ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ВИНИКНЕННЯ ЖУРНАЛІСТИКИ В УКРАЇНІ.

ПЕРШІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ

Перша газета в Україні, як і перша книга, з'явилася у Львові. 9 липня 1749 року тут вийшов одноденний листок польською мовою «Kuryer Lwowski». Проте дане видання не належить до власне періодичної преси, а являє собою одноденний листок (листівку, летючку), випущену з нагоди інтронізації львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького.

Архівні джерела зберегли звістку, хоча й не залишили для дослідників жодного номера газети «Avertissement» («Повідомлення», «Вісті»), яку почав видавати у Львові книгодрукар Антон Піллер відразу після приєднання Галичини до Австрії в 1772 році. Та оскільки робив він це свавільно, без належного дозволу влади, то львівський окружний уряд 11 січня 1774 року виніс ухвалу про заборону цього видання.

Першою газетою в Україні, що відповідала нашим нинішнім уявленням про подібного роду періодичні видання, була «Gazette de Leopol» («Львівська газета»), яка виходила у Львові французькою мовою впродовж усього 1776 року. Дана газета була тижневиком, хоча виходила й не суворо регулярно. Але однаково за рік з'явилося 52 числа газети. Бона мала формат 23 на 18 см та об'єм 4 сторінки. До окремих чисел (таких усього 15) випускалися додатки по 2-4 сторінки формату газети. Вони були двох типів: «Supplements» («Новини») i «Les annonces» («Оголошення»); у додатках першого типу містилися повідомлення й новини, такі ж, як і в основній частині газети, другий тип додатків друкував різного роду рекламні оголошення й об'яви.

У заголовку газети був зображений герб Австрії (двоголовий орел) з квітами по боках. Гаслом газети було латинське висловлювання «Sub umbra alarum tuarum» (у затінку твоїх крил), яке, написане на стрічці, утримував орел у своїх лапах.

Видавалася газета в друкарні Антона Піллера. Про її видавця і власника ширше невідомо, знаємо лише його прізвище — Оссуді (Ossoudi)34. Правдоподібно припустити, що походив він з львівського шляхетського гуртка, який ще в 1774 році звертався до центрального австрійського уряду за дозволом видавати газету.

За приклад і взірець львівському журналістові правила столична «Gazette de Vienne» («Віденська газета», 1759-1788), яка в свою чергу була «французькою сестрою» упривілейованої німецькомовної газети «Wiener Diarium», попередниці урядового видання «Wiener Zeitung».

«Gazette de Leopol» за головне своє завдання мала всебічне інформування своїх читачів про політичні новини в країнах Європи. Повідомлення з приватного життя траплялися рідко. Число повідомлень у кожному номері газети в залежності від обсягу новин могло коливатися від двох до десяти. Географія повідомлень охоплювала весь тодішній культурний світ. Вони нагадували газети! телеграми або хронікерські новини в сучасних часописах. Найбільш імовірне джерело походження повідомлень — передруки з тогочасних французьких або переклади з німецьких газет.

Перше число починалося відразу інформаційним повідомленням і не містило програми видання чи звернення до читачів. Але в додатку до першого числа «Газети», що мав назву «Прилюдні оголошення з міста Львова та його околиць з дня 1 січня 1776 року», на самому початку друкувався виклад завдань видання та запрошення до співробітництва в ньому зацікавлених осіб. «Цей листок має служити до інформування громадянства про все, що станеться цікавого в місті і в його околиці,— писав видавець.— Та ми не зможемо зробити його цікавим без участі самого громадянства. В його передовсім інтересі лежить надсиланням нам документів і матеріалів причинятися до його складання. (...) Отже запрошуємо кожного подавати всі думки, що їх він уважає гідними уваги. Ми обов'язуємося скористатися з них і знайомити з ними публіку»35. Далі в цьому тексті містилося запрошення подавати об'яви (тобто рекламні оголошення), адресоване до широкої, розмаїтої публіки. Митці, ремісники та купці могли поінформувати читачів газети про нові винаходи, корисні відкриття, цікаві та приємні предмета свого мистецтва. Власники майна могли через газету оголосите про його продаж. Мандрівники — відшукати супутника для майбутньої подорожі. Безробітні — знайти роботу. Духовні установи — оголосити про теологічні акти, що мають відбутися з їхніх стінах. У зверненні до вельмож містилася пропозиція інформувати публіку через газету про всі незвичайні події, що відбуваються в їхніх родинах.

Газета мала своє рекламне бюро, розміщене в центрі міста на площі проти митної контори. Його діяльність була істотною складовою діяльності видання: майже в кожному числі друкувалося доволі приватних оголошень і об'яв.

Місцева інформація та повідомлення з українського життя з Російській імперії становлять особливий інтерес. Повідомлень зі Львова налічується 12. Найцікавіше з них у № 5 являє собою опис Львівських контрактів (ярмарок) того часу. Решта містить описи різноманітних святкових подій, як, наприклад, іменин цісаря Йосифа II (№ 13 від 28 березня) чи коронації образу Матері Божої (додаток до № 20 від 16 травня).

Усього три повідомлення стосувалося життя Великої України. Перше з них з Москви інформувало про призначення графа Румянцева генерал-губернатором України (№ 2 від 12 січня). Друге — про перенесення ним своєї резиденції з Глухова до Києва (№ 4 від 24 січня). Трете являло собою розгорнутий нарис про плавання на Чорному морі й освоювання його узбережжя Росією для торгівлі (№ 40 від 3 жовтня).

Мала газета й бібліографічний відділ, що складався з оповісток друкаря А. Піллера про книжки, які надходили на продаж у його книгарні. Покупцям пропонувалися книжки найрізноманітнішого змісту переважно французькою, а також латинською, німецькою та польською мовами.

Видання «Gazette de Leopol» мало велике значення для етапу становлення журналістики в Україні. Тижневик подав взірець часопису, зорієнтованого на традиції преси європейських столиць, інформував місцеву читаючу публіку (зрозуміло, це було в переважній більшості шляхетство) про події в світі та в своєму ближчому довкіллі. Часопис прищеплював у суспільній свідомості смак до читання періодики, створював передумови для появи нових періодичних видань.

I вони не забарилися з'явитися. Наприкінці XVIII — на початку XIX століть на теренах України виходять періодичні видання французькою, німецькою, польською, угорською та румунською мовами.

1783 року німець Іван Фрідріх Шіц почав видавати у Львові тижневик польською мовою «Pismo uwiadamijace Galicyi», що виходив півроку: з липня до грудня включно. Від січня 1784 року назва цієї газети змінюється на таку: «Lwowskie pismo uwiadamijace», а її власницею стає пані Піллерова, дружина відомого нам книгодрукаря; дане видання проіснувало цілий рік. Ця сама жінка відзначилася ще двома важливими видавничими ініціативами: 1786 року вона почала видавати німецькою й польською мовами газету «Львівські тижневі новини», відповідно — «Lemberger wöchentliche Anzeigen» і «Lwowski tygodniowe wiadomosci», пepioдичністю два рази на тиждень. I якщо видання польського варіанту довелося зупинити через рік, то газета німецькою мовою проіснувала до 1795 року.

У 1796-1811 роках у Львові виходила німецькою мовою газета «Lemberger k. к. privilegirtes Intelligentz-Blatt» («Львівський цісарсько-королівський привілейований листок для інтелігенції»).

Провідна ознака перелічених періодичних видань — їхня цілковита національна індиферентність. Інформація, пропонована ними, відзначається нейтральністю щодо проблем національного життя, має цілковито космополітичний характер. Цей висновок стосується й польської преси, хоча традиції національного патріотизму серед поляків були розвинені значно дужче, ніж серед інших народів Австрії, включаючи й український.

Тож не дивно, що невдовзі у Львові почала виходити перша газета, яку вже не лише за мовою, але й за духом і характером слід вважати польською газетою. Йдеться про часопис «Dziennik patriotycznych politykow» («Щоденник патріотичних політиків»), що видавався у вересні 1792 — червні 1793 років і від квітня 1794 до березня 1798 років. У перший рік періодичність видання газети складала один раз на тиждень, у 1793 році газета виходила раз на 3-4 дні, а після перерви, у другий період свого існування, стала виходити щодня. Відтак дана газета — перший щоденний часопис в Україні. Видавцем газети був о. Михайло Гарасевич, українець за походженням. У Львові вперше в Україні почав видаватися й журнал. Це був ілюстрований літературно-науковий місячник, що виходив з січня по червень 1795 року польською мовою з довгою назвою — «Zbior pism ciekawych, sluzacy do poznania roznych narodow i krajow, wyjety z dziennikow i innych dziel peryodycznych» («Зібрання творів цікавих, що служать для пізнання різних народів і країв, вийнятих з щоденних та інших періодичних видань»). У шести числах журналу представлені матеріали з історії, географії, фізики, виховання; майже всі вони перекладені з французьких часописів того часу.

У Львові зародилася й галузева журналістика в Україні. У 1801 році тут починає виходити журнал з правознавства «Annales Jurisprudentiae» («Правознавчі аннали») (існував до 1811 року), а в 1803 році — журнал з воєнних наук «Militärische Zeitschrift» I «Військовий журнал»).

У 1811 році у Львові починає виходити «Gazeta Lwowska» «Львівська газета»), якій судилося стати найтривалішим періодичним виданням України. Вона існувала до 1939 року, певний час мала й німецькомовний паралельний варіант — «Lemberger Zeitung».

Датою народження журналістики в підросійській Україні є 1812 рік, коли в Харкові з 4 травня до 20 липня існувала газета під назвою «Харьковский еженедельник». Вийшло усього 12 чисел цього видання. Друкувався великий як на ті часи тираж газети — 600 примірників. З'являлася вона щосуботи в обсязі 1-1,5 друкованого аркуша. Передплата для Харкова дорівнювала 10 крб на рік, а з пересилкою — 12.

Видавцем газети був університетський книгар Ланґнер, а редактором — професор Карл Нельдехен, німець з Берліна, запрошений для викладання в Харківському університеті сільськогосподарських наук ще першим попечителем Харківської навчальної округи графом С. О. Потоцьким. Його сучасник і співвітчизник професор Христофор Роммель у спогадах про своє перебування в Харкові залишив кілька слів про свого колегу:

«До списку німців додам ще одну групу. Політичну економію читав Ланц родом шваб, який думав наробити чудес своїм розв’язанням політичних і соціальних питань. Рейт, учений, філософськи освічений і дещо фантастичний історик, був відомий своєю історією Франції. Нельдехен, професор сільського господарства, приїхав з Берліна і, не знаючи нічого про жирні ґрунти України, з перших же лекцій викликав сміх студентів своїм ученням про підживлення гноєм; потім мало-помалу, за допомогою своєї дружини польки, зайнявся власне економією»36

«Харьковский еженедельник» виник з бажання задовольнити запити промисловості й торгівлі. У відповідності до своїх наукових інтересів К. Нельдехен вміщував у своїй газеті переважно матеріали з господарського життя, давав сільськогосподарські поради.

«Предметом цих листків,— писав редактор у вступному слові,— є загальнокорисні знання економії і технологи, засновані на досвіді славних мужів, також важливі комерційні повідомлення і наостанок предмети, що служать для приємної бесіди, як-от: невеликі вірші, анекдоти та под.» («Харьковский еженедельник», 4 травня 1812). Первісно часопис мав відділи економії, технологи, комерції й суміші.

3 матеріалів газети привертають увагу статті про спосіб очищення прогірклої олії, про новий спосіб полірування сталі та скла, велика розвідка самого К. Нельдехена під довгою назвою «Про причини, чому в багатьох від природи дуже родючих країнах господар не отримує від свого домоведення того достатку, який він міг би отримувати». Як бачимо, цілі газети лежали цілком у площині завдань Філотехнічного товариства, створеного В. Н. Каразіним в 1811 році.

3 самого початку, проте, відчувався брак знайомства редактора з українським та російським життям. Уже в рукописі першого числа газети, поданого до цензурного комітету, було знайдено багато граматичних помилок та стилістичних огріхів. Відчувалася властива німцям затеоретизованість пропонованих читачам матеріалів, відірваність їх від практичних потреб тодішнього життя.

Аби надати газеті більшої популярності, видавець Ланґнер вніс зміни в и програму, замість торгових бюлетенів став друкувати звіти про діяльність Харківського добродійного товариства, вміщувати статті з історії та естетики. Так, у газеті з’явилася перекладна стаття Ф. Шіллера «Про призначення ліричної поезії». Вона свідчила про інтерес харківських читачів до творчості видатного німецького поета та про захоплення романтичним напрямком, який він представляв.

У всіх числах газети друкувалася з продовженням велика розвідка «Про стан російської армії в часи Катерини II», яка навіть не була закінчена у зв'язку з припиненням видання. До редагування газети були залучені викладачі й студенти університету В. Маслович, Я. Матес. У відділі суміші стали друкуватися вірші та епіграми згаданого В. Масловича.

Становить інтерес для сучасного дослідника й відділ об'яв, який містив цікаві матеріали для характеристики приватного життя тодішнього громадянства. У цьому ж відділі друкувалися метеорологічні спостереження магістра університету Комлишинського за термометром, гідрометром і барометром.

Широко висвітлювалася на сторінках «Харьковского еженедельника» торгівля в місті, а також ярмаркові товари й ціни на них в інших містах України й Росії. В оголошеннях повідомлялося про громадські заходи, які здійснював відомий уже тоді Г. Квітка з добродійною метою. 3 інших приватних об'яв дізнаємося про відкриття нових навчальних закладів, про вчителів, що шукають учнів для репетиторства, про різні концерти, продаж нерухомості та ін.

Дана газета була першою ластівкою38. Вона не користувалася достатньою підтримкою громадськості й мала лише 25 передплатників. Через три місяці при прямому втручанні столичної цензури зона припинила своє існування. Справа в тому, що «Харьковсхий еженедельник» почав виходити з дозволу губернської, а не столичної влади, і згодом цензурному комітетові університету було зауважено, що він не повинен був без ухвали вищого начальства дозволяти видання цієї газети. Час тоді був важкий — французьке військо просувалося до Москви; у Росії розпочалася фінансова криза; це не дозволило ініціативі німецького професора пустити глибші корені й мати більш поважні наслідки в історії української журналістики.

Підіб'ємо попередні підсумки. Датувати народження української журналістики необхідно 1776 роком — від появи в Австрії, v Львові, тобто на етнічних українських землях, «Gazette de Leopol». Оскільки українська територія була розділена державним кордоном Австрії й Росії', а в Російській імперії існували зовсім інші умови суспільного розвитку, то українська журналістика тут виникла незалежно від австрійського зразка, тобто цілком самостійно. А відтак і 1812 рік — час існування «Харьковского еженедельника» — слід вважати роком народження української журналістики в Росії.

Порівняно з державними народами (Німеччина, Англія, Франція, Іспанія, Італія) українська журналістика істотно запізнюється за часом виникнення і темпами подальшого розвитку. Але якщо розглянути журналістику інших колоніальних народів Європи, то побачимо інше: українська журналістика за хронологією й характером близька до загальноєвропейської парадигми.

У порівнянні з сучасністю політична карта Європи XVIII століття відчутно відрізнялася. На ній, наприклад, існувала лише одна слов'янська держава — Росія; решта слов'янських народів, крім росіян, своїх держав не мали і перебували в колоніальній залежності або від тієї ж Росії, або від Австрії, або від Пруссії, або від Туреччини. Усю Північ Європи займала Швеція, яка включала в себе й сучасну Норвегію, і Фінляндію, і частину Данії. Таке політичне становище позначилося й на розвитку журналістики в залежних народів.

Перша норвезька газета — «Нордске інтелліженц седделер» («Норвезький інформаційний бюлетень») вийшла в Осло в 1763 році. Перша фінська газета — «Або тіднінг» («Газета Або») виникла в Гельсшкі в 1771 році. Обидві газета видавалися шведською мо-вою. Перша газета фінською мовою «Уусі Суометар» («Новий фінський тлумач») з'являється в Гельсінкі в 1820 році. Історія ісландської журналістики розпочалася з газет «Мінісверкдтідінді» («Пам'ятна газета», 1795), «Сагнаблед» («Газета Сагна», 1816) і «Клаустурпостур» («Монастирська газета», 1818).

1780 року народилася перша угорська газета «Мадьяр гірмондо» («Угорський вісник»). Її розпочав видавати в Преєсбурзі Матей Рат. 1784 року не в себе на батьківщині, а у столиці імперії — Відні, розпочинають виходити перша сербська і перша грецька газета. На рідну землю грецька журналістика прийшла тільки 1821 року, під час національно-визвольного повстання. Перша сербська газета «Босанська вілла» на батьківщині вийшла в 1785 році. Перша хорватська газета «Херцоговачкі Босилак» побачила CBiT 1783 року.

Перша турецька газета «Спектатор д'Ор'єн» («Східний спостерігач») вийшла 1821 року французькою мовою в Ізмірі. Лише в 1831 році и видання перенесено до Стамбула й переведено на турецьку мову. Згодом вона набула статусу турецької національної газета й відома під назвою «Таквім вакаї» («Огляд подій»).

Болгарська журналістика свою історію веде від журналу Костянтина Фотінова «Любословіє» (1842-1846, м. Ізмір). А перша болгарська газета «Болгарський орел» вийшла 1846 року в Лейпажгї. Румунська національна преса веде свою історію від першої політичної газети «Романул» («Румунія»), що її розпочав К. А. Розетті в Бухаресті 1857 року.

Таким чином, вкажемо на три особливості початкового етапу розвитку національної журналістики європейських народів, що перебували в колоніальній залежності:

1. народження національної журналістики колоніальних націй у кінці XVIII і навіть на початку XIX століття, як те спостерігаємо в українців, є не винятком, а швидше правилом в культурній історії європейців;

2. так само традиційним є заснування перших видань не своєю нелокальною мовою, а мовою метрополії, панівної нації; формування національної літературної мови — тривалий і непростий процес, який відбувався переважно в журналістиці, але міг триватине один десяток років;

3. не становить винятку й видання періодичної преси за межами своєї країни, що спостерігаємо й в історії української преси, наприклад, з журналом «Основа», що виходив у Петербурзі. Встановивши, що зародження української журналістики в цілому відповідало загальноєвропейській парадигмі, повернемося на терени Харкова.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти