ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Колонізація як зовнішній вплив на звичаєве право Африки. Тенденції розвитку правових систем держав Африки після здобуття ними незалежності.

До колонізації країн Африки звичаї зазнали впливу християнства, мусульманства, але він не був всепоглинаючим, тому що ні християни, ні мусульмани не укріпили панування своєї релігії, норми-звичаї продовжували діяти, навіть незважаючи на те, що вони суперечили новій вірі. Водночас вплив християнства та ісламу зберігся й дотепер і позначається на характері формування правових систем.

 

Ефіопія стала християнською країною на початку IV ст., інші країни Африки і Мадагаскар — у XIX ст. Серед жителів Африки ЗО % — християни. Початок поширення ісламу в Африці припадає на XI ст. Регіони його впливу — країни Західної Африки, лише пізніше (XIV—XV століття) він охопив Сомалі та береги Індійського океану. 35 % населення екваторіальної Африки — мусульмани. Наслідком християнізації та ісламізації звичаєвого права Африки і Мадагаскару стала втрата віри в надприродне, магічне існування норм-звичаїв як створених світопорядком. Звичай став сприйматися лише тоді, коли він освячувався релігією. Це було першим кроком на шляху поступової втрати стародавніх звичаїв, їх авторитету. Відбувалося обмеження сфери їх впливу.

 

Другий крок у витисненні звичаєвого права припадає на період колонізації африканських держав (XIX -- 50—60-ті роки XX ст.). Насаджуються норми і судова система європейського лрава — англійського, бельгійського, португальського, французького. Французьке право введене у французьких колоніях Африки та Мадагаскарі; бельгійське — у Конго; португальське — в Анголі і Мозамбіку; загальне англійське право — в англійських колоніях; романо-голландське, а пізніше англійське загальне право — у Південної Африці[9]. Без правових норм колонізатори не могли створити необхідну систему виробничих відносин, яка забезпечувала б приплив сировини, збут продукції і т. под. Звичаєве право не могло створити необхідної правової бази, тому право запозичувалося від Заходу. Це стосується насамперед торгового, акціонерного, патентного, морського, трудового[10] права. Стали застосовуватися іноземні кодекси — французький Кримінальний кодекс (із 1946 р. у французькій Західній Африці та Мадагаскарі), англійський Кримінальний і Кримінально-процесуальні кодекси (в англійській Західній Африці).

 

Правові форми особливо широко використовувала Англія при проведенні колоніальної політики. Вона створювала колоніальну імперію в Африці значною мірою через поширення там дії своєї юрисдикції. У кожній окремій колонії функціонувала система колоніальних судів, якій були властиві свої відмітні риси. Проте в цілому вона мала однакову структуру для всієї британської Африки. Нижчою судовою інстанцією всюди були традиційні місцеві суди, збережені англійцями відповідно до політики «непрямого управління», яку вони проводили. Вищою інстанцією були суди магістратів — власне англійські суди, створені для застосування в колоніях англійського права. Верховні суди також формувалися англійськими суддями.

 

Увійшовши до загальної системи колоніальних судів, традиційні суди стали територіальними, тобто правосудця відправлялося в рамках адміністративно-територіальних одиниць. Це суперечило характеру застосовуваних ними звичаєво-правових норм, тобто норм общини, а не території. Обмежувалося і застосування в судах норм звичаєвого права. Норми, що суперечили «справедливості і моралі» загального права, відкидалися.

 

Значних змін зазнало регулювання земельних відносин звичаєвим правом. За аналогією з судами в Англії земельні ділянки розглядалися суддями як власність. Общинна земля підлягала конфіскації та продавалася на виконання рішення про сплату боргів окремим особам. У результаті цього відчужувана земля ставала приватною власністю.

 

У витисненні звичаєвого права найзначнішу роль відіграли традиційні місцеві суди, ніж верховні суди і суди магістратів. Саме місцеві суди були зобов'язані відправляти правосуддя на основі норм звичаєвого права[11]. Верховні суди і суди магістратів керувалися звичаєвим правом у цивільних і кримінальних справах лише тоді, коли їх сторонами були тубільці.

 

Отже, колоніальні суди змінили звичаєве африканське право в напрямку оформлення дуалістичної системи права:

• право, уведене метрополіями;

• звичаєве право.

 

Іноземне право регулювало адміністративно-правові, торгові, кримінально-правові відносини. У сфері дії звичаєвого права залишалися землеволодіння, сімейні і спадкові відносини (прижиттєвий поділ власності, деякі цивільні зобов'язання). Так, у французькій Африці та Мадагаскарі норми звичаєвого права були зведені до регулювання сфер сімейних відносин, земельного режиму, зобов'язальних відносин. У бельгійському Конго звичаєве право збереглося також у галузі регулювання кримінально-правових відносин. Все це свідчить про різне обмеження сфер поширення норм звичаєвого права в країнах Африки.

 

Неоднакова питома вага чинних норм звичаєвого права пояснюється:

 

1) істотними відмінностями у способі життя, мові, культурі, расовій належності народів, які населяють ці країни;

 

2) різним ступенем сприйняття звичаєвим місцевим правом елементів мусульманського права і права колишніх колоніальних держав.

 

Впровадження права метрополії в країнах Африки здійснювалося спеціальними декретами та законами колоніальної країни і застосовувалося тією мірою, якою було в них визначено. Місцевий законодавець міг вносити зміни до запозиченого права.

 

Суди мали право відкидати традиційну норму, яка, на їх думку, не підходила до місцевих умов. З'явили різні норми у межах однієї держави, не говорячи вже про їх відмінність у різних країнах Африканського континенту.

 

Різні шляхи орієнтації (капіталістичний і соціалістичний) після набуття незалежності африканськими країнами не могли не вплинути на формування їхніх правових систем. Одні формували їх на основі визнання права приватної власності, інші її відкидали.

 

67.Способи вирішення конфліктів у звичаєвому праві Африки.

68. Поняття "змішаних" правових систем.

Інколи кажуть, що це дві ПС – комбінована та змішана)))

Дослідники:

1) розрізняють ці ПС – комбінована ПС – ті держави, які з самого початку свого існування розвиваються у паралельному впливі двох ПС – логічно існують начебто несумісні інститути різних ПС – Напр, Шотландія (вплив Англії і Франції – інститути АА і РГ ПС). Вони не переплітаються, а існують окремо, але логічно. Трасти і поділ на галузі права. Змішана ПС – такі держави, в яких сплітаються 3 і більше ПС шляхом дифузії одне в одне – чітко розмежувати який інститут з якої ПС неможливо. Японія – з 19 ст. кодекси РГ, конституція АА, конфуціанство, традиційне японське право – все перемішано)))

2) це одне й те саме – неважливо, існують окремо ці норми чи переплітаються. Просто існують норми різних ПС.

Характерні ознаки:

- строкатість права

- відсутність одноманітності правових норм

- наявність багатьох традиційних інститутів

- найбільший вплив РГ ПС (це у всьому світі, найбільші корпорації всі користуються РГ ПС – через раціональність і логічність )

 

Сім'я змішаного права включає правові системи, що мають загальні закономірності розвитку і схожі ознаки, що перебувають між романо-германським і загальним правом. їх ще називають гіб­ридними правовими системами, що поєднують елементи місцевих джерел права і запозичені правові положення як у романо-гер-манського, так і в загального права. Але, незважаючи на це, вони вважаються самостійними правовими сім'ями. У ці правові сис­теми входять латиноамериканська правова сім'я і скандинавська правова сім'я.

Латиноамериканське право виникло на основі традицій і звичаїв корінного населення, що проживає на території Латинської Америки, і розвивалося під впливом романо-германського права, а також американського права. Принципи форму­вання правової системи, структури права і його джерел схожі з романо-германським правом. Кодифікація в даних правових системах проводилася за зразком французького Цивільного ко­дексу. Тому багато хто вважає, що незважаючи на географічну близькість скандинавського права до романо-германського, при віднесенні латиноамериканського права до романо-германського виникає менше питань. Якщо на формування сфери приватного права у латиноамериканській правовій сім'ї більше вплинуло романо-германське право, то на сферу публічного і особливо консти­туційного права справили принципи американського права, перш за все американської конституції, а також американської судової системи. На цій основі має місце дуалізм латиноамерикансь­кого права виявилися більш впливовими. Разом із тим, в основі латиноамериканського права видно споконвічні народні погляди і звичаї, які накладають свій відбиток на правові процеси.

Скандинавське право об'єднує правові системи держав Пів­нічної Європи: Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії (ос­таннім часом деякі автори до цієї сім'ї включають і правові сис­теми держав Балтії).

Своєрідність географічного розташування, схожість способу життя, тісні економічні, культурні і політичні зв'язки між пів­нічними державами Європи спричинили формування загального правового мислення і правової культури. Усе це сприяло тісній правовій співпраці між ними. Необхідно відзначити, що правова співпраця між цими державами почалася раніше, ніж у конти­нентальній Європі.

На формування скандинавської правової сім'ї римське право вплинуло опосередковано через романо-германське право. Сканди­навське право нагадує конструкції і основні принципи формування і функціонування романо-германського права. Разом із тим, процес кодифікації в цих державах багато в чому своєрідний і полягає в комплексному підході до регулювання галузей права. Це означає, що кодекси скандинавського права регулюють не окремі галузі, а спрямовані на регулювання інститутів, що вхо­дять до різних галузей права. Скандинавське право відрізняється від романо-германського права, перш за все, особливим місцем і роллю, яку відіграє судовий прецедент у системі джерел права. Завдяки цьому дана правова сім'я має спорідненість із сім'єю загального права. Це дає підставу називати дану правову сім'ю змішаною.

 

 

Правові системи Скандинавських держав (Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція). Спільні історичні передумови формування правових систем Скандинавських держав. Погляди на класифікацію правових систем Скандинавських держав.

Скандинавська правова сім'я об'єднує національні правові системи Данії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Ісландії (деякі автори до цієї групи відносять правові системи держав Балтії: Естонії, Латвії, Литви). Скандинавську правову сім'ю називають ще «північною» і «північноєвропейською», що пов'язано з географічним розташуванням скандинавських держав.

Питання про природу і місце скандинавського права на правовій карті світу є дискусійним. У сучасній компаративістиці існують різні думки про зв'язки скандинавського права з основними правовими сім'ями сучасності. Думка одних учених зводиться до того, що скандинавське право є самостійною правовою сім'єю, оскільки існують їхні спільні історичні, політичні, економічні і культурні основи формування і розвитку, відмінні від інших правових систем (К- Цвайгерт, X. Кьотц). Відповідно до даної точки зору скандинавська правова сім'я є самостійною правовою сім'єю, що перебуває між системами загального і романо-германського права (К. Осакве).

Деякими компаративістами скандинавська правова сім'я взагалі не виділяється як самостійна, а правові системи цих держав включаються до романо-германської правової сім'ї (Р. Давид). Інші ж уважають, що скандинавська правова сім'я є змішаним типом права, оскільки вона має загальні риси у формуванні і розвитку, схожі з іншими правовими сім'ями, зокрема з романо-германською правовою сім'єю, і з правовою сім'єю загального права (О.Ф. Скакун).

Як справедливо відзначає О.Ф. Скакун, скандинавську правову сім'ю можна охарактеризувати як змішаний (конвергентний) тип правової системи, під якою розуміється сукупність національних правових систем, що мають спільні закономірності розвитку і схожі ознаки, що склалися як на основі місцевих джерел права, так і широкого запозичення елементів правових систем романо-германського, а також англо-американського типу. Ознаками скандинавського права як змішаного (конвергентного) типу правової системи вона виділяє домінування нормативно-правового акта як формального джерела права; використання судового прецеденту нарівні з нормативно-правовим актом; визнання поділу права на приватне і публічне; відведення нормі права (зразок поведінки) основної ролі в регулюванні суспільних відносин; проведення кодифікації законодавства; дотримання ієрархії нормативно-правових актів і існування паритету процесуального і матеріального права'.

Вплив римського права на формування і розвиток правових систем скандинавських держав менш значний, ніж на процес формування романо-германської правової сім'ї. Основна причина в тому, що територія скандинавських держав ніколи не входила в Римську імперію.

Римське право значно вплинуло на характер і суть скандинавського права через романо-германське право і має опосередкований характер. Деякі положення римського права, зокрема поділ права на публічне і приватне, а також роль закону як основного джерела права, були сприйняті скандинавським правом через романо-германське право. Цей вплив посилився в XVII ст., коли в цих державах склалися національні системи права.

Національно-правові системи скандинавських держав ніколи не знали кодексів французького і німецького зразка. Кодифікація в скандинавських державах, як уже наголошувалося, мала ком-плексний характер.

Що стосується співвідношення скандинавського і загального права, то необхідно підкреслити, що історичний розвиток скандинавських держав відбувався незалежно від загального права. Проте роль судової практики в правових системах цих держав значніша, ніж у державах романо-германського права.

Так у правовій системі Данії окремі інститути цивільно-правових відносин регулюються нормами прецедентного права. Законодавство цих держав допускає вирішення багатьох питань на розсуд суддів. Проте це не є підставою відносити скандинавську правову сім'ю до сім'ї загального права.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти