ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Характерні риси правильних міркувань

Правильні міркування:

А) висновок випливає із засновків з логіч­ною необхідністю

Б) загальна схема та­кого міркування ви­ражає логічний за­кон

В) у ньому дотриму­ються усі правила логіки

Принцип логіки:Якщо міркування побудовано правильно і при цьому воно спирається на істинні засновки, тоді ви­сновок такого міркування буде завжди безумовно істинним.

Характерні риси неправильних міркувань

Неправильне міркування:

А) висновок невип­ливає із засновків з логічною необхідністю

Б) загальна схема та­кого міркування невиражає логічний закон

В) у ньому можуть недотримуватися правила логіки

 

Неправильні міркування призводять до логічних помилок

Логічні помилки:

А) паралогізми (ненавмисні (через незнання) помилки)

Б) софізми (навмисні помилки)

 

Слід зазначити, що логіка не займається визначенням іс­тинності та хибності засновків та висновків міркувань. Але в логіці існує таке положення: якщо міркування побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок та­кого міркування завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.

Так, якщо міркування побудоване неправильно, то, на­віть незважаючи на те, що його засновки — істинні, висно­вок такого міркування може бути в одному випадку — істинним, а в другому — хибним.

Розглянемо для прикладу такі два міркування, які побу­довані за однією неправильною схемою.

(І) Логіка — наука.

Алхімія — не логіка.

Алхімія — не наука.

 

(2)Логіка — наука.

Право — не логіка.

Право — не наука.

Очевидно, що у першому міркуванні висновок є істин­ним, але в другому — він хибний.

Так само не можна гарантувати істинність висновку мір­кування, коли хоча б один із його засновків буде хибним, навіть якщо це міркування — правильне.

Логічна форма міркування

Визначення логічної форми. Формалізована мова. Метод формалізації

Сама назва «формальна логіка» підкреслює той факт, що ця логіка займається в основному формою міркувань, вивчає їх структурні аспекти.

Під логічною формою міркування розуміють спосіб зв'яз­ку висловлювань, які входять до його складу. З метою її ви­явлення абстрагуються від змістовного аспекту міркування і зосереджуються тільки на тих компонентах, які представ­ляють його формальний аспект.

Таку різницю між формою і змістом провести на при­родній мові дуже складно, бо, міркуючи такою мовою, лю­дина не може повністю відволіктися від смислу використо­вуваних нею виразів, які часто розпливчасті, неоднозначні й здатні змінюватися у процесі виведення. Тому з метою вичленення логічної форми в явному вигляді в логіці створю­ються штучні мови, які отримали назву формалізованих мов. Такі мови є «наскрізь символічними»: вирази природної мо­ви замінюються в них спеціальними символами. Міркування при такому підході перетворюється в певний ланцюжок знаків, побудований за строгими правилами.

Побудова моделі, у якій змістовним міркуванням відпо­відають їх формальні аналоги, у логіці отримало назву «фор­малізації».

Метод формалізації є основним методом сучасної логіки.

Цей метод широко застосовується також у праві. Однак тут у нього вкладається інший смисл. У правознавстві метод формалізації означає, що для вираження тієї самої думки ви­користовується один і той самий ряд слів чи прийомів. Фор­малізм, притаманний юридичному тексту, виражається у стереотипності, стандартизації стилю і викладу правознав­чих актів і у його уніфікованості. В зв'язку з цим у текстах нормативних документів, як правило, застосовуються стан­дартні терміни, фрази й вирази, стабільні мовні конструкції.

Основні компоненти логічної форми міркувань

Як видно, логічну форму міркування можна представити за допомогою спеціальної мови логіки. Основними компо­нентами такої мови є логічні й нелогічні терміни.

Логічні терміни звичайно в природній мові виражають за допомогою таких слів та словосполучень, як «усякий», «деякий», «є», «якщо..., тоді...», «...і...», «...або...» та ін.

У нелогічних термінах фіксується певна інформація, про яку йдеться у виразі. Це можуть бути як окремі слова, сло­восполучення, так і цілі речення.

Як видно, зміст міркування виражається саме у нело­гічних термінах. У зв'язку з цим поняття логічної форми можна тепер уточнити таким чином.

Логічна форма міркування — це його структура, яка ви­являється в результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Для того щоб її з'ясувати, можна замінити всі нелогічні терміни певними символами — змінними. Наприклад, роз­глянемо таке міркування: «Ця посадова особа скоїла злочин, тому що вона отримала хабар». Відновимо його у повному вигляді, тобто визначимо засновки й висновок цього міркування. У результаті отримаємо:

Якщо посадова особа отримує хабар, то вона скоює злочин.

Ця посадова особа отримала хабар._________

Ця посадова особа скоїла злочин.

Замінимо прості висловлювання, що входять до складу цього міркування і які є нелогічними термінами, відповідни­ми змінними р і q. Логічним терміном у даному випадку є тільки один сполучник — «якщо..., тоді...».

Отже, логічну форму нашого міркування можна тепер виразити за допомогою такої схеми:

Якщо р, тоді q.

____________

Отже, q.

Це схема правильного міркування. Які б конкретні ви­словлювання не підставлялись замість р та q, якщо засновки міркування будуть істинними, тоді і його висновок також буде істинним.

Визначення логіки як науки.

Термін «логіка» походить від давньогрецького слова «ло­гос» (Logos), що означає «слово» (або «речення», «висловлю­вання») і «смисл» (або «поняття», «судження»). У Давній Греції «логос» був одним із філософських термінів. До скла­ду філософії його вперше ввів Геракліт (близько 544 — бли­зько 483 до н. є.), який називав логосом вічну і всезагальну необхідність, деяку стійку закономірність.

У розвитку людської думки значення терміна «логіка» не­одноразово змінювалося. У даний час йому приписують що­найменше три основних значення. По-перше, термін «логі­ка» може вживатися у словосполученнях типу «логіка істо­рії», «логіка речей», «логіка подій», «логіка фактів», «логіка суспільного розвитку», «логіка економічної кризи» і т. ін. Тут слово «логіка» використовується для визначення певних взаємозв'язків, взаємозалежностей подій, дій людини. Воно вказує на певну закономірну послідовність речей і явищ.

По-друге, дуже часто у спілкуванні людей термін «логіка» використовується у зв'язку з таким феноменом як людське мислення. Усім відомі словосполучення «логіка мислення», «жіноча логіка», «де ж логіка?», «у його міркуваннях залізна логіка» тощо. У даному випадку слово «логіка» вживається для позначення обґрунтованості, доведеності положень, які висуває людина. Тут можна говорити про логіку як характе­ристику людського мислення.

І, нарешті, по-третє, термін «логіка» може бути викори­станий для позначення певної науки. Саме про цю науку і піде далі мова.

Аналіз історії становлення логіки як науки засвідчує цікавий факт: те, що сьогодні ми маємо на увазі, говорячи про логічну теорію, не завжди мало таку назву.

Так, Арістотель (384—322 до н. є.) взагалі не вживав у своїх роботах терміна «логіка». Лише в І ст. до н. є. учні й послідовники Арістотеля зі­брали разом і видали всі його логічні твори під загальною назвою «Органон» (що означає «знаряддя», «інструмент», а в даному контексті — «ін­струмент думки, пізнання»).

«Органон» складався із низки праць Арістотеля: «Категорії», «Про ви­тлумачення», «Перша аналітика», «Друга аналітика», «Топіка»» і «Про софістичні спростування». Власне логічними працями дослідники вважають «Першу аналітику» та «Другу аналітику». Тому іноді говорять, що логіку Арістотель іноді називав «аналітикою».

Стоїки постійно використовували в своїх логічних дослідженнях термін «діалектика», який згодом перейшов від пізньої античності до середніх віків через латинську традицію.

Так, за часів раннього середньовіччя (VIII—XII ст.) практично всі схо­ласти використовували саме цей термін. Однією з перших логічних праць того часу була «Діалектика» П'єра Абеляра (1079—1142). Цей же автор поруч із терміном «діалектика» починає застосовувати й термін «логіка» який згодом набув загального розповсюдження в XIII сторіччі.

П. Абеляром, зокрема, були написані такі праці, як «Вступні зауваже­ння до короткого викладу окремих питань логіки», «Логіка складових час­тин висловлювання» та ін.

У XIII ст. вийшов друком знаменитий підручник Петра Іспанського (1210/20—1277) «Короткий звід основ логіки». Цей підручник панував у навчальній літературі аж до початку XVI ст. Підручник Петра Іспанського витримав близько 50 видань у різних містах Європи протягом короткого періоду з кінця XV ст. до початку XVI ст.

Домініканець Ламберт із Осеру (сер. XIII ст.) сучасник Петра Іспансь­кого був автором праці «Звід логіки». У цій праці він чітко розрізнює тер­міни «логіка» і «діалектика».

Сигер з Брабанту (близько 1240—1282/3/4/5) видав книгу «Основні пи­тання логіки».

Термін логіка використовували також такі славетні філософи й логіки, як Фома Аквінський (1225/6—1274), Дуне Скотт (близько 1265/6—1368), Уільям Оккам (1281—1348). Останньому належить авторство книги «Звід всієї логіки». В Оксфордському університеті (місце навчання У, Оккама) цим трактатом користувались як підручником аж до кінця XVII ст.

Однак, у XIV—XVI ст. прихильники схоластичної традиції повертають­ся до старої термінології.

У працях представників гуманістичного напрямку для позначення нау­ки логіки також повсюдно використовується термін «діалектика». У сере­дині 30-х років XV ст. з'являється книга Лоренцо Валлі (1407—1457) «Питання діалектики проти арістотеліків».

Фундаментальна праця іншого гуманіста Рудольфа Агріколи (1443— 1483) має назву «Про діалектичне відкриття в трьох книгах» (1479).

До середини XVI ст. в Європі ця книга витримала 35 видань. У Кембріджі трактат Агріколи служив підручником з логіки до середини XVI ст..

Перша книга з логіки французькою мовою з'явилась в 1555 р. Вона належить перу Петра Рамуса (1515—1572) — видатного представника гума­ністичного руху у Франції. Вже через рік ця книга була видана латиною — міжнародною мовою вчених цієї епохи. Лише до кінця XVI ст. вона вида­валася 111 разів у різних містах Європи, а до 1770 р. «Діалектика» витри­мала 249 видань.

У Новий час (XVII ст.) термін «логіка» знову отримує своє визнання. Вирішальна роль в його реабілітації належить впливовій для свого часу праці Антуана Арно (1612—1694) і П'єра Ніколя (1625—1695) «Логіка, або мистецтво мислити», яка відома також під назвою «Логіка Пор-Рояля». З сучасної точки зору навряд чи можна говорити про цей підручник як про підручник саме з логіки. Здебільшого це вчення про метод, що дозволяє

розвинути мислення людини. Впродовж значного періоду «Логіка Пор-Рояля» вважалась чи не єдиним прийнятним підручником з логіки, який згодом був перекладений латиною і англійською мовою і неодноразово перевидавався (щонайменше 48 разів до початку XIX ст.).

Наступний значний крок для утвердження терміна «логіка» здійснив Еммануїл Кант (1724—1804). Саме він вперше називає арістотелівську, схо­ластичну логіку — формальною логікою.

Після нього цей термін стає широко вживаним.

Найузагальненіше визначення логіки як науки, яке дається їй у літературі, є таким: логіка — це наука, яка вивчає мислення людини. Із цього визначення випливає, що предметом логіки є мислення. Певною мірою це дійсно так: логіка тісно пов'язана з мисленням. Однак мислення — це дуже складний та багатогранний об'єкт для дослідження. Не випадково його образно іноді називають «всесвітом навколо нас». Будучи складним феноменом, мислення вивчається ба­гатьма науками: філософією, кібернетикою, мовознавством, естетикою, психологією, нейрофізіологією тощо. Логіка зна­ходиться серед цих наук.

Таким чином, визначення логіки як науки, наведене ви­ще, не відбиває специфіку логічного знання, бо є надто ши­роким: його слід обмежити. Це можна зробити таким чи­ном: логіка — це наука, яка вивчає мислення, втілене в мові. Дійсно, мислення не існує без мови. Воно здійснюєть­ся в найтіснішому зв'язку із мовленням, його результати фіксуються у мові. Наші думки не можуть існувати поза мо­вними формами.

Хоча друге визначення є вже кращим, ніж перше: у ньо­му певною мірою визначена специфіка логіки при вивченні мислення (логіка вивчає не просто мислення, а лише його мовні форми), однак воно також є надто широким. Справа у тому, що таке визначення може цілком підходити й до такої науки як лінгвістика.

У чому ж полягає специфіка логіки порівняно із лінгвіс­тикою? Логіка відрізняється від лінгвістики тим, що під час вивчення природної мови її не цікавить створення загальної теорії мови, що є основним завданням лінгвістів; мета ло­гіки — виразити цією мовою схеми, способи, форми мірку­вань людини, відмежувати правильні способи від неправи­льних та систематизувати перші. Тому можна сказати, що предметом логіки, на відміну від лінгвістики, є не просто природна мова, а міркування людини, виражені природною мовою. І не просто міркування, а їх структурні аспекти.

У зв'язку з цим логіку тепер можна визначити як науку, яка вивчає форми (схеми, способи) міркувань.

Слід зазначити, що логіка розглядає міркування з точки зору того, яким воно повинне бути. її не цікавлять мірку­вання конкретних людей: міркування генія, дитини, хворого і т. ін. Вона лише встановлює умови, при яких міркування буде правильним.

Логіка — це не описова, а нормативна наука. В цьому відношенні вона зближується з правознавством. Подібно до того, як у праві визначаються закони, норми, за якими по­винна жити та діяти будь-яка людина у суспільстві, логіка вивчає закони, норми, за якими повинне будуватися будь-яке міркування цієї людини.

Формальна логіка є наука про закони й форми правиль­ної побудови думки.

Формальна логіка вивчає закони і правила, яким підлягає мислення людини в процесі пізнання нею істини. До завдань формальної логіки не входять дослідження того, чому наше мислення набуває форми понять, суджень, умовиводів, як скла­далися ці логічні форми у процесі становлення людини і її мислення, що являли вони собою на ранньому ступені роз­витку мислення, яку пізнавальну роль виконує кожна логіч­на форма, взаємозв'язок форми мислення і т. д. Ці й інші питання, що відносяться до логічної природи і сутності фор­ми мислення, з'ясовує діалектична логіка. Формальна ж ло­гіка досліджує лише одну сторону мислення — його струк­туру. Цим вона відрізняється від будь-якої іншої науки, що вивчає мислення людини.

Формальна логіка досліджує форми мислення як форми відтворення відносно постійних, якісно визначених предметів і явищ, стійких зв'язків і відносин. Вона вивчає структуру готових, що склалися, форм мислення, відхиляючись від про­цесу їх формування і розвитку.

Формальна логіка, вивчаючи мислення з боку його логіч­ної структури, відхиляється від конкретного змісту думки. Але формальна логіка не байдужа до змісту думки взагалі; вона вивчає логічні форми як змістовні, а не чисті форми Формальна логіка відокре-млюється від конкретного змісту, щоб виявити структуру логічних форм, розкрити закони будови і зв'язків думки. У самому ж процесі мислення закони і правила формальної логіки настільки тісно пов'язані з кон­кретним змістом, що ми не можемо перевірити їхню дію, не звернувшись до конкретного змісту думки. Так, щоб пере­вірити, чи дотримано у процесі того чи іншого міркування вимоги закону тотожності, ми маємо зіставити думки (по­няття) за їхнім змістом.

Логіка ніколи не була нейтральною до філософської бо­ротьби. У логіці завжди було (і є) багато різноманітних шкіл і течій.

За своїми завданнями, за своїм відношенням до інших наук формальна логіка є наукою філософською.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти