ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Предмет, об’єкт, суб’єкти макроекономіки. Функції макроекономіки

Предмет, об’єкт, суб’єкти макроекономіки. Функції макроекономіки

 

Макроекономіка, також макроекономія або макроекономічна теорія (від грец. грец. μακρός "великий"; грец. οἶκος, "дім" та грец. νόμος, "закон") — галузь економічної науки або частка націонал-економії, яка вивчає поведінку народного господарства як єдиного цілого в контексті аналізу глобальних ринків та їх взаємозв'язків.

Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

Суб'єкти макроекономіки:

1. Сектор домашніх господарств.

2. Підприємницький сектор.

3. Держава (встановлює інституційні зв'язки).

4. Сектор за кордон.

Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни з метою отримання прибутку..

Державний сектор – це всі державні підприємства, інститути та установи. Основне завдання держави полягає у створенні суспільних благ, які надходять споживачам на безоплатній основі (безпека, досягнення фундаментальної науки та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур).

Зовнішній економічний сектор включає всі економічні суб’єкти, що знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Функції макроекономіки

1. Пізнавальна функція полягає в дослідженні економічних процесів і явищ на макрорівні, побудови моделей цих процесів та визначенні основних макроекономічних заходів підвищення економічного зростання. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практично функція макроекономіки.
2 Практична функція полягає в тому, щоб на основі економічного аналізу виробляти науково обґрунтовані практичні рекомендації ефективної економічної політики.
3. Виховна функція полягає у виробленні нового, ринкового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини.

 

Методологія та методи макроекономічних досліджень

 

 

Для того щоб виявити суть макроекономічних процесів і явищ та ефективно управляти економікою в умо­вах ринку існує набір методів і інструментів, за допомогою яких здійснюються макроекономічні дослідження. У загальнонауковому значенні термін “метод” означає “шлях пізнання”, засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій з метою мисленого відтворення предмета, що вивчається. Стосовно макроекономіки – це означає шлях пізнання суті макроекономічних законів, закономірностей.
При дослідженні макроекономіки використовуються такі діалектико-матеріалістичної методи, як: абстракція; аналіз; синтез; індукція; дедукція та ін.
До дійових методів макроекономічного дослідження належить економіко-математичне моделювання. В за­гальному вигляді макроекономічні моделі – це математичні рівняння, в яких виражені (змодельовані) реальні економічні процеси в абстрактному вигляді.
При створенні моделі важливо знайти функцію, яка б пов'язувала ендогенні та екзогенні параметри макромоделі.
Ендогенні параметри – це величини, що визначаються в результаті розв'язання моделі (наприклад, рівень зайнятості, інфляції, величина національного доходу, ставка процента та ін.).
Екзогенні параметри – величини, що знаходяться поза макромоделлю (питання техніки і технологій економічної ефективності, виробництва, поведінки споживача та ін.).

При аналізі макроекономічних подій використовуються знайомі загальні методи економічної теорії: позитивний та нормативний, аналіз, синтез, індукція, дедукція та інші. Але, окрім них, вживаються специфічні методи. Такими методами передусім є:

· аґреґування;

· моделювання;

· принцип рівноваги.

З самого початку було зазначено, що від мікроекономіки макроекономіку відрізняє не лише предмет, але й принцип аґреґування. В макроекономіці відбувається об’єднання окремих елементів в сукупність – замість всіх конкретних ринків розглядаються чотири: ринок благ (товарів та послуг), ринок праці, ринок грошей та ринок цінних паперів (або фінансовий ринок, що об’єднує два останніх).

 

 

ВВП: економічний зміст та методи розрахунку

 

Валовий внутрішній продукт та методи його розрахунку.

ВВП – це ринк.вартість кінц.продукції або додана вартість, ств.резидентами всередині країни. Кінц.продукцією є лише та частка ВВ, яка спрямив.на невиробн.споживання, інвестування та експорт. Це озн., що при обчислення ВВП із ВВ має відніматися проміжна продукція, тобто МВ, які використ.

ВВП можна обчислити трьома методами:

1) виробничим методом: ВВП = (ВВ – МВ) + чпп, де (ВВ – МВ) — додана вартість усіх галузей економіки, ЧПП — чисті продуктові податки, тобто продуктові податки мінус субсидії;

2) методом доходів (розподільчим):

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + ЧНП, де ЗП — зарплата найманих працівників, ВКП — валовий корпоративний прибуток, ЗД — змішаний дохід, ЧНП — чисті неприбуткові податки, тобто неприбуткові податки мінус субсидії;

3) методом видатків (кінцевого використання). ВВП, обчислений цим методом, відображає основну тотожність національних рахунків і є основним предметом макроекономічного аналізу. Тому формулу ВВП за цим методом побудуємо на базі англійської абре-
віатури:

Y = C + І + G +NX,

де Y — валовий внутрішній продукт, С — споживчі видатки, І — валові приватні інвестиції, G — державні закупівлі, NX — чистий експорт, який обчислюється як різниця між експортом (Х) та імпортом (М), тобто NX = X – M.

 

Сукупний попит (AD): структура, цінові та нецінові чинники

 

 

Сукупний попит (СПо) – це реальний обсяг національного продукту, який економіка має намір закупити з метою задоволення своїх платоспроміжних потреб. У грошовій (номінальній) формі сукупний попит визначається сукупними витратами економіки на закупівлю товарів та послуг, які складаються із споживчих витрат, валових інвестицій, державних закупок і чистого експорту. Співвідношення між сукупним попитом і сукупними витратами можна виразити формулою:

Спо · Ц = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де Ц – середня ціна на товари та послуги.

Сукупний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни. У зв’язку з цим на графіку крива сукупного попиту набуває вигляду негативної похилої лінії (див. рис.1.1).

 


Рис.1.1. Крива сукупного попиту.

За своєю формою крива сукупного попиту аналогічна кривій одно товарного попиту, тобто попиту на окремі види товарів (хліб, цукор, вугілля тощо). Але за своїм змістом вони суттєво відрізняються. Однотоварний попит знаходиться в оберненій залежності від ціни товару безпосередньо. Чим вища ціна – тим нижчий однотоварний попит і навпаки. Це пояснюється ефектом доходу та ефектом заміщення. Коли ціна падає, незмінний номінальний доход дає змогу покупцям придбати більше окремих товарів та послуг, оскільки він збільшується в реальному вимірі (ефект доходу). Крім того, зниження ціни на певний товар означає, що він став дешевший, порівняно з іншими товарами аналогічного призначення. Це означає, що зниження ціни певного товару буде стимулювати покупців до заміщення цим товаром інших, аналогічних товарів, ціна яких не змінилася. Отже, зниження ціни певного товару і примушує споживачів збільшувати на нього попит (ефект заміщення). Але така реакція покупців на ціну не має відношення до сукупного попиту, оскільки він характеризує попит на сукупний товар, тобто реальний ВВП. Особливістю сукупного попиту полягає в тому, що він не залежить від ціни ВВП безпосередньо. Це пояснюється тим, що сукупна економіка як суб’єкт попиту є одночасно і продавцем, і покупцем ВВП. Ефект відсоткової ставки полягає в тому, що при зростанні цін покупцям товарів та послуг потрібно більше грошей для оплати угод. Отже, зростає попит на гроші, що при незмінній грошовій масі викликає підвищення їх ціни, тобто відсоткової ставки. Внаслідок цього сукупний попит зменшується за рахунок попиту на ті товари, для купівлі яких потрібно брати гроші в кредит. Це стосується в першу чергу інвестиційних товарів, а також високо вартісних товарів споживчого призначення, до яких відносяться переважно товари довгострокового використання (автомобілі, квартири, телевізори тощо).

Ефект багатства виражається в тому, що при зростанні цін реальна вартість, тобто купівельна спроможність, накопичених фінансових активів із фіксованим доходом (облігації, строкові депозити тощо), що знаходяться у населення, зменшуються. В такому випадку власники фінансових активів стають реально біднішими, що скорочує їхній попит. І навпаки, за умов зниження цін реальна вартість фінансових активів збільшується, що підвищує попит з боку їхніх власників.

Ефект чистого експорту відбиває вплив зовнішнього сектора економіки на сукупний попит і ВВП. Він проявляється тоді, коли ціни на вітчизняні товари зростають або зменшуються порівняно з цінами на іноземні товари. Якщо внутрішні ціни піднімаються стосовно цін за кордоном, то покупці почнуть віддавати перевагу імпортним товарам, що викличе збільшення імпорту. Натомість іноземці почнуть купувати менше вітчизняних товарів, що викличе зменшення експорту. Отже, за інших незмінних умов зростання цін всередині країни викликає збільшення імпорту і зменшення експорту. Внаслідок цього скорочується чистий експорт у складі сукупного попиту.

Розглянуті вище фактори є ціновими факторами сукупного попиту, які опосередковано реалізують обернену залежність сукупного попиту від ціни. Їхній вплив на сукупний попит відтворюється на графіку за допомогою руху економіки вздовж нерухомої кривої сукупного попиту.

Для макроекономічного аналізу велике значення має кут нахилу кривої сукупного попиту. Це залежить від того наскільки суттєво цінові фактори впливають на сукупні витрати. Так, закупки товарів та послуг за рахунок кредиту та доходу від фінансових активів займають незначну частку в сукупних витратах. Зміни в чистому експорті під впливом цін також не можуть справляти суттєвого впливу на динаміку суттєвих витрат. У зв’язку з цим реально припустити, що еластичність сукупного попиту стосовно ціни є невисокою, а крива сукупного попиту більше тяжіє до вертикальної лінії.

Крім ціни на сукупний попит впливає безліч інших факторів економічної кон’юнктури, які не пов’язані зі зміною товарних цін. Усі ці фактори є неціновими. Наслідком їхнього впливу на сукупний попит є зміщення його кривої вправо або вліво (див.рис.1.2).

До числа основних нецінових факторів сукупного попиту можна віднести очікування, зміни в економічній політиці держави, зміни в світовій економіці.

Рис.1.2. Вплив нецінових факторів на сукупний попит.

Зміни в світовій економіці. Оскільки на сукупний попит впливає чистий експорт, то це означає, що зміни. які відбуваються в кон’юнктурі міжнародної торгівлі теж впливають на сукупний попит. Вказані зміни можуть відбуватися в кількох напрямках.

Перший – зростання економічної активності у наших торгових партнерів. У цьому випадку у торгових партнерів зростає ВВП, що викликає зростання їхнього попиту на наші товари і збільшення нашого експорту. Це збільшує сукупний попит і зміщує його криву вправо.

Другий – зміна рівня цін у наших торгових партнерів. Якщо їхні внутрішні ціни зростають, то наші товари стають відносно дешевшими і більш привабливими для них, що збільшує наш експорт і сукупний попит. а його крива зміщується вправо. Аналогічно впливає на сукупний попит зміна курсу валюти наших торгових партнерів, яка може викликатися змінами в кон’юнктурі на валютних біржах.

Третій – зміни в торговій політиці наших партнерів. Якщо у відносинах з нашою країною акценти у торговій політиці вони зміщують в бік населення ролі протекціоністських механізмів, то наш експорт падає. Якщо ж перевага надається механізмам вільної торгівлі, то наш експорт збільшується. Це впливає на чистий експорт як компонент сукупного попиту, що зміщує його криву у відповідний бік.


 

LM – ліквідні гроші.

Аналіз системи:

1) 1-ий графік характеризує рівновагу на товарному ринку, який зображується за допомогою «кейнсіанського хреста»;

2) 2-ий графік хар-зує рівновагу на грошовому ринку при чому пропозиція грошей приймається як нееластична за ставкою %, а попит на гроші еластичний за ставкою %;

3)попит на гроші представлений як одночасно залежний від ставки % (і ↑ => МD ↓) і як залежний від реального продукту (Y↑=> МD↑);

4) під впливом змін на товарному ринку, які спричинили ↑ реального ВВП, на грошовому ринку ↑ попит на гроші, що призвело до зростання ставки %. (МD↑=>і ↑)

5) лінія LM формується в результаті поєднання значення ставки % та Y, що означає формування одночасно рівноваги на товарному та грошовому ринках.

Залежність: Y↑=> МD↑=>і ↑.

Рівняння моделі LM виводиться з основних тотожностей грошового ринку:

1) МD = МS; 2) МS = М/Р; 3) МD =k*Y – h*i,

k – коеф чутливості попиту на гроші від Y; показує на скільки одиниць зміниться МD у разі зростання Y на 1. k = ∆M/∆Y.

h – коеф чутливості МD за ставкою %; показує на скільки зміниться МD за зміни ставки % на 1.

4) виходячи з першої рівності: M/P = k*Y – h*i.

Остаточний варіант рівняння LM: Y = 1/k*M/P + h/P*i.

Зміни у грошовій політиці ілюструє графік:

Модель IS-LM (Хікса-Хансена) показує рівновагу в економіці, яка утворилася в результаті досягнення рівноваги одночасно на товарному, фінансовому і грошовому ринках. Дана модель пояснює як повинна поєднуватись фінансова та грошова політики для досягнення макроекономічної рівноваги в економіці. При цьому негативні наслідки одної політики можуть бути нейтральними за допомогою втручання іншої політики


Наслідки інфляції

Внаслідок інфляції у соціальному та економічному житті країни відбуваються значні зміни:

· У соціальній сфері відбувається перерозподіл доходів та багатства між різними верствами суспільства:між тими, хто має фіксовані доходи (працівники, які одержують заробітну плату з бюджету, пенсіонери, студенти тощо) та фіксований відсоток від доходів, і тими, хто має товари та нерухомість на користь останніх;від кредиторів до боржників;

· зменшення зацікавленості у продуктивні діяльності

· зменшення реальних податкових надходжень - суб’єкти розуміють вигідність слати податків знеціненими грошима, отже зацікавлені у розкручуванні інфляції – Ефект Олівера – Танзі

Стягнення інфляційного податку – збільшення грошей, як готівки у період передбачає зменшення їх реальної вартості ( купівельної спроможності) .І податок сплачується тими, хто тримає гроші на рахунку у формі готівки, а отримувачем є д.

Tinfl = П*M/P P – рівень реальних грошових залишків на рахунках у населення.

Ефект Фішера i = iN - П
Усе це призводить до зростання безробіття, зниження життєвого рівня всіх верств населення, посилення соціальної напруженості в суспільстві.
Антиінфляційна політика

Учені-економісти, узагальнивши інформацію щодо інфляційних процесів, нагромаджену впродовж тривалого часу в усіх країнах світу, дійшли таких висновків:
Повністю позбутися інфляції в сучасних умовах неможливо, оскільки не можна ліквідувати чинники, які її спричинюють. Протидіяти інфляції можна лише через реалізацію державної політики, яка б поєднувала цілі та методи довго - й короткотривалого характеру. Антиінфляційна політика є складовою соціально-економічної політики держави і тому має узгоджуватися з останньою.Методи антиінфляційної політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду і типу інфляції, особливостей ЇЇ вияву в різних країнах.
Найважливішою складовою антиінфляційної стратегії уряду є запобігання інфляційним очікуванням. Пересічні громадяни, всі суб'єкти господарської діяльності мають позбутися страху знецінення збережень і довіряти урядові та його політиці.
У світовій практиці з середини 70-х років XX ст. широко застосовується політика таргетування (від англ. target — мета) інфляції. Метою такої політики є вибір цінового орієнтира, зазвичай це індекс зростання цін. Досягнення подібної мети передбачає здійснення таких державних заходів: законодавче встановлення і публічне проголошення розрахованих планових показників інфляції на зазначений термін. Це виявляється у введенні твердих лімітів на щорічний приріст грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту і його ліквідацію; підвищення курсу національної валюти, що сприятиме падінню цін на імпортну продукцію, а отже, і рівню цін у країні; відповідальність центрального банку за неперевищення запланованих

Методи антиінфляційної стратегії держави:

· державне стимулювання науково - технічного прогресу і структурна перебудова економіки

· сприяння інвестиційному забезпеченню економіки, які задовольняють потреби населення у товарах широкого вжитку і послугах

· вирівнювання внутрішніх та світових цін на паливні та сировинні ресурси

· антимонопольна політика має контролювати підприємства монополістів і перерозподіляти монопольні прибутки на користь держави, в окремих випадках запроваджувати державне регулювання цін.

Доки український ринок не досить розвинений, він не в змозі впливати на зміни світових, а також внутрішніх цін в окремих базових галузях економіки. Держава має втрутитися в ці процеси, в іншому випадку відбудеться зростання інфляції.


Втрати від безробіття

Визначаючи втрати від безробіття слід розрізняти природне і циклічне безробіття. Оскільки природне безробіття є нормальним явищем, то втрати називають витрати часу на пошук роботи

Витрати для суспільства в цілому:

· скорочення темпів економічного зростання

· втрата довіри до уряду

· політична та соціальна нестабільність

· невиробнича продукція

 

Закон Оукена

Невироблений обсяг продукції означає відставання фактичного ВВП від потенційного. Емпіричну залежність між безробіттям і страто ВВП було виявлено А.Оукеном і відображено в законі.

y = ( U, - U*)

( U, - U*) –кон’юнктурне безробіття

y – приріст ВВП

– коефіцієнт Оукена

На основі розриву ВВП можна розрахувати потенційний ВВП

Yp = Y 100% / (100 - y)

Кожен % перевищення фактичним його природного рівня означає втрату 2.5 - 3 %

Втарти ВВП від циклічного безробіття

Y = Y p - Y

% Y = % Y p - % Y

 

Антиінфляційна політика

Учені-економісти, узагальнивши інформацію щодо інфляційних процесів, нагромаджену впродовж тривалого часу в усіх країнах світу, дійшли таких висновків:
Повністю позбутися інфляції в сучасних умовах неможливо, оскільки не можна ліквідувати чинники, які її спричинюють. Протидіяти інфляції можна лише через реалізацію державної політики, яка б поєднувала цілі та методи довго - й короткотривалого характеру. Антиінфляційна політика є складовою соціально-економічної політики держави і тому має узгоджуватися з останньою.Методи антиінфляційної політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду і типу інфляції, особливостей ЇЇ вияву в різних країнах.
Найважливішою складовою антиінфляційної стратегії уряду є запобігання інфляційним очікуванням. Пересічні громадяни, всі суб'єкти господарської діяльності мають позбутися страху знецінення збережень і довіряти урядові та його політиці.
У світовій практиці з середини 70-х років XX ст. широко застосовується політика таргетування (від англ. target — мета) інфляції. Метою такої політики є вибір цінового орієнтира, зазвичай це індекс зростання цін. Досягнення подібної мети передбачає здійснення таких державних заходів: законодавче встановлення і публічне проголошення розрахованих планових показників інфляції на зазначений термін. Це виявляється у введенні твердих лімітів на щорічний приріст грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту і його ліквідацію; підвищення курсу національної валюти, що сприятиме падінню цін на імпортну продукцію, а отже, і рівню цін у країні; відповідальність центрального банку за неперевищення запланованих

Методи антиінфляційної стратегії держави:

· державне стимулювання науково - технічного прогресу і структурна перебудова економіки

· сприяння інвестиційному забезпеченню економіки, які задовольняють потреби населення у товарах широкого вжитку і послугах

· вирівнювання внутрішніх та світових цін на паливні та сировинні ресурси

· антимонопольна політика має контролювати підприємства монополістів і перерозподіляти монопольні прибутки на користь держави, в окремих випадках запроваджувати державне регулювання цін.

Доки український ринок не досить розвинений, він не в змозі впливати на зміни світових, а також внутрішніх цін в окремих базових галузях економіки. Держава має втрутитися в ці процеси, в іншому випадку відбудеться зростання інфляції.


Фази промислового циклу

Види циклічних коливань

· короткі цикли Кітчина(3- 4 р.)пов’язані з коливанням цін.

· середні цикли Жугляра(7-11р)були виявленні у середині 19 ст.

причиною спадів є спекулятивне процвітання попереднього періоду. Спад, або криза є закономірним явищем. Матеріальною основою серед циклів є оновлення основного капіталу. Раз на 10 років фірми виявляються втягнутими у процес заміни основних виробничих фондів. Для їх оновлення вимагається витрати,а з часом їх заміна призводить до підйому в економіці.

· Довгі цикли Кондратьєва (46 – 60 р.)Кондратьєв визначав, що матеріальною основою довгих циклів є оновлення технологічного способу виробництва. Кондр. сформував такі закономірності:

- основою переходу до підвищеної частині хвилі є глибокі зміни технічного способу виробництва (промислові та науково - технічні революції)

- період піднесення характеризується різноманітними соціальними потрясіннями внаслідок яких змінюється соціально- політична структура суспільства

- на довгі цикли накладаються середні цикли, при чому в межах підвищеної частини довгого циклу середні цикли характеризуються більш стрімким піднесенням і меншими спадами. На частину спаду довгих циклів спади середніх циклів є глибшими, а підйоми меншими.

Причини циклічних коливаньвсі пояснення згрупувалися у 4 групи

· інноваційна теорія циклів (Шумпетер)

циклічний розвиток пояснюється інвестиціями у технічні нововведення

риси: * через інноваційiї пояснюється початок підйому

*імпульс до економічного підйому дають ті підприємства, які першими започатковують технічні нововведення

· зміна у грошовій сфері та кредитуванні (Р.Хоутрі)

циклічні коливання можуть біти спричинені зміною пропозиції грошей, а остання змінюється в результаті діяльності емісійних банків

риси:* пояснюється початок економічного спаду через скорочення пропозиції грошей

*винуватцем такого скорочення є емісійні банки, у яких періодично виникає потреба захистити свою національну валюту від знецінення

· теорія недоспоживання (Дж. Гобсон)

несправедливий розподіл доходів у суспільстві може породити скорочення інвестицій

риси:* недосконалість розподілу доходів пояснюють причини спаду

*багаті схильні заощаджувати у не продуктивній формі (схильні не інвестувати у реальний капітал, а інвестувати у нерухомість, твори мистецтва тощо.)

· теорія диспропорцій розвитку окремих сфер в економіці

пояснювали посаток спаду через невідповідність споживчим та інвестиційним витратам

риси:* підйом в економіці в результаті того, що П підприємств зростає швидше від ЗП найманих працівників, інвестиції змінюються швидше ніж зміна споживчих витрат

 

Джерала ЕЗ

приріст реального ВВП може бути досягненно за рахунок 3 джерал: - праця

- капітал

- технічні нововведення

Фактори ЕЗ

Групи:

- фактори пропозиції

Групи: * кількість та якість трудових ресурсів

* кількість та якість природних ресурсів

* обсяг капіталу

* технології

- фактори попиту

макроекономічне середовище має забезпечувати такий рівень сукупних витрат (спож. інцест. д.), які забезп. повне використання наявних у сусп.. ресурсів.

- фактори ефективності

- соц.. – культ.,інстит. та інші фактори

Вимірювання ЕЗ

Для економіки є шкідливим як низькі, так і високі темпи: вона має розвиватись через стабільні щорічні прирости. Нормальним вважається щорічні прирости від 3-5% ВВП.

ty = Y1 – Y0 / Y0 *100% - темпи економічного зростання (ЕЗ)

для розрахунку темпів ЕЗ треба 2 роки

для більш достовірних даних про ЕЗ використовують середньорічні темпи зростання

ty = t1+t2+….+tn/ n n – кількість періодів

tсер = t1+t2/n – для двох періодів

n = 2

t сер = t1+t2 /2

 

Взаємодія держави та ринку

Неокласики Вважали, що ринок – це самодостатня система, а державі відводили роль «нічного вартового»

Кейнс Сама д. спроможна виправити недоліки р. і відновлювати порушену рівновагу.

Держава – основний суб’єкт сучасного ринку і забезпечує створення 20% національного доходу.

Функції держави:

законодавче забезпечення функціонування економіки

захист конкурентного середовища

перерозподіл національного багатства і національного доходу

перерозподіл ресурсів

контроль за рівнем зайнятості та І.

регулювання ЕЗ

стабілізація функціонування ринку

Державне регулювання економіки – це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків.

Відмови ринку:

існування неповних ринків ( такі ринки , які не забезпечують належною кількістю Бах, навіть якщо ціна пропозиції менша за ту ціну, яку споживач готовий запропонувати – страховий, кредитний ринки)

асиметричність інформації

безробіття, інфляція та циклічність

екстерналії, тобто не раціональний розподіл виробничих ресурсів

необхідність виробництва суспільних благ, які не спроможний робити ринок

схильність конкуренції до затухання та бажання робітників об’єднуватись ( олігополія, монополія)

несправедливий розподіл доходів


Управління державним боргом

Управління внутрішнім державним боргом

Ефективне використання запозичених ресурсів для фінансування інвестицій дає змогу прискорити економічне зростання в країні. Нераціональність і збитковісмть використання зовнішніх ресурсів створює такі боргові зобов’язання країни, які в майбутньому суттєво обмежують можливості держави з проведення економічної політики. Тому виникає потреба в управлінні зовнішнім боргом. Довгострокова мета управління зовнішнім боргом полягає в утриманні зростання зовнішніх зобов’язань країни у межах її спроможності обслуговувати борг. Реалізація цієї мети потребує ефективного виеористання позичених ресурсів. Короткострокова мета управління зовнішнім боргом – регулювання обсягів зовнішніх запозичень таким чином, щоб сукупний попит відповідав станові внутрвшнвх та зовнішніх розрахунків країни. Реальзація цієї мети дозволяє забезпечити відповідність зовнішніх запозичень загальним цілям макроекономічної політики. Управління зовнішньою заборгованістю ділиться на три стадії: залучення фінансування, його розміщення (використання) та погашення боргу. Відповідно, система управління зовнішньою заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

· аналіз кредитоспроможності – можливості країни позичати кошти;

· оцінку платоспроможності – здатністю обслуговувати борг;

· кнтроль рівня зовнішньої заборгованості;

· контроль за складом зовнішнього боргу

Управління внутрішнім державним боргом

Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії цінних паперів: облігацій, казначейських зобов'язань тощо.
Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів до Державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із виплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовами випуску.
Випуск облігацій може здійснюватись у документальній формі - у вигляді сертифікатів грошових документів та в бездокументарній - у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:
- розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів; - їхнє погашення;
- виплата доходів за ними.

Предмет, об’єкт, суб’єкти макроекономіки. Функції макроекономіки

 

Макроекономіка, також макроекономія або макроекономічна теорія (від грец. грец. μακρός "великий"; грец. οἶκος, "дім" та грец. νόμος, "закон") — галузь економічної науки або частка націонал-економії, яка вивчає поведінку народного господарства як єдиного цілого в контексті аналізу глобальних ринків та їх взаємозв'язків.

Предметом макроекономіки є причинно-наслідковий механізм функціонування економіки, який являє собою сукупність зв'язків між окремими макроекономічними процесами та явищами. Макроекономіка повинна, з одного боку, визначати систему функцій, які відтворюють причинно-наслідкові зв'язки в економіці; з іншого — розкривати можливості людей впливати на причини з метою корегування тих наслідків, які вони викликають в економіці. Отже, макроекономіка виконує як пізнавальну так і прикладну функцію. Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності. Окремі економічні системи відрізняються між собою формами власності на засоби виробництва та механізмами регулювання економіки. За цими ознаками економічні системи поділяють на три типи: ринкова економіка (чистий ринок), командно-адміністративна економіка (планова економіка), змішана економіка. Проміжним варіантом економічної системи є перехідна економіка.

Суб'єкти макроекономіки:

1. Сектор домашніх господарств.

2. Підприємницький сектор.

3. Держава (встановлює інституційні зв'язки).

4. Сектор за кордон.

Сектор домашніх господарств включає всі приватні господарства країни, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Підприємницький сектор – це сукупність усіх фірм, що зареєстровані та діють у межах країни з метою отримання прибутку..

Державний сектор – це всі державні підприємства, інститути та установи. Основне завдання держави полягає у створенні суспільних благ, які надходять споживачам на безоплатній основі (безпека, досягнення фундаментальної науки та вирішення загальнодержавних програм, соціальної та виробничої інфраструктур).

Зовнішній економічний сектор включає всі економічні суб’єкти, що знаходяться за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Вплив закордону на вітчизняну економіку здійснюється через взаємний обмін товарами, послугами, капіталом та національними валютами.

Функції макроекономіки

1. Пізнавальна функція полягає в дослідженні економічних процесів і явищ на макрорівні, побудови моделей цих процесів та визначенні основних макроекономічних заходів підвищення економічного зростання. Тільки на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практично функція макроекономіки.
2 Практична функція полягає в тому, щоб на основі економічного аналізу виробляти науково обґрунтовані практичні рекомендації ефективної економічної політики.
3. Виховна функція полягає у виробленні нового, ринкового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти