ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Релігійна передумова. Реформація як джерело журналістики.

Сучасне християнство складається з трьох головних напрямків: католицизму, православ'я і протестантизму. Перші два різновиди провідної світової релігії сформувалися напередодні й після розколу 1054 року на західну (католицьку) і східну (православну) церкви. Центром східної церкви був Константинополь, столиця Візантійської імперії, де була резиденція вселенського патріарха. У межах політичного впливу Візантії виникли Албанська. Александрійська, Антіохійська, Болгарська, Грецька (Елладська), Грузинська, Румунська, Сербська автокефальні православні церкви. 988 року Київський князь Володимир Великий у пошуках шляхів єднання з тодішнім культурним світом відмовився від рідної язичницької релігії і прийняв християнство східного (візантійського) обряду. Хоча розділення християнства на католицьку й православну церкви було ще попереду, але прийняття нової релігії з Візантії визначило надалі православний характер церкви Київської княжої України. З Києва християнство поширилося и у північні князівства Київської Русі, зокрема й у Ростово-Суздальське, яке стало центром формування російського етносу. Із захопленням 1453 року Константинополя турками (відтоді він перейменований ними на Стамбул) місто втратило своє значення столиці східної християнської Церкви (православ'я), що призвело до посилення ролі й значення помісних церков, які проголосили про свою автокефалію. Російська православна церква запровадила в цей час чин патріарха.

Переважна частина Європи, зокрема її центральна й західна частини, залишилися в полі впливу католицизму, центром якого був Рим, де розміщалася резиденція глави католицької церкви — Папи римського. У межах впливу папського Риму залишилися Португалія, Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Нідерланди, Бельгія, Англія, Польща, країни Скандинавії. У добу Середньовіччя Католицька церква була єдиним соціальним інститутом, що формував духовне життя Західної Європи. Диктатура церкви здійснювалася за допомогою інквізиції, спеціальної установи, запровадженої в 1184 році для боротьби з єретичними рухами. Інквізиція особливо лютувала в Іспанії, Франції й Німеччині. Розквіт її діяльності припав на XV століття.

Методи діяльності інквізиції передбачали шпіонаж, доноси, слідство зводилося до примушування звинувачених під тортурами й катуваннями визнати себе винними у зв'язках з дияволом, відьмацтві або єретичних поглядах, тобто неправильному розумінні церковних канонів. Суд інквізиції вівся без посередництва адвокатів, імена свідків трималися в таємниці, традиційний вирок передбачав спалення з конфіскацією майна: поширеним було публічне спалення, яке дістало назву «аутодафе» («акт віри»). Католицький Рим мав безпосередній стосунок до винесення смертних вироків і публічного спалення багатьох видатних діячів Європи: Яна Гуса (Констанц, 1415), Жанни д"Арк (Руан, 1431), Джордано Бруно (Рим, 1600), Джуліо Чезаре Вапіні (Тулуза, 1616) та ін. Глава іспанської інквізиції Торквемада (1420-1498) спалив понад 10 тис. осіб, а всього в Іспанії як жертви інквізиції загинули 3 млн осіб. Загальне число жертв інквізиції досягло 12 млн осіб.

Інквізиція була знаряддям встановлення духовної диктатури папського Риму над Західною Свропою. Жодна вільна думка не мала права на існування, Церква оголосила монополію на витлумачення Святого письма. Жоден громадянин не міг висловити своє розуміння Біблії, між ним і Богом як неминучий посередник мусив бути присутній священик. Дуже часто церковнослужителями були малоосвічені люди, що сприймали віру на рівні канонізованих штампів і не здатні були до самостійного мислення, нічого не читали, а кожну нову книжку чи й просто ідею приймали в штики, навіть не прагнучи зрозуміти її сутність. Ображені на весь світ за вимогу целібату, позбавлені щастя кохати й бути коханими, мати родину, втішатися дітьми, вони накладали кайдани свого світобачення й світорозуміння на духовно підлеглих їм парафіян. Західна Європа тонула в темряві вульгарно сприйнятої віри, яка заперечувала науку, земне людське щастя, вільну думку. Світське життя було скорочене до мінімуму й практично витіснене церковним.

Поруч з переслідуванням вільного духовного розвитку в церкві панував дух наживи, різні сфери її діяльності перетворилися на прибуткові підприємства. Кардинали за хабарі обирали папу і намагалися обрати, як правило, стару й хвору людину, щоб обряд обрання повторювався якомога частіше. Папа в свою чергу торгував кардинальськими та єпископськими посадами, за хабарі роздавав вигідні парафії навіть простим священикам. З XII-XIII століть поширився продаж індульгенцій — спеціальних грамот, які продавалися за відпущення гріхів. Папство створило спеціальну книгу, де були перелічені можливі гріхи І проставлені суми грошових компенсацій за їх вчинення. Вимагання грошей з парафіян набуло планового, систематичного характеру. У XV столітті були запроваджені індульгенції за ще не вчинені, майбутні гріхи. Відкриття книгодрукування Й. Гутенбергом у 1450 році не справило спочатку істотного впливу на ситуацію в духовному житті. Найвидатнішим витвором винахідника друкарства стала та ж Біблія (Майнц, 1452-1455). Йшлося до того, що книгодрукування стане ще одним знаряддям насаджування католицької віри й посилить атмосферу духовної задухи. У 1485 році, тобто через 35 років після винайдення друкарства, уже існували всі ознаки церковної цензури. У німецькому місті Кельні друкарня була заснована 1469 року, а цензура запроваджена 1475 року. 1559 року Ватиканом був опублікований перший список заборонених книг, обов’язковий для всієї католицької церкви. Особливо лютувала інквізиція з настанням епохи Відродження, коли європейська філософська думка почала розвертатися до людиноцентричної концепції світу, а наукові відкриття істотно захитали утверджену церковними канонами концепцію будови Всесвіту.

У таких умовах монополії церкви на істину, відсутності свободи, переслідування щонайменшої спроби подати власні думки й почуття з приводу подій історії й сучасності журналістика народитися не могла. Незважаючи на наявність технічної передумови (винайдення друкарства) вона залишалася нереалізованою потенційною можливістю людства. Так тривало до того часу, поки не розпочалася Реформація і в процесі її реалізації в Європі не було покінчено з тотальним пануванням у духовному житті папського Риму й не виникло Протестантство як новий стан у церковному (а потім і суспільно-політичному) житті.

Засновником Реформації став німецький учений-теолог, доктор богослов'я Віттенберзького університету, монах августинського ордену Мартін Лютер (1483-1546). Зазвичай початок Реформації датують 31 жовтня 1517 року. У цей день Лютер прибив (виконавцем був його асистент Агрикола з Ейслебена) на воротах університетської Замкової церкви надрукований напередодні плакат, на якому було розміщено 95 тез проти вчення про відпущення гріхів за допомогою індульгенцій. Однак документально підтвердити цей факт історикам не вдалося, як і відшукати згаданий плакат, але у листуванні М. Лютера цього часу справді знайдено викладення саме 95 тез проти диктатури папського Риму. Реформація стала першою в історії світу інформаційною кампанією. Тези Лютера, написані латинською мовою, були негайно перекладені німецькою; їх поширювали без дозволу Лютера маленькими книжечками, й через 15 днів не було куточка в Священній Римській Імперії, де б вони не були відомі якнайширшим колам громадян.

Далі з'явилися нові твори Лютера. Втягнутий спочатку в заочну полеміку з Римом, він написав 1518 року твір під назвою «Виправдальний лист». Спрямований проти папського легата I. Екка, лист, надрукований тиражем 1400 примірників, розійшовся на франкфуртському ярмарку за два дні. За полемікою Лютера з католицькою церквою стежила вся Німеччина. На відкритому диспуті Лютера й Екка в Лейпцигу в червні-липні 1519 року була присутня вже вся освічена верхівка німецької нації, як церковна, так і світська. Лютер сприймався як оборонець німецької нації проти економічної, політичної, культурної, духовної експансії папського Риму.

1520 року з'явився памфлет Лютера «До християнського дворянства німецької нації про поліпшення християнського становища». Звертаючись до шляхетської верхівки, Лютер доводив, що папський Рим просто грабує Німеччину, економічно руйнує її, вивозячи до Риму величезні кошти, що надходять за проведення церковних служб і обрядів, продаж індульгенцій, сплату церковної десятини. У цьому виявляється жадібність церкви, вона поводиться зовсім не так, як учив Христос, не задовольняється малим, а потопає в розкошах і надмірностях. Католицька церква є першим порушником заповідей Христових, вона не має права на існування. Виданий у Віттенберзі в друкарні Мельхіора Лоттера накладом 5 тис. примірників, памфлет розійшовся за п'ять днів. Спеціалісти вважають, що це був наибільший на той час тираж одного видання.

У січні 1519 року несподівано помер імператор Священної Римської Імперії Максиміліан, і 28 червня 1519 року у Франкфурті-на-Майні був обраний новий імператор; ним став іспанський король Карл. Іспанія була країною, у якій позиції католицизму були традиційно сильні. Ця подія схилила чашу терезів на бік Риму. Папа Лев X осмілів і після обрання Карла V імператором видав буллу про відлучення Лютера від церкви. Але Німеччина була вже на боці Лютера. У Лейпцигу поява булли викликала студентські безпорядки; папський легат (ним був той же самий Екк) ганебно сховався за стінами монастиря; більшість німецьких князівств відмовилися оприлюднювати буллу; Віттенберзький університет рішуче став на бік Лютера. 10 грудня 1520 року Лютер здійснив публічне спалення папської булли. Кидаючи її у вогнище, він промовив на адресу папи: «Оскільки ти згубив істину, загинь сам сьогодні в цьому вогні».

Під тиском папи імператор скликав у квітні 1521 року в місті Вормсі рейхстаг для суду над Лютером. Намір був традиційний: домогтися від Лютера відречення або винести йому смертний вирок і публічно спалити на вогнищі. Захищаючи свою позицію, Лютер заявив, що спирається на свідчення Святого письма і докази розуму. Ні папі ж, ні соборам вірити не можна, оскільки вони неодноразово доводили свою помилковість і суперечили самі собі.

«Я захоплений у своїй совісті і спійманий у Слово Боже...— заявив Лютер.— Тому я не можу і не хочу ні від чого відрікатися, бо неправомірно і неправедно робити що-небудь проти совісті. На цьому стою і не можу інакше. Допоможи мені, Боже!».

Усі спроби схилити Лютера хоча б до часткового відречення провалилися. 26 травня 1521 року імператор підписав ганебний декрет про опалу, у якому вчення Лютера оголошувалося єретичним, а його твори підлягали спаленню. Але здійснити декрет не вдалося — уся Німеччина піднялася на захист свого героя. За три роки завдяки книгодрукуванню, яке поширювало його твори масовими тиражами, Лютер змінив свідомість цілої нації. Церкві не вдалося зробити з ним те, що сто років тому вона вчинила з Яном Гусом — спалити як єретика. Карл V, усвідомивши своє безсилля, відрікся від престолу і постригся у ченці.

Головні ідеї Лютера можуть бути зведені до такого. Кожна людина має право без посередників розуміти й витлумачувати Євангеліє; не церква, не папа, а самі люди мусять формувати в собі віру, вільно знаходячи особистого Бога; Бог не є зовнішньою щодо людини субстанцією, а внутрішнім станом людини. I Церква як посередник між людиною й Богом мусить бути усунута з вжитку. Ні священик, ні єпископ, ні кардинал, ні папа не виключними людьми, щоб мати особливе право на витлумачення Святого письма і репрезентацію Бога перед людьми. Вони такі ж звичайні особи, як і решта населення Землі. А відтак людство не погребує спеціальної структури (тобто церкви), яка б забезпечувала його стосунки з Небом. Папство не може мати право на відпущення гріхів та ще й за гроші; справа спокути не скільки зовнішня, скільки внутрішня проблема людини, пов'язана з її совістю. Усунення посередників у спілкуванні людини з Богом можливе лише за умови доступності кожній особі самого тесту Святого писма, а відтак воно повинно бути перекладене національними мовами. 1522 року Лютер розпочав подвижницьку працю над перекладом Біблії німецькою мовою. Робота розтяглася на 12 років і була завершена в 1534 році. На той час літературна німецька мова переживала період становлення. Переклади Біблії існували, і на верхньонімецьку і нижньонімецьку мови. Лютер уперше створив норми загально німецької мови, заклавши мовні засади консолідації єдиної німецької нації. Він орієнтувався на граматику саксонської канцелярії, але словесний запас черпав з живої простонародної мови. Успіх Біблії Лютера був величезний. «На ній виховувалося не одне покоління німців,— вказує дослідник,— в тому числі такі самобутні національні прозаїки, як Гріммельсгаузен, і такі гіганти, як Гете».

Лютер підніс культ національної свідомості. Якщо Святе письмо Має право існувати національними мовами, то так само мають право на існування національні (незалежні від Риму) церкви й національні держави. Церква не може бути господарем людського життя, закривати людині шлях до щастя, обмежувати особі (у тому числі святенника, монаха) право жити природним життям: створювати родину, мати дітей. 1525 року Лютер у відповідності до свого вчення одружився з Катаріною фон Бора, двадцятисемирічною колишньою монашкою, яка так само згідно з ученням коханого зреклася чернецтва.

Учення Лютера утвердило право людини на незалежну думку, вільні міркування, свободу мислення, право особистості на автономність. Ідея рівності — головний здобуток Реформації: усі люди рівні перед Богом, лише їхня праця встановлює відмінності між ними; людина вільна працювати і користуватися наслідками своєї праці'. Працелюбність — от богоугодна риса і свідчення богообраності. Не аскеза й неробство ченців, а працелюбність і працездатність вільної, енергійної, діяльної людини оголошувалися чеснотами віруючого індивіда.

«У горнилі Реформації виковувалася вільна людина-діяч,— вказав дослідник біографії Лютера I. I. Гарін,— зароджувалися принципи гідного приватного підприємництва, нова ділова етика, пафос праці. Лютер сказав те, що хотіли почути люди: працюйте і збагачуйтесь достойно, живіть не всупереч людським якостям, а у відповідності з високим призначенням людини!»11

Реформація перемогла завдяки книгодрукуванню. На цей час у Німеччині за різними оцінками діяло від 140 до 261 друкарні в 75 містах. Як новий напрямок діяльності друкарство не підлягало цеховій регламентації, а відтак не скеровувалося певними правилами, було цілковито вільним і підпорядковувалося лише стихійним законам ринку. Друкарні були капіталістичними мануфактурами, які робили те, що було економічно вигідним.

Ще за життя Лютера Протестантство стало новим відгалуженням християнської церкви, охопивши Англію, Шотландію, Швецію, Норвегію, Данію, Фінляндію, Швейцарію, Францію, Нідерланди. У багатьох цих країнах заснування книгодрукування пов'язане з проникненням туди світоглядних ідей лютеранства.

Вільнодумство с надбанням людства завдяки Лютеру. Воно стало нормою не лише релігійного, але и суспільно-політичного життя. Реформація усунула монополію церкви на істину та єдино правильне розуміння й витлумачення Святого письма, відкрила людині шлях до істини, утвердила її вільне право на інформацію, на пізнання світу всіма можливими засобами. У цьому розумінні журналістика с дочкою Реформації, хоча до її народження ще пройшло чимало часу. Спричинено це було тим, що сама Німеччина стала згодом театром воєнних дій великої великої селянської війни, повільно зростав загальний рівень освіченості. Відсутність економічних, політичних і культурних чинників загальмувала виникнення журналістики ще на кілька поколінь людських життів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти