ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Загальна характеристика поняття

Поняття - форма мислення, яка відтворює предмети і явища в їхніх істотних ознаках.

Ознаками вважають все те, чим предмети відрізняють­ся один від одного або подібні між собою. Істотними назива­ють таку сукупність ознак предмета, кожна з яких необхід­на, а всі разом достатні, щоб відрізнити даний предмет (чи множину предметів) від будь-якого іншого. Так, знання того, що квадрат має ознаки ромба і прямокутника, дає мож­ливість відрізнити його (квадрат) від будь-яких інших гео­метричних фігур.

Поняття та уявлення

Розкриваючи специфіку поняття, його порівнюють з іншими формами мислення (із судженням і умовиводом), а також з уявленням — найдосконалішою формою чуттєвого відображення дійсності. Може виникнути запитання: а чомуне з відчуттями й сприйняттями? Тому, що уявлення знач­но подібніші до поняття, ніж відчуття і сприйняття. По-перше, останні виникають при безпосередньому контактілюдини з предметами матеріального світу і тут же «згаса­ють». А уявлення, як і поняття, постійно перебувають у свідомості людини. Щоправда, їх (уявлення) доводиться ак-туалізовувати, піднімати з «архівів пам'яті», оскільки уяв­лення — це відтворення в пам'яті зовнішності тих пред­метів, які раніше сприймалися. Завдяки уявленням люди­на може вільно оперувати чуттєво-наочними образами пред­метів. А по-друге, уявлення — це чуттєві образи речей, які(образи) уже зазнали попередньої мисленої обробки.

Поняття, як і уявлення, відображають предмети, яви­ща та їх ознаки. Проте між ними існують і суттєві відмінності. Прийнято вважати, що поняття відображає множину пред­метів, а уявлення — лише один предмет. Це, безумовно, стосується сприйняття. А з уявленням справа складніша вжехоча б тому, що в ньому наявний момент узагальнення. В уявленні, як правило, «стирається» індивідуальна непов­торність сприйнять, а іноді відбувається і свідоме узагаль­нення, групування образів предметів у складне уявлення. До того ж, у логіці визнається факт існування одиничних понять, що зближує їх з уявленнями.

Поняття і уявлення різняться і за змістом. Часто понят­тя називають абстрактними, а уявлення конкретними. Та конкретність образу передбачає не лише багатство відоб­ражених ознак (уявлення, як правило, відображає більше ознак, ніж поняття), а їх координацію та субординацію. В уявленні ж відображені ознаки предметів координовані, але не субординовані, зокрема істотні ознаки тут не віддеференційовані від неістотних. Іншими словами, уявлення є «дифузійно » -конкретним.

Вважається, що поняття відображають ознаки, які є одночасно загальними, істотними, необхідними;, внутріш­німи та опосередкованими, а уявлення — одиничні, не­істотні, випадкові, зовнішні, безпосередні; що в понятті мисляться й ознаки, недоступні для органів чуття; що зміст понять чітко окреслений; що завдяки поняттям людина глибше проникає в саму сутність речей, набуває здатності практично впливати на них, змінювати їх. Загалом це так, хоча в уявленнях, як уже зазначалося, присутній і момент узагальнення, і осягнення істотних ознак (принаймні умов­но-істотних). Це особливо стосується уявлень, які супро­воджують моральні, естетичні, політичні та інші оцінки.

Зміст уявлень має індивідуальний, суб'єктивний відтінок, оскільки залежить від власного життєвого досвіду, психіч­них особливостей людини тощо. Уявлення — це образи ре­чей, які використовуються насамперед для «власного вжит­ку». А поняття з самого початку готуються для інших (а тому й для себе), для спілкування. З них елімінується (ви­лучається) все суб'єктивне. Вони мають загальнолюдський характер. Цьому сприяє і закріплення поняття за відповід­ним терміном. Уявлення ж не обов'язково об'єктивуються з допомогою мови, а коли й передаються засобами мови, то, як правило, багато втрачають у змісті, індивідуальній не­повторності тощо.

Важко перебільшити роль уявлень у житті людини. Вони є тим матеріалом, «сировиною», з якої виготовляються мислені образи, зокрема й поняття. Завдяки уявленням людина впізнає предмети і явища, які раніше сприймала, розрізняє їх, орієнтується в матеріальному світі.

Порівнюючи образи сучасного, дані у відчуттях і сприйняттях, з уявленнями і проникаючи подумки у майбутнє в його чут­тєвому «вбранні», вона осягає плин часу. Людині постійно доводиться співставляти зміст понять з відповідними уяв­леннями. Правда, в цій ситуації можлива помилка, яка ви­являється зокрема в тому, що уявлення приймаються за поняття. Це створює ілюзію наявності справжніх, тобто теоретичних, знань. І з цим треба рахуватися.

Уявлення людини якісно відрізняються від уявлень тва­рин. В уявленнях людини містяться в «знятому» вигляді життєвий досвід, практика, а через них — і результати мисленого пізнання світу.

Із визначення «поняття» випливає, по-перше, що поняття — це уявний образ предмета, його відображення, а не сам пред­мет. Тому поняття про предмети не можна сплутувати із са­мими предметами, відбитими в цих поняттях. Поняття — це логічна форма думки, думка про предмет.

Предмет думки — це той предмет або явище, про який мислить людина. Предметами думки можуть бути як мате­ріальні предмети і явища, так і думки про ці предмети, які існують в об'єктивній дійсності, і предмети та явища виду­мані (Бог, русалка).

По-друге, поняття відтворює не все, що має предмет, не всі його ознаки, а тільки істотні.

Ознакою називається все те, в чому предмети схожі один з одним або чим різняться.

Кожен предмет і явище матеріального світу мають чис­ленні різноманітні ознаки. Одні з них істотні, інші — не­істотні.

Істотні ознаки — це такі ознаки, котрі відображають природу предмета, його сутність і відрізняють його від усіх інших предметів. Істотними ознаками є загальні та необхідні ознаки, такі, котрі належать усім предметам роду і без яких предмет немислимий.

Неістотні ознаки — це ознаки, наявність або відсутність котрих не приводить до зміни природи предмета чи явища. Неістотні ознаки є ознаками нестійкими, зовнішніми, одинич­ними, які не виражають властивості предмета. Різниця між істотними й неістотними ознаками відносна, ознака, що є істот­ною, із розвитком і зміною предмета може перетворитися в неістотну, і навпаки. Ознака неістотна в одному відношенні може виявитися істотною в іншому. Критерієм істотності ознак, які відтворюються поняттям, є суспільна практика людини.

Поняття відрізняється від уявлення. Уявлення, як і по­няття, відбиває предмет у його ознаках. Тільки поняття відтво­рює істотні ознаки, а уявлення — предмет у сукупності най­різноманітніших його ознак. Уявлення багатше, ніж понят­тя, воно відбиває більшу кількість ознак предмета, але понят­тя відображає предмет глибше, воно дає нам знання про вла­стивість предмета, тоді як уявлення властивості речей і явищ не розкриває.

Поняття — результат глибокого пізнання предметів або явищ. Щоб утворити поняття, необхідно вивчити предмет в усіх істотних його проявах. Вироблення того чи іншого по­няття завжди є кроком уперед у пізнанні навколишнього світу, щаблем у розвитку науки.

У процесі утворення понять користуються такими логіч­ними способами, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагуван­ня, повідомлення.

При вивченні предмета, визначенні його істотних ознак доводиться постійно порівнювати його з іншими.

Порівнянням називається зіставлення предметів із ме­тою визначення їх схожості й відмінності.

Порівняння дає змогу виявити загальне у предметів, те, чим вони схожі, а також чим вони відрізняються один від одного, дати оцінку виявленим ознакам, згрупувати предме­ти в класи тощо. Порівняння здійснюється на основі взає­модії аналізу і синтезу.

Аналізом називається мислений поділ предмета на його складові частини.

Перш ніж виділити істотні ознаки предмета, необхідно зна­ти, що становить або чим є даний предмет, які ознаки, елемен­ти, сторони складають його. Слід дослідити кожну властивість окремо та у зв'язку з іншими властивостями. Це досягається за допомогою аналізу.

Вивчивши предмет за частинами, необхідно потім пізна­ти його в цілому. Це завдан-ня вирішує синтез.

Синтезом називається уявне поєднання частин предме­та, розчленованого аналізом, у єдине ціле.

Аналіз і синтез перебувають у нерозривній єдності, вони взаємопов'язані і взаємо-обумовлені: аналіз завжди допускає синтез, а синтез — аналіз.

Будь-який предмет має чимало властивостей і ознак. Щоб утворити поняття, необхідно відібрати із маси виділених ана­лізом лише суттєві. Тому у процесі вироблення понять зав­жди використовується такий логічний спосіб, як абстрагу­вання.

Абстрагування — це уявне виділення істотних ознак предмета і відокремлення від маси інших властивостей. Ре­зультат абстрагування називається абстракцією. У цьому розумінні будь-яке поняття є абстракція.

При утворенні поняття вивчаються не всі предмети кла­су, а тільки деякі. Істотні ознаки, виділені в окремих пред­метів через узагальнення, поширюються на решту предметів класу, на клас у цілому.

Узагальнення — це такий логічний спосіб, завдяки яко­му здійснюється уявний перехід від одиничного до загально­го через об'єднання однорідних предметів у класи на основі їхніх спільних ознак.

Вироблення поняття — це не одноактна дія, а складний пізнавальний процес. Формування понять нерозривно пов'я­зане із практичною діяльністю людини. Практика — основа виникнення і розвитку понять, а також критерій їх істин­ності. Вироблене поняття використовується потім як засіб подальшого пізнання навколишнього світу.

 

Поняття і слово

 

Мислення не існує поза матеріальною оболонкою. Такою оболонкою, безпосеред-ньою дійсністю мислення є мова і мовлення.

Поняття й слово — не одне й те саме. Поняття є категорія мислення, слово — категорія мови. І як думка перебуває в нерозривному зв'язку з мовою, так і поняття органічно по­в'язане зі словом.

Слово — матеріальна дійсність поняття. Поняття не може існувати інакше, як втілившись у слові. Слово виражає й за­кріплює певне поняття.

Поняття може бути виражене одним словом (наприклад, держава) або сполученням слів (державне право).

Для позначення кожного нового поняття використовуєть­ся будь-яке попереднє слово або нове сполучення попередніх слів. Але вибір певного слова для вираження нового поняття не випадковий. Слово має найадекватніше виражати понят­тя. Якщо ж підшукане слово не точно виражає поняття, не відповідає позначеному предмету, його намагаються замінити іншим, точнішим словом. Так, у колишньому карному про­цесі протягом тривалого часу для позначення істини, що уста­новлює суд, уживався термін "матеріальна істина". Однак з часом його піддавали все більшій критиці, як термін неточ­ний, двозначний. Нині юридична наука користується термі­ном "об'єктивна істина". Уточнення найменувань — справа не тільки природна, а й необхідна, воно сприяє виробленню сучаснішої термінології.

Поняття, закріпившись у слові, постає потім як його зна­чення. Тому з'ясування значення слова є не що інше, як уста­новлення того, яке поняття виражає дане слово.

Одне й те ж слово може виражати не одне, а кілька по­нять і, отже, мати не одне, а кілька значень. Наприклад, під словом "гіпотеза" розуміють "форму мислення" та "частину норми права". Слова, однакові за звучанням, але різні за своїм значенням, дістали назву омоніми. Наявність у мові омонімів викликає необхідність з'ясувати значення слів, що вживаються у практиці мислення.

Чимало уваги приділяється уточненню значення слів у юридичній науці й практиці. Теорією держави і права та іншими правовими науками розроблено спеціальний спосіб тлумачення правових норм, який дістав назву граматичного або словесного тлумачення, мета якого — з'ясування змісту юридичних норм. Щоб правильно застосувати правову нор­му до конкретного випадку, необхідно з'ясувати її зміст. А для цього насамперед треба розкрити значення тих слів, у яких виражена норма права. У ряді випадків законодавець сам установлює значення слів, котрими він користується. У тих випадках, коли в законі відсутня вказівка на те, у якому значенні вжито те чи інше слово, зміст слів визначається судовою практикою або правовою теорією.

Здатність слів виражати різні поняття породжує іноді плутанину, неясність в аргументації. Тому в науці користу­ються не просто словами, а термінами.

Термін слово чи група слів, які позначають один-єдиний пред­мет (чи певну групу предметів) і вживаються в даній науці з одним чітко визначеним значенням і відповідним змістом.

Науковий термін позначає певний предмет (чи клас пред­метів) і виражає поняття про нього. Сукупність термінів, які вживаються в тій чи іншій науці, становить її терміно­логію.

Будь-яка наука прагне, щоб кожен термін мав єдине зна­чення. Багатозначність термінології призводить до усіляких непорозумінь у суперечках, дискусіях, до помилок як у мис­ленні, так і в практиці. Неточна термінологія викликає не­визначеність у мисленні, сплутування понять і сплутування явищ дійсності. Тому питання термінології не байдужі будь-якій науці.

 

Зміст і обсяг поняття

Будь-яке поняття має обсяг та зміст.

Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття ста­новлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізня­ють його від інших схожих предметів. Так, зміст поняття "крадіжка" складають такі ознаки: 1) таємне 2) викрадення 3) особистого майна громадян. Змістом поняття "угода" є сукупність таких ознак: 1) дія, спрямована на 2) установлення, 3) зміну або 4) припинення 5) громадянських правовідносин.

Зміст поняття не очевидний, він не даний нам у слові безпосередньо. Наприклад, із самого слова "правовідносини" не видно, які ознаки складають зміст поняття, вираженого цим словом. Зміст поняття може бути установлений (роз­критий) тільки за допомогою визначення цього поняття (див. розділ 3).

Зміст багатьох юридичних понять указаний у законі. У випадках, коли зміст того чи іншого юридичного поняття в законі не поданий, він установлюється правовою наукою і судовою практикою.

З'ясування змісту понять має важливе значення для пізнання й практики. Доти, доки ми не установимо зміст поняття, яке нас цікавить, його ознаки, нам не зрозуміти вла­стивості предмета, що виражається цим поняттям, ми не зможемо точно і чітко відмежувати цей предмет від суміж­них із ним, допускатимемо плутанину в мисленні.

Обсяг поняття сукупність предметів або явищ, мис­лимих у понятті.

Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поши­рюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "дерево" становить усі предмети, до яких належить це поняття, тобто усі дерева; обсяг поняття "держава" — усі держави; обсяг поняття "крадіжка" — всі злочини, що мають ознаки цього поняття, та ін.

Сукупність предметів, що складають обсяг поняття, називається логічним класом.

Окремі одиничні предмети класу (сукупність) називаються індивідами або елементами класу (сукупністю). Наприк­лад, "місто Київ" є елементом класу міст; "злочин, скоєний Петровим",— елемент класу злочинів. Характерною особли­вістю елемента сукупності є те, що він називається або може бути названий власним іменем.

Для того щоб визначити, чи входить той чи інший оди­ничний предмет до класу (сукупність) поняття, яке нас ціка­вить, чи є він елементом даної сукупності, необхідно виходи­ти зі змісту понять. Якщо предмет має всі ознаки, які склада­ють зміст даного поняття, то він входить до класу цього по­няття і до нього воно застосовне. Якщо ж одиничний пред­мет не має усіх ознак поняття, то він не є елементом класу, вираженого цим поняттям. Це положення має важливе зна­чення в судовій практиці при визначенні юридичної оцінки правових явищ, і особливо до карно-правової кваліфікації злочинів. Так, якщо конкретне діяння не має хоча б однієї ознаки крадіжки, то воно не може бути кваліфіковане як крадіжка, включене до обсягу цього поняття.

Сукупність (клас) може складатися з одного елемента, наприклад, "Українська юридична академія", із численних елементів ("договір купівлі-продажу", "злочин", "крадіжка") або безлічі елементів ("атом", "електрон", "сутність", "явище" і т. ін.). Л такі класи, як "русалка", "вічний двигун", "кен­тавр" тощо, не мають жодного реального предмета.

Сукупність (клас) включає до свого складу не тільки еле­менти, а й різні їхні сполуки (групи). Елементам цих груп належать певні, специфічні для даної сполуки ознаки, такі, що не притаманні елементам інших сполук. Групи елементів тієї чи іншої сукупності (класу), які складаються з елементів, котрі мають певні відрізнювальні властивості, називаються підкласами. Наприклад, сукупність (клас) угод складається з окремих конкретних юридичних угод, які є її елементами. Із цих елементів всередині класу угод можна скласти підкласи, наприклад, підклас позики, кредиту, купівлі-продажу, запові­ту тощо. Кожен такий підклас утворюється за певною озна­кою, притаманною тільки тим елементам, котрі входять до нього.

Зміст і обсяг понять взаємопов'язані. Цей взаємозв'язок виражений у логічному законі зворотного відношення між обсягом і змістом поняття, котрий формулюється так: зі збільшенням змісту поняття зменшується його обсяг і зі збільшенням обсягу поняття зменшується його зміст.

Візьмімо такі два поняття: "злочин" і "посадовий зло­чин". Великий обсяг має поняття "злочин", оскільки воно поширюється на всі злочини, а поняття "посадовий злочин" охоплює тільки частину злочинів, ті, які є посадовими. Зміст же буде більшим у поняття "посадовий злочин", оскільки окрім ознак, властивих усілякому злочину, воно включає ще й ознаки специфічні, ті, якими посадові злочини відрізня­ються від інших.

Таким чином, більший обсяг — менший зміст, більший зміст — менший обсяг поняття.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти