ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Глава 24. Організація вівчарства

Глава 24. Організація вівчарства

Стан, проблеми та перспективи розвитку вівчарства

Вівчарство є невід’ємною частиною аграрної сфери АПК України, забезпечуючи його потреби в специфічних видах сировини і продуктах харчування. На пасовищах, що не можуть бути використані для великої рогатої худоби, вівці ефективно перетворюють грубий корм на м’ясо, яке за цінністю – вмістом білка, амінокислот, вітамінів і мінеральних речовин – не поступається яловичині, а вміст холестерину в ньому в кілька разів менший, ніж в яловичині й свинині. Вівчарство є джерелом таких видів сировини для легкої промисловості як вовна, овчини, смушки, а також цінних харчових продуктів – баранини, жиру і молока. Вітчизняна вовна має високі технологічні якості, з неї виробляють найкращі вовняні тканини й трикотажні вироби.

Продукція галузі найменш трудомістка серед усіх видів продукції тваринництва. До того ж країна володіє достатнім потенціалом задоволення потреби в кормах для овець, наявністю дослідників-селекціонерів на базі інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова „Асканія-Нова” для збереження й удосконалення генофонду вівчарства.

Однак, ця галузь за останні півтора десятиріччя занепала: поряд із загальними чинниками, негативну роль відіграв диспаритет цін між підприємствами сировинної бази та промисловими підприємствами. За таких умов вівчарство стає економічно не вигідним і згортається в усіх регіонах країни. Створена матеріально-технічна база, науковий потенціал, професійні кадри галузі втрачаються. Відродження вівчарства та збільшення виробництва продукції, зокрема вовни, дозволить забезпечити попит легкої промисловості на неї за рахунок власного виробництва, що в свою чергу дасть змогу заощадити значні суми валюти для інших потреб.

У процесі реформування аграрного сектору вівчарство виявилось найбільш економічно незахищеним серед інших галузей тваринництва через специфічні особливості технологічного процесу (виробництво сировини, яка надходить раз на рік), що зумовило значне його скорочення, а в ряді регіонів України – повну ліквідацію.

Це є наслідком таких факторів, як негативний вплив на вітчизняних товаровиробників не відрегульованих економічних процесів, правова й економічна незахищеність суб’єктів ринку, відсутність організованого ринку збуту продукції та державної підтримки розвитку галузі.

 

24.1. Динаміка поголів’я овець і кіз в України1)

  Показники   1990 р.   1995 р.   2000 р.   2005 р.   2006 р. 2006 р. в % до:
1990 р. 2005 р.
Поголів’я овець і кіз на кінець року, тис. гол.: 8418,7 4098,6 1875,0 1740,4 1663,0 19,8 95,6
у тому числі: с.-г. підприємства   7165,5 2423,3 413,3 266,8 3,9 105,2
господарства населення   1253,2 1675,3 1461,7 1473,6 110,3 93,8
Питома вага поголів’я овець і кіз за категоріями господарств              
с.- г. підприємства 85,1 59,1 22,0 15,3 16,9 Х Х
господарства населення   населення населення   14,9 40,9 78,0 84,7 83,1 Х Х

1)Джерело: Статистичні щорічники України 1990, 1995, 2000, 2005, 2006 рр. Моніторинги економічного і соціального розвитку підприємств і організацій АПК. – Київ – 2000р.

З даних таблиці 24.1 видно, що поголів’я овець за 1990 - 2006 рр. зменшилася на 6755,7 тис. гол., або на 79,2 %, що свідчить про значне скорочення галузі. Кількість овець у сільськогосподарських підприємствах у 2006 р. становила лише 3,9 % від рівня 1990 року. Дещо збільшилось поголів’я овець у господарствах населення (на 10,3 %), але цього недостатньо для підтримання розвитку галузі.

Слід також зазначити, що в 1990 році 85,1 % всього поголів’я овець знаходилося в сільськогосподарських підприємствах, а в господарствах населення – лише 14,9 %. Проте, в 2006 р. більшу кількість цих тварин утримувало населення в своїх господарствах – 83,1%, або 1382,6 тис. гол., частка сільськогосподарських підприємств становила лише 16,9 %, або 281 тис. гол. (табл. 24.2).

Населення, утримуючи овець у власних господарствах, не в змозі придбати племінну високопродуктивну худобу і займатися збереженням племінного поголів’я. Цю функцію повинні виконувати спеціалізовані підприємства. Проте, в них поголів’я тварин знижується, що викликає загрозу втрат племінного ядра, яке створювалося в Україні протягом багатьох десятиріч

 

24.2. Виробництво продукції вівчарства та продуктивність тварин1)

Показники   1990 р.   1995 р.   2000 р.   2005 р.   2006 р. 2006 р. в % до:
1990 р. 2005 р.
Виробництво м’яса овець і кіз у всіх категоріях господарств у забійній масі, тис. т.   45,8   39,5   17,2   16,0   16,3   35,6   101,8
Вироблено вовни в усіх категоріях господарств, тис. т.     29,8     13,9     3,4     3,2     3,2     11,0     102,7
Вихід приплоду на 100 вівцематок, гол.                         87,0    

1)Джерело: Статистичні щорічники України 1990, 1995,2000,2005,2006рр. Моніторинги економічного і соціального розвитку підприємств і організацій АПК.- Київ – 2000р., 2005., 2006р.

Виробництво м’яса овець на 1990 – 2006 рр. зменшилося у 2,9 рази, вовни – у 9,1 рази.

Продаж вовни за усіма каналами реалізації в середньому обчисленні за 2004 – 2006 рр. становив біля 1000 т., що дорівнює 30 % від її валового виробництва в країні.

Головною причиною низького рівня товарності вовни є низькі реалізаційні ціни. Переробним підприємством реалізовано в 2006 р. 195 т. вовни або 19,5 % від усієї реалізації, приватним посередникам відповідно понад 400 т або 40 %. Вовна тонкорунних і напівтонкорунних овець закуповується у виробників за ціною 4 – 6 грн. за 1 кг, грубу і напівгрубу – 1- 2 грн. за 1 кг при її собівартості 15- 35 грн. Проте, галузь має значні потенційні можливості щодо рентабельного функціонування.

Причина кризи галузі – диспаритет цін на продукцію вівчарства, відсутність ділових партнерських стосунків з підприємствами легкої промисловості, які, не маючи обігових коштів, не закуповують вітчизняну вовну.

Досить несприятлива ситуація спостерігається і при реалізації племінних тварин. В середньому за 2003–2004 рр. щорічно виставлялось на продаж, біля 11 тис. племінних овець, з яких продано біля 60 %. В перспективі до 2010 р. Для відновлення галузі планується продавати в товарні господарства 11- 12 тис. голів племінного молодняку.1 Причиною є відсутність коштів у підприємств для закупівлі племінного молодняку. Стримуючими факторами подальшого розвитку племінної справи є також те, що товарні господарства не завжди чітко визначаються з перспективами свого розвитку і не купують племінних тварин.

Проте, загальновідомими шляхами збільшення обсягу виробництва і якості продукції є раціональне кормозабезпечення овець, проведення ветеринарно-зоотехнічних заходів та в необхідному обсязі заходів захисту тварин, профілактика захворювань, поліпшення якості кормів тощо. Нині, коли всі підприємства працюють на принципах самоокупності та самофінансування, дуже важливо пристосуватися до ринкових відносин. Галузь вівчарства цілком може задовольняти мінімальну потребу країни на вовну – 9 тис. т. і баранину – 30 тис. т.

Відродження галузі вівчарства на сучасному етапі в Україні є складним, але воно є можливим при умові реалізації „Програми розвитку та державної підтримки вівчарства на 2003-2010 роки”, якою передбачено щорічне виділення племінним вівчарським господарствам коштів, визначених у Державному бюджеті України на фінансування програми селекції у тваринництві в сумі до 100 грн. з розрахунку на одну племінну вівцематку і ярку старше року. Заходи, розроблені цією програмою, значно прискорять процес відродження галузі вівчарства.

 

Організація стриження овець

Заключним процесом у виробництві вовни с стриження овець, які проводять в тонкорунному і напівтонкорунному вівчарстві 1 раз на рік, весною, а молодняк весняного ягніння стрижуть весною наступного року, зимового ягніння - на початку вересня, коли довжина вовни досягає 4-5 см.

Перед стриженням перевіряють вгодованість тварин та стан їх вовнового покриву. З урахуванням названих факторів та часу ягніння складають план-графік, в якому визначається порядок і терміни проведення стриження, для здійснення якою організовують спеціальні стригальні пункти, які можуть бути внутрішньогосподарськими, що створюються окремими підприємствами і міжгосподарськими, що створюються декількома суміжними підприємствами. Стригальні пункти можуть бути як стаціонарні, так і пересувні. Стригальні пункти облаштовують у приміщеннях, що з’єднані або прилаштовані до вівчарні та під навісами при умові теплої сонячної погоди.

Обладнання стригальних пунктів складається із стригальних агрегатів, верстатів для точильного обладнання та наладки стригальних машинок, столу обліковця з терезами для зважування вовни, столів для укладання розкласованої вовни. Розмір стригального пункту визначається кількістю робочих місць.

У великих стригальних пунктах (на 36-60 машинок) організовують декілька самостійних технологічних ліній, що дозволяє одночасно проводити стриження поголів’я двох і більше отар овець та виключає можливість змішування від них вовни. Стриження починають з отар, поголів’я яких має менш цінну вовну. В першу чергу стрижуть валухів та молодняк, потім маток і баранів, що дозволяє навчити менш досвідчених стригалів роботі на менш цінних тваринах.

Годівлю овець, визначених для стриження, припиняють за 24 години до стриження, поїння - за 12 годин.

Отару, призначену для стриження зранку, звечора попереднього дня доставляють до стригального пункту і розміщують на ніч в приміщені. Овець, визначених для стриження у другій половині дня, розміщують в приміщенні для утримання зранку. Ягнят завчасно відлучають від маток і розміщують в окремому приміщенні чи під навісом.

Острижених маток негайно запускають до ягнят, які не повинні бути відлученими більше 3-4 годин.

Глава 24. Організація вівчарства

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти