ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Істинність і правильність мислення

Розрізняють істинність і правильність мислення. Ці поняття не тотожні, а тому їх не можна сплутувати. Поняття "істинність" відноситься до змісту думки, а поняття "пра­вильність" — до форми думки, її будови.

За конкретним змістом думка може бути або істинною, або хибною.

Істинна думка — це така думка, котра відповідає тому, що є насправді. Істинна думка правильно, адекватно відтво­рює об'єктивну дійсність. Якщо ж думка не відповідає тому, що є в дійсності, викривлює її, то вона є хибною думкою.

За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним.

Розгляньмо такі три умовиводи:

1. Кожний злочин є суспільно небезпечним.

Привласнення знайденого цінного майна, яке належить державі, є злочином.

Отже, привласнення знайденого цінного майна, яке належить державі, є дією суспільно небезпечною.

2. Усякий договір купівлі-продажу пов'язаний з переходом права власності.

Заповіт не є договором купівлі-продажу.

Отже, заповіт не пов'язаний із переходом права власності.

2. Усякий договір є відплата.

Дарування — договір.

Отже, дарування є відплата.

У першому умовиводі вихідні судження істинні, правила дотримані, а тому й висновок "Привласнення знайденого цінного майна, яке належить державі, є дією суспільно небез­печною" є істинним.

У другому прикладі обидва похідні судження (засновки) також істинні, але тут порушене правило першої фігури ка­тегоричного силогізму: менший засновок має бути суджен­ням стверджувальним, а у нас воно негативне ("Заповіт не є договором купівлі-продажу"). Тому й висновок ("Заповіт не пов'язаний із переходом права власності"), добутий із двох істинних суджень, виявився хибним.

Істинність і правильність мислення органічно пов'язані між собою. Формальна правильність мислення є необхідною, але недостатньою умовою пізнання дійсності. Щоб у процесі пізнання було досягнено істини, необхідно дотримуватися таких двох умов: 1. Вихідні судження (засновки), з яких будується судження, мають бути істинними. 2. Структура думок має бути правильною. Досить порушити одну з цих умов, і наслідок наших суджень не буде необхідно істинним.

 

Аналіз і критика мислення

 

Слово «логіка» багатозначне. Тому, перш ніж почати розмову про «логіку», потрібно уточнити, про що саме піде мова.

Нерідко говорять про логіку подій, про логіку характеру, логіці історії і так далі В цих випадках мається на увазі певний взаємозв'язок і взаємозалежність подій або вчинків, наявність в них загальній лінії. Така спадкоємність і визначення подальшого передуван-ням і є «логіка» в найширшому сенсі.

Слово «логіка» уживається також у зв'язку з процесами мислення. Так, ми говоримо про логіку мислення і логічне або нелогічне мислення, маючи на увазі такі його власти-вості, як послідовність, довідність і тому подібне «Логіка» виступає тут як певна характе-ристика людського мислення.

У третьому сенсі «логіка» є ім'ям особливої науки про мислення. Надалі це слово уживатиметься тільки в такому його значенні.

Але. і в сенсі науки про мислення слово «логіка» знову-таки до крайності багатозначно.

Перш за все «логікою» називають науку, у витоків якої стояв ще Арістотель і повне ім'я якої — формальна логіка. Про неї і піде перш за все мова.

В середині XVII століття французькі філософи, послідовники Р. Декарта, що ховалися в монастирі в Поррояле, опублікували книгу, що здобула популярність під ім'ям «Логіка Поррояля». Ця книга помітно відступила від круга проблем формальної логіки і поклала початок різним варіантам «розширеної» формальної логіки, що стали особливо популярними пізніше, в XIX столітті. У «Логике Поррояля» детально висловлювалася нова наука Р. Декарта про ідеї, вперше була включена в логіку методологія, в якій мова йде про загальних принципах і методах пізнання. Власне логічний зміст виявився в результаті зведеним до мінімуму.

Термін «формальна логіка» був введений тільки в XVIII столітті німецьким філософом І. Кантом. Цій логіці І. Кант протиставив абсолютно нове розуміння логіки — трансцендентальну логіку. Її завданням він вважав встановлення і обґрунтування категорій, тобто тих гранично загальних понять, подібних до «якості» і «величини», які застосовуються в кожному акті пізнання.

І. Кант не тільки доповнив формальну логіку, загалом високо ціновану їм, власною версією логіки, але і протиставив другу першою.

Ця кантівська традиція різкого зіставлення тільки що винайденої «неформальної» логіки логіці у дусі Арістотеля принесла згодом багато шкоди.

Всякий раз, коли пропонувалася нова концепція логіки, її автори і прихильники вважали чи не своїм боргом зіштовхнути її з формальною логікою. Їх не бентежило навіть те, що програвала в цій штучно нав'язаній суперечці їх власна теорія. Формальна логіка — одна з найстародавніших наук, предмет її дослідження однозначно визначений, її методи ясні. Знов пропоновані «неформальні», або «змістовні», логіки завжди є до крайності розпливчатими і туманними. Зіставлення їх формальній логіці з необхідністю виявляється не в їх користь, якщо навіть вони займаються тим, що не входить в її проблематику.

Трансцендентальна логіка Канта не мала, звичайно, ніяких точок зіткнення з формальною логікою. Зіставлення цих два «логік» було непорозумінням.

У минулому столітті німецьким філософом Г.-В.Ф. Гегелем була висунута принципово нова концепція логіки — діалектична логіка. Її головне завдання полягало в дослідженні розвитку людського пізнання, у встановленні і обґрунтуванні законів цього розвитку і тих категорій, які виражають у вигляді, що конденсує, діалектику пізнання. Діалектична логіка у формі особливої теорії людського мислення і пізнання існує всього біля ста п'ятдесяти років. Але за цей відносно короткий з погляду історії науки термін вона добилася великих успіхів.

Із запропонованих вже в нашому віку розумінь логіки можна згадати ті уявлення про її принципи і методи, які відстоюються прихильниками сучасної лінгвістичної філософії. Останні переконані, що стандартні методи формальної логіки застосовні тільки до штучних мов самої логіки і математики. Звичайна ж мова з його неясними правилами побудови виразів і додання ним значень випадає з сфери дії цих методів. Для нього потрібна особлива логіка. Її завдання — описувати всі тонкощі вживання в звичайному житті найбільш важливих понять, подібних «істинно», «існує», «знає», «вважає», «винен» і так далі.

Немає необхідності зупинятися тут на критиці такого розуміння логіки. Досить відзначити, що це один з чергових варіантів «неформальної» логіки.

Навіть з цього побіжного огляду видно, що існувало і продовжує існувати велике число різних концепцій логіки як науки. До них відносяться, крім вже згаданих, «логіка філософії», «логіка естетики», «логіка конкретного поняття» і багато інші теорії, що пропонувалися в недавній час і претендували на опис принципів людського мислення.

Ці теорії надзвичайно різнорідні. Багато хто з них знаходиться в конфлікті один з одним. Майже всі вони протиставляють себе формальній логіці, що є, на їх думку, недостатньою в якихось сенсах, такою, що вимагає доповнення, конкретизації і так далі.

Що загального у всіх цих, що так відрізняються друг від Друга, теорій? Що дозволяє кожній з них претендувати на ім'я «логіка»?

Коротко кажучи, об'єднує їх те, що кожна з них є аналізом і критикою мислення. Завдання будь-який з «логік» — дослідження процесів і процедур реального мислення з погляду збагнення ним істини і добра.

Кожна «логіка» починає з вивчення фактично вживаних способів міркування, але не зупиняється на цьому. Вона прагне відокремити прийоми, сприяючі ефективному пізнанню дійсності, від тих, які з більшою або меншою вірогідністю приводять до помилок і безвиході. «Логіка» повинна також систематизувати, розвинути і обгрунтувати правильні і ефективні способи міркування. Для цього необхідно привести їх в єдину систему, виявити їх взаємини, показати зв'язок теорії міркування з теорією і практикою пізнання.

Мислення — дуже складний і багатобічний об'єкт для дослідження. Не випадково його образно називають «вселеною усередині нас». Вивченням різних сторін мислення займаються багато наук: психологія, філософія, фізіологія вищої нервової діяльності, нейрофізіологія, кібернетика і ін.

Особливість підходу логіки до дослідження мислення в тому, що воно цікавить її з погляду свого змісту і тієї форми, в якій виступає цей зміст. Фізичні, хімічні і тому подібне процеси, що відбуваються в корі головного мозку в процесі мислення, залишаються при цьому абсолютно осторонь. Крім того, логіка цікавиться не просто змістом і формою мислення, узятими самі по собі, а в тому їх аспекті, який безпосередньо пов'язаний з пізнанням світу.

У цьому сенсі кожна з концепцій, що претендують на те, щоб називатися «логікою», є аналізом і критикою мислення.

Потрібно, звичайно, реалістично відокремлювати претензії і обіцянки від того, що є насправді.

Різних «логік» було запропоновано дуже багато, і немає упевненості в тому, що число їх не буде рости. Але тільки дві з них отримали статус науки. Це формальна логіка і діалектична логіка.

Решта всіх «логіків» позбавлена методологічної єдності. У них об'єднуються під загальною вивіскою зовсім різнорідні теми, відсутні ясні принципи і обґрунтовані методи дослідження, проблематика, що вивчається, істотним чином співпадає з тим, що традиційно відноситься до теорії пізнання і методології науки. Цікаві в окремих деталях, ці «логіки» позбавлені яких би то не було твердих підстав як цілісні теорії мислення.

 

Мова логіки

Логіка, вивчаючи структуру форм мислення (понять, су­джень, умовиводів), використовує символи (знаки) для позна­чення структурних елементів думки. Уже Аристотель увів символи (S, Р) для позначення таких структурних елементів судження, як суб'єкт (S) і предикат (Р).

Структура судження записується у цій логіці так:

Усі S є Р (загальностверджуюче). Жодне S не є Р (загальнозаперечне). Деякі S є Р (окремо стверджуюче). Деякі S не є Р (окремо негативне).

Традиційна арістотелева логіка використовує символи дедуктивних умовиводів. Так були уведені знаки (S, М, Р) для позначення таких структурних елементів простого кате­горичного силогізму, як менший (S), середній (М) і більший (Р) терміни. Структура силогізму, в якому більший і менший засновки та висновки є судженнями загальностверджувальними, записуються так:

Усі М є Р

Усі S є М

Усі S є Р.

Модулі першої фігури силогізму записуються літерами: ААА,ЄАЄ,ЄIO,АІІ.

В арістотелевій логіці були введені символи для запису структури і деяких інших логічних форм. Але в цілому тра­диційна логіка залишилася логікою, в основі котрої перебу­ває природна жива мова. Аристотелева логіка — це наука про мислення, а не наука про мову (природну чи штучну). Математична ж логіка як математична наука створила свою штучну мову, за допомогою якої з'явилася можливість у ме­жах математики однозначно й чітко записувати структуру дедуктивних умовиводів.

Зі створенням штучної мови математичної логіки зміни­лася по суті й структура цієї логіки.

Для аналізу дедуктивних умовиводів математична логі­ка розробила логічні системи, одна з яких називається про-позиційною логікою, а друга — логікою предикатів.

Логіка висловлювання — це перша складова математич­ної логіки, котра досліджує операції із висловлюваннями. Під висловлюванням у цій логіці розуміється будь-яка пропози­ція, стосовно якої можна сказати, що вона або істинна, або хибна. Висловлювання в логіці висловлювання не членуєть­ся на суб'єкт і предикат, а приймається як ціле. Структурні елементи розглядаються як прості, які становлять частини, що висловлюються. Суб'єкт (S) і предикат (Р) у цих части­нах не виділяються. Складові частини висловлювання нази­ваються у логіці висловлюваннями атомарними, а висловлю­вання в цілому — складним (складовим). Будь-яке вислов­лювання в математичній логіці розглядається лише з точки зору того, якими є його складові атомарні частини — істинни­ми чи хибними. Істинність чи хибність атомарних частин висловлювання є єдиною основою для висновку про те, яким буде складне висловлювання: істинним чи хибним.

Виклад логіки висловлювання розпочинають з опису мови цієї логіки, його складають:

1) p, q, r - пропозиційні змінні, тобто символи висловлювання;

2) пропозиційні зв'язки (логічні константи) — (кон'юнкція), V (диз'юнкція) ,(строга диз'юнкція), -> (імплікація), <-> (подвоєна імплікація), ~ (еквіваленція);

3) "І" й "О" — символи, що означають "істина" і "хибність";

4) (,) дужки (ліва, права).

Правильно побудований вислів логіки предикатів нази­вається формулою або правильно побудованою формулою, скорочено ППФ.

Правильно побудованими формулами є формули, які вво­дяться з такими визначеннями:

1. Усіляка пропозиційна змінна (p, q, r ...) є правильно побудована формула (ППФ).

2. Символи І та О — формули.

3. Якщо А — формула, то не-А — формула.

4. Якщо А1 і А2 — формули, то А1,^ А2, А1V А2, А1,2, А1-> А2, А1 <->А2 — теж формули.

5. Ніяких інших формул у логіці висловлювань немає.

Логіка предикатів має свій алфавіт — символи мови ло­гіки предикатів:

1) а, Ь, с,... — символи для предметних постійних;

2) х, у, г,... — символи для предметних змінних;

3) Р1, Q1 R1 ... Р2, Q2, R2... Рп, Qп, Rпсимволи для предикатів;

4) V — квантор спільності; Э — квантор існування — символи для позначення кількісної характеристики висловлювання;

5) —, ^ , V, ,—>, = — символи для логічних констант.

Логіка предикатів— розділ математичної логіки, який досліджує операції про висловлювання, розчленовані на суб'єкт і предикат. Логіка предикатів (обчислення преди­катів) спирається на логіку висловлювань (обчислення ви­словлювань), включає її до складу і, таким чином, є розширен­ням логіки висловлювань.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти