ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Гірничий компас . Порядок роботи з гірничим компасом

1) Будова гірничого компасу.

Гірничий компас — прилад, яким визначають напрям (азимути) простягання і падіння, а також кути падіння пласта або тріщини гірських порід.Магнітна стрілка гірничого компаса поєднує компас (вказує напрям) і висок (вказує кути).

2) Порядок роботи з гірничим компасом.

Порядок роботи з гірським компасом. Для визначення азимута будь-якого напрямку компас встановлюють горизонтально так, щоб коротка його сторона, на якій написане «північ» і «0», була спрямована в шуканому напрямку. Відпускають магнітну стрілку і беруть показники по її північному кінці.

Для визначення азимута простягання на розчищену ділянку похилого шару встановлюють компас на довге ребро так, щоб відвага прийняла положення 0˚. Лінія зіткнення поверхні шару з ребром компасу буде лінією простягання. Уздовж ребра компасу проводять олівцем чи голкою лінію простягання шару. Потім компас приводять у горизонтальне положення, прикладаючи довге ребро до лінії простягання, звільняють магнітну стрілку і по її північному кінцю роблять відлік, що і дає азимут лінії простягання (мал. 4 – а,б.)

При визначенні лінії падіння компас варто прикласти до лінії простягання короткою південною стороною, щоб північ «П», вказаний на основі компасу, був спрямований по напрямку падіння. Потім компас приводять у горизонтальне положення. Відпустивши затиск гвинта, що закріплює стрілку, беруть відлік по її північному кінцю (мал. 4 – г). Після цього закривають затиск і приклавши компас довгою стороною по лінії падіння, по відвазі фіксують кут нахилу шару (мал. – в).

Мал. Порядок вимірів елементів залягання шару гірським компасом.

При записі простяганні і падіння записується у літерному вираженні чверть, на яку падає цей кут (Північ-Схід, Південь-Схід, Південь-Захід, Північ-Захід). При цифровому вираженні кута значок градусів не ставиться, щоб не змішати його з нулем. Повний запис елементів залягання такий: азимут простягання Південь-Захід 215, азимут падіння 125<30, чи азимут простягання 215, азимут падіння 125<30. Часто в практиці запис скорочується: азимут падіння 125<30, тому що простягання можна одержати, додавши (чи віднявши) до азимута падіння 90˚.

Якщо виміри виконані правильно, то різниця відліків азимутів лінії простягання і падіння повинна скласти 90˚. У випадку значного відхилення (2-3˚) від цієї величини виміри варто повторити.

Варто пам’ятати, що вимір гірським компасом дають кути між даним напрямком і магнітним меридіаном. Для отримання натуральних азимутів варто враховувати магнітне відмінювання.

 

3. Вимірювання азимуту.Порядок заміри елементів залягання шару гірничим компасом.

Для визначення азимуту простягання ділянку похилого пласта встановлють компас на довге ребро так, щоб він прийняв положення 0˚. Лінія доторкання поверхні шару з ребром компасу буде лінією простягання. Вздовш поверхні компаса проводять олівцем або голкою лінію простягання пласта. Потім компас переводять в горизонтальне положення, прикладаючи довге ребро до лінії простягання, звільняють магнітну стрілку і по її північному кінці проводять підрахунок, котрий і дає азимут лінії простяганняю

 

Класифікація складок. Їх зображення в розрізі на картах

Генетична класифікац

Генетична класифікація гірських порід– розподіл гірських порід за умовами їх походження, утворення.У генетичній класифікації породи поділяють за походженням, в інженерно-геологічних і петрографічних класифікаціях — за мінеральним складом і структурно-текстурним особливостями.

У гірничій практиці використовують окремі класифікації, що побудовані на розділенні порід за яким-небудь одним фізичним параметром. Наприклад, класифікація гірських порід за пористістю, густиною, модулем пружності, міцністю, тривкістю, буримістю, вибуховістю та ін. Класифікація гірських порід за базовими фізичними властивостями дає можливість систематизованого їх вивчення і сприяє прогнозуванню властивостей.

Основними ознаками, які визначають властивості гірських порід є їх мінералогічний склад і будова. За ступенем зв'язку мінеральних зерен і частинок усі породи поділяють на тверді, зв'язні і роздільно-зернисті (пухкі). Скельні породи (тверді) поділяють на пористі і практично непористі, зв'язні і роздільно-зернисті — на пористі.

Побудова розрізів

Геологічний розріз – графічне зображення вертикальної будови місцевості вздовж певного напрямку. Для його побудови на топографічному профілі, що перетинає ділянку в тому чи іншому напрямку, точками показують границі розповсюдження порід по вертикалі. Для закінчення побудови треба провести від цих точок горизонтальні лінії

При похилому заляганні пластів в умовах горизонтальної земної поверхні площини напластування порід будуть зображені на карті паралельними прямими лініями.

При похилому заляганні пластів в умовах розчленованого рельєфу границі розповсюдження пластів можуть пересікатися з горизонталями.

Побудова розрізу можливе лише за наявності деяких припущень щодо форми складок. А саме, складка повинна бути близькою до циліндричної або ж, принаймні, вона повинна складатися з фрагментів, що мають циліндричну форму. При цьому шарнір складки повинен бути горизонтальним.

Серед методів побудови розрізу з відомих елементів залягання найбільш широко поширені такі: метод Баска-Вебера, метод кінк-зон та метод ізогон. Причому, використання того чи іншого методу в багатьох випадках визначає, наскільки правильним є побудований розріз. З цієї причини, перш ніж почати будувати розріз, необхідно ретельно проаналізувати всі наявні матеріали, і лише потім вибрати метод і приступити до побудови. Необхідно так само пам'ятати, що якщо використовуваний нами елемент залягання знаходиться не безпосередньо на профілі, то його положення на профілі визначається як проекція паралельно шарніру складки, причому з урахуванням гіпсометричний позначки, на якій знаходилося саме оголення.

Складки — хвилеподібні вигини пластів в шаруватих товщах осадових, вулканогенних, чи метаморфічних порід, які виникли при пластичних деформаціях в результаті тектогенезу. Сукупність складок називають складчастістю. Вигини пластів, які мають форму складок, можуть виникати і в процесі формування пластів порід — структури облягання нерівних поверхонь незгідностей, або при рухах застигаючої лави.

Зім'яті у складки породи мають різний вік, від докембрійських до четвертинних, і розповсюджені дуже широко. Фундамент древніх платформ повсюдно представлений докембрійськими товщами, які сильно зім'яті у складки.

Складчастість є результатом пластичних деформацій гірських порід і спостерігається тільки в шаруватих товщах, позаяк в масивних (інтрузивних) товщах складки не утворюються, і пластичні деформації там реалізуються в інших формах.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти