ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Технічна передумова — винайдення друкарства.

Загрузка...

Таким чином, як головна технічна передумова виникнення журналістики сучасною наукою розглядається наявність друкарського верстата і вже розвиненого й апробованого книгодрукування. Лише винайдення друкарського верстата відкрило нову епоху в розвитку людства, створивши такі форми поширення й функціонування інформації, які збереглися й до сьогодні.

Точна дата народження книгодрукування невідома, ховається в сутінках минулого й ім'я його засновника. Традиційно честь відкриття книгодрукування історики віддають німецькому винахідникові Йогану Гутенбергу (1394-99(?)-1468). Проте останнім часом Гутенбергова обноосібність відчутно захитана новими відкриттями. Французькі історики розшукали свідчення про наявність книгодрукування в місті Авінйоні в 1444-1446 роках. Організатором друкарні виявився новоприбулець з Праги Прокопій Вальдфогель, про якого докладніших відомостей поки що не розшукано.

А ще раніше, між 1426 і 1440 роками, існувала друкарня в голландському місті Гарлемі, яку заснував Лауренс Костер (справжнє прізвище — Янсен; бл. 1370-1440). Маючи обмаль достовірних фактів про свого першодрукаря, голландці створили про нього красиву легенду. Вона розповідає таке. Якось весняного вечора закоханий Лауренс вийшов за місто на прогулянку, сів над річкою під вербою, що спускала віти до води. Потім зрізав гілку і почав на ній машинально щось вирізати. Він був письменний i побожний, прислужував в одному з міських соборів паламарем. Через якийсь час на паличці була вирізана перша літера імені коханої, образ якої стояв у нього перед очима. Тоді він вирізав поруч свій ініціал. Намір був — подарувати свій витвір коханій. Але година була пізня і Лауренс відклав справу вручення подарунка на завтра. А щоб паличка не забруднилася, загорнув її в шматочок пергаменту. На ранок наступного дня Його чекав сюрприз: розгорнувши пергамент, він побачив на ньому відбитки двох літер; вони залишилися від соку, який пустила за ніч молода гілка.

Цей випадок наштовхнув Лауренса на ідею друкарства: виявляється, книжки можна не лише переписувати від руки, але й створювати за допомогою відбитків. Так виник здогад використати рухомі літери. Спочатку Лауренс виготовляв відбитки з дерев'яного матеріалу, а потім дійшов до думки відливати літери з олова в піщаних формах.

Очевидно, в цей час він своє прізвище Янсен змінив на промовистий псевдонім Костер. Німецькою мовою (нагадаємо, що Голландія — це Нідерланди, Нижня Німеччина) Kost — це страва, їжа; таким чином, Koster (додається чоловічий суфікс er на позначення професії) — це годувальник, той, що годує, дає страву. Певна річ, духовну.

Книжки друкарні Лауренса Костера не збереглися в повному обсязі, а лише у фрагментах. Окрім того, на них не відбито ані імені друкаря, ані міста, ані дати. Вивчаючи уцілілі фрагмента, збережені в музеях країн Західної Європи, з найбільшою вірогідністю науковці припускають, що головним здобутком друкарні Лауренса Костера була книжка Еміля Доната «Латинська шкільна граматика». Створена ще в IV столітті, вона залишалася популярною ще й через тисячу сто років і правила за підручник в університетах того часу. Від прізвища автора навіть утворилася загальна назва — донатами називали тоді всі латинські шкільні підручники.

Далі знову вступає в свої права легенда. Помічник Костера Фуст (за іншими відомостями — Фауст) втік від свого господаря, прихопивши не лише секрет технології, але й друкарське приладдя; через Амстердам прибув до Кельна, а потім — до Майнца, де зупинився й відкрив свою друкарню. Тут, у Майнці, перетнулися шляхи Фуста і Йогана Гутенберга.

Поки що найбільш поширена, документально підтверджена версія пов'язує відкриття друкарства саме з іменем цього німецького сподвижника, який присвятив новій справі все своє життя. Його справжнє прізвище — Генсфляйш, але життєві обставини примусили його взяти псевдонім – Гутенберг (у перекладі з німецької — добра гора), так називався його родовий маєток. Він належав до шляхти, роду майнцьких аристократів (патриціїв). Міська біднота повстала й вигнала з міста аристократію. Так Гутенберг позбувся не тільки всього майна, але й батьківщини. Він помандрував на чужину, шукаючи собі заробітків. У дитинстві він отримав добру освіту, навіть слухав лекції в Ерфуртському університеті. Вважають за ймовірне, що він відвідав і Гарлем, де познайомився з друкарнею Л. Костера, закохався в це нове ремесло і захотів сам спробувати себе в ньому. Першу свою друкарню він заснував у Страсбурзі; у 1438 році вона вже існувала в цьому місті.

Для налагодження справи книгодрукування необхідні буди чималі кошти. У Йогана Гутенберга їх не було, тому він звернувсядо Страсбурзького монастиря Святого Фоми і кількох заможних городян за позикою, запевнивши їх в успіху справи. Проте до успіху насправді було ще далеко, попереду була ціла серія експериментів для визначення найкращого рецепту виготовлення гарнітури друкарського шрифту. Саме Й. Гутенбергові історія приписує відкриття способу виготовлення друкарських форм із застосуванням рухомих літер, створення ручного словоскладального пристрою, використання для виготовлення відбитків виноградного преса, відкриття рецепту і гарту шрифтів та хімічного складу друкарської фарби. Спеціалісти вважають, що відкритий Гутенбергом рецепт друкарського шрифту, яким до XX століття користувалася світова поліграфія: 70 частин свинцю, 25 — олова і 5 — сурми,— потребував для свого встановлення не однієї спроби. Друкарську фарбу, на відміну від своїх попередників, які розчиняли барвники у воді, Й. Гутенберг запропонував виготовляти на олійній основі.

Кредитори не були готові до такого розгортання подій і тривалого очікування. Розчаровані тим, що вкладені гроші не повертаються з прибутками негайно, вони звернулися до суду. Страсбурзький суд задовольнив позов компаньйонів, Й. Гутенберг позбувся майже всього майна. Але тут з вимогою повернути свій кредит звернувся до суду й монастир. Й. Гутенбергові загрожувала боргова в'язниця. Він врятувався втечею.

Кілька років він провів у поневіряннях. У 1448 році Й. Гутенберг повернувся до Майнца й знову створив друкарню. Для її заснування так само коштів не було, і він знову вдався до позики. Тут і зустрівся Гутенберг з Йоганом Фустом, який позичив йому 800 гульденів, суму значну як на ті часи. Історики припускають, що це й був той самий Фуст, який пограбував Л. Костера. Можливо, він віддав Й. Гутенбергові в оренду вже існуючу свою друкарню. Й. Гутенберг спершу випускав невеликі навчальні та популярні книжки, наприклад астрономічні календарі. Але згодом узявся за справу свого життя: найбільш знамениту книгу — 42-рядкову Біблію, що складала два томи й налічувала 1282 сторінки, на виготовлення якої пішли довгі п'ять років (1452-1456). У нього з»явився помічник Петер Шеффер. який згодом одружився з донькою Фуста. Кожна сторінка Гутенбергової Біблії виготовлялася як мистецький витвір: містила візерунки навколо тексту, портрети святих та інші ілюстрації. Наклад мав складати двісті примірників. 165 з них друкувалися на папері, а 35 — на пергаменті.

У 1455 році Фуст із зятем подали на Й. Гутенберга позов до суду з вимогою повернути позику і виграли процес. Вони стали власниками друкарні та майже завершеного накладу Біблії. Й. Гутенберг утрете взявся за створення друкарні. На цей раз позику без особливих умов йому надав лікар Конрад Гумері. За короткий час справа була налагоджена, і друкарня почала випускати книжки.

Гутенберговим ворогам саме життя помстилося за безчесні дії. Фуст загинув у Парижі, куди прибув торгувати Біблією, яку виготовив знаменитий першодрукар. Французькі ченці звинуватили його в чаклунстві й диявольщині. Він був кинутий до в'язниці, де й помер, не дочекавшись суду. 1465 року була розгромлена друкарня Петера Шеффера. У Майнці знову розпочалися безпорядки, викликані боротьбою місцевого архієпископа, противника папи, і графа Адольфа Нассауського, прихильника папи. Фанатичний натовп не пожалів і друкарню Й. Гутенберга, яка так само була знищена, незважаючи на те, що її господар виступив на боці переможця графа і випускав на його підтримку листівки.

Учетверте підвестися з руїни Й. Гутенберг уже не зміг. До зовнішніх обставин додалися внутрішні: старість, смерть коханої дружини Анети. Граф призначив самотньому старому щорічний пенсіон: 20 мірок борошна, 2 фляги вина, одіж з панського плеча. Але Й. Гутенберг без друкарства втратив зміст життя. 3 лютого 1468 року він помер. Місце його поховання невідоме.

Проте відкритий ним спосіб книгодрукування (високий друк) став набутком людства і зберігся у незмінному вигляді до XX століття. Лише поява комп'ютерних технологій внесла істотні зміни в поліграфію. Але сталося це в останній чверті XX століття.

З Німеччини книгодрукування швидко поширилося в інші країни Європи: в Італію (1464), Швейцарію (бл. 1468), Францію (1470), Угорщину (1473), Польщу (1474) та ін. На 1500 рік друкарні були в 250 містах Європи і випустили близько 40 тис. видань. Про темпи розвитку книгодрукування свідчать такі цифри: протягом XVI століття в Європі було видано близько 500 тис. назв книг, протягом XVII століття — 3 млн.

Винайдення книгодрукування не відразу привело до утворення журналістики, але стало його обов'язковою умовою. Необхідний був розвиток друкарства як ремесла, освоєння його значною кількістю майстрів, поширення друкарень до тієї кількості, яка змогла б забезпечувати оперативність виходу періодичних видань. У цьому зв'язку доречно нагадати, що термін «журналістика» походить від французького слова «журнал», що в перекладі українською мовою означає «щоденник» (від jour — день). Згадаймо, що Т. Шевченко свій щоденник назвав «Журналом».

А М. Ю. Лермонтов у романі «Герой нашого часу» частину, написану від імені головного героя, назвав «Журнал Печоріна», в розумінні — щоденник. Журналістика передбачає періодичний вихід великим тиражем видань, що постачають оперативну інформацію. Самого технічного винаходу — відкриття друкарства — для появи журналістики в сучасному розумінні цього слова ще не вистачало. Необхідні були інші передумови. I вони з'явилися.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти