове до старого.

ІІ. Формозахоплення. Формозахоплення виникає як через «зациклення» на формах, так і через «задубілість» самих форм. Безперечно, пошук нових форм діяльності — заняття цікаве, але зрештою і (особливо у старших класах) інтерес до нових форм, який не підкріплюється збагаченням змісту діяльності, згасає і вчитель може опинитися «ні в тих, ні в сих». Не можна також і канонізувати будь-які методичні прийоми.

ІІІ. Захоплення технологічними рецептами. Якщо методика береться за самоціль, її прийоми догматизуються і народжується парадоксальний феномен формалізму (це може стосуватися і конспектів-схем, і тестів тощо).

У педагогічній літературі описані різні типи «педагогічних хвороб». Серед них методичний догматизм, прикладом якого може бути обов’язковий для всіх сценарій уроку або лекції, зациклення на інтересі, коли головним критерієм у викладача є «цікаво — нецікаво» (такий інтерес може бути тільки тимчасовим). Особливо небезпечним є намагання надто акцентувати увагу на власних «добрих»взаєминах з учнями в сполученні з прагненням відокремити себе в цьому плані від інших викладачів (це вже початок «зіркової хвороби»).

Взагалі, на шляху до справжньої майстерності трапляється чимало «підводних каменів»:

1. «Чоботар без чобіт». У більшості випадків економіку в школі викладають вчителі, які мають надто поверхові знання.

2. Слабке знання вчителями психології особливостей сприйняття певними віковими групами специфічних економічних понять, категорій, законів.

3. Стереотипи авторитарної педагогіки. Вони є дуже живучими і часто спостерігаються навіть у найдемократичніших викладачів. Викладач має, як вогню, боятися розвитку в себе цього «я знаю, як правильно, я бачу тебе наскрізь; я знаю, що можна, чого не можна, що погане, що добре; не вигадуй дурниць, а роби, що тобі сказано»... Авторитарний педагог у диспуті завжди останнє слово залишає за собою, він категоричний в оцінках (хоч тон може бути і тихий, і м’який, і вкрадливий).

4. Стереотип «книжкового життя». Це намагання до всього дібрати якісь «класичні» ілюстрації. А як, наприклад, у ринкову економіку «вписати» Мавку або тараса Бульбу?

5. Стереотип «мемуариста». Цей особливий вид труднощів зв’язаний з тим, що педагог перебільшує значення власного життєвого досвіду. Його уроки часто побудовані за принципом «Я і...» або «Моє життя у ринковій економіці».

6. методичне одноманіття. Орієнтація педагога на однотипні педагогічні задачі, які розв’язуються переважно інформа­ційно-словесними методами.

7. Методична всеїдність, коли педагоги захоплюються різними «педагогічними новаціями». Їхні уроки стають схожі на калейдоскоп форм і методичних прийомів, не об’єднаних одною педагогічною метою.

Назвемо основні ідеї педагогів-новаторів.

1. Викладач — автор процесу навчання. Це його інтелекту­альна власність.

2. Відносини з учнями — відносини співробітництва.

3. Учіння без примусу. За словами В.О. Сухомлинського, інтерес до учіння є тільки там, де є натхнення, яке народжується від успіху.

4. Ідея важкої мети.

5. Ідея опорних сигналів.

6. Ідея вільного вибору.

7. Ідея випередження («забігання» до матеріалу, що буде застосовуватись у майбутньому).

8. Ідея великих блоків (вчителі-новатори, працюючи за цією схемою, блок з 3–4 параграфів підручника вивчають на одному уроці).

9. Ідея відповідної форми подання навчального матеріалу.

10. Ідея самоаналізу — передбачає навчання учнів індивідуаль­ному та колективному самоаналізові.

11. Створення інтелектуального тла навчальної аудиторії.

12. Особистий підхід до кожного учня, повага до його гідності.

 

 

7.2Аналіз причин, які заважають викладачам сприймати більш ефективні методичні прийоми, вказує на такі основні «бар’єри»:

1. Баp’єр нерозуміння виникає у викладачів різного досвіду і віку, як правило, за недосить вправної пропаганди методики. Основна пропагандистська помилка — «помилка оманливої простоти», коли не обгрунтовуються основні терміни і поняття.

2. Оптимістичний бар’єр є наслідком занадто оптимістичного викладу методики. Як правило, він виникає в тих викладачів, які на практиці вже пересвідчились, що шлях до «педагогі­чного раю» не гладеньке шосе.

3. Бар’єр нестачі часу виникає в тих педагогів, які розуміють, що всі нововведення потребують додаткових витрат часу та енергії.

4. Бар’єр утрати позиції властивий авторитарним педагогам, які побоюються втратити безпосередню владу педагога. Такі викладачі будуть припасовувати будь-який методичний при­йом до свого авторитарного стилю (пам’ятаєте когнітивний резонанс?).

5. Бар’єр нешвидких досягнень. Відсутність швидких досягнень часто призводить до втрати віри в дієвість методичного нововведення.

6. Бар’єр інерції. виникає в досвідчених викладачів, які вважають, що «синиця в руці» завжди краща, ніж «журавель у небі». Вони полюбляють говорити: «мені вже пізно переучуватись».

7. Бар’єр переконань. Якщо вчитель твердо впевнений у слушності своїх педагогічних поглядів, його практично неможливо переконати.

Навчаючи та експериментуючи, вчителі і самі вчаться. На щастя ті, хто навчає, так само як і ті, кого навчають, більш схожі один з одним, ніж відрізняються один від одного.

Найкращі книги можуть тільки поглибити розуміння теоретичних принципів, але вони не здатні показати, як їх треба застосовувати. Тому навчання викладачів методиці зв’язано з поширенням передових ідей взагалі і практики творчого навчання і виховання зокрема. Коли поширюється ідея, переплітаються два потоки — стихійний і цілеспрямований. Стихійний потік — наслі­док взаємовідносин учителів і учнів, а цілеспрямований — органі­зована діяльність для впровадження цієї ідеї.

Закономірності поширення ідей:

1. Ідея поширюється за ланцюжком «новатори» — «першо­послідовники» — «маси». Особливо важливим є прийняття ідеї лідерами суспільної думки. Вони можуть впливати на поведінку інших і на засоби масової інформації.

2. Засоби масової інформації більш ефективні для поширення знань про нову ідею. Особисте спілкування ефективніше стосовно формування ставлення до новацій.

3. Більшість оцінює нові ідеї, виходячи не стільки з їхньої наукової обгрунтованості, скільки з оцінок авторитетних для неї (більшості) людей. Дії цих авторитетів є зразком для нових прибічників ідеї.

4. Прийняття особистістю нової ідеї проходить за такими етапами:

* обізнаність,

* переконання,

* рішення про застосування,

* застосування,

* підтвердження правильності ідеї.

5. Стрибок у поширенні ідеї відбувається, коли її прийняли і застосовують 15 — 20 % фахівців.

6. Поширення ідеї приводить до наслідків як бажаних, так і небажаних, прямих і непрямих, близьких і віддалених.

 

7.3 Викладач — це центральна постать у процесі навчання, від його індивідуальності, знань, методики і досвіду залежить дуже багато.

Існує такий термін — «харизма» керівника. Харизма — це дуже складне та багатогранне поняття, що властиве людям, які створюють довкола себе точно не визначену, але притягальну для інших атмосферу.

Такі люди, як правило, мають більший успіх, аніж раціональні, помірковані фахівці, які ігнорують емоційний аспект будь-якої творчої праці.

Прикладом такої харизматичної особистості викладача можна назвати В.Ф. Шаталова, В.О. Сухомлинського та багатьох інших колишніх і сучасних педагогів.

Досліджуючи діяльність багатьох фірм, науковці дійшли висновку, що успіх фірми тільки на 13 % залежить від технічної озброєності виробництва і кваліфікації робітників, а на 87 % — від ставлення людей до роботи. Це слушно і стосовно викладацької праці: 13 % успіху — знання предмета, 87 % — ставлення до роботи і учнів.

Індивідуальність педагога значною мірою впливає на розвиток особистості, яка навчається. А вона, ця індивідуальність людини, є продуктом її власної діяльності.

Ідеї економічної освіти не можуть забезпечити Вас готовими рецептами на всі випадки життя. Головне, це зрозуміти, як використати загальні дидактичні принципи та настанови в практиці викладання. Ваші уявлення про теорію і практику навчання будуть уточнюватися і поглиблюватися в ході практики. При цьому важливо критично ставитися і до власного навчання, і до порад і педагогічної діяльності інших. Беріть їх за цікаві гіпотези, перевіряйте власними засобами (але без зайвого відчуження й відсторонення). На Сході кажуть «Ніхто — не друг. Ніхто — не ворог. Усі — вчителі». За бажання можна чогось навчитись у будь-кого.

Хтось розумний сказав, що проблему, як пташку, потрібно тримати в руках так, аби вона не вилетіла, але щоб її не задушити. Людей вчити потрібно так, ніби Ви їх зовсім не навчаєте, а тільки нагадуєте те, що вони забули.

У книжках не може бути готових рецептів для вчителя. Натомість вони скажуть, чого не може вчитель:

— не любити тих, кого навчає;

— не знати свого предмета;

— не отримувати задоволення від успіхів своїх учнів;

— бути нетерплячим (не мати витримки);

— не любити вчитися самому.

 

 


* Пор. нім. gut — добро, благо, товар, вантаж і т.ін.; англ. good — добро, благо, goods — рухомість, товар, багаж, речі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти