ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Динаміка поголів’я тваринництва в Україні за 1990-2015

Загрузка...

Бонітування тварин

Бонітування - система оцінки племінних якостей тварини за комплексом господарське корисних ознак. За його результатами визначають подальше призначення тварини: введення і відтворну групу (плем'ядро), виранжування або вибракування. Бонітують тварин за породністю, походженням, розвитком, конституцією та екстер'єром, продуктивністю, відтворними якостями і потомством. Худобу бонітують відповідно з діючою інструкцією для бонітування молочних і молочно-м'ясних порід, затвердженою Міністерством сільського господарства і продовольства України.

Удосконалення методів бонітування - процес постійний, спрямований на підвищення точності визначення племінної цінності тварин, розробку диференційованих для кожної породи стандартів бажаного типу, оптимізацію економічного значення окремих селекційних ознак, підвищення рівня об'єктивності.

Перед проведенням бонітування заповнюють необхідні дані пле-мінного і зоотехнічного обліку. Кожну тварину і все стадо обстежують, аналізують ветеринарний стан, відновлюють втрачені або нечіткі індивідуальні номери. Основне завдання бонітування - розподілення всіх тварин стада на категорії: племінні, товарні, брак.

Породу і породність тварин встановлюють за даними походження і породності батьків з обов'язковим оглядом тварин та оцінкою вираженості бажаного типу породи. До чистопородних відносять: 1) тварин, які походять від батьків однієї і тієї ж породи, чистопородність яких підтверджується відповідними документами; 2) помісей, починаючи з IV (15/16 кревності) покоління, одержаних при поглинальному схрещуванні, якщо на них є документи про походження й тварини мають добре виражений тип породи; 3) тварин, одержаних від схрещування чистопородних батьків таких споріднених порід, як симентальська і монбельярдська; червона степова, червона датська та англерська; чорно-ряба, чорно-ряба естонська, чорно-ряба литовська, чорно-ряба шведська, чорно-ряба німецька, голштинська та голандська; швіцька, лебединська і бура карпатська; потомство, одержане від схрещування порід одного походження відносять до породи матері.

До помісних належать тварини, одержані від схрещування двох або більше неспоріднених порід. Ступінь породності при схрещуванні визначають на підставі даних про походження.

При відсутності документів про походження і наявності добре вираженого типу породи тварин відносять до помісей І-ІІ поколінь (1/2-3/4 кровності) цієї породи.

При ввідному схрещуванні неспоріднених порід породність тварин визначають таким чином: 1) потомство, отримане від схрещування тварин двох вихідних порід, відносять до І покоління; 2) потомство, отримане від схрещування помісей І покоління з чистопородними тваринами поліпшуваної породи (зворотнє схрещування) відносять до II покоління (3/4 кревності за материнською породою);

3) потомство, отримане від схрещування помісей II поколіня з чис-топородними тваринами поліпшуваної породи при вираженості наміченого за планом типу, відносять до чистопородних (за материнською породою), за недостатньої вираженості типу - до III покоління; 4) потомство від розведення помісей II покоління (3/4 кревності) "в собі" залежно від вираженості наміченого за планом типу відносять до помісей III і IV покоління поліпшуваної породи. Потомство від розведення помісей III і IV поколінь залежно від вираженості бажаного типу відносять до IV покоління або чистопородного.

----------------------------------------------------------------15.М’ясо-молочні породи ВРХ

Розрізняють такі групи порід

* молочні, * подвійної продуктивно­сті,

* комбіновані, * м’ясні.

В Україні розводять 11 порід молочного напряму продуктивності, 7 комбінованого і 13 м’ясного. Найчисленніші чорно-ряба та україн­ська чорно-ряба молочна (36,3 %), червона степова (34,5 %), україн­ська червоно-ряба молочна разом із симентальською (23,9 %), лебединська (3,6 %), інші породи (1,7 %).

●Породи молочного напряму продуктивності

Основними породами цього напряму продуктивності є чорно-ряба, українська чорно-ряба молочна, червона степова, українська черво­но-ряба молочна, червона польська, голштинська, джерсейська.

٭Чорно-ряба порода найбільш поширена у світі й відіграла важ­ливу роль у вдосконаленні й виведенні нових порід. Вона створена в результаті схрещування місцевих корів із бугаями голландського походження.

Тварини чорно-рябої породи мають пропорційно розвинений ту­луб. Жива маса повновікових корів становить 500 – 550, бугаїв — 800 – 900 кг. В умовах достатньої годівлі від корів одержують по 4000 – 5000 кг молока, а в племінних господарствах — 6000 – 6500 кг із вмістом жиру 3,4 – 3,8 %. Надої деяких рекордисток досягають 10 – 17,5 тис. кг.

Жива маса телят чорно-рябої породи в середньому становить 32 — 40 кг. Молодняк має високу інтенсивність росту. Бички у 15 міс досягають живої маси 400 – 450 кг і витрачають на 1 кг приросту 6,5 — 7 к. од. Забійний вихід — 55 — 58 %.

Розводять тварин цієї породи у лісостеповій і поліській зонах України. Молочність і технологічні властивості вим’я корів чорно-рябої породи поліпшують ввідним схрещуванням із бугаями голштинської породи, корови якої мають міцний кістяк, молочний тип будови тіла, більшу живу масу, високі надої, добре розвинене вим’я ванно- та чашоподібної форм, пристосоване до машинного доїння з високою швидкістю молоковіддачі.

٭Українська чорно-ряба молочна порода виведена схрещуванням тварин чорно-рябої худоби з голштинською і як само­стійна порода затверджена в 1996 р. Тварини створеної породи пе­реважають чорно-рябих ровесниць за живою масою та промірами. Вони мають більшу висоту в холці, довший тулуб і краще розвинену грудну клітку. Жива маса дорослих корів — 600 — 650, бугаїв — 850-1100 кг.

У кращих племінних господарствах від корови надоюють по 6000 — 8000 кг молока з вмістом жиру 3,6 — 3,8 %, а витрата корму на 1 кг молока становить 0,9 – 1,1 к. од.

Молодняк відзначається високою інтенсивністю росту. У 18-мі-сячному віці телиці досягають живої маси 400 — 420, бугайці — 500 – 520 кг при витраті корму на 1 кг приросту 6,5 – 7,2 к. од.

Відтворна здатність корів перебуває на рівні вихідних порід. Вік першого отелення коливається в межах 27 — 29 міс, а сервіс-період триває 85 – 100 днів.

Основні зони розведення тварин української чорно-рябої молоч­ної породи — це Лісостеп і Полісся України, генетичний потенціал їх може бути реалізований за умов нормальної годівлі та утримання.

٭Червона степова порода створена на початку XX ст. у результаті складного відтворного схрещування місцевої української худоби з червоними породами Західної Європи (остфрисляндська, англерська, вільстермаршська).

Тварини червоної масті з різними відтінками — від світло- до темно-червоного. Позитивні якості породи — пристосованість до жар­кого клімату, реагування підвищенням продуктивності на поліп­шення умов годівлі та утримання, добра оплата корму молоком і приростами. На 1 кг молока втрачається 0,9 — 1,1 к. од. Недоліки — невисокий вміст жиру в молоці, нерівномірність молоковіддачі, не­пропорційність розвитку часток вим’я та деякі екстер’єрні вади.

Жива маса корів у племінних господарствах становить 500 – 560, бугаїв — 800 — 900 кг. Новонароджені телята мають живу масу ЗО — 35 кг. Від корів у середньому надоюють за рік по 3000 – 4500 кг мо­лока із вмістом жиру 3,6 – 3,7 %.

Червона степова порода поліпшується чистопородним розведен­ням для збереження цінних адаптаційних якостей, а також застосу­ванням відтворного схрещування корів червоної степової породи з плідниками англерської, червоної датської та голштинської порід. Результатом такої роботи є створений новий тип, який відрізняється від тварин червоної степової породи вищою продуктивністю, екс­тер’єром і технологічними якостями.

٭Українська червоно-ряба молочна порода виведена на основі сименталів відтворним схрещуванням їх із монбельярдами, айрширами та червоно-рябими голштинами. Варіантами схре­щувань передбачалось одержати масив тварин із часткою крові чер­воно-рябих голштинів 60-80%. При виборі порід для схрещування враховувались їхня спеціалізація в молочному напрямі продуктив­ності та високі технологічні властивості тварин.

У новій породі передбачалося поєднати високу молочну і м’ясну продуктивність, придатність до машинного доїння, добру пристосо­ваність до місцевих умов та високу оплату корму продукцією.

Порода виведена в 1993 р. її ознаками є червоно-ряба масть, міц­на конституція, гармонійність будови тіла, ванно- і чашоподібна форма вим’я, міцне прикріплення його, великі й добре розгалужені молочні вени

Молочна продуктивність корів у середньому становить 2552 кг, а в племінних господарствах — 4356 кг із вмістом жиру в молоці 3,83 %.

٭Червона польська порода створена у Польщі складним від­творним схрещуванням місцевої худоби з бугаями англерської та червоної датської порід. Тварини невеликі, мають щільну або міцну конституцію, витривалі, добре пристосовані до місцевих умов. Жива маса корів — 450 — 500, бугаїв — 700 — 850 кг, телята народжуються живою масою 25 — 35 кг. Надій корів — до 3000 кг, а в племінних господарствах — 4000 – 5000 кг. Вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,9 %. М’ясні якості худоби невисокі, тому що вона вдосконалювалася у молочному напрямі.

Розводять тварин цієї породи у Волинській, Тернопільській і Рів­ненській областях.

●Породи комбінованого напряму продуктивності

У країнах Європи значну увагу приділяють розведенню тварин комбінованого напряму продуктивності, які здатні до високої молоч­ної продуктивності й відрізняються від молочних порід кращими м’ясними якостями. Молочно-м’ясну худобу вигідно розводити тому, що вона може в більшій мірі використовувати грубі та соковиті кор­ми з меншою витратою концентрованих.

Основними породами комбінованого напряму продуктивності є симентальська, лебединська, бура карпатська, сіра українська, пінцгау та ін.

٭Симентальська порода виведена в Швейцарії. Назву одержала від річки Сімме, у долині якої створено кращі групи сименталів. Тварин цієї породи завозили в Україну, де розводили в чистоті й схрещували з місцевою худобою.

Симентали відзначаються міцною конституцією, високим зрос­том, міцним кістяком, добре розвиненими м’язами. Масть полова, полово-ряба і червоно-ряба. Тварини цієї породи невибагли­ві до кормів, менше схильні до захворювань (туберкульоз, лейкоз), для них характерна висока поживна цінність молока та інтенсив­ність росту молодняку. Технологічні властивості вим’я корів недо­статні, оскільки у процесі вдосконалення худоби мало звертали ува­ги на його розвиток.

Жива маса корів — 550 – 650, бугаїв — 900 – 1000 кг (деякі коро­ви — 700 — 800, бугаї — 1300 кг). Телята народжуються живою ма­сою 35 — 46 кг. В умовах достатньої годівлі надої корів становлять 3500 – 4000 кг, а у провідних племінних господарствах — 4600 -5500 кг. Вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,9, білка — 3,3 – 3,6 %. Серед вітчизняних порід симентальська худоба має найбільшу кількість корів із рекордними надоями.

Симентальська худоба відрізняється також добрими м’ясними якостями. Середньодобові прирости молодняку при відгодівлі дося­гають 800 – 1000 г. Забійний вихід становить 54 – 58 %. М’ясо добре пронизане жиром, негрубо волокнисте, високоенергетичне. Порода районована в Лісостеповій зоні України.

Племінна робота з породою спрямована на підвищення молочно­сті, поліпшення будови тіла, морфофункціональних властивостей вим’я і збереження вмісту жиру в молоці.

٭Лебединська порода створена схрещуванням сірої української худоби з бугаями швіцької породи й подальшим розве­денням помісей «у собі». Ставилося завдання одержати великих тварин із високими молочністю і жирністю молока. Створення поро­ди завершено в 1950 р. Тварини цієї породи мають міцну конститу­цію, пропорційну будову тіла, добре розвинене вим’я. Жива маса корів — 500 — 600, бугаїв — 800 — 900 кг. Телята народжуються жи­вою масою 30 — 35 кг. Продуктивність корів — 3300 — 4000 кг молока з вмістом жиру 3,8 – 3,9 %. Деякі корови дають 9000 – 12 600 кг.

Молодняк характеризується високою інтенсивністю росту. Сере дньодобові прирости становлять 900 — 1000 г. М’ясні якості худоб] високі, забійний вихід — 54 – 56 %.

У тварин цієї породи дещо довший строк господарського використання у межах загальної популяції Сумської та Харківської областей.

Племінна робота з породою спрямована на підвищення молочно продуктивності та технологічних властивостей вим’я٭Бура карпатська порода виведена відтворним схрещуванням місцевої худоби з різними відріддями бурих порід альпійського по­ходження. Тварини цієї породи мають невисоку молочну та м’ясну продуктивність. Жива маса корів — 450 — 500, бугаїв — 700 — 800 кг. Надій — 3000 – 3500 кг, вміст жиру в молоці — 3,7 – 3,8 %. Серед­ньодобові прирости молодняку — 700 – 800 г. Забійний вихід — 45 – 52 %.

Продуктивні якості бурої карпатської породи поліпшують бугая­ми лебединської породи та швіцької американської селекції. Розво­дять її у Закарпатській області.

٭Сіра українська порода у XIX ст. вважалася найбільш поши­реною в Україні. На її основі створено червону степову, лебединську, буру карпатську, вона також була використана для виведення української м’ясної породи.

Незначна кількість чистопородного поголів’я сірої української породи збережена в племінних господарствах «Поліванівка» Дніп­ропетровської, «Асканія-Нова» Херсонської областей та ін.

٭Порода пінцгау виведена в Австрії в альпійській долині Пінцгау. Худоба помірно скороспіла, добре пристосована до гірських умов, має триваліший період господарського використання. Інколи від корів упродовж їхнього життя одержують по 13 — 15 телят.

Масть червона, вздовж спини проходить біла смуга, нижня части­на грудей, живіт і гомілки білі. Корови мають невисоку молочність. За м’ясними якостями худоба цієї породи не поступається сименталам. Розводять її у Чернівецькій та Івано-Франківській областях.

● Породи м’ясного напряму продуктивності

Тварини м’ясних порід порівняно з іншими більші, мають вищу інтенсивність росту, добру пристосованість до пасовищних умов утримання. На відміну від молочних і комбінованих порід, вони на 3-4 міс раніше закінчують свій ріст, тобто скороспіліші.

До вітчизняних м’ясних порід належать українська м’ясна і во­линська м’ясна. Найбільш поширеними породами зарубіжної селек­ції в Україні є герефордська, абердин-ангуська, шароле, кіанська, санта-гертруда. Тварини цих порід використовують для виведення нових порід, поліпшення існуючих і промислового схрещування з коровами молочного та молочно-м’ясного напрямів продуктивності, потомство яких вирощують на м’ясо.

٭Українська м’ясна порода створена складним відтворним схре­щуванням симентальської, шароле, сірої української та кіанської по­рід із наступним розведенням помісей «у собі». Вирішальними фак­торами породотворчого процесу були оцінка тварин, випробування їх за власною продуктивністю та якістю потомства, відбір, інтенсивне розмноження кращих тварин і підбір пар для парування.

Основними екстер’єрними особливостями породи є крупність, глибока й широка грудна клітка, добре розвинена задня частина тулуба, міцний кістяк, обмускуленість. Масть світло-поло­ва, полова. Худоба пристосована до різних кліматичних умов, без­прив’язного утримання, ефективного використання грубих і сокови­тих кормів. Жива маса корів — 600 — 710, бугаїв — 1000 — 1270 кг.

Відтворні здатності й молочність тварин цієї породи високі. Міжотельний період триває 400 днів, у 6-місячному віці молодняк дося­гає живої маси 200 – 220 кг. У бугайців статева зрілість настає в 11-14 міс.

Розводять худобу української м’ясної породи в різних кліматич­них зонах України

٭ Волинська м’ясна порода виведена складним відтворним схрещуванням корів чорно-рябої й частково червоної польської з плідниками абердин-ангуської, герефордської та лімузинської по­рід. Для тварин цієї породи характерні високі молочність і енергія росту, добрі м’ясні якості, вони ефективно використовують пасови­ща, комолі. Тулуб у них видовжений, кістяк міцний, голова невели­ка, шия коротка, добра обмускуленість, особливо задньої частини. Жива маса корів — 500 – 550, бугаїв — 950 – 1050 кг. Те­лята народжуються живою масою 28 — 32 кг. У 6-місячному віці вона становить 180 — 200 кг.

Молодняк має високу інтенсивність росту. В 15 — 18-місячному віці бугайці при середньодобових приростах 1000 – 1200 г досягають жи­вої маси 470 – 590 кг із витратою кормі на 1 кг приросту 6,2 – 8 к. од. Забійний вихід — 60 — 66 %.

У корів висока відтворна здатність, відносно короткий міжотельний період (345 днів), тривалий період продуктивного використання (дев’ять років).

----------------------------------------------------------------

16.Вітамінна поживність кормів

Вітаміни - органічні сполуки, що володіють високою біологічною активністю в малих дозах, необхідні для життєдіяльності організму. Надходять в організм з кормом (їжею) в готовому до використання у вигляді або у формі попередників, що перетворюються в активні речовини вже в організмі тварини.

Вітамінну поживність кормів визначає наявність в них того або іншого вітаміну. Наприклад, А - вітамінна поживність, D - вітамінна поживність, В1 - вітамінна поживність і т.д. Вміст вітамінів у кормах виражається або в міжнародних одиницях (МО), або в вагових одиницях (мг) в розрахунку на 1 кг корму при натуральній вологості або на 1 кг сухої речовини. За 1 МО приймається така кількість чистого речовини вітаміну, яке запобігає появі ознак недостатності вітаміну у сірої миші (мишачі одиниці - м. е). Наприклад, 1 МО вітаміну А дорівнює 0,6 мкг чистого бета-каротину або 0,3 мкг ацетату вітаміну А.

Усі вітаміни, що містяться в кормах, класифікують за їх розчинності і по фізіологічною дією - участі у клітинному обміні.

За першою ознакою всі вітаміни поділяють на жиророзчинні та водорозчинні. До жиророзчинних вітамінів ставляться А, D, Е, К; до водорозчинних - вітаміни групи В і вітамін С.

За ролі в клітинному обміні їх ділять на вітаміни з біокаталітичний дією і вітаміни з індуктивним дією. Вітаміни, що діють біокаталітичний, беруть участь у побудові ферментів і входять до їх складу. До них належать вітаміни комплексу В, крім В 4, і вітамін К. Наприклад, вітамін В 1 (тіамін) входить до складу карбоксила У 2 (рибофлавін) - дегідрогенази, В 6 (піридоксин) - декарбоксилази і трансамілази та ін

Вітаміни з індуктивним дією - це ті, основне значення яких полягає у підтримці диференціації тканин, впорядкування клітинних структур. До них належать вітаміни А, D, Е, С і холін (вітамін В 4), що володіє ліпотропною чинником. Ці вітаміни здійснюють свою дію через регулювання процесів, що визначають біосинтез.

При незадовільному постачанні організму вітамінами, по-перше, порушуються утворення ферментів і регуляція біосинтезу, по-друге, змінюються обмін речовин і специфічні функції клітин, що тягне за собою появу ознак захворювань незаразного характеру, які отримали назву авітамінозів. При цьому наступають морфологічні та функціональні зміни в клітинах і тканинах організму, катастрофічно знижується продуктивність тварин.

Хвороби вітамінної недостатності у продуктивних тварин виявляються і загострюються під час росту, вагітності і лактації, а у птахів - яйцекладки. Потреба у вітамінах збільшується у міру підвищення напруженості обміну речовин, зумовленої продуктивністю тварин.

Авітаміноз у тварин бувають гіпо-, гіпер-і ендогенні. Гіповітамінози виникають при легкій формі вітамінної недостатності в кормах. При гострих і хронічних захворюваннях тварин, особливо шлунково-кишкового тракту, вітаміни корму погано засвоюються організмом і розвиваються ендогенні (внутрішні) гіповітаміноз. При сильному передозуванні вітамінів у порівнянні з рекомендованими нормами потреби у тварин виникають гіпервітамінозу. При гіпервітамінозу спостерігаються розлади обміні речовин, що супроводжуються інтоксикацією організму. Тому в практиці годівлі тварин звертають велику увагу на контроль і регулювання вітамінного харчування. Зовні ознаки недостатності вітамінного харчування тварин проявляються різноманітно.

Джерелами вітамінів для тварин служать перш за все натуральні корми, мікробіологічний синтез в рубці жуйних, біосинтез в організмі та вітамінні препарати

----------------------------------------------------------------

Азотисті речовини кормів.

Азотисті речовини корму - це сирий протеїн, який є найбільш важливою частиною корму і має в своєму складі білки і небілкові азотисті сполуки - аміди. Білки - високомолекулярні органічні речовини, які складаються із амінокислот. Біосинтез білків обумовлює ріст і розвиток організму. Білки входять до складу ферментів - біологічних каталізаторів в організмі, які забезпечують хімічні перетворення різних сполук. Білки – ферменти здійснюють всі види обміну речовин в організмі. Захисна функція білків проявляється в утворенні імунних тіл (антитіл) при надходженні в організм чужорідного білка (наприклад, бактерій). Аміди - всі азотисті речовини небілкового характеру. Значна частина амідів є проміжними продуктами синтезу білків або їх розпаду. Тому на аміди багаті корми, зібрані у період енергійного росту (наприклад, зелені або силосовані корми). У коренеплодах більше половини від сирого протеїну становлять аміди. У зерні їх мало. Поживна цінність амідів різна, оскільки залежить не тільки від їх складу, але й виду тварин. Поживна цінність поліпептидів та амінокислот така ж, як і білків. Інші представники амідів для моногастричних тварин не мають значної поживної цінності. Для жуйних тварин поживна цінність амідів майже така, як і білків.

----------------------------------------------------------------

25. Скотарство - як джерело цінних органічних добрив.
Скотарство - найбільша галузь тваринництва, яка ґрунтується на розведенні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного поголів'я худоби. Головна її продукція - м'ясо і молоко.
Залежно від того визначають такі напрями спеціалізації скотарства: молочний, молочно-м'ясний, м'ясний і м'ясомолочний. Крім того, воно дає велику кількість сировини (шкіри, копита, роги) для переробної промисловості. Скотарство споживає найрізноманітні і дешеві корми (зелені, грубі, соковиті, концентровані) і дає найбільшу кількість органічних добрив.
Скотарство знаходиться в тісному зв'язку із землеробством, забезпечуючи його органічними добривами і отримуючи необхідні кормові засоби, які переробляє в більш поживні харчові продукти. Створення в господарствах міцної кормової бази, ведення скотарства на рівні сучасних наукових знань і усестороння механізація виробництва сприятимуть подальшому розвитку і інтенсифікації цієї галузі.

----------------------------------------------------------------

26. Хімічний склад кормів.
Для годівлі сільськогосподарських тварин використовуються головним чином корми рослинного походження. Основну масу рослинного і тваринного речовини утворюють вуглець, кисень, водень і азот. У середньому рослини містять 45% вуглецю, 42% кисню, 6,5% водню, 1,5% азоту і 5% мінеральних речовин. У тілі тварин на частку вуглецю припадає в середньому 63%, кисню - 14%, водню - 9,5%, азоту - 5% і мінеральних речовин - 8,5%. Таким чином, кисню більше в рослинах, а азоту, вуглецю і водню більше в тваринному організмі. До складу кормів і тіла тварин входять вода і суху речовину.
Вода є головною складовою частиною вмісту рослинної і тваринної клітини. Вона служить середовищем, у якій протікають всі обмінні біохімічні процкси.
Вміст води в різних кормах неоднаково, воно коливається від 5 до 95%. Мало води (близько 10%) у макуха, шрот, сухому жомі, трав'яний борошні; в зернових кормах (вівсі, ячмені, кукурудзі, пшениці та ін) - близько 12-14%, в сіні, соломі - 15-20%, в зеленому кормі (траві) - 70-85%, у силосі - 65-75%, в сенаже - 45-60%, в корнеклубнеплодов - 80-92%, в барді, жомі, мезге - 90-95%. Чим більше в кормі води, тим нижче його поживна цінність.
Мінеральні речовини. Загальна кількість золи характеризує мінеральну поживність кормів. У золі розрізняють макро-і мікроелементи. Серед макроелементів розрізняються лужні (кальцій, магній, калій, натрій) і кислотні (фосфор, сірка, хлор). З мікроелементів в кормах містяться залізо,мідь, кобальт, цинк, марганець, йод, фтор, селен та ін Мінеральні речовини в кормі знаходяться у формі різних сполук. Лужні елементи найчастіше зустрічаються у вигляді солей органічних і мінеральних кислот, певну кількість фосфору, сірки, магнію, заліза виявляється в поєднанні з органічними речовинами - білками, жирами і вуглеводами.
Рослинні корми містять порівняно мало золи, в середньому менше 5%, тільки в окремих випадках кількість її досягає 10%. У рослинах зола розподілена нерівномірно: стебла і листя в два з гаком рази багатші золою, ніж зерна і коріння; в зерні золи більше в зовнішніх частинах, ніж у внутрішніх.
Істотно різняться за вмістом мінеральних речовин рослини різних ботанічних родин. Насіння та вегетативні органи бобових містять в 4-6 разів більше кальцію, ніж злакові. Багата калієм, але бідна кальцієм і фосфоромзола коренеплодів.

---------------------------------------------------------------

27. Раціон, його складові для дійних корів.
Раціон– набір і кількість кормів, що спожила тварина за певний проміжок часу (добу, місяць, сезон, рік). Якщо раціон повністю і всебічно задовольняє потреби тварин у поживних речовинах, його називають збалансованим,а годівлю –повноцінною.Відхилення між вмістом поживних речовин у раціоні і нормою за основними показниками не повинні перевищувати 5 %.
Для високопродуктивних дійних корів раціони балансуються за вмістом Ca, Mg, P, K i S, а також іншими елементами. В раціоні повинні бути в достатній кількості і вітаміни, нестачу яких ліквідовують вітамінними кормами та синтетичними препаратами.
На склад молока і його кількість сприятливо впливають якісні зелені корми, сіно, сінаж, силос, коренеплоди і більшість концентрованих кормів.
Потреба дійних корів у поживних речовинах залежить від рівня продуктивності, вмісту жиру в молоці, живої маси тварини, їх віку і вгодованості, а також фізіологічного стану.
Раціони для корів складають з наявних у господарстві кормів. На 100 кг живої маси згодовують 0,5-2 кг грубих кормів, 5-10 кг соковитих, в тому числі 7-8 кг високоякісного силосу. У раціонах з сіном доброї якості близько 25-30% грубих кормів можна замінити високоякісною соломою ярих.
Для складання раціонів важливо враховувати, що за силосного типу годівлі треба включати корми, які багаті на легкоферментуючі вуглеводи - цукрові, напівцукрові або кормові буряки. Цукрових буряків коровам слід давати ) 0,6-0,8 кг на 1 кг молока, але не більше 15-18 кг на добу. Кормових ж буряків - згодовують до 2-2,5 рази більше, ніж цукрових.
Забезпечення корів цукром визначають за співвідношенням його до перетравленого протеїну - оптимальне відношення цукру до протеїну коливається в межах 0,8-1,2 : 1.
За вмістом сирої клітковини в сухій речовині повинен бути в межах 20-22%.

Потреба у кальції в розрахунку на одну кормову одиницю раціону коливається в межаз 6-7 г, у фосфорі - від 4 до 5 г.
Щодо вітамінів, то у розрахунку на одну кормову одиницю іхнього раціону повинно припадати 40-50 мг каротину і від 900 до 1200 ІО вітаміну D.
Під час згодовування кормів з годівниць спершу дають концентрати, потім соковиті та і в кінці грубі, але можна згодрвувати і їх суміш. Часто на основі різних кормових компонентів та добавок виготовляють повнораціональні комбікорми, які повністю забезпечують потреби тварин у поживних речовинах та енергії.
Розлавання кормів рекомендують проводити після доїння.
У літній період основу раціонів становлять зелені корми. Під час випасання корови за добу споживають др 60-70 кг зеленої трави. В цей період тваринам додатково згодовують концентрати, мінеральні добавки, а також, в разі пртреби, силос або сінаж.
У сухостійний період перед отеленням необхідно організувати повноцінну годівлю корів для нормального росту плоду, розвитку вимені, відкладання поживних речовин в прозапас тощо.

---------------------------------------------------------------

28. Норма годівлі свиней.
Норма годівлі – це кількість енергії і поживних речовин, які забезпечують відповідну продуктивність тварин при збереженні їх здоров'я та нормального відтворення. Годівля, яка відповідає нормам, називається нормованою.Така годівля підвищує коефіцієнт корисної дії кормів, що має важливе значення для економного використання кормових ресурсів.
Для годівлі свиней використовують раціони на основі концентрованих кормів - повнораціонний концентратний (100% повнораціонного комбікорму за поживністю) і концентратний (82% і більше концкормів) типи. У господарствах де використовують корми власного виробництва, застосовують концентратний тип годівлі з введенням в раціон соковитих і зелених кормів (концентратно-коренеплідний, концентратно-картоплятний, концентратно-трав'яний, змішаний концентратно-картопляно-коренеплідний). Питома частка концентратів у таких типах годівлі може сягати 77% за поживністю. Необхідно особливу увагу приділяти забезпеченості раціонів протеїном та його співвідношенню з цукрами, наявності незамінних амінокислот (лізину, метионіну і цистину), джерелом яких є зернобобові культури, ріпак, а також кормм тваринного походження.
Свині, особливо молодняк, погано перетравлюють клітковину, тому її обмежують до 7-8% у молодняку свиней і до 10-12% від сухої речовини у дорослих тварин.
Всі концентровані корми необхідно згодовувати тваринам у вигляді комбікормів або повноцінних кормосумішей в поєднанні з зеленими і соковитими кормами. Буряки, моркву, гарбузи, силос, зелену траву використовують подрібненими у сирому вигляді, а картоплю - запарюють.
Всі корми зволожують і згодовують свиням у вигляді густих мішанок (вологість до 70%). Згодовування рідких кормів призводить до гіршого засвоєння поживних речовин, зниження продуктивності свиней та їх м'ясних якостей.
Годівля кнурів враховує їх вік та інтенсивність використання.

Годівля кнурів враховує їх вік та інтенсивність використання. Для них використовують переважно концентратний і концентратно-коренеплідний типи годівлі з використання моркви, комбінованого силосу, а влітку зеленої трави. Годують кнурів три рази на день. Маса одноразової дачі не повинна перевищувати 2-3% маси тварини. Їх потрібно тричі на добу напувати.
Тваринам до двох років на кожні 100 кг живої маси згодовують 2 корм. од., а дорослим - 1,5 корм. од. Соковиті і зелені корми дають в обмеженій кількості.
Годівля свиноматок залежить від їх використання. До моменту парування самки повинні бути середньої вгодованості, не допускається голодування та ожиріння. Раціони насичують соковитими та грубими кормами. Найкращими зеленими кормами лля годівлі є люцерна, конюшина та інші бобові культури.
Молодняку згодовують зернові корми бобових і злакових культур разом з коренеплодами і невеликою кількістю збирального молока, що забезпечує їх потребу в протеїні. Зелена трава, трав'яне борошно, комбінований силос, кормові дріжджі та мінеральні добавки є джерелом для тварин вітамінів та мінеральних речовин.

-----------------------------------------------------------------

Породи молочного напрямку.

Особливості годівлі ВРХ.

Велика рогата худоба в процесі еволюції набула можливості використовувати важко перетравлювані грубі корми за допомогою травлення в передшлунках (особливо у рубці) і під час жуйки. Тому головною особливістю жуйних тварин є їх спроможність ефективно засвоювати поживні речовини грубих та соковитих кормів. Ця біологічна особливість великої рогатої худоби зумовлена значним розміром шлунково — кишкового тракту та його специфічною будовою (багатокамерність), типом травлення (жуйність) і активним обміном речовин. Поживні речовини, що поступили з кормом в організм, перетворюються в розчинні й всмоктуються через стінки травного тракту в кров та лімфу. Травний тракт складається із трьох відділів: переднього, середнього і заднього.

Усі жуйні тварини мають специфічний обмін вуглеводів. Раціони, багаті на крохмаль, сприяють утворенню пропіонової кислоти, а згодовування об'ємних кормів стимулює утворення оцтової кислоти, яка є попередником у процесі синтезу молочного жиру. Крім того, жуйні відзначаються і особливостями азотистого живлення. Так, у рубці відбувається заміна або доповнення складу амінокислот, які є у білку з'їденого корму, а також заміна кількості азотних сполук, добутих худобою. Мікрофлора рубця здатна використовувати небілковий азот і перетворювати його у білок свого тіла, який утилізується організмом жуйних. Джерелом небілкового азоту є сечовина, яка під впливом фермента уреаза мікрофлори рубця руйнується до аміаку

Найбільш економічний і техногенний тип годівлі тварин - це сіно - силосної - сенажних. Саме широкий набір різних кормів в різні періоди дозволяють нормалізувати процеси травлення згідно особливості годівлі корів, а також отримати високі надої молока дуже хорошої якості.

У господарстві часто застосуємо силосної - концентратний тип годівлі корів, що є найбільш небезпечним з причини порушень обміну речовин.

Що стосується годівлі корів кукурудзяним силосом, впродовж 1,5 місяця з самого початку стійлового періоду воно може викликати порушення рубцевого травлення. Також в організм надходить велика кількість молочної кислоти з причини реакції вмісту рубців в кислу сторону. Також порушуються процеси загального травлення в рубці і подивляться розвиток мікрофлори в ньому, яка є у жуйних джерелом вітамінів групи В і повноцінного білка. Для того, щоб нейтралізувати надлишкову кислоту, витрачається дуже велика кількість солей натрію, кальцію, калію, відбувається порушення фосфорно - кальцієвого обміну, наступ ацидозу у корів..

У раціонах для корів необхідно враховувати вміст сухої речовини. У зимових раціонах при обмеженому згодовуванні соковитих кормів кількість сухої речовини з розрахунку на 100 кг живої маси тварини не повинно перевищувати 3-3,5 кг. Так, наприклад корові живою масою 500 кг можна максимально згодовувати на добу при насиченні раціону сіном і соломою 17,5 кг кормів у перекладі на суху речовину

В пасовищний період, а також взимку, якщо в раціоні багато соковитих кормів, споживання сухої речовини великою рогатою худобою зростає до 4 кг на кожні 100 кг живої маси. Для обліку кількості сухої речовини в раціоні можна користуватися наступними нормативами: у 1 кг грубих і зернових кормів міститься 0,85 кг сухої речовини, кормових коренеплодів - 0,1, картоплі - 0,2, силосу - 0,2-0,3 цукрових буряків -0,22 - 0,24, макухи - 0,9 кг.

У стійловий період среднеупітанной корові можна включити в раціон 15-20 кг силосу і 6-12 кг грубих кормів. Загальна кількість соковитих кормів не повинна перевищувати 10-12 кг у розрахунку на 100 кг живої маси тварини, сіна необхідно давати 1-1,5 кг на 100 кг живої маси. Буряк як молокогонное корм бажано ставити корові на отримується молоко: кормові буряки в кількості 1 - 1,5 кг на кожний кілограм молока, але не більше 40 кг в день, а цукрову - 0,5-0,8 кг, але не більше 15 кг на голову на добу.

---------------------------------------------------------------

Племінна робота ВРХ.

Племінна робота в скотарстві спрямована на підвищення молоч­ної та м’ясної продуктивності, поліпшення якості продукції й зни­ження її собівартості. Основними елементами племінної роботи є відбір, підбір, методи розведення, техніка відтворення, спрямоване вирощування молодняку, зоотехнічний та племінний облік. В удо­сконаленні племінних і продуктивних якостей тварин вирішальне значення має відбір.

Молочних корів оцінюють і відбирають за молочною продуктив­ністю, типом будови тіла, живою масою, інтенсивністю молоко­віддачі, походженням; бугаїв — типом будови тіла, живою масою, інтенсивністю росту, походженням; молодняку — типом будови тіла, походженням.

Молочну продуктивність корів оцінюють за надоєм, кількістю молочного жиру та білка за 305 днів лактації чи скорочену закінче­ну лактацію тривалістю не менше ніж 240 днів. Інтенсивність моло­ковіддачі (ІМ, кг/хв) визначають діленням кількості отриманого вранці молока н

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти