ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Схили, схилові процеси та рельєф схилів.

Рельєф земної поверхні можна розглядати як безперервну комбінацію найрізноманітніших схилів та відносно горизонтальних (субгоризонтальних) ділянок. Схилами називають похилі поверхні, на яких визначальну роль у переміщенні речовини відіграє складова сили тяжіння, спрямована по схилу вниз. Це має місце при похилі поверхні більше 2°. Загалом схили займають понад 80% поверхні суходолу.

Схили поділяються:

– за крутизною: круті (кут похилу поверхні схилу до площини горизонту більше 35°), середньої крутизни (15-35°), розлогі (5-15°) та дуже розлогі (2-5°);

– за довжиною: довгі (понад 500 м), середньої довжини (50-500 м) та короткі (менше 50 м);

– за формою профілю: прямі, опуклі, увігнуті та опукло-увігнуті;

– за походженням: ендогенні (тектонічні, магматичні) та екзогенні (денудаційні, акумулятивні).

Розрізняють процеси схилоформуючі, які визначають умови первинного утворення схилів, а також схилові, завдяки яким відбувається постійне переформування схилів. Активність і різноманітність схилових процесів визначаються співвідношенням складової сили тяжіння та сил зчеплення часточок пухких порід, що вкривають схил, між собою та з підстеляючими корінними (невивітреними) породами. В цілому ці процеси зумовлюють переміщення (а за сприятливих умов і нагромадження) матеріалу, тобто утворення як денудаційних, так і акумулятивних форм рельєфу. Схилова денудація є одним з найважливіших екзогенних факторів формування рельєфу і виступає основним постачальником матеріалу, з якого потім утворюються алювіальні, морські, льодовикові та інші відклади. Згідно сучасних уявлень, основними факторами денудації, особливо у гірських районах, виступають обвальні, осипні, зсувні, делювіальні та лавинні схили.

Обвальні схили.Обвалом називають відокрем­лення великих брил від основної маси ґрунту і наступ­не їх переміщення вниз по схилу. Утворенню обвалів передує утворення тріщини (частіше - системи тріщин) у монолітному тілі крутосхилу. Морфологічними на­слідками обвалів є стінки зриву у верхній частині (на схилах крутизною 30-40°) таніші (на більш крутих схилах). Значні обвальні маси розпадаються на безліч уламків різних розмірів, які, рухаючись до підніжжя під дією сил гравітації, інтенсивно руйнують схил, ут­ворюючи на ньому виразні зазлибини. Акумулятивна частина обвальних схилів характеризується хаотичним горбистим рельєфом з висотою окремих горбів до 25-30 м. Поширюючись переважно в горах, обвали час­то повністю перекривають дно вузьких ущелин, утворю­ючи велетенські загати, за якими формуються озера (Сарезьке озеро на Памірі). В окремих випадках об'єм обвального матеріалу сягає кількох кубокілометрів (один з об­валів в Альпах зніс зі схилу близько 15 км3 грунту, по­кривши уламками площу 49 км2). Проте найбільше по­ширення у горах мають порівняно невеликі обвали (з розмірами окремих уламків до 1 м3), які називають каменепадами.

Осипи найчастіше пов'язуються з фізичним ви­вітрюванням і особливо поширені на схилах, складе­них мергелями та глинистими сланцями. Класичними формами рельєфу осипу виступають осипні схили, осипний лотокта конус осипу. Власне осипний схил являє собою відслонення корінної породи, що під­лягає фізичному вивітрюванню. Продукти вивітрюван­ня (щебінь, жорства), переміщуючись униз по схилу, "виорюють" у ньому своєрідні жолоби - осипні лотки (глибина 1-2 м, ширина до 5-10 м). Рух улам­ків на схилі триває до того часу, поки похил поверхні осипу не стане меншим від кута природного укосу. З цього моменту починається акумуляція уламків, фор­мується конус осипу. Зливаючись один з одним, осипні конуси утворюють у нижній частині схилу та біля його підніжжя суцільний шлейф грубоуламкового осипного матеріалу, який іменують колювієм (від лат. - "нагро­мадження"). В Україні обвально-осипні форми рельєфу по­ширені у найвищих і найбільш розчленованих еро­зією частинах Карпат (Ґоргани, Чорногора, Полонинський хребет) та на південних схилах Головного пасма Кримських гір (підніжжя Ай-Петрі, масив Демерджі, Карадаг).

Лавинні схилі утворюються ковзаючими та обвальними масами снігу, особливо характерними для гір з постійним сніговим покривом. Розрізняють три головних типи лавин: осови(снігова маса сповзає широким фронтом, не утворюючи єдиного русла, і охоплює поверхневий шар снігу товщиною до 0,3-0,4 м); лоткові лавини (рухаються періодично по чіт­ко зафіксованих "руслах", часто підготовлених тим­часовими водотоками; мають виразні снігозбірні лій­ки, сформовані у колишніх карах; лавинні лотки – добре помітні на місцевості коритоподібні зниження, лавинні конуси виносу - снігові маси, перемішані з уламками, знесеними лавиною зі схилу) та стрибаючі лавини, що являють собою різновид лоткових лавин з різкими зламами поздовжніх профілів лавинного схилу. Масштаби, частота лавин, а відтак і їх геоморфо­логічна роль, залежать від багатьох факторів: від роз­мірів снігозбірної площі, довжини і крутизни схилу, стану снігового покриву (сухий чи мокрий сніг), нареш­ті, від стану погоди в момент формування лавини. В Україні у сучасних умовах лавинні схили фор­муються в окремих частинах Карпат (Чорногора, Свидовець) та Гірського Криму (Бабуган-Яйла, Демерджі-Яйла)

Зсувні схили відрізняються від описаних вище тим, що при зсуві відбувається переміщення вниз по схилу монолітного блоку порід. Іншою особливістю є гідрогеологічна зумовленість зсувів - найчастіше вони виникають в умовах, коли водопроникні пласти (во­доносні горизонти) підстеляються водотривкими по­родами (частіше за все – глинами), особливо якщо па­діння водотривких порід співпадає з напрямком па­діння схилу. За таких умов водотривкий горизонт стає своєрідною поверхнею ковзання, по якій і відбуваєть­ся переміщення мас грунту. Зсувами формується особливий комплекс форм рельєфу, головними елементами якого ви­ступають: зсувний цирк, обмежений стінкою відри­ву; зсувний блок, обмежений похилою зсувною те­расою та крутим укосом у напрямку падіння схилу; час­то біля підніжжя схилу формується напірний зсувний вал, що являє собою деформовані під тиском зсувної маси корінні породи схилу. Залежно від умов формування і морфоло­гічних особливостей виділяють різнітипи зсувів: детрузивні(штовхаючі), що починаються у верхній час­тині схилу; деляпсивні (сповзаючі), які утворюються у нижній частині схилу; зсуви-спливини тощо. Зсувні явища в Україні є одним з найпоширеніших (після площинного змиву) видів схилових проце­сів. Крім гірських районів Карпат і Криму, зсуви поши­рені на окремих ділянках крутосхилів річкових долин (особливо на правому березі Дніпра від Києва до Черкас, лівобережжі Росі, у долинах Ворскли, Псла, Сули, Сіверського Дінця та цілого ряду інших річок).

Делювіальні схили утворюються під дією процесів площинного змиву, які детально розглянуті в п. 4.а.

Незалежно від типу й особливостей схилів, основним напрямком діяльності схилових процесів є денудація, тобто загальне руйнування схилу. Якщо будь-яка ділянка земної поверхні протягом тривалого часу перебуває у стані тектонічного спокою, то розвиток агентів схилової денудації (при обов'язковій участі і процесів вивітрювання) призводить до виположування межиріч (вододільних просторів) і поступового перетворення розчленованої ділянки земної поверхні на невисоку, слабохвилясту рівнину, яку В. Девіс свого і часу назвавпенепленом. Зустрічається й інший тип роз­витку схилів та формування денудаційних поверхонь вирівнювання, при якому схили руйнуються не зверху, а відступають паралельно самим до себе, поступово звужуючи, знижуючи і зрештою, вирівнюючи межиріччя. Сформована таким шляхом денудаційна рівнина називаєтьсяпедіпленом. Найпростішою фор­мою педіпленизації є утворення похилої (3-4°) рівнини біля підніжжя відступаючого схилу - педімента, загальна рівнинність якого часто порушується підняттями залишкових (останцевих) гір (збережених при денудації острівних ділянок колишнього схилу).

Утворенняповерхонь вирівнювання (педіментів, педіпленів, пенепленів) можливе лише за умови низхідного розвитку рельєфу, тобто при загальному переважанні екзогенних процесів над ендогенними. В разі переважання ендогенних процесів над екзогенними, тобто при висхідному розвитку рельє­фу, схили стають більш крутими, а утворені раніше поверхні вирівнювання можуть бути підняті на новий гіпсометричний рівень.


3. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ЗЕМЛІ

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти