ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВИДИ МОДАЛЬНИХ ЛОГІК (завдання)

 

1. Які модальності входять до складу:

• алетичних висловлювань;

• епістемічних висловлювань;

• темпоральних висловлювань;

• деонтичних висловлювань.

2. До якого виду модальних висловлювань можна відне­сти такі речення. Обґрунтуйте відповідь.

• Доведено, що А. не брав безпосередньої участі у вчи­ненні злочину;

• При розгляді кожної справи можливі декілька версій;

• Я вважаю, що свідок помиляється;

• 2x2 = 4;

• Забороняється переходити дорогу на червоне світло;

• Завжди було так, що сонце сходило на сході;

• «Крім того, я вважаю, що Карфаген слід зруйнувати» Катон);

• «Їсти треба, щоб жити, а не жити, щоб їсти» (середньовічна сентенція);

• Не завжди було літо;

• Я той, ким ти будеш, а був я тим, ким ти є;

• Договорів слід дотримуватися;

• «Неможливо все знати» (Горацій);

• Завжди той самий;

• «Ми стільки можемо, скільки знаємо» (Ф. Бекон);

• «Я вважаю, що найкраще — мовчати» (Есхіл);

• «Чого не забороняє закон, те забороняє сором» (Сенека);

• Не навіки сонце зайшло;

• Майбутнє завжди непевне;

• «Неможливість довести, що Бога немає, переконує мене в цьому, що Він існує» (Жан де Лабрюйєр);

• «Що було, те і буде, і що траплялося, те і трапляється, і немає нічого нового під сонцем» (Соломон);

• «Я знаю лише те, що повинен невдовзі померти, але я найменше всього розумію, що таке сама ця смерть, уникнути якої не в моїх силах» (Б. Паскаль);

• «Ми не можемо нічого знати про останні питання нашого існування і нічого про них знати не будемо» (Л. Шестов).

• «Любити стражденних, особливо безнадійно стражденних, прямо неможливо, і хто стверджує протилежне, той напевне затверджує помилку» (Л. Шестов)

 

Розділ 5 СКЛАДНІ СУДЖЕННЯ

Складним судженням називається таке судження, яке складається з кількох простих суджень. Так, судження "Кра­діжка є злочин" є простим, у ньому наявний один суб'єкт ("кра­діжка") і один предикат ("злочин"). Судження ж "Присуд має бути законним і обґрунтованим" — це судження утворе­не із двох простих: "Присуд має бути законним" і "Присуд має бути обґрунтованим".

Складні судження утворюються із простих за допомогою логічних сполучників: "Якщо... то", "і", "або" та їм рівно­значних.

До складних суджень належать умовні, єднальні і роз­подільні судження.

Більшість норм права виражається у формі складних су­джень. Наприклад: "Сторонами у цивільному праві є пози­вач і відповідач", "Якщо справа порушена без законних об­ґрунтувань, прокурор припиняє її", "Недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону", "Напад із метою заволодіння дер­жавним чи громадським майном, пов'язаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, котра зазнала на­паду, або загрози такого насилля (розбій), — карається..." тощо. Розгляньмо види таких суджень.

 

Умовне судження

Умовним (імплікативним) судженням називається складне судження, утворене з двох простих суджень, що пе­ребувають у відношенні підстави і наслідку, пов'язаних за допомогою логічного сполучника "якщо... то". Приклади умовних суджень: "Якщо тіло нагріти, то воно розширить­ся", "Якщо присуд необґрунтований, то він є незаконним".

Умовне судження складається із підстави й наслідку. Та частина умовного судження, котра виражає умови існування (неіснування) якогось явища, називається підставою, а частина умовного судження, яка виражає те, що обумовлюється даною умовою, називається наслідком умовного судження. Наприклад, у судженні "Якщо тіло нагріти, то воно розши­риться" підставою є "якщо тіло нагріти", а наслідком — "то воно розшириться".

Якщо підставу умовного судження позначити літерою А, а наслідок — літерою В, то структура цього судження буде виражена формулою: Якщо ті, то В.

Логічний сполучник "якщо... то" називається у матема­тичній логіці імплікацією, а умовне судження — імплікативним судженням. Сполучник "якщо... то" позначають зна­ком "—>". Користуючись ним, можна записати структуру умов­ного судження формулою А—>В. Читається вона: "А імплікує В", або "Якщо А, то В".

Не кожне речення, в якому наявний сполучник "якщо... то", є умовним судженням. Так, речення "Якщо вчора ми не знали, що С. буде грати за основний склад нашої футбольної команди, то сьогодні це всім відомо", хоч і має сполучник "якщо... то", не є умовним судженням, оскільки умовноно-слідкового зв'язку воно не виражає. Умовне судження може бути висловлене і без умовного сполучника "якщо... то", на­приклад: "Хто не працює, той не їсть", "Поспішиш — людей насмішиш" тощо.

У юридичному законодавстві чимало умовних суджень виражені не сполучником "якщо... то", а словами "у випад­ку", "коли" і т. д. Частка "то" логічного сполучника "якщо... то" часто випущена.

Умовні судження відображають різноманітну умовну за­лежність одних явищ від інших. Вони відображають при­чинний зв'язок між явищами, послідовність чи одночасність явищ у часі, необхідне співіснування або неможливість співіснування предметів і явищ чи їхніх ознак, зв'язок за­собів і мети тощо. Тому не можна підставу умовного суджен­ня розглядати завжди як причину, а наслідок — як дію цієї причини. Ці поняття не тотожні.

Умовне судження, як і будь-яке судження, може бути або істинним, або хибним.

Умовне судження є істинним, якщо воно правильно відоб­ражає умовну залежність одного явища від другого. Якщо між явищем, про яке йдеться в підставі умовного судження, і явищем, про котре ідеться в наслідку умовного судження, дійсно існує та умовна залежність, про яку йдеться в умовному судженні, то таке умовне судження є істинним, воно пра­вильно відображає зв'язок між явищами.

Якщо ж між явищами і дійсністю немає тієї умовної за­лежності, про яку йдеться в умовному судженні, то таке умовне судження є хибним, воно викривляє дійсність. Так, судження "Якщо тіло нагріти, то воно розшириться" є істинним, оскіль­ки умовна залежність між явищами (нагріванням тіла та властивістю тіла розширюватися), про яку йдеться у даному судженні, дійсно існує. Л судження "Якщо тіло нагріти, то його обсяг зменшиться" хибне, оскільки тут ідеться про на­явність такої умовної залежності між явищами ("нагріван­ня тіла" і "зменшення обсягу тіла"), яке насправді відсутнє.

Умовне судження є істинним або хибним, як у тому ви­падку, коли в ньому йдеться про явища, існуючі в дійсності, так і в тому випадку, коли в ньому ідеться про явища, існу­вання яких можливе в майбутньому, а також таких, про котрі ми знаємо, що вони не існують і не будуть існувати. Наприк­лад, умовне судження "Якби наша Земля не мала атмосфери, то життя на ній було б неможливе" істинне, воно правильно установлює наявність умовної залежності між існуванням атмосфери і життя на Землі.

У математичній логіці істинність і хибність імплікації А—визначається істинністю або хибністю простих суджень, що складають імплікативне судження: підстави і наслідки (А і В). Імплікативне судження хибне тільки тоді, коли підста­ва (А) істинна, а наслідок (В) — хибний. В усіх останніх ви­падках, а саме: коли підстава істинна і наслідок істинний; підстава хибна, а наслідок істинний; підстава хибна і наслідок хибний — імплікація А—>В істинна

Таблиця істинності імплікативних суджень має такий вигляд:

А В А—>В
і і і
і X X
X і і
X X і

Умовні судження бувають виділяючі та невиділяючі. Нами розглянуто умовні невиділяючі судження. З'ясуємо тепер, що таке умовні виділяючі судження, або, як їх називають, су­дження еквівалентності.

Виділяючим умовним судженням (судженням еквівален­тності) називається таке умовне судження, обидві частини якого можуть бути як підставою, так і наслідком.

Наприклад: "Якщо частини предмета є частинами одного й того ж предмета, то рельєф окремих частин збігається". Якщо наслідок цього судження зробити підставою, а підста­ву — наслідком, то судження лишається істинним": "Якщо рельєф окремих частин збігається, то ці частини є частинами одного й того ж предмета". Зміст судження не змінився.

Таким чином, умовне судження буде виділяючим, якщо при перетворенні судження "Якщо .А, то В" у судження "Якщо В, то А" воно залишається істинним.

Структуру виділяючого умовного судження можна запи­сати так: А~В.

Виділяюче умовне судження істинне тільки у двох ви­падках, а саме: коли підстава і наслідок істинні і коли підстава й наслідок хибні. У двох останніх випадках, коли підстава істинна, а наслідок хибний і коли підстава хибна, а наслідок істинний, виділяюче умовне судження хибне.

Наведемо таблицю істинності виділяючих умовних су­джень:

А В А~ В  
і і і
і х х
х і х
х х і

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти