Функції та принципи держави і права

Функції права- це основні напрями впливу права на суспільні відносини, що забезпечують їх стабільність і упорядкованість.

Функції права умовно поділяються на загально-соціальні та спеціально-юридичні. До загально-соціальних функцій права належать:

· економічна – закріплення форм власності, упорядкування виробничих відносин і т.д.;

· політична – регулювання політичних відносин та діяльності суб’єктів політичної системи;

· виховна – відображення державної та правової ідеології, формування правової культури населення;

· комунікативна – встановлення зв’язків між суб’єктом управління (органом влади) та об’єктом управління (підвладними особами).

Спеціально-юридичними функціями є:

· регулятивно-статична – полягає у закріпленні (фіксації) та стабілізації суспільних відносин. Найчіткішими проявами цієї функції є закріплення прав людини, визначення державного устрою, компетенції державних органів тощо;

· регулятивно-динамічна – полягає у визначенні майбутньої необхідної чи можливої поведінки людей;

· охоронна – забезпечення охорони і захисту існуючих суспільних відносин від протиправних посягань;

· оцінна – право виступає як критерій оцінки правомірності чи неправомірності діяльності фізичних та юридичних осіб.

Принципи права- це основоположні ідеї, що характеризують зміст права, його сутність і призначення в суспільстві

Принципи права поділяються на загальноправові, галузеві та міжгалузеві.

Загальноправові принципи притаманні праву в цілому. Серед них виділяються такі принципи:

· принцип справедливості – втілює компроміс між особою, державою і суспільством, забезпечує відповідність між діями людини та їх соціальними наслідками;

· принцип поваги прав людини закріплює, що права та свободи людини є найвищою цінністю;

· принцип законності передбачає, що конституція має найвищу силу, усі закони та підзаконні акти мають їй відповідати, а всі органи державної влади, органи місцевого самоврядування та громадяни повинні дотримуватися вимог конституції та законів держави;

· принцип правосуддя означає гарантованість звернення будь-якої особи до суду за захистом її порушених прав чи законних інтересів.

Галузеві принципи властиві окремим галузям права. Зокрема, це такі принципи, як принцип індивідуалізації покарання (кримінальне право), принцип презумпції винуватості (цивільне право) тощо.

Міжгалузеві принципи спільні для декількох галузей права. Наприклад, принцип презумпції невинуватості властивий кримінальному та адміністративному праву, принцип змагальності сторін – кримінальному, цивільному та господарському процесу.

Функції держави — це основні напрямки діяльності держави, в яких виражається та конкретизується суть, соціальне призначення, завдання і цілі держави.

Існують різні способи класифікації функцій держави:

— за соціальною значимістю — основні і другорядні;

— за змістом — економічні, політичні, гуманітарні, екологічні та ін.;

— за тривалістю — постійні і тимчасові;

— за спрямованістю — зовнішні і внутрішні. Поділ функцій на внутрішні і зовнішні є найбільш поширеним. У внутрішніх функціях конкретизується внутрішня політика та уп­равлінська діяльність держави. Основними внутрішніми функціями більшості сучасних держав, включаючи Україну, є:

— захист конституційного ладу;

— забезпечення і захист основних прав людини;

— охорона законності і правопорядку;

— соціальне забезпечення;

— охорона навколишнього середовища;

— господарсько—організаторська функція і т. д.

Зовнішні функції характеризують державу як суб'єкта міжна­родних відносин. Основними з них є:

— оборона країни;

— підтримання добросусідських відносин з іншими державами;

— зовнішньоекономічна діяльність і т. д.

3.Поняття галузі права і правового інституту Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права — відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних від­носин специфічним методом правового регулювання.

Провідна галузь права — конституційне (державне) право — система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове станови­ще особи. Через призму конституційного права можна сприй­няти правовий образ держави як цілісного явища. Конституцій­не право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються держа­вою, а належать людині від народження, випливають із її стату­су як особи. Призначення держави — створити належні умови для реалізації прав і свобод людини. Над конституційним правом як основною галуззю права всі­єї правової системи нібито надбудовані: — з одного боку, адміністративне та цивільне право — дві про­філюючі галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала публічного і приватного права відповідно; — з іншого боку, кримінальне право — профілююча галузь, спрямована головним чином на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право — система правових норм, які регулю­ють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої вла­ди, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємо­відносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право — система правових норм, які регулюють май­нові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізи­чними та юридичними особами як рівноправними.

Кримінальне прво — система правових норм, які охороня­ють від злочинних посягань на права і свободи людини і грома­дянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установ­люючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення. Особливу галузь права становить міжнародне право. Міжнародне право — система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно спрямоване на дотри­мання стабільності у міжнародному житті й на заохочення тор­гових та інших контактів між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами національного права, тобто внутрішнього права дер­жави, мають перевагу. За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матері­альні та процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) — прямо регу­люють суспільні відносини. До них належать конституційне (дер­жавне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право. Процесуальні галузі права (процесуальне право) — визнача­ють процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього. Матеріальним галузям права — адміністративному, цивіль­ному, кримінальному відповідають процесуальні — адміністра­тивно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-про­цесуальне право. Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який відрізняється від предмета регулювання матеріальних га­лузей права. Ним є так звані організаційні відносини, які форму­ються в результаті діяльності уповноважених суб'єктів, пов'яза­ної із застосуванням норм матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий прошарок, за рівнем не збі­жний із предметом регулювання матеріального права.

Якщо система права складається з галузей, то самі галузі скла­даються з підгалузей, інститутів і норм права. Окремими взає­мозалежними елементами галузі є інститути права. Інститут права— система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну гру­пу (вид) однорідних суспільних відносин. Інститути права — необхідна ланка в цілісній системі права. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ. Наприклад, галузь консти­туційного права — «інститут громадянства», «інститут виборчо­го права» та ін. Галузь цивільного права — інститути «купівлі-продажу», «представництва», «спадкування», «відшкодування шкоди», «дарування» та ін. Галузь кримінального права — ін­ститут «необхідної оборони», інститут «крайньої необхідності», інститут «затримання особи, яка явно вчинила суспільне небез­печне діяння» та ін. Галузь екологічного права — інститут права власності на природні ресурси і об'єкти, інститут природокорис­тування, інститут правової охорони природних ресурсів і навко­лишнього середовища і т.д. Проте інститути права можуть складатися з правових норм різних галузей, бути міжгалузевими. Головне призначення інсти­тутів права — у межах своєї групи однорідних суспільних відно­син забезпечити суцільне, відносно закінчене регулювання.

Наведемо класифікацію інститутів права.Інститути права за сферою поширення (або за складом):

- галузеві (інститут спадкування);

- міжгалузеві (інститут відповідальності за екологічні пра­вопорушення, інститут приватної власності).

Інститути права за функціональною роллю:

- регулятивні (інститут міни);

-охоронні (інститут кримінальної відповідальності).

Інститути права за субординацією у правовому регулюванні:

- матеріальні (інститут підряду);

- процесуальні (інститут порушення кримінальної справи).

Родинні інститути однієї й тієї самої галузі права утворюють підгалузі права

Тлумачення норм права.

Норма права — це загальнообов'язкове формально вираже­не правило поведінки, встановлене суспільством чи державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладання на них юридичних обо­в'язків.

1.За функціональною спрямованістю норми права ділять­ся на:

— регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права та обов'язки суб'єктів;

— правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відпо­відальності за порушення прав та обов'язків, які встановлені регулятивними нормами.

2.За предметом правового регулювання(за галузями права) —на норми конституційного, адміністративного, цивільного та інших га­лузей права. У свою чергу, галузеві норми права діляться на дві групи: матеріальні, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів, та процесуальні, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав та обов'язків, встановлених матері­альними нормами права.

3.За функціональним призначеннямнорми права поділяються на відправні та норми—правила поведінки.

3.1.Відправні норми, в свою чергу, діляться на:

— норми—начала, які закріплюють основні положення, на яких базується державний та суспільний устрій;

— норми—принципи, які закріплюють вихідні, основні принципи права;

— установчі норми, які містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання;

— норми—дефініцЇЇ, що містять повні чи неповні визначення пев­них правових категорій та понять.

3.2.Норми—правила поведінки безпосередньо регулюють пове­дінку людей та суспільні відносини і діляться на такі групи:

З точки зору правових приписів:

— зобов'язуючі, що закріпляють обов'язки суб'єктів;

— забороняючі, що містять заборону на здійснення тих чи інших Дій;

— уповноважуючі, що наділяють суб'єктів певними правами.

За формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів:

— імперативні (категоричні), що однозначно закріплюють пе­релік прав і обов'язків і не допускають жодних відхилень;

— диспозитивні, що встановлюють права і обов'язки, але за по­годженням суб'єктів ці права і обов'язки можуть доповнюва­тися;

— рекомендаційні, що встановлюють бажану, але не обов'язкову поведінку.

Існують й інші способи класифікації норм права.

Структура правової норми — це її внутрішня будова, яка вклю­чає взаємозв'язані елементи і яка обумовлена тими суспільними відносинами, які регулює дана норма.

Основними елементами правової норми є:

— гіпотеза;

— диспозиція;

— санкція.

Гіпотеза вказує на ті фактичні обставини, за наявності яких реалі­зується дана норма права, а також на коло осіб, до яких ця норма права звернена.

Диспозиція містить права і обов'язки учасників правовідносин, тобто саме правило поведінки.

Санкція вказує на наслідки, як правило несприятливі, які наста­ють внаслідок порушення диспозиції.

5.Систематизація законодавства.

Законодавство — це система всіх чинних нормативно—правових актів даної держави. Іноді термін «законодавство» вживають у вужчо­му розумінні — лише як систему законів.

Законодавство і право співвідносяться як зміст і форма, тобто за­конодавство є основною формою вираження права.

Розрізняють вертикальну та горизонтальну структуру законодав­ства.

Горизонтальна структура законодавствапередбачає його поділ на галузі.

Галузі законодавства — це великі об'єднання нормативно—пра­вових актів, які характеризуються єдністю змісту та форми.

Вертикальна структура законодавствавизначає юридичну си­лу нормативно—правових актів і пов'язується з місцем конкретного суб'єкта правотворчості у системі правотворчих органів у цілому.

Нормативно—правові акти потребують постійного впорядкування, яке здійснюється у процесі систематизації.

Систематизація нормативно—правових актів — це впорядку­вання і вдосконалення нормативно—правових актів, зведення їх у внут—рішньонесуперечливу систему.

Розрізняють два основні види систематизації:

— кодифікацію;

— інкорпорацію.

Кодифікація — це спосіб систематизації, в процесі якого здійс­нюється якісна переробка змісту нормативно—правових актів і резуль­татом є прийняття нового акта як правила кодексу.

Інкорпорація — це об'єднання нормативно—правових актів у збірни­ки за хронологічним, тематичним, алфавітним чи іншим принципом без втручання у їх зміст.

У деяких правових системах застосовується такий вид системати­зації, як консолідація.

Консолідація — це видання з кількох нормативно—правових актів нового об'єднаного (консолідованого) акта.