ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Міжнародні економічні відносини та їх елементи. Суб’єкти та інститути міжнародних економічних відносин.

МЕВ як наука, являє собою своєрідну і самобутну частину економічної теорії, оскільки тут вивчаються економічні явища і процеси, що виникають на міжнародному рівні з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ в умовах обмеженості та рідкісності ресурсів.

Міжнародні економічні відносини входять в склад світового господарства, тобто є його елементом.

Світове господарство—це системи відносин взаємозалежності та взаємозв”язку національних господарств, виражена у міжнародних економічних відносинах і тих аспектах внутрішньонаціональних відносин котрі зумовлені зворотньою дією міжнародних.

Крім того, що МЕВ є елементом світового господарства, їх ще можна представити системою, що знаходиться на перетині систем економічних і міжнародних відносин.

Ефективність будь-якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від її участі в світових економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство. Існують різні форми МЕВ: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва тощо.

Ділять суб”єктів МЕВ також на:

Фізичні особи –це право- і дієспроможні особи, які у міжнародних відносинах виступають як окремі індивідуали, тобто діють від власного імені і не представляють ніяких фірм.

Юридичні особи –це організації, фірми, корпорації, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Держва –це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю по відношенню до інших держав. Держави являють собою головні суб”єкти системи світового господарства, а

тому їхні дії визначально відбиваються на фуекціонуванні цієї системи. Відносини і зв”язки між державами знаходяться в основі утворення цілісної світогосподарської системи. Саме держави створюють поле діяльності для суб”єктів мета- й мікрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

Активність країни у світових економічних відносинах можна оцінити такими показниками:

Рівень експорту. Це відсоткове відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП. За даними НБУ величина експорту товарів в Україні у 1996 році склала 15547 млн. дол. США, що становить 36,5% стосовно ВВП.

Структура експорту, тобто питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, у загальному обсязі експорту. Відповідно до своєї структури експорт може мати сировинну або технологічну спрямованість, що характеризує місце країни у міжнародній галузевій спеціалізації. Згідно з товарною структурою зовнішньої торгівлі України у 1996 році основними статтями її експорту є такі: чорні і кольорові метали та вироби з них (31,7%), продовольчі товари та сировина для їх виробництва (20,8%), продукція хімічної промисловості (15,2%), машини та устаткування (14,4%).

Рівень імпорту. Він характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто характеризує потребу в товарах, які не виробляються в даній країні, або виробництво яких у цій країні є неефективним. Імпортозалежність України (як відношення обсягу імпорту товарів до ВВП) за 1996 роком становила 46,6%.

Структура імпорту. Україна відноситься до країн з високою залежністю від так званого критичного імпорту, до якого належать переважно енергоресурси. В 1996 року частка паливно-енергетичної продукції у загальній вартості імпорту України становила 46,3%.

Співвідношення між імпортом та експортом капіталу. Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі і портфельні інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити).

Прямі інвестиції – це такі інвестиції, які забезпечують інвестору управлінський контроль над об’єктом, в який вкладається капітал. Портфельні інвестиції не дають права управляти об’єктом інвестування. Вони здійснюються, як правило, пакетами акцій, на які, згідно з поширеною практикою, припадає не більше 25% загального капіталу фірми.

Здійснення ЗЕ зв’язків між окремими країнами передбачає необхідність встановлення міжнародних режимів, які б визначали норми і правила, загальні для всіх суб’єктів світових економічних відносин. У сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами такий режим регламентується міжнародною організацією ГАТТ/СОТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі – світова організація торгівлі). Вона функціонує на базі міжурядового багатостороннього договору, котрий обумовлює певні вимоги до міжнародних торговельних відносин.

У сфері міжнародних валютно-фінансових відносин велику роль відіграє така організація як Міжнародний валютний фонд (МВФ). Статутом МВФ передбачено, що він співробітничає з країнами-членами цього фонду з питань, пов’язаних з загальною фінансовою нестабільністю країни. В основі діяльності МВФ лежить надання кредитів країнам-членам цього фонду для підтримки курсу національної валюти, на фінансування дефіциту платіжного балансу та обслуговування зовнішнього боргу.

Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. МВФ фінансує не комерційні проекти, а проведення економічної політики.

У відносинах з країнами колишнього СРСР МВФ застосовує три види програм, які реалізуються почергово. Перша – програма трансформації економіки на ринкові відносини. Друга – програма “стенд бай”, яка є програмою короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Третя – програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд бай”, і в першу чергу, на структурну перебудову економіки.

Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени МВФ. Кошти СБ складаються із таких елементів: 1) статутного капіталу, утвореного шляхом придбання його акцій країнами-членами банку; 2) позичкових коштів, які СБ одержує на світовому фінансовому ринку шляхом емісії своїх облігацій; 3) доходів, отриманих від власної діяльності.

Основна функція СБ – надання довгострокових позик під досить високі відсотки. Вони надаються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій з боку відповідних урядів. До групи СБ входять його філіали: 1) Міжнародна фінансова корпорація; 2) Інститут Економічного розвитку; 3) Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій.

В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк). Мета діяльності цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної і Східної Європи, включаючи і країни колишнього СРСР, до ринкової орієнтованої економіки. Основний капітал Євробанку складає 10 млрд. ЕКЮ. Найбільшим акціонером Євробанку є США, частка яких складає 1 млрд. ЕКЮ, а внесок України як акціонера становить 80 млн. ЕКЮ.

Основні функції Євробанку – сприяння переходу до ринкової економіки через фінансування життєздатних проектів у державному і приватному секторах економіки, а також сприяння в здійсненні програм структурної перебудови та приватизації.

Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже давно. Теоретичним обгрунтування економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг. Історично світові економічні відносини починались із торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні переваги в торгівлі.

Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо. Вона грунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються з виробництва тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами.

Неокласична двофакторна модель Хекшера-Оліна, згідно з якою два основні фактори – матеріальні та людські ресурси – розподілені між країнами нерівномірно. Тому в умовах відкритої економіки кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни. І навпаки, країна буде прагнути імпортувати ті товари, на які у неї відчувається дефіцит виробничих факторів, а тому й порівняно високими є ціни.

У другій половині ХХ ст. істотний вплив на розвиток міжнародної торгівлі почав справляти НТП. Це знайшло своє відображення в моделях неотехнологічної теорії. Найбільшого поширення серед них набула модель технологічного розриву, автор якої англ. економіст М.Познер. Її суть полягає в тому, що міжнародна торгівля може виникати навіть за однакової наявності у країнах виробничих факторів, але за умов технологічного розриву між ними.

Нові технології, що вперше виникають в будь-якій країні, дають їй можливість виробляти традиційні товари з меншими витратами або випускати нові товари. В обох випадках, країна, що першою застосувала технічне нововведення, одержує порівняльні переваги і спеціалізується на експорті високотехнологічних, наукомістких товарів, ліцензій та прямого інвестування чи на експорті порівняно дешевих традиційних товарів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти