ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділ IV. Детермінація злочинності

Такі зв'язки між явищами з позицій детермінізму є нічим іншим, як умовами злочинності.

Зв'язок економічних, соціальних і суспільно-психологічних факторів зі злочинністю має причинний характер. Соціальні явища і процеси, що становлять зміст цих факторів, визначають, пород­жують злочинність. Вони розглядаються нами як її причини. Най­ближчою, першопорядковою причиною злочинності є суспільно-психологічні фактори, точніше, дефекти суспільної свідомості. Вони найближче прилягають до злочинності. Останні фактори із цього числа належать до причин другого порядку; вони впливають на злочинність опосередковано через суспільну свідомість, створю­ють необхідні об'єктивні передумови її існування та відтворення, породжуючи можливість суспільне небезпечної поведінки окремих членів суспільства. Злочинність спричиняється дією і першопоряд-кових (суб'єктивних) і другопорядкових (об'єктивних) причин; і економічно-соціальних умов життя суспільства, і суспільно-психо­логічних явищ.

Аналізуючи криміногенні фактори, слід підкреслити, що вони являють собою наслідок соціальних суперечностей, притаманних розвитку суспільства.

Але злочинність та її фактори пов'язані не з суспільними супе­речностями як такими, а лише з окремими їх сторонами — нега­тивними, консервативними, відживаючими. Ці негативні, тіньові сторони суперечностей створюють об'єктивні передумови існуван­ня і відтворення злочинності.

Наступну сходинку в ієрархії криміногенних детерміністичних зв'язків займають загальні причини та умови окремих видів зло­чинів, тобто причини та умови, загальні для того чи іншого виду (групи) злочинів, їх сукупність також має назву «криміногенні фак­тори». Йдеться, наприклад, про фактори вбивств, хуліганства, ха­барництва і т. под. (не про конкретні акти вбивств, хуліганства, ха­барництва, а про фактори цих видів злочинів у цілому). На цьому рівні можна говорити і про криміногенні фактори, наприклад, на­сильницьких, корисливих, службових та інших груп злочинів.

Наявність у суспільстві криміногенних факторів, що обумовлю­ють і визначають збереження в ньому окремих видів (груп) зло­чинів, так само як і злочинності в цілому, є результатом існування і прояву суперечностей суспільного розвитку. Інакше і не може бути, оскільки окремі види злочинів або їх деякі групи становлять

і Кримінологія. Загальна частина арга*-•• »>^;~-з«.>5;: -,.= = ^

частину злочинності, бо, як відомо, фактори частини явищ певною мірою збігаються з факторами цілого.

Між тим кожному виду (групі) злочинів відповідає, так би мо­вити, свій «набір» негативних соціальних явищ і процесів, які їх детермінують. Так, корисливі злочини беруть свій початок переваж­но в проявах суспільних суперечностей економічного характеру; хуліганство обумовлюється суперечностями суспільно-психологіч-ного характеру (наявністю в повсякденній свідомості окремих гро­мадян і соціальних груп таких звичаїв та проявів, як неповага до суспільства і особистої гідності людей, прояви цинізму, бешкету­вання і т. ін.); в основі службових злочинів лежать неповага до сус­пільних інтересів на догоду своїм особистим, прояви формалізму, бюрократизму, прагнення до наживи, невиконання службових обо­в'язків, неповага до закону тощо. Перелік соціальних аномалій, що детермінують кожний із наведених видів (груп) злочинів, носить не­вичерпний характер, а тому, зрозуміло, неповний.

Таким чином, поняття криміногенних факторів окремих видів (груп) злочинів займає проміжне становище поміж поняттям фак­торів злочинності в цілому (вища ступень детермінації злочинності) і максимально конкретним поняттям безпосередньої причини та умов одиничного злочину,

Питання детермінації індивідуальної злочинної поведінки роз­глядатимуться після висвітлення теми про особу злочинця.

Розділ Особа злочинця

Поняття особи злочинця

Особа людини — це складне інтегруюче поняття, що включає в себе і біологічні, і психологічні, і соціальні сторони людини. Су­купність і єдність названих сторін утворюють її саму.

В набір біологічних якостей, властивостей і особливостей лю­дини включаються анатомофізіологічні, генетичні явища, нервово-мозкові та інші процеси організму, а також прояв складного меха­нізму успадкування. Біологічне в людині розцінюється переважною більшістю представників філософської думки, природничих і сус­пільних наук як випадкове і нейтральне, якщо брати його відокрем­лено в статиці. Але воно «спрацьовує» в період раннього формуван­ня особистості і на окремих стадіях детермінації її поведінки. У цьому значенні біогенетичний фактор виступає як матеріальна пе­редумова розвитку соціальної сутності людини в позитивному або негативному відношенні. Причому генетичний набір людини реа­лізується за наявності відповідних життєвих умов. Цей процес за­лежить від конкретного середовища проживання і спілкування лю­дини, а також від характеру ЇЇ соціальної діяльності.

Звичайно ж поведінка людини залежить від ЇЇ біологічного по­чатку, її природних особливостей. Будь-який зовнішній вплив на неї заломлюється крізь призму її біологічної сутності. Не враховувати цього — означає ігнорувати детермінічне розуміння дій людини. Однак слід пам'ятати й те, що біологічний початок не містить в собі ні етичного, ні морального елемента.

Під психічною складовою особи людини розуміється само­стійний душевно-внутрішній світ: її свідомі та несвідомі процеси,

/д. Загальна частина

відчуття, сприйняття, переживання, вольові, інтелектуальні та емоційні особливості, темперамент і характер. Деякі з цих якос­тей і властивостей мають природну основу. Всі вони відносно стійкі та індивідуальні, що не виключає їх розвитку і під час біо­логічної зміни людини протягом усього її життя, і під впливом конкретних життєвих умов, і в результаті захворювань. Але в ос­новному вони змінюються під впливом виховання і перевихован­ня. Ось чому дана складова особи є по суті справи не суто психіч­ним початком, а її психосоціальними властивостями. Треба особ­ливо підкреслити, що психічна діяльність людини у повному обсязі можлива за умови її активного спілкування з іншими людь­ми і соціальними групами.

Основна і визначальна сторона особи людини зводиться до її суспільної сутності, яка складається під впливом суспільства, чле­ном котрого вона є. Особа — це продукт і суб'єкт суспільних відно­син, сукупність останніх. Ідея людини обов'язково передбачає ото­чення інших людей, з якими вона життєдіє, вступаючи у різні відно­сини з ними, Життя людини поза суспільством також неможливе, як неможливе життя рослини, висмиканої із землі і кинутої на го­лий гранітний камінь.

Тому бути особою для живого людського організму означає бути наділеною свідомістю і самосвідомістю, володіти здатністю пізна­вати як зовнішній світ, так і свою власну природу; бути суб'єктом власної життєдіяльності (предметної діяльності), суб'єктом спілку­вання; вступати у різні суспільні відносини і контакти з навко­лишнім світом. Завдяки цьому людина одержує можливість пово­дитися і діяти розумно.

У зв'язку з цим не є особою дитина у перші роки свого життя. У цей незначний проміжок часу вона являє собою індивідуума — окрему особень роду людського, наділену тілесною організацією і елементарними здібностями. Вона стає особою лише тоді, коли поступово перетворюється на суб'єкта предметної діяльності і сус­пільних відносин. До цього в ній тільки проглядається особа. Не є особистостями також неосудні особи, які не можуть усвідомлюва­ти свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хворо­би, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

В загальнотеоретичному плані здавна обговорюється питання про співвідношення біопсихологічного і соціального в особі люди­ни. Відповідь на нього іноді надається спрощено і однозначно.

Розділ У. Особа злочинця '•-.<

Деякі автори — представники біодогізаторства (панбіологізму) — перебільшують значення природного і природженого в людині, зменшуючи соціальні початки в ній, віддають перевагу генам, а не соціуму. Інші дослідники — прихильники пансоціологізму — по­яснюють поведінку людини в основному соціальними факторами, ігноруючи біологічну сторону особи людини.

Протиставлення різних складових особи людини навряд чи є правильним і конструктивним з огляду на той факт, що біологічне і соціальне в людині існують у нерозривній єдності, взаємозв'язку і взаємообумовленості. Тому помилковими є як однобічна біопси-хологізація особи, так і однобічна соціологізація даного поняття. Тим більше, що частка тієї та іншої складової особи в окремих формах поведінки людей часом відрізняється, не збігається за своїм обсягом і зміщується в той чи інший бік.

У цьому спорі повинно йтися про інше, а саме: про місце І роль названих складових особи людини в її становленні і повсякденній по­ведінці. Майже всі сучасні кримінологи схиляються при цьому до того, що зміст і цілісність людини визначаються не стільки її природними, скільки її соціальними якостями і властивостями. Саме останні є го­ловними, домінуючими, обумовлюють поведінку людини в суспільстві. Така думка теоретично і фактично видається вірною.

Соціальний зміст особи людини позбавлений стабільності. Він залежить від конкретно-історичних умов розвитку та існування різних епох, точніше, визначається системою виробничо-матері­альних відносин, моральних і культурних цінностей, що станов­лять суспільне буття І суспільну свідомість даного суспільства. На нього впливають також практика діяльності людей, що історично склалася, історичний менталітет націй і народів. Отже, соціальна сутність людини є не абстрактною, а конкретно-історичною. Істо­рія розвитку людства —• переконливе підтвердження цього.

При всєохоплюючій характеристиці особи певний інтерес ста­новить поняття «індивід», котре використовується для позначення конкретного представника людського суспільства, який наділений відповідною тілесною оболонкою і володіє тільки йому притаман­ними специфічними психологічними і соціальними якостями та властивостями. Кожна людина індивідуальна і унікальна. Індивіду­альна неповторність впливає на вибір людиною того чи іншого спо­собу життя, тієї чи іншої лінії поведінки. При цьому вона зовні про­являється в її справах і вчинках, в результатах обраної нею життє-

•тг*іш Кримінологія. Загальна частина

діяльності. Все це разом узяте є мірилом суспільної оцінки особи­стості.

Однак, як свідчить життя, не всі люди заслуговують на позитив­ну оцінку, не всі є активними, яскравими особистостями, які поєдну­ють в собі сумлінне, творче, плідне ставлення до праці, чесне став­лення до своїх обов'язків, духовне багатство, моральну чистоту. Є й такі, які далекі від досконалості з багатьох поглядів. Безумовно, люди залежно від їх життєвої позиції, соціальної активності і особистого внеску в суспільний розвиток далеко не рівноцінні. Разом з тим, ви­ходячи із загальних уявлень про особу, будь-яка людина, яка усвідом­лює свої дії і відповідально поводиться, є особистістю.

Особистістю визнається і злочинець — осудна особа, яка досяг­ла віку кримінальної відповідальності і визнана винною у вчиненні суспільне небезпечного діяння. Незважаючи на свої негативні якості, він залишається учасником суспільних відносин, продовжує взаємодіяти з іншими людьми і суспільством взагалі. Факт засуд­ження не позбавляє його повністю прав громадянина, обмежуючи певною мірою деякі з них, не звільняє його від обов'язків; видозмі­нює, але не звільняє від них.

Злочинці, зрозуміло, становлять особливий розряд особи; це особистості більш низького соціального рівня, які у власній по­ведінці припускаються відхилень від вимог соціальних норм, їм властиві, як правило, особливі ставлення, що склалися, до навко­лишньої дійсності ще до вчинення суспільне небезпечного діяння, у них виникають негативний погляд на світ, на сенс життя, своя власна відмітна життєва філософія, яка не збігається з поглядами і думками законослухняної більшості з приводу цього; і вони ігно­рують норми моралі і вимоги закону. Майбутні, вірогідні суб'єкти злочинів задовго до їх вчинення звичайно ведуть негідний спосіб життя. Вони здійснюють грубі, аморальні вчинки, вчиняють дис­циплінарні проступки, адміністративні делікти, цивільні правопо­рушення. Криміналізація їх особи відбувається поступово і індиві­дуально. У дозлочинний період їх особа характеризується різним ступенем соціальної занедбаності. На цьому етапі розвитку злочин­ця слід відзначати тільки його соціальну занедбаність і немає підстав визнавати його таким.

Про особу злочинця можна говорити у зв'язку з настанням юри­дичне значущої події — вчиненням діяння, передбаченого кримі­нальним законом. Інакше і бути не може, оскільки властивості та

Розділ V. Особа злочинця ивиявв».^--'-^::-г-*- я^^-к.*®

якості будь-якої людини, в тому числі й злочинця, знаходять своє об'єктивне відображення не інакше як в її діях і діяльності.

Окремі злочинці нарівні з негативними соціальними ознаками і властивостями характеризуються певними негативними біопсихо-логічними особливостями. Деяким із них притаманні стійкі пси­хічні відхилення, чітко виражені вольові, емоційні дефекти. Вони, звичайно ж, також справляють певний вплив на поведінкову сторо­ну людини.

Суспільна небезпечність згідно з теорією кримінального права є матеріальною ознакою злочину. І особа, вчиняючи його, набуває тієї ж властивості — властивості суспільної небезпечності. До того моменту особа злочинця такої властивості не має. Суспільна небез­печність розглядається як узагальнена ознака особи злочинця, в якій знаходять своє концентроване відображення всі інші взаємопов'я­зані і взаємообумовлені властивості і особливості особи, яка вчи­нила суспільне небезпечне і кримінальне каране діяння.

Особа злочинця як певний стан його ознак і властивостей — поняття, обмежене відомим відрізком часу, певними часовими ме­жами. Зміст особи людини, як вже відзначалося, є динамічним і постійно змінюваним, її асоціальність, з'явившись, поступово зріє, зростає і на момент вчинення злочину остаточно оформлюється, проявляється найбільш опукло і чітко, що дає підстави для якісно нової оцінки особи, на цей період вже особи злочинця. Отже, по­чатковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчи­нення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим пока­рання за вчинений злочин, після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Буває, як показує практика, що виправлення засуджених може і не відбутися. Однак навіть в цьому останньому випадку треба говорити не про особу злочинця, а про особу, яка становить потенційну небезпеку для сус­пільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністрагивний нагляд, щодо неї застосовуються й інші превентивні заходи.

Виявлені і описані вище ознаки, властивості і особливості особи злочинця дозволяють дати таке визначення цьому феномену: осо­ба злочинця — це сукупність істотних і стійких соціальних вла­стивостей і ознак, соціальне значущих біопсихологічних особ­ливостей індивіда, які, об'єктивно реалізуючись у конкретно­му вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характер

;•:••-. ,,-яі:всаж.;;ви-,-!.~ • •''-. Кримінологія. Загальна частина •••^^ці...- .к;-:;.ІІ:,ш»й!--.-. -

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти